Рішення № 95203007, 23.02.2021, Господарський суд Харківської області

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ХАРКІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

Держпром, 8-й під`їзд, майдан Свободи, 5, м. Харків, 61022,

тел. приймальня (057) 705-14-14, тел. канцелярія 705-14-41, факс 705-14-41

________________

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"23" лютого 2021 р.м. ХарківСправа № 922/3586/20

Господарський суд Харківської області у складі:

судді Аріт К.В.

при секретарі судового засідання Горбачовій О.В.

розглянувши в порядку загального позовного провадження справу

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Астер-В", м.Харків до Державного підприємства "Завод "Електроважмаш", м.Харків про стягнення 2056825,82 грн. за участю представників:

позивача - Лукашина І.А. (адвокат, ордер АХ №1033751 від 17.12.2020 року);

відповідача - Дмітрієва І.В. (довіреність №248-48611/20 від 11.01.2020 року).

ВСТАНОВИВ:

Позивач - Товариство з обмеженою відповідальністю "Астер-В" звернувся до Господарського суду Харківської області з позовом до Державного підприємства "Завод "Електроважмаш" про стягнення 2051236,91 грн., з яких 1827811,72 грн. боргу, 185185,90 грн. пені, 15462,20 грн. 1% річних, 22777,09 грн. інфляційних, за договором поставки №238-16/206-ВК від 30.07.2018 року.

Ухвалою суду від 23.11.2020 року відкрито провадження у справі за правилами загального позовного провадження, призначивши підготовче засідання на 17.12.2020 року, яке протокольною ухвалою суду було відкладено на 12.01.2021 року.

Сторонами надано до суду наступні документи:

- відзив відповідача (вх.№29122 від 14.12.20, а.с.158-168), в якому відповідач просить залишити на розсуд суду вимоги про стягнення 1827811,72 грн. боргу, річних та інфляційних, враховуючи контррозрахунок відповідача щодо останніх, пеню зменшити на 95% (до 8977,79 грн.);

- відповідь позивача на відзив (вх.№337 від 11.01.21, а.с.211-217), в якій позивач просить суд відмовити в задоволенні клопотання відповідача про зменшення пені;

- заява позивача про збільшення позовних вимог (вх.№478 від 12.01.21, а.с.221-225), в якій позивач просить стягнути з відповідача 2056825,33 грн., з яких: 1827811,72 грн. боргу; 191686,17 грн. пені; 16911,58 грн. 1% річних; 20420,45 грн. інфляційних, крім того 53330,88 грн. судових витрат, з яких: 30852,38 грн. судового збору; 22478,50 грн. витрат на професійну правничу допомогу;

- відзив відповідача на заяву про збільшення позовних вимог (вх.№1796 від 25.01.21, а.с.239-241);

- заява позивача про збільшення позовних вимог (вх.№3829 від 16.02.21), в якій позивач просить стягнути з відповідача 2056825,82 грн., з яких: 1827811,72 грн. боргу; 191682,07 грн. пені; 16911,58 грн. 1% річних; 20420,45 грн. інфляційних, крім того, суму судового збору та 30852,39 грн. витрат на професійну правничу допомогу.

Надані документи судом долучені до матеріали справи.

Ухвалою суду від 12.01.2021 року прийнято до розгляду заяву позивача про збільшення розміру позовних вимог, відкладено розгляд справи на 16.02.2021 року.

Представник позивача у підготовчому засіданні 16.02.2021 року просив прийняти до розгляду заяву про збільшення позовних вимог (вх.№3829 від 16.02.21), зазначивши про технічну помилку при здійснення розрахунку. Представник відповідача не заперечував проти прийняття до розгляду відповідної заяви.

Ухвалою суду від 16.02.2021 року прийнято до розгляду заяву позивача про збільшення розміру позовних вимог. Подальший розгляд справи проводиться з урахуванням даної заяви про збільшення розміру позовних вимог. Закрито підготовче провадження та призначено справу до судового розгляду по суті в судовому засіданні на 23.02.2021 року о 15:00.

У судовому засіданні 23.02.2021 року позивач позов підтримував, відповідач позов визнавав, просив зменшити розмір штрафних санкцій.

Дослідивши матеріали справи, всебічно і повно з`ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги, об`єктивно оцінивши надані суду докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд встановив наступне.

30.07.2018 року між Позивачем та Відповідачем було укладеного Договір поставки №238-16/206-ВК, предметом якого є поставка продукції, при цьому поставка здійснюється окремими партіями (надалі - Договір).

Відповідно до умов п. 1.1. Договору Позивач взяв на себе зобов`язання у 2018-2019 роках поставити у власність Відповідача продукцію, зазначену в Специфікації №1 (Додаток №1), а Відповідач зобов`язався прийняти та оплатити таку продукцію.

Згідно п. 1.2. Договору визначено, що найменування, номенклатура, кількість та ціна за одиницю продукції, а також код і назва, відповідно до Національного класифікатора України ДК 016:2010 «Державний класифікатор продукції та послуг», затвердженого наказом ДЕРЖАВНОГО КОМІТЕТУ України з питань технічного регулювання та споживчої політики №457 від 11.10.20.11) року та/або Національного класифікатора України ДК 02162015 «Єдиний закупівельний словник», затверджений наказом Міністерства економічного розвитку і торгівлі України від 23.12.2015 №1749, зазначаються у Специфікації №1 (додаток№1), яка є невід`ємною частиною Договору.

Пунктом 1.3. Договору встановлено, що замовлення на поставку продукції повинно бути оформлено Відповідачем у формі листа, який включає в себе найменування, кількості та термін поставки продукції.

У відповідно до п.2.1. Договору Позивач здійснює поставку продукції Відповідачу протягом 10 (десяти) календарних днів з моменту направлення письмового замовлення Замовнику Позивачем, згідно п. 1.3. Договору.

У пункті 2.4. Договору сторони погодили, що право власності на продукцію переходить до Відповідача з моменту її фактичної поставки від Позивача.

Відповідно до п.3.1 Договору, а також підписаної між Сторонами Специфікації №1 від 30.07.2018 року (Додаток №1) Позивач взяв на себе обов`язок поставити Відповідачу продукцію (металопродукція) на суму 38 525 820,00 грн. (у т.ч. ПДВ 20%- 6 420 970,00 грн.).

Відповідно до укладеної між сторонами Додаткової угоди №3 від 25.02.2020 року до вказаного Договору було погоджено внести зміни до п.3.1 Договору, згідно якого ціна цього Договору становить 37 210 371,37 грн. (у т.ч. ПДВ - 6 201 728,56 грн.)

Умови оплати продукції сторони погодили у розділах 4 Договору.

Так, відповідно до п.4.1. Договору Відповідач здійснює оплату продукції протягом 60 (шістдесяти) календарних днів з моменту здійснення поставки продукції.

Також у пункті 4.2. Договору сторони визначили, що при відвантаженні продукції Позивач надає Відповідачу наступні документи: видаткову накладну, рахунок-фактуру, та товарно-транспорту накладну.

Відповідно до п.5.1. Договору Відповідач зобов`язався своєчасно та в повному обсязі здійснювати оплату продукції на умовах Договору.

Відповідно до п.8.3 Договору датою отримання продукції вважається дата підписання Замовником товарно-супровідної документації.

На виконання п.1.1. вказаного Договору, а також у відповідності до вимог законодавства України, протягом періоду: з 30.07.2018 року по 18.06.2020 року, Позивач забезпечив поставку Відповідачу продукції (металопродукції) на загальну суму 6 309 748,13 грн., що підтверджується видатковими накладними №105 від 23.08.2018 року, №118 від 04.10.2018 року, №126 від 17.10.2018 року, №127 від 17.10.2018 року, №134 від 29.10.2018 року, №146 від 29.11.2018 року, №153 від 18.12.2018 року, №6 від 23.01.2019 року, №31 від 26.03.2019 року, №44 від 22.04.2019 року, №55 від 22.05.2019 року, №70 від 27.06.2019 року, №77 від 29.07.2019 року, №80 від 20.08.2019 року, №82 від 21.08.2019 року, №93 від 24.10.2019 року, №97 від 14.11.2019 року, №98 від 14.11.2019 року, №101 від 09.12.2019 року, № 102 від 09.12.2019 року, №11 від 27.02.2020 року, №16 від 17.03.2020 року, №17 від 17.03.2020 року, №23 від 15.04.2020 року, №24 від 15.04.2020 року,№33 від 04.06.2020 року, №36 від 17.06.2020 року, №37 від 18.06.2020 року, товарно-транспортними накладними № 105 від 23.08.2018 року, №118 від 04.10.2018 року, №126/127 від 17.10.2018 року, №134 від 29.10.2018 року, №146 від 29.11.2018 року, №153 від 18.12.2018 року, №6 від 23.0Ц2019 року, №31 від 26.03.2019 року, №44 від 22.04.2019 року, №55 від 22.05.2019 року,$№70 від 27.06.2019 року, №77 від 29.07.2019 року, №80 від 20.08.2019 року, №82 від 21.0k.2019 року, №93 від 24.10.2019 року, №97 від 14.11.2019року, №101/102 від 09.12.2019 року, №11 від 27.02.2020 року, №16/17 від 17.03.2020 року,№23/24 від 15.04.2020 року, №33 від 04.06.2020 року, №36 від 17.06.2020 року, №37 від 18.06.2020 року щодо кожної поставки продукції за вказаний період, а також підписаним між Позивачем та Відповідачем Актом звіряння взаємних розрахунків від 22.10.2020 року, та довідкою №01-10 про погашення суми дебіторської заборгованості по Договору від 05.11.2020 року.

Жодних претензій щодо якості поставленого товару і щодо оформлення товарних та товарно-транспортних накладних Відповідачем не заявлялось.

У відповідності до положень п.4.1 до Договору Відповідач зобов`язаний оплатити Позивачу продукції протягом 60 (шістдесяти) календарних днів з моменту здійснення поставки продукції.

Так, частину поставленого Позивачем товару на загальну суму 2 606 029,93грн. в рамках укладеного вище Договору Відповідачем сплачено своєчасно, а за іншу частину поставленого Позивачем товару на загальну суму 3703718,20 грн. Відповідачем було порушено грошове зобов`язання по строку оплати, що визначено сторонами в умовах Договору.

Прострочення оплати поставленої продукції підтверджується матеріалами справи та визнається відповідачем.

Надаючи правову кваліфікацію викладеним обставинам, з урахуванням правових підстав позовних вимог, суд виходить з наступного.

Відповідно до ст.11 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) цивільні права та обов`язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов`язки. Зокрема, підставами виникнення цивільних прав та обов`язків є договори та інші правочини.

Відповідно до ст.509 ЦК України зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші, тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку.

Відповідно до ч.1 ст.175 Господарського кодексу України (далі - ГК України) майново-господарськими визнаються цивільно-правові зобов`язання, що виникають між учасниками господарських відносин при здійсненні господарської діяльності, в силу яких зобов`язана сторона повинна вчинити певну господарську дію на користь другої сторони або утриматися від певної дії, а управнена сторона має право вимагати від зобов`язаної сторони виконання її обов`язку.

Відповідно до ч.1 ст.193 ГК України суб`єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов`язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов`язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться. До виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення ЦК з урахуванням особливостей, передбачених ГК України.

Згідно з ч.1 ст.626 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків.

Статтею 629 ЦК України передбачено, що договір є обов`язковим для виконання сторонами.

У відповідності до ст.265 ГК України за договором поставки одна сторона - постачальник зобов`язується передати (поставити) у зумовлені строки строк) другій стороні - покупцеві товар (товари), а покупець зобов`язується прийняти вказаний товар (товари) і сплатити за нього певну грошову суму. Поставка товарів без укладення договору поставки може здійснюватися лише у випадках і порядку, передбачених законом. До відносин поставки, не врегульованих цим Кодексом, застосовуються відповідні положення ЦК України про договір купівлі-продажу.

Відповідно до ст.712 ЦК України за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов`язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов`язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов`язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму. До договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.

Згідно з ст.655 ЦК України за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов`язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов`язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.

Ч.ч.1,2 ст.692 ЦК України встановлено, що покупець зобов`язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару. Покупець зобов`язаний сплатити продавцеві повну ціну переданого товару.

Сторонами відповідно до розділу 4 договору встановлений порядок розрахунків.

Згідно з ч.1 ст.530 ЦК України якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Згідно з ст.664 ЦК України обов`язок продавця передати товар покупцеві вважається виконаним в момент вручення товару покупцеві, якщо договором встановлений обов`язок продавця доставити товар.

Відповідно до ст. 655 ЦК України за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов`язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов`язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.

На виконання умов договору позивач свої зобов`язання по поставці товару виконав у повному обсязі згідно з умовами договору, повернень товару або претензій щодо кількості та якості товару від відповідача не надходило.

Відповідач частково та несвоєчасно розрахувався за поставлений позивачем товар, що підтверджується матеріалами справи та не заперечується відповідачем.

Відповідно до ч.1 ст.193 ГК України суб`єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов`язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов`язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.

Згідно з ст.525 ЦК України одностороння відмова від зобов`язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Відповідно до ст.629 ЦК України договір є обов`язковим для виконання сторонами.

Відповідно до ст.610 ЦК України порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання).

У відповідності до ч.1 ст.612 ЦК України боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов`язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Приймаючи до уваги те, що відповідач не вчинив необхідних дій, передбачених сторонами у договорах та повністю не розрахувався за поставлений товар у визначений умовами договорами строки, доказів протилежного суду не надав, суд дійшов висновку, що останній є таким, що прострочив виконання грошового зобов`язання за Договорами.

Враховуючи викладене, у відповідача перед позивачем існує борг за поставлений товар у сумі 1827811,72 грн.

Отже, позовні вимоги щодо стягнення основного боргу є правомірними, обґрунтованими та такими, що підтверджуються матеріалами справи і тому підлягають задоволенню.

Крім суми боргу, позивачем заявлені до стягнення пеня, 1% річних та інфляційні. Відповідач визнає позов, надав контррозрахунок.

Як зазначено в постанові об`єднаної палати Касаційного господарського суду Верховного Суду від 02.10.2020 року у справі № 911/19/19 суд має з`ясовувати обставини, пов`язані з правильністю здійснення позивачем розрахунку, та здійснити оцінку доказів, на яких цей розрахунок ґрунтується. У разі якщо відповідний розрахунок позивачем здійснено неправильно, то господарський суд, з урахуванням конкретних обставин справи, самостійно визначає суми нарахувань, які підлягають стягненню, не виходячи при цьому за межі визначеного позивачем періоду часу, протягом якого, на думку позивача, мало місце невиконання такого зобов`язання, та зазначеного позивачем максимального розміру стягуваних сум нарахувань. Якщо з поданого позивачем розрахунку неможливо з`ясувати, як саме обчислено заявлену до стягнення суму, суд може зобов`язати позивача подати більш повний та детальний розрахунок. При цьому суд в будь-якому випадку не позбавлений права зобов`язати відповідача здійснити і подати суду контррозрахунок (зокрема, якщо відповідач посилається на неправильність розрахунку, здійсненого позивачем).

Отже, судом з`ясовані обставини щодо правильності здійснення позивачем розрахунків, з урахуванням пояснень позивача та контррозрахунку відповідача.

Щодо стягнення пені суд встановив наступне.

Відповідно до ст.611 ЦК України у разі порушення зобов`язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема сплата неустойки.

Згідно з ст.549 ЦК України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов`язання.

Відповідно до ч.1 ст.230 ГК України штрафними санкціями є господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов`язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов`язання.

Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов`язання за кожен день прострочення виконання.

В ч.2 ст.343 ГК України зазначається, що пеня за прострочку платежу встановлюється за згодою сторін господарських договорів, але її розмір не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України.

Пунктом 9.4. Договору встановленого за порушення строку оплати, передбачених цим Договором, Позивач має право пред`явити Відповідачу вимогу про сплату пені в розмірі 0,1% від суми простроченої оплати за кожен день прострочення, але не більше 5% від несплаченої суми.

Статтею 1 Закону України «Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов`язань» визначено, що платники грошових коштів сплачують на користь одержувачів цих коштів за прострочку платежу пеню в розмірі, що встановлюється за згодою сторін.

Частиною 6 ст.232 ГК України встановлено, що нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов`язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов`язання мало бути виконано.

Відповідно до ч.4 ст.231 ГК України у разі якщо розмір штрафних санкцій законом не визначено, санкції застосовуються в розмірі, передбаченому договором. При цьому розмір санкцій може бути встановлено договором у відсотковому відношенні до суми невиконаної частини зобов`язання або у певній, визначеній грошовій сумі, або у відсотковому відношенні до суми зобов`язання незалежно від ступеня його виконання, або у кратному розмірі до вартості товарів (робіт, послуг).

Судом встановлено, що сторони погодили у спірних договорах пеню у розмірі, що не може перевищувати 5% від несплаченої суми.

Позивачем нараховано 191682,07 грн. пені.

Перевіривши відповідний розрахунок позивача, суд приходить до висновку про його арифметичну вірність та відповідність вимогам чинного законодавства України, у зв`язку з чим позовні вимоги в частині стягнення пені підлягають задоволенню.

Відповідач у відзивах просить суд зменшити пеню на 95%, позивач заперечує проти зменшення.

Відповідно до ч.3 ст.551 ЦК України розмір неустойки може бути зменшений за рішенням суду, якщо він значно перевищує розмір збитків, та за наявності інших обставин, які мають істотне значення.

Аналогічні принципи наведено у ст.233 ГК України, за змістом якої у разі якщо належні до сплати штрафні санкції надмірно великі порівняно із збитками кредитора, суд має право зменшити розмір санкцій. При цьому повинно бути взято до уваги: ступінь виконання зобов`язання боржником; майновий стан сторін, які беруть участь у зобов`язанні; не лише майнові, але й інші інтереси сторін, що заслуговують на увагу. Якщо порушення зобов`язання не завдало збитків іншим учасникам господарських відносин, суд може з урахуванням інтересів боржника зменшити розмір належних до сплати штрафних санкцій.

За змістом наведених вище норм, зменшення розміру заявлених до стягнення штрафних санкцій є правом суду, а за відсутності переліку таких виняткових обставин господарський суд, оцінивши надані сторонами докази та обставини справи у їх сукупності, вирішує питання про наявність або відсутність у кожному конкретному випадку обставин, за яких можливе зменшення пені та штрафу та розмір, до якого підлягає зменшенню. При цьому відсутність чи невисокий розмір збитків може бути підставою для зменшення судом розміру неустойки, що стягується з боржника.

Відповідна правова позиція викладена в постановах Верховного Суду від 26.09.2019 у справі № 922/3613/18, від 08.05.2018 у справі №924/709/17.

Отже, питання про зменшення розміру штрафних санкцій вирішується судом на підставі аналізу конкретної ситуації, тобто сукупності з`ясованих ним обставин, що свідчать про наявність підстав для вчинення зазначеної дії.

Водночас, висновок суду щодо необхідності зменшення розміру пені, який підлягає стягненню з відповідача, повинен ґрунтуватися, крім викладеного, також на загальних засадах цивільного законодавства, якими є, зокрема, справедливість, добросовісність та розумність (п.6 ст.3 ЦК України).

Інститут зменшення неустойки судом є ефективним механізмом забезпечення балансу інтересів сторін порушеного зобов`язання.

Цивільні та господарські відносини повинні ґрунтуватись на засадах справедливості, добросовісності, розумності, як складових елементів принципу верховенства права. Наявність у кредитора можливості стягувати із боржника надмірні грошові суми як неустойку спотворює її дійсне правове призначення, оскільки із засобу розумного стимулювання боржника виконувати основне зобов`язання неустойка перетворюється на несправедливо непомірний тягар для боржника та джерело отримання невиправданих додаткових прибутків кредитором (аналогічна правова позиція викладена у постановах Верховного Суду від 06.11.2018 у справі № 913/89/18, від 04.12.2018 у справі № 916/65/18, від 03.07.2019 у справі №917/791/18).

При цьому слід враховувати, що правила ст.551 ЦК України та ст.233 ГК України направлені на запобігання збагаченню кредитора за рахунок боржника, недопущення заінтересованості кредитора у порушенні зобов`язання боржником.

Суд враховує правову позицію, викладену в рішенні Конституційного Суду України №7-рп/2013 від 11.07.2013 про те, що наявність у кредитора можливості стягувати із споживача надмірні грошові суми як неустойку змінює її дійсне правове призначення. Оскільки неустойка має на меті, в першу чергу, стимулювати боржника до виконання основного грошового зобов`язання та не може лягати непомірним тягарем для споживача і бути джерелом отримання невиправданих додаткових прибутків для кредитора.

При цьому, зменшення суми неустойки є правом, а не обов`язком суду, яке може бути реалізовано ним у кожному конкретному випадку за наслідками оцінки обставин справи, наведених учасниками справи обґрунтувань та дослідження доказів (позиція Верховного Суду, викладена в постановах від 13.01.2020 у справі №902/855/18, від 14.01.2020 у справі №911/873/19, від 10.02.2020 у справі №910/1175/19, від 20.08.2020 у справі № 904/3546/19).

Враховуючи необхідність дотримання балансу інтересів сторін, суд виходить з того, що відповідач тривалий час не сплачує борг, має неналежну платіжну дисципліну, позивач заперечує проти зменшення пені, пеня погоджена сторонами у договорі, відповідач не надав належних доказів наявності виняткових обставин, суд приходить до висновку про відмову у задоволенні клопотання про зменшення пені.

Щодо нарахування 1% річних та інфляційних втрат суд зазначає наступне.

Згідно з ч.2 ст.625 ЦК України боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також 3% річних від простроченої суми, якщо іншій розмір процентів не встановлений договором або законом.

Сторони у спірних договорах погодили 1% річних. Позивачем нараховані 16911,58 грн. 1% річних; 20420,45 грн. інфляційних.

Перевіривши відповідний розрахунок позивача, суд приходить до висновку про його арифметичну вірність та відповідність вимогам чинного законодавства України, у зв`язку з чим позовні вимоги в частині стягнення 16911,58 грн. 1% річних; 20420,45грн. інфляційних підлягають задоволенню.

Вирішуючи питання розподілу судових витрат, встановивши сторону, з вини якої справу було доведено до суду, суд керується ст.129 ГПК України, відповідно до яких, судовий збір покладається на відповідача, з вини якого спір доведено до суду.

Щодо витрат на правничу допомогу суд встановив наступне.

Відповідно до ч.2 ст.126 ГПК України за результатами розгляду справи витрати на професійну правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами.

Відповідно до ч.8 ст.129 ГПК України розмір судових витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв`язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо). Такі докази подаються до закінчення судових дебатів у справі або протягом п`яти днів після ухвалення рішення суду, за умови, що до закінчення судових дебатів у справі сторона зробила про це відповідну заяву.

Так, представником позивача 23.02.2021 року надані до суду докази понесених втрат на правничу допомогу. Відповідач заявив клопотання про ознайомлення з наданими доказами. З метою реалізації сторонами процесуальних прав, суд призначає судове засідання для вирішення питання щодо розподілу витрат на правничу допомогу.

Відповідно до ч.ч.1,2 ст.221 ГПК України якщо сторона з поважних причин не може до закінчення судових дебатів у справі подати докази, що підтверджують розмір понесених нею судових витрат, суд за заявою такої сторони, поданою до закінчення судових дебатів у справі, може вирішити питання про судові витрати після ухвалення рішення по суті позовних вимог; для вирішення питання про судові витрати суд призначає судове засідання, яке проводиться не пізніше п`ятнадцяти днів з дня ухвалення рішення по суті позовних вимог.

Враховуючи викладене та керуючись статтями 6, 8, 19, 124, 129 Конституції України, статтями 1, 2, 5, 7, 11, 13, 14, 15, 42, 46, 73, 74, 79, 80, 86, 126, 129, 221, 236, 238, 247-252 Господарського процесуального кодексу України, суд

ВИРІШИВ:

Позов задовольнити повністю.

Стягнути з Державного підприємства "Завод "Електроважмаш" (адреса: 61089, м.Харків, пр.Московський, б.299; код ЄДРПОУ 00213121) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Астер-В" (адреса: 61052, м.Харків, вул.Благовіщенська, б.26, кв.1А; код ЄДРПОУ 32952208) заборгованість за договором №238-16/206-ВК від 30.07.2018 року в розмірі 2056825,82 грн., з яких: 1827811,72 грн. боргу; 191682,07 грн. пені; 16911,58 грн. 1% річних; 20420,45 грн. інфляційних, крім того, 30852,39 грн. судового збору.

Видати наказ після набрання рішенням законної сили.

Призначити судове засідання для вирішення питання щодо судових витрат на правничу допомогу на 01.03.2021 року о 15:00 в приміщенні господарського суду Харківської області (зал №104).

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Рішення господарського суду Харківської області може бути оскаржене шляхом подання апеляційної скарги в порядку, встановленому статтями 254, 256 - 259 Господарського процесуального кодексу України.

Повне рішення складено "01" березня 2021 р.

Суддя К.В. Аріт