Рішення № 95181353, 23.02.2021, Основ'янський районний суд міста Харкова (до 25.04.2025 - Червонозаводський районний суд м. Харкова)

Справа № 646/7748/20

№ провадження 2/646/809/2021

Р І Ш Е Н Н Я

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

23.02.2021 року м. Харків

Червонозаводський районний суд м. Харкова в складі:

головуючого судді Власової Ю.Ю.,

секретар судового засідання – Сердюк В.К.

учасники справи:

позивач: ОСОБА_1 , зареєстроване у встановленому законом порядку місце проживання (перебування): АДРЕСА_1 ,

відповідач: товариство з додатковою відповідальністю «МІЖНАРОДНА СТРАХОВА КОМПАНІЯ», місцезнаходження: м. Харків, пр-т Гагаріна, буд. 41/2, корп. 8, офіс 1-12

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в м. Харкові в порядку спрощеного позовного провадження цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до товариства з додатковою відповідальністю «МІЖНАРОДНА СТРАХОВА КОМПАНІЯ» про стягнення страхового відшкодування,

в с т а н о в и в:

22 грудня 2020 року позивач ОСОБА_1 звернувся до суду із позовом, яким просить стягнути з відповідача товариства з додатковою відповідальністю «МІЖНАРОДНА СТРАХОВА КОМПАНІЯ» (далі – ТДВ «МСК») доплату стразового відшкодування за Договором (полісом) обов`язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів № 181821054 у сумі 41 899,96 грн.

Обґрунтовує вимоги позову ОСОБА_1 тим, що 08 лютого 2020 року по пр. Соборному, 70 у м. Запоріжжі водій ОСОБА_2 , керуючи транспортним засобом «KIA SPORTAGE», державний номерний знак НОМЕР_1 , не вибрав безпечної швидкості руху та не дотримався безпечної дистанції, в результаті чого, здійснив зіткнення з транспортним засобом «MERSEDES-BENZ E320», державний номерний знак НОМЕР_2 , який належить на праві власності ОСОБА_3 та переданий позивачу у законне володіння з правом отримання страхового відшкодування, що підтверджується довіреністю від 04 травня 2020 року. Постановою Орджонікідзевського районного суду м. Запоріжжя від 05 березня 2020 року ОСОБА_2 , визнано винним у вчиненні адміністративного правопорушення, передбаченого ст.124 КУпАП.

Позивач вказує, що на момент дорожньо-транспортної пригоди відповідальність ОСОБА_2 застрахована у страховика – відповідача у справі ТДВ «МСК» (поліс обов`язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів № 181821054), згідно з яким, розмір страхової суми за шкоду, завдану майну на одного потерпілого становить 100 000,00 грн. Таким чином, у розумінні Закону України від 01 липня 2004 року № 1961-IV «Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» (далі – Закон № 1961-IV), дорожньо-транспортна пригода, що сталася, є страховим випадком та передбачає для страховика (відповідача) наслідки, обумовлені ст. 22 цього Закону (відшкодування шкоди).

Позивач зазначає, що на виконання вимог ст.ст. 33, 35 Закону № 1961-IV, ним подано до ТДВ «МСК» повідомлення про настання страхового випадку, заяву про виплату страхового відшкодування та необхідні документи, передбачені ст. 35 цього Закону. 08 травня 2020 року відповідач направив йому листа під назвою «Про погодження розміру страхового відшкодування» із зазначенням розміру страхового відшкодування у сумі 44 296,14 грн., та 14 травня 2020 року він отримав означену суму від відповідача.

Не погоджуючись із виплаченою сумою страхового відшкодування, з метою визначення суми матеріального збитку, 19 травня 2020 року він звернувся до ТОВ «КЛЕВЕР ЕКСПЕРТ» та уклав договір про проведення оцінки. Відповідно до Звіту про оцінку вартості матеріального збитку, заподіяного власнику колісного транспортного засобу № 220/05-20 від 22 травня 2020 року, автомобіль «MERSEDES-BENZ E320», державний номерний знак НОМЕР_2 , є фізично знищеним, оскільки ринкова його вартість до дорожньо-транспортної пригоди становила 126 096,10 грн., а вартість відновлюваного ремонту становить 349 396,37 грн. Відповідно до Звіту про оцінку вартості матеріального збитку, заподіяного власнику колісного транспортного засобу № 220/05-20/1 від 05 червня 2020 року, ринкова вартість зазначеного автомобіля після дорожньо-транспортної пригоди становить 39 900,00 грн.

Таким чином, позивач вважає, що йому повинно бути відшкодовано матеріальний збиток у розмірі 86 196,10 грн., що відповідає різниці між вартістю транспортного засобу до дорожньо-транспортної пригоди (126 096,10 грн.) та вартістю транспортного засобу після дорожньо-транспортної пригоди (39 900,00 грн.), що підтверджується Звітами про оцінку вартості матеріального збитку, заподіяного власнику колісного транспортного засобу № 220/05-20 від 22 травня 2020 року та № 220/05-20/1.

Крім того, задля досудового врегулювання спору, 17 липня 2020 року ним до Національного банку України направлена скарга на неправомірні дії страховика, на що була надана відповідь про те, що відповідачем замовлено проведення оцінки транспортного засобу «MERSEDES-BENZ E320», державний номерний знак НОМЕР_2 , у оцінювача ФО-П ОСОБА_4 , та на підставі Звіту про оцінку колісного транспортного засобу № 045/02/20 страховиком здійснено виплату страхового відшкодування.

Позивач зазначає, що пунктом 34.3. ст. 34 Закону № 1961-IV передбачено, що для визначення причин настання страхового випадку та розміру збитків страховиком та МТСБУ залучаються їх працівники. Страховиком, МТСБУ та потерпілими також можуть залучатися аварійні комісари, експерти або юридичні особи, у штаті яких є аварійні комісари чи експерти. Тобто, вказана норма не передбачає звернення до оцінювача, адже згідно зі ст.ст. 7, 10, 11 Закону № 1961-IV оцінка майна проводиться на підставі договору про оцінку майна між суб`єктом оціночної діяльності – суб`єктом господарювання та замовником оцінки. Замовниками оцінки можуть бути особи, яким майно належить на законних підставах або у яких майно перебуває на законних підставах, а також ті, які замовляють оцінку майна за дорученням зазначених осіб. При цьому, Звіт про оцінку не є експертизою, оскільки регулюються різними правовими нормами.

Оскільки відповідач ТДВ «МСК» не отримував від позивача доручення на замовлення оцінки у ФО-П ОСОБА_4 , виконання Звіту про оцінку майна та здійснення управлінського рішення виконано не на законних підставах та всупереч п. 22.1 ст.22 Закону № 1961-IV.

Враховуючи ту обставину, що між ним та відповідачем не досягнуто згоди щодо розміру страхового відшкодування, позивач вважає, що доплаті на його користь підлягає страхове відшкодування у розмірі 41 899,96 грн., що становить різницю між ринковою вартістю транспортного засобу до дорожньо-транспортної пригоди (126 096,10 грн.), ринковою вартістю після дорожньо-транспортною пригодою (39 900,00 грн.) та виплаченою частиною страхового відшкодування (44 296,14 грн.).

Ухвалою Червонозаводського районного суду м. Харкова від 24 грудня 2020 року позов ОСОБА_1 до ТДВ «МСК» про стягнення страхового відшкодування, - прийнятий до розгляду та у справі відкрито провадження.

Ухвалою Червонозаводського районного суду м. Харкова від 19 січня 2021 року задоволено клопотання відповідача, з підстав, установлених ч.ч. 7, 8 ст. 178, п. 2 ч. 2 ст. 223 ЦПК України, розгляд справи відкладений.

Заперечуючи проти вимог позивача, у відзиві на позов відповідач ТДВ «МСК» вказує, що оскільки ОСОБА_1 не є власником «MERSEDES-BENZ E320», державний номерний знак НОМЕР_2 , з урахуванням приписів ст.ст. 316, 317, 319, 386 ЦК України він позбавлений права на захист права власності, пов`язаного з пошкодженням майна у судовому порядку.

У відповіді на відзив позивач зазначає про помилковість твердження відповідача про те, що ОСОБА_1 фактично не є належним позивачем у даній справі, оскільки він не є представником власника автомобіля, а законим володільцем цього майна, і має право на відшкодування шкоди. Таким чином, заперечення відповідача є безпідставними та необґрунтованими, а позовні вимоги такими, що підлягають задоволенню у повному обсязі.

Ухвалою Червонозаводського районного суду м. Харкова від 03 лютого 2021 року, задля надання можливості учасникам справи виконати положення ч. 4 ст. 179, ч. 4 ст. 180 ЦПК України, - розгляд справи відкладений. Також, реалізуючи положення п. 4 ч. 5 ст. 12 ЦПК України, учасникам справи роз`яснено положення ч. 1 ст. 81 ЦПК України та право на призначення у даній справі судової автотоварознавчої експертизи для визначення розміру матеріального збитку при настанні страхового випадку.

Суд зауважує, що станом на час розгляду даної справи по суті, учасники справи наведеними положеннями процесуального закону не скористалися, клопотань про призначення судової експертизи або витребування додаткових доказів у справі не заявили.

За приписами ч. 1 ст. 2 ЦПК України завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.

Відповідно до ч.ч. 1, 2 ст. 13 ЦПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. Збирання доказів у цивільних справах не є обов`язком суду, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

У судове засідання сторони не з`явилися, про час і місце розгляду справи повідомлені своєчасно та належним чином /а.с. 83-86/, причини неявки суду не повідомили, заяв про відкладення розгляду справи не подали.

За таких обставин, враховуючи положення ст.ст. 223, 275 ЦПК України та наявність у справі достатніх даних про права і взаємовідносини сторін, суд розглядає справу за їх відсутності.

Дослідивши надані сторонами докази, всебічно та повно з`ясувавши обставини справи, на яких ґрунтуються вимоги позову ОСОБА_1 , об`єктивно оцінивши в сукупності докази, які мають значення для її розгляду, суд дійшов висновку про відмову у задоволенні позову, з наступних підстав.

Преамбулою Закону України 07 березня 1996 року № 85/96-ВР «Про страхування» (далі – Закон № 85/96-ВР) унормовано, що цей Закон регулює відносини у сфері страхування і спрямований на створення ринку страхових послуг, посилення страхового захисту майнових інтересів підприємств, установ, організацій та фізичних осіб.

Відповідно до статті 1 Закону № 85/96-ВР страхування - це вид цивільно-правових відносин щодо захисту майнових інтересів фізичних осіб та юридичних осіб у разі настання певних подій (страхових випадків), визначених договором страхування або чинним законодавством, за рахунок грошових фондів, що формуються шляхом сплати фізичними особами та юридичними особами страхових платежів (страхових внесків, страхових премій) та доходів від розміщення коштів цих фондів.

Частиною 1 статті 3 цього Закону визначено, що страхувальниками визнаються юридичні особи та дієздатні фізичні особи, які уклали із страховиками договори страхування або є страхувальниками відповідно до законодавства України.

Предметом договору страхування можуть бути майнові інтереси, що не суперечать закону і пов`язані: з життям, здоров`ям, працездатністю та пенсійним забезпеченням (особисте страхування); з володінням, користуванням і розпорядженням майном (майнове страхування); з відшкодуванням страхувальником заподіяної ним шкоди особі або її майну, а також шкоди, заподіяної юридичній особі (страхування відповідальності) (ст. 4 Закону № 85/96-ВР).

Страхування може бути добровільним або обов`язковим. Обов`язкові види страхування, які запроваджуються законами України, мають бути включені до цього Закону (ст. 5 Закону № 85/96-ВР).

Відповідно до п. 9 ч. 1 ст. 7 цього Закону в Україні, зокрема, здійснюються такі види обов`язкового страхування: < > страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів.

Частиною 2 статті 8 Закону № 85/96-ВР визначено, що страховий випадок - подія, передбачена договором страхування або законодавством, яка відбулася і з настанням якої виникає обов`язок страховика здійснити виплату страхової суми (страхового відшкодування) страхувальнику, застрахованій або іншій третій особі.

За визначенням, наведеним у ч.ч. 16-18 ст. 9 Закону № 85/96-ВР страхове відшкодування - страхова виплата, яка здійснюється страховиком у межах страхової суми за договорами майнового страхування і страхування відповідальності при настанні страхового випадку.

Страхове відшкодування не може перевищувати розміру прямого збитку, якого зазнав страхувальник. Непрямі збитки вважаються застрахованими, якщо це передбачено договором страхування. У разі коли страхова сума становить певну частку вартості застрахованого предмета договору страхування, страхове відшкодування виплачується у такій же частці від визначених по страховій події збитків, якщо інше не передбачено умовами страхування. Франшиза - частина збитків, що не відшкодовується страховиком згідно з договором страхування.

Відповідно до ч. 1 ст. 16 Закону № 85/96-ВР договір страхування - це письмова угода між страхувальником і страховиком, згідно з якою страховик бере на себе зобов`язання у разі настання страхового випадку здійснити страхову виплату страхувальнику або іншій особі, визначеній у договорі страхування страхувальником, на користь якої укладено договір страхування (подати допомогу, виконати послугу тощо), а страхувальник зобов`язується сплачувати страхові платежі у визначені строки та виконувати інші умови договору.

Факт укладання договору страхування може посвідчуватися страховим свідоцтвом (полісом, сертифікатом), що є формою договору страхування (ч. 3 ст. 18 Закону № 85/96-ВР).

Відповідно до ч. 1 ст. 20 цього Закону страховик, окрім іншого, зобов`язаний при настанні страхового випадку здійснити виплату страхового відшкодування у передбачений договором строк. Страховик несе майнову відповідальність за несвоєчасне здійснення страхової виплати (страхового відшкодування) шляхом сплати страхувальнику неустойки (штрафу, пені), розмір якої визначається умовами договору страхування або законом.

Частиною 1 статті 25 Закону № 85/96-ВР визначено, що виплата страхового відшкодування проводиться страховиком згідно з договором страхування на підставі заяви страхувальника (його правонаступника або третіх осіб, визначених умовами страхування) і страхового акта (аварійного сертифіката), який складається страховиком або уповноваженою ним особою (аварійним комісаром) у формі, що визначається страховиком.

Частинами 1 та 2 статті 26 Закону № 85/96-ВР визначені підстави для відмови страховика у здійсненні страхового відшкодування.

Відносини у сфері обов`язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів (далі - обов`язкового страхування цивільно-правової відповідальності), що спрямовані на забезпечення відшкодування шкоди, заподіяної життю, здоров`ю та майну потерпілих при експлуатації наземних транспортних засобів на території України урегульовані нормами Закону № 1961-IV.

Відповідно до статті 1 у цьому Законі терміни вживаються в такому значенні:

1.1. страхувальники - юридичні особи та дієздатні громадяни, що уклали із страховиками договори обов`язкового страхування цивільно-правової відповідальності за шкоду, заподіяну життю, здоров`ю, майну третіх осіб під час експлуатації наземного транспортного засобу;

1.2. страховики - страхові організації, що мають право на здійснення обов`язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів відповідно до вимог, встановлених цим Законом та Законом № 85/96-ВР;

1.3. потерпілі - юридичні та фізичні особи, життю, здоров`ю та/або майну яких заподіяна шкода внаслідок дорожньо-транспортної пригоди з використанням транспортного засобу;

1.4. особи, відповідальність яких застрахована, - страхувальник та інші особи, які правомірно володіють забезпеченим транспортним засобом. Володіння забезпеченим транспортним засобом вважається правомірним, якщо інше не встановлено законом або рішенням суду;

1.5. наземні транспортні засоби (далі - транспортні засоби) - це пристрої, призначені для перевезення людей та/або вантажу, а також встановленого на ньому спеціального обладнання чи механізмів, які підлягають державній реєстрації та обліку у територіальних органах Міністерства внутрішніх справ України та/або допущені до дорожнього руху, а також ввезені на митну територію України для тимчасового користування, зареєстровані в інших країнах.

1.6. власники транспортних засобів - юридичні та фізичні особи, які відповідно до законів України є власниками або законними володільцями (користувачами) наземних транспортних засобів на підставі права власності, права господарського відання, оперативного управління, на основі договору оренди або правомірно експлуатують транспортний засіб на інших законних підставах;

1.7. забезпечений транспортний засіб - транспортний засіб, зазначений у чинному договорі обов`язкового страхування цивільно-правової відповідальності, за умови його експлуатації особами, відповідальність яких застрахована;

1.8. страховий поліс - єдина форма внутрішнього договору страхування, яка посвідчує укладення такого договору;

1.10. Уповноважений орган - Національний банк України;

1.12. дорожньо-транспортна пригода - подія, що сталася під час руху транспортного засобу, внаслідок якої загинули або поранені люди чи завдані матеріальні збитки.

Відповідно п. 2.1. статті 2 Закону № 1961-IV відносини у сфері обов`язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів регулюються Конституцією України, Цивільним кодексом України, Законом № 85/96-ВР, цим та іншими законами України і нормативно-правовими актами, прийнятими відповідно до них. Якщо норми цього Закону передбачають інше, ніж положення інших актів цивільного законодавства України, то застосовуються норми цього Закону.

Обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності здійснюється з метою забезпечення відшкодування шкоди, заподіяної життю, здоров`ю та/або майну потерпілих внаслідок дорожньо-транспортної пригоди та захисту майнових інтересів страхувальників (ст. 3 Закону № 1961-IV).

Суб`єктами обов`язкового страхування цивільно-правової відповідальності є страхувальники та інші особи, відповідальність яких застрахована, страховики, Моторне (транспортне) страхове бюро України (далі - МТСБУ), потерпілі (ст. 4 Закону № 1961-IV).

Об`єктом обов`язкового страхування цивільно-правової відповідальності є майнові інтереси, що не суперечать законодавству України, пов`язані з відшкодуванням особою, цивільно-правова відповідальність якої застрахована, шкоди, заподіяної життю, здоров`ю, майну потерпілих внаслідок експлуатації забезпеченого транспортного засобу (ст. 5 Закону № 1961-IV).

Статтею 6 цього Закону визначено, що страховим випадком є дорожньо-транспортна пригода, що сталася за участю забезпеченого транспортного засобу, внаслідок якої настає цивільно-правова відповідальність особи, відповідальність якої застрахована, за шкоду, заподіяну життю, здоров`ю та/або майну потерпілого.

Відповідно до п. 9.1. ст. 9 Закону № 1961-IV страхова сума - це грошова сума, у межах якої страховик зобов`язаний здійснити виплату страхового відшкодування відповідно до умов договору страхування.

Розмір франшизи при відшкодуванні шкоди, заподіяної майну потерпілих, встановлюється при укладанні договору обов`язкового страхування цивільно-правової відповідальності і не може перевищувати 2 відсотки від страхової суми, в межах якого відшкодовується збиток, заподіяний майну потерпілих. Страхове відшкодування завжди зменшується на суму франшизи, розрахованої за правилами цього підпункту (п. 12.1. ст. 12 Закону № 1961-IV).

Страховик подає інформацію про укладені та достроково припинені договори обов`язкового страхування цивільно-правової відповідальності до централізованої бази даних у порядку, встановленому у положенні про централізовану базу даних щодо обов`язкового страхування цивільно-правової відповідальності, яке затверджується Уповноваженим органом за поданням МТСБУ (ст. 11 Закону № 1961-IV).

Порядок здійснення страхового відшкодування на території України унормований положеннями розділу ІІІ цього Закону.

Так, відповідно до п. 22.1. ст. 22 Закону № 1961-IV у разі настання страхового випадку страховик у межах страхових сум, зазначених у страховому полісі, відшкодовує у встановленому цим Законом порядку оцінену шкоду, заподіяну внаслідок дорожньо-транспортної пригоди життю, здоров`ю, майну третьої особи.

Шкода, заподіяна в результаті дорожньо-транспортної пригоди майну потерпілого, - це шкода, пов`язана: з пошкодженням чи фізичним знищенням транспортного засобу < > (ст. 28 Закону № 1961-IV).

У зв`язку з пошкодженням транспортного засобу відшкодовуються витрати, пов`язані з відновлювальним ремонтом транспортного засобу з урахуванням зносу, розрахованого у порядку, встановленому законодавством, включаючи витрати на усунення пошкоджень, зроблених навмисно з метою порятунку потерпілих внаслідок дорожньо-транспортної пригоди, з евакуацією транспортного засобу з місця дорожньо-транспортної пригоди до місця проживання того власника чи законного користувача транспортного засобу, який керував транспортним засобом у момент дорожньо-транспортної пригоди, чи до місця здійснення ремонту на території України. Якщо транспортний засіб необхідно, з поважних причин, помістити на стоянку, до розміру шкоди додаються також витрати на евакуацію транспортного засобу до стоянки та плата за послуги стоянки (ст. 29 Закону № 1961-IV).

Транспортний засіб вважається фізично знищеним, якщо його ремонт є технічно неможливим чи економічно необґрунтованим. Ремонт вважається економічно необґрунтованим, якщо передбачені згідно з аварійним сертифікатом (рапортом), звітом (актом) чи висновком про оцінку, виконаним аварійним комісаром, оцінювачем або експертом відповідно до законодавства, витрати на відновлювальний ремонт транспортного засобу перевищують вартість транспортного засобу до дорожньо-транспортної пригоди.

Якщо транспортний засіб вважається знищеним, його власнику відшкодовується різниця між вартістю транспортного засобу до та після дорожньо-транспортної пригоди, а також витрати на евакуацію транспортного засобу з місця дорожньо-транспортної пригоди (ст. 30 Закону № 1961-IV).

Статтею 32 цього Закону унормовано випадки, коли шкода не відшкодовується.

Після отримання інформації про дорожньо-транспортну пригоду, яка може бути підставою для здійснення страхового відшкодування страховик зобов`язаний протягом двох робочих днів з дня отримання повідомлення про настання події, що містить ознаки страхового випадку, розпочати її розслідування, у тому числі здійснити запити щодо отримання відомостей, необхідних для своєчасного здійснення страхового відшкодування.

Протягом 10 робочих днів з дня отримання повідомлення про дорожньо-транспортну пригоду страховик зобов`язаний направити свого представника (працівника, аварійного комісара або експерта) на місце настання страхового випадку та/або до місцезнаходження пошкодженого майна для визначення причин настання страхового випадку та розміру збитків.

Якщо представник страховика не з`явився у визначений строк, потерпілий має право самостійно обрати аварійного комісара або експерта для визначення розміру шкоди. У такому разі страховик зобов`язаний відшкодувати потерпілому витрати на проведення експертизи (дослідження).

Для визначення причин настання страхового випадку та розміру збитків страховиком залучаються їх працівники. Страховиком та потерпілими також можуть залучатися аварійні комісари, експерти або юридичні особи, у штаті яких є аварійні комісари чи експерти (ст. 34 Закону № 1961-IV).

Відповідно до п.п. 35.1., 35.2. статті 35 Закону № 1961-IV для отримання страхового відшкодування потерпілий чи інша особа, яка має право на отримання відшкодування, протягом 30 днів з дня подання повідомлення про дорожньо-транспортну пригоду подає страховику заяву про страхове відшкодування. До заяви додаються відповідні (за переліком) документи.

Пунктами 36.1. - 36.2. статті 36 Закону № 1961-IV визначено, що страховик, керуючись нормами цього Закону, приймає вмотивоване рішення про здійснення страхового відшкодування або про відмову у здійсненні страхового відшкодування. Рішення про здійснення страхового відшкодування приймається у зв`язку з визнанням майнових вимог заявника або на підставі рішення суду, у разі якщо спір про здійснення страхового відшкодування розглядався в судовому порядку. Якщо розмір заподіяної шкоди перевищує страхову суму, розмір страхової виплати за таку шкоду обмежується зазначеною страховою сумою.

Страховик протягом 15 днів з дня узгодження ним розміру страхового відшкодування з особою, яка має право на отримання відшкодування, за наявності документів, зазначених у статті 35 цього Закону, повідомлення про дорожньо-транспортну пригоду, але не пізніш як через 90 днів з дня отримання заяви про страхове відшкодування зобов`язаний:

у разі визнання ним вимог заявника обґрунтованими - прийняти рішення про здійснення страхового відшкодування та виплатити його. Якщо відшкодування витрат на проведення відновлювального ремонту пошкодженого майна (транспортного засобу) з урахуванням зносу здійснюється безпосередньо на рахунок потерпілої особи (її представника), сума, що відповідає розміру оціненої шкоди, зменшується на суму визначеного відповідно до законодавства податку на додану вартість. При цьому доплата в розмірі, що не перевищує суми податку, здійснюється за умови отримання страховиком документального підтвердження факту оплати проведеного ремонту. Якщо у зв`язку з відсутністю документів, що підтверджують розмір заявленої шкоди, страховик не може оцінити її загальний розмір, виплата страхового відшкодування здійснюється у розмірі шкоди, оціненої страховиком. Страховик має право здійснювати виплати без проведення експертизи (у тому числі шляхом перерахування коштів особам, які надають послуги з ремонту пошкодженого майна), якщо за результатами проведеного ним огляду пошкодженого майна страховик і потерпілий досягли згоди про розмір та спосіб здійснення страхового відшкодування і не наполягають на проведенні оцінки, експертизи пошкодженого майна;

у разі невизнання майнових вимог заявника або з підстав, визначених статтями 32 та/або 37 цього Закону, - прийняти вмотивоване рішення про відмову у здійсненні страхового відшкодування.

Якщо дорожньо-транспортна пригода розглядається в цивільній, господарській або кримінальній справі, перебіг цього строку припиняється до дати, коли страховику стало відомо про набрання рішенням у такій справі законної сили.

Протягом трьох робочих днів з дня прийняття відповідного рішення страховик зобов`язаний направити заявнику письмове повідомлення про прийняте рішення.

За приписами п. 36.4. статті 36 Закону № 1961-IV виплата страхового відшкодування здійснюється безпосередньо потерпілому (іншій особі, яка має право на отримання відшкодування) або погодженим з ним особам, які надають послуги з ремонту пошкодженого майна, сплатили страхове відшкодування за договором майнового страхування, лікування потерпілих та інші послуги, пов`язані з відшкодуванням збитків.

Виплата страхового відшкодування (регламентна виплата) здійснюється шляхом безготівкового розрахунку.

За кожен день прострочення виплати страхового відшкодування (регламентної виплати) з вини страховика (МТСБУ) особі, яка має право на отримання такого відшкодування, сплачується пеня з розрахунку подвійної облікової ставки Національного банку України, яка діє протягом періоду, за який нараховується пеня (п. 36.5. ст. 36 Закону № 1961-IV).

Відповідно до п. 36.7. статті 36 цього Закону рішення страховика про здійснення або відмову у здійсненні страхового відшкодування може бути оскаржено страхувальником чи особою, яка має право на відшкодування, у судовому порядку.

Судом установлено, що 08 лютого 2020 року сталася дорожньо-транспортна пригода за участю транспортного засобу «KIA SPORTAGE», державний номерний знак НОМЕР_1 , під керуванням водія ОСОБА_2 , та транспортного засобу «MERSEDES-BENZ E320», державний номерний знак НОМЕР_2 , під керуванням водія ОСОБА_5 , належного на праві власності ОСОБА_3 .

Постановою Орджонікідзевського районного суду м. Запоріжжя від 05 березня 2020 року, що набрала законної сили 16 березня 2020 року, ОСОБА_2 визнано винним у вчиненні адміністративного правопорушення, передбаченого ст. 124 КУпАП /а.с. 5, 7-8/.

Відповідно до відомостей централізованої бази даних МТСБУ, на момент дорожньо-транспортної пригоди 08 лютого 2020 року, тобто на момент настання страхового випадку, цивільно-правова відповідальність ОСОБА_2 застрахована у страховика – відповідача у справі ТДВ «МСК» (поліс обов`язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів № 181821054) /а.с. 9/.

Довіреністю від 04 травня 2020 року серії НОІ 302162 на підставі усного договору доручення ОСОБА_3 уповноважив ОСОБА_1 розпоряджатися від його імені (обміняти, продати за ціну та на умовах на свій розсуд, передавати в оренду, позику, заставляти в забезпечення його власних зобов`язань тощо) належним йому на підставі свідоцтва про реєстрацію транспортного засобу серії НОМЕР_3 транспортним засобом «MERSEDES-BENZ E320», державний номерний знак НОМЕР_2 . Для чого надав представнику право вчиняти такі юридичні дії: здійснювати переобладнання автомобіля, здійснювати ремонт автомобіля, проходити державний технічний огляд, визначати на власний розсуд місце стоянки автомобіля, при необхідності зняти автомобіль з обліку, одержати транзитні номери, одержати державні номерні знаки на автомобіль, подавати та одержувати необхідні довідки та документи, включаючи заяви, у тому числі щодо його сімейного стану, дублікат свідоцтва про реєстрацію транспортного засобу в разі його втрати, довіреності, укладати від його імені договори цивільно-правового характеру щодо купівлі-продажу, користування автомобілем, визначати на власний розсуд ціну та інші умови, одержувати належні йому за цими договорами грошові суми, укладати договори обов`язкового страхування цивільної відповідальності, у випадку спричинення автомобілю пошкодження іншими особами в результаті дорожньо-транспортної пригоди чи заподіяння шкоди повіреною особою іншим транспортним засобам під час управління автомобілем як джерелом підвищеної небезпеки, укладати, якщо в ньому буде необхідність, від його імені угоди про відшкодування заподіяної шкоди, одержувати та сплачувати за такими угодами грошові суми у розмірах згідно із калькуляціями, актами, експертними висновками, також у випадку дорожньо-транспортної пригоди бути представником в суді та в страхових компаніях з питань одержання страхового відшкодування у будь-якому вигляді та розмірах.

Довіреність видана строком на три роки з правом передоручення, з правом виїзду за кордон, з правом використання автомобіля за межами України при наявності свідоцтва про реєстрацію органами у будь-якому Регіональному сервісному центрі МВС по свій територіях України, оформленого на підставі цієї довіреності і дійсна до 04 травня 2023 року /а.с. 6/.

Доказів недійсності цієї довіреності або її скасування у встановленому законом порядку матеріали справи не містять.

Сторонами не оспорюється, а матеріалами справи не спростовується та обставина, що позивачем на виконання вимог ст.ст. 33, 35 Закону № 1961-IV подано до ТДВ «МСК» повідомлення про настання страхового випадку разом із заявою про виплату страхового відшкодування та необхідними документами, передбаченими статтею 35 цього Закону.

08 травня 2020 року відповідачем ТДВ «МСК» на адресу позивача ОСОБА_1 сформований лист «Про погодження розміру страхового відшкодування за шкоду, заподіяну в результаті пошкодження транспортного засобу «MERSEDES-BENZ E320», державний номерний знак НОМЕР_2 », згідно якого, розрахований відповідно до вимог ст.ст. 22, 28, 30, 36 Закону № 1961-IV розмір страхової виплати становить 44 296,14 грн. (вартість транспортного засобу після дорожньо-транспортної пригоди – 79 496,29 грн.; вартість транспортного засобу на момент дорожньо-транспортної пригоди – 123 792,43 грн.; вартість відновлювального ремонту – 309 864,69 грн.; франшиза – 0 грн.).

У листі роз`яснено, що за відсутності обґрунтованих заперечень з визначення розміру страхового відшкодування, направлених листом на адресу ТДВ «МСК», розмір страхового відшкодування вважається погодженим /а.с. 10/.

Сторонами не заперечується та обставина, що 14 травня 2020 року (платіжне доручення від 14 травня 2020 року № 7121) позивачу ОСОБА_1 відповідачем здійснено виплату стразового відшкодування у розмірі 44 296,14 грн. /а.с. 39/.

Відповідно до Звіту про оцінку вартості матеріального збитку, заподіяного власнику колісного транспортного засобу № 220/05-20 від 22 травня 2020 року, що виконаний на замовлення позивача ОСОБА_1 суб`єктом оціночної діяльності ТОВ «КЛЕВЕР ЕКСПЕРТ», станом на дату оцінки 19 травня 2020 року: вартість матеріального збитку завданого власнику автомобіля «MERSEDES-BENZ E320», державний номерний знак НОМЕР_2 , становить 126 096,10 грн.; вартість відновлювального ремонту без урахування фізичного зносу вузлів і деталей становить 349 396,37 грн.; ринкова вартість автомобіля до моменту дорожньо-транспортної пригоди становить 126 096,10 грн. /а.с. 11-23/.

Відповідно до Звіту про оцінку транспортного засобу № 220/05-20/1 від 05 червня 2020 року, що виконаний на замовлення позивача ОСОБА_1 суб`єктом оціночної діяльності ТОВ «КЛЕВЕР ЕКСПЕРТ», станом на 05 червня 2020 року ринкова вартість пошкодженого автомобіля «MERSEDES-BENZ E320», державний номерний знак НОМЕР_2 , становить 39 900,00 грн. /а.с. 24-35/.

12 червня 2020 року позивачем на адресу Національного банку України направлена досудова вимога щодо виплати страхового відшкодування, у якій позивач, зокрема, зазначив, що між ним та страховиком не було досягнуто згоди щодо розміру страхового відшкодування, і він не відмовлявся від проведення оцінки та експертизи пошкодженого майна. Відтак, йому повинно бути відшкодовано матеріальний збиток у розмірі 86 196,10 грн., що відповідає різниці між вартістю транспортного засобу до дорожньо-транспортної пригоди (126 096,10 грн.) та вартістю транспортного засобу після дорожньо-транспортної пригоди (39 900,00 грн.), що підтверджується Звітом про оцінку вартості матеріального збитку, заподіяного власнику колісного транспортного засобу № 220/05-20 від 22 травня 2020 року та Звітом про оцінку транспортного засобу № 220/05-20/1 від 05 червня 2020 року /а.с. 36/.

На зазначене звернення Національним банком України ОСОБА_1 надана відповідь про те, що страховик зобов`язаний здійснити виплату страхового відшкодування на підставі експертизи або за наявності згоди із заявником про розмір страхового відшкодування. Законом не передбачено обов`язку страховика узгоджувати розмір страхового відшкодування. Згідно з інформацією та документами, наданими страховою компанією, страховиком відповідно до п. 30.2 ст. 30 Закону № 1961-IV, не порушуючи строків здійснення страхової виплати, йому виплачено страхове відшкодування у розмірі 44 296,14 грн. (платіжне доручення від 14 травня 2020 року № 7121). Розмір страхового відшкодування визначено на підставі Звіту про оцінку колісного транспортного засобу № 045/02/20, складеного оцінювачем ФО-П ОСОБА_4 (сертифікат суб`єкта оціночної діяльності ФДМУ від 27 квітня 2018 року № 370/18) /а.с. 38-39/.

Вважаючи, що діями відповідача ТДВ «МСК» порушено його право на отримання страхового відшкодування у зв`язку із настанням страхового випадку у повному обсязі, позивач ОСОБА_1 звернувся до суду із даним позовом.

Суд зазначає, що відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 395 ЦК України одним із видів речових прав на чуже майно є право володіння.

Володільцем чужого майна є особа, яка фактично тримає його у себе. Право володіння чужим майном може належати одночасно двом або більше особам. Фактичне володіння майном вважається правомірним, якщо інше не випливає із закону або не встановлено рішенням суду (ст. 397 ЦК України).

Речове право на чуже майно, як і право власності, носить абсолютний характер. Суб`єкт речового права на чуже майно вступає у відносини з усіма іншими суб`єктами, хто його оточує.

Таким чином, абсолютний характер речового права проявляється в тому, що порушником речового права на чуже майно може бути будь-яка особа із числа тих, з ким він вступає у відносини.

Статтею 396 ЦК України унормовано, що особа, яка має речове право на чуже майно, має право на захист цього права відповідно до положень глави 29 цього Кодексу, в тому числі - на відшкодування завданої майнової та моральної шкоди (ст. 386 ЦК України).

Згідно з роз`ясненнями, викладеними в постановах Пленуму Верховного Суду України від 27 березня 1992 року N 6 «Про практику розгляду судами справ про відшкодування шкоди» та від 22 грудня 1995 року N 20 «Про судову практику у справах за позовами про захист права приватної власності», право на відшкодування шкоди має особа, яка хоч і не є власником пошкодженого майна, але здійснює його експлуатацію на праві повного господарського відання, оперативного управління або з інших підстав (договору оренди, довіреності тощо).

Пунктом 13 постанови пленуму Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 01 березня 2013 року N 4 «Про деякі питання застосування судами законодавства при вирішенні спорів про відшкодування шкоди, завданої джерелом підвищеної небезпеки» визначено, що враховуючи, що відповідно до статей 386, 395, 396 ЦК України положення щодо захисту права власності поширюються також на осіб, які хоч і не є власниками, але володіють майном на праві господарського відання, оперативного управління або на іншій підставі, передбаченій законом чи договором (речове право), такі особи також мають право вимагати відшкодування шкоди, завданої цьому майну.

До таких осіб належить і особа, яка керувала транспортним засобом без доручення, але на підставі документів, визначених пунктом 2.1 Правил дорожнього руху України, затверджених постановою Кабінету Міністрів України від 10 жовтня 2001 року № 1306, (посвідчення водія на право керування транспортним засобом відповідної категорії та реєстраційного документа на транспортний засіб).

Положеннями Закону Україну від 05 липня 2011 року № 3565-VI «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо усунення надмірного державного регулювання у сфері автомобільних перевезень» було спрощено порядок керування транспортними засобами, у тому числі визначено, що водієві, який не є власником автомобіля, для керування транспортним засобом не потрібно оформляти нотаріально посвідчену довіреність на право керування автомобілем та тимчасовий реєстраційний талон, а достатньо отримати у власника такого майна технічний паспорт на нього.

З урахуванням тієї обставини, що на час настання страхового випадку 08 лютого 2020 року позивач управляв транспортним засобом «MERSEDES-BENZ E320», державний номерний знак НОМЕР_2 , на передбачених законом підставах, а саме на підставі посвідчення водія на право керування транспортними засобами та реєстраційного документа на транспортний засіб, на нього поширюються положення статей 386, 395, 396 ЦК України щодо захисту права власності.

Наведене вище узгоджується із правовим висновком, викладеним, зокрема у постановах Верховного Суду від 17 жовтня 2019 року у справі № 300/193/17 (№ 61-27123св18), від 14 березня 2018 року у справі № 635/4944/14-ц (№ 61-5951св18).

Відтак, суд не приймає до уваги доводи ТДВ «МСК» про те, що у даному випадку ОСОБА_1 не є належним позивачем у справі.

При цьому, наведена обставина не спростовується і самим відповідачем, оскільки сплативши 14 травня 2020 року (платіжне доручення від 14 травня 2020 року № 7121) страхове відшкодування ОСОБА_1 , відповідач фактично визнав, що саме йому має бути відшкодована шкода, яка заподіяна у результаті дорожньо-транспортної пригоди.

Суд зазначає, що за змістом пункту 1 частини другої статті 22 ЦК України реальними збитками є втрати, яких особа зазнала у зв`язку зі знищенням або пошкодженням речі, а також витрати, які особа зробила або мусить зробити для відновлення свого порушеного права.

За загальним правилом та з огляду на положення статті 1192 ЦК України розмір збитків визначається відповідно до реальної вартості втраченого майна на момент розгляду справи або виконання робіт, необхідних для відновлення пошкодженої речі.

Пунктом 2.4 Методики товарознавчої експертизи та оцінки колісних транспортних засобів, затвердженої наказом Міністерства юстиції України, Фонду державного майна України від 24 листопада 2003 року № 142/2092, зареєстрованої в Міністерстві юстиції України 24 листопада 2003 року за № 1074/8395 (з відповідним змінами) вартість матеріального збитку (реальні збитки) визначається як вартісне значення витрат, яких зазнає власник у разі пошкодження або розукомплектування КТЗ, з урахуванням фізичного зносу та витрат, яких зазнає чи може зазнати власник для відновлення свого порушеного права користування КТЗ (втрати товарної вартості).

Виходячи з аналізу зазначених норм, визначення розміру матеріального збитку при настанні страхового випадку повинно бути підтверджено належним засобом доказування, зокрема, звітом (актом) про оцінку майна, який повинен відповідати вимогам Закону України 12 липня 2001 року № 2658-III «Про оцінку майна, майнових прав та професійну оціночну діяльність» та Методики товарознавчої експертизи та оцінки колісних транспортних засобів, затвердженої наказом Міністерства юстиції України, Фонду державного майна України від 24 листопада 2003 року № 142/2092, зареєстрованої в Міністерстві юстиції України 24 листопада 2003 року за № 1074/8395 (з відповідним змінами).

Суд зазначає, що звіт про оцінку транспортного засобу є лише попереднім оціночним документом, в якому зазначається про можливу, але не кінцеву суму, що витрачена на відновлення транспортного засобу, а реальним підтвердженням виплати страхового відшкодування страхувальнику є платіжний документ про здійснення такої виплати.

При цьому, визначаючи розмір заподіяної шкоди при страхуванні наземного транспорту, у разі виникнення спору щодо визначення його розміру, необхідно виходити з фактичної суми, встановленої висновком судової автотоварознавчої експертизи або відповідними документами станції технічного обслуговування, на якій проводився ремонт автомобіля.

Наведене вище узгоджується із правовим висновком, викладеним у постанові Верховного Суду від 06 липня 2018 року у справі № 924/675/17.

За правовим висновком Верховного Суду, що викладений у постанові від 19 вересня 2018 року у справі № 753/21177/16-ц (провадження № 61-28918св18), - «Для усунення розбіжностей при визначенні матеріального збитку, суд у порядку, визначеному процесуальним законом, суд роз`яснює сторонам про необхідність призначення у справі судової автотоварознавчої експертизи, а також наслідки непризначення відповідної експертизи та положення щодо належності та допустимості доказів».

Проте, учасники справи наведеними положеннями процесуального закону не скористались, відповідного клопотання для дослідження обставин, які входять до предмета доказування та встановлення яких потребує спеціальних знань не заявили, як і не надали належних та допустимих доказів на підтвердження розміру матеріальних збитків.

Суд зазначає, що згідно з частиною першою статті 76 ЦПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Відповідно до частини другої статті 78 ЦПК України обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.

Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях (частини перша, п`ята, шоста статті 81 ЦПК України).

Обов`язок доказування і подання доказів покладається на сторони, суд лише сприяє їм у вчиненні процесуальних дій з метою встановлення обставин справи

Суд наголошує, що судове доказування - це діяльність учасників процесу при визначальній ролі суду по наданню, збиранню, дослідженню і оцінці доказів з метою встановлення з їх допомогою обставин цивільної справи.

Доказування є єдиним шляхом судового встановлення фактичних обставин справи і передує акту застосування в судовому рішенні норм матеріального права, висновку суду про наявність прав і обов`язків у сторін.

Крім наведеного, суд вважає необхідним зазначити, що рішення про здійснення страхового відшкодування приймається у зв`язку з визнанням майнових вимог заявника або на підставі рішення суду, у разі якщо спір про здійснення страхового відшкодування розглядався в судовому порядку. Рішення про здійснення страхового відшкодування та його виплату приймається страховиком протягом 15 днів з дня узгодження ним розміру страхового відшкодування з особою, яка має право на отримання відшкодування, але не пізніш як через 90 днів з дня отримання заяви про страхове відшкодування.

За наведеного, суд погоджується із доводами позивача про те, що розмір страхового відшкодування, що визначений ТДВ «МСК» є неузгодженим, оскільки сплачуючи ОСОБА_1 14 травня 2020 року страхову виплату при направленні 08 травня 2020 року листа про погодження розміру страхового відшкодування /а.с. 10/, відповідач не надав беззаперечних доказів виконання ним вимог п.п. 36.1 – 36.2 ст. 36 Закону № 1961-IV.

Стаття 15 ЦК України передбачає право кожної особи на захист свого цивільного права в разі його порушення, невизнання або оспорювання, а також на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства.

Отже, стаття 15 ЦК України визначає об`єктом захисту порушене, невизнане або оспорюване право чи цивільний інтерес. Порушення права пов`язане з позбавленням його володільця можливості здійснити (реалізувати) своє право повністю або частково. При оспорюванні або невизнанні права виникає невизначеність у праві, викликана поведінкою іншої особи.

Таким чином, порушення, невизнання або оспорювання суб`єктивного права є підставою для звернення особи до суду за захистом цього права із застосуванням відповідного способу захисту.

Статтею 16 ЦК України встановлено, що кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.

Вказаною нормою матеріального права визначено способи захисту прав та інтересів, і цей перелік не є вичерпним.

Застосування конкретного способу захисту цивільного права залежить як від змісту суб`єктивного права, за захистом якого звернулася особа, так і від характеру його порушення.

Суд зобов`язаний з`ясувати характер спірних правовідносин (предмет і підстави позову), наявність/відсутність порушеного права чи інтересу та можливість його поновлення/захисту в обраний спосіб.

Відповідно до частин першої, третьої статті 13 ЦПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. Учасник справи розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд. Таке право мають також особи, в інтересах яких заявлено вимоги, за винятком тих осіб, які не мають процесуальної дієздатності.

Цей принцип диспозитивності у цивільному судочинстві реалізується шляхом вільного використання та розпорядження такими процесуальними правами, які, зокрема впливають на виникнення, рух, розвиток і закінчення судового розгляду (право на звернення з позовом, право на зміну предмета або підстав позову), випливають з участі у розгляді справи, забезпечують сторонам належний судовий захист.

Таким чином, суд не може вийти за межі позовних вимог та в порушення принципу диспозитивності самостійно обирати правову підставу та предмет позову.

Звертаючись до суду із даним позовом, позивач ОСОБА_1 не оспорював рішення ТДВ «МСК» про здійснення страхового відшкодування та його виплату, тому таке рішення є чинним.

За наведених вище обставин у сукупності, суд не вбачає підстав для задоволення позовних вимог ОСОБА_1 .

Інші доводи та заперечення учасників справи означених висновків суду не спростовують.

При цьому, суд враховує позицію Європейського суду з прав людини (в аспекті оцінки аргументів учасників справи), сформовану, зокрема у справах «Салов проти України» (№ 65518/01; пункт 89), «Проніна проти України» (№ 63566/00; пункт 23) та «Серявін та інші проти України» (№ 4909/04; пункт 58): принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, передбачає, що у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються; хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент; міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення у справі «Руїс Торіха проти Іспанії» (Ruiz Torija v.Spain) серія A. 303-A; пункт 29).

Підстави для розподілу судових витрат відсутні.

На підставі викладеного та керуючись статтями 3, 4, 5, 12, 81, 260-261 Цивільного процесуального кодексу України, суд -

п о с т а н о в и в:

У задоволенні позову ОСОБА_1 до товариства з додатковою відповідальністю «МІЖНАРОДНА СТРАХОВА КОМПАНІЯ» про стягнення страхового відшкодування, - відмовити.

Апеляційна скарга на рішення суду може бути подана протягом тридцяти днів з дня його проголошення або з дня складення повного судового рішення у разі оголошення вступної та резолютивної частини судового рішення.

Учасник справи, якому повне рішення суду не були вручені у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.

До дня початку функціонування Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи апеляційні скарги подаються учасниками справи до або через Червонозаводський районний суд м. Харкова до Харківського апеляційного суду.

З інформацією щодо тексту судового рішення учасники справи можуть ознайомитися за веб-адресою Єдиного державного реєстру судових рішень: http://www.reyestr.court.gov.ua.

Роз`яснити, що під час дії карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України з метою запобігання поширенню коронавірусної хвороби (COVID-19), суд за заявою учасників справи та осіб, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, інтереси та (або) обов`язки (у разі наявності у них права на вчинення відповідних процесуальних дій, передбачених цим Кодексом), поновлює процесуальні строки, встановлені нормами цього Кодексу, якщо визнає причини їх пропуску поважними і такими, що зумовлені обмеженнями, впровадженими у зв`язку з карантином. Суд може поновити відповідний строк як до, так і після його закінчення.

Суд за заявою особи продовжує процесуальний строк, встановлений судом, якщо неможливість вчинення відповідної процесуальної дії у визначений строк зумовлена обмеженнями, впровадженими у зв`язку з карантином.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Позивач: ОСОБА_1 , зареєстроване у встановленому законом порядку місце проживання (перебування): АДРЕСА_1 ,

Відповідач: товариство з додатковою відповідальністю «МІЖНАРОДНА СТРАХОВА КОМПАНІЯ», місцезнаходження: м. Харків, пр-т Гагаріна, буд. 41/2, корп. 8, офіс 1-12.

Рішення у повному обсязі складено і підписано 26 лютого 2021 року.

Суддя - Ю.Ю. Власова