Рішення № 95207201, 26.02.2021, Окружний адміністративний суд міста Києва

ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД міста КИЄВА 01051, м. Київ, вул. Болбочана Петра 8, корпус 1 Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

26 лютого 2021 року м. Київ № 640/21083/19

Окружний адміністративний суд міста Києва у складі судді Клименчук Н.М., розглянувши у порядку письмового провадження адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Дніпровського районного відділу Державної виконавчої служби у місті Києві Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ) про визнання протиправними дій, скасування постанов,

ВСТАНОВИВ:

ОСОБА_1 (надалі - Позивач) звернувся до Окружного адміністративного суду міста Києва із позовною заявою до Дніпровського районного відділу державної виконавчої служби міста Київ Головного територіального управління юстиції у м. Києві (змінено найменування на Дніпровський районний відділ Державної виконавчої служби у місті Києві Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ)) (надалі - Відповідач), у якій просить суд:

1. Визнати протиправними дії Відповідача із винесення постанови від 03.07.2019 ВП №59457616.

2. Визнати протиправною та скасувати постанову Відповідача від 21.05.2019 ВП №45067932 про стягнення виконавчого збору.

3. Визнати протиправною та скасувати постанову Відповідача від 03.07.2019 ВП №59457616 про відкриття виконавчого провадження щодо стягнення виконавчого збору.

Позовні вимоги обґрунтовано тим, що Відповідачем протиправно винесено оскаржувані постанови, оскільки виконавчі дії ним не вчинялись, а виконавчий документ повернуто стягувачу за заявою останнього. Виконавчий документ в подальшому пред`явлено стягувачем для виконання приватним виконавцем. Позивачем зазначено, що внаслідок протиправних дій Відповідача щодо стягнення виконавчого збору, з Позивача стягнуто двічі суму у розмірі 10% боргу у вигляді виконавчого збору та винагороди приватного виконавця на підставі одного і того ж виконавчого документа, що суперечить вимогам законодавства.

Ухвалою Окружного адміністративного суду міста Києва від 11.11.2019 відкрито провадження у справі.

Відповідачем відзиву на позов не подано.

В судове засідання 08.12.2020 учасники справи не з`явились, про дату, час і місце судового засідання повідомлені належним чином.

Відповідно до частини 9 статті 205 Кодексу адміністративного судочинства України, якщо немає перешкод для розгляду справи у судовому засіданні, визначених цією статтею, але всі учасники справи не з`явилися у судове засідання, хоча і були належним чином повідомлені про дату, час і місце судового розгляду, суд має право розглянути справу у письмовому провадженні у разі відсутності потреби заслухати свідка чи експерта.

Суд керуючись положеннями частини 9 статті 205 Кодексу адміністративного судочинства України ухвалив здійснювати подальший розгляд справи у порядку письмового провадження.

Розглянувши подані документи і матеріали, всебічно і повно з`ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об`єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, Окружним адміністративним судом міста Києва встановлено наступне.

Дніпровським районним судом м. Києва видано виконавчий лист від 19.09.2014 №755/10662/2014-ц щодо стягнення з ОСОБА_1 на користь публічного акціонерного товариства «Універсал Банк» (надалі - Стягувач) грошових коштів на суму 126389,92 грн.

Постановою Відповідача ВП №45067932 відкрито виконавче провадження з примусового виконання виконавчого листа №755/10662/2014-ц.

Відповідачем 21.05.2019 винесено постанову ВП №45067932 про стягнення виконавчого збору у сумі 12638,99 грн.

Постановою Відповідача від 03.07.2019 ВП №59457616 відкрито виконавче провадження з примусового виконання постанови від 21.05.2019 ВП №45067932 про стягнення виконавчого збору.

З матеріалів справи слідує, що на виконання даної постанови з Позивача стягнуто 1956,86 грн. виконавчого збору.

Крім того, судом встановлено, що постановою Відповідача від 21.05.2020 ВП №59457616 закінчено виконавче провадження у зв`язку із фактичним виконанням у повному обсязі.

Позивачем зазначено, що Відповідачем не вчинялись виконавчі дії та виконавчий лист за заявою стягувача повернуто. В подальшому даний виконавчий лист пред`явлено до виконання приватному виконавцю виконавчого округу міста Києва Лановенко Л.О.

Судом встановлено, що постановою приватного виконавця виконавцю виконавчого округу міста Києва Лановенко Л.О. від 02.08.2019 ВП №59706665 відкрито виконавче провадження з примусового виконання виконавчого листа №755/10662/2014-ц.

Відповідно до інформації з Автоматизованої системи виконавчого провадження на вебсаті Міністерства юстиції України, виконавче провадження №59706665 станом на дату розгляду даної справи не завершено, здійснюється примусове виконання.

Позивачем зазначено про те, що протиправне прийняття Відповідачем оскаржуваних постанов та вчинення дій щодо стягнення з Лановенка Л.О. виконавчого збору призвело до подвійного стягнення з боржника суми виконавчого збору/основної винагороди приватного виконавця на підставі одного і того ж виконавчого документа, чим порушено права Позивача.

Оцінивши за правилами статті 90 Кодексу адміністративного судочинства України надані сторонами докази та пояснення, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об`єктивному дослідженні, та враховуючи всі наведені обставини, Окружний адміністративний суд міста Києва вважає, що позов підлягає задоволенню з наступних підстав.

Відповідно до статті 1 Закону України «Про виконавче провадження» виконавче провадження як завершальна стадія судового провадження і примусове виконання судових рішень та рішень інших органів (посадових осіб) (далі - рішення) - сукупність дій визначених у цьому Законі органів і осіб, що спрямовані на примусове виконання рішень і проводяться на підставах, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією України, цим Законом, іншими законами та нормативно-правовими актами, прийнятими відповідно до цього Закону, а також рішеннями, які відповідно до цього Закону підлягають примусовому виконанню.

Примусове виконання рішень покладається на органи державної виконавчої служби (державних виконавців) та у передбачених цим Законом випадках на приватних виконавців, правовий статус та організація діяльності яких встановлюються Законом України «Про органи та осіб, які здійснюють примусове виконання судових рішень і рішень інших органів»(частина 1 статті 5 Закону України «Про виконавче провадження»).

Відповідно до статті 3 названого Закону підлягають примусовому виконанню рішення на підставі таких виконавчих документів, зокрема, виконавчих листів та наказів, що видаються судами у передбачених законом випадках на підставі судових рішень, рішень третейського суду, рішень міжнародного комерційного арбітражу, рішень іноземних судів та на інших підставах, визначених законом або міжнародним договором України.

Частинами 5, 6 статті 26 Закону України «Про виконавче провадження» встановлено, що виконавець не пізніше наступного робочого дня з дня надходження до нього виконавчого документа виносить постанову про відкриття виконавчого провадження, в якій зазначає про обов`язок боржника подати декларацію про доходи та майно боржника, попереджає боржника про відповідальність за неподання такої декларації або внесення до неї завідомо неправдивих відомостей. У постанові про відкриття виконавчого провадження за рішенням, примусове виконання якого передбачає справляння виконавчого збору, державний виконавець зазначає про стягнення з боржника виконавчого збору в розмірі, встановленому статтею 27 цього Закону.

Згідно із частинами 1-4 статті 27 Закону України «Про виконавче провадження» виконавчий збір - це збір, що справляється на всій території України за примусове виконання рішення органами державної виконавчої служби.

Виконавчий збір стягується з боржника до Державного бюджету України. Виконавчий збір стягується державним виконавцем у розмірі 10 відсотків суми, що підлягає примусовому стягненню, поверненню, або вартості майна боржника, що підлягає передачі стягувачу за виконавчим документом, заборгованості із сплати аліментів.

Державний виконавець виносить одночасно з постановою про відкриття виконавчого провадження постанову про стягнення виконавчого збору (крім виконавчих документів про стягнення аліментів).

У відповідності до пункту 5 частини 1 статті 3 Закону України «Про виконавче провадження» постанова про стягнення виконавчого збору є самостійним виконавчим документом, на підставі якого може бути відкрите виконавче провадження.

Відповідно до частина 3 статті 40 Закону України «Про виконавче провадження» постанова про стягнення виконавчого збору виконується в порядку, встановленому цим Законом.

Згідно із пунктом 1 частини 1 статті 37 Закону України «Про виконавче провадження» виконавчий документ повертається стягувачу, якщо стягувач подав письмову заяву про повернення виконавчого документа.

У відповідності до частини 5 вказаної статті повернення виконавчого документа стягувачу з підстав, передбачених цією статтею, не позбавляє його права повторно пред`явити виконавчий документ до виконання протягом строків, встановлених статтею 12 цього Закону.

За приписами частини 3 статті 40 Закону України «Про виконавче провадження» у разі повернення виконавчого документа стягувачу з підстав, передбачених пунктами 1, 3, 4, 6 частини першої статті 37 цього Закону, закінчення виконавчого провадження з підстав, передбачених пунктами 1, 2, 4, 6, 9 (крім випадку, передбаченого частиною дев`ятою статті 27 цього Закону), 11, 14 і 15 частини першої статті 39 цього Закону, якщо виконавчий збір не стягнуто, державний виконавець не пізніше наступного робочого дня з дня повернення виконавчого документа (закінчення виконавчого провадження) виносить постанову про стягнення виконавчого збору, яку виконує в порядку, встановленому цим Законом.

Частиною 8 статті 27 названого Закону встановлено, що під час передачі виконавчого документа від органу державної виконавчої служби приватному виконавцю виконавчий збір не стягується, якщо він не був стягнутий на момент передачі.

У разі стягнення частини виконавчого збору на момент передачі виконавчого документа приватному виконавцю стягнута частина виконавчого збору поверненню не підлягає.

Спір у цій справі виник у зв`язку з невизначеністю правового режиму застосування судами частини другої статті 27 та частини третьої статті 40 Закону України «Про виконавче провадження» при винесенні державним виконавцем постанови про стягнення виконавчого збору у виконавчому провадженні у разі повернення виконавчого документа стягувачу з підстави, передбаченої пунктом 1 частини першої статті 37 цього Закону (стягувач подав письмову заяву про повернення виконавчого документа).

Закон України «Про виконавче провадження» є спеціальним законом, що регулює порядок вчинення виконавчих дій, натомість детально дії виконавців під час вчинення виконавчих дій регламентуються Інструкцією, розробленою відповідно до законів «Про органи та осіб, які здійснюють примусове виконання судових рішень і рішень інших органів» і «Про виконавче провадження», яка визначає окремі питання організації виконання судових рішень і рішень інших органів (посадових осіб), що відповідно до Закону України «Про виконавче провадження» підлягають примусовому виконанню.

Отже, положення цієї Інструкції слід розглядати як такі, що прийняті відповідно до вимог вказаних законів, та такі, що не можуть їм суперечити, у тому числі встановлювати нові вимоги, які прямо не передбачені законами, на виконання яких ця Інструкція затверджена.

Так, положення частини третьої статті 40 Закону України «Про виконавче провадження» зобов`язують державного виконавця у разі повернення виконавчого документа стягувачу з підстави, передбаченої, зокрема, пунктом 1 частини першої статті 37 цього Закону, якщо виконавчий збір не стягнуто, не пізніше наступного робочого дня з дня повернення виконавчого документа винести постанову про стягнення виконавчого збору, яка виконується в порядку, встановленому цим Законом.

Вказані положення частини третьої статті 40 Закону України «Про виконавче провадження» кореспондуються з нормою абзацу четвертого пункту 8 розділу III Інструкції.

Натомість частина друга статті 27 Закону України «Про виконавче провадження» передбачає, що виконавчий збір стягується державним виконавцем у розмірі 10 відсотків суми, що фактично стягнута, повернута, або вартості майна боржника, переданого стягувачу за виконавчим документом.

При цьому пункт 21 розділу ІІІ Інструкції встановлює, що у постанові про закінчення виконавчого провадження, повернення виконавчого документа стягувачу виконавець зазначає підставу для цього з посиланням на відповідну норму Закону України «Про виконавче провадження», результати виконання, розмір авансового внеску, який підлягає поверненню стягувачу, а також наслідки закінчення виконавчого провадження, повернення виконавчого документа, передбачені частиною першою статті 40 вказаного Закону.

При закінченні виконавчого провадження, поверненні виконавчого документа стягувачу виконавець залишає у матеріалах виконавчого провадження копію виконавчого документа, а на виконавчому документі ставить відповідну відмітку, у якій зазначаються підстава закінчення виконавчого провадження або повернення виконавчого документа з посиланням на відповідну норму Закону, залишок нестягненої суми, якщо за виконавчим документом проводилося стягнення, сума стягнутого виконавчого збору або сума стягнутої основної винагороди приватного виконавця.

Відмітка на виконавчому документі засвідчується підписом виконавця та скріплюється печаткою.

Виходячи зі змісту наведеної вище норми Інструкції у постанові про повернення виконавчого документа стягувачу виконавець вказує результати виконання (суму, яку фактично стягнуто), а на виконавчому документі робить відповідну відмітку щодо залишку нестягнутої суми та суми стягнутого виконавчого збору. Відтак законодавець, передбачивши зазначені дії виконавця, встановив, що виконавчий збір стягується лише з фактично стягнутої на користь стягувача суми за виконавчим листом.

Крім цього, пунктом 20 розділу ІІІ Інструкції визначено, що повернення виконавчого документа стягувачу здійснюється за наявності підстав та в порядку, визначеному в статті 37 Закону України «Про виконавче провадження». У постанові про повернення виконавчого документа стягувачу обов`язково роз`яснюється порядок повторного пред`явлення виконавчого документа до виконання.

Отже, з правового аналізу наведених норм слідує, що при стягненні виконавчого збору відповідно до частини третьої статті 40 Закону України «Про виконавче провадження» без реального стягнення суми боргу з боржника у разі повернення виконавчого документа стягувачу за його заявою створюються умови для стягнення з боржника подвійної суми виконавчого збору або ж стягнення його без реального виконання рішення суду.

Судом встановлено, що у спорі, що розглядається відбулось саме подвійне стягнення з ОСОБА_1 суми виконавчого збору та основної винагороди приватного виконавця, які становлять 10% від суми боргу.

У відповідності до статті 1 Закону України «Про органи та осіб, які здійснюють примусове виконання судових рішень і рішень інших органів» примусове виконання судових рішень і рішень інших органів (посадових осіб) (далі - рішення) покладається на органи державної виконавчої служби та у визначених Законом України «Про виконавче провадження» випадках - на приватних виконавців.

Частинами 1-3 статті 31 Закону України «Про органи та осіб, які здійснюють примусове виконання судових рішень і рішень інших органів» передбачено, що за вчинення виконавчих дій приватному виконавцю сплачується винагорода.

Винагорода приватного виконавця складається з основної та додаткової.

Основна винагорода приватного виконавця залежно від виконавчих дій, що підлягають вчиненню у виконавчому провадженні, встановлюється у вигляді:

1) фіксованої суми - у разі виконання рішення немайнового характеру;

2) відсотка суми, що підлягає стягненню, або вартості майна, що підлягає передачі за виконавчим документом.

Розмір основної винагороди приватного виконавця встановлюється Кабінетом Міністрів України.

Відповідно до пункту 19 Порядку виплати винагород державним виконавцям та їх розміри і розмір основної винагороди приватного виконавця, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 08.09.2016 №643 (надалі - Порядок №643) приватний виконавець, який забезпечив повне або часткове виконання виконавчого документа майнового характеру в порядку, встановленому Законом України «Про виконавче провадження», одержує основну винагороду у розмірі 10 відсотків стягнутої ним суми або вартості майна, що підлягає передачі за виконавчим документом.

Крім того, відповідно до статті 13 Закону України «Про органи та осіб, які здійснюють примусове виконання судових рішень і рішень інших органів» заробітна плата працівника органу державної виконавчої служби складається з посадового окладу, премії, доплати за ранг та надбавки за вислугу років, винагороди, а також інших надбавок згідно із законодавством.

Перегляд механізму визначення винагороди виконавців з метою стимулювання зростання рівня реального виконання судових рішень (як однієї із необхідних умов підвищення ефективності виконавчого провадження) запроваджено Стратегією реформування судоустрою, судочинства та суміжних правових інститутів на 2015-2020 роки, схваленою Указом Президента України від 20 травня 2015 року № 276/2015.

Відповідно до пункту 2 Порядку №643 у разі фактичного виконання (повного або часткового) виконавчого документа майнового характеру державним виконавцям, визначеним у частині першій статті 7 Закону України «Про органи та осіб, які здійснюють примусове виконання судових рішень і рішень інших органів», виплачується винагорода у такому розмірі 0,1 відсотка стягнутої суми або вартості майна боржника, переданого стягувачу за виконавчим документом, але не більше 200 розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, установленого на 1 січня календарного року, - начальнику Управління забезпечення примусового виконання рішень в місті Києві Департаменту державної виконавчої служби Мін`юсту.

Згідно з положеннями пункту 4 Порядку №643 фактичним виконанням вважається виконання рішення за виконавчим документом майнового характеру в повному обсязі або частково в порядку, встановленому Законом України «Про виконавче провадження», якщо за таким документом стягнуто виконавчий збір та витрати, пов`язані з організацією та проведенням виконавчих дій щодо забезпечення виконання рішення.

Відповідно до пункту 6 Порядку №643 для виплати винагороди державний виконавець, на виконанні у якого перебував (перебуває) виконавчий документ, подає заяву, в якій зазначаються: реквізити виконавчого документа; номер виконавчого провадження в автоматизованій системі виконавчого провадження; повне найменування (для юридичних осіб) або прізвище, ім`я та по батькові (для фізичних осіб) стягувача та боржника; категорія стягнення за виконавчим документом; розмір стягнутого виконавчого збору, витрат виконавчого провадження, реквізити платіжних доручень; перелік виконавчих дій та строки їх проведення; розрахунок належної до виплати винагороди; відомості про дотримання критеріїв.

Аналіз наведених вище норм Порядку №643 свідчить про те, що у разі фактичного виконання виконавчого документа майнового характеру у повному обсязі або частково державному виконавцю виплачується винагорода у відсотковому співвідношенні від стягнутої суми або вартості майна боржника, переданого стягувачу за виконавчим документом, якщо за таким виконавчим документом стягнуто виконавчий збір та витрати, пов`язані з організацією та проведенням виконавчих дій щодо забезпечення виконання рішення.

Отже, обов`язковими умовами стягнення виконавчого збору є: 1) фактичне виконання виконавчого документа; 2) вжиття державним виконавцем заходів примусового виконання рішень. За своїм змістом виконавчий збір є винагородою за вчинення заходів примусового виконання рішення, за умови, що такі заходи привели до виконання рішення.

З матеріалів справи судом встановлено, що з ОСОБА_1 стягнуто суму виконавчого збору у розмірі 12638,99 грн. на підставі постанови Відповідача від 21.05.2019 №45067932 про стягнення виконавчого збору, що підтверджується постановою від 21.05.2020 про закінчення виконавчого провадження у зв`язку із фактичним виконанням у повному обсязі.

Крім того, з ОСОБА_1 буде стягнуто основну винагороду приватного виконавця у виконавчому провадженні №59706665 при виконанні того самого виконавчого листа.

В матеріалах справи відсутні докази проведення виконавчих дій Відповідачем у виконавчому провадженні №45067932.

Таким чином, суд дійшов висновку про те, що у державного виконавця не було підстав для стягнення виконавчого збору в тому розмірі, який визначений у спірній постанові, з огляду на що постанова Відповідача від 21.05.2019 ВП №45067932 про стягнення виконавчого збору є протиправною та підлягає скасуванню, оскільки не відповідає вимогам статті 27 Закону України «Про виконавче провадження».

Такі висновки суду узгоджуються із правовою позицією, висловленою Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 11.03.2020 №2540/3203/18.

Щодо позовної вимоги про визнання протиправною та скасування постанови Відповідача від 03.07.2019 ВП №59457616 про відкриття виконавчого провадження щодо примусового виконання постанови Відповідача від 21.05.2019 ВП №45067932 про стягнення виконавчого збору, суд зазначає, що вона похідною від попередньої позовної вимоги про визнання протиправною і скасування постанови від 21.05.2019 ВП №45067932.

Таким чином, оскільки судом встановлено протиправність постанови від 21.05.2019 ВП №45067932, суд дійшов висновку про наявність підстав для задоволення позовної вимоги щодо визнання протиправною та скасування постанови Відповідача від 03.07.2019 ВП №59457616.

Відповідно до частини другої статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Згідно із частиною другою статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: 1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; 2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; 3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); 4) безсторонньо (неупереджено); 5) добросовісно; 6) розсудливо; 7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; 8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); 9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; 10) своєчасно, тобто протягом розумного строку.

Згідно із частиною 1 статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.

Відповідно до частини 2 статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

Беручи до уваги вищенаведене в сукупності, проаналізувавши матеріали справи та надані сторонами докази, а також усні та письмові доводи представників сторін стосовно заявлених позовних вимог, суд дійшов до висновку про відсутність підстав для задоволення позовних вимог.

Керуючись положеннями статей 2, 5 - 11, 19, 72 - 77, 90, 139, 241 - 246, 250, 255 Кодексу адміністративного судочинства України, Окружний адміністративний суд міста Києва,

ВИРІШИВ:

1. Позовну заяву ОСОБА_1 задовольнити повністю.

2. Визнати протиправними дії старшого державного виконавця Дніпровського районного відділу державної виконавчої служби міста Київ Головного територіального управління юстиції у м. Києві Ясінської Катерини Михайлівни щодо винесення постанови від 03.07.2019 ВП №59457616 про відкриття виконавчого провадження зі стягнення виконавчого збору у розмірі 12638,99 грн. на підставі постанови Дніпровського районного відділу державної виконавчої служби міста Київ Головного територіального управління юстиції у м. Києві від 21.05.2019 ВП №45067932.

2. Визнати протиправною та скасувати постанову Дніпровського районного відділу державної виконавчої служби міста Київ Головного територіального управління юстиції у м. Києві від 21.05.2019 ВП №45067932 про стягнення виконавчого збору.

3. Визнати протиправною та скасувати постанову Дніпровського районного відділу державної виконавчої служби міста Київ Головного територіального управління юстиції у м. Києві від 03.07.2019 ВП №59457616 про відкриття виконавчого провадження щодо стягнення виконавчого збору.

Рішення суду набирає законної сили в строк і порядку, передбачені статтею 255 Кодексу адміністративного судочинства України. Рішення суду може бути оскаржено за правилами, встановленими ст. ст. 293, 295 - 297 КАС України.

Відповідно до п/п. 15.5 п. 15 Розділу VII "Перехідні положення" КАС України в редакції Закону № 2147-VIII до дня початку функціонування Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи апеляційні та касаційні скарги подаються учасниками справи до або через відповідні суди, а матеріали справ витребовуються та надсилаються судами за правилами, що діяли до набрання чинності цією редакцією Кодексу.

Позивач: ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1 , адреса: АДРЕСА_1 ).

Відповідач: Дніпровського районного відділу Державної виконавчої служби у місті Києві Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ) (код ЄДРПОУ 35011660, адреса: 02094, м. Київ, вулиця Краківська, 20).

Суддя Н.М. Клименчук