Рішення № 95207250, 22.02.2021, Окружний адміністративний суд міста Києва

ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД міста КИЄВА 01051, м. Київ, вул. Болбочана Петра 8, корпус 1 Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

22 лютого 2021 року м. Київ № 826/10820/16

Окружний адміністративний суд міста Києва у складі головуючого судді Смолія І.В., розглянувши в порядку письмового провадження адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Міністерства внутрішніх справ України, Головного управління Національної поліції у м.Києві про визнання протиправними дій, зобов`язання вчинити дії,

обставини справи:

ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом (з урахуванням уточнених позовних вимог) про стягнення з Міністерства внутрішніх справ України середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні з 09.09.2015 по 09.06.2016 в сумі 116 652,76 грн.; стягнення з Головного управління Національної поліції у м. Києві середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні з 14.12.2015 по 15.06.2016 в розмірі 93 723,77 грн.; стягнення з Міністерства внутрішніх справ України моральної шкоди в розмірі 15 000 грн.; стягнення з Головного управління Національної поліції у м. Києві моральної шкоди в розмірі 15 000 грн.

Постановою Окружного адміністративного суду м.Києві від 01.12.2017 позов задоволено частково. Стягнуто з Міністерства внутрішніх справ України на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні з 09.09.2015 по 09.06.2016 в розмірі 76782 грн. 43 коп. В інший частині позову відмовлено.

Постановою Київського апеляційного адміністративного суду від 11.04.2018 апеляційні скарги ОСОБА_1 , Міністерства внутрішніх справ України залишено без задоволення, а постанову Окружного адміністративного суду м.Києва від 01.12.2017 без змін.

Постановою Верховного Суду від 20.08.2020 касаційні скарги ОСОБА_1 та Міністерства внутрішніх справ України задоволено частково. Постанову Окружного адміністративного суду м.Києві від 01.12.2017 та Постанову Київського апеляційного адміністративного суду від 11.04.2018 скасовано, а справу направлено на новий розгляд до Окружного адміністративного суду м.Києві.

Скасовуючи рішення судів першої та апеляційної інстанції, суд касаційної інстанції зазначив, що у судових рішеннях суду першої та апеляційної інстанції не зазначено на підставі яких доказів встановлена та обставина, що вихідну допомогу в сумі 136000,00гр. виплачено позивачу саме 15.06.2016 та не надано оцінки обставині порушення строків виплати при звільненні.

Ухвалою Окружного адміністративного суду м.Києва від 08.09.2020 прийняти справу до провадження та призначено підготовче судове засідання.

Позивачем надано суду письмові пояснення з урахуванням висновків Верховного Суду викладених в постанові від 20.08.2020 та зазначив, що з 09.09.2015 по 14.12.2015 перебував на публічній службі в Головному управління НП у м.Києві і на час припинення трудових відносин з цим суб`єктом владних повноважень не було виплачено вихідну допомогу при звільненні в сумі 136000,00грн. Однак, під час розгляду справи позивачем зазначено, що ним 15.06.2016 отримано грошові кошти в розмірі 136000,00грн. Також, заборгованість за час затримки становить 93723,77грн. (133 дні) - ГУ ПН у м.Києві та 116652,76грн. (274 дні) - МВС України.

Представником ГУ НП у м.Києві надано суду письмові пояснення з урахуванням висновків Верховного Суду викладених в постанові від 20.08.2020, та зазначено, що скасовуючи рішення попередніх інстанцій, суди не встановили обставину на підставі яких доказів виплачено вихідну допомогу в розмірі 136000,00грн. З цього приводу відповідачем зазначено, що не заперечувалось позивачем, зазначену вихідні допомогу ним отримано 15.06.2016 на підставі довідки про доходи. Також підтримано раніше викладені заперечення проти позовних вимог.

Представником МВС України не надано суду пояснень з урахуванням висновків Верховного Суду викладених в постанові від 20.08.2020.

Розглянувши наявні докази в матеріалах справи, заслухавши пояснення представників сторін з урахуванням висновків Верховного Суду, суд встановив.

В період з 09.09.1992 по 14.12.2015 ОСОБА_1 проходив службу в органах внутрішніх справ України, в тому числі з березня 2008 року в Центральному апараті Міністерства внутрішніх справ України на посадах заступника начальника управління розслідування злочинів, скоєних проти життя та здоров`я особи, та начальника управління контролю за розслідуванням злочинів, скоєних проти життя, здоров`я, статевої свободи та статевої недоторканості особи Головного слідчого управління МВС України.

Відповідно до наказу Міністерства внутрішніх справ України від 09.09.2015 №1894 о/с ОСОБА_1 відряджено для подальшого проходження служби до Головного управління МВС України в м. Києві та наказом Головного управління МВС України в м. Києві від 18.09.2015 № 804 о/с призначено на посаду заступника начальника слідчого управління Головного управління МВС України в м. Києві з 09.09.2015.

Наказом Головного управління МВС України в місті Києві від 18.09.2015 № 804 о/с ОСОБА_1 призначено на посаду заступника начальника слідчого управління.

Згідно наказу Головного управління МВС України в м. Києві від 15.10.2015 №882 о/с ОСОБА_1 призначено заступником начальника слідчого управління - начальником організаційно-методичного відділу.

Наказом Головного управління Національної поліції у м. Києві від 14.12.2015 №113 о/с звільнено зі служби в поліції згідно пункту 2 (через хворобу) ч.1 ст.77 Закону України "Про Національну поліцію" полковника поліції ОСОБА_1 , заступника начальника управління - начальника відділу слідчого управління.

Міністерством внутрішніх справ України заборгованість із заробітної плати за липень-серпень 2015 року в сумі 6240,64 грн. виплачено 06.06.2016, вихідну допомогу в сумі 136000 грн. виплачено 15.06.2016, що підтверджено позивачем та довідкою про доходи.

Як вже було встановлено судом, відповідно до ст.94 Закону України від 02.07.2015 № 580-VIII "Про Національну поліцію" (в редакції, яка діяла на час виникнення спірних правовідносин) поліцейські отримують грошове забезпечення, розмір якого визначається залежно від посади, спеціального звання, строку служби в поліції, інтенсивності та умов служби, кваліфікації, наявності наукового ступеня або вченого звання.

Порядок виплати грошового забезпечення визначає Міністр внутрішніх справ України.

Поліцейські, відряджені до інших органів державної влади, установ, організацій та прикомандировані відповідно до цього Закону, отримують грошове забезпечення, враховуючи посадовий оклад за посадою, яку вони займають в органі, установі чи організації, до якої вони відряджені, а також інші види грошового забезпечення, визначені цим Законом.

Грошове забезпечення поліцейських індексується відповідно до закону.

На час звільнення позивача з поліції діяли наступні правові акти щодо грошового забезпечення поліцейських: Постанова Кабінету Міністрів України від 11.11.2015 №988 "Про грошове забезпечення поліцейських Національної поліції" та Інструкція про порядок виплати грошового забезпечення особам рядового і начальницького складу органів внутрішніх справ, затверджена наказом Міністерства внутрішніх справ України від 31.12.2007 № 499.

Разом з тим, зазначеними нормативно-правовими актами чи будь-якими іншими спеціальними законами, положеннями та інструкціями не передбачено умов та порядку стягнення відшкодування за час затримки розрахунку при звільненні.

Відповідальність за затримку розрахунку при звільненні регулюється статтею 117 Кодексу законів про працю.

При розбіжності між загальним і спеціальним нормативно-правовим актом перевага надається спеціальному, якщо він не скасований виданим пізніше загальним актом. Оскільки загальною нормою - Кодексу законів про працю України прямо передбачено відповідальність роботодавця за затримку розрахунку при звільненні, а спеціальним законодавством взагалі це питання не врегульоване, суд вважає необхідним в даному випадку застосувати норми Кодексу законів про працю.

При цьому, суд не приймає до уваги посилання представника Міністерства внутрішніх справ України на положення абзацу другого пункту 2 Постанови Пленуму Верховного Суду України від 24.12.1999 №13 "Про практику застосування судами законодавства про оплату праці, яким визначено, що передбачені законодавством про працю норми її оплати і порядок вирішення спорів про останню не поширюються на військовослужбовців та прирівняних до них осіб (рядовий і начальницький склад органів внутрішніх справ тощо), оскільки непоширення норм Кодексу законів про працю України на рядовий і начальницький склад органів внутрішніх справ/поліції стосується саме порядку та умов визначення норм оплати праці (грошового забезпечення) та порядку вирішення спорів щодо оплати праці.

Аналогічна правова позиція викладена в ухвалах Вищого адміністративного суду України від 27.04.2016 № К/800/28535/15 та від 14.12.2016 № К/800/29224/16.

Крім того, Верховний Суд України у постанові від 15.12.2015 (справа № 21-1765а15) прийшов до висновку, що передбачений частиною першою статті 117 КЗпП обов`язок роботодавця щодо виплати середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні настає за умови невиплати з його вини належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені статтею 116 КЗпП, при цьому визначальними є такі юридично значимі обставини, як невиплата належних працівникові сум при звільненні та факт проведення з ним остаточного розрахунку.

Отже, зазначає Верховний Суд України, не проведення з вини власника або уповноваженого ним органу розрахунку з працівником у зазначені строки є підставою для відповідальності, передбаченої статтею 117 КЗпП, тобто виплати працівникові середнього заробітку за весь час затримки розрахунку по день фактичного розрахунку. Після ухвалення судового рішення про стягнення заборгованості із заробітної плати роботодавець не звільняється від відповідальності, передбаченої статтею 117 КЗпП, а саме: виплати середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні, тобто за весь період невиплати належних працівникові при звільненні сум.

Згідно статті 47 Кодексу законів про працю України власник або уповноважений ним орган зобов`язаний в день звільнення видати працівникові належно оформлену трудову книжку і провести з ним розрахунок у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу.

Відповідно до статті 116 Кодексу законів про працю України при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, проводиться в день звільнення. Якщо працівник в день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред`явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок.

Про нараховані суми, належні працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган повинен письмово повідомити працівника перед виплатою зазначених сум.

В разі спору про розмір сум, належних працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган в усякому випадку повинен в зазначений у цій статті строк виплатити не оспорювану ним суму.

Згідно статті 117 Кодексу законів про працю України в разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку.

Конституційний Суд України в Рішенні N 4-рп/2012 від 22.02.2012 щодо офіційного тлумачення положень статті 233 Кодексу законів про працю України у взаємозв`язку з положеннями статей 117, 237-1 цього Кодексу роз`яснив, що згідно зі статтею 47 КЗпП України роботодавець обов`язаний виплатити працівникові при звільненні всі суми, що належать йому від підприємства, установи, організації, у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу, а саме в день звільнення або не пізніше наступного дня після пред`явлення звільненим працівником вимоги про проведення розрахунку. Непроведення з вини власника або уповноваженого ним органу розрахунку з працівником у зазначені строки є підставою для відповідальності, передбаченої статтею 117 КЗпП, тобто виплати працівникові його середнього заробітку за весь час затримки по день фактичного розрахунку.

Аналіз наведених норм матеріального права з урахуванням висновків, викладених у Рішенні Конституційного Суду України від 22.02.2012 №4-рп/2012, дає підстави вважати, що невиплата звільненому працівникові всіх сум, які належать йому від власника або уповноваженого ним органу, є триваючим правопорушенням, а отже, працівник може визначити остаточний обсяг своїх вимог на момент припинення такого правопорушення, яким є день фактичного розрахунку.

Виходячи з системного аналізу наведених норм права, з огляду на встановлені у суді обставини та враховуючи, що позивачу сплачено заборгованість із заробітної плати за липень-серпень 2015 року в сумі 6240,64 грн. 06.06.2016, суд приходить до висновку про наявність правових підстав для стягнення з Міністерства внутрішніх справ України середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні з 09.09.2015 по 06.06.2016.

Разом з тим, згідно абзацу третього пункту 2 Порядку обчислення середньої заробітної плати, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 08.02.1995 №100, у всіх інших випадках збереження середньої заробітної плати середньомісячна заробітна плата обчислюється виходячи з виплат за останні 2 календарні місяці роботи, що передують події, з якою пов`язана відповідна виплата.

Нарахування виплат у всіх випадках збереження середньої заробітної плати провадиться виходячи з розміру середньоденної (годинної) заробітної плати (пункт 5 Порядку).

Згідно пункту 8 Порядку нарахування виплат, що обчислюються із середньої заробітної плати за останні два місяці роботи, провадяться шляхом множення середньоденного (годинного) заробітку на число робочих днів/годин, а у випадках, передбачених чинним законодавством, календарних днів, які мають бути оплачені за середнім заробітком. Середньоденна (годинна) заробітна плата визначається діленням заробітної плати за фактично відпрацьовані протягом двох місяців робочі (календарні) дні на число відпрацьованих робочих днів (годин), а у випадках, передбачених чинним законодавством, - на число календарних днів за цей період.

Середньомісячне число робочих днів розраховується діленням на 2 сумарного числа робочих днів за останні два календарні місяці згідно з графіком роботи підприємства, установи, організації, встановленим з дотриманням вимог законодавства.

Як вбачається з матеріалів справи, не заперечується сторонами, та згідно листа директора ДФОП Міністерства внутрішніх справ України від 21.12.2016 № 15/4-5059, за період з 01.07.2015 по 28.07.2015 ОСОБА_1 нараховано та виплачено грошове забезпечення у вересні 2015 року платіжним дорученням від 17.09.2015 № 4519. Грошове забезпечення ОСОБА_1 за період з 29.07.2015 по 30.08.2015 включно нараховано та виплачено у червні 2016 року платіжним дорученням від 06.06.2016 №531 на суму 6240,64 грн.

Згідно довідки про доходи № 1439 від 25.12.2015, ОСОБА_1 у вересні 2015 року отримав 5375,74 грн. заробітної плати.

Оскільки позивач звільнений з Міністерства внутрішніх справ України 09.09.2015, то суд при обчисленні середньої заробітної плати бере до уваги заробітну плату нараховану позивачу за липень та серпень 2015 року, яка складає 11616,38 грн.

Враховуючи наведене, середньоденний заробіток позивача в період липень-серпень 2015 року складав 283,33 грн.

Таким чином за прострочення сплати заборгованості по заробітній платі за період липень-серпень 2015 року (затримка складає 271 день (283,33грн. х 271день = 76782,43грн.), стягненню з Міністерства внутрішніх справ України підлягає середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні в розмірі 76782,43 грн.

Щодо посилання на затримку виплати грошової допомоги при звільненні, суд зазначає наступне.

Постановою Кабінету Міністрів України від 17.07.1992 № 393 "Про порядок обчислення вислуги років, призначення та виплати пенсій і грошової допомоги особам офіцерського складу, прапорщикам, мічманам, військовослужбовцям надстрокової служби за контрактом, особам начальницького і рядового складу органів внутрішніх справ, поліцейським та членам їх сімей" визначено, що право на отримання одноразової грошової допомоги при звільненні виникло у поліцейських з 12.03.2016. Вихідна допомога при звільненні виплачується Міністерством внутрішніх справ України.

Статтею 9 Закону України «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб», визначений перелік категорій звільнених яким виплачується одноразова грошова допомога та зазначено розміри відсотків місячного грошового забезпечення за який вона нараховується.

Дію Закону України «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб» на поліцейських поширено на підставі Закону України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України у зв`язку з прийняттям Закону України «Про Національну поліцію», який набрав чинності 28.12.2015, після звільнення позивача 14.12.2015.

Прикінцевими положеннями Бюджетного кодексу України та Закону України «Про державний бюджет України на 2016 рік» установлено, що норми і положення частини першої та другої 9 Закону України «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб» застосовуються в порядку та розмірах встановлених Кабінетом Міністрів України.

Дію постанови Кабінету Міністрів України «Про порядок обчислення вислуги років, призначення та виплати пенсій і грошової допомоги особам офіцерського складу, прапорщикам, мічманам, військовослужбовцям надстрокової служби та військової служби за контрактом, особам начальницького і рядового складу органів внутрішніх справ, поліцейським та членам їхніх сімей» поширено н поліцейських постановою Кабінету Міністрів України від 02.03.2016 №154 з 12.03.2016.

В зв`язку з тим, що позивача було звільнено в період коли вищезазначений порядок та умови виплати одноразової допомоги не був розповсюджений та врегулюваний, а тому у відповідача була відсутня можливість здійснити відповідний розрахунок.

Щодо стягнення моральної шкоди в розмірі 15 000,00 грн., суд зазначає наступне.

Відповідно до статей 15 Цивільного кодексу України кожна особа має право на захист цивільних прав та інтересів у разі їх порушення.

Статтями 16 та 23 Цивільного кодексу України передбачено право особи на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав.

Порядок відшкодування моральної шкоди у сфері трудових відносин регулюється статтею 237-1 Кодексу законів про працю України, яка передбачає відшкодування власником або уповноваженим ним органом моральної шкоди працівнику у разі, якщо порушення його законних прав призвели до моральних страждань, втрати нормальних життєвих зв`язків і вимагають від нього додаткових зусиль для організації свого життя. Порядок відшкодування шкоди визначається законодавством.

Зазначена норма закону містить перелік юридичних фактів, що складають підставу виникнення правовідносин щодо відшкодування власником або уповноваженим ним органом завданої працівнику моральної шкоди.

Отже, підставою для відшкодування моральної шкоди згідно із статтею 237-1 Кодексу законів про працю України є факт порушення прав працівника у сфері трудових відносин, яке призвело до моральних страждань, втрати нормальних життєвих зв`язків і вимагало від нього додаткових зусиль для організації свого життя.

Доказів позивачем не надано, у зв`язку із чим суд відмовляє у задоволенні даної вимоги.

Щодо позовних вимог в частині стягнення з ГУ НП у м. Києві середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні з 14.12.2015 по 15.06.2016 в розмірі 9323,77 грн., суд зазначає.

З матеріалів справи вбачається, що позивач неодноразово звертався із скаргами щодо бездіяльності посадових осіб Головного управління Національної поліції у м. Києві щодо нарахування пенсії та виплати одноразової грошової (вихідної) допомоги.

Листом від 30.03.2015за № С-68/125/30/01-2016 Управління фінансового забезпечення та бухгалтерського обліку ГУ НП у м. Києві повідомило ОСОБА_1 , що питання щодо нарахування та виплати одноразової грошової допомоги при звільненні вирішуватиметься після отримання роз`яснень щодо законності (правомірності) здійснення нарахування та виплати (після 12.03.2016) одноразової грошової допомоги при звільненні зі служби поліцейським, які звільнені із служби в поліції у період з 07.11.2015 по 27.12.2015 та з 28.12.2015 по 11.03.2016 поліції за станом здоров`я, за віком, у зв`язку із скороченням штатів або проведенням організаційних заходів, за власним бажанням, через сімейні обставини та з інших поважних причин та чи законним буде застосування відносно них норм вищезазначених закону та постанови, що вступили в дію та набрали чинності після їхнього звільнення.

Листом від 12.04.2016 за №15/2-С-429 Департамент фінансово-облікової політики Міністерства внутрішніх справ України та листом від 13.04.2016 № С-12/48-2016 Сектор з питань пенсійного забезпечення Національної поліції України повідомили позивача про те, що ОСОБА_1 був звільнений зі служби в поліції відповідно до наказу Головного управління Національної поліції в місті Києві від 14.12.2015 №113 о/с без зазначення стажу служби для нарахування та виплати одноразової грошової допомоги при звільненні, а тому одноразова грошова допомога при звільненні зі служби в поліції буде нарахована та виплачена після внесення змін до наказу про звільнення.

Згідно статті 102 Закону України "Про Національну поліцію" пенсійне забезпечення поліцейських та виплата одноразової грошової допомоги після звільнення їх зі служби в поліції здійснюються в порядку та на умовах, визначених Законом України "Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб".

Разом з тим, дію постанови Кабінету Міністрів України від 17.07.1992 № 393 "Про порядок обчислення вислуги років, призначення та виплати пенсій і грошової допомоги особам офіцерського складу, прапорщикам, мічманам, військовослужбовцям надстрокової служби та військової служби за контрактом, особам начальницького і рядового складу органів внутрішніх справ, поліцейським та членам їхніх сімей" поширено на поліцейських постановою Кабінету Міністрів України від 02.12.2016 №154 з 12.03.2016.

Відповідно до пункту 10 Порядку військовослужбовцям, крім військовослужбовців строкової військової служби, поліцейським, особам рядового і начальницького складу органів внутрішніх справ, Державної інспекції техногенної безпеки, органів і підрозділів цивільного захисту, податкової міліції, Державної кримінально-виконавчої служби, які звільняються із служби за станом здоров`я, виплачується одноразова грошова допомога в розмірі 50 відсотків місячного грошового забезпечення за кожний повний календарний рік служби.

Пунктом 14 Порядку встановлено, що одноразова та щорічна грошова допомога, передбачена пунктами 10 і 11 цієї постанови, виплачується Міністерством оборони, Міністерством надзвичайних ситуацій, Міністерством внутрішніх справ, Національною поліцією, Міністерством транспорту та зв`язку, Державною податковою адміністрацією, Державною прикордонною службою, Державною службою спеціального зв`язку та захисту інформації, Державною кримінально-виконавчою службою, Службою безпеки, Службою зовнішньої розвідки, Державною інспекцією техногенної безпеки, Державною службою з надзвичайних ситуацій та Управлінням державної охорони за рахунок коштів, виділених у державному бюджеті для їх утримання (за винятком випадків, передбачених абзацом другим цього пункту).

Відповідач вкотре, під час розгляду справи зазначив, що під час виплати одноразової грошової допомоги при звільненні ГУ НП в місті Києві керувалося положеннями Порядку та умов призначення і виплати одноразової грошової допомоги у разі загибелі (смерті), інвалідності або часткової втрати працездатності без установлення інвалідності працівника міліції, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 21.10.2015 № 850.

Пунктом 8 Порядку встановлено, що керівник органу внутрішніх справ, у якому проходив (проходить) службу працівник міліції, подає МВС в 15-денний строк з дня реєстрації документи, зазначені в пунктах 6 або 7 цих Порядку та умов, висновок щодо виплати грошової допомоги.

Згідно пункту 9 Порядку МВС в місячний строк після надходження зазначених у пункті 8 цих Порядку та умов документів приймає рішення про призначення або у випадках, передбачених пунктом 14 цих Порядку та умов, про відмову в призначенні грошової допомоги і надсилає його разом із зазначеними документами керівникові органу внутрішніх справ, у якому проходив (проходить) службу працівник міліції, для видання наказу про виплату такої допомоги, або у разі відмови - для письмового повідомлення осіб із зазначенням мотивів відмови.

Грошова допомога виплачується в порядку черговості відповідно до дати прийняття МВС рішення про її призначення, але не пізніше двох місяців із дня прийняття зазначеного рішення в межах та за рахунок коштів, передбачених державним бюджетом на утримання МВС.

Враховуючи наведені норми спеціальних нормативно-правових актів, згідно яких МВС після отримання документів в місячний строк приймає рішення про призначення одноразової грошової допомоги, яка в подальшому виплачується не пізніше двох місяців із дня прийняття зазначеного рішення та з огляду на те, що право у працівників Національної поліції на отримання одноразової допомоги при звільненні виникло 12.03.2016, суд приходить до висновку про дотримання вимог чинного законодавства щодо виплати позивачу одноразової грошової допомоги 15.06.2016, а тому суд приходить до висновку про необґрунтованість позовних вимог в частині стягнення з ГУ НП в м. Києві середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні з 14.12.2015 по 15.06.2016 в розмірі 76782,43 грн.

Враховуючи викладене та керуючись внутрішнім переконанням, дослідивши подані сторонами матеріли та докази, заслухавши пояснення сторін, суд приходить до висновку про обґрунтованість позовних вимог, в зв`язку з чим позовні вимоги підлягають частковому задоволенню.

Відповідно до ст.19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Відповідно до ч.1 ст.2 Кодексу адміністративного судочинства України завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб`єктів владних повноважень.

Згідно ч.1 ст.9 Кодексу адміністративного судочинства України розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.

Частиною 1 ст.77 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.

Відповідно до ч.1 ст.90 Кодексу адміністративного судочинства України суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об`єктивному дослідженні.

Керуючись статтями 72-77, 139, 143, 241-246, 255 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

вирішив:

Позов ОСОБА_1 задовольнити частково.

Стягнути з Міністерства внутрішніх справ України на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні з 14.12.2015 по 15.06.2016 у розмірі 76782,43 грн.

В інший частині позову відмовити.

Рішення суду, відповідно до частини 1 статті 255 Кодексу адміністративного судочинства України, набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

Рішення суду може бути оскаржене до суду апеляційної інстанції протягом тридцяти днів з дня його проголошення за правилами, встановленими статтями 293-297 Кодексу адміністративного судочинства України, шляхом подання апеляційної скарги безпосередньо до суду апеляційної інстанції.

Суддя І.В. Смолій