Рішення № 95204948, 01.03.2021, Житомирський окружний адміністративний суд

ЖИТОМИРСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

Р І Ш Е Н Н Я

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

01 березня 2021 року м. Житомир справа № 240/6040/20

категорія 106030000

Житомирський окружний адміністративний суд у складі:

судді Лавренчук О.В.,

розглянувши у письмовому провадженні адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Житомирського обласного військового комісаріату про визнання протиправною бездіяльності, стягнення середнього заробітку,

встановив:

ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до Житомирського обласного військового комісаріату в якому просить:

- визнати протиправною бездіяльність відповідача яка полягає у невиплаті до дня виключення зі списків особового складу одноразової допомоги при звільненні;

- стягнути з відповідача на користь позивача середній заробіток у зв`язку з неповним розрахунком при звільненні за період з дня виключення зі списків особового складу по день подання позовної заяви, розрахований шляхом множення середньоденного розміру грошового забезпечення на кількість днів затримки виплати.

В обґрунтування позову вказує, що з військової служби звільнений з 31.08.2017 року, однак одноразову грошову допомогу при звільненні отримав 20.03.2020. Вважає, що має право на середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні.

Ухвалою судді Житомирського окружного адміністративного суду від 13.04.2020 відкрито спрощене позовне провадження без повідомлення учасників справи.

Відзив на позовну заяву надійшов до суду 04.05.2020. Заперечуючи позовні вимоги відповідач вказує, що одноразова грошова допомога позивачу була виплачена помилково, а тому стягнення середнього заробітку є безпідставним.

Відділом документального забезпечення суду 04.05.2020 зареєстровано клопотання представника відповідача про розгляд адміністративної справи у судовому засіданні за участю сторін.

Ухвалою суду від 21 травня 2020 року відмовлено Житомирському обласному військовому комісаріату у задоволенні клопотання про розгляд адміністративної справи в судовому засіданні з повідомленням сторін.

Ухвалою суду від 21.05.2020 постановлено: витребувати від Житомирського обласного військового комісаріату довідку про розмір середньоденного грошового забезпечення ОСОБА_1 , обрахованого відповідно до постанови Кабінету Міністрів України від 8 лютого 1995 р. №100. Вказані докази надати до Житомирського окружного адміністративного суду протягом п`яти днів з дня отримання цієї ухвали.

До суду 28.05.2020 надійшла заява відповідача до якої додано витребувану ухвалою суду від 21.05.2020 довідку.

Відділом документального забезпечення суду 28.05.2020 зареєстровано клопотання Житомирського обласного військового комісаріату про зупинення провадження у справі до вирішення справи за позовом Житомирського обласного військового комісаріату до ОСОБА_1 про стягнення коштів.

Ухвалою суду від 04.06.2020 постановлено: зупинити провадження в адміністративній справі №240/6040/20 за позовом ОСОБА_1 до Житомирського обласного військового комісаріату про визнання протиправною бездіяльності, стягнення середнього заробітку до набрання законної сили судового рішення в адміністративній справі №240/7890/20.

До суду 26 серпня 2020 року надійшло клопотання Житомирського обласного військового комісаріату про зупинення провадження у справі до набрання законної сили судовим рішенням Великої Палати Верховного Суду у справі №510/1286/16-а.

Відділом документального забезпечення суду 15.02.2021 зареєстровано клопотання про поновлення провадження у справі.

Ухвалою суду від 22.02.2021 поновлено провадження у справі.

Розглянувши за правилами спрощеного позовного провадження без проведення судового засідання та виклику учасників справи (у письмовому провадженні), з особливостями, визначеними статтями 257-263 Кодексу адміністративного судочинства України, позовну заяву та відзив, повно і всебічно з`ясувавши всі обставини справи в їх сукупності, перевіривши їх наявними в матеріалах справи і дослідженими доказами, суд дійшов наступних висновків.

Згідно з ч. 5 ст. 250 КАС України датою ухвалення судового рішення в порядку письмового провадження є дата складення повного судового рішення.

Встановлено, що Наказом №94 від 31.08.2017 прапорщика ОСОБА_1 , звільненого у відставку згідно наказу №28-РС від 29.08.2017, із 31.08.2017 виключено зі списків особового складу Житомирського обласного військового комісаріату.

З матеріалів справи вбачається, що ОСОБА_1 звернувся до Житомирського обласного військового комісаріату із заявою від 11.01.2020 в якій просив виплатити одноразову грошову допомогу при звільненні.

Листом від 03.02.2020 відповідач повідомив ОСОБА_1 про те, що грошова допомога в разі звільнення буде виплачена разом з виплатою грошового забезпечення особовому складу Житомирського ОВК за лютий місяць в термін 07.03.20230 по 15.03.2020 (а.с. 14).

Як вбачається з виписки по картковому рахунку позивача, одноразову грошову допомогу при звільненні в розмірі 20718,82 грн було виплачено позивачу 20.03.2020 (а.с. 15.

Звертаючись до суду з позовною заявою, позивач вважає, що має право на середній заробіток за весь час затримки повного розрахунку при звільненні.

Рішенням суду від 12 серпня 2020 року у справі №240/7890/20, яке залишене без змін постановою Сьомого апеляційного адміністративного суду від 25 січня 2021 року, відмовлено у задоволенні позовної заяви Житомирського обласного військового комісаріату про стягнення з ОСОБА_1 безпідставно набутого майна - грошових коштів в сумі 20718,82 грн.

Надаючи правову оцінку спірним правовідносинам, суд зазначає наступне.

Відповідно до частини першої статті 47 КЗпП України власник або уповноважений ним орган зобов`язаний в день звільнення видати працівникові належно оформлену трудову книжку і провести з ним розрахунок у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу.

Відповідно до статті 116 КЗпП України при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення. Якщо працівник в день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред`явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. Про нараховані суми, належні працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган повинен письмово повідомити працівника перед виплатою зазначених сум.

У разі спору про розмір сум, належних працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган у будь-якому випадку повинен у зазначений у цій статті строк виплатити не оспорювану ним суму.

Відповідно до частини першої статті 117 КЗпП України в разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку.

Як встановлено судом та визнається сторонами у справі, одноразова грошова допомога при звільненні у розмірі 20718,82 грн зараховано на картковий рахунок позивача 20.03.2020 (а.с. 15).

З аналізу зазначених вище законодавчих норм вбачається, що умовами застосування частини першої статті 117 КЗпП України є невиплата належних звільненому працівникові сум у відповідні строки, вина власника або уповноваженого ним органу у невиплаті зазначених сум та відсутність спору про розмір таких сум. При дотриманні наведених умов підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку.

Як встановлено судом та визнається відповідачем, позивач був звільнений зі служби з 31.08.2017, а одноразова грошова допомога при звільненні виплачена лише 20.03.2020.

За загальним правилом пріоритетними є норми спеціального законодавства, а трудове законодавство підлягає застосуванню у випадках, якщо нормами спеціального законодавства не врегульовано спірні правовідносини або коли про це йдеться у спеціальному законі.

Суд звертає увагу на те, що питання відповідальності за затримання розрахунку при звільненні військовослужбовців (зокрема, затримку виплати як грошового забезпечення, так і затримку виплати коштів за період вимушеного прогулу на виконання рішення суду, одноразової грошової допомоги при звільненні, компенсації за невикористану відпустку, які не є складовими заробітної плати (грошового забезпечення)) не врегульовані положеннями спеціального законодавства, що регулює порядок, умови, склад, розміри виплати грошового забезпечення. У той же час такі питання врегульовані КЗпП України.

З огляду на неврегульованість спеціальним законодавством питання відповідальності за затримку розрахунку при звільненні з військової служби, до спірних правовідносин підлягають застосуванню приписи КЗпП України, зокрема, його стаття 117, яка передбачає, що в разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку.

Враховуючи наведене, суд дійшов висновку про необхідність застосування до спірних правовідносин приписів КЗпП України.

При цьому, одноразова грошова допомога при звільненні не входить до складу грошового забезпечення. Проте, передбачена статтею 117 КЗпП України відповідальність за затримку розрахунку при звільненні настає у випадку невиплати в день звільнення всіх сум, що належать працівнику від підприємства, установи, організації. Вказаний законодавчий припис є загальним і не встановлює конкретні види виплат, які роботодавець зобов`язаний виплатити працівникові в день його звільнення.

Така допомога виплачується особам, які «звільняються» зі служби. Отже, допомога при звільненні має бути виплачена не пізніше дня звільнення зі служби, що повністю спростовує доводи апелянта.

В свою чергу, непроведення з вини відповідача виплати одноразової грошової допомоги у день звільнення є підставою для відповідальності, передбаченої статтею 117 КЗпП України, тобто виплати середнього заробітку за весь час затримки по день фактичного розрахунку.

Аналогічна правова позиція була викладена Верховним Судом у постановах від 29 січня 2020 року в справі №440/4332/18, від 13 лютого 2020 року в справі №809/698/16, від 06 березня 2020 року в справі №1240/2162/18, від 27 квітня 2020 року в справі №812/639/18.

Статтею 117 КЗпП України визначено відповідальність за затримку розрахунку при звільненні. Частиною першою цієї статті встановлено, що в разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, визначені статтею 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку.

Отже, в разі виплати частини (не всіх) належних звільненому працівникові сум зменшується відповідно розмір відповідальності. І цей розмір відповідальності повинен бути пропорційним розміру невиплачених сум з урахуванням того, що всі належні при звільненні суми становлять сто відсотків, стільки ж відсотків становить розмір середнього заробітку.

Тобто залежно від розміру невиплачених належних звільненому працівникові сум прямо пропорційно належить виплаті розмір середнього заробітку, однак за весь час їх затримки по день фактичного розрахунку.

Велика Палата Верховного Суду неодноразово звертала увагу на те, що встановлений статтею 117 КЗпП України механізм компенсації роботодавцем працівнику середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні не передбачає чітких критеріїв встановлення справедливого та розумного балансу між інтересами звільненого працівника та його колишнього роботодавця (див. пункт 71 постанови від 26 червня 2019 року у справі №761/9584/15-ц).

Суд може зменшити розмір відшкодування, передбаченого статтею 117 КЗпП України, і таке зменшення має залежати від розміру недоплаченої суми ( висновок Верховного Суду України, висловлений у постанові від 27 квітня 2016 року у справі №6-113цс16; висновки Великої Палати Верховного Суду, висловлені у постанові від 26 червня 2019 року у справі №761/9584/15-ц, щодо відступлення від частини висновків Верховного Суду України, наведених у постанові від 27 квітня 2016 року у справі №6-113цс16).

Зменшуючи розмір відшкодування, визначений відповідно до статті 117 КЗпП України, виходячи зі середнього заробітку за час затримки роботодавцем розрахунку при звільненні, необхідно враховувати:

- розмір простроченої заборгованості роботодавця щодо виплати працівнику при звільненні всіх належних сум, передбачених на день звільнення трудовим законодавством, колективним договором, угодою чи трудовим договором;

- період затримки (прострочення) виплати такої заборгованості, а також те, з чим була пов`язана тривалість такого періоду з моменту порушення права працівника і до моменту його звернення з вимогою про стягнення відповідних сум;

- ймовірний розмір пов`язаних із затримкою розрахунку при звільненні майнових втрат працівника;

- інші обставини справи, встановлені судом, зокрема, дії працівника та роботодавця у спірних правовідносинах, співмірність можливого розміру пов`язаних із затримкою розрахунку при звільненні майнових втрат працівника та заявлених позивачем до стягнення сум середнього заробітку за несвоєчасний розрахунок при звільненні.

За обставин цієї справи суд вважає за необхідне застосувати критерії зменшення розміру відшкодування, визначеного відповідно до статті 117 КЗпП України, виходячи зі середнього заробітку за час затримки роботодавцем розрахунку при звільненні, з огляду на таке.

Встановлено, що кількість днів затримки розрахунку при звільненні становить 931 днів (із 01.09.2017 по 19.03.2020).

Розмір середньоденного грошового забезпечення позивача становить 240,82 грн, що підтверджується довідкою №9/392 від 27.05.2020 (а.с. 44).

Отже, розмір середнього заробітку позивача за затримку розрахунку при звільненні становить 224203,42 грн (931 день * 240,82 грн).

Однак, як встановлено судом та підтверджено матеріалами справи, датою закінчення проходження позивачем військової служби є 31 серпня 2017 року, а до відповідача із заявою про нарахування та виплату одноразової грошової допомоги в розмірі 50 відсотків місячного грошового забезпечення, позивач звернувся лише в січні 2020 року. Тобто, через два роки та чотири місяці після звільнення.

Враховуючи співмірність сум середнього заробітку із розміром заборгованості, характером цієї заборгованості, діями позивача та відповідача, суд дійшов висновку про те, що справедливим, пропорційним і таким, що відповідатиме обставинам цієї справи, які мають юридичне значення та наведеним вище критеріям, а також виходячи з принципу пропорційності, суд вважає належним і достатнім способом захисту порушених прав позивача стягнути на його користь 20718,82 грн, як середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні.

До подібного висновку дійшов Верховний Суд у постанові від 04 вересня 2020 року у справі №260/348/19 та у постанові Сьомого апеляційного адміністративного суду від 14 грудня 2020 року у справі №240/10627/20.

Разом з тим, у даному позовному провадженні не надавалась правова оцінка діям відповідача щодо нарахування та виплаті позивачу одноразової грошової допомоги при звільненні, а тому позовні вимоги в частині про визнання протиправною бездіяльність відповідача щодо її виплати при виключені зі списків особового складу задоволенню не підлягають.

Однак, з метою захист порушеного права позивача, суд вважає за необхідне вийти за межі позовних вимог та визнати протиправною бездіяльність Житомирського обласного військового комісаріату щодо ненарахування та невиплати ОСОБА_1 середнього грошового забезпечення за несвоєчасний розрахунок при звільненні.

Враховуючи викладене, суд вважає, що позовні вимоги підлягають частковому задоволенню.

Частиною першою та другою статті 77 КАС України встановлено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

У таких справах суб`єкт владних повноважень не може посилатися на докази, які не були покладені в основу оскаржуваного рішення, за винятком випадків, коли він доведе, що ним було вжито всіх можливих заходів для їх отримання до прийняття оскаржуваного рішення, але вони не були отримані з незалежних від нього причин.

Положеннями статті 90 КАС України визначено, що суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об`єктивному дослідженні. Жодні докази не мають для суду наперед встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), що міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

У зв`язку з відсутністю документально підтверджених судових витрат по даній справі, питання про їх розподіл судом не розглядається.

Керуючись статтями 9, 72-77, 90, 242-246, 255, 258 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

вирішив:

Позовну заяву ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 ) до Житомирського обласного військового комісаріату (вул. Сергія Параджанова, 4,Житомир,10001), - задовольнити частково.

Визнати протиправною бездіяльність Житомирського обласного військового комісаріату щодо ненарахування та невиплати ОСОБА_1 середнього грошового забезпечення за несвоєчасний розрахунок при звільненні.

Стягнути з Житомирського обласного військового комісаріату на користь ОСОБА_1 середнє грошове забезпечення за несвоєчасний розрахунок при звільненні за період із 01.09.2017 по 19.03.2020 в сумі 20718 (двадцять тисяч сімсот вісімнадцять) гривень 82 коп.

В решті позовних вимог відмовити.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

Рішення суду може бути оскаржене до Сьомого апеляційного адміністративного суду через Житомирський окружний адміністративний суд протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Суддя О.В. Лавренчук