Рішення № 95182263, 16.02.2021, Дніпровський районний суд міста Києва

Справа № 755/17235/17

Провадження № 2/755/2196/21

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

"16" лютого 2021 р. Дніпровський районний суд м. Києва в складі:

головуючого судді - Катющенко В.П.,

при секретарі - Кравченко А.С.

за участю - позивача - ОСОБА_1

представника позивача - ОСОБА_2

відповідача - ОСОБА_3

розглянувши у відкритому судовому засіданні, в залі суду, в приміщенні Дніпровського районного суду м. Києва, цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_3 , третя особа: Міністерство юстиції України про визнання заповіту недійсним, -

В С Т А Н О В И В :

Позивач, ОСОБА_1 , звернувся до Дніпровського районного суду м. Києва з позовом, у якому, з урахуванням уточненої позовної заяви, просить суд: визнати недійсним удаваний правочин - заповіт, складений 06 листопада 2008 року від імені ОСОБА_4 на ім`я ОСОБА_3 , посвідчений приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу, Киянецею А.Ф., та зареєстрований в реєстрі за № 12107.

Свої позовні вимоги, з урахування обставин викладених в уточненій позовній заяві, позивач обґрунтував тим, що ІНФОРМАЦІЯ_1 померла його мати - ОСОБА_4 , після смерті якої залишилась спадщина, яка складається з квартири за адресою: АДРЕСА_1 . ОСОБА_1 , як єдиний спадкоємець після смерті матері, звернувся до Шістнадцятої київської державної нотаріальної контори з заявою про прийняття спадщини, де дізнався, що 06 листопада 2008 року ОСОБА_4 заповіла вказану квартиру сторонній особі - ОСОБА_3 . Позивач з 1998 року проживав з матір`ю, але відповідачку бачив лише кілька разів. У 2008 році, через проблеми з документами, позивач не працював, тому у сім`ї було скрутне матеріальне становище. ОСОБА_4 сильно захворіла та терміново потребувала коштів на лікування, у зв`язку з чим звернулася до ТОВ «Центр допомоги та соціального захисту пенсіонерів» з проханням укласти з нею договір довічного утримання на умовах фінансового забезпечення. Оскільки запропоноване щомісячне грошове забезпечення, у розмірі 300 грн, її не влаштувало, мати позивача звернулась до відповідачки за фінансовою допомогою, так як терміново потребувала великої суми коштів на лікування. ОСОБА_4 , маючи проблеми зі здоров`ям, розуміла, що невдовзі їй знадобиться допомога, яку вона розраховувала отримати від соціального працівника, але за наявності договору довічного утримання на умовах матеріального забезпечення, вона б не мала права на таку допомогу, тому склала заповіт на ім`я ОСОБА_3 , як гарант виконання боргових зобов`язань перед нею. У 2005 році ОСОБА_4 посвідчила ще один заповіт. У 2017 році, коли стан матері різко погіршився, а позивач працював та не міг весь час бути з нею, ОСОБА_4 стала на облік Територіальний центр соціального обслуговування Дніпровського району та отримувала допомогу від соціального працівника. Деякий час після складання оспорюваного заповіту відповідачка допомагала матері позивача фінансово, приносила продукти, а згодом зникла з їх життя, а мати забула про складений заповіт. Весь тягар утримання хворої матері, її лікування в останні роки життя та її поховання позивач взяв на себе. Відповідач звернулась до нотаріуса з заявою про прийняття спадщини за заповітом, але свідоцтво про право на спадщину не отримала, у спадщину не вступила, спадковим майном не користується та його не утримує. Вказане свідчить про відсутність у ОСОБА_4 наміру заповідати свою квартиру стороннім особам, оскільки оскаржуваний заповіт вона склала у зв`язку зі скрутним матеріальним становищем та з метою приховати договір довічного утримання, оскільки фактично між нею та відповідачкою склалися відносини, що випливають з договору довічного утримання, а тому заповіт є удаваним правочином. Фактично ОСОБА_4 уклала з ОСОБА_3 договір довічного утримання, погоджуючись на передачу майна за заповітом лише за умови надання їй фінансового утримання. Відсутність у ОСОБА_4 під час укладення заповіту волевиявлення на безоплатну передачу майна є підставою для визнання заповіту як удаваного договору довічного утримання недійсним.

Ухвалою судді Дніпровського районного суду м. Києва Астахової О.О. від 09 січня 2018 року відкрито провадження у цивільній справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_3 , третя особа: Міністерство юстиції України про визнання заповіту недійсним, за правилами загального позовного провадження, справа призначена до підготовчого засідання.

08 травня 2018 року до суду надійшли письмові пояснення щодо позову від уповноваженого представника третьої особи Міністерства юстиції України - Чумакової М.В., у яких, зважаючи не та, що дії органів та посадових осіб Головного територіального управління юстиції у місті Києві та його підпорядкованих органів позивачем не оскаржуються, просить розглянути справу та прийняти рішення у відповідності до вимог чинного законодавства.

У підготовчому судовому засіданні 14 травня 2018 року, ухвалою суду, постановленою у порядку ч. 4 ст. 259 Цивільного процесуального кодексу України, не виходячи до нарадчої кімнати, було задоволено клопотання представника позивача про допит свідків.

Цього ж дня судом, заклопотанням представника позивача, постановлено ухвали про витребування доказів - копії матеріалів спадкової справи від Шістнадцятої київської державної нотаріальної контори, а також - про призначення по справі судово-психіатричної (посмертної) експертизи та зупинення провадження до закінчення проведення експертизи.

05 червня 2018 року до суду від Військово-медичного управління Служби безпеки України надійшла карта стаціонарного хворого № 496/2017 ОСОБА_4

12 червня 2018 року до суду від Шістнадцятої київської державної нотаріальної контори надійшла копія спадкової справи № 424/2017 до майна померлої ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_4 .

Ухвалою Дніпровського районного суду м. Києва 16 липня 2018 року поновлено провадження у справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_3 , третя особа: Міністерство юстиції України про визнання заповіту недійсним для розгляду клопотання судового експерта, клопотання Київського міського центру судово-психіатричних експертиз - задоволено, витребувані матеріали, необхідні для проведення експертизи, та провадження у справі зупинено до закінчення проведення судово-психіатричної (посмертної) експертизи, призначеної ухвалою Дніпровського районного суду м. Києва від 14 травня 2018 року.

Ухвалою Дніпровського районного суду м. Києва від 26 жовтня 2018 року поновлено провадження у цивільній справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_3 , третя особа: Міністерство юстиції України про визнання заповіту недійсним, для розгляду клопотання експерта про надання додаткових матеріалів.

Ухвалою Дніпровського районного суду м. Києва від 08 лютого 2019 року провадження у справі зупинено до закінчення проведення експертизи.

Ухвалою Дніпровського районного суду м. Києва від 15 квітня 2019 року провадження у справі поновлено для розгляду клопотання експерта про надання додаткових матеріалів.

Ухвалою Дніпровського районного суду м. Києва від 19 квітня 2019 року задоволено клопотання Київського міського центру судово-психіатричних експертиз про надання додаткових матеріалів, витребувані додаткові матеріали для проведення експертизи, провадження у справі зупинено до закінчення проведення судово-психіатричної (посмертної) експертизи, призначеної ухвалою Дніпровського районного суду м. Києва від 14 травня 2018 року.

23 травня 2019 року до суду від Військово-медичного управління Служби безпеки України надійшов оригінал медичної картки амбулаторного хворого № 1364/1.

08 серпня 2019 року до Дніпровського районного суду м. Києва від Київського міського центру судово-психіатричної експертизи надійшов висновок судово-психіатричного експерта №316 від 06 червня 2019 року.

Ухвалою Дніпровського районного суду м. Києва від 30 серпня 2019 року поновлено провадження у справі та справа призначена до судового засідання.

22 травня 2020 року цивільна справа за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_3 , третя особа: Міністерство юстиції України про визнання заповіту недійсним, була передана у провадження судді Катющенко В.П., відповідно до протоколу повторного автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 20 травня 2020 року.

Ухвалою судді Дніпровського районного суду м. Києва Катющенко В.П. від 26 травня 2020 року цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_3 , третя особа: Міністерство юстиції України про визнання заповіту недійсним прийнято до свого провадження та призначено до підготовчого судового засідання.

08 липня 2020 року до суду від позивача, ОСОБА_1 , надійшла уточнена позовна заява про визнання заповіту недійсним, з доказами на її обґрунтування, яку було прийнято ухвалою суду від 14 вересня 2020 року, сторонам роз`яснено процесуальні права подати заяви по суті справи на уточнену позовну заяву та встановлено відповідні строки.

21 жовтня 2020 року судом постановлено ухвалу про закінчення підготовчого провадження у цій цивільній справі та призначено її до судового розгляду по суті, встановлено загальний порядок дослідження доказів у справі; в судове засідання викликано сторони по справі, свідків: ОСОБА_5 та ОСОБА_6

16 лютого 2021 року до суду надійшла заява позивача, у якій просить залишити без розгляду заяву про виклик свідків в частині допиту свідків ОСОБА_5 та ОСОБА_7 , у зв`язку з неможливістю забезпечення їх явки.

У судовому засіданні позивач ОСОБА_1 заявлений позов підтримав та просив його повністю задовольнити. Зазначив, що про заповіт матері він дізнався після її смерті. У 2008 році він не працював, мати переживала, що він залишиться без квартири, було скрутне матеріальне становище, мати зверталась до ОСОБА_3 і можливо через це склала заповіт. Потім вона мабуть забула про заповіт. У 2015 році вони заходили до нотаріуса, щоб переписати на нього квартиру, але він сказав, що і так все залишиться синові. Позивач займався похороном матері, встановив пам`ятник, однак на кремацію не їздив через хворобу.

Представник позивача ОСОБА_1 - ОСОБА_2 у судовому засіданні підтримала та просила його задовольнити, з підстав викладених в уточненій позовній заяві. Вважає, що заповіт був складений з метою приховування договору довічного утримання. У 2008 році через скрутне матеріальне становище ОСОБА_4 звернулася до соціального закладу, де їй запропонували лише оплату комунальних послуг та 300 грн. Мати позивача знала, що при укладенні договору довічного утримання, вони втратить право на отримання соціальних послуг, тому склала заповіт.

Відповідачка ОСОБА_3 у судовому засіданні проти позову заперечила, вважала, що складений на її ім`я заповіт не міг приховувати договору довічного утримання, оскільки сама відповідачка та її родина не мали фінансової можливості утримувати померлу. Показала, що вона була хрещеницею померлої ОСОБА_4 , яка похрестила її у 1975 році. Мати відповідачки та ОСОБА_4 працювали разом з 1967 року, вони весь час підтримували стосунки, коли не мали можливості бачитись, то телефонували один одному. Належна померлій квартира з 2006 р. по 2016 р. була заставлена за кредитним договором, який отримали відповідачка з чоловіком. Син ОСОБА_4 про цю обставину не знав, участі у житті матері не приймав. Саме ОСОБА_4 за життя допомагала родині відповідачки, яка лише інколи мали можливість надавати їй невеликі суми коштів по 300-500 грн. Коли ОСОБА_4 захворіла та потрапила до лікарні, то відповідачка приїхала до неї та купувала їй ліки, харчування та засоби гігієни. ОСОБА_3 дала гроші на поховання ОСОБА_4 . Відповідачка пропонувала ОСОБА_4 укласти договір довічного утримання з якоюсь іншою особою, однак вона категорично відмовилась, та склала заповіт на неї.

Уповноважений представник третьої особи Головного територіального управління юстиції у місті Києві Міністерства юстиції України у судове засідання не з`явився, подав заяву про розгляд справи за відсутності представника.

Свідок ОСОБА_8 у судовому засіданні показав, що померлу знав близько 25-30 років, мав із нею дружні стосунки. Він був водієм та підвозив її, вони спілкувалися. Її син не мав документів та помела через це була у відчаї. Розповіла, що у неї є близька подруга, для того щоб квартира не пропала, хоче попросити її щоб наглядала і за нею, і за сином. ОСОБА_4 не розповідала свідку, що ОСОБА_3 їй допомагає. Зазначив, що син останнім часом утримував ОСОБА_4 , вони жили разом, спочатку мали натягнуті відносини, а згодом вони покращились.

Суд, вислухавши пояснення учасників справи, покази свідка, дослідивши письмові докази, наявні у матеріалах справи, всебічно перевіривши обставини на яких вони ґрунтуються, у відповідності з нормами матеріального права, що підлягають застосуванню до даних правовідносин, оцінивши наявні у справі докази в їх сукупності, встановив наступні обставини та дійшов до наступних висновків.

Як убачається з матеріалів справи, ІНФОРМАЦІЯ_1 у віці 80 років померла ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , що підтверджується свідоцтвом про смерть Серія НОМЕР_1 , що видане 03 лютого 2017 року Відділом державної реєстрації смерті Головного територіального управління юстиції у м. Києві (т.1 а.с. 5).

Після смерті ОСОБА_4 відкрилась спадщина на її майно, зокрема на квартиру АДРЕСА_1 .

На випадок своєї смерті ОСОБА_4 склала заповіт від 06 листопада 2008 року, посвідчений приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу, Кияницею А.Ф., зареєстрований в реєстрі за № 12107, яким належну їй квартиру АДРЕСА_1 , заповіла ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_3 . Крім того, цим заповітом ОСОБА_4 скасувала раніше складений нею заповіт, посвідчений приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Соврас О.Ю. 16 червня 2005 року за № 3740 (т. 1 а.с. 6, 9).

Згідно з Витягом про реєстрацію у Спадковому реєстрі № 17137623 від 06.11.2008 р., що виданий приватним нотаріусом Кияницею А.Ф., заповіт, складений ОСОБА_4 06 листопада 2008 року, зареєстрований у спадковому реєстрі за номером 45769238 (т.1 а.с. 55).

Відповідно до ст. 1233 Цивільного кодексу України заповітом є розпорядження фізичної особи на випадок своєї смерті.

Заповідач може призначити своїми спадкоємцями одну або кілька фізичних осіб, незалежно від наявності у нього з цими особами сімейних, родинних відносин, а також інших учасників цивільних відносин (ч.1 ст. 1235 Цивільного кодексу України).

Згідно з ч. 2 ст. 1236 Цивільного кодексу України заповідач має право скласти заповіт щодо усієї спадщини або її частини.

Загальні вимоги до форми заповіту встановлені ст. 1247 Цивільного кодексу України . Заповіт складається у письмовій формі, із зазначенням місця та часу його складення. Заповіт має бути особисто підписаний заповідачем. Якщо особа не може особисто підписати заповіт, він підписується відповідно до частини четвертої статті 207 цього Кодексу. Заповіт має бути посвідчений нотаріусом або іншими посадовими, службовими особами, визначеними у статтях 1251-1252 цього Кодексу. Заповіти, посвідчені особами, зазначеними у частині третій цієї статті, підлягають державній реєстрації у Спадковому реєстрі в порядку, затвердженому Кабінетом Міністрів України.

Звертаючись до суду з даним позовом, позивач, як на підставу для визнання заповіту недійсним, посилається на удаваність такого правочину, який, на його думку, мав на меті передачу власником свого майна у власність відповідачки з отриманням взаємної винагороди, та не був вчинений безоплатно на користь відповідачки.

Як роз`яснив Пленум Верховного Суду України в п.17 Постанови № 7 від 30 травня 2008 р. «Про судову практику у справах про спадкування», право на пред`явлення позову про недійсність заповіту виникає лише після смерті заповідача.

Заповіт, складений особою, яка не мала на це права, зокрема, недієздатною, малолітньою, неповнолітньою особою (крім осіб, які в установленому порядку набули повну цивільну дієздатність), особою з обмеженою цивільною дієздатністю, представником від імені заповідача, а також заповіт, складений із порушенням вимог щодо його форми та посвідчення, згідно із частиною першою статті 1257 ЦК є нікчемним, тому на підставі статті 215 ЦК визнання такого заповіту недійсним судом не вимагається.

ОСОБА_1 є рідними сином заповідача, ОСОБА_4 , що сторонами не заперечується та підтверджується матеріалами справи.

07 липня 2017 року ОСОБА_1 , як спадкоємець за законом на майно померлої матері, ОСОБА_4 , звернувся до Шістнадцятої київської державної нотаріальної контори з заявою про прийняття спадщини (т. 1 а.с. 48).

Цього ж дня Шістнадцятою київською державною нотаріальною конторою заведено спадкову справу № 424/2017 до майна померлої ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_4 , номер у Спадковому реєстрі: 60903067 (т. 1 а.с. 47-80, 68).

12 липня 2017 року ОСОБА_3 , як спадкоємець по заповіту на майно померлої ОСОБА_4 звернулася до Шістнадцятої київської державної нотаріальної контори з заявою про прийняття спадщини (т. 1 а.с. 49).

Відповідно до довідки № 734, виданої 10 березня 2017 року Комунальним концерном «Центр комунального сервісу», ОСОБА_1 дійсно зареєстрований за адресою проживання: АДРЕСА_1 , та його мати, ОСОБА_4 , 1936 р.н., була зареєстрована з 08.05.1997 року за вказаною адресою до дня смерті. Знята з реєстраційного обліку по смерті ІНФОРМАЦІЯ_4 (т. 1 а.с. 52).

11 серпня 2017 року Шістнадцятою київською державною нотаріальною конторою видано Лутай В.Ю. свідоцтво за реєстровим № 5-686 про право на спадщину, яка складається з: автомобіля - марки ЗАЗ, модель 1140, реєстраційний номер НОМЕР_2 , що підтверджується витягом про реєстрацію в Спадковому реєстрі (т. 1 а.с. 74, 77-78).

26 жовтня 2017 року Шістнадцятою київською державною нотаріальною конторою видано Лутай В.Ю. свідоцтво за реєстровим № 5-880 про право на спадщину, яка складається з грошових вкладів з відповідною грошовою компенсацією та нарахованих на вищезазначені суми відсотків на день виплати коштів і простих іменних акцій, що підтверджується витягом про реєстрацію в Спадковому реєстрі (т. 1 а.с. 75, 79-80).

Відповідно до відповіді ТОВ «Центр допомоги та соціального захисту пенсіонерів» № 34/1/20 від 23.04.2020 р. наданої за зверненням ОСОБА_1 15.10.2008 р. ОСОБА_4 зверталась з заявою щодо можливості укладення з нею договору довічного утримання на умовах фінансового забезпечення, оскільки потребувала коштів на лікування та спеціалістами їй було роз`яснено суть договору довічного утримання та запропоновано укласти договір довічного утримання на умовах: оплата комунальних послуг та виплата щомісячного грошового забезпечення в розмірі 300 грн (т.1 а.с. 237).

Згідно з листом Територіального центру соціального обслуговування Дніпровського району м. Києва ОСОБА_4 , яка мешкала за адресою: АДРЕСА_1 перебувала на надомному обслуговуванні в Березняківському відділенні соціальної допомоги вдома Територіального центру з 14.03.2013 р. Знята з надомного обслуговування у зв`язку з переїздом (28.03.2014 р.). Соціальні послуги надавалися згідно графіка 1 раз на тиждень, а саме: придбання і доставка продуктових, промислових товарів, доставка медикаментів, оплата комунальних послуг, послуги перукаря та санітарної гігієни (т.1 а.с. 238).

За вимог ч. 1 ст. 1234 Цивільного кодексу України право на заповіт має фізична особа з повною цивільною дієздатністю.

Відповідно до статті 1257 Цивільного кодексу України за позовом заінтересованої особи суд визнає заповіт недійсним, якщо буде встановлено, що волевиявлення заповідача не було вільним і не відповідало його волі.

Стаття 1257 Цивільного кодексу України передбачає вичерпний перелік підстав для визнання заповіту недійсним, в якій передбачено, що заповіт, складений особою, яка не мала на це права, а також заповіт, складений з порушенням вимог щодо його форми та посвідчення, є нікчемним. За позовом заінтересованої особи суд визнає заповіт недійсним, якщо буде встановлено, що волевиявлення заповідача не було вільним і не відповідало його волі. Таке ж положення міститься і у частині 3 статті 203 Цивільного кодексу України.

Отже, заповіт, як односторонній правочин підпорядковується загальним правилам ЦК України щодо недійсності правочинів. Недійсними є заповіти: 1) в яких волевиявлення заповідача не було вільним і не відповідало його волі; 2) складені особою, яка не мала на це права (особа не має необхідного обсягу цивільної дієздатності для складання заповіту); 3) складені з порушенням вимог щодо його форми та посвідчення (відсутність нотаріального посвідчення або посвідчення особами, яке прирівнюється до нотаріального, складання заповіту представником, відсутність у тексті заповіту дати, місця його складання тощо).

Зі змісту наведених норм вбачається, що дійсним, тобто таким, що відповідає вимогам закону є заповіт, який посвідчений уповноваженою особою, яка мала на це право в силу закону, відсутні порушення його форми та посвідчення, волевиявлення заповідача було вільним і відповідало його волі (правова позиція Верховного суду, викладена у постанові від 15 травня 2019 року у справі № 515/1104/17).

Відповідно до ч. 1 ст. 202 Цивільного кодексу України правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків.

Загальні вимоги, додержання яких є необхідним для чинності правочину, встановлені у ст. 203 Цивільного кодексу України, зокрема.

Зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам. Особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності. Волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі. Правочин має вчинятися у формі, встановленій законом. Правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним. Правочин, що вчиняється батьками (усиновлювачами), не може суперечити правам та інтересам їхніх малолітніх, неповнолітніх чи непрацездатних дітей.

Згідно з ч. 1 ст. 215 Цивільного кодексу України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою-третьою та шостою ст. 203 ЦК України. Недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). У цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається. У випадках, встановлених цим Кодексом, нікчемний правочин може бути визнаний судом дійсним. Якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин).

Таким чином, зміст правочину не може суперечити Цивільному кодексу України, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства; особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності; волевиявлення учасників правочину має бути вільним і відповідати його волі.

У пункті 18 Постанови Пленуму Верховного Суду України від 30.05.2008 року № 7 «Про судову практику у справах про спадкування» роз`яснено, що за позовом заінтересованої особи суд визнає заповіт недійсним, якщо він був складений особою під впливом фізичного або психічного насильства або особою, яка через стійкий розлад здоров`я не усвідомлювала значення своїх дій та (або) не могла керувати ними. Для встановлення психічного стану заповідача в момент складання заповіту, який давав би підставу припустити, що особа не розуміла значення своїх дій і (або) не могла керувати ними на момент складання заповіту, суд призначає посмертну судово-психіатричну експертизу.

Як роз`яснив Пленум Верховного Суду України в пункті 16 постанови № 9 від 6 листопада 2009 року «Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними», правила статті 225 ЦК поширюються на ті випадки, коли фізичну особу не визнано недієздатною, однак у момент вчинення правочину особа перебувала в такому стані, коли вона не могла усвідомлювати значення своїх дій та (або) не могла керувати ними (тимчасовий психічний розлад, нервове потрясіння тощо). Для визначення наявності такого стану на момент укладення правочину суд відповідно до статті 145 ЦПК зобов`язаний призначити судово-психіатричну експертизу за клопотанням хоча б однієї із сторін. Справи про визнання правочину недійсним із цих підстав вирішуються з урахуванням як висновку судово-психіатричної експертизи, так і інших доказів відповідно до статті 212 ЦПК. При розгляді справ за позовами про визнання недійсними заповітів на підставі статті 225, частини другої статті 1257 ЦК України суд відповідно до статті 145 ЦПК за клопотанням хоча б однієї зі сторін зобов`язаний призначити посмертну судово-психіатричну експертизу. Висновок такої експертизи має стосуватися стану особи саме на момент вчинення правочину.

Суд може визнати заповіт недійсним, якщо буде встановлено, волевиявлення заповідача не було вільним і не відповідало його волі, тобто якщо суд прийде до переконання, що документ складено людиною, не здатною усвідомлювати значення своїх дій або керувати ними або заповідач перебував під чиїмось тиском, впливом обману, погрози насильства, якщо оформлення його було вимушеним, написаним під час небезпечної для життя хвороби або внаслідок важких обставин, тоді цей заповіт буде визнано недійсним.

Оскільки первісний позов позивач обґрунтовував, тим що ОСОБА_4 вчинила оспорюваний заповіт у час загострення хвороби, коли вона не могла усвідомлювати значення своїх дій та керувати ними, та під впливом відповідача, то за клопотанням позивача судом для встановлення психічного стану спадкодавця на момент підписання заповіту, який би давав підстави вважати, що особа не розуміла значення своїх дій та не могла керувати ними на момент складання заповіту, було призначено по справі судово-психіатричну (посмертну) експертизу.

Згідно з висновком судово-психіатричної експертизи № 316 від 06 червня 2019 року, проведеної Київським міським центром судово-психіатричної експертизи відносно ОСОБА_4 , 1936 року народження, остання в період підписання заповіту (06.11.2018 р.), на будь-який психічний розлад не страждала. За своїм психічним станом вона усвідомлювала значення своїх дій та могла керувати ними (т.1 а.с. 169-171).

З огляду на викладене, жодної з передбачених статтею 1257 ЦК України обставин, в ході судового розгляду не встановлено. При цьому заповіт по формі та змісту відповідає вимогам чинного законодавства, а його зміст не викликає сумніву щодо дійсного волевиявлення заповідача.

Відповідно до ч. 1 ст. 235 Цивільного кодексу України удаваним є правочин, який вчинено сторонами для приховання іншого правочину, який вони насправді вчинили.

Згідно з роз`ясненням, викладеним у п. 25 Постанови Пленуму Верховного суду від 06.11.2009 р. № 9 «Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними» за удаваним правочином (стаття 235 ЦК) сторони умисно оформляють один правочин, але між ними насправді встановлюються інші правовідносини. На відміну від фіктивного правочину, за удаваним правочином права та обов`язки сторін виникають, але не ті, що випливають зі змісту правочину. Встановивши під час розгляду справи, що правочин вчинено з метою приховати інший правочин, суд на підставі статті 235 ЦК має визнати, що сторонами вчинено саме цей правочин, та вирішити спір із застосуванням норм, що регулюють цей правочин. Якщо правочин, який насправді вчинено, суперечить закону, суд ухвалює рішення про встановлення його нікчемності або про визнання його недійсним. До удаваних правочинів наслідки недійсності, передбачені статтею 216 ЦК, можуть застосовуватися тільки у випадку, коли правочин, який сторони насправді вчинили, є нікчемним або суд визнає його недійсним як оспорюваний.

Відповідно до ст. 744 Цивільного кодексу України за договором довічного утримання (догляду) одна сторона (відчужувач) передає другій стороні (набувачеві) у власність житловий будинок, квартиру або їх частину, інше нерухоме майно або рухоме майно, яке має значну цінність, взамін чого набувач зобов`язується забезпечувати відчужувача утриманням та (або) доглядом довічно.

Оскільки заповіт за своєю правовою природою є одностороннім правочином фізичної особи, що полягає в її особистому розпорядженні на випадок своєї смерті, та яке відповідає внутрішній волі самого заповідача, то при складанні заповіту заповідач керується виключно своїми міркуваннями та інтересами та не має обов`язку брати до уваги ні думку спадкоємців, зазначених у заповіті, ні інших сторонніх осіб.

Згідно з ч. 1 ст. 202, ч. 3 ст. 203 ЦК України головною вимогою для правочину є вільне волевиявлення та його відповідність внутрішній волі сторін, які спрямовані на настання певних наслідків, то основним юридичним фактом, що суд повинен установити, є дійсна спрямованість волі сторін при укладенні договору, а також з`ясування питання про те, чи не укладено цей правочин з метою приховати інший та яких саме.

У відповідності до ст.ст. 12, 81 Цивільного процесуального кодексу України кожна сторона зобов`язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

За змістом ст.ст. 76, 77 Цивільного процесуального кодексу України суд встановлює наявність або відсутність обставин, котрими обґрунтовують свої вимоги і заперечення сторони, на підставі доказів, які містять інформацію щодо предмета доказування.

Оцінюючи здобуті по справі докази за своїм внутрішнім переконання щодо їх належності, допустимості, достовірності, а також достатності і взаємності зв`язку, розглядаючи даний спір в межах заявлених вимог, суд доходить висновку про відсутність у матеріалах справи належних та допустимих доказів того, що померла ОСОБА_4 на час складення оспорюваного заповіту була абсолютно неспроможною усвідомлювати значення своїх дій та не могла керувати ними, зокрема проведена у справі посмертна судово-психіатрична експертиза дала чіткий висновок про те, що заповідач на час складання спірного заповіту усвідомлювала значення своїх дій та могла керувати ними.

Твердження позивача про удаваність такого одностороннього правочину як складений ОСОБА_4 на ім`я відповідача заповіт, на думку суду, не заслуговують на увагу, оскільки будь-якими належним, допустимим та достовірними доказами не підкріплені, а також такі не знайшли свого підтвердження в ході судового розгляду. Судом не було встановлено, що померла ОСОБА_4 на час складення оспорюваного заповіту мала на меті приховати договір довічного утримання.

За таких обставин, з урахуванням вищевказаного, дослідивши наявні в матеріалах справи докази, суд вважає необхідним повністю відмовити позивачу в задоволенні його позовних вимог до ОСОБА_3 , третя особа: Міністерство юстиції України про визнання заповіту недійсним.

У зв`язку з відмовою у задоволенні позову, у суду відсутні підстави для стягнення із відповідача на користь позивача судових витрат у порядку ст. 141 Цивільного процесуального кодексу України.

На підставі викладеного, керуючись ст.ст. 15-16, 202, 203, 225, 235, 1233-1236, 1247, 1248, 1257 ЦК України, ст.ст. 2, 10, 13, 48, 49, 51, 76, 77-81, 89, 102, 133, 137, 141, 158, 209, 210, 247, 263, 265, 354 ЦПК України, суд -

У Х В А Л И В:

В позові ОСОБА_1 (РНОКПП: НОМЕР_3 , АДРЕСА_1 ) до ОСОБА_3 (РНОКПП: НОМЕР_4 , АДРЕСА_3 ), третя особа: Міністерство юстиції України (код ЄДРПОУ: 00015622, м. Київ вул. Городецького, 134) про визнання заповіту недійсним - відмовити.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

Учасник справи, якому повне рішення не було вручено у день його проголошення або складання, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.

Строк на апеляційне оскарження може бути також поновлений в разі пропуску з поважних причин, крім випадків, зазначених у частині другій статті 358 ЦПК України.

У відповідності до п.п. 15.5) п.п.15 п. 1 Розділу ХШ Перехідних Положень ЦПК України, до дня початку функціонування Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи апеляційні та касаційні скарги подаються учасниками справи до або через відповідні суди, а саме Дніпровський районний суд м. Києва.

Повний текст судового рішення складений 26 лютого 2021 року.

Суддя: