Рішення № 95205091, 01.03.2021, Запорізький окружний адміністративний суд

ЗАПОРІЗЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

РІШЕННЯ

01 березня 2021 року Справа № 280/8996/20 м.ЗапоріжжяЗапорізький окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Стрельнікової Н.В. розглянув у судовому засіданні за правилами спрощеного позовного провадження (в порядку письмового провадження) адміністративну справу

за позовом ОСОБА_1

до Головного управління ДПС у Запорізькій області

про визнання дій протиправними, скасування вимоги про сплату боргу та зобов`язаннявчинити певні дії, -

ВСТАНОВИВ:

ОСОБА_1 (далі - позивач) звернулася до Запорізького окружного адміністративного суду із позовом до Головного управління ДПС у Запорізькій області (далі - відповідач), в якому позивач просить суд:

- визнати протиправною та скасувати вимогу про сплату боргу (недоїмки) № Ф-4180-50 від 11.02.2020;

-зобов`язати Відповідача зняти позивача з податкового обліку (тобто виключити з Єдиного банку даних інформацію про ФОП ОСОБА_1 ) та внести зміни до інтегрованої картки платника податків шляхом виключення з неї недоїмки зі сплати єдиного соціального внеску.

Ухвалою від 10.12.2020 задоволено заяву ОСОБА_1 . Зупинено стягнення у виконавчому провадженні № 62430990, відкритому Вознесенівськім відділом державної виконавчої служби у м. Запоріжжі Південно - Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Дніпро) за виконавчим документом -вимогою про сплату боргу (недоїмки) № Ф-4180-50-У від 11.02.2020, яка була винесена ГУ ДПС у Запорізькій області до набрання законної сили судовим рішенням у справі №280/8996/20.

Ухвалою судді від 14.12.2020 відкрито провадження в адміністративній справі за правилами спрощеного позовного провадження без виклику сторін та без проведення судового засідання.

Позовну заяву обґрунтовано тим, що позивач не погоджується із спірною вимогою про сплату боргу (недоїмки) від № Ф-4180-50 від 11.02.2020 в сумі 29 293, 44 грн. Вказує, що з 2003 року підприємницьку діяльність не здійснює, відомості в ЄДР щодо позивачки відсутні, не є платником єдиного соціального внеску. Крім того зазначає протягом періоду 2012 по 2020 роки за який нарахована недоїмка позивач перебував у трудових відносинах з підприємством, яке сплачувало єдиний внесок з його заробітної плати. Враховуючи зазначене вважає, що не повинна сплачувати єдиний внесок у мінімальному розмірі. За таких обставин, з урахуванням наданих додаткових пояснень від 20.01.2021 (вх.№3573) просить позовні вимоги задовольнити, спірне рішення скасувати.

Представник відповідача проти адміністративного позову заперечив з підстав, викладених у письмовому відзиві від 05.01.2021 (вх. №240) зазначивши, що позивач зареєстрований як фізична особа-підприємець з 11.02.2004 по теперішній час, перебуває на загальній системі оподаткування, загальна сума боргу станом на 31.12.2020 становить 29 293, 44 грн. У зв`язку з викладеним, ГУ ДПС у Запорізькій області сформовано вимогу про сплату боргу №Ф-4180-50 від 11.02.2020 в сумі 29 293, 44 грн., згідно вимог чинного законодавства. Вважає позовні вимоги безпідставними та просить у задоволенні позову відмовити.

Розглянувши матеріали справи суд встановив наступні обставини.

Головним управлінням ДПС у Запорізькій області 11.02.2020 винесено вимогу про сплату боргу (недоїмки) №Ф-4180-50, відповідно до якої заборгованість ОСОБА_1 зі сплати єдиного внеску станом на 31.12.2020 складає 29 293, 44 грн.

Вимогу контролюючим органом сформовано на підставі автоматичних нарахувань єдиного соціального внеску в інтегрованій картці платника податків - ОСОБА_1 .

Відповідно до витягу з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань станом на 16.09.2020 відсутні відомості стосовно ОСОБА_1 .

Не погодившись із вказаною вище Вимогою про сплату боргу (недоїмки) позивач звернувся до суду з даним позовом.

Дослідивши спірні правові відносини та надаючи правову оцінку встановленим обставинам справи, суд дійшов наступних висновків.

Відповідно до частини 2 статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Надаючи оцінку спірним правовідносинам, суд виходить з приписів частини 1 статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України) завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб`єктів владних повноважень.

Згідно з частини 2 статті 2 КАС України у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень, адміністративні суди перевіряють: чи прийняті (вчинені) вони на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України; з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії): безсторонньо (неупереджено); добросовісно; розсудливо; з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи несправедливій дискримінації; пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; своєчасно, тобто протягом розумного строку.

Закон України «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування» № 2464-VI від 8 липня 2010 року (в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин, далі - Закон України № 2464-VI) визначає правові та організаційні засади забезпечення збору та обліку єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування, умови та порядок його нарахування і сплати та повноваження органу, що здійснює його збір та ведення обліку.

Відповідно до пункту 4 частини 1 статті 4 Закону України № 2464-VI платниками єдиного внеску є фізичні особи-підприємці, в тому числі ті, які обрали спрощену систему оподаткування.

За правилами пункту 2 частини1 статті 7 Закону України № 2464-VI єдиний внесок нараховується для платників, зазначених у пунктах 4 (крім фізичних осіб - підприємців, які обрали спрощену систему оподаткування), 5 та 5-1 частини першої статті 4 цього Закону, - на суму доходу (прибутку), отриманого від їх діяльності, що підлягає обкладенню податком на доходи фізичних осіб. При цьому сума єдиного внеску не може бути меншою за розмір мінімального страхового внеску на місяць.

У разі якщо таким платником не отримано дохід (прибуток) у звітному кварталі або окремому місяці звітного кварталу, такий платник зобов`язаний визначити базу нарахування, але не більше максимальної величини бази нарахування єдиного внеску, встановленої цим Законом. При цьому сума єдиного внеску не може бути меншою за розмір мінімального страхового внеску.

За приписами частини 8 статті 9 Закону України № 2464-VI платники єдиного внеску, зазначені у пунктах 4, 5 та 5-1 частини першої статті 4 цього Закону, зобов`язані сплачувати єдиний внесок, нарахований за календарний квартал, до 20 числа місяця, що настає за кварталом, за який сплачується єдиний внесок.

Отже, єдиний соціальний внесок повинні сплачувати, зокрема фізичні особи-підприємці.

Так, матеріали справи містять свідоцтво про державну реєстрацію суб`єкта підприємницької діяльності-фізичної особи ОСОБА_1 видане 02.02.2004, та позивач у позові не заперечує обставини здійснення підприємницької діяльності у 2003 році.

Закон України «Про державну реєстрацію юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань» від 15 травня 2003 року № 755-IV, який набув чинності з 1 липня 2004 року, (в редакції, чинній станом на 31 березня 2005 року (далі - Закон № 755) регулює відносини, що виникають у сфері державної реєстрації юридичних осіб, їхньої символіки (у випадках, передбачених законом), громадських формувань, що не мають статусу юридичної особи, та фізичних осіб-підприємців.

Згідно з частини 1 статті 4 Закону № 755 державна реєстрація юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців - засвідчення факту створення або припинення юридичної особи, засвідчення факту набуття або позбавлення статусу підприємця фізичною особою, а також вчинення інших реєстраційних дій, які передбачені цим Законом, шляхом внесення відповідних записів до Єдиного державного реєстру.

Відповідно до частини 1 статті 42 Закону № 755 для проведення державної реєстрації фізична особа, яка має намір стати підприємцем (далі - заявник), повинна подати особисто (надіслати рекомендованим листом з описом вкладення) державному реєстратору за місцем проживання такі документи:

- заповнену реєстраційну картку на проведення державної реєстрації фізичної особи-підприємця;

- копію довідки про включення заявника до Державного реєстру фізичних осіб-платників податків та інших обов`язкових платежів;

- документ, що підтверджує внесення реєстраційного збору за проведення державної реєстрації фізичної особи-підприємця.

Відповідно до частини 1 статті 46 Закону № 755 державна реєстрація припинення підприємницької діяльності фізичної особи-підприємця проводиться у разі прийняття фізичною особою-підприємцем рішення про припинення підприємницької діяльності.

Частиною 3 статті 46 Закону № 755 встановлено, що фізична особа позбавляється статусу підприємця з дати внесення до Єдиного державного реєстру запису про державну реєстрацію припинення підприємницької діяльності фізичної особи-підприємця.

Отже, державна реєстрація засвідчує не тільки факт припинення статусу підприємця, але і його набуття. Позивач після початку дії Єдиного державного реєстру не вчинила дій щодо набуття статусу фізичної особи-підприємця.

Згідно з пунктом 2 Прикінцевих положень Закону № 755 Державний реєстратор протягом 2004-2005 років при надходженні від юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців реєстраційної картки, відповідно до вимог статті 19 цього Закону, зобов`язаний провести заміну раніше виданих їм свідоцтв про державну реєстрацію на свідоцтва про державну реєстрацію єдиного зразка.

Так, позивач не зверталась до державного реєстратора, а тому станом на дату визначення недоїмки у спірному рішенні мала свідоцтва про державну реєстрацію суб`єкта підприємницької діяльності - фізичної особи, видане у лютому 2004 року і свідоцтва про державну реєстрацію єдиного зразка, як передбачено Законом № 755 не отримувала.

Відповідно до Прикінцевих і перехідних положень Закону України "Про внесення змін до Закону України "Про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців" щодо спрощення механізму державної реєстрації припинення суб`єктів господарювання" від 01 липня 2010 року № 2390 (далі - Закон № 2390):

- процес включення до Єдиного державного реєстру відомостей про юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців, зареєстрованих до 1 липня 2004 року, завершується через рік, починаючи з дня набрання чинності цим Законом. (п. 2)

- усі юридичні особи та фізичні особи-підприємці, створені та зареєстровані до 1 липня 2004 року, зобов`язані у встановлений пунктом 2 цього розділу строк подати державному реєстратору реєстраційну картку для включення відомостей про них до Єдиного державного реєстру та для заміни свідоцтв про їх державну реєстрацію на свідоцтва про державну реєстрацію єдиного зразка або для отримання таких свідоцтв. (п. 3)

- свідоцтва про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців, оформлені з використанням бланків старого зразка та видані до 1 липня 2004 року, після настання встановленого пунктом 2 цього розділу строку вважаються недійсними.

Закон № 2390 набув чинності 3 березня 2011 року, а тому з 3 березня 2012 року свідоцтво про державну реєстрацію суб`єкта підприємницької діяльності - фізичної особи, видане позивачу у лютому 2004 році, є недійсним. Відсутність у позивача чинного свідоцтва про державну реєстрацію суб`єкта підприємницької діяльності у сукупності із відсутністю запису про неї у ЄДР як про особу, яка здійснює підприємницьку діяльність, виключає на переконання суду можливість нарахування відповідачем, за 2018-2020 роки заборгованості із сплати єдиного соціального внеску.

Крім того, згідно з відомостями Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань від 16.09.2020, щодо ОСОБА_1 відсутні відомості, як про фізичну особу - підприємця.

Отже, позивач з 1 липня 2004 зареєстрованою у ЄДР не була.

Формально позивач не виконала приписи Законі № 755 та № 2390 щодо отримання свідоцтва єдиного зразка та внесення відомостей у ЄДР, а отже у суду немає жодних підстав для сумнівів у тому, що позивач з липня 2004 року не здійснює підприємницьку діяльність і припинив останню. Суд також враховує і вважає, що відповідач теж повинен був врахувати, що обставини припинення позивачем підприємницької діяльності виникли в момент набрання чинності новим законодавством, яке регулювало питання реєстрації фізичних осіб, як суб`єктів підприємницької діяльності, а тому невчинення всіх дій для остаточного позбавлення такого статусу не може бути підставою для нарахування у 2020 році недоїмки з єдиного соціального внеску.

Крім того, суд враховує правову позицію Верховного Суду, викладену у постанові Великої Палати Верховного Суду від 01 липня 2020 року по справа №260/81/19 (Провадження № 11-118апп20) «Велика Палата Верховного Суду вважає, що статус ФОП є формою реалізації конституційного права на підприємницьку діяльність, відсутність підтвердженого у визначеній державою формі реалізації цього права у нових умовах нормативно-правового регулювання після 2004 року виключає можливість автоматичного перенесення набутих до 01 липня 2004 року ознак суб`єкта господарювання, оскільки особа не може бути примушена до реалізації наданого їй права в цих умовах, а користується ним на власний розсуд.».

Частиною другою статті 6 КАС України передбачено, що суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського суду з прав людини.

Закон України "Про судоустрій і статус суддів" встановлює, що здійснення правосуддя в Україні функціонує на засадах верховенства права відповідно до європейських стандартів, спрямоване на забезпечення права кожного на справедливий суд.

Відповідно до статей 1 та 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» суди застосовують як джерело права при розгляді справ положення Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод та протоколів до неї, а також практику Європейського суду з прав людини та Європейської комісії з прав людини.

Європейський суд з прав людини у своєму рішенні від 20 жовтня 2011 року у справі "Рисовський проти України" (заява №29979/04) підкреслив особливу важливість принципу "належного урядування", який передбачає, що в разі, коли йдеться про питання загального інтересу, зокрема якщо справа впливає на такі основоположні права людини, як майнові права, державні органи повинні діяти вчасно та в належний і якомога послідовніший спосіб. Зокрема, на державні органи покладено обов`язок запровадити внутрішні процедури, які посилять прозорість і ясність їхніх дій, мінімізують ризик помилок … і сприятимуть юридичній визначеності у цивільних правовідносинах, які зачіпають майнові інтереси…".

Тобто, виходячи з принципу "належного урядування", державні органи загалом, і податкові органи зокрема, зобов`язати діяти вчасно та в належний спосіб, а держава не повинна отримувати вигоду у вигляді майнового інтересу (нараховувати податки та збори) за рахунок приватної особи, яка діяла добросовісно (у даному випадку - за рахунок платника податку) і якій на протязі 16 років податкові та інші органи, які займались у цей час адміністрування єдиного соціального внеску та питаннями реєстрації підприємницької діяльності, не висловлювали жодних претензій з приводу незакінчення нею процедури припинення підприємницької діяльності та не застосовували жодних санкцій відносно позивача.

Крім того суд звертає увагу, що , системний аналіз наведених норм Закону № 2464-VI (в редакції, чинній з 1 січня 2017 року) свідчить про те, що платниками єдиного соціального внеску є, зокрема, фізичні особи-підприємці. Необхідними умовами для сплати особою єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування є провадження такою особою господарської діяльності та отримання доходу від такої діяльності, який і є базою для нарахування ЄСВ. Отже, саме дохід особи від господарської діяльності є базою для нарахування, проте за будь-яких умов розмір ЄСВ не може бути меншим за розмір мінімального страхового внеску за місяць. При цьому, за відсутності бази для нарахування ЄСВ у відповідному звітному кварталі або окремому місяці звітного кварталу, законодавство встановлює обов`язок особи самостійно визначити цю базу, але її розмір не може бути меншим за розмір мінімальної заробітної плати.

Таким чином, метою встановлення розміру мінімального страхового внеску та обов`язку сплачувати його незалежно від наявності бази для нарахування є забезпечення у передбачених законодавством випадках мінімального рівня соціального захисту осіб шляхом отримання страхових виплат (послуг) за діючими видами загальнообов`язкового державного соціального страхування.

На підставі наведеного можна зробити висновок, що, з урахуванням особливостей форми діяльності самозайнятих осіб, саме задля досягнення вищевказаної мети збору єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування законодавством встановлено обов`язок сплати особами мінімального страхового внеску незалежно від фактичного отримання доходу від їх діяльності.

Отже, особа, яка провадить господарську діяльність, вважається самозайнятою особою і зобов`язана сплачувати єдиний внесок на загальнообов`язкове державне соціальне страхування не нижче розміру мінімального страхового внеску незалежно від фактичного отримання доходу лише за умови, що така особа не є найманим працівником. В іншому випадку (якщо особа є найманим працівником), така особа є застрахованою і платником єдиного внеску за неї є її роботодавець, а мета збору єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування досягається за рахунок його сплати роботодавцем у розмірі не меншому за мінімальний.

Інше тлумачення норм Закону № 2464-VI, щодо необхідності сплати єдиного внеску фізичними особами-підприємцями, які одночасно перебувають у трудових відносинах, спричиняє подвійну його сплату (безпосередньо особою та роботодавцем), що суперечить меті запровадженого державою консолідованого страхового внеску.

Аналогічна правова позиція висловлена Верховним Судом у постановах від 27 листопада 2019 року (справа № 160/3114/19), від 4 грудня 2019 року (справа № 440/2149/19) та від 23 січня 2020 року (справа № 480/4656/18).

Так, судом встановлено. що згідно трудової книжки позивача (а.с. 44-47) серії НОМЕР_1 зокрема вбачається, що в період з 2016 року по теперішній час, тобто в період за який визначено позивачу заборгованість зі сплати ЄСВ, позивач постійно перебуває у трудових відносинах з Запорізьким муніципальним театром танцю. Крім того в трудовій книжці також наявні записи за 2007,2010 та 2015 роки.

Згідно з наданими до матеріалів справи індивідуальними відомостями Пенсійного фонду про застраховану особу ОСОБА_1 , зокрема 2015 - 2020 роки, роботодавці - платники єдиного внеску здійснювали нарахування утримання та сплату єдиного соціального внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування за позивача у розмірах визначених Законом (а.с. 52-53).

Отже, ОСОБА_1 була найманим працівником, відповідно застрахованим і у спірний період 2016 - 2020 роки платником єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування у розмірі не меншому за мінімальний за неї був його роботодавець - Запорізький муніципальний театр танцю ( код ЄДРПОУ 25969564).

Доказів отримання позивачем у цей період доходів від провадження господарської діяльності відповідачем не надано.

Таким чином, в розумінні Закону № 2464-VI позивач є застрахованою особою, і єдиний внесок за нього в період 2016-2020 роки нараховував та сплачував роботодавець в розмірі не менше мінімального, що виключало обов`язок по сплаті у цей період єдиного внеску позивачем ще і як фізичною особою-підприємцем (якщо б позивач такою була), яка має право провадити господарську діяльність, проте не отримувала дохід від неї.

Крім цього, відповідно до практики Європейського суду з прав людини, яка сформувалась з питань імперативності правила про прийняття рішення на користь платників податків, слідує, що у разі існування неоднозначності у тлумаченні прав та/чи обов`язків платника податків слід віддавати перевагу найбільш сприятливому тлумаченню національного законодавства та приймати рішення на користь платника податків (справи "Серков проти України" (заява № 39766/05), "Щокін проти України" (заяви № 23759/03 та № 37943/06), які відповідно до ст. 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" підлягають застосуванню судами як джерела права.

Враховуючи вищевикладене, суд дійшов висновку, що у відповідача відсутні всі законні підстави для винесення вимоги про сплату боргу (недоїмки) від 11.02.2020 № Ф-4180-50 в сумі 29 293, 44 грн, отже дії відповідача щодо винесення оскаржуваної вимоги є протиправними, а вимога є необґрунтованою, неправомірною та такою, що підлягає скасуванню, а тому належним способом відновлення порушених прав позивача є зобов`язання ГУ ДПС у Запорізькій області зняти позивача з податкового обліку (тобто виключити з Єдиного банку даних інформацію про ФОП ОСОБА_1 ) та внести зміни до інтегрованої картки платника податків шляхом виключення з неї недоїмки зі сплати єдиного соціального внеску.

Згідно з частиною 1 статті 9 КАС України, розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.

Відповідно до частини 1 статті 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.

З урахуванням наведених обставин, суд дійшов висновку про обґрунтованість позовних вимог ОСОБА_1 та необхідність їх задоволення.

Відповідно до ч. 1 ст. 139 КАС України при задоволенні позову сторони, яка не є суб`єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.

Керуючись статтями 139, 241, 243-246, 250 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

ВИРІШИВ:

Позовну заяву ОСОБА_1 до Головного управління ДПС у Запорізькій області про визнання дій протиправними, скасування вимоги про сплату боргу та зобов`язання вчинити певні дії, -задовольнити.

Визнати протиправною та скасувати вимогу про сплату боргу (недоїмки) № Ф-4180-50 від 11 лютого 2020 року .

Зобов`язати Головне управління ДПС у Запорізькій області зняти ОСОБА_1 з податкового обліку (тобто виключити з Єдиного банку даних інформацію про ФОП ОСОБА_1 та внести зміни до інтегрованої картки платника податків шляхом виключення з неї недоїмки зі сплати єдиного соціального внеску.

Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління ДПС у Запорізькій області (69107, м. Запоріжжя, пр. Соборний, 166, код ЄДРПОУ 43143945) на користь ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_2 ) судові витрати у сумі 1681, 60 грн.

Відповідно до статті 255 КАС України рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Відповідно до частини 1 статті 295 КАС України апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів, з дня його проголошення.

Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або розгляду справи в порядку письмового провадження, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Відповідно до підпункту 15.5 пункту 15 частини 1 Перехідних положень КАС України рішення суду може бути оскаржено в апеляційному порядку до Третього апеляційного адміністративного суду через Запорізький окружний адміністративний суд шляхом подачі апеляційної скарги, з подачею її копії відповідно до кількості осіб, які беруть участь у справі.

Копія апеляційної скарги одночасно надсилається особою, яка її подає, до суду апеляційної інстанції.

Суддя Н.В.Стрельнікова