Рішення № 95189070, 25.02.2021, Сихівський районний суд м. Львова

Справа № 464/1421/20

пр.№ 2/464/513/21

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

25.02.2021 року м.Львів

Сихівський районний суд м.Львова

суддя Тімченко О.В.

справа № 464/1421/20

учасники справи:

позивач Акціонерне товариство комерційний банк «ПРИВАТБАНК»

відповідач ОСОБА_1

вимоги: стягнення заборгованості

представники учасників справи:

представники позивача: Гребенюк О.С., Савіхіна А.С.

Обставини справи

Позивач звернувся до Сихівського районного суду м.Львова із позовною заявою, в якій просить стягнути з відповідача заборгованість за кредитним договором б/н від 28 грудня 2015 року у розмірі 19 984,54 грн, покликаючись на невиконання останнім взятих на себе зобов`язань.

Згідно з протоколом повторного автоматизованого розподілу справу передано на розгляд судді Тімченко О.В.

Ухвалою суду від 08 квітня 2020 року прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито провадження за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін. Проти такого порядку розгляду справи сторони не заперечили.

З дотриманням положень ст.272 ЦПК України відповідачу вручено ухвалу про відкриття провадження разом з позовною заявою з додатками. У встановлений судом строк та до даного часу відповідач своїми процесуальними правами не скористався та відзиву не подав, клопотання про продовження процесуального строку у зв`язку із карантинними заходами не заявлено.

У разі ненадання відповідачем відзиву у встановлений судом строк без поважних причин суд вирішує справу за наявними матеріалами (ч.8 ст.178 ЦПК України).

Ухвалою суду від 12 січня 2021 року позовну заяву залишено без руху з наданням позивачу строку для усунення недоліків заяви, у відповідь на яку позивачем подано заяву від 19 січня 2021 року.

Розгляд справи проводиться без повідомлення учасників справи в порядку письмового провадження, як це передбачено ч.13 ст.7 ЦПК України. На підставі ч.2 ст.247 ЦПК України фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного запису не здійснювалось.

Мотиви та висновки суду

Суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках (ст.13 ЦПК України). Згідно із ст.ст.12, 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

Виходячи з положень, ч.1 ст.1066 ЦК України, за договором банківського рахунка банк зобов`язується приймати і зараховувати на рахунок, відкритий клієнтові (володільцеві рахунка), грошові кошти, що йому надходять, виконувати розпорядження клієнта про перерахування і видачу відповідних сум з рахунка та проведення інших операцій за рахунком.

Якщо відповідно до договору банківського рахунка банк здійснює платежі з рахунка клієнта, незважаючи на відсутність на ньому грошових коштів (кредитування рахунка), банк вважається таким, що надав клієнтові кредит на відповідну суму від дня здійснення цього платежу. Права та обов`язки сторін, пов`язані з кредитуванням рахунка, визначаються положеннями про позику та кредит (параграфи 1 і 2 глави 71 цього Кодексу – ст.ст.1046-1057-1 ЦК України), якщо інше не встановлено договором або законом (ч.ч.1, 2 ст.1069 ЦК України).

У ст.1054 ЦК України передбачено, що за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов`язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти.

Підставами виникнення цивільних прав та обов`язків, зокрема, є договори та інші правочини (п.1 ч.2 ст.11 ЦК України). У відповідності до ст.ст.526, 530 ЦК України зобов`язання повинно виконуватися належним чином відповідно до умов договору і в установлений договором строк. За умовами ст.629 ЦК України договір є обов`язковим для виконання сторонами.

25 вересня 2012 року між сторонами укладено договір про надання банківських послуг шляхом підписання у відповідності до ст.207 ЦК України відповідачем анкети-заяви, в якій відповідачем вказано свої анкетні (персональні) дані, ідентифікаційний номер, серію та номер паспорта, ким виданий, місце проживання, інформацію про працевлаштування, сімейний стан, наявна дата підписання та підпис. У даному випадку діє презумпція правомірності правочину (ст.204 ЦК України), яка не спростована.

Позивачем до позову додано документ, викладений іноземною мовою - «Генеральное соглашение», без відповідного перекладу, досліджуючи який, суд дійшов наступного висновку.

Відповідно до ч.1 ст.10 Конституції України та ч.1 ст.1 Закону України «Про забезпечення функціонування української мови як державної» єдиною державною (офіційною) мовою в Україні є українська мова.

У свою чергу, положеннями ч.1 ст.12 Закону України «Про судоустрій і статус суддів», ч.1 ст.14 Закону України «Про забезпечення функціонування української мови як державної» та ч.1 ст.9 ЦПК України судочинство, в тому числі цивільне, і діловодство в судах України проводяться державною мовою. Статус української мови як єдиної державної мови передбачає обов`язковість її використання на всій території України при здійсненні повноважень органами державної влади та органами місцевого самоврядування, а також в інших публічних сферах суспільного життя, які визначені цим Законом (ч.7 ст.7 Закону України «Про забезпечення функціонування української мови як державної»).

Крім того, як зазначив Конституційний Суд України у Рішенні від 14 грудня 1999 року у справі №10-рп/99, українська мова як державна є обов`язковим засобом спілкування на всій території України при здійсненні повноважень органами державної влади та органами місцевого самоврядування (мова актів, роботи, діловодства, документації тощо), а також в інших публічних сферах суспільного життя, які визначаються законом (ч. 5 ст. 10 Конституції України).

Така правова позиція викладена в постановах Верховного Суду від 06 лютого 2018 року у справі № 826/24325/15 та від 10 травня 2018 року у справі № 823/2164/17, що у порядку ч.4 ст.263 ЦПК України підлягає врахуванню.

Відповідно до ст.79 ЦПК України достовірними є докази, на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи.

За відсутності перекладу наданого позивачем документа, на українську мову, яка є державною мовою, суд не має можливості встановити зазначену в ньому інформацію та не бере такий до уваги як доказ у справі. При цьому кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних із вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.

Водночас суд, зберігаючи об`єктивність та неупередженість, сприяв позивачу у реалізації своїх прав та ухвалою від 12 січня 2021 року залишив позовну заяву без руху з наданням можливості надати відповідний переклад згаданого документа. Утім позивач також можливістю не скористався, направивши заяву від 19 січня 2021 року (без надання відповідного перекладу документа) з покликанням, що у сторін заперечень щодо оформлення такого документа як «Генеральное соглашение» не було. Однак суд не з цих підстав залишав позов без руху, а з мотивів неможливості оцінки такого для прийняття рішення по справі. Позивачем на власний розсуд перекручено вимоги ухвали суду щодо надання перекладу документа.

Натомість, заявляючи вимоги про стягнення 5268,48 грн заборгованості по кредиту, позивачем надано виписку з особового рахунку клієнта. Дана виписка у відповідності до ст.9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність», п.62 Положення про організацію бухгалтерського обліку, бухгалтерського контролю під час здійснення операційної діяльності в банках України, затвердженого постановою правління Національного банку України від 04 липня 2018 року № 75, підтверджує виконання за день операцій клієнтом.

Аналіз наявної виписки з урахуванням виданої кредитної картки № НОМЕР_1 (дата відкриття 28.12.2015, термін дії 08/19) свідчить про користування кредитними коштами – переказ коштів, поповнення карти готівкою.

Підписана позивачем анкета-заява та виписка з особового рахунку відповідача з урахуванням довідки позивача про видані кредитні картки у сукупності та взаємозв`язку є достатніми для висновку очевидності здійснення операцій саме відповідачем, у тому числі із ідентифікацією особи, яка користується карткою.

Таким чином встановлено, що позивачем умови укладеного договору виконано, проте відповідач взяті на себе зобов`язання за договором належним чином не виконував, а відтак, згідно з розрахунком позивача станом на 21 листопада 2019 року має заборгованість 5268,48 грн за кредитом. Указаний розрахунок в цій частині відповідачем не заперечено, а тому береться судом до уваги.

Розглядаючи вимоги про стягнення заборгованості: 2083,97 грн – заборгованість по відсотках за користування кредитом (плата за користування чужими коштами), 4782,85 грн – заборгованість за пенею (забезпечення виконання зобов`язання), 7849,24 грн – штраф (забезпечення виконання зобов`язання) відповідно до п.2.2 Генеральної угоди, суд дійшов наступного.

У анкеті-заяві відповідача від 25 вересня 2012 року зазначено, що останній ознайомлений з Умовами та правилами надання банківських послуг, а також Тарифами. Натомість наданий суду витяг Умов і правил надання банківських послуг не містить підтверджень, що саме з ним відповідач ознайомився та погодився з таким, а тому не може вважатися складовою частиною спірного договору.

У даному випадку також неможливо застосувати до вказаних правовідносин положення ч.1 ст.634 ЦК України, за змістом якої договором приєднання є договір, умови якого встановлені однією із сторін у формулярах або інших стандартних формах, який може бути укладений лише шляхом приєднання другої сторони до запропонованого договору в цілому, оскільки Умови і правила надання банківських послуг самостійно розміщуються позивачем на сайті, його зміст повністю залежить від волевиявлення однієї сторони (банку) і неможливо перевірити редакцію таких на час укладення наведеного вище кредитного договору.

Саме такий висновок міститься у постанові Великої Палати Верховного Суду від 03 липня 2019 року у справі № 342/180/17.

Щодо заявленого позивачем клопотання про огляд веб-сайту, то за положеннями ч.7ст.85 ЦПК України у порядку, передбаченому цією статтею, суд за заявою учасника справи чи з власної ініціативи може оглянути веб-сайт (сторінку), інші місця збереження даних в мережі Інтернет з метою встановлення та фіксування їх змісту.

Натомість позивачем не наведено достатніх підстав вважати, що наявні на веб-сайті Умови та правила надання банківських послуг діяли саме на момент приєднання відповідачем до таких, а також не обґрунтовано наявність складнощів у позивача у наданні суду електронного доказу, як того вимагає ст.100 ЦПК України. Тому клопотання слід відхилити.

Оскільки за положеннями ч.5 ст.81 ЦПК України доказування не може ґрунтуватися на припущеннях, а тому суд не приймає надані позивачем Умови і правила надання банківських послуг як підставу нарахування та стягнення відсотків, пені та штрафу в згаданому розмірі. Докази того, що сторони обумовили порядок нарахування та розміри відсотків, пені та штрафу матеріали справи не містять.

Суд не може визнати у якості належного доказу розрахункок заборгованості в підтвердженням вимог про стягнення відсотків, пені та штрафу, який за відсутності погоджених сторонами розмірів та порядку нарахування таких, є внутрішнім документом банку, підготовленим його працівниками, та відображає односторонню арифметичну калькуляцію позивача і не є правовою підставою для стягнення відповідних сум та не може слугувати доказом безспірності розміру грошових вимог позивача до відповідача.

З урахуванням взятих на себе відповідачем зобов`язань за кредитним договором, який ним не виконувався належним чином, та обов`язковості договору для сторін, доводи позивача щодо стягнення суми боргу у розмірі 5268,48 грн з відповідача з наданням переконливих доказів є підставними та позов в цій частині підлягає до задоволення. Порушене відповідачем цивільне право позивача підлягає захисту в судовому порядку.

У частині позовних вимог про стягнення 14 716,06 грн відсотків, пені та штрафу, непідтверджених позивачем достатніми доказами, слід відмовити.

Неподання відзиву відповідачем не звільняє позивача від тягару доказування та розгляд справи здійснюється за наявними матеріалами. Отже позов підлягає частковому задоволенню. У матеріалах справи відсутні відомості, які б спростовували даний висновок суду, який узгоджується із такими засадами цивільного судочинства як справедливість, добросовісність та розумність та уможливив покладання на слабшу сторону - споживача невиправданий тягар з`ясування змісту кредитного договору.

Судові витрати

У порядку ст.141 ЦПК України на відповідача слід покласти сплачені позивачем при подачі позову до суду документально підтверджені судові витрати, а саме 554,15 грн судового збору пропорційно розміру задоволених вимог.

Керуючись ст.ст.258, 259, 263-265 ЦПК України, суд

у х в а л и в :

Позов задоволити частково.

Стягнути з ОСОБА_1 на користь Акціонерного товариства комерційний банк «ПРИВАТБАНК» заборгованість за кредитним договором про надання банківських послуг № б/н від 28 грудня 2015 року в розмірі 5268,48 грн кредиту.

Відмовити у частині позовних вимог про стягнення відсотків, пені та штрафу в розмірі 14 716,06 грн.

Стягнути з ОСОБА_1 на користь акціонерного товариства комерційний банк «ПРИВАТБАНК» 554,15 грн судового збору.

Рішення може бути оскаржено в апеляційному порядку до Львівського апеляційного суду протягом 30 днів з дня його проголошення. У разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення. Апеляційна скарга подається з урахуванням Перехідних положень ЦПК України.

Рішення набирає законної сили в порядку ст.273 ЦПК України.

Учасники справи:

позивач Акціонерне товариство комерційний банк «ПРИВАТБАНК», код ЄДРПОУ 14360570, м.Київ, вул.Грушевського, 1Д

відповідач ОСОБА_1 , РНОКПП НОМЕР_2 , АДРЕСА_1

Повне судове рішення складено 25 лютого 2021 року, що є датою його ухвалення, ухваленого за відсутності учасників справи, як це передбачено ч.5 ст.268 ЦПК України.

Суддя О.В.Тімченко