Рішення № 95203682, 01.03.2021, Волинський окружний адміністративний суд

ВОЛИНСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

01 березня 2021 року ЛуцькСправа № 140/1757/21

Волинський окружний адміністративний суд у складі:

головуючого-судді Денисюка Р.С.,

розглянувши у письмовому провадженні адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Відділу примусового виконання рішень Управління забезпечення примусового виконання рішень у Волинській області Західного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Львів) про визнання дій протиправними, зобов`язання вчинити дії,

ВСТАНОВИВ:

ОСОБА_1 (далі - ОСОБА_1 , позивач ) звернувся з позовом до Відділу примусового виконання рішень Управління забезпечення примусового виконання рішень у Волинській області Західного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Львів) (далі - Відділ примусового виконання рішень, відповідач), про визнання дій протиправними, зобов`язання вчинити дії.

Ухвалою Волинського окружного адміністративного суду від 22.02.2021 прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито провадження у справі за вказаним позовом, судовий розгляд справи ухвалено проводити за правилами Глави 11 Розділу 2 "Розгляд окремих категорій термінових адміністративних справ" КАС України, судове засідання призначено на 14:00 год. 01.03.2021.

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що на примусовому виконанні у відповідача перебував виконавчий лист з виконання рішення Волинського окружного адміністративного суду, яким зобов`язано ГУ УПФУ у Волинській області здійснити ОСОБА_1 перерахунок і виплату щомісячного довічного грошового утримання судді у відставці з 18.03.2020 в розмірі 90% суддівської винагороди, з врахуванням раніше виплачених сум.

04.02.2021 державним виконавцем було повернуто виконавчий документ стягувачу на підставі пункту 9 частини 1 статті 37 Закону України «Про виконавче провадження» - законом встановлено заборону щодо звернення стягнення на майно чи кошти боржника, якщо в нього відсутнє інше майно чи кошти, на які можливо звернути стягнення, а також щодо проведення інших виконавчих дій стосовно боржника, що виключає можливість виконання відповідного рішення.

Позивач вважає, що вказана постанова винесена із порушенням вимог Закону України «Про виконавче провадження», оскільки рішення суду в частині виплати коштів виконано не було, і відповідачем в порушення вимог законодавства не було вжито всіх необхідних заходів, визначених названим Законом для його виконання. З цих підстав просить позов задовольнити повністю.

Представник відповідача в письмовому відзиві на позовну заяву позовні вимоги заперечив та зазначив, що ГУ ПФУ у Волинській області на постанову про відкриття виконавчого провадження було проінформовано про те, що перерахунок довічного грошового утримання позивачу було проведено та поточні його виплати будуть проведені з січня 2021 року. Що стосується виплати заборгованості, то на даний час виконати його не є можливим, так як у ГУ УПФ у Волинській області відсутні бюджетні призначення на це. Враховуючи зазначене, ним було винесено постанову про повернення виконавчого документа стягувачу, та роз`яснено порядок повторного звернення виконавчого документа до виконання. Накладення штрафу в даному випадку не є доцільним, так як це не призведе до виконання рішення суду. З врахуванням викладеного просить в задоволенні позову відмовити повністю.

В судове засідання 01.03.2021 учасники справи не прибули, при цьому, позивач, представник відповідача подали суду письмові заяві про розгляд справи без їх участі.

Згідно із частиною третьою статті 194 КАС України учасник справи має право заявити клопотання про розгляд справи за його відсутності. Якщо таке клопотання заявили всі учасники справи, судовий розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження на підставі наявних у суду матеріалів.

Як передбачено частиною четвертою статті 229 КАС України, у разі неявки у судове засідання всіх учасників справи або якщо відповідно до положень цього Кодексу розгляд справи здійснюється за відсутності учасників справи (у тому числі при розгляді справи в порядку письмового провадження), фіксування судового засідання за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснюється.

Відтак, оскільки учасники справи в судове засідання 01.03.2021 не прибули, при цьому подали заяви про розгляд справи без їх участі, тому судовий розгляд справи проведено в порядку письмового провадження, без фіксування судового засідання технічними засобами.

Суд, дослідивши письмові докази, суд приходить до висновку, що позов слід задовольнити частково з таких мотивів та підстав.

Відповідно до частини першої статті 287 КАС України учасники виконавчого провадження (крім державного виконавця, приватного виконавця) та особи, які залучаються до проведення виконавчих дій, мають право звернутися до адміністративного суду із позовною заявою, якщо вважають, що рішенням, дією або бездіяльністю державного виконавця чи іншої посадової особи органу державної виконавчої служби або приватного виконавця порушено їхні права, свободи чи інтереси, а також якщо законом не встановлено інший порядок судового оскарження рішень, дій чи бездіяльності таких осіб.

Згідно із частинами першою, другою статті 74 Закону України "Про виконавче провадження" від 02.06.2016 № 1404-VIII (з наступними змінами та доповненнями, далі - Закон № 1404-VIII), який набрав чинності 05.10.2016, рішення, дії чи бездіяльність виконавця та посадових осіб органів державної виконавчої служби щодо виконання судового рішення можуть бути оскаржені сторонами, іншими учасниками та особами до суду, який видав виконавчий документ, у порядку, передбаченому законом. Рішення, дії чи бездіяльність виконавця та посадових осіб органів державної виконавчої служби щодо виконання рішень інших органів (посадових осіб), у тому числі постанов державного виконавця про стягнення виконавчого збору, постанов приватного виконавця про стягнення основної винагороди, витрат виконавчого провадження та штрафів, можуть бути оскаржені сторонами, іншими учасниками та особами до відповідного адміністративного суду в порядку, передбаченому законом.

Судом встановлено, що Волинським окружним адміністративним судом 01.12.2020 видано виконавчий лист щодо зобов`язання ГУ ПФУ у Волинській області здійснити ОСОБА_1 перерахунок і виплату щомісячного довічного грошового утримання судді у відставці з 18.03.2020 в розмірі 90% суддівської винагороди, з врахуванням раніше виплачених сум.

08.12.2020 державним виконавцем винесено постанову про відкриття виконавчого провадження № 63795213.

ГУ ПФУ у Волинській області, на виконання постанови про відкриття виконавчого провадження, листом від 21.12.2020 №0300-0306-5/44339 повідомило виконавця про те, що рішення суду ними виконано добровільно. Зокрема, вказано, що проведено перерахунок довічного грошового утримання ОСОБА_1 з 18.03.2020 та перерахований її розмір буде здійснюватися з 01.01.2021. Що стосується виплати заборгованості зазначили, що виплата пенсій здійснюється за рахунок Державного бюджету України. Будь-які виплати з бюджету здійснюються на підставі бюджетного призначення, встановленого законом про Державний бюджет України. Бюджетом Пенсійного фонду України на 2020 рік з урахуванням норм Закону України «Про Державний бюджет України» передбачено видатки по погашенню заборгованості з пенсійних виплат в розмірі 200 мільйонів. Тому виплата заборгованості по довічному грошовому утриманню ОСОБА_1 в сумі 170046,91 грн. буде здійснена в межах бюджетних асигнувань, виділених на цю мету.

Згідно із статтею 1 Закону №1404-VIII виконавче провадження як завершальна стадія судового провадження і примусове виконання судових рішень та рішень інших органів (посадових осіб) (далі - рішення) - сукупність дій визначених у цьому Законі органів і осіб, що спрямовані на примусове виконання рішень і проводяться на підставах, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією України, цим Законом, іншими законами та нормативно-правовими актами, прийнятими відповідно до цього Закону, а також рішеннями, які відповідно до цього Закону підлягають примусовому виконанню.

Частиною 1 статті 3 Закону №1404-VIII передбачено, що відповідно до цього Закону підлягають примусовому виконанню рішення на підставі таких виконавчих документів, зокрема, виконавчих листів та наказів, що видаються судами у передбачених законом випадках на підставі судових рішень, рішень третейського суду, рішень міжнародного комерційного арбітражу, рішень іноземних судів та на інших підставах, визначених законом або міжнародним договором України.

Примусове виконання рішень покладається на органи державної виконавчої служби (державних виконавців) та у передбачених цим Законом випадках на приватних виконавців, правовий статус та організація діяльності яких встановлюються Законом України "Про органи та осіб, які здійснюють примусове виконання судових рішень і рішень інших органів" (частина 1 статті 5 Закону №1403-VIII).

Частиною 1 статті 18 Закону №1404-VIII встановлено, що виконавець зобов`язаний вживати передбачених цим Законом заходів щодо примусового виконання рішень, неупереджено, ефективно, своєчасно і в повному обсязі вчиняти виконавчі дії.

Виконавець зобов`язаний здійснювати заходи примусового виконання рішень у спосіб та в порядку, які встановлені виконавчим документом і цим Законом (пункт 1 частини 2 статті 18 Закону №1404-VIII).

З наведених законодавчих норм вбачається, що виконавець зобов`язаний вчинити виконавчі дії у спосіб, передбачений виконавчим документом.

Відповідно до частини 3 статті 18 Закону №1404-VIII виконавець у процесі здійснення виконавчого провадження зокрема, має право: проводити перевірку виконання боржниками рішень, що підлягають виконанню відповідно до цього Закону; з метою захисту інтересів стягувача одержувати безоплатно від державних органів, підприємств, установ, організацій незалежно від форми власності, посадових осіб, сторін та інших учасників виконавчого провадження необхідні для проведення виконавчих дій пояснення, довідки та іншу інформацію, в тому числі конфіденційну.

Як встановлено частиною першою статті 26 Закону №1404-VIII виконавець розпочинає примусове виконання рішення на підставі виконавчого документа, зазначеного у статті 3 цього Закону: 1) за заявою стягувача про примусове виконання рішення; 2) за заявою прокурора у разі представництва інтересів громадянина або держави в суді; 3) якщо виконавчий документ надійшов від суду у випадках, передбачених законом; 4) якщо виконавчий документ надійшов від суду на підставі ухвали про надання дозволу на примусове виконання рішення іноземного суду (суду іноземної держави, інших компетентних органів іноземної держави, до повноважень яких належить розгляд цивільних чи господарських справ, іноземних чи міжнародних арбітражів) у порядку, встановленому законом; 5) у разі якщо виконавчий документ надійшов від Національного агентства України з питань виявлення, розшуку та управління активами, одержаними від корупційних та інших злочинів.

Частиною шостою статті 26 Закону №1404-VIII визначено, що за рішенням немайнового характеру виконавець у постанові про відкриття виконавчого провадження зазначає про необхідність виконання боржником рішення протягом 10 робочих днів (крім рішень, що підлягають негайному виконанню, рішень про встановлення побачення з дитиною).

Згідно з частиною першою статті 63 Закону №1404-VIII за рішеннями, за якими боржник зобов`язаний особисто вчинити певні дії або утриматися від їх вчинення, виконавець наступного робочого дня після закінчення строку, визначеного частиною 6 статті 26 цього Закону, перевіряє виконання рішення боржником. Якщо рішення підлягає негайному виконанню, виконавець перевіряє виконання рішення не пізніш як на третій робочий день після відкриття виконавчого провадження.

Пунктом 9 частини першої статті 37 Закону №1404-VIII встановлено, що виконавчий документ повертається стягувачу, якщо законом встановлено заборону щодо звернення стягнення на майно чи кошти боржника, якщо в нього відсутнє інше майно чи кошти, на які можливо звернути стягнення, а також щодо проведення інших виконавчих дій стосовно боржника, що виключає можливість виконання відповідного рішення.

За правилами частини п`ятої вказаної статті повернення виконавчого документа стягувачу з підстав, передбачених цією статтею, не позбавляє його права повторно пред`явити виконавчий документ до виконання протягом строків, встановлених статтею 12 цього Закону

Аналізуючи зібрані та досліджені в ході судового розгляду справи докази, суд приходить до висновку про передчасне винесення виконавцем постанови про повернення виконавчого документа стягувачу, зважаючи на наступне.

Учасниками справи не заперечується той факт, що рішення суду в частині виплати ОСОБА_1 заборгованості довічного грошового утримання за період з 18.03.2020 по 31.12.2020 в сумі 170046,91 грн. не є виконаним на даний час. Не можна вважати належним його виконання з посиланням на відсутність бюджетних призначень на пенсійні виплати по рішеннях судів.

Суд зазначає, що постанова про повернення виконавчого документа стягувачу від 04.02.2021 ВП № 63795213, в якій описуються обставини виконання судового рішення, повідомлені державному виконавцю боржником, та виконавцем зроблено висновок, що вказані обставини виключають можливість вчинення державним виконавцем подальших виконавчих дій в порядку статей 63, 75 Закону України "Про виконавче провадження", фактично не містить жодного обґрунтування наявності підстав для повернення виконавчого документу, з якими пункт 9 частини першої статті 37 Закону України "Про виконавче провадження" пов`язує можливість повернення виконавчого документу стягувачу, не зважаючи на те, що спірна постанова винесена саме на підставі пункту 9 частини першої статті 37 Закону №1404-VIII.

При винесенні оскаржуваного рішення державний виконавець виходив з того, що боржником сформовано потребу у бюджетних коштах, оскільки бюджетні зобов`язання та платежі здійснюються лише за наявності відповідного бюджетного призначення шляхом обліку вказаної заборгованості в реєстрі судових рішень, виконання яких здійснюється за окремою бюджетною програмою. Умови і порядок виконання рішень немайнового характеру визначено розділом VІІІ ЗУ "Про виконавче провадження", зокрема статтями 63 та 75.

Матеріали виконавчого провадження, крім зазначеного листа ГУ ПФУ у Волинській області, на неможливість виконання рішення суду в частині виплати коштів, взагалі не містять жодних інших документів про те, яким чином виконавець перевірив зазначені в ньому обставини. Також відсутні документи про те, чи виділялись кошти на ці цілі управлінню в 2020-2021 році і чи проводились ним такі виплати.

Суд звертає увагу на те, що в оскаржуваній постанові про повернення виконавчого документа стягувачу від 04.02.2021 не вказано, яким Законом, що встановлює заборону щодо звернення стягнення на майно чи кошти боржника, керувався державний виконавець.

При вирішенні вказаного спору суд погоджується із твердженням відповідача про те, що невиконання судового рішення в частині виплати грошових коштів особі, за відсутності відповідного фінансового забезпечення та фактичної відсутності коштів, не може вважатись невиконанням такого рішення без поважних причин, а накладення штрафу, у такому випадку, жодним чином не захищає право особи на отримання бюджетних коштів.

Однак, при цьому в силу вимог Закону України «Про виконавче провадження» виконавець повинен вжити всі необхідні заходи, визначені законом для його виконання і в повному обсязі вчиняти виконавчі дії, а матеріали виконавчого провадження повинні містити необхідні документи про те, що боржником здійснено все для цього. В даному випадку, цього виконавцем зроблено не було.

Варто наголосити, що, здійснюючи примусове виконання судових рішень немайнового характеру, за якими боржники зобов`язані особисто вчинити певні дії, державний виконавець має право здійснювати інші заходи примусового характеру, оскільки сам факт неможливості виконати рішення суду боржником не є підставою для повернення виконавчого документа стягувачу.

Окрім цього, суд зазначає, що посилання відповідача в оскаржуваному рішенні на висновки, щодо відсутності правових підстав у державного виконавця для накладення на суб`єкта владних повноважень штрафу у зв`язку із невиконанням судового рішення в частині виплати грошових коштів за відсутності відповідного фінансового забезпечення та фактичної відсутності коштів, не є достатньою та мотивованою підставою для повернення виконавчого документа стягувачу, оскільки державний виконавець має право здійснювати інші заходи примусового характеру.

Подібна правова позиція висловлена у постанові ВС від 16.09.2020 у справі №287/1/17-а.

Враховуючи викладене, суд дійшов висновку про те, що оскаржувана постанова про повернення виконавчого документа стягувачу на підставі пункту 9 частини першої статті 37 Закону України "Про виконавче провадження" винесена з порушенням вимог чинного законодавства є протиправною та підлягає скасуванню, а позов в цій частині до задоволення.

В контексті вирішення даного позову, суд звертає увагу на те, що 17.07.1997 Україна ратифікувала Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод, яка відповідно до частини першої статті 9 Конституції України стала частиною національного законодавства України.

За змістом статті 32 Конвенції про захист прав і основоположних свобод (далі - Конвенція) людини питання тлумачення і застосування Конвенції належить до виключної компетенції Європейського суду, який діє відповідно до Конвенції, тобто рішення Європейського суду є невід`ємною частиною Конвенції як практика її застосування і тлумачення.

Предметом регулювання Конвенції є захист основних прав і свобод особи, що передбачає пряму дію норм Конвенції.

Статтею 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" закріплено, що суди застосовують при розгляді справ Конвенцію та практику Суду як джерело права.

Пунктом 1 статті 6 Конвенції кожному гарантовано право на звернення до суду з позовом стосовно його прав та обов`язків цивільного характеру.

Європейський суд з прав людини (надалі - ЄСПЛ) у рішенні "Юрій Миколайович Іванов проти України" наголосив на тому, що право на суд, захищене статтею 6 Конвенції, було б ілюзорним, якби національна правова система Високої Договірної Сторони дозволяла, щоб остаточне, обов`язкове для виконання судове рішення залишалося невиконаним на шкоду будь-якій зі сторін. Ефективний доступ до суду включає право на виконання судового рішення без невиправданих затримок.

У такому контексті відсутність у заявника можливості домогтися виконання судового рішення, винесеного на його користь, становить втручання у право на мирне володіння майном. Відповідно, необґрунтовано тривала затримка у виконанні обов`язкового для виконання судового рішення може становити порушення Конвенції. Обґрунтованість такої затримки має оцінюватися з урахуванням, зокрема, складності виконавчого провадження, поведінки самого заявника та компетентних органів, а також суми і характеру присудженого судом відшкодування. Саме на державу покладено обов`язок дбати про те, щоб остаточні рішення, винесені проти її органів, установ чи підприємств, виконувалися відповідно до зазначених вище вимог Конвенції. Держава не може виправдовувати нестачею коштів невиконання судових рішень, винесених проти неї або проти установ чи підприємств, які перебувають в державній власності або контролюються державою. Держава несе відповідальність за виконання остаточних рішень, якщо чинники, які затримують чи перешкоджають їх повному й вчасному виконанню, перебувають у межах контролю органів влади.

ЄСПЛ неодноразово наголошував, що у таких категоріях справ, коли державні органи належним чином сповіщені про наявність судового рішення, вони мають вживати всіх належних заходів для його виконання або направлення до іншого органу для виконання. Сама особа, на користь якої ухвалено рішення, не повинна ще займатись ініціюванням виконавчих процедур.

Також ЄСПЛ констатував, що невиконання рішення є втручанням у право особи на мирне володіння майном, викладене у першому реченні пункту 1 статті 1 Протоколу № 1 Конвенції (справи "Войтенко проти України", "Горнсбі проти Греції").

Позивач просить визнати протиправним дії відповідача щодо повернення виконавчого документа стягувачу з підстав визначених пунктом 9 частини 1 статті 37 Закону України «Про виконавче провадження». Однак, суд зазначає, що в даному випадку відповідачем було винесено постанову від 04.02.2021 про повернення виконавчого документа стягувачу у ВП 63795213, якій суд дав належну оцінку. У даному випадку, саме ця постанова є актом індивідуальної дії у розумінні пункту 19 частини першої статті 4 КАС України, що спричинила для позивача негативні наслідки у вигляді повернення виконавчого документа стягувачу, яку і слід визнати протиправною та скасувати, з наведених вище підстав.

Визнання протиправною та скасування постанови про повернення виконавчого документа стягувачу не потребує визнання протиправними дій відповідача щодо такого повернення.

Тому, з урахуванням встановлених обставин справи, наведених норм чинного законодавства України, виходячи із наданих частиною другою статті 245 КАС України повноважень, суд у даній справі дійшов висновку про задоволення позовних вимог шляхом прийняття рішення про визнання протиправною та скасування постанови державного виконавця Відділу примусового виконання рішень Управління забезпечення примусового виконання рішень у Волинській області Західного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Львів) Трофимюка Павла Володимировича від 04.02.2021 ВП № 63795213 про повернення виконавчого документа стягувачу.

Щодо вимоги позивача про зобов`язання відповідача розпочати примусове виконання виконавчого листа №2864/2020 у справі №140/7034/20, то вона до задоволення не підлягає, враховуючи наступне.

Як вже зазначено вище примусове виконання виконавчого листа вже було розпочато після винесення постанови про відкриття виконавчого провадження № 63795213.

Частиною 1 статті 41 Закону України «Про виконавче провадження» визначено, що у разі якщо постанова виконавця про закінчення виконавчого провадження або повернення виконавчого документа стягувачу визнана судом незаконною чи скасована в установленому законом порядку, виконавче провадження підлягає відновленню за постановою виконавця не пізніше наступного робочого дня з дня одержання виконавцем відповідного рішення.

Тому враховуючи викладене, визнання протиправною та скасування постанови про повернення виконавчого документа стягувачу судом, є підставою для державного виконавця для поновлення провадження які повинні бути ним здійснено в силу Закону України «Про виконавче провадження», а тому така вимога не підлягає окремому окресленню в судовому рішення.

Крім того, визнання протиправною та скасування постанови про повернення виконавчого документа стягувачу, є належним способом захисту порушених прав позивача в спірних правовідносинах.

Відповідно до частини першої статті 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

На думку суду, відповідач належними та допустимими доказами не довів правомірність винесення постанови про повернення виконавчого документа стягувачу.

Керуючись ст.ст.241, 242, 243, 245, 246, 268, 287, 295, 297, Кодексу адміністративного судочинства України, суд

ВИРІШИВ:

Позов задовольнити частково.

Визнати протиправною та скасувати постанову державного виконавця Відділу примусового виконання рішень Управління забезпечення примусового виконання рішень у Волинській області Західного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Львів) Трофимюка Павла Володимировича від 04.02.2021 ВП № 63795213 про повернення виконавчого документа стягувачу.

В задоволенні решти позовних вимог відмовити.

Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, встановленого статтею 295 КАС України. У разі подання апеляційної скарги рішення якщо його не скасовано, набирає законної сили після закінчення апеляційного розгляду справи.

Рішення може бути оскаржено в апеляційному порядку повністю або частково шляхом подання апеляційної скарги до Восьмого апеляційного адміністративного суду через Волинський окружний адміністративний суд. Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом десяти днів з дня його проголошення.

Позивач: ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 ).

Відповідач: Відділ примусового виконання рішень Управління забезпечення примусового виконання рішень у Волинській області Західного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Львів) (43001, Волинська обл., м. Луцьк, вул. Володимирська, 1, код ЄДРПОУ 43317547).

Суддя Р.С. Денисюк