Рішення № 95187325, 22.02.2021, Приморський районний суд м. Одеси

22.02.21

Справа № 331/6394/18

Провадження № 2/522/3659/21

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

22 лютого 2021 року Приморський районний суд м. Одеси в складі:

головуючого судді Чернявської Л.М.,

при секретарі судового засідання Пейкова О.О.,

розглянув у відкритому судовому засіданні в залі засідань суду в місті Одесі справу за позовом акціонерного товариства комерційний банк «ПриватБанк» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості,

В С Т А Н О В И В:

26 листопада 2018 року до Жовтневого районного суду м. Запоріжжя надійшов позов акціонерного товариства комерційний банк «ПриватБанк» до ОСОБА_1 в якому позивач просить стягнути з відповідача на його користь 115141,89 грн. заборгованості за кредитним договором та стягнути судові витрати.

Позивач мотивує свої вимоги тим, що 24 травня 2010 року між ПАТ КБ «ПриватБанк» та ОСОБА_1 був укладений кредитний договір № б/н, відповідно до якого ПАТ КБ «ПриватБанк» надав відповідачу кредит в сумі 35000 грн. у вигляді встановленого кредитного ліміту на картковий рахунок. Посилається на те, що відповідач взяв у кредит грошові кошти, але не повертає їх позивачеві та не сплачує процент за їх користування, в результаті чого виникла заборгованість.

Ухвалою Жовтневого районного суду м. Запоріжжя від 13 грудня 2018 року справу передано за підсудністю до Приморського районного суду м. Одеси, у зв?язку з реєстрацією відповідача по Приморському району м. Одеси.

За результатами автоматичного розподілу справа 26 листопада 2018 року передана для розгляду судді Приморського районного суду міста Одеси Чернявській Л.М.

Ухвалою суду від 21 січня 2019 року справу прийнято в провадження та відкрито провадження у справі. Встановлено розгляд справи за правилами спрощеного позовного провадження з повідомленням (викликом) сторін.

Заочним рішенням Приморського районного суду міста Одеси від 10 червня 2019 року позов акціонерного товариства комерційний банк «ПриватБанк» задоволено. Стягнуто з ОСОБА_1 на користь акціонерного товариства комерційний банк «ПриватБанк» суму боргу за договором № б/н від 24 травня 2010 року у розмірі 115141 (сто п`ятнадцять тисяч сто сорок одна) гривня 89 коп. та судовий збір у сумі 1762 (одна тисяча сімсот шістдесят дві) гривні.

15 листопада 2019 року ОСОБА_1 звернувся до суду з заявою про перегляд заочного рішення.

Ухвалою суду від 18 листопада 2019 року поновлено ОСОБА_1 строк для подання заяви про перегляд заочного рішення та прийнято до свого провадження справу.

20 грудня 2019 року від АТ КБ «ПриватБанк» до суду надійшов відзив на заяву про перегляд заочного рішення.

Ухвалою суду від 09 січня 2020 року заяву ОСОБА_1 про перегляд заочного рішення задоволено. Заочне рішення Приморського районного суду м. Одеси від 10 червня 2019 року у справі за позовом акціонерного товариства комерційний банк «ПриватБанк» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості скасовано та призначено справу до судового розгляду.

10 березня 2020 року від ОСОБА_1 до суду надійшла заява по справі, в якій зазначено, що правових підстав для стягнення з відповідача 72 488,53 грн. – заборгованості за відсотками; 500, 00 грн. – штрафів (фіксована частина) та 5 459,14 грн. – штрафів (процентна складова) відсутні, так як у заяві позичальника від 24 травня 2010 року процентна ставка не зазначена. Також зазначив, про застосування строків позовної давності.

Представник відповідача, приймав участь у режимі відеоконференцзв`язку, просив відмовити в позові в повному обсязі.

Представник позивача в судове засідання не з`явився, про слухання справи сповіщені належним чином, матеріали справи містять заяву про слухання справи за відсутності представника позивача, просять задовольнити позовні вимоги.

Суд, дослідивши та проаналізувавши матеріали справи, додані до неї документи приходить до наступних висновків.

Як вбачається з матеріалів справи, 24 травня 2010 року між Публічним акціонерним товариством Комерційний банк «ПриватБанк» та ОСОБА_1 був укладений кредитний договір № б/н, відповідно до якого ПАТ КБ «ПриватБанк» надав відповідачу кредит в сумі 35000 грн. у вигляді встановленого кредитного ліміту на картковий рахунок.

Позивач також зазначає, що відповідач надав свою згоду на те, що підписана заява разом з Умовами та правилами надання банківських послуг, а також Тарифами становить між ним та банком договір про надання банківських послуг, про що свідчить підпис відповідача у заяві.

Згідно з наданим банком розрахунком заборгованості за договором № б/н від 24.05.2010 року, заборгованість відповідача за вказаним договором станом на 20 серпня 2018 року становить 115 141, 89 грн. та складається з наступного:

- заборгованість за кредитом – 36 694,22 грн.;

- заборгованість по процентам за користування кредитом – 72 488,53 грн;

- штраф – 500 грн.(фіксована частина);

- штраф – 5 459, 14 грн. (процентна складова).

Розрахунок заборгованості додано до матеріалів справи (а.с.7-10).

Відповідно до частин першої, другої статті 207 ЦК України правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах, у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами).

За змістом статей 626, 628 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків. Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

Частиною першою статті 638 ЦК України встановлено, що істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.

У статті 526 ЦК України передбачено, що зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Відповідно до частини першої статті 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов`язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірах та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти (частина перша статті 1048 ЦК України).

Частиною другою статті 1054 ЦК України встановлено, що до відносин за кредитним договором застосовуються положення параграфа 1 цієї глави, якщо інше не встановлено цим параграфом і не випливає із суті кредитного договору.

Кредитний договір укладається у письмовій формі. Кредитний договір, укладений з недодержанням письмової форми, є нікчемним (стаття 1055 ЦК України).

Згідно із частиною першою статті 633 ЦК України публічним є договір, в якому одна сторона - підприємець взяла на себе обов`язок здійснювати продаж товарів, виконання робіт або надання послуг кожному, хто до неї звернеться (роздрібна торгівля, перевезення транспортом загального користування, послуги зв`язку, медичне, готельне, банківське обслуговування тощо). Умови публічного договору встановлюються однаковими для всіх споживачів, крім тих, кому за законом надані відповідні пільги.

За змістом статті 634 цього Кодексу договором приєднання є договір, умови якого встановлені однією із сторін у формулярах або інших стандартних формах, який може бути укладений лише шляхом приєднання другої сторони до запропонованого договору в цілому. Друга сторона не може запропонувати свої умови договору.

У переважній більшості випадків застосування конструкції договору приєднання його умови розроблює підприємець (в даному випадку АТ КБ «ПриватБанк»).

Оскільки умови договорів приєднання розробляються банком, тому повинні бути зрозумілі усім споживачам і доведені до їх відома, у зв`язку із чим банк має підтвердити, що на час укладення відповідного договору діяли саме ці умови, а не інші. Тому з огляду на зміст статей 633, 634 ЦК України можна вважати, що другий контрагент (споживач послуг банку) лише приєднується до тих умов, з якими він ознайомлений.

Згідно ст. 1056-1 ЦК України розмір процентів, тип процентної ставки (фіксована або змінювана) та порядок їх сплати за кредитним договором визначаються в договорі залежно від кредитного ризику, наданого забезпечення, попиту і пропозицій, які склалися на кредитному ринку, строку користування кредитом, розміру облікової ставки та інших факторів на дату укладення договору.

Відповідно до частини першої статті 1048 ЦК України позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом. Розмір і порядок одержання процентів встановлюються договором. Якщо договором не встановлений розмір процентів, їх розмір визначається на рівні облікової ставки Національного банку України. У разі відсутності іншої домовленості сторін проценти виплачуються щомісяця до дня повернення позики.

Згідно зі статтею 1049 ЦК України позичальник зобов`язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором. Договір позики є укладеним з моменту передання грошей або інших речей, визначених родовими ознаками.

За змістом статті 549 ЦК України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов`язання. Штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов`язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов`язання за кожен день прострочення виконання.

Частинами першою, другою статті 551 ЦК України визначено, що предметом неустойки може бути грошова сума, рухоме і нерухоме майно. Якщо предметом неустойки є грошова сума, її розмір встановлюється договором або актом цивільного законодавства.

Згідно із частиною першою статті 1050 ЦК України якщо позичальник своєчасно не повернув суму позики, він зобов`язаний сплатити грошову суму відповідно до статті 625 цього Кодексу.

Таким чином, в разі укладення договору кредитного договору проценти за користування позиченими коштами та неустойка поділяються на встановлені законом (розмір та підстави стягнення яких визначаються актами законодавства) та договірні (розмір та підстави стягнення яких визначаються сторонами в самому договорі).

Між тим, у цій заяві, підписаній сторонами 24.05.2010 року, відсутні умови договору про встановлення відповідальності у вигляді неустойки (пені, штрафів) за порушення зобов`язання у вигляді грошової суми та її визначеного розміру.

Банк, пред`являючи вимоги про погашення кредиту, просив у тому числі, крім тіла кредиту (сума, яку фактично отримав в борг позичальник), стягнути складові його повної вартості, зокрема заборгованість за відсотками за користування кредитними коштами, штраф (фіксована частина) та штраф ( процентна складова).

Позивач, обґрунтовуючи право вимоги, в тому числі розмір і порядок нарахування, крім самого розрахунку кредитної заборгованості за договором від 24.05.2010 року, посилався на «Умови та правила надання банківських послуг» та «Тарифи Банку», які розміщені на сайті: https://privatbank.ua як невід`ємні частини спірного договору.

При цьому, матеріали справи не містять підтверджень, що саме ці «Умови та правила надання банківських послуг» та «Тарифи Банку» розумів відповідач та ознайомився і погодився з ними, підписуючи 24.05.2010 року заяву-анкету про приєднання до умов та Правил надання банківських послуг ПриватБанку, а також те, що вказані документи на момент отримання відповідачем кредитних коштів взагалі містили умови, зокрема й щодо сплати процентів за користування кредитними коштами та щодо сплати неустойки (пені, штрафів), та, зокрема саме у зазначеному в цих документах, що додані банком до позовної заяви розмірах і порядках нарахування.

Крім того, роздруківка із сайту позивача належним доказом бути не може, оскільки цей доказ повністю залежить від волевиявлення і дій однієї сторони (банку), яка може вносити і вносить відповідні зміни в умови та правила споживчого кредитування.

Суд вважає, що в даному випадку також неможливо застосувати до вказаних правовідносин правила частини першої статті 634 ЦК України за змістом якої - договором приєднання є договір, умови якого встановлені однією із сторін у формулярах або інших стандартних формах, який може бути укладений лише шляхом приєднання другої сторони до запропонованого договору в цілому, оскільки Умови та правила надання банківських послуг, що розміщені на офіційному сайті позивача (www.privatbank.ua) неодноразово змінювалися самим АТ КБ «ПриватБанк» в період - з часу виникнення спірних правовідносин (24.05.2010 року) до моменту звернення до суду із вказаним позовом (26.11.2018 року), тобто, кредитор міг додати до позовної заяви «Умови та правила надання банківських послуг» та «Тарифи Банку» у будь-яких редакціях, що найбільш сприятливі для задоволення позову.

За таких обставин та без наданих підтверджень про конкретні запропоновані відповідачу Умови та правила банківських послуг, відсутність у анкеті-заяві домовленості сторін про сплату пені та штрафів за несвоєчасне погашення кредиту, надані банком Умови та правила надання банківських послуг» та «Тарифи Банку» не можуть розцінюватися як стандартна (типова) форма, що встановлена до укладеного із відповідачем кредитного договору, оскільки достовірно не підтверджують вказаних обставин.

При цьому, згідно з частиною шостою статті 81 ЦПК України доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Обґрунтування наявності обставин повинні здійснюватися за допомогою належних, допустимих і достовірних доказів, а не припущень, що й буде відповідати встановленому статтею 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 04 листопада 1950 року принципу справедливості розгляду справи судом.

Надані позивачем Правила надання банківських послуг ПриватБанку, з огляду на їх мінливий характер, не можна вважати складовою кредитного договору й щодо будь-яких інших встановлених ними нових умов та правил, чи можливості використання банком додаткових заходів, які збільшують вартість кредиту, чи щодо прямої вказівки про збільшення прав та обов`язків кожної із сторін, якщо вони не підписані та не визнаються позичальником, а також, якщо ці умови прямо не передбачені, як у даному випадку - в анкеті-заяві позичальника, яка безпосередньо підписана останньою і лише цей факт може свідчити про прийняття позичальником запропонованих йому умов та приєднання як другої сторони до запропонованого договору.

Суд вважає, що «Умови та правила надання банківських послуг» та «Тарифи Банку» ПриватБанку розміщені на сайті: https://privatbank.ua, не містять підпису відповідача, тому їх не можна розцінювати як частину кредитного договору, укладеного між сторонами 24 травня 2010 року шляхом підписання заяви-анкети. Отже відсутні підстави вважати, що сторони обумовили у письмовому вигляді ціну договору, яка встановлена у формі сплати процентів за користування кредитними коштами, а також відповідальність у вигляді неустойки (пені, штрафів) за порушення термінів виконання договірних зобов`язань.

В Україні визнається і діє принцип верховенства права. Конституція України має найвищу юридичну силу; закони та інші нормативно-правові акти приймаються на основі Конституції України і повинні відповідати їй, що прямо передбачено у статті 8 Конституції України.

Відповідно до частини четвертої статті 42 Конституції України держава захищає права споживачів.

Згідно з частиною першою статті 1 ЦК України цивільні відносини засновані на засадах юридичної рівності, вольного волевиявлення та майнової самостійності їх учасників.

Основні засади цивільного законодавства визначені у статті 3 ЦК України.

Свобода договору є однією із загальних засад цивільного законодавства, що передбачено у пункті 3 частини першої статті 3 ЦК України.

Одним із основоположних принципів цивільного судочинства є справедливість, добросовісність та розумність, що передбачено у пункті 6 частини першої статті 3 ЦК України.

Тобто дії учасників цивільних правовідносин мають відповідати певному стандарту поведінки та характеризуватися чесністю, відкритістю та повагою до інтересів іншої сторони чи сторін договору.

У частинах першій, третій статті 509 ЦК України вказано, що зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (у тому числі сплатити гроші), а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку. Зобов`язання має ґрунтуватися на засадах добросовісності, розумності та справедливості.

У даному випадку договірні правовідносини виникли між банком та фізичною особою - споживачем банківських послуг (частина перша статті 11 Закону України від 12 травня 1991 року № 1023-XII«Про захист прав споживачів» (далі - Закон №1023-XII).

Згідно з пунктом 22 частини першої статті 1 Закону № 1023-XII споживач - фізична особа, яка придбає, замовляє, використовує або має намір придбати чи замовити продукцію для особистих потреб, безпосередньо не пов`язаних з підприємницькою діяльністю або виконанням обов`язків найманого працівника.

У пункті 19 Резолюції Генеральної Асамблеї ООН «Керівні принципи для захисту інтересів споживачів», прийняті 09 квітня 1985 року №39/248 на 106-му пленарному засіданні Генеральної Асамблеї ООН зазначено, що споживачі повинні бути захищені від таких контрактних зловживань, як односторонні типові контракти, виключення основних прав в контрактах і незаконні умови кредитування продавцями.

Конституційний Суд України у рішенні у справі за конституційним зверненням громадянина щодо офіційного тлумачення положень другого речення преамбули Закону України від 22 листопада 1996 року № 543/96-В «Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов`язань» від 11 липня 2013 року у справі №1-12/2013 зазначив, що з огляду на приписи частини четвертої статті 42 Конституції України участь у договорі споживача як слабшої сторони, яка підлягає особливому правовому захисту у відповідних правовідносинах, звужує дію принципу рівності учасників цивільно-правових відносин та свободи договору, зокрема у договорах про надання споживчого кредиту.

Пересічний споживач банківських послуг з урахуванням звичайного рівня освіти та правової обізнаності, не може ефективно здійснити свої права бути проінформованим про умови кредитування за конкретним кредитним договором, який укладений у вигляді заяви про надання кредиту та Умов та правил надання банківських послуг, оскільки Умови та правила надання банківських послуг це значний за обсягом документ, що стосується усіх аспектів надання банківських послуг та потребує як значного часу, так і відповідної фахової підготовки для розуміння цих правил тим більше співвідносно з конкретним видом кредитного договору.

Тому відсутні підстави вважати, що при укладенні 24.05.2010 року договору з ОСОБА_1 , АТ КБ «ПриватБанк» дотримав вимоги, передбачені частиною другою статті 11 Закону № 1023-XII про повідомлення споживача про умови кредитування та узгодження зі споживачем саме тих умов, про які вважав узгодженими банк.

Інший висновок не відповідав би принципу справедливості, добросовісності та розумності та уможливив покладання на слабшу сторону - споживача невиправданий тягар з`ясування змісту кредитного договору.

Аналогічна позиція міститься в Постанові Верховного суду від 03 липня 2019 року (справа № 342/180/17, провадження № 14-131цс19), в постанові від 26.02.2020 року по справі № 755/557/19.

Згідно постанови Верховного суду від 14.02.2018р, справа №364/737/17, провадження № 61-2022св18, розрахунок заборгованості не є первинним документом, який підтверджує укладення договору на умовах, які вказані банком у позовній заяві.

Також суд зауважує, що безпосередньо укладений між сторонами кредитний договір від 24.05.2010 року у вигляді заяви-анкети, підписаної сторонами, не містить і строку повернення кредиту (користування ним).

Однак, враховуючи, що фактично отримані та використані позичальником кошти (тіло кредиту) у добровільному порядку АТ КБ «ПриватБанк» відповідачем не повернуті, а також вимоги частини другої статті 530 ЦК України за змістом якої, якщо строк (термін) виконання боржником обов`язку визначений моментом пред`явлення вимоги, кредитор має право вимагати його виконання в будь-який час, що свідчить про порушення його прав, суд вважає, що він вправі вимагати захисту своїх прав через суд - шляхом зобов`язання виконати боржником обов`язку з повернення фактично отриманої суми кредитних коштів.

Таким чином, суд доходить висновку про наявність правових підстав для стягнення з боржника тільки тіла кредиту в розмірі 36 694,22 грн.

З приводу тіла кредиту за анкетою-заявою від 24.05.2010 року у розмірі 36 694,22 грн. суд враховує, що позивач звернувся до суду з позовною заявою 26.11.2018 року. При цьому строк дії картки від 18.09.2013 року був визначений сторонами до останнього дня вересня 2014 року (а.с.99).

Стороною відповідача 10 березня 2020 року було подано до суду заяву про застосування до спірних правовідносин строків позовної давності.

Відповідно до ч. 3 ст. 267 ЦК України позовна давність застосовується судом лише за заявою сторони у спорі, зробленою до винесення ним рішення, а ч. 4 ст. 267 ЦК передбачено, що сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові.

Пунктом 1 ст. 6 Конвенції передбачено, що кожен має право на розгляд його справи судом.

Європейський суд з прав людини, юрисдикція якого поширюється на всі питання тлумачення і застосування Конвенції (пункт 1 статті 32 Конвенції), наголошує, що позовна давність – це законне право правопорушника уникнути переслідування або притягнення до суду після закінчення певного періоду після скоєння правопорушення. Застосування строків позовної давності має кілька важливих цілей, а саме : забезпечувати юридичну визначеність і остаточність, захищати потенційних відповідачів від прострочених позовів, та запобігати несправедливості, яка може статися в разі, якщо суди будуть змушені вирішувати справи про події, що мали місце у далекому минулому, спираючись на докази, які вже, можливо, втратили достовірність і повноту із плином часу (пункт 51 рішення від 22 жовтня 1996 року за заявами № 22083/93, 22095/93 у справі «Стаббінгс та інші проти Сполученого Королівства»; пункт 570 рішення від 20 вересня 2011 року за заявою у справі «ВАТ «Нафтова компанія «Юкос» проти Росії»).

Порівняльний аналіз термінів «довідався» та «міг довідатися», що містяться в статті 261 ЦК України, дає підстави для висновку про презумпцію можливості та обов`язку особи знати про стан своїх майнових прав, а тому доведення факту, через який позивач не знав про порушення свого цивільного права і саме з цієї причини не звернувся за його захистом до суду, недостатньо.

Також посилання позивача, про те що згідно виписки по рахунку останнє погашення заборгованості за цим кредитним договором Відповідач здійснив 25.01.2017 року у розмірі 1539,99 грн, суд не приймає да уваги, так як списання мали примусовий характер, оскільки здійснювались банком в односторонньому порядку.

Згідно з Постановою Верховного суду від 30 травня 2018 року по справі № 161/20278/14-ц, вчинення боржником дій з виконання зобов`язання вважається таким, що перериває перебіг позовної давності лише за умови, якщо такі дії здійснено самим боржником або за його згодою чи дорученням уповноваженою на це особою. Не можуть вважатися добровільним погашенням боргу, що перериває перебіг позовної давності, будь-які дії кредитора, спрямовані на погашення заборгованості, зокрема списання коштів з рахунків боржника без волевиявлення останнього, або без його схвалення. Часткове погашення заборгованості позичальником не може вважатися підставою для переривання строку позовної давності, оскільки платежі у рахунок погашення заборгованості, були здійснені під час примусового виконання судового рішення, що не може свідчити про добровільне визнання позичальником свого боргу. Переривання перебігу позовної давності можливе лише добровільними діями позичальника, банк же не надав на підтвердження таких дій позичальника належних доказів (квитанцій, касових ордерів тощо), а доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Позивач повинен також довести той факт, що він не міг дізнатися про порушення свого цивільного права, що також випливає із загального правила, встановленого статтею 81 ЦПК України, про обов`язковість доведення стороною спору тих обставин, на котрі вона посилається як на підставу своїх вимог та заперечень. Відповідач, навпаки, мусить довести, що інформацію про порушення можна було отримати раніше.

Аналогічний правовий висновок викладений у постанові Верховного Суду України від 16 листопада 2016 року у справі N 6-2469цс16, у постанові суду від 28.03.2018 року по справі №444/9519/12.

Отже, строк давності щодо вимоги про стягнення тілу кредиту у розмірі 36 694,22 грн. сплив у вересні 2017 року, тому в цій частині позову суд відмовляє саме у зв`язку з пропуском строків давності.

На підставі викладеного, керуючись ст.ст. 509, 524, 525, 526, 530, 536, 549, 550-551, 610-612, 625-626, 629, 638, 639, 640, 1048, 1050, 1052, 1054, 1055, 1056-1 ЦК України, ст.ст.76, 81, 89, 95, 258-259, 263-265, 268, 354 ЦПК України; суд,

ВИРІШИВ:

У задоволенні позовних вимог Акціонерного товариства Комерційний банк «ПриватБанк» (01001, м. Київ, вул. Грушевського, буд. 1-д, код ЄДРПОУ 14360570, МФО 305299) до ОСОБА_2 (РНОКПП НОМЕР_1 ) про стягнення заборгованості – відмовити.

Рішення суду може бути оскаржене протягом тридцяти днів з дня його проголошення шляхом подання апеляційної скарги до Одеського апеляційного суду через Приморський районний суд м. Одеси, а в разі, якщо в судовому засіданні було проголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення або у разі розгляду справи (вирішення питання)без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

Повний текст рішення складено та підписано 26 лютого 2021 року.

Суддя Л. М. Чернявська