Рішення № 95200520, 23.02.2021, Смілянський міськрайонний суд Черкаської області

Справа № 703/2649/20

2/703/156/21

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

23 лютого 2021 року Смілянський міськрайонний суд Черкаської області в складі:

головуючого судді Ігнатенко Т.В.

секретар судових засідань Бондаренко А.І.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в м. Сміла Черкаської області, в порядку загального позовного провадження цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до 12 Державної пожежно-рятувальної частини управління Державної служби України з надзвичайних ситуацій у Черкаській області, третя особа - ОСОБА_2 , про відшкодування шкоди, завданої внаслідок дорожньо-транспортної пригоди

встановив:

10 серпня 2020 року ОСОБА_1 звернувся до суду з вищевказаним позовом, в якому просив стягнути з 12 Державної пожежно-рятувальної частини управління Державної служби України з надзвичайних ситуацій у Черкаській області на його користь 10700 гривень у рахунок відшкодування матеріальної шкоди, завданої внаслідок дорожньо-транспортної пригоди, а також понесені судові витрати пов`язані зі сплатою судового збору та витрати на правничу допомогу.

Позовні вимоги обґрунтовую тим, що ОСОБА_2 працюючи водієм 12 Державної пожежно-рятувальної частини управління Державної служби України з надзвичайних ситуацій у Черкаській області 22 березня 2019 року близько 15 години 43 хвилин на регульованому перехресті вул. Соборна - Незалежності в м. Сміла, керуючи службовим автомобілем «ЗІЛ -130», д.н.з. НОМЕР_1 , проїхав на заборонений сигнал світлофора із увімкненими проблисковими маячками та звуковою сиреною, допустивши зіткнення із автомобілем «ВАЗ-2104», д.н.з. НОМЕР_2 , під керуванням позивача. Причиною дорожньо-транспортної пригоди є порушення водієм ОСОБА_2 п.8.7.3 ПДР України. В результаті вказаної дорожньо-транспортної пригоди належний позивачу автомобіль марки «ВАЗ-2104» отримав механічні пошкодження.

Відповідно до висновку №66 експертного автотоварознавчого дослідження від 27 травня 2019 року складеного судовим експертом-автотоварознавцем ОСОБА_3 , вартість відновлювального ремонту автомобіля ВАЗ-21043, реєстраційний № НОМЕР_2 , становить 64179 гривень, вартість матеріального збитку, який спричинений власнику автомобіля ВАЗ-21043, реєстраційний № НОМЕР_2 , становить 32049 гривень.

Згідно постанови Смілянського міськрайонного суду Черкаської області від 03 липня 2019 року у справі №703/2044/19, винним у вчиненні адміністративного правопорушення, передбаченого ст.124 КУпАП, визнано ОСОБА_2 . Дана постанова набрала законної сили 16 липня 2019 року.

На день дорожньо-транспортної пригоди автомобіль ЗІЛ-130, д.н.з. НОМЕР_1 , 1993 року виписку, який належав ДПРЧ-12 УДСНС у Черкаській області, був застрахований за договором обов`язкового старування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів №АО3363105 від 19 березня 2019 року в Приватному акціонерному товаристві «Українська пожежно-страхова компанія». За страховим актом №ОЦ/049/000/19/0073 (аварійний сертифікат) від 06 грудня 2019 року, Черкаської філії ПрАТ «Українська пожежно-страхова компанія», за пошкоджений автомобіль позивачу відшкодовано частину коштів на суму 21349 гривень.

ОСОБА_2 працює на посаді водія 12 ДПРЧ УДСНС у Черкаській області з 07 грудня 2017 року по даний час, в зв`язку з чим станом на 22 березня 2019 року він перебував у трудових відносинах з вказаною пожежною частиною.

Оскільки шкода майну позивача була завдана ОСОБА_2 при виконанні ним трудових обов`язків, відтак з відповідача на користь позивача підлягає стягнення різниця між фактичним розміром шкоди та страховою виплатою, а саме 10700 гривень на відшкодування матеріальної шкоди, в зв`язку з звернувся до суду з даним позовом.

Ухвалою судді від 10 серпня 2020 року відкрито загальне позовне провадження у справі, призначено підготовче судове засідання, відповідачу визначено строк для надіслання до суду відзиву на позовну заяву, позивачу - для надання відповіді на відзив, третій особі - письмові пояснення щодо позову або відзиву.

08 вересня 2020 року на адресу суду надійшов відзив представника відповідача 12 Державної пожежно-рятувальної частини управління Державної служби України з надзвичайних ситуацій у Черкаській області, відповідно до якого, відповідач позовні вимоги не визнає. Так, автомобіль ЗІЛ-130, д.н.з. НОМЕР_3 , за участю якого було скоєна дорожньо-транспортна пригода є забезпеченим транспортним засобом у розумінні Закону України «Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів». Дорожньо-транспортна пригода сталася 22 березня 2019 року. Відповідачем 19 березня 2019 року було укладено із ПрАТ «УПСК» договір обов`язкового страхування цивільно-правової відповідальності за шкоду, заподіяну життю, здоров`ю, майну третіх осіб під час експлуатації наземного транспортного засобу (поліс №АО/3363105). Згідно вказаного договору цивільна відповідальність відповідача за шкоду заподіяну майну позивача за участю автомобіля ЗІЛ-130, д.н.з. НОМЕР_3 , застрахована на суму 100000 гривень. Відповідно до висновку №66 від 27 травня 2019 року, доданого позивачем до позовної заяви, вартість матеріального збитку, який спричинений позивачу, становить 32049 гривень. Тобто сума матеріального збитку не перевищує страхову суму визначену полісом №АО/3363105, а тому має бути оплачена ПрАТ «УПСК» (страховиком). Однак, як вбачається з пояснень позивача, ПрАТ «УПСК» виплатило йому лише 21349 гривень. З аналізу норм ст.6, п.9.1 ст.9, п.22.1 ст.22 Закону України «Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» та ст.1194 ЦК України, відповідач вважає, що обов`язок по сплаті потерпілому шкоди виникає, якщо недостатньо страхової виплати. Згідно полісу №АО/3363105 страхова виплата передбачена в межах 100000 гривень, що значно перевищує суму матеріального збитку позивача. Таким чином, відповідач вважає, що позивач повинен висунути вимоги по сплаті повної суми матеріального збитку до ПрАТ «УПСК» яка є страховиком по полісу №АО/3363105, в зв`язку з чим 12 Державної пожежно-рятувальної частини управління Державної служби України з надзвичайних ситуацій у Черкаській області є неналежним відповідачем. Просив у задоволенні позову відмовити у повному обсязі.

Згідно ч.1 ст.53 ЦПК України, треті особи, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору, можуть вступити у справу на стороні позивача або відповідача до закінчення підготовчого провадження у справі або до початку першого судового засідання, якщо справа розглядається в порядку спрощеного позовного провадження, у разі коли рішення у справі може вплинути на їхні права або обов`язки щодо однієї зі сторін. Їх може бути залучено до участі у справі також за заявою учасників справи.

28 вересня 2020 року на електронну адресу суду надійшла заява від імені відповідача 12 Державної пожежно-рятувальної частини управління Державної служби України з надзвичайних ситуацій у Черкаській області про залучення до участі у справі як третю особу, яка не заявляє самостійних вимог - ПрАТ «Українська пожежно-страхова компанія».

Відповідно до ч.2 ст.183 ЦПК України, письмові заява, клопотання чи заперечення підписуються заявником чи його представником. До заяви, скарги, клопотання чи заперечення, які подаються на стадії виконання судового рішення, в тому числі в процесі здійснення судового контролю за виконанням судових рішень, додаються докази їх надіслання (надання) іншим учасникам справи (провадження).

Однак, будь-які відомості про особу, яка підписала від імені відповідача вищевказану заяву про залучення третьої особи, відсутні, а також до неї не додано доказів надсилання її іншим учасникам справи.

Згідно ч.4 ст.183 ЦПК України, суд, встановивши, що письмову заяву (клопотання, заперечення) подано без додержання вимог частини першої або другої цієї статті, повертає її заявнику без розгляду.

З врахуванням положень ч.4 ст.183 ЦПК України та неявки представника відповідача у судові засідання, заява, яка подана від імені відповідача 12 Державної пожежно-рятувальної частини управління Державної служби України з надзвичайних ситуацій у Черкаській області, про залучення до участі у справі як третю особу, яка не заявляє самостійних вимог - ПрАТ «Українська пожежно-страхова компанія», судом не розглядалася.

Ухвалою суду від 23 листопада 2020 року закрито підготовче провадження та призначеного справу до судового розгляду.

Позивач ОСОБА_1 та його представник - адвокат Холодняк В.М. у судове засідання не з`явилися, останній звернувся до суду з заявою, в якій просить розгляд справи проводити без його та позивача участі, позовні вимоги підтримує у повному обсязі, на їх задоволенні наполягає.

Представник відповідача 12 Державної пожежно-рятувальної частини управління Державної служби України з надзвичайних ситуацій у Черкаській області у судове засідання не з`явився, звернувся до суду з письмовими поясненням, в яких просив розгляд справи провести без його участі та зазначив, що позовні вимоги відповідач не визнає у повному обсязі. Крім того, у поясненні виклав позицію, яка аналогічна висловленій ним позиції у відзиві на позов, а також додав, що цивільно-правова відповідальність відповідача, як власника наземного транспортного засобу, на момент дорожньо-транспортної пригоди була застрахована у ПрАТ «УПСК» за полісом обов`язкового страхування №АР-4420697 від 07 квітня 2020 року. Позивачем не надано жодного належного та допустимого доказу на підтвердження того, що страховий ліміт був вичерпаний, а тому він набув права вимоги до відповідача. З врахуванням правового висновку Верховного Суду України, наведеного у постанові від 04 грудня 2018 року у справі №755/18006/15-ц (провадження №14-176цс18), вважає, що відшкодування витрат заявлених позивачем, не може бути покладено на відповідача, з огляду на те, що фактично існує спір між позивачем та страхувальником відповідальності відповідача щодо розміру заподіяної шкоди, який має безпосередній вплив на розмір страхового відшкодування, так як не встановлено перевищення ліміту відповідальності страховика фактичним розміром завданої шкоди, такі витрати можуть бути стягнені зі страхової компанії у відповідності до положень ст.22 ЦК України, як збитки, яких понесла особа для відновлення свого порушеного права у разі доведення неправомірності та безпідставності здійсненого страховою компанією розрахунку страхового відшкодування та його розміру щодо вартості автомобіля до ДТП. Таким чином, на думку відповідача, безпідставними є твердження позивача про те, що потерпіла особа має право звернутися із позовом про відшкодування шкоди як до винної особи, так і до страхової компанії страхувальника, адже в межах лімітів відповідальності відшкодування шкоди має здійснювати страховик, і лише при вичерпанні лімітів відповідальності, потерпіла особа має право стягнення із винної особи різниці між фактичним розміром шкоди та страховою виплатою.

Третя особа ОСОБА_2 у судове засідання не з`явився, про дату, час та місце розгляду справи повідомлені належним чином, відповідно до вимог ст.128 ЦПК України, шляхом направлення судових повісток за адресою його проживання, що підтверджується повідомленням про вручення поштового відправлення. Письмових пояснень щодо позову та відзиву до суду не направив.

Враховуючи, що розгляд справи відбувався за відсутності учасників судового процесу, фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального засобу не здійснювалось, що відповідає вимогам ч.2 ст.247 ЦПК України.

Суд, врахувавши позицію сторін, яка викладена в їх заявах, відзиві, поясненнях представника відповідача, дослідивши матеріали справи, приходить до наступного.

Відповідно до ст.6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, яка є невід`ємною частиною національного законодавства, кожна людина при визначенні її громадянських прав і обов`язків має право на справедливий судовий розгляд.

Згідно ч.1 ст.4 та ч.1 ст.5 ЦПК України, кожна особа має право у порядку, встановленим цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів, а суд, здійснюючи правосуддя, захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором.

Відповідно до ст.76 ЦПК України, доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: 1) письмовими, речовими і електронними доказами; 2) висновками експертів; 3) показаннями свідків.

Згідно ч.1 та ч.2 ст.77 ЦПК України, належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Предметом доказування є обставини, що підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.

Відповідно до ст.79 ЦПК України, достовірними є докази, на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи.

Згідно ч.1 ст.80 ЦПК України, достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування.

Відповідно до ч.1, 5 та 6 ст.81 ЦПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Судом встановлено, що згідно свідоцтва про реєстрацію транспортного засобу серії НОМЕР_4 , ОСОБА_1 , який проживає за адресою: АДРЕСА_1 , з 17 лютого 2018 року є власником автомобіля «ВАЗ-21043», д.н.з. НОМЕР_2 , 1993 року випуску, номер шасі (кузова, рами) НОМЕР_5 (а.с.8).

Відповідно до постанови Смілянського міськрайонного суду Черкаської області від 03 липня 2019 року у справі №703/2044/19, судом встановлено, що ОСОБА_2 22 березня 2019 року близько 15 години 43 хвилин на регульованому перехресті вул. Соборна - Незалежності в м. Сміла, керуючи службовим автомобілем ЗІЛ 130, д.н.з. НОМЕР_1 , проїхав на заборонений сигнал світлофора із увімкненими проблисковими маячками та звуковою сиреною та допустив зіткнення із автомобілем ВАЗ 2104, д.н.з. НОМЕР_2 , який рухався на дозволений сигнал світлофора по вул. Незалежності. Під час зіткнення автомобілі отримали механічні пошкодження, чим завдана матеріальна шкода. Своїми діями ОСОБА_2 порушив вимоги п.8.7.3 ПДР України (а.с.9).

Вказаною постановою суду, яка набрала законної сили 16 липня 2019 року, ОСОБА_2 визнано винним у вчиненні адміністративного правопорушення, передбаченого ст.124 КУпАП, а провадження по справі про адміністративне правопорушення про притягнення ОСОБА_2 до адміністративної відповідальності за ст.124 КУпАП закрито у зв`язку з закінченням строків, передбачених ст.38 КУпАП (а.с.9).

Згідно ч.6 ст.82 ЦПК України, вирок суду в кримінальному провадженні, ухвала про закриття кримінального провадження і звільнення особи від кримінальної відповідальності або постанова суду у справі про адміністративне правопорушення, які набрали законної сили, є обов`язковими для суду, що розглядає справу про правові наслідки дій чи бездіяльності особи, стосовно якої ухвалений вирок, ухвала або постанова суду, лише в питанні, чи мали місце ці дії (бездіяльність) та чи вчинені вони цією особою.

Відповідно до ст.979 ЦК України, за договором страхування одна особа (страховик) зобов`язується у разі настання певної події (страхового випадку) виплатити другій стороні (страхувальникові) або іншій особі, визначеній у договорі, грошову суму (страхову виплату), а страхувальник зобов`язується сплачувати страхові платежі та виконувати інші умови договору.

Як встановлено судом з матеріалів цивільної справи та підтверджується відповідачем, цивільно-правова відповідальність власника наземного транспортного засобу ЗИЛ 130, д.н.з. НОМЕР_3 , 1993 року випуску, номер кузова НОМЕР_6 , на підставі полісу №АО3363105 від 19 березня 2019 року, страхувальником за яким є 12 Державна пожежно-рятувальна частина управління Державної служби України з надзвичайних ситуацій у Черкаській області, застрахована у Приватному акціонерному товаристві «Українська пожежно-страхова компанія» (а.с.19).

Згідно ст.8 Закону України «Про страхування», страховий випадок - це подія, передбачена договором страхування або законодавством, яка відбулась і з настанням якої, виникає обов`язок страховика здійснити виплату страхової суми (страхового відшкодування) страхувальнику, застрахованій або іншій третій особі.

Відповідно до п.22.1 ст.22 Закону України «Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів», при настанні страхового випадку, страховик, відповідно до лімітів відповідальності страховика, відшкодовує у встановленому цим Законом порядку оцінену шкоду, яка була заподіяна у результаті дорожньо-транспортної пригоди життю, здоров`ю, майну третьої особи.

Згідно ст.29 Закону України «Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів», у зв`язку з пошкодженням транспортного засобу відшкодовуються витрати, пов`язані з відновлювальним ремонтом транспортного засобу з урахуванням зносу, розрахованого у порядку, встановленому законодавством, включаючи витрати на усунення пошкоджень, зроблених навмисно з метою порятунку потерпілих внаслідок дорожньо-транспортної пригоди, з евакуацією транспортного засобу з місця дорожньо-транспортної пригоди до місця проживання того власника чи законного користувача транспортного засобу, який керував транспортним засобом у момент дорожньо-транспортної пригоди, чи до місця здійснення ремонту на території України. Якщо транспортний засіб необхідно, з поважних причин, помістити на стоянку, до розміру шкоди додаються також витрати на евакуацію транспортного засобу до стоянки та плата за послуги стоянки.

Відповідно до ст.30 Закону України «Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів», транспортний засіб вважається фізично знищеним, якщо його ремонт є технічно неможливим чи економічно необґрунтованим. Ремонт вважається економічно необґрунтованим, якщо передбачені згідно з аварійним сертифікатом (рапортом), звітом (актом) чи висновком про оцінку, виконаним аварійним комісаром, оцінювачем або експертом відповідно до законодавства, витрати на відновлювальний ремонт транспортного засобу перевищують вартість транспортного засобу до дорожньо-транспортної пригоди.

Відповідно до ч.1-3 ст.102 ЦПК України, висновок експерта - це докладний опис проведених експертом досліджень, зроблені у результаті них висновки та обґрунтовані відповіді на питання, поставлені експертові, складений у порядку, визначеному законодавством. Предметом висновку експерта може бути дослідження обставин, які входять до предмета доказування та встановлення яких потребує наявних у експерта спеціальних знань. Предметом висновку експерта не можуть бути питання права. Висновок експерта може бути підготовлений на замовлення учасника справи або на підставі ухвали суду про призначення експертизи.

Згідно ч.1 ст.106 ЦПК України, учасник справи має право подати до суду висновок експерта, складений на його замовлення.

Так, позивачем ОСОБА_1 до позовної заяви додано висновок експертного автотоварознавчого дослідження №66 від 27 травня 2019 року, складеного судовим експертом-автотоварознавцем ОСОБА_3 , відповідно до якого:

1). Вартість відновлювального ремонту автомобіля ВАЗ 21043, реєстраційний № НОМЕР_2 , становить 64179 (шістдесят чотири тисячі сто сімдесят дев`ять) гривень.

2). Вартість матеріального збитку, заподіяного власнику автомобіля ВАЗ 21043, реєстраційний № НОМЕР_2 , внаслідок пошкодженого даного транспортного засобу, становить 32049 (тридцять дві тисячі сорок дев`ять) гривень (а.с.10-18).

Згідно ст.110 ЦПК України, висновок експерта для суду не має заздалегідь встановленої сили і оцінюється судом разом із іншими доказами за правилами, встановленими статтею 89 цього Кодексу. Відхилення судом висновку експерта повинно бути мотивоване в судовому рішенні.

Встановлені у вищевказаному висновку експерта суми вартості відновлювального ремонту автомобіля та матеріального збитку, заподіяного власнику автомобіля, відповідачем не спростовані, інші висновки експертів відповідачем не надані, в зв`язку з чим підстави для його відхилення суд не вбачає.

Згідно п.35.1 ст.35 Закону України «Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів», для отримання страхового відшкодування потерпілий чи інша особа, яка має право на отримання відшкодування протягом 30 днів з дня подання повідомлення про дорожньо-транспортну пригоду подає страховику заяву про страхове відшкодування.

06 грудня 2019 року заступником директора ЧФ ПрАТ «УПСК» затверджено страховий акт №ОЦ/049/000/19/0073, відповідно до якого, сума страхового відшкодування, яка підлягає виплаті потерпілому ОСОБА_1 , на підставі полісу №АО3363105 від 19 березня 2019 року, страхувальником за яким є 12 Державна пожежно-рятувальна частина управління Державної служби України з надзвичайних ситуацій у Черкаській області, застрахований транспортний засіб - ЗИЛ 130, д.н.з. НОМЕР_3 , 1993 року випуску, номер кузова НОМЕР_6 , за подією, яка мала місце 22 березня 2019 року близько 15 години 43 хвилин в м. Сміла, вул. Соборна - Незалежності, внаслідок пошкодження його автомобіля ВАЗ, складає 21349 гривень (а.с.19).

Факт отримання від ПрАТ «УПСК» страхового відшкодування у сумі 21349 гривень позивачем не заперечується.

Таким чином, різниця між фактичним розміром завданого позивачу ОСОБА_1 матеріального збитку та сумою страхової виплати становить 10700 гривень.

Відповідно до статті 22 ЦК України особа, якій завдано збитків у результаті порушення її цивільного права, має право на їх відшкодування. Збитками є: втрати, яких особа зазнала у зв`язку зі знищенням або пошкодженням речі, а також витрати, які особа зробила або мусить зробити для відновлення свого порушеного права (реальні збитки); доходи, які особа могла б реально одержати за звичайних обставин, якби її право не було порушене (упущена вигода). Збитки відшкодовуються у повному обсязі, якщо договором або законом не передбачено відшкодування у меншому або більшому розмірі. Якщо особа, яка порушила право, одержала у зв`язку з цим доходи, то розмір упущеної вигоди, що має відшкодовуватися особі, право якої порушено, не може бути меншим від доходів, одержаних особою, яка порушила право. На вимогу особи, якій завдано шкоди, та відповідно до обставин справи майнова шкода може бути відшкодована і в інший спосіб, зокрема, шкода, завдана майну, може відшкодовуватися в натурі (передання речі того ж роду та тієї ж якості, полагодження пошкодженої речі тощо).

Згідно ч.1 ст.1166 ЦК України, шкода, завдана майну фізичної або юридичної особи, відшкодовується в повному обсязі особою, яка її завдала.

Положеннями ч.1, 2 ст.1187 ЦК України передбачено, що джерелом підвищеної небезпеки є діяльність, пов`язана з використанням, зберіганням або утриманням, серед іншого, транспортних засобів, що створює підвищену небезпеку для особи, яка цю діяльність здійснює, та інших осіб. Шкода, завдана джерелом підвищеної небезпеки, відшкодовується особою, яка на відповідній правовій підставі (право власності, інше речове право, договір підряду, оренди тощо) володіє транспортним засобом, механізмом, іншим об`єктом, використання, зберігання або утримання якого створює підвищену небезпеку.

Відповідно до ст.1192 ЦК України, з урахуванням обставин справи суд за вибором потерпілого може зобов`язати особу, яка завдала шкоди майну, відшкодувати її в натурі (передати річ того ж роду і такої ж якості, полагодити пошкоджену річ тощо) або відшкодувати завдані збитки у повному обсязі. Розмір збитків, що підлягають відшкодуванню потерпілому, визначається відповідно до реальної вартості втраченого майна на момент розгляду справи або виконання робіт, необхідних для відновлення пошкодженої речі.

У відповідності до п.4 постанови Пленуму Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 01 березня 2013 року за №4 «Про деякі питання застосування судами законодавства при вирішенні спорів про відшкодування шкоди, завданої джерелом підвищеної небезпеки» судам роз`яснено, що розглядаючи позови про відшкодування шкоди, завданої джерелом підвищеної небезпеки, суди повинні мати на увазі, що відповідно до ст.ст.1166, 1187 ЦК України, шкода, завдана особі чи майну фізичної або юридичної особи, підлягає відшкодуванню в повному обсязі особою, яка її завдала. Обов`язок відшкодувати шкоду виникає у її завдавача за умови, що дії останнього були неправомірними, між ними і шкодою є безпосередній причинний зв`язок та є вина зазначеної особи, а коли це було наслідком дії джерела підвищеної небезпеки,- незалежно від наявності вини.

Згідно п.16 постанови Пленуму Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 01 березня 2013 року №4 «Про деякі питання застосування судами законодавства при вирішенні спорів про відшкодування шкоди, завданої джерелом підвищеної небезпеки», при відшкодуванні страховиком шкоди, завданої особою, цивільно-правова відповідальність якої застрахована, така особа сплачує потерпілому різницю між фактичним розміром шкоди і страховою виплатою (страховим відшкодуванням).

Листом №364/22-08 від 28 липня 2020 року начальника Смілянського РВ УДСНС України у Черкаській області, який адресовано адвокату Холодняку В.М., останнього повідомлено, що ОСОБА_2 працює на посаді водія 12 ДПРЧ УДСНС України у Черкаській області з 07 грудня 2017 року (наказ УДСНС України у Черкаській області №402 по особовому складу) по теперішній час (а.с.21).

Таким чином, дорожньо-транспортна пригода, яка сталася 22 березня 2019 року близько 15 години 43 хвилин в м. Сміла, вул. Соборна - Незалежності, внаслідок якої пошкоджено автомобіль позивача, відбулася з вини ОСОБА_2 під час виконання ним трудових (службових) обов`язків, які покладені на нього відповідачем.

Відповідно до ч.1 ст.1172 ЦК України, юридична або фізична особа відшкодовує шкоду, завдану їхнім працівником під час виконання ним своїх трудових (службових) обов`язків.

Згідно ст.3 Закону України «Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів», обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності здійснюється як з метою забезпечення відшкодування шкоди, заподіяної життю, здоров`ю та/або майну потерпілих унаслідок дорожньо-транспортної пригоди, так і захисту майнових інтересів страхувальників, враховуючи положення статті 1194 ЦК України, питання про відшкодування шкоди самою особою, відповідальність якої застрахована, вирішується залежно від висловленої нею згоди на таке відшкодування та виконання чи невиконання нею передбаченого статтею 33 Закону України «Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» обов`язку щодо письмового надання страховику, з яким укладено відповідний договір (у передбачених випадках МТСБУ), повідомлення про дорожньо-транспортну пригоду встановленого зразка.

У разі відсутності такої згоди завдана потерпілому шкода підлягає відшкодуванню страховиком у межах передбаченого договором страхування страхового відшкодування.

Відповідно до ст.1194 ЦК України, особа, яка застрахувала свою цивільну відповідальність, у разі недостатності страхової виплати (страхового відшкодування) для повного відшкодування завданої нею шкоди зобов`язана сплатити потерпілому різницю між фактичним розміром шкоди і страховою виплатою (страховим відшкодуванням).

Таким чином, відшкодування шкоди особою, яка завдала шкоду, можливе лише за умови, що згідно з Законом України «Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» у страховика не виник обов`язок з виплати страхового відшкодування, чи розмір завданої шкоди перевищує ліміт відповідальності страховика. В останньому випадку обсяг відповідальності страхувальника обмежений різницею між фактичним розміром завданої шкоди і сумою страхового відшкодування.

Відповідно до правової позиції Великої Палати Верховного Суду, викладеної у постанові від 04 липня 2018 року у справі №755/18006/15-ц (провадження № 14-176цс18), покладання обов`язку з відшкодування шкоди у межах страхового відшкодування на страхувальника, який уклав відповідний договір страхування і сплачує страхові платежі, суперечить меті інституту страхування цивільно-правової відповідальності.

Таким чином, обов`язок з відшкодування шкоди у межах страхового відшкодування покладається на страховика.

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 03 жовтня 2018 року у справі №760/15471/15-ц (провадження № 14-316цс18) вказано, що у разі якщо деліктні відносини поєдналися з відносинами обов`язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів, боржником у деліктному зобов`язанні в межах суми страхового відшкодування є страховик завдавача шкоди. Такий страховик, хоч і не завдав шкоди, але є зобов`язаним суб`єктом перед потерпілим, якому він виплачує страхове відшкодування замість завдавача шкоди у порядку, передбаченому Законом України «Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів». Після такої виплати деліктне зобов`язання припиняється його належним виконанням страховиком завдавача шкоди замість останнього. Відшкодування шкоди особою, відповідальність якої застрахована за договором обов`язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів, можливе за умови, що згідно із цим договором або Законом України «Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» у страховика не виникло обов`язку з виплати страхового відшкодування (зокрема, у випадках, передбачених статтею 37), чи розмір завданої шкоди перевищує ліміт відповідальності страховика. У такому випадку обсяг відповідальності страхувальника обмежений різницею між фактичним розміром завданої шкоди і сумою страхового відшкодування.

Таким чином, за наявності вини третьої особи - ОСОБА_2 , який є працівником відповідача 12 Державної пожежно-рятувальної частини управління Державної служби України з надзвичайних ситуацій у Черкаській області, та під час дорожньо-транспортної пригоди безпосередньо виконував покладені на нього трудовим договором обов`язки, у скоєнні дорожньо-транспортної пригоди саме ПрАТ «Українська пожежно-страхова компанія» є зобов`язаною особою за відшкодування завданої позивачу шкоди у межах ліміту відповідальності, передбаченого полісом обов`язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів.

Як вбачається з відзиву на позовну заяву та письмових пояснень представника відповідача 12 Державної пожежно-рятувальної частини управління Державної служби України з надзвичайних ситуацій у Черкаській області, автомобіль ЗІЛ-130, д.н.з. НОМЕР_3 , за участю якого було скоєна дорожньо-транспортна пригода є забезпеченим транспортним засобом у розумінні Закону України «Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів». Відповідачем 19 березня 2019 року було укладено із ПрАТ «УПСК» договір обов`язкового страхування цивільно-правової відповідальності за шкоду, заподіяну життю, здоров`ю, майну третіх осіб під час експлуатації наземного транспортного засобу (поліс №АО/3363105). Згідно вказаного договору цивільна відповідальність відповідача за шкоду заподіяну майну позивача за участю автомобіля ЗІЛ-130, д.н.з. НОМЕР_3 , застрахована на суму 100000 гривень.

Отже, відповідач стверджує, що за полісом №АО/3363105 від 19 березня 2019 року його цивільно-правова відповідальність за шкоду заподіяну майну позивача за участю автомобіля ЗІЛ-130, д.н.з. НОМЕР_3 , застрахована на суму 100000 гривень.

Згідно ч.3 та ч.4 ст.12 ЦПК України, кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних із вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.

Відповідно до ч.1 та ч.2 ст.13 ЦПК України, суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. Збирання доказів у цивільних справах не є обов`язком суду, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Суд має право збирати докази, що стосуються предмета спору, з власної ініціативи лише у випадках, коли це необхідно для захисту малолітніх чи неповнолітніх осіб або осіб, які визнані судом недієздатними чи дієздатність яких обмежена, а також в інших випадках, передбачених цим Кодексом.

Згідно ч.1, 2 та 4 ст.83 ЦПК України, сторони та інші учасники справи подають докази у справі безпосередньо до суду. Відповідач, третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, повинні подати суду докази разом з поданням відзиву або письмових пояснень третьої особи. Якщо доказ не може бути поданий у встановлений законом строк з об`єктивних причин, учасник справи повинен про це письмово повідомити суд та зазначити: доказ, який не може бути подано; причини, з яких доказ не може бути подано у зазначений строк; докази, які підтверджують, що особа здійснила всі залежні від неї дії, спрямовані на отримання вказаного доказу.

Так, як вбачається з відзиву на позовну заяву, відповідачем зазначено, що додатком до нього є, зокрема, копія полісу №АО/3363105 на 1 аркуші.

Однак, до вказаного відзиву відповідачем приєднано поліс обов`язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів №АР/4420697, на який відповідач в подальшому посилається у своїх письмових поясненнях, як на доказ відсутності підстав для задоволення заявлених позивачем вимог.

Відповідно до ч.1 ст.84 ЦПК України, учасник справи, у разі неможливості самостійно надати докази, вправі подати клопотання про витребування доказів судом. Таке клопотання повинно бути подане в строк, зазначений у частинах другій та третій статті 83 цього Кодексу.

Разом з тим, поліс обов`язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів №АО/3363105 від 19 березня 2019 року відповідачем суду не надано, матеріали справи його не містять та відповідач з клопотанням про його витребування не звертався.

При цьому, підстави, передбачені чинним законодавством України, для витребування вказаного полісу за ініціативою суду відсутні.

Посилання відповідача у своїх письмових поясненнях на поліс обов`язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів №АР/4420697 від 07 квітня 2020 року та надання його копії у розпорядження суду є недоречними, оскільки жодним чином не підтверджують умов, на яких ПрАТ «Українська пожежно-страхова компанія» був застрахований транспортний засіб ЗИЛ 130, д.н.з. НОМЕР_3 , 1993 року випуску, номер кузова НОМЕР_6 , станом на день дорожньо-транспортної пригоди за його участі, тобто 22 березня 2019 року, в тому числі, що ліміт страхового відшкодування шкоди заподіяної майну потерпілого становить 100000 гривень.

Отже, поліс обов`язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів №АР/4420697 від 07 квітня 2020 року є неналежним доказом у даній справі, оскільки не містить інформації про предмет доказування.

Враховуючи вищевикладене, суд приходить до висновку, що відповідачем не доведено, належними та допустимими доказами, що страхова сума, передбачена полісом обов`язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів №АО/3363105 від 19 березня 2019 року, яка підлягає виплаті потерпілому становить 100000 гривень, а також, що страхова виплата у сумі 21349 гривень, яка виплачена ПрАТ «УПСК» позивачу за страховим актом №ОЦ/049/000/19/0073 від 06 грудня 2019 року, не є лімітом відповідальності ПрАТ «УПСК».

Доводи 12 Державної пожежно-рятувальної частини управління Державної служби України з надзвичайних ситуацій у Черкаській області, які викладі в його письмових поясненнях, про те, що позивачем не надано жодного належного та допустимого доказу на підтвердження того, що страховий ліміт був вичерпаний, а тому він набув права вимоги до відповідача, суд вважає безпідставними, оскільки позивач у своїй позовній заяві не посилається на вказані обставини, в зв`язку з чим вони не підлягають доказуванню саме ним.

Надання доказів, які свідчать про те, що позивач повинен висувати вимоги по сплаті повної суми матеріального збитку до ПрАТ «УПСК», яка є страховиком по полісу №АО3363105, в зв`язку з чим 12 Державна пожежно-рятувальна частина управління Державної служби України з надзвичайних ситуацій у Черкаській області є неналежним відповідачем по даній справі, чинним ЦПК України покладено саме на відповідача, як на особу, яка вказаними обставинами обґрунтовує підстави для відмови у задоволенні позовних вимог, та у жодному разі не на позивача, яким обрано спосіб захисту своїх порушених прав, який передбачено законом та визначено відповідача, яким, на його думку, порушені його права.

Враховуючи вищевикладене та приймаючи до уваги, що матеріали справи не містять доказів, на підставі яких можливо встановити дійсний ліміт відповідальності ПрАТ «УПСК» за полісом обов`язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів №АО/3363105 від 19 березня 2019 року та що такий ліміт перевищує страхову суму у розмірі 21349 гривень, яку ПрАТ «УПСК» виплатило позивачу, суд приходить до висновку, що 12 Державна пожежно-рятувальна частина управління Державної служби України з надзвичайних ситуацій у Черкаській області є належним відповідачем у даній справі.

Відповідно до ст.89 ЦПК України, суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

На підставі вищевикладеного, суд приходить до висновку, що позовні вимоги ОСОБА_1 підлягають задоволенню у повному обсязі.

Відповідно ч.1 ст.141 ЦПК України, судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Згідно квитанції №MP_AB030389LEA_15008630 від 10 серпня 2020 року, позивачем при поданні даної позовної заяви до суду сплачений судовий збір у сумі 840 гривень 80 копійок.

Враховуючи, що позовні вимоги підлягають задоволенню у повному обсязі, з відповідачів на користь позивача необхідно солідарно стягнути сплачений при подачі позовної заяви судовий збір у розмірі 840 гривень 80 копійок.

Також, відповідно до частин 1 та 3 статті 133 та частин 1 - 3 ст. 137 ЦПК України, судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи. До витрат, пов`язаних з розглядом справи, належать витрати на професійну правничу допомогу. Витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави. За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами. Для визначення розміру витрат на правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.

Згідно ч.8 ст.141 ЦПК України, розмір витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв`язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо). Такі докази подаються до закінчення судових дебатів у справі або протягом п`яти днів після ухвалення рішення суду за умови, що до закінчення судових дебатів у справі сторона зробила про це відповідну заяву. У разі неподання відповідних доказів протягом встановленого строку така заява залишається без розгляду.

До складу витрат на правничу допомогу включаються: гонорар адвоката за представництво в суді; інша правнича допомога, пов`язана з підготовкою справи до розгляду; допомога, пов`язана зі збором доказів; вартість послуг помічника адвоката; інша правнича допомога, пов`язана зі справою.

Витрати на правничу допомогу визначаються сукупністю таких документів: договором про надання правничої допомоги та відповідними доказами щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною.

Для визначення розміру витрат на правничу допомогу учасник справи має подати (окрім договору про надання правничої допомоги) детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом (для визначення розміру гонорару, що сплачений або підлягає сплаті) та опис здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.

Розмір витрат має бути співмірним зі складністю справи та виконаних адвокатом (професійна правнича допомога) робіт; часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт; обсягом наданих адвокатом послуг; ціною позову та значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи та репутацію сторони або публічним інтересом до справи. У разі недотримання вимог співмірності, за клопотанням іншої сторони, суд може зменшити розмір витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами.

Разом з цим, Договір про надання правової допомоги - домовленість, за якою одна сторона (адвокат, адвокатське бюро, адвокатське об`єднання) зобов`язується здійснити захист, представництво або надати інші види правової допомоги другій стороні (клієнту) на умовах і в порядку, що визначені договором, а клієнт зобов`язується оплатити надання правової допомоги та фактичні витрати, необхідні для виконання договору (ст.1 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність»).

27 липня 2020 року між адвокатом Холодянком В.М. та ОСОБА_1 укладено договір про надання правничої допомоги (а.с.30).

Відповідно до п.1.1 вказаного договору, клієнт доручає, а адвокат приймає на себе зобов`язання про надання правничої допомоги клієнту з приводу представництва та захисту їх інтересів в державних установах, організаціях, правоохоронних органах, судах під час відшкодування матеріальної та моральної шкоди, заподіяної в результаті дорожньо-транспортної пригоди, яка мала місце 22 березня 2019 року.

Згідно акту виконаних робіт від 10 серпня 2020 року по договору про надання правничої допомоги від 27 липня 2020 року, виконавець надав, а замовник прийняв послуги, передбачені договором про надання правничої допомоги від 27 липня 2020 року, в зв`язку з чим сторони не мають один до одної жодної претензії та роботи виконані на загальну суму 800 гривень (а.с.32).

Відповідно до квитанції №24-20, виданої адвокатом Холодняком В.М., ОСОБА_1 за надані адвокатом послуги сплатив кошти у загальній сумі 800 гривень (а.с.33).

У рішенні Європейського суду з прав людини у справі «Лавентс проти Латвії» зазначено, що відшкодовуються лише витрати, які мають розумний розмір.

При визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін. Ті самі критерії застосовує Європейський суд з прав людини, присуджуючи судові витрат на підставі ст.41 Конвенції. Зокрема, згідно з його практикою заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їхній розмір - обґрунтованим (рішення у справі «East/West Alliance Limited» проти України», заява №19336/04).

Враховуючи викладене, а також те, що заявлені та документально підтвердження витрати позивача на правову допомогу адвоката Холодняка В.М. у розмірі 800 гривень є співмірними із складністю цієї справи, яка була розглянута в порядку загального позовного провадження, наданими адвокатом обсягом послуг під час підготовки позовної заяви, затраченим часом на надання правничої допомоги під час судового розгляду справи, вказані витрати відповідають критерію реальності таких витрат, розумності їхнього розміру, в зв`язку з чим, з врахування задоволення позовних вимог, підлягають стягненню з відповідачів на користь позивача.

На підставі вищевикладеного, відповідно до ст.22, 979, 1166, 1172, 1187, 1192 ЦК України, Закону України «Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів», та керуючись ст.4, 5, 13, 76-82, 89, 102, 106, 110, 141, 223, 247, 258-259, 263-265, 268, 272-273, 352, 354-355 ЦПК України, суд, -

вирішив:

Позов ОСОБА_1 до 12 Державної пожежно-рятувальної частини управління Державної служби України з надзвичайних ситуацій у Черкаській області, третя особа - ОСОБА_2 , про відшкодування шкоди, завданої внаслідок дорожньо-транспортної пригоди - задовольнити.

Стягнути з 12 Державної пожежно - рятувальної частини Управління Державної служби України з надзвичайних ситуацій у Черкаській області, код ЄДРПОУ 39209135, адреса: Черкаська область, м. Сміла, вул. Соборна, 92, на користь ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , адреса: АДРЕСА_1 , реєстраційний номер облікової картки платника податків - НОМЕР_7 , відшкодування матеріальної шкоди, завданої внаслідок дорожньо-транспортної пригоди, у сумі 10700 (десять тисяч сімсот) гривень 00 копійок, судові витрати по оплаті судового збору за подачу позову в сумі 840 (вісімсот сорок) гривень 80 (вісімдесят) копійок та по оплаті правничої допомоги у сумі 800 (вісімсот) гривень 00 копійок, а всього - 12340 (дванадцять тисяч триста сорок) гривень 80 (вісімдесят) копійок.

Рішення може бути оскаржене до Черкаського апеляційного суду шляхом подачі апеляційної скарги протягом тридцяти днів з дня його проголошення, а якщо рішення суду не було вручено у день його проголошення або складення, учасник справи має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому відповідного рішення суду.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги, рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Сторони у справі:

Позивач - ОСОБА_1 , адреса: АДРЕСА_2 , реєстраційний номер облікової картки платника податків - НОМЕР_7 .

Відповідач - 12 Державна пожежно - рятувальна частина Управління Державної служби України з надзвичайних ситуацій у Черкаській області, адреса: 20701, Черкаська область, м. Сміла, вул. Соборна, 92, код ЄДРПОУ 39209135.

Третя особа - ОСОБА_2 , адреса: АДРЕСА_3 , реєстраційний номер облікової картки платника податків - НОМЕР_8 .

Повний текст рішення складено 01 березня 2021 року.

Головуючий Т.В. Ігнатенко