Рішення № 95207400, 26.02.2021, Окружний адміністративний суд міста Києва

ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД міста КИЄВА 01051, м. Київ, вул. Болбочана Петра 8, корпус 1 Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

26 лютого 2021 року м. Київ № 640/17194/20

Окружний адміністративний суд міста Києва у складі судді Пащенка К.С., за участю

секретаря судового засідання Легейди Я.А., розглянувши у порядку письмового

провадження адміністративну справу

за позовомОСОБА_1 доГоловного управління Пенсійного фонду України у м. Києвіпро зобов`язання вчинити певні дії, ВСТАНОВИВ:

27.07.2020 ОСОБА_1 (далі - позивач) звернулася до Окружного адміністративного суду м. Києва з позовом до Головного управління Пенсійного фонду України в м. Києві (надалі - відповідач), в якому просить суд:

- визнати протиправними дії (бездіяльність) Головного управління Пенсійного фонду України в м. Києві;

- зобов`язати Головне управління Пенсійного фонду України в м. Києві здійснити перерахунок та виплату пенсії ОСОБА_1 на підставі довідки Офісу генерального прокурора України від 14.05.2020 № 21-935зп в якій вказано, що розмір за відповідною (прирівняною) посадою старшого прокурора відділу (на якій працював ОСОБА_2 ) становить 66 948,70 грн., а таким чином 60% становлять 40 169,22 грн., з 01.04.2020 без обмеження граничного розміру пенсії з виплатою різниці між фактично отриманою та перерахованою сумою пенсії.

В якості підстав позову позивач зазначив, що відповідачем протиправно відмовлено у проведенні перерахунку пенсії ОСОБА_1 з урахуванням довідки від 14.05.2020 № 21-965зп. Зокрема позивач зазначає, що на підставі рішення Конституційного Суду України від 26.03.2020 № 6-р/2020 Офісом Генерального Прокурора України ОСОБА_1 було видано довідку від 14.05.2020 № 21-965зп про розмір заробітної плати за відповідною (прирівняною) посадою старшого прокурора відділу (на якій працював ОСОБА_2 ); з оригіналом вказаної довідки та іншими документами позивач звернулась безпосередньо до ГУ ПФУ у м. Києві з проханням перерахувати пенсію на підставі ч. 19 ст. 86 Закону України «Про прокуратуру»; 07.07.2020 ОСОБА_1 звернулась до ГУ ПФУ в м. Києві із листом, у якому просила повідомити про прийняте рішення; проте, ГУ ПФУ в м. Києві вдалося до хитрощів і вирішило взагалі не відповідати позивачу та не здійснювати перерахунок пенсії.

Відповідно до протоколу автоматизованого розподілу справу було передано судді Пащенку К.С.

21.08.2020 ухвалою Окружного адміністративного суду м. Києва було відкрито провадження в адміністративній справі № 640/17194/20 та призначено справу до розгляду за правилами спрощеного позовного провадження у письмовому провадженні без виклику учасників справи та проведення судового засідання.

22.09.2020 до Окружного адміністративного суду м. Києва від представника відповідача надійшов відзив на позовну заяву, у якому останній заперечує проти задоволення позовних вимог з огляну на таке. Відповідно до ч. 19 ст. 86 Закону України «Про прокуратуру» пенсія у зв`язку з втратою годувальника призначається непрацездатним членам сім`ї прокурора або слідчого, які були на його утриманні на момент смерті (при цьому дітям пенсія призначається незалежно від того, чи були вони на утриманні годувальника), за наявності у померлого годувальника стажу роботи в органах прокуратури не менше 10 років, у розмірі 60 відсотків середньомісячного (чинного) заробітку на одного члена сім`ї, 70 відсотків - на двох і більше членів сім`ї; також, статтею 86 Закону України «Про прокуратуру» передбачено, що максимальний розмір пенсії (з урахуванням надбавок, підвищень, додаткової пенсії, цільової грошової допомоги, пенсії за особливі заслуги перед Україною, індексації та інших доплат до пенсії, встановлених законодавством, крім доплати до надбавок окремим категоріям осіб, які мають особливі заслуги перед Батьківщиною) не може перевищувати десяти прожиткових мінімумів, встановлених для осіб, які втратили працездатність; на підстави заяви від 12.06.2020 та довідки № 21-965зп від 14.05.2020, позивачу з 01.04.2020 було проведено перерахунок пенсії; пенсію обчислено в розмірі 60% середньомісячної заробітної плати годувальника, а саме 66 948,70 грн. Ч 60% = 40 169,22 грн., враховуючи вказане, розмір пенсії в разі втрати годувальника з 01.04.2020 склав 16 380,00 грн., а з 01.07.2020 - 17 120,00 грн.; кошти в сумі 17 120,00 грн. за серпень 2020 року нараховані на серпень 2020 року на основну відомість через поштове відділення; кошти в сумі 14 372,28 грн. по перерахунку пенсії за період з 01.04.2020 по 31.07.2020 нараховані на серпень поточного року на додаткову відомість через поштове відділення.

23.09.2020 до Окружного адміністративного суду м Києва від позивача надійшла відповідь на відзив, у якій зазначається, що обмеження пенсії максимальним її розміром застосовувалося тільки у 2017 році, проте таке обмеження ніяк не може бути застосоване у 2020 році.

Також позивачем подане клопотання про встановлення судового контролю за виконанням рішення.

Розглянувши подані сторонами документи і матеріали, всебічно і повно з`ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об`єктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд встановив наступне.

ОСОБА_1 перебуває на обліку в Головному управлінні Пенсійного фонду України в м. Києві та отримує пенсію по втраті годувальника відповідно до Закону України «Про прокуратуру».

07.07.2020 ОСОБА_1 було направлено до ГУ ПФУ у м. Києві лист з проханням повідомити про прийняте рішення щодо перерахунку пенсії відповідно до рішення Конституційного Суду України від 26.03.2020 № 6-р/2020 та довідки Офісу Генерального прокурора про розмір заробітної плати (грошового забезпечення), що враховується для перерахунку пенсії ОСОБА_1 , її померлого чоловіка ОСОБА_2 (старшого прокурора відділу) від 14.05.2020 № 21-935зп.

Листом від 05.08.2020 № 2600-0213-8/108334 ГУ ПФУ в м. Києві повідомило ОСОБА_1 , що максимальний розмір пенсії (з урахуванням надбавок, підвищень, додаткової пенсії, цільової грошової допомоги, пенсії за особливі заслуги перед Україною, індексації та інших доплат до пенсії, встановлених законодавством, крім доплати до надбавок окремим категоріям осіб, які мають особливі заслуги перед Батьківщиною) не може перевищувати десяти прожиткових мінімумів, встановлених для осіб, які втратили працездатність; на підставі заяви від 12.06.2020 та довідки № 21-965 від 14.05.2020 ОСОБА_1 здійснено перерахунок пенсії та вона виплачується з урахуванням її максимального розміру.

Не погоджуючись з відмовою ГУ ПФУ у м. Києві в перерахунку пенсії, ОСОБА_1 звернулася з позовом до Окружного адміністративного суду м. Києва.

Надаючи правову оцінку спірним правовідносинам, що виникли між сторонами, суд виходить з наступного.

Частиною 2 ст. 19 Конституції України передбачено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Частиною 1 ст. 9 Кодексу адміністративного судочинства України встановлено, що суд при вирішенні справи керується принципом законності, відповідно до якого суд вирішує справи відповідно до Конституції та законів України, а також міжнародних договорів, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України; суд застосовує інші нормативно-правові акти, прийняті відповідним органом на підставі, у межах повноважень та у спосіб, передбачені Конституцією та законами України.

Відповідно до вимог ч. 2 ст. 2 Кодексу адміністративного судочинства України, у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України; з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); безсторонньо (неупереджено); добросовісно; розсудливо, з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів осіб і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; своєчасно, тобто протягом розумного строку.

Отже, під час розгляду спорів щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень, суд зобов`язаний незалежно від підстав, наведених у позові, перевіряти оскаржувані рішення, дії та бездіяльність на їх відповідність усім зазначеним вимогам.

Відповідно до ст. 46 Конституції України громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом.

На час переведення ОСОБА_1 на пенсію по втраті годувальника особливості пенсійного забезпечення прокурорів визначалися Законом України «Про прокуратуру» від 14.10.2014 № 1697-VII.

Частиною 19 ст. 86 Закону України «Про прокуратуру», у редакції, що була чинною на момент переведення ОСОБА_1 на пенсію по втраті годувальника, передбачалося, що пенсія у зв`язку з втратою годувальника призначається непрацездатним членам сім`ї прокурора або слідчого, які були на його утриманні на момент смерті (при цьому дітям пенсія призначається незалежно від того, чи були вони на утриманні годувальника), за наявності у померлого годувальника стажу роботи в органах прокуратури не менше 10 років, у розмірі 60 відсотків середньомісячного (чинного) заробітку на одного члена сім`ї, 70 відсотків - на двох і більше членів сім`ї.

Відповідно до ч. 20 ст. 86 Закону України «Про прокуратуру» умови та порядок перерахунку призначених пенсій працівникам прокуратури визначаються Кабінетом Міністрів України.

Частина 20 ст. 86 Закону України «Про прокуратуру» була викладена у такій редакції відповідно до Закону України «Про внесення змін та визнання такими, що втратили чинність, деяких законодавчих актів України» від 28.12.2014 № 76-VIII, який у зазначеній частині набрав чинності з 01.01.2015.

Натомість, розділ XII «Прикінцеві положення» Закону України «Про прокуратуру» щодо набрання ним чинності (в розрізі конкретних статей закону) неодноразово змінювався, переважна більшість статей (у т.ч. стаття 86) цього Закону набрали чинності з 15 липня 2015 року.

Отже, починаючи з 1 січня 2015 року в Україні жоден закон не визначав ані умов (підстав), ані порядку перерахунку пенсій за вислугу років, призначених на підставі Закону України «Про прокуратуру»; законодавець делегував повноваження щодо встановлення умов та порядку перерахунку призначених пенсій працівникам прокуратури Кабінету Міністрів України.

У рішенні у зразковій справі про перерахунок пенсій прокурорів відповідно до рішення Конституційного Суду України від 13.12.2019 №7-р(II)/2019 від 14.09.2020, справа № 560/2120/20 (провадження № Пз/9901/9/20), Верховний Суд установив, що Кабінет Міністрів України впродовж 2015-2019 років не визначив умов та порядку перерахунку пенсій працівникам прокуратури.

Така бездіяльність Кабінету Міністрів України призвела до чисельних судових спорів між пенсіонерами, які отримують пенсію відповідно до Закону України «Про прокуратуру» та Пенсійним фондом України.

У грудні 2019 року Конституційний Суд України за результатами розгляду справи № 3-209/2018 (2413/18, 2807/19) ухвалив рішення від 13.12.2019 № 7-р(II)/2019 та визнав таким, що не відповідає Конституції України (є неконституційним), положення частини двадцятої статті 86 Закону України «Про прокуратуру» від 14.10.2014 № 1697-VII зі змінами, яким передбачено, що умови та порядок перерахунку призначених пенсій працівникам прокуратури визначаються Кабінетом Міністрів України; положення частини двадцятої статті 86 Закону України «Про прокуратуру» від 14.10.2014 № 1697-VII зі змінами, визнане неконституційним, втрачає чинність з дня ухвалення Конституційним Судом України цього Рішення.

В силу приписів ст. 152 Конституції України, закони, інші акти або їх окремі положення, що визнані неконституційними, втрачають чинність з дня ухвалення Конституційним Судом України рішення про їх неконституційність, якщо інше не встановлено самим рішенням, але не раніше дня його ухвалення.

Конституційний Суд України у рішенні від 13.12.2019 № 7-р(II)/2019 установив такий порядок виконання цього рішення: частина двадцята статті 86 Закону України «Про прокуратуру» від 14.10.2014 № 1697-VII зі змінами не підлягає застосуванню з дня ухвалення Конституційним Судом України цього Рішення; частина двадцята статті 86 Закону України «Про прокуратуру» від 14.10.2014 № 1697-VII підлягає застосуванню в первинній редакції: « 20. Призначені працівникам прокуратури пенсії перераховуються у зв`язку з підвищенням заробітної плати прокурорським працівникам на рівні умов та складових заробітної плати відповідних категорій працівників, які проходять службу в органах і установах прокуратури на момент виникнення права на перерахунок. Перерахунок призначених пенсій проводиться з першого числа місяця, наступного за місяцем, в якому настали обставини, що тягнуть за собою зміну розміру пенсії. Якщо при цьому пенсіонер набув право на підвищення пенсії, різницю в пенсії за минулий час може бути виплачено йому не більш як за 12 місяців. Пенсія працюючим пенсіонерам перераховується також у зв`язку з призначенням на вищу посаду, збільшенням вислуги років, присвоєнням почесного звання або наукового ступеня та збільшенням розміру складових його заробітної плати в порядку, передбаченому частинами другою, третьою та четвертою цієї статті, при звільненні з роботи або за кожні два відпрацьовані роки».

Зазначене рішення Конституційного Суду України стало підставою для звернення ОСОБА_1 до Офісу Генерального прокурора України за отриманням актуальної довідки про заробітну плату її померлого чоловіка та згодом до ГУ ПФУ у м. Києві із заявою про перерахунок пенсії.

Як вбачається із матеріалів справи, ГУ ПФУ у м. Києві здійснило перерахунок пенсії ОСОБА_1 виходячи із розміру грошового забезпечення, яке зазначене в довідці від 14.05.2020 № 21-935зп. Так, з 01.04.2020 по 30.04.2020 позивачу нараховано пенсію по втраті годувальника у розмірі 40 169,22 грн., з 01.05.2020 по 30.06.2020 - у розмірі 40 169,22 грн., з 01.07.2020 по 30.11.2020 - у розмірі 40 169,22 грн., з 01.12.2020 по 14.01.2040 - у розмірі 40 169,22 грн. Проте, зазначені розміри пенсії по втраті годувальника обмежено максимальними розмірами з 01.04.2020 по 30.06.2020 - 16 880,00 грн., з 01.07.2020 - по 30.11.2020 - 17 120,00 грн., а з 01.12.2020 по 31.12.2020 - 17 690 грн.

Позивач вважає таке обмеження максимального розміру пенсії незаконним.

З цього приводу суд зазначає наступне.

Так, як вбачається з матеріалів справи, пенсія по втраті годувальника ОСОБА_1 була призначена 12.06.2016.

Відповідно до абз. 6 ч. 15 ст. 86 Закону України «Про прокуратуру», у редакції, що була чинною на момент призначення ОСОБА_1 пенсії по втраті годувальника, максимальний розмір пенсії (з урахуванням надбавок, підвищень, додаткової пенсії, цільової грошової допомоги, пенсії за особливі заслуги перед Україною, індексації та інших доплат до пенсії, встановлених законодавством, крім доплати до надбавок окремим категоріям осіб, які мають особливі заслуги перед Батьківщиною) не може перевищувати десяти прожиткових мінімумів, встановлених для осіб, які втратили працездатність. Тимчасово, у період з 1 січня 2016 року по 31 грудня 2016 року, максимальний розмір пенсії (з урахуванням надбавок, підвищень, додаткової пенсії, цільової грошової допомоги, пенсії за особливі заслуги перед Україною, індексації та інших доплат до пенсії, встановлених законодавством, крім доплати до надбавок окремим категоріям осіб, які мають особливі заслуги перед Батьківщиною) не може перевищувати 10740 гривень.

Отже, пенсію по втраті годувальника було призначено у той період, коли норма абз. 6 ч. 15 ст. 86 Закону України «Про прокуратуру» діяла у часі, не була скасована та неконституційною не визнавалась.

До того ж, суд зазначає, що норму абз. 6 ч. 15 ст. 86 Закону України «Про прокуратуру» введено Законом України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо пенсійного забезпечення» від 02.03.2015 № 213-VIII. Так, зазначеним законом ч. 15 ст. 86 Закону України «Про прокуратуру» викладено у редакції з абзацом 6 наступної редакції: «Максимальний розмір пенсії (з урахуванням надбавок, підвищень, додаткової пенсії, цільової грошової допомоги, пенсії за особливі заслуги перед Україною, індексації та інших доплат до пенсії, встановлених законодавством, крім доплати до надбавок окремим категоріям осіб, які мають особливі заслуги перед Батьківщиною) не може перевищувати десяти прожиткових мінімумів, встановлених для осіб, які втратили працездатність.».

В подальшому, Законом України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України» від 24.12.2015 № 911-VIII абзац шостий доповнено реченням такого змісту: «Тимчасово, у період з 1 січня 2016 року по 31 грудня 2016 року, максимальний розмір пенсії (з урахуванням надбавок, підвищень, додаткової пенсії, цільової грошової допомоги, пенсії за особливі заслуги перед Україною, індексації та інших доплат до пенсії, встановлених законодавством, крім доплати до надбавок окремим категоріям осіб, які мають особливі заслуги перед Батьківщиною) не може перевищувати 10740 гривень.».

Відповідно до п. 2 розділу ІІ Закону України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України» від 24.12.2015 № 911-VIII дія положень цього Закону щодо визначення максимального розміру пенсії застосовується до пенсій, які призначаються починаючи з 1 січня 2016 року.

Отже, з сукупного налізу вищевикладених норм вбачається, що загалом максимальний розмір пенсії не може перевищувати десяти прожиткових мінімумів, встановлених для осіб, які втратили працездатність. Застережень щодо дії у часі цього положення не вказано.

Натомість, у період 01.01.2016 по 31.12.2016 максимальний розмір пенсії складає 10 740 грн.

На момент звернення ОСОБА_1 до пенсійного органу із заявою про перерахунок пенсії, абз. 6 ч. 15 ст. 86 Закону України «Про прокуратуру» мав таку редакцію: «Максимальний розмір пенсії (з урахуванням надбавок, підвищень, додаткової пенсії, цільової грошової допомоги, пенсії за особливі заслуги перед Україною, індексації та інших доплат до пенсії, встановлених законодавством, крім доплати до надбавок окремим категоріям осіб, які мають особливі заслуги перед Батьківщиною) не може перевищувати десяти прожиткових мінімумів, встановлених для осіб, які втратили працездатність. Тимчасово, по 31 грудня 2017 року, максимальний розмір пенсії (з урахуванням надбавок, підвищень, додаткової пенсії, цільової грошової допомоги, пенсії за особливі заслуги перед Україною, індексації та інших доплат до пенсії, встановлених законодавством, крім доплати до надбавок окремим категоріям осіб, які мають особливі заслуги перед Батьківщиною) не може перевищувати 10740 гривень.».

Отже, максимальний розмір пенсії у аспекті дії в часі визначений у розмірі не більше десяти прожиткових мінімумів, встановлених для осіб, які втратили працездатність. Проте, у періоді до 31.12.2017 такий максимальний розмір складав 10 740 грн.

Отже, до 31.12.2017 максимальний розмір пенсії позивача був прив`язаний до фіксованої суми - 10 740 грн., а з 01.01.2018 по теперішній час - до прожиткового мінімуму.

Так, відповідно до ст. 7 Закону України «Про державний бюджет України на 2020 рік» установлено у 2020 році прожитковий мінімум для осіб, які втратили працездатність: з 1 січня 2020 року - 1638 гривень, з 1 липня - 1712 гривень, з 1 грудня - 1769 гривень.

Отже, максимальний розмір пенсії ОСОБА_1 з 01.01.2020 по 30.06.2020 складає 16 380,00 грн., з 01.07.2020 по 30.11.2020 - 17 120 грн., а з 01.12.2020 по 31.12.2020 - 17 690 грн.

Як видно з матеріалів справи, а саме з розрахунку пенсії по втраті годувальника ОСОБА_1 , то ГУ ПФУ у м. Києві обмежило розмір пенсії ОСОБА_1 відповідно до абз. 6 ч. 15 ст. 86 Закону України «Про прокуратуру» на рівні 16 380,00 грн. у періоді з 01.04.2020 по 30.06.2020, на рівні 17 120,00 грн. у періоді з 01.07.2020 по 30.11.2020, на рівні 17 690,00 грн. у періоді з 01.12.2020 по 31.12.2020.

Отже, суд приходить до переконання, що відповідач правомірно обмежив розмір пенсії ОСОБА_1 максимальним розміром, який встановлений абз. 6 ч. 15 ст. 86 Закону України «Про прокуратуру».

З огляду на все викладене вище, позовні вимоги позивача не підлягають задоволенню.

Статтею 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» передбачено, що суди застосовують при розгляді справ Конвенцію та практику Суду як джерело права.

Завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб`єктів владних повноважень (ч. 1 ст. 2 Кодексу адміністративного судочинства України).

Частинами 1 та 2 ст. 6 Кодексу адміністративного судочинства України встановлено, що суд при вирішенні справи керується принципом верховенства права. Суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського суду з прав людини.

Так, Європейський суд з прав людини у п. 50 рішення від 13.01.2011 (остаточне) по справі «Чуйкіна проти України» (case of Chuykina v. Ukraine) (Заява № 28924/04) зазначив, що суд нагадує, що процесуальні гарантії, викладені у статті 6 Конвенції, забезпечують кожному право звертатися до суду з позовом щодо своїх цивільних прав та обов`язків. Таким чином стаття 6 Конвенції втілює «право на суд», в якому право на доступ до суду, тобто право ініціювати в судах провадження з цивільних питань становить один з його аспектів (див. рішення від 21.02.1975 у справі «Голдер проти Сполученого Королівства» (Golder v. The United Kingdom), пп. 2836, Series A № 18). Крім того, порушення судового провадження саме по собі не задовольняє усіх вимог п. 1 ст. 6 Конвенції. Ціль Конвенції гарантувати права, які є практичними та ефективними, а не теоретичними або ілюзорними. Право на доступ до суду включає в себе не лише право ініціювати провадження, а й право отримати «вирішення» спору судом. Воно було б ілюзорним, якби національна правова система Договірної держави дозволяла особі подати до суду цивільний позов без гарантії того, що справу буде вирішено остаточним рішенням в судовому провадженні. Для п. 1 ст. 6 Конвенції було б неможливо детально описувати процесуальні гарантії, які надаються сторонам у судовому процесі провадженні, яке є справедливим, публічним та швидким, не гарантувавши сторонам того, що їхні цивільні спори будуть остаточно вирішені (див. рішення у справах «Мултіплекс проти Хорватії» (Multiplex v. Croatia), заява № 58112/00, п. 45, від 10.07.2003, та «Кутіч проти Хорватії» (Kutic v. Croatia), заява № 48778/99, п. 25, ECHR 2002-II).

Аналіз наведених норм у їх сукупності дає підстави для висновку про те, що завданням судочинства є вирішення судом спору з метою ефективного захисту порушеного права.

Статтею 90 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об`єктивному дослідженні. Жодні докази не мають для суду наперед встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), що міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

Виходячи зі змісту статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 04 листопада 1950 року справедливість судового рішення вимагає, аби такі рішення достатньою мірою висвітлювали мотиви, на яких вони ґрунтуються. Межі такого обов`язку можуть різнитися залежно від природи рішення і мають оцінюватись у світлі обставин кожної справи. Національні суди, обираючи аргументи та приймаючи докази, мають обов`язок обґрунтувати свою діяльність шляхом наведення підстав для такого рішення. Таким чином, суди мають дослідити: основні доводи (аргументи) сторін та з особливою прискіпливістю й ретельністю - змагальні документи, що стосуються прав та свобод, гарантованих Конвенцією.

Рішенням ЄСПЛ від 19.04.1993 у справі «Краска проти Швейцарії» визначено, що ефективність справедливого розгляду досягається тоді, коли сторони процесу мають право представити перед судом ті аргументи, які вони вважають важливими для справи. При цьому такі аргументи мають бути почуті, тобто ретельно розглянуті судом. Іншими словами, суд має обов`язок провести ретельний розгляд подань, аргументів та доказів, поданих сторонами.

Надаючи оцінку кожному окремому специфічному доводу всіх учасників справи, що мають значення для правильного вирішення адміністративної справи, суд застосовує позицію ЄСПЛ (в аспекті оцінки аргументів учасників справи у касаційному провадженні), сформовану в пункті 58 рішення у справі «Серявін та інші проти України» (№ 4909/04): згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються; хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент; міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення у справі «Руїс Торіха проти Іспанії» (Ruiz Torija v. Spain) № 303-A, пункт 29).

Наведена позиція ЄСПЛ також застосовується у практиці Верховним Судом, що, як приклад, відображено у постанові від 28.08.2018 (справа № 802/2236/17-а).

З огляду на все викладене вище та виходячи із заявлених позовних вимог, системного аналізу положень чинного законодавства України, оцінки поданих доказів за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об`єктивному розгляді всіх обставин справи в їх сукупності, виходячи з наведених висновків в цілому, суд доходить висновку, що позовні вимоги ОСОБА_1 не підлягають задоволенню.

Відповідно до ч. 1 ст. 139 Кодексу адміністративного судочинства України при задоволенні позову сторони, яка не є суб`єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.

Як вбачається із квитанції № 262310018 від 24.07.2020, позивачем за подачу позову до Окружного адміністративного суду м. Києва було сплачено судовий збір у розмірі 840,80 грн.

З огляду на те, що суд дійшов до висновку про відмову у задоволенні позову, то питання про розподіл судових витрат не вирішується.

Керуючись ст. ст. 1, 2, 9, 72-78, 241-246, 250 КАС України, суд, -

ВИРІШИВ:

У задоволенні позову ОСОБА_1 - відмовити повністю.

Рішення, відповідно до ст. 255 КАС України, набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма часниками справи, якщо таку скаргу не було подано, а у разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного провадження.

Апеляційна скарга на рішення суду подається до Шостого апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Якщо у судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або розгляду справи в порядку письмового провадження, апеляційна скарга подається протягом тридцяти днів з дня складення повного ухвали.

Відповідно до пп. 15.5 п. 1 Розділу VII Перехідні положення КАС України до початку функціонування Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи апеляційні скарги подаються учасниками справи через Окружний адміністративний суд міста Києва.

Суддя К.С. Пащенко