Рішення № 95207344, 26.02.2021, Окружний адміністративний суд міста Києва

ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД міста КИЄВА 01051, м. Київ, вул. Болбочана Петра 8, корпус 1

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

26 лютого 2021 року м. Київ № 640/22444/19

Окружний адміністративний суд міста Києва у складі головуючого судді Шулежка В.П., розглянувши за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін адміністративну справу за позовом публічного акціонерного товариства «Банк Михайлівський» до Офісу великих платників податків ДПС про визнання протиправною бездіяльності, зобов`язання вчинити дії,

В С Т А Н О В И В:

До Окружного адміністративного суду міста Києва звернулося публічне акціонерне товариство «Банк Михайлівський» (далі - позивач, Банк, ПАТ «Банк Михайлівський») з позовом до Офісу великих платників податків ДПС (далі - відповідач, Офіс ВПП ДПС), в якому просить:

- визнати протиправною бездіяльність Офісу великих платників податків ДПС щодо неподання для виконання відповідному органу, що здійснює казначейське обслуговування бюджетних коштів, висновку про повернення ПАТ «Банк Михайлівський» з відповідного бюджету суми податку на прибуток у розмірі 1 430 765,00 грн.;

- зобов`язати Офіс великих платників податків ДПС підготувати та подати для виконання відповідному органу, що здійснює казначейське обслуговування бюджетних коштів, висновок про повернення ПАТ «Банк Михайлівський» з відповідного бюджету суми податку на прибуток у розмірі 1 430 765,00 грн.

В обґрунтування позовних вимог позивач зазначає, що в ПАТ «Банк Михайлівський» наявна переплата з податку на прибуток банківських організацій, включаючи філіали аналогічних організацій, розташованих на території України, проте, у відповідь на лист про повернення надлишково сплаченої суми податку на прибуток відповідач протиправно відмовив в цьому через наявність податкового боргу, чим порушив права позивача, який наразі перебуває в процесі ліквідації, та діяльність якого підпадає під регулювання Законом України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб».

Ухвалою Окружного адміністративного суду міста Києва від 06.12.2019 відкрито провадження в адміністративній справі за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін та проведення судового засідання за наявними у справі матеріалами. Вказаною ухвалою відповідачу надано термін протягом п`ятнадцяти днів з дня отримання копії ухвали про відкриття провадження у справі для надання відзиву на позовну заяву, який подається до суду разом із доказами, які підтверджують обставини, на яких ґрунтуються його заперечення.

10 січня 2020 року від представника відповідача через канцелярію суду надійшов відзив на позовну заяву, з якого вбачається, що Офіс ВПП ДПС проти задоволення позовних вимог заперечував з підстав правомірності відмови повернення надміру сплачених сум податку на прибуток, оскільки обов`язковою умовою для здійснення такого повернення є відсутність податкового боргу.

Позивачем подано відповідь на відзив відповідача, в якій позивач заперечує проти доводів останнього, викладених у його відзиві.

Розглянувши подані документи і матеріали, всебічно і повно з`ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об`єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, встановив наступне.

На підставі рішення Правління Національного банку України від 23 травня 2016 року №14/БТ «Про віднесення Публічного акціонерного товариства «Банк Михайлівський» до категорії неплатоспроможних» та рішення виконавчої дирекції Фонду гарантування вкладів фізичних осіб від 23 травня 2016 року №812 «Про запровадження тимчасової адміністрації у Публічному акціонерному товаристві «Банк Михайлівський» та делегування повноважень тимчасового адміністратора банку» у ПАТ «Банк Михайлівський» строком на один місяць з 23 травня 2016 року по 22 червня 2016 року (включно) запроваджена тимчасова адміністрація у відповідності із нормами Законів України «Про банки і банківську діяльність» та «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб».

Відповідно до рішення виконавчої дирекції Фонду гарантування вкладів фізичних осіб №991 від 13 червня 2016 року «Щодо продовження строку тимчасової адміністрації у ПАТ «Банк Михайлівський» строк тимчасової адміністрації у неплатоспроможному банку ПАТ «Банк Михайлівський» продовжено з 23.06.2016 по 22.07.2016 (включно).

Згідно з рішенням Правління Національного банку України від 12 липня 2016 року №124-рш «Про відкликання банківської ліцензії та ліквідацію Публічного акціонерного товариства «Банк Михайлівський» та рішенням виконавчої дирекції Фонду гарантування вкладів фізичних осіб від 12 липня 2016 року №1213 «Про початок процедури ліквідації ПАТ «Банк Михайлівський» та делегування повноважень ліквідатора банку» розпочато процедуру ліквідації ПАТ «Банк Михайлівський» з 13 липня 2016 року по 12 липня 2018 року включно.

Відповідно до рішення виконавчої дирекції Фонду гарантування вкладів фізичних осіб №1758 від 21 червня 2018 року «Про продовження строків здійснення процедури ліквідації ПАТ «Банк Михайлівський» та делегування повноважень ліквідатора» строки здійснення процедури ліквідації ПАТ «Банк Михайлівський» та повноважень уповноваженої особи Фонду на ліквідацію банку продовжено на два роки з 13.07.2018 по 12.07.2020 включно.

За інформацією позивача, станом на 01.10.2019 згідно даних наданих Банком Декларацій з податку на прибуток підприємств, та даних електронного кабінету платника податку в ДФС, у Банку наявна переплата з податку на прибуток банківських організацій, включаючи філіали аналогічних організацій, розташованих на території України (бюджетний платіж 851102060059) в сумі 1 430 765,00 грн.

В зв`язку з цим, Уповноважена особа Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на ліквідацію ПАТ «Банк Михайлівський» звернулась до відповідача із листом вих. №02.10.19/04-вих від 02 жовтня 2019 року щодо повернення надлишково сплаченої до бюджету суми податку на прибуток в сумі 1 430 765,00 грн.

Листом від 16 жовтня 2019 року №5149/10/28-10-43-01-11 відповідач з посиланням на статтю 43 Податкового кодексу України відмовив у поверненні надміру сплачених грошових зобов`язань, мотивуючи тим, що в інтегрованих картках ПАТ «Банк Михайлівський» обліковується податковий борг.

Вбачаючи з боку відповідача протиправну бездіяльність щодо неподання ним для виконання відповідному органу, що здійснює казначейське обслуговування бюджетних коштів, висновку про повернення ПАТ «Банк Михайлівський» з відповідного бюджету суми податку на прибуток у розмірі 1 430 765,00 грн. та з метою відновлення порушеного права на повернення надлишково сплаченої до бюджету суми податку на прибуток шляхом зобов`язання суб`єкта владних повноважень підготувати та подати для виконання відповідному органу, що здійснює казначейське обслуговування бюджетних коштів, висновок про повернення ПАТ «Банк Михайлівський» з відповідного бюджету суми податку на прибуток у розмірі 1 430 765,00 грн., позивач звернувся до суду з даним позовом.

Надаючи правову оцінку спірним правовідносинам, що виникли між сторонами, суд виходить з наступного.

Згідно із підпунктом 17.1.10 пункту 17.1 статті 17 Податкового кодексу України (далі - ПК України) платник податків має право на залік чи повернення надміру сплачених, а також надміру стягнутих сум податків та зборів, пені, штрафів у порядку, встановленому цим Кодексом.

Пунктом 43.1 статті 43 ПК України передбачено, що помилково та/або надміру сплачені суми грошового зобов`язання підлягають поверненню платнику відповідно до цієї статті та статті 301 Митного кодексу України, крім випадків наявності у такого платника податкового боргу.

У відповідності до пункту 43.2 статті 43 ПК України, у разі наявності у платника податків податкового боргу, повернення помилково та/або надміру сплаченої суми грошового зобов`язання на поточний рахунок такого платника податків в установі банку або шляхом повернення готівковими коштами за чеком, у разі відсутності у платника податків рахунку в банку, проводиться лише після повного погашення такого податкового боргу платником податків.

Положеннями пункту 43.3 статті 43 ПК України встановлено, що обов`язковою умовою для здійснення повернення сум грошового зобов`язання є подання платником податків заяви про таке повернення (крім повернення надміру утриманих (сплачених) сум податку з доходів фізичних осіб, які розраховуються контролюючим органом на підставі поданої платником податків податкової декларації за звітний календарний рік шляхом проведення перерахунку за загальним річним оподатковуваним доходом платника податку) протягом 1095 днів від дня виникнення помилково та/або надміру сплаченої суми.

Відповідно до пункту 43.5 статті 43 ПК України контролюючий орган не пізніше ніж за п`ять робочих днів до закінчення двадцятиденного строку з дня подання платником податків заяви готує висновок про повернення відповідних сум коштів з відповідного бюджету та подає його для виконання відповідному органові, що здійснює казначейське обслуговування бюджетних коштів.

На підставі отриманого висновку орган, що здійснює казначейське обслуговування бюджетних коштів, протягом п`яти робочих днів здійснює повернення помилково та/або надміру сплачених грошових зобов`язань та пені платникам податків у порядку, встановленому центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну фінансову політику.

Контролюючий орган несе відповідальність згідно із законом за несвоєчасність передачі органу, що здійснює казначейське обслуговування бюджетних коштів для виконання висновку про повернення відповідних сум коштів з відповідного бюджету.

Повернення помилково та/або надміру сплачених грошових зобов`язань платникам податків здійснюється з бюджету, у який такі кошти були зараховані (п. 43.6 ст. 43 ПК України).

Водночас взаємовідносини територіальних органів Державної фіскальної служби України (далі - органи ДФС) з місцевими фінансовими органами та територіальними органами Державної казначейської служби України (далі - органи Казначейства) в процесi повернення платникам податків помилково та/або надміру сплачених сум грошових зобов`язань та пені за платежами, контроль за справлянням яких покладено на органи ДФС, з метою належного виконання положень статей 43, 102 Податкового кодексу України, частини другої статті 45 та частини другої статті 78 Бюджетного кодексу України, регламентує Порядок взаємодії територiальних органів Державної фіскальної служби України, мiсцевих фiнансових органiв та територiальних органiв Державної казначейської служби України у процесi повернення платникам податкiв помилково та/або надмiру сплачених сум грошових зобов`язань та пені, затверджений Наказом Міністерства фінансів України від 15.12.2015 №1146, зареєстрований в Міністерстві юстиції України 31.12.2015 за №1679/28124 (далі - Порядок №1146).

Пунктом 5 Порядку №1146 передбачено, що повернення помилково та/або надмiру сплачених сум грошових зобов`язань та пені у випадках, передбачених законодавством, здiйснюється виключно на пiдставi заяви платника податку (за винятком повернення надмiру утриманих (сплачених) сум податку на доходи фiзичних осiб, якi розраховуються органом ДФС на пiдставi поданої платником податкiв податкової декларацiї за звiтний календарний рiк шляхом проведення перерахунку за загальним рiчним оподатковуваним доходом платника податку), яка може бути подана до територіального органу ДФС за місцем адміністрування (обліку) помилково та/або надмiру сплаченої суми протягом 1095 днiв вiд дня її виникнення.

Таким чином, обов`язковими умовами для повернення помилково та/або надміру сплаченої суми грошового зобов`язання є: подання платником податків заяви про таке повернення протягом 1095 днів від дня виникнення надміру сплаченої суми при умові наявності надміру сплачених грошових зобов`язань та відсутності податкового боргу.

У разі наявності у платника податків податкового боргу, повернення помилково та/або надміру сплачених сум грошових зобов`язань проводиться лише після повного погашення такого податкового боргу платником податків.

Аналогічний висновок викладено у постанові Верховного Суду від 12 березня 2019 року у справі №826/12323/16.

На існування такого боргу вказує відповідач, зокрема в своєму відзиві на позовну заяву контролюючий орган зазначає, що у позивача обліковується податковий борг в сумі 51 073 068,35 грн., в т.ч. з:

- податку на додану вартість із вироблених в Україні товарів (робіт, послуг) - у сумі 31 494 940,16 грн.;

- податку на прибуток іноземних юридичних осіб - 0,32 грн.;

- військового збору - 858 233,68 грн.;

- податку на доходи фізичних осіб із доходу у вигляді процентів - 13 101 258,28 грн.;

- податку на доходи фізичних осіб, що сплачуються податковими агентами, із доходів платнику у вигляді заробітної плати - 2 918 053,76 грн.;

- єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування - 2 700 582,15 грн.

Наявними в матеріалах справи: довідкою Офісу ВПП ДПС про стан заборгованості ПАТ «Банк Михайлівський» від 26.12.2019 вих. №15241/10/28-10-10-02-23, розрахунком заборгованості по податку на доходи фізичних осіб, що сплачується податковим агентом, розрахунком заборгованості по податку на доходи фізичних осіб із доходу у вигляді процентів, розрахунком заборгованості по військовому збору, розрахунком заборгованості по прибутку іноземних юридичних осіб, розрахунком заборгованості по податку на додану вартість із вироблених в Україні товарів, розрахунком заборгованості по єдиному внеску підтверджується наявність в Банку податкового боргу в сумі 51 073 068,35 грн.

Щодо посилання позивача у відповіді на відзив відповідача на те, що ПАТ «Банк Михайлівський» перебуває в процесі ліквідації, а відтак його діяльність регламентується виключно приписами Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб», суд зазначає наступне.

Відповідно до пункту 1.3 статті 1 ПК України (в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин), цей Кодекс не регулює питання погашення податкових зобов`язань або стягнення податкового боргу з осіб, на яких поширюються судові процедури, визначені Законом України «Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом», з банків, на які поширюються норми Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб», та погашення зобов`язань зі сплати єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування, зборів на обов`язкове державне пенсійне страхування з окремих видів господарських операцій.

Разом із тим, позивач звернувся до контролюючого органу із заявою щодо повернення надлишково сплаченої суми податку на прибуток саме в порядку, визначеному статтею 43 ПК України, про що позивачем самостійно зазначено у позовній заяві.

Отже, спірні правовідносини виникли з питань повернення надмірно сплачених податків, тому позивач звернувся до контролюючого органу саме в порядку, визначеному статтею 43 ПК України.

При цьому, виокремлення питання погашення податкових зобов`язань та стягнення податкового боргу з банків, на які поширюються норми Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб», з-під дії положень Податкового кодексу України, на переконання суду, не змінює правового статусу сум, які є податковими зобов`язаннями та/або податковим боргом.

З огляду на викладене, перебування позивача у стадії ліквідації не може бути підставою для повернення помилково чи надмірно сплачених сум грошових зобов`язань за умови наявності у такого податкового боргу.

Враховуючи викладене, позовні вимоги є необґрунтованими та задоволенню не підлягають.

Відповідно до пункту 30 Рішення Європейського Суду з прав людини у справі «Hirvisaari v. Finland» від 27 вересня 2001 року, рішення судів повинні достатнім чином містити мотиви, на яких вони базуються для того, щоб засвідчити, що сторони були заслухані, та для того, щоб забезпечити нагляд громадськості за здійсненням правосуддя.

Згідно із пунктом 29 Рішення Європейського Суду з прав людини у справі «Ruiz Torija v. Spain» від 9 грудня 1994 року, статтю 6 п. 1 не можна розуміти як таку, що вимагає пояснень детальної відповіді на кожний аргумент сторін. Відповідно, питання, чи дотримався суд свого обов`язку обґрунтовувати рішення може розглядатися лише в світлі обставин кожної справи.

У відповідності до пункту 41 висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету Міністрів Ради Європи щодо якості судових рішень обов`язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов`язку може змінюватися залежно від характеру рішення.

Відповідно до частини другої статті 19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Як встановлено частиною другою статті 2 КАС України, у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: 1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; 2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; 3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); 4) безсторонньо (неупереджено); 5) добросовісно; 6) розсудливо; 7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; 8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); 9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; 10) своєчасно, тобто протягом розумного строку.

Відповідно до статті 244 КАС України, під час ухвалення рішення суд вирішує, зокрема:

1) чи мали місце обставини (факти), якими обґрунтовувалися вимоги та заперечення, та якими доказами вони підтверджуються;

2) чи є інші фактичні дані, які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження.

Відповідно до положень частин першої та другої статті 72 КАС України, доказами в адміністративному судочинстві є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: 1) письмовими, речовими і електронними доказами; 2) висновками експертів; 3) показаннями свідків.

Згідно із частиною першою статті 77 КАС України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.

Відповідно до частини другої статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

Згідно положень статті 90 КАС України, суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об`єктивному дослідженні. Жодні докази не мають для суду наперед встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.

На думку суду, відповідачем доведено правомірність спірних рішень, дій, з урахуванням вимог, встановлених частиною другою статті 19 Конституції України та частиною другою статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України, а тому, виходячи з меж заявлених позовних вимог, системного аналізу положень законодавства України та доказів, наявних у матеріалах справи, адміністративний позов публічного акціонерного товариства «Банк Михайлівський» задоволенню не підлягає.

Враховуючи положення статті 139 Кодексу адміністративного судочинства України, відшкодування судового збору позивачу не підлягає.

Керуючись ст. ст. 72-77, 90, 139, 241-246, 257-262 Кодексу адміністративного судочинства України суд,

В И Р І Ш И В:

У задоволенні адміністративного позову публічного акціонерного товариства «Банк Михайлівський» (01001, м. Київ, провулок Рильський, буд. 10-12/3, ЄДРПОУ 38619024) відмовити повністю.

Рішення суду набирає законної сили відповідно до ст. 255 Кодексу адміністративного судочинства України та може бути оскаржене до суду апеляційної інстанції за правилами, встановленими ст. ст. 293, 295-297 КАС України з урахуванням підпункту 15.5 пункту 15 частини першої Перехідних положень Кодексу адміністративного судочинства України в редакції згідно з Законом України від 3 жовтня 2017 року № 2147-VIII.

Суддя В.П. Шулежко