Рішення № 95202731, 23.02.2021, Господарський суд Миколаївської області

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД МИКОЛАЇВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

=====

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

23 лютого 2021 року Справа № 915/1513/20

м. Миколаїв

Господарський суд Миколаївської області у складі судді Смородінової О.Г.,

за участю секретаря судового засідання Ржепецької К. М.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні матеріали справи

за позовом: Товариства з обмеженою відповідальністю «Гермес.» (54034, Миколаївська обл., м. Миколаїв, вул. Кузнецька, буд. 49/1; ідентифікаційний код 40005659)

до відповідача: Товариства з обмеженою відповідальністю ВП «Інтарсія» (54007, Миколаївська обл., м. Миколаїв, вул. Троїцька, буд. 107 И; ідентифікаційний суд 38247028)

про: стягнення 80514,80 грн,

за участю представників учасників справи:

від позивача: не з`явився,

від відповідача: не з`явився,

Суть спору:

11.12.2020 Товариство з обмеженою відповідальністю «Гермес.» звернулося до Господарського суду Миколаївської області з позовною заявою б/н від 08.12.2020 (вх. № 15865/20) (з додатками), в якій просить суд:

- відкрити провадження у справі;

- стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю ВП «Інтарсія» (код 38247028) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Гермес.» (код ЄДРПОУ 40005659) суму заборгованості в розмірі 80514,80 грн, з яких 42500 грн - сума основного боргу, 37400 грн - пеня, 614,80 грн - три проценти річних;

- стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю ВП «Інтарсія» (код 38247028) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Гермес.» (код ЄДРПОУ 40005659) суму сплаченого судового збору у розмірі 2102,00 грн.

Позовні вимоги ґрунтуються на підставі: Договору про надання транспортно-експедиторських послуг № 20/03-01 від 20.03.2020; договорів-замовлень на перевезення вантажу (4 шт.); актів надання послуг (4 шт.); товарно-транспортних накладних (4 шт.); рахунків на оплату (4 шт.); акту звіряння взаємних розрахунків; претензії б/н від 12.10.2020; застосування норм ст. 625 Цивільного кодексу України, ст.ст. 173, 174, 175, 193 Господарського кодексу України; та мотивовані неналежним виконанням відповідачем грошового зобов`язання за укладеним між сторонами договором.

Ухвалою суду від 29.12.2020 було прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито провадження у справі № 915/1513/20 за правилами спрощеного позовного провадження з повідомленням сторін; розгляд справи по суті призначено на 28 січня 2021 року о 09:00; встановлено для сторін процесуальні строки для подання заяв по суті спору.

В судовому засіданні 28.01.2021 було розпочато розгляд справи № 915/1513/20 по суті. Представник позивача доповів суду предмет та підстави позову, підтвердив актуальність заявлених вимог, відповів на запитання суду. За результатами проведеного засідання розгляд справи по суті було відкладено на 23 лютого 2021 року о 10:45.

09.02.2021 до суду від позивача надійшла заява б/н від 09.02.2021 (вх. № 1968/21), за змістом якого товариство повідомило суд про те, що після звернення позивача до суду з позовною заявою відповідачем було здійснено часткову оплату основного боргу в розмірі 11000,00 грн.

Станом на момент проведення судового засідання від учасників справи будь-яких заяв чи клопотань як по суті справи, так і з процесуальних питань, до суду не надходило.

Відповідач правом, передбаченим ст. 165 Господарського процесуального кодексу України щодо оформлення відзиву на позовну заяву і документів, що підтверджують заперечення проти позову, станом на момент проведення засідання не скористався.

Так, як уже було наведено, ухвалою суду від 29.12.2020 відповідачу було встановлено строк у 15 днів від дня отримання даної ухвали для надання суду відзиву державною мовою з посиланням на номер справи, оформлений у відповідності до вимог ст. 165 ГПК України.

Копія вказаної ухвали направлена на адресу відповідача була 25.01.2021 повернута відділенням поштового зв`язку за зворотною адресою з відміткою причини повернення: «адресат відсутній за вказаною адресою» (поштове відправлення зі штрихкодовим ідентифікатором 5400142419650).

Судом перевірено відомості Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань щодо адреси місцезнаходження відповідача та встановлено, що відповідний процесуальний документ направлено вказаній юридичній особі у встановленому процесуальним законом порядку.

Статтею 93 Цивільного кодексу України встановлено, що місцезнаходженням юридичної особи є фактичне місце ведення діяльності чи розташування офісу, з якого проводиться щоденне керування діяльністю юридичної особи (переважно знаходиться керівництво) та здійснення управління і обліку.

Відповідно до статей 9, 14, 17 Закону України «Про державну реєстрацію юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань» на підставі поданих юридичною особою документів у Єдиному державному реєстрі зазначаються відомості про її місцезнаходження.

Тобто, офіційне місцезнаходження повідомляється юридичною особою для забезпечення комунікації та зв`язку із нею зацікавлених осіб, у тому числі контрагентів, органів державної влади тощо.

При цьому, до повноважень господарських судів не віднесено установлення фактичного місцезнаходження юридичних осіб або місця проживання фізичних осіб - учасників судового процесу на час вчинення тих чи інших процесуальних дій. Тому відповідні процесуальні документи надсилаються господарським судом згідно з поштовими реквізитами учасників судового процесу, наявними в матеріалах справи.

Крім того, ч. 7 ст. 120 ГПК України передбачено, що учасники судового процесу зобов`язані повідомляти суд про зміну свого місцезнаходження чи місця проживання під час розгляду справи. У разі відсутності заяви про зміну місця проживання ухвала про повідомлення чи виклик надсилається учасникам судового процесу, які не мають офіційної електронної адреси, та за відсутності можливості сповістити їх за допомогою інших засобів зв`язку, які забезпечують фіксацію повідомлення або виклику, за останньою відомою суду адресою і вважається врученою, навіть якщо відповідний учасник судового процесу за цією адресою більше не знаходиться або не проживає.

Відповідно до ч. 4 ст. 13 ГПК України кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних з вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.

Отже, в разі коли фактичне місцезнаходження учасника судового процесу з якихось причин не відповідає її місцезнаходженню, визначеному згідно з законом, і дана особа своєчасно не довела про це до відома господарського суду, інших учасників процесу, то всі процесуальні наслідки такої невідповідності покладаються на цю юридичну особу.

Відтак, повна відповідальність за достовірність інформації про місцезнаходження, а також щодо наслідків неотримання поштових відправлень за своїм офіційним місцезнаходженням покладається саме на таку особу - учасника процесу.

Відповідно до приписів п. 5 ч. 6 ст. 242 Господарського процесуального кодексу України, днем вручення судового рішення є, зокрема, день проставлення у поштовому повідомленні відмітки про відсутність особи за адресою місцезнаходження, місця проживання чи перебування особи, яка зареєстрована у встановленому законом порядку, якщо ця особа не повідомила суду іншої адреси.

Отже, з урахуванням приписів п. 5 ч. 6 ст. 242 ГПК України, слід вважати, що днем вручення Товариству з обмеженою відповідальністю ВП «Інтарсія» копії ухвали Господарського суду Миколаївської області від 29.12.2020 у справі № 915/1513/20 є 25.01.2021.

За такого, встановлений судом строк на подання відзиву, для відповідача тривав до 09.02.2021 включно.

Разом із тим, протягом встановленого процесуального строку відповідач ні відзиву на позовну заяву, ні будь-яких заяв чи клопотань з означеного питання суду не надав.

23.02.2021 учасники справи своїх повноважних представників в судове засідання не направили, хоча про час та місце проведення засідання були повідомлені належним чином:

- про отримання позивачем 02.02.2021 копії ухвали Господарського суду Миколаївської області від 28.01.2021 у справі № 915/1513/20 свідчить відповідна відмітка на рекомендованому повідомленні про вручення поштового відправлення зі штрихкодовим ідентифікатором 5400142641700;

- копія ухвали Господарського суду Миколаївської області від 28.01.2021 у справі № 915/1513/20, направлена на адресу місцезнаходження відповідача була 08.02.2021 повернута за зворотною адресою відділенням поштового зв`язку із зазначенням причини повернення «адресат відсутній за вказаною адресою» (поштове відправлення зі штрихкодовим ідентифікатором 5400142641719). Відповідно до приписів п. 5 ч. 6 ст. 242 Господарського процесуального кодексу України, днем вручення судового рішення є, зокрема, день проставлення у поштовому повідомленні відмітки про відсутність особи за адресою місцезнаходження, місця проживання чи перебування особи, яка зареєстрована у встановленому законом порядку, якщо ця особа не повідомила суду іншої адреси. Судом перевірено відомості Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань щодо адреси місцезнаходження відповідача та встановлено, що процесуальний документ надіслано зазначеній юридичній особі в порядку, визначеному чинним процесуальним законодавством. За такого, датою вручення відповідачу копії ухвали Господарського суду Миколаївської області від 28.01.2021 у справі № 915/1513/20 слід вважати 08.02.2021.

Враховуючи наведене та те, що явка учасників справи не визнавалася судом обов`язковою, а участь у засіданні суду є правом, а не обов`язком сторони, суд дійшов висновку про можливість розгляду справи по суті за відсутності представників сторін.

При цьому, враховуючи відсутність відзиву по суті позову, згідно ст. 165 ГПК України справу вирішено за наявними в ній матеріалами.

Відповідно до змісту статей 195, 240 ГПК України, 23.02.2021 за результатами розгляду даної справи за правилами спрощеного позовного провадження, суд підписав вступну та резолютивну частини рішення.

Ознайомившись з матеріалами справи, дослідивши надані докази у їх сукупності, заслухавши в попередньому засіданні представника позивача, суд -

В С Т А Н О В И В:

20 березня 2020 між Товариством з обмеженою відповідальністю ВП «Інтарсія», як Замовником, та Товариством з обмеженою відповідальністю «Гермес.», як Виконавцем, був укладений Договір № 20/03-01 про надання транспортно-експедиторських послуг (далі - Договір), відповідно до предмету якого Замовник доручає, а Виконавець приймає на себе зобов`язання, за плату, за рахунок Замовника, надати транспортно-експедиторські послуги, пов`язані з організацією та забезпеченням перевезень (доставки) вантажу. З метою виконання умов Договору за дорученням Замовника Виконавець має право укладати угоди з третіми особами. Виконавець приймає на себе зобов`язання надати транспортно-експедиторські послуги з організації та забезпечення перевезень (доставки) вантажу своїм транспортом або найнятим ним у третіх осіб по міським, приміським, міжміським та міжнародним маршрутам.

За умовами наведеного Договору:

- Виконавець надає послуги Замовнику на умовах, зазначених в цьому Договорі та договорі-замовлені, який є невід`ємною його частиною (п. 1.3);

- у договір-замовленні обумовлюються відомості про Вантажовідправника і Вантажоодержувача, пункт навантаження, пункт розвантаження, найменування вантажу, вага і об`єм, дата і час завантаження, дата І час розвантаження, ставка фрахту за перевезення, спосіб перевезення, цінність вантажу, особливі умови виконання послуг та інше (п. 1.4);

- виконавець зобов`язаний: забезпечувати подачу транспортних засобів під навантаження в строк, зазначений в договорі-замовленні, і вивантаження в термін, зазначений у договорі-замовленні (п. 2.1); на протязі 20 днів з моменту отримання вантажу Вантажоодержувачем надавати по кожному перевезенню первинну бухгалтерську документацію. При передачі первинної документації Експедитору, документи по кожному перевезенню повинні бути складені та надані в наступному порядку: 1. Договір та Договір - замовлення; 2. Акт виконаних робіт; 3. Засвідчена Виконавцем копія ТТН та/або CMR накладна; 4. Рахунок (п. 2.9);

- замовник зобов`язаний: не пізніше 16 години дня, що передує дню навантаження вантажу, надавати Виконавцю договір-замовлення на перевезення вантажів (п. 3.1);

- конкретне перевезення здійснюється на підставі Договору-замовлення (п. 4.1);

- за порушення Замовником термінів оплати Виконавець має право вимагати з Замовника сплати пеню у розмірі 0,5 відсотків від несплаченої суми за кожен день прострочення (п. 5.3);

- оплата послуг з перевезення вантажів та інших пов`язаних з перевезенням послуг, наданих Виконавцем, проводиться Замовником протягом 10 банківських днів (якщо інше не обумовлене в договорі-замовленні) з моменту надання Виконавцем Замовнику оригіналів документів, передбачених в п. 2.9 Договору (п. 7.1);

- даний Договір набирає чинності з моменту підписання Сторонами і діє до 31/12/2021, а в частині виконання Сторонами взятих на себе зобов`язань за цим Договором - до їх повного виконання (п. 8.1);

- у разі, якщо жодна із сторін не заявить про свій намір припинити дію договору за один місяць до закінчення строку його дії, він вважається пролонгованим на кожний наступний календарний рік (п. 8.2).

Договір підписаний та скріплений печатками обох сторін.

Предметом даного позову виступає майнова вимога позивача до відповідача щодо стягнення з останнього заборгованості за Договором про надання транспортно-експедиторських послуг, а також пені та процентів річних, внаслідок порушення відповідачем грошового зобов`язання за укладеним між сторонами договором.

Відповідно до приписів ч. 2 ст. 76 Господарського процесуального кодексу України предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.

Таким чином, до предмету доказування у даній справі належать обставини порушення замовником грошового зобов`язання за укладеним між сторонами договором, в частині своєчасності здійснення розрахунків за надані послуги.

Позивач підтверджує власну правову позицію такими доказами:

- Договір про надання транспортно-експедиторських послуг № 20/03-01 від 20.03.2020;

- договори-замовлення на перевезення вантажу (4 шт.);

- Акти надання послуг (4 шт.);

- товарно-транспортні накладні (4 шт.);

- рахунки на плату (4 шт.);

- акт звіряння взаємних розрахунків;

- претензія б/н від 12.10.2020;

- банківська виписка по рахунку.

Відповідач, як було зазначено вище, відзиву на позовну заяву та будь-яких доказів на підтвердження власної правової позиції суду не надав.

Статтями 73, 74 ГПК України передбачено, що доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

Відповідно до статті 76 ГПК України, належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.

Як слідує з положень ст. 77, 78 ГПК України, обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування. Достовірними є докази, створені (отримані) за відсутності впливу, спрямованого на формування хибного уявлення про обставини справи, які мають значення для справи.

Відповідно до змісту ст. 86 ГПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також вірогідність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.

Дослідивши надані суду докази, оцінивши їх у відповідності з вимогами ст. 86 Господарського процесуального кодексу України, проаналізувавши фактичні обставини справи згідно з вимогами чинного законодавства, яке регулює спірні відносини, суд встановив таке.

Спірні правовідносини, які виникли між сторонами регулюються положеннями чинного законодавства про перевезення.

Так, відповідно до ч. 1 ст. 307 Господарського кодексу України за договором перевезення вантажу одна сторона (перевізник) зобов`язується доставити ввірений їй другою стороною (вантажовідправником) вантаж до пункту призначення в установлений законодавством чи договором строк та видати його уповноваженій на одержання вантажу особі (вантажоодержувачу), а вантажовідправник зобов`язується сплатити за перевезення вантажу встановлену плату.

Відповідно до ст.ст. 908, 909 Цивільного кодексу України перевезення вантажу, пасажирів, багажу, пошти здійснюється за договором перевезення. Загальні умови перевезення визначаються цим Кодексом, іншими законами, транспортними кодексами (статутами), іншими нормативно-правовими актами та правилами, що видаються відповідно до них. Умови перевезення вантажу, пасажирів і багажу окремими видами транспорту, а також відповідальність сторін щодо цих перевезень встановлюються договором, якщо інше не встановлено цим Кодексом, іншими законами, транспортними кодексами (статутами), іншими нормативно-правовими актами та правилами, що видаються відповідно до них.

За договором перевезення вантажу одна сторона (перевізник) зобов`язується доставити довірений їй другою стороною (відправником) вантаж до пункту призначення та видати його особі, яка має право на одержання вантажу (одержувачеві), а відправник зобов`язується сплатити за перевезення вантажу встановлену плату. Договір перевезення вантажу укладається у письмовій формі. Укладення договору перевезення вантажу підтверджується складенням транспортної накладної (коносамента або іншого документа, встановленого транспортними кодексами (статутами). Законом можуть бути передбачені особливості укладення та виконання договору перевезення вантажу.

Приписами ч. 1 ст. 929 ЦК України визначено, що за договором транспортного експедирування одна сторона (експедитор) зобов`язується за плату і за рахунок другої сторони (клієнта) виконати або організувати виконання визначених договором послуг, пов`язаних з перевезенням вантажу

Статтею 931 ЦК України передбачено, що розмір плати експедиторові встановлюється договором транспортного експедирування, якщо інше не встановлено законом. Якщо розмір плати не встановлений, клієнт повинен виплатити експедитору розумну плату.

Матеріали справи свідчать, що на виконання умов Договору між сторонами було погоджено, підписано та скріплено печатками обох учасників договори-замовлення на перевезення вантажу:

- № 0000000001 від 20.03.2020 на суму 11000,00 грн;

- № 0000000002 від 20.03.2020 на суму 11000,00 грн;

- № 0000000003 від 20.03.2020 на суму 11000,00 грн;

- № 0000000004 від 01.04.2020 на суму 9500,00 грн.

Факт надання виконавцем замовнику послуг з перевезення підтверджується:

1. Актами наданих послуг, які підписані та скріпленими печатками обох сторін без будь-яких зауважень і заперечень, зокрема:

- №217 від 23.03.2020 на суму 11000,00 грн;

- №230 від 25.03.2020 на суму 11000,00 грн;

- №231 від 25.03.2020 на суму 11000,00 грн;

- №264 від 03.04.2020 на суму 9500,00 грн.

2. Товарно-транспортними накладними:

- №21032020 від 21.03.2020;

- №24032020/1 від 24.03.2020;

- №24032020/2 від 24.03.2020;

- №02042020/1 від 02.04.2020.

3. Рахунками на оплату:

- №217 від 23.03.2020 на суму 11000,00 грн;

- №230 від 25.03.2020 на суму 11000,00 грн;

- №231 від 25.03.2020 на суму 11000,00 грн;

- №264 від 03.04.2020 на суму 9500,00 грн.

Наведені обставини та факти відповідачем не спростовані.

Позивач же зазначає в позові, що з боку Товариства з обмеженою відповідальністю «Гермес.» виконані всі умови Договору та договорів-замовлень, організовано та доставлено вантаж замовника у строки обумовлені в договорах-замовленнях, натомість, відповідачем порушено умови щодо оплати відповідних послуг.

З метою досудового врегулювання спору позивач скеровував на адресу відповідача претензію б/н від 12.10.2020 з проханням в найкоротший термін сплатити суму заборгованості.

Відповідач вказану претензію залишив без відповіді та реагування, що і спонукало позивача звернутися до господарського суду з відповідним позовом.

Відповідно до статей 15, 16 ЦК України особа має право на захист свого особистого немайнового або майнового права у разі його порушення, невизнання або оспорювання, яке реалізується шляхом звернення до суду. Способи захисту цивільних прав та інтересів визначені в ч. 2 ст. 16 ЦК України.

Підставами виникнення цивільних прав та обов`язків, відповідно до статті 11 ЦК України є, зокрема, договори. Договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків.

Відповідно до ч. 1 ст. 626 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків.

За змістом ч. 1 ст. 14 ЦК України цивільні обов`язки виконуються у межах, встановлених договором або актом цивільного законодавства.

Статтею 173 Господарського кодексу України передбачено, що господарським визнається зобов`язання, що виникає між суб`єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених цим Кодексом, в силу якого один суб`єкт (зобов`язана сторона, у тому числі боржник) зобов`язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб`єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб`єкт (управнена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов`язаної сторони виконання її обов`язку.

У відповідності до ст. 193 ГК України суб`єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов`язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов`язання відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться. Кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов`язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу. Порушення зобов`язань є підставою для застосування господарських санкцій, передбачених цим Кодексом, іншими законами або договором. Не допускається одностороння відмова від виконання зобов`язань, крім випадків, передбачених законом, а також відмова від виконання або відстрочка виконання з мотиву, що зобов`язання другої сторони за іншим договором не було виконано належним чином.

Згідно з ч. 1 ст. 509 Цивільного кодексу України зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку.

Відповідно до приписів статей 525, 526 ЦК України одностороння відмова від зобов`язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Згідно зі статтею 530 ЦК України якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін). Зобов`язання, строк (термін) виконання якого визначений вказівкою на подію, яка неминуче має настати, підлягає виконанню з настанням цієї події. Якщо строк (термін) виконання боржником обов`язку не встановлений або визначений моментом пред`явлення вимоги, кредитор має право вимагати його виконання у будь-який час. Боржник повинен виконати такий обов`язок у семиденний строк від дня пред`явлення вимоги, якщо обов`язок негайного виконання не випливає із договору або актів цивільного законодавства.

За приписами статті 610 ЦК України порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання).

За змістом статті 611 ЦК України у разі порушення зобов`язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом.

У відповідності до частини 1 статті 612 ЦК України боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов`язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Відповідно до частини 2 ст. 614 ЦК України відсутність своєї вини доводить особа, яка порушила зобов`язання. Відповідно до частин 3 та 4 ст. 13 ГПК України кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом. Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних з вчиненням чи не вчиненням нею процесуальних дій.

За таких обставин обов`язок доведення факту повного та своєчасного виконання зобов`язань за договором перевезення закон покладає на замовника.

Відповідач не спростував вимоги позивача, не надав суду належні докази, які свідчать про відсутність заборгованості перед кредитором за договірними зобов`язаннями.

Додатково суд зауважує, що позивачем до матеріалів справи надано підписаний та скріплений печатками обох сторін Акт звіряння взаємних розрахунків за період з 01.01.2020 по 15.06.2020, з якого вбачається наявність у Товариства з обмеженою відповідальністю ВП «Інтарсія» перед Товариством з обмеженою відповідальністю «Гермес.» заборгованості у розмірі 42500,00 грн.

Отже, за висновками суду в спірних правовідносинах відповідачем дійсно порушено умови Договору про надання транспортно-експедиторських послуг № 20/03-01 від 20.03.2020 в частині повноти та своєчасності проведення розрахунків з позивачем, в зв`язку з чим останній цілком правомірно звернувся до господарського суду з відповідним позовом.

Водночас, в період розгляду даної справи, як вбачається з наданої позивачем заяви б/н від 09.02.2021 (вх. № 1968/21), Товариство з обмеженою відповідальністю ВП «Інтарсія» здійснило часткову оплату заборгованості по спірному Договору на загальну суму 11000 грн, що підтверджується наданою до вищеназваної заяви банківської виписки.

Таким чином, враховуючи, що відповідачем частково погашено заявлену позивачем за даним позовом до стягнення суму основного боргу за Договором між сторонами не залишилось спірних питань по суті спору у вказаній частині вимог.

За змістом п. 2 ч. 1 ст. 231 Господарського процесуального кодексу України господарський суд закриває провадження у справі, якщо відсутній предмет спору.

З огляду на викладене, суд вважає, що у даній справі в частині позовних вимог щодо стягнення з відповідача на користь позивача основної заборгованості за Договором про надання транспортно-експедиторських послуг № 20/03-01 від 20.03.2020 у розмірі 11000,00 грн відсутній предмет спору у зв`язку з тим, що відповідачем вказана заборгованість погашена.

Таким чином, беручи до уваги наведені норми та обставини, провадження у даній справі в частині позовних вимог щодо стягнення з відповідача на користь позивача боргу за транспортні послуги в сумі 11000,00 грн підлягає закриттю на підставі п. 2 ч. 1 ст. 231 Господарського процесуального кодексу України.

Решта ж суми заборгованості за Договором про надання транспортно-експедиторських послуг № 20/03-01 від 20.03.2020 у розмірі 31500,00 грн підлягає стягненню з відповідача у зв`язку з доведеністю та обґрунтованістю позовних вимог.

Окрім основного боргу, позивач нарахував та просить стягнути з відповідача:

- пеню на загальну суму 37400,00 грн за період з 15.06.2020 по 08.12.2020;

- 3 % річних на суму 614,80 грн за період з 15.06.2020 по 08.12.2020.

Стосовно заявленої позивачем до стягнення суми пені в розмірі 37400,00 грн, суд зазначає таке.

За приписами ст. 549 ЦК України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов`язання. Штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов`язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов`язання за кожен день прострочення виконання.

Приписами ст. 230 ГК України штрафними санкціями у цьому Кодексі визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов`язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов`язання. Суб`єктами права застосування штрафних санкцій є учасники відносин у сфері господарювання, зазначені у статті 2 цього Кодексу.

Відповідно до п. 5.3 Договору за порушення Замовником термінів оплати Виконавець має право вимагати з Замовника сплати пеню у розмірі 0,5 відсотків від несплаченої суми за кожен день прострочення.

Отже, на підставі статті 549 ЦК України та статті 230 ГК України та відповідних положень Договору позивач цілком правомірно нарахував та просить суд стягнути з відповідача пеню.

Водночас, перевіривши розрахунки позивача, судом встановлено, що при нарахуванні пені були допущені помилки, зокрема:

При визначенні періоду нарахування пені. Позивачем не були враховані вимоги ч. 6 ст. 232 ГК України, відповідно до яких нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов`язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов`язання мало бути виконано. Оскільки договором не встановлено іншого строку нарахування пені, таке нарахування мало припинитися через шість місяців від дня, коли зобов`язання мало бути виконано.

Позивачем розрахунок пені здійснено за період з 15.06.2020 (дата підписання акту звіряння) по 08.12.2020 (дата підписання позовної заяви).

При цьому, за умовами п. 7.1 Договору оплата послуг з перевезення вантажів та інших пов`язаних з перевезенням послуг, наданих Виконавцем, проводиться Замовником протягом 10 банківських днів (якщо інше не обумовлене в договорі-замовленні) з моменту надання Виконавцем Замовнику оригіналів документів, передбачених в п. 2.9 Договору.

Умовами п. 2.9 Договору передбачено обов`язок замовника на протязі 20 днів з моменту отримання вантажу Вантажоодержувачем надавати по кожному перевезенню первинну бухгалтерську документацію. При передачі первинної документації Експедитору, документи по кожному перевезенню повинні бути складені та надані в наступному порядку: 1. Договір та Договір - замовлення; 2. Акт виконаних робіт; 3. Засвідчена Виконавцем копія ТТН та/або CMR накладна; 4. Рахунок.

Так, позивачем до матеріалів справи надані підписані обома сторонами договори-замовлення, акти надання послуг, товарно-транспортні накладні, а також оформлені позивачем рахунки на оплату. Суд відмічає, що за відсутності тверджень чи заперечень сторін про інше, слід вважати, що оригінали документів, передбачених в п. 2.9 Договору, були передані виконавцем замовнику датами їх оформлення.

З урахуванням наведеного:

- днем, коли зобов`язання за договором-замовленням № 0000000001 від 20.03.2020 мало бути виконано є 06.04.2020 (23.03.2020 +10 банківських днів), отже, з урахуванням приписів ч. 6 ст. 232 ГК України, нарахування пені має припинитися 06.10.2020;

- днем, коли зобов`язання за договорами-замовленнями № 0000000002 від 20.03.2020 та № 0000000003 від 20.03.2020 мало бути виконано є 08.04.2020 (25.03.2020 +10 банківських днів), отже, з урахуванням приписів ч. 6 ст. 232 ГК України, нарахування пені має припинитися 08.10.2020;

- днем, коли зобов`язання за договором-замовленням № 0000000004 від 01.04.2020 мало бути виконано є 16.04.2020 (02.04.2020 +10 банківських днів), отже, з урахуванням приписів ч. 6 ст. 232 ГК України, нарахування пені має припинитися 16.10.2020.

При визначенні ставки пені. Позивачем не враховано положення ч. 2 ст. 343 ГК України відповідно до яких платник грошових коштів сплачує на користь одержувача цих коштів за прострочку платежу пеню в розмірі, що встановлюється за згодою сторін, але не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня. Також згідно ст. 3 Закону України «Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов`язань» розмір пені, передбачений статтею 1 цього Закону, обчислюється від суми простроченого платежу та не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня.

Всупереч наведеного, позивачем при розрахунку пені застосовано ставку у розмірі 0,5 відсотків від суми заборгованості.

Судом здійснено перерахунок розміру пені за допомогою програми Законодавство та встановлено, що обґрунтованою сумою нарахування пені за період, визначений з урахуванням дати початку нарахування, визначеної позивачем (15.06.2020) та кінцевих дат нарахування, визначених судом у відповідності до приписів законодавства, а також із застосуванням ставки пені на рівні подвійної облікової ставки НБУ, є 1695,08 грн, яка і підлягає стягненню з відповідача.

З огляду на що, суд відмовляє позивачу в стягненні з відповідача пені в сумі 35704,92 грн.

Щодо заявленої до стягнення суми 3 % річних у розмірі 614,80 грн суд зазначає таке.

За приписами ст. 625 ЦК України боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов`язання. Боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Проценти, що сплачуються відповідно до ст. 625 ЦК України, складають зміст додаткових вимог, оскільки законодавець опосередковано визнає їх мірами відповідальності (відповідальність за порушення грошового зобов`язання).

Сплата трьох відсотків річних від простроченої суми, не має характеру штрафних санкцій, а виступає способом захисту майнового права та інтересу кредитора та компенсації користування цими коштами.

Ст. 625 Цивільного кодексу України застосовується до всіх грошових зобов`язань, якщо інше не передбачено спеціальними нормами, які регулюють відносини, пов`язані з виникненням, зміною чи припиненням окремих видів зобов`язання.

На підставі ст. 625 ЦК України позивач цілком правомірно нарахував та просить суд стягнути з відповідача 3% річних.

За перевіркою суду позивачем розрахунок 3% річних проведено правильно, а тому позовні вимоги в цій частині є обґрунтованими та підлягають задоволенню.

Таким чином, враховуючи вищенаведені норми та обставини, розглянувши даний спір із застосуванням норм матеріального права, якими регулюються відповідні відносини, згідно з наявними в матеріалах справи доказами, суд дійшов висновку про часткове задоволення позову.

Відповідно до п. 2 ч. 5 ст. 238 ГПК України, у резолютивній частині рішення зазначаються, зокрема, відомості про розподіл судових витрат.

Приписами ч. 2 ст. 123 Господарського процесуального кодексу України встановлено, що розмір судового збору, порядок його сплати, повернення і звільнення від сплати встановлюються законом.

За правилами п. 2 ч. 1 ст. 129 ГПК України у спорах, що виникають при виконанні договорів та з інших підстав судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Таким чином, оскільки спір у даній справі виник внаслідок неправильних дій відповідача, а також у зв`язку з частковим задоволенням позовних вимог з відповідача належить стягнути на користь позивача (пропорційно до розміру правомірно заявлених позовних вимог) 1169,76 грн ((44809,88 / 80514,80) * 100 %= 55,65 %; 55,65 % * 2102,00 = 1169,76) судового збору.

Керуючись ст. ст. 73, 74, 76-79, 86, 129, 165, 219, 220, 231, 233, 238, 240, 241, 248, 252 Господарського процесуального кодексу України, суд -

В И Р І Ш И В:

1. Позовні вимоги задовольнити частково.

2. Закрити провадження у справі № 915/1513/20 в частині позовних вимог щодо стягнення з відповідача на користь позивача суми основного боргу у розмірі 11000,00 грн за відсутністю предмета спору.

3. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю ВП «Інтарсія» (54007, Миколаївська обл., м. Миколаїв, вул. Троїцька, буд. 107 И; ідентифікаційний суд 38247028) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Гермес.» (54034, Миколаївська обл., м. Миколаїв, вул. Кузнецька, буд. 49/1; ідентифікаційний код 40005659) суму заборгованості в розмірі 33809,88 грн, з яких: 31500,00 грн сума основного боргу, 1695,08 грн - пеня, 614,80 грн - три відсотки річних, а також 1169,76 грн судового збору.

4. У задоволенні решти позовних вимог в частині стягнення з відповідача на користь позивача пені в сумі 35704,92 грн відмовити позивачу.

5. Наказ видати після набрання рішенням законної сили.

Рішення набирає законної сили після закінчення двадцятиденного строку з дати складення повного судового рішення.

Рішення може бути оскаржене в порядку та у строки, визначені статтею 256 і підпунктом 17.5 пункту 17 Розділу ХІ «Перехідні положення» Господарського процесуального кодексу України.

Сторони та інші учасники справи:

Позивач: Товариство з обмеженою відповідальністю «Гермес.» (54034, Миколаївська обл., м. Миколаїв, вул. Кузнецька, буд. 49/1; ідентифікаційний код 40005659);

Відповідач: Товариства з обмеженою відповідальністю ВП «Інтарсія» (54007, Миколаївська обл., м. Миколаїв, вул. Троїцька, буд. 107 И; ідентифікаційний суд 38247028).

Повне рішення складено та підписано судом 01.03.2021.

Суддя О.Г. Смородінова