Рішення № 95193861, 26.02.2021, Хаджибейський районний суд міста Одеси (до 25.04.2025 - Малиновський районний суд м. Одеси)

справа № 521/11466/20

провадження №2/521/141/21

ЗАОЧНЕ РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

17.02.2021 року місто Одеса

Малиновський районний суд міста Одеси в складі:

головуючий суддя Леонов О.С.

секретар судового засідання Філозофенко А.С.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду цивільну справу за позовом Військової частини А1785 до ОСОБА_1 про відшкодування шкоди в порядку регресу,

ВСТАНОВИВ:

1. Описова частина

Короткий зміст позовних вимог та заперечень на позов

У липні 2020 року до суду звернувся представник Військової частини А1785 з позовом проти ОСОБА_1 про відшкодування шкоди в порядку регресу.

В обґрунтування позову повноважний представник сторони позивача вказував, що 26 грудня 2017 року приблизно о 12:40 годині відбулось ДТП, за участю транспортного засобу марки «МАЗ - 555102-225», військовий номер « НОМЕР_1 », під керуванням ОСОБА_1 , та транспортного засобу марки «Volvo», реєстраційний номер « НОМЕР_2 », унаслідок чого транспортні засоби отримали механічні пошкодження. Цивільно-правова відповідальність ОСОБА_1 на момент вчинення ДТП застрахована не була, у зв`язку із чим потерпіла сторона звернулась до МТСБУ із відповідною заявою про відшкодування збитків.

Відповідно до рішення Господарського суду Одеської області від 24 травня 2019 року стягнуто з Військової частини А1785 на користь МТСБУ суму сплаченого відшкодування в розмірі 23 199,73 грн. (двадцять три тисячі сто дев`яносто дев`ять гривень 73 коп.), суму сплачених витрат на встановлення розміру збитку та збір документів в розмірі 820,00 грн. (вісімсот двадцять гривень 00 коп.) та суму сплаченого судового збору в розмірі 1 921,00 грн. (одна тисяча дев`ятсот двадцять одна гривня 00 коп.).

У зв`язку із викладеним сторона позивача звернулась із даним позовом до суду про відшкодування завданої майнової шкоди у порядку регресу та судових витрат, понесених Військовою частиною А1785 у справі №916/1158/19, з ОСОБА_1 у порядку регресу.

Ухвалою суду від 13.08.2020 року провадження у справі відкрите, розгляд справи ухвалено проводити в порядку загального позовного провадження.

Ухвалою Малиновського районного суду м. Одеси від 18.11.2020 року закрито підготовче судове засідання та призначено справу до судового розгляду по суті.

Заяви, клопотання, інші процесуальні дії у справі (забезпечення доказів, вжиття заходів забезпечення позову, зупинення і поновлення провадження, тощо): не застосовувалися.

Представник Позивача в судове засідання не з`явилась, проте через канцелярію суду подала заяву (вхід.№50001 від 18.11.2020 року) про розгляд справи за його відсутності, в якій додатково зазначив, що позовні вимоги підтримує в повному обсязі, та просить суд їх задовольнити, не заперечує проти ухвалення заочного рішення.

Відповідач в судове засідання не з`явився з невідомих суду причин, про дату час та місце розгляду справи повідомлявся судом у відповідності до вимог ст. 128 ЦПК України. Причини своєї неявки суду не повідомляв, жодних клопотань до суду не заявляв та відзиву не надавав.

У разі неявки в судове засідання всіх учасників справи чи в разі якщо розгляд справи здійснюється судом за відсутності учасників справи, відповідно до ч. 2 ст. 247 ЦПК України, фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного запису не здійснюється.

Відповідно до ч. 4 ст. 223 ЦПК України, у разі повторної неявки в судове засідання відповідача, повідомленого належним чином, суд вирішує справу на підставі наявних у ній даних чи доказів (постановляє заочне рішення).

Відповідно до ч. 1 ст. 280 ЦПК України суд може ухвалити заочне рішення на підставі наявних у справі доказів за одночасного існування таких умов: відповідач належним чином повідомлений про дату, час і місце судового засідання; відповідач не з`явився в судове засідання без поважних причин або без повідомлення причин; відповідач не подав відзив; позивач не заперечує проти такого вирішення справи.

З огляду на неявку відповідача по даній цивільній справі, врахувавши позицію сторони позивача, суд зважав можливим розглядати справу в заочному порядку.

2. Мотивувальна частина

Фактичні обставини, встановлені судом

Вивчивши наявні матеріали справи у їх сукупності, взявши до уваги пояснення сторони позивача, дослідивши письмові докази, представлені суду, надавши виниклим між сторонами у справі правовідносинам належну правову оцінку, суд доходить наступного висновку.

Під час розгляду справи судом було встановлено, що 26 грудня 2017 року відбулось ДТП, за участю транспортного засобу марки «МАЗ - 555102-225», військовий номер « НОМЕР_1 », під керуванням ОСОБА_1 , та транспортного засобу марки «Volvo», реєстраційний номер « НОМЕР_2 », унаслідок чого транспортні засоби отримали механічні пошкодження. Цивільно-правова відповідальність ОСОБА_1 на момент вчинення ДТП застрахована не була, у зв`язку із чим потерпіла сторона звернулась до МТСБУ із відповідною заявою про відшкодування збитків.

Відповідно до рішення Господарського суду Одеської області від 24 травня 2019 року, зокрема, стягнуто з Військової частини А1785 на користь МТСБУ суму сплаченого відшкодування в розмірі 23 199,73 грн. (двадцять три тисячі сто дев`яносто дев`ять гривень 73 коп.), суму сплачених витрат на встановлення розміру збитку та збір документів в розмірі 820,00 грн. (вісімсот двадцять гривень 00 коп.) та суму сплаченого судового збору в розмірі 1 921,00 грн. (одна тисяча дев`ятсот двадцять одна гривня 00 коп.). Рішення набрало законної сили 09 вересня 2019 року.

Як вбачається з постанови Приморського районного суду м. Одеси від 26 січня 2018 року у справі №522/789/18, під час розгляду адміністративної справи було встановлено, що ДТП відбулась внаслідок порушення відповідачем вимог ПДР України, та ОСОБА_1 було притягнуто до адміністративної відповідальності за вчинення адміністративного правопорушення, передбаченого ст. 124 КУпАП України.

Відповідно до повідомлення про безспірне списання коштів з рахунків боржника Державної казначейської служби України від 08 листопада 2019 року на виконання наказу Господарського суду Одеської області від 19 червня 2019 року у справі №916/1158/19 проведено примусове списання коштів з рахунку Військової частини А1785 за № НОМЕР_3 у розмірі 25 120, 73 гривень.

Згідно із меморіальним ордером №2 від 07 листопада 2019 року Військова частина А1785 сплатила на користь МТСБУ грошові кошти у сумі 25 120, 73 гривень (а.с. 22).

Відомості про відшкодування шкоди з боку відповідача суду не надано.

Мотиви, з яких виходить суд та застосовані норми права.

Частиною 1 ст. 1166 ЦК України передбачено, що майнова шкода, завдана неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю особистим немайновим правам фізичної або юридичної особи, а також шкода, завдана майну фізичної або юридичної особи, відшкодовується в повному обсязі особою, яка її завдала.

Відповідно до ч. 1 ст. 1172 ЦК України юридична або фізична особа відшкодовує шкоду, завдану їхнім працівником під час виконання ним своїх трудових (службових) обов`язків.

Відповідно до ч.1, 2 ст. 1187 ЦК України - джерелом підвищеної небезпеки є діяльність, пов`язана з використанням, зберіганням або утриманням транспортних засобів, механізмів та обладнання, використанням, зберіганням хімічних, радіоактивних, вибухо- і вогненебезпечних та інших речовин, утриманням диких звірів, службових собак та собак бійцівських порід тощо, що створює підвищену небезпеку для особи, яка цю діяльність здійснює, та інших осіб.

Шкода, завдана джерелом підвищеної небезпеки, відшкодовується особою, яка на відповідній правовій підставі (право власності, інше речове право, договір підряду, оренди тощо) володіє транспортним засобом, механізмом, іншим об`єктом, використання, зберігання або утримання якого створює підвищену небезпеку.

Таким чином страхова організація правомірно пред`явила позов до військової частини, а не до безпосереднього винуватця ДТП.

Як чітко встановлює ст. 1191 ЦК України, особа, яка відшкодувала шкоду, завдану іншою особою, має право зворотної вимоги (регресу) до винної особи у розмірі виплаченого відшкодування, якщо інший розмір не встановлений законом.

Відповідно до абзацу 2 пункту 4 Постанови Пленуму Верховного Суду «Про практику розгляду судами цивільних справ за позовами про відшкодування шкоди» від 27.03.1992 року № 6, під володільцем джерела підвищеної небезпеки розуміється юридична особа або громадянин, що здійснюють експлуатацію джерела підвищеної небезпеки в силу права власності, повного господарського відання, оперативного управління або з інших підстав (договору оренди, довіреності тощо).

Відповідно до пункту 4 Постанови Пленуму Вищого Спеціалізованого суду з розгляду цивільних та кримінальних справ «Про деякі питання застосування судами законодавства при вирішенні спорів про відшкодування шкоди, завданої джерелом підвищеної небезпеки», від 01.03.2013 року №4, розглядаючи позови про відшкодування шкоди, завданої джерелом підвищеної небезпеки, суди повинні мати на увазі, що відповідно до статей 1166, 1187 ЦК шкода, завдана особі чи майну фізичної або юридичної особи, підлягає відшкодуванню в повному обсязі особою, яка її завдала. Обов`язок відшкодувати завдану шкоду виникає у її завдавача за умови, що дії останнього були неправомірними, між ними і шкодою є безпосередній причинний зв`язок та є вина зазначеної особи, а коли це було наслідком дії джерела підвищеної небезпеки, - незалежно від наявності вини.

Відповідно до абзацу 5 пункту 6 Постанови Пленуму Вищого Спеціалізованого суду з розгляду цивільних та кримінальних справ «Про деякі питання застосування судами законодавства при вирішенні спорів про відшкодування шкоди, завданої джерелом підвищеної небезпеки», від 01.03.2013 року №4, фізична чи юридична особа, яка відшкодувала шкоду, завдану її працівником при виконанні трудових (службових) обов`язків на підставі трудового договору (контракту) чи цивільно-правового договору, має право зворотної вимоги (регресу) до такого працівника - фактичного завдавача шкоди - у розмірі виплаченого відшкодування, якщо інший розмір не встановлений законом (частина перша статті 1191 ЦК).

Підстави та порядок притягнення військовослужбовців та деяких інших осіб до матеріальної відповідальності за шкоду, завдану державному майну, у тому числі військовому майну, майну, залученому під час мобілізації, а також грошовим коштам, під час виконання ними службових обов`язків, визначає Закон України від 03.10.2019 №160-IX "Про матеріальну відповідальність військовослужбовців та прирівняних до них осіб за шкоду, завдану державі" (далі по тексту - Закон №160-IX).

За змістом статті 1 Закону №160-ІХ матеріальна відповідальність - вид юридичної відповідальності, що полягає в обов`язку військовослужбовців та деяких інших осіб покрити повністю або частково пряму дійсну шкоду, що було завдано з їх вини шляхом знищення, пошкодження, створення нестачі, розкрадання або незаконного використання військового та іншого майна під час виконання обов`язків військової служби або службових обов`язків, а також додаткове стягнення в дохід держави як санкція за протиправні дії у разі застосування підвищеної матеріальної відповідальності.

Пряма дійсна шкода (далі - шкода) - збитки, завдані військовій частині, установі, організації, закладу шляхом знищення, пошкодження, створення нестачі, розкрадання або незаконного використання військового та іншого майна, погіршення або зниження його цінності, а також витрати на відновлення чи придбання військового та іншого державного майна замість пошкодженого або втраченого, надлишкові виплати під час виконання обов`язків військової служби або службових обов`язків.

Відповідно до положень статті 3 Закону №160-ІХ умовами притягнення до матеріальної відповідальності є: 1) наявність шкоди; 2) протиправна поведінка особи у зв`язку з невиконанням чи неналежним виконанням нею обов`язків військової служби або службових обов`язків; 3) причинний зв`язок між протиправною поведінкою особи і завданою шкодою; 4) вина особи в завданні шкоди.

Переведення особи до іншого місця служби чи її звільнення з посади або служби не може бути підставою для звільнення її від матеріальної відповідальності, встановленої законом.

Особа у разі завдання з її вини шкоди третім особам, яку відшкодовано відповідно до закону військовою частиною, установою, організацією, закладом, відшкодовує військовій частині, установі, організації, закладу завдану шкоду в порядку, передбаченому цим Законом та іншими законами України.

Згідно з частиною 1 статті 7 Закону №160-ІХ розмір завданої шкоди встановлюється за фактичними втратами на підставі даних бухгалтерського обліку з урахуванням цін, що діють на період розгляду питання про притягнення особи до матеріальної відповідальності. У разі відсутності таких даних розмір шкоди визначається суб`єктами оціночної діяльності відповідно до законодавства або за рішенням суду.

Положеннями статті 12 Закон №160-ІХ передбачено, що у разі звільнення особи, притягнутої до матеріальної відповідальності, зі служби або у разі, якщо рішення про притягнення до матеріальної відповідальності особи не прийнято до її звільнення зі служби, відшкодування завданої шкоди здійснюється в судовому порядку в разі відмови особи від її добровільного відшкодування або в іншому встановленому законом порядку.

Як регламентує ст. 82 ч. 1, 3, 4 ЦПК України, обставини, які визнаються учасниками справи, не підлягають доказуванню, якщо судне має обґрунтованого сумніву щодо достовірності цих обставин або добровільності їх визнання. Обставини, які визнаються учасниками справи, зазначаються в заявах по суті справи, поясненнях учасників справи, їхніх представників. Обставини, визнані судом загально відомими, не потребують доказування. Обставини, встановлені рішенням суду у господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом.

Спираючись на вказану норму процесуального закону, суд доходить висновку, що ДТП відбулась за наявності вини відповідача.

ДТП за участю вказаних автотранспортних засобів призвела зокрема до механічних пошкоджень автомобіля марки «Volvo», реєстраційний номер « НОМЕР_2 ».

Згідно із ст. 3, 4 Закону України «Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності здійснюється з метою забезпечення відшкодування шкоди, заподіяної життю, здоров`ю та/або майну потерпілих внаслідок дорожньо-транспортної пригоди та захисту майнових інтересів страхувальників. Суб`єктами обов`язкового страхування цивільно-правової відповідальності є страхувальники, страховики, особи, цивільно-правова відповідальність яких застрахована, МТСБУ та потерпілі.

Як передбачає ст. 21 Закону України «Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів», з урахуванням положень пункту 21.3 цієї статті забороняється експлуатація транспортного засобу на території України без поліса обов`язкового страхування цивільно-правової відповідальності, чинного на території України, або поліса (сертифіката) обов`язкового страхування цивільно-правової відповідальності, укладеного в іншій країні, з уповноваженою організацією з страхування цивільно-правової відповідальності якої МТСБУ уклало угоду про взаємне визнання договорів такого страхування. Стосовно транспортних засобів, які не беруть участі в дорожньому русі, укладання договору страхування є необов`язковим. Договір обов`язкового страхування цивільно-правової відповідальності має бути укладений протягом трьох робочих днів з дня державної реєстрації транспортного засобу. Контроль за наявністю чинних договорів обов`язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів під час їх експлуатації на дорожній мережі України здійснюється підрозділами Державтоінспекції МВС України, а при перетинанні державного кордону України органами Державної прикордонної служби України. При використанні транспортного засобу у дорожньому русі особа, яка керує ним, зобов`язана мати при собі страховий поліс (сертифікат). Страховий поліс пред`являється посадовим особам органів, визначених у пункті 21.2 цієї статті, на їх вимогу. У разі експлуатації транспортного засобу на території України без наявності чинного поліса обов`язкового страхування цивільно-правової відповідальності, з урахуванням норм абзацу третього пункту 21.1 цієї статті, водій такого транспортного засобу несе відповідальність, встановлену законом.

При цьому в силу ст. 41 п. 41.1 п/п. «а» Закону України «Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» МТСБУ за рахунок коштів фонду захисту потерпілих відшкодовує шкоду на умовах, визначених цим Законом, у разі її заподіяння: транспортним засобом, власник якого не застрахував свою цивільно-правову відповідальність, крім шкоди, заподіяної транспортному засобу, який не відповідає вимогам пункту 1.7 статті 1 цього Закону, та майну, яке знаходилося в такому транспортному засобі.

На підставі викладеного, Військова частина А1785 здійснила виплату потерпілій стороні суму у розмірі 25 120,73 гривень.

Відповідно до ч. 1, 2 ст. 509 ЦК України зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку. При цьому, зобов`язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу.

Згідно із ч. 1 ст. 11, ч. 2 п. 3 ЦК України цивільні права та обов`язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов`язки. Підставами виникнення цивільних прав та обов`язків, зокрема, є завдання майнової (матеріальної) та моральної шкоди іншій особі.

З урахуванням викладеного суд з`ясував, що в даному випадку між сторонами по справі склались правовідносини з відшкодування збитків в порядку регресу.

Таким чином суд погоджується із обґрунтованістю вимог Військової частини А1785 та доходить висновку, що з відповідача підлягає стягненню заявлена сума здійсненого відшкодування.

Відповідно до ст. 141 ч.1 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Таким чином, суд вважає обґрунтованим стягнути з відповідача на користь позивача понесені судові витрати, а саме: суму оплаченого судового збору у розмірі 2102, 00 гривень.

Керуючись ст.10, 11, 12, 13, 19, 76, 81,133,141,258,259,263, 264, 265,268, 281,282, п. 8, 15.5 розділу ХІІІ ЦПК України, суд, -

УХВАЛИВ:

Позов Військової частини А1785 (65017, м. Одеса, вул. Спартаківська, 2, код ЄДРПОУ: 08022573) до ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП: НОМЕР_4 ) про відшкодування шкоди в порядку регресу,- задовольнити.

Стягнути з ОСОБА_1 на користь Військової частини А1785 суму завданої шкоди у розмірі 25 120 (двадцять п`ять тисяч сто двадцять п`ять) гривень 73 копійки.

Стягнути з ОСОБА_1 на користь Військової частини А1785 суму сплаченого судового збору у розмірі 2102, 00 гривень.

Заочне рішення може бути переглянуте судом, що його ухвалив, за письмовою заявою відповідача. Заяву про перегляд заочного рішення може бути подано протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Учасник справи, якому повне заочне рішення суду не було вручене у день його проголошення, має право на поновлення пропущеного строку на подання заяви про його перегляд - якщо така заява подана протягом двадцяти днів з дня вручення йому повного заочного рішення суду.

Рішення суду може бути оскаржене протягом тридцяти днів з дня його проголошення шляхом подання апеляційної скарги до Одеського апеляційного суду через Малиновський районний суд м. Одеси, а в разі, якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Учасник справи, якому повне рішення не було вручено у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.

Заочне рішення набирає законної сили, якщо протягом строків, встановлених цим Кодексом, не подані заява про перегляд заочного рішення або апеляційна скарга, або якщо рішення залишено в силі за результатами апеляційного розгляду справи.

Повний текст рішення складено 26.02.2021 року.

Суддя: О.С. Леонов

26.02.21