Ухвала суду № 95180924, 26.02.2021, Київський районний суд м. Харкова

Справа № 953/1084/21

н/п 2-з/953/55/21

УХВАЛА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"26" лютого 2021 р. Київський районний суд м. Харкова в складі головуючого судді Колесник С.А.., за участю секретаря судового засідання Кудінової К.А., розглянувши заяву ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1 , місце проживання: АДРЕСА_1 ) про забезпечення позову у цивільній справі №953/1084/21 за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , Товариства з обмеженою відповідальністю «ЕЙ ТІ ФІНАНС», приватного нотаріуса Харківського міського нотаріального округу Вахрушевої Ольги Олександрівни, приватного нотаріуса Харківського міського нотаріального округу Ємець Івана Олександровича про визнання протиправними дій, визнання протиправним та скасування рішення, визнання недійсним договору, витребування майна із незаконного володіння, -

ВСТАНОВИВ:

Позивач ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до відповідачів ОСОБА_2 , ТОВ «ЕЙ ТІ ФІНАНС», приватного нотаріуса Харківського міського нотаріального округу Вахрушевої О.О., приватного нотаріуса Харківського міського нотаріального округу Ємець І.О. про визнання протиправними дій, визнання протиправним та скасування рішення, визнання недійсним договору, витребування майна із незаконного володіння, відповідно до якого просить: визнати протиправними дії Приватного нотаріуса Харківського міського нотаріального округу Вахрушевої Ольги Олександрівни в частині реєстрації права власності на квартиру АДРЕСА_2 за Товариством з обмеженою відповідальністю «ЕЙ ТІ ФІНАНС» та скасувати реєстрацію в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно від 16.11.2020 року, номер запису про право власності 39272093, реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна 2226165963101; визнати протиправним рішення Приватного нотаріуса Харківського міського нотаріального округу Ємця Івана Олександровича про державну реєстрацію прав та їх обтяжень, індексний номер: 55416990 від 30.11.2020 року про реєстрації права власності на квартиру АДРЕСА_2 за ОСОБА_2 ; скасувати рішення Приватного нотаріуса Харківського міського нотаріального округу Ємця Івана Олександровича про державну реєстрацію прав та їх обтяжень, індексний номер: 55416990 від 30.11.2020 року, та реєстрацію права власності на квартиру АДРЕСА_2 за ОСОБА_2 в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно від 30.11.2020 року, номер запису про право власності 39441606, реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна 2226165963101; визнати недійсним з моменту укладання Договір купівлі-продажу квартири АДРЕСА_2 від 30.11.2020 року, укладеного між Товариством з обмеженою відповідальністю «ЕЙ ТІ ФІНАНС» та ОСОБА_2 , посвідченого Приватним нотаріусом Харківського міського нотаріального округу Ємцем Іваном Олександровичем, зареєстрованого в реєстрі №7009; витребувати із незаконного володіння ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 квартиру АДРЕСА_2 ; судові витрати, понесені позивачем, покласти на відповідачів.

Згідно протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 25.01.2021 справу передано для розгляду судді Колесник С.А.

Ухвалою суду від 01.02.2021 відкрито загальне позовне провадження у справі, почато підготовче провадження.

26.02.2021 заявник ОСОБА_1 звернувся до суду із заявою про забезпечення позову, яка відповідає вимогам ст. 151 ЦПК України, в якій заявник просить вжити заходи забезпечення позову шляхом заборони: будь-якими особами відчуження квартири АДРЕСА_2 , в тому числі звернення стягнення на неї, та розпорядження в будь-який спосіб, в тому числі передання в оренду, в іпотеку, внесення до статутного капіталу тощо; будь-яким особам крім ОСОБА_1 та членів його родини користуватися квартирою АДРЕСА_2 ; будь-яким особам фактичного виселення з квартири АДРЕСА_2 ОСОБА_1 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , ОСОБА_5 .

При цьому, заявник посилається на те, що у провадженні Київського районного суду м. Харкова знаходиться цивільна справа №953/1084/21 за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , ТОВ «ЕИ ТІ ФІНАНС», Приватного нотаріуса Харківського міського нотаріального округу Вахрушевої О.О., Приватного нотаріуса Харківського міського нотаріального округу Ємця І.О. про визнання протиправними дій, визнання протиправним та скасування рішення, визнання недійсним договору, витребування майна із незаконного володіння. Ціна позову у даній справі становить 250000,00 грн. Вказує, що квартира АДРЕСА_2 на підставі Договору купівлі-продажу від 04.07.2006 року належала на праві власності йому, ОСОБА_1 , та в даній квартирі на сьогодні фактично проживає сім`я з 4-х осіб: ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , дружина заявника, ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , донька позивача, ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_4 малолітня онука заявника. Зазначив, що 24.12.2020 року, близько о 15 год. 00 хв., прибувши до своєї квартири АДРЕСА_2 , заявник побачив біля вхідних дверей багато чоловіків спортивної статури, які заблокували прохід до квартири. ОСОБА_1 було повідомлено, що квартира йому вже не належить, власником є ОСОБА_2 , замки у дверях змінені, всі зареєстровані особи в квартирі за заявою ОСОБА_2 зняті з реєстрації місця проживання.

Після виклику працівників поліції заявник, за їх допомогою потрапив до своєї квартири, де наразі знаходиться все його майно (меблі, побутова техніка, одяг, речі, документи, гроші, коштовності, кілька одиниць вогнепальної зброї), і надав для огляду свої документи про право власності на квартиру.

Про грубе порушення майнових прав ОСОБА_1 він подав до Київського ГУНП в Харківській області відповідну заяву та пояснення.

Таким чином, він та його родина, фактично були позбавлені єдиного житла. Наразі постійно продовжуються спроби невідомими особами повернутися до приміщень квартири методами зламування вхідних дверей за допомогою електро-механічних інструментів. Вказує, що 12.01.2021 року з боку ОСОБА_2 за допомогою її довірених осіб відбулася чергова спроба у силовий спосіб потрапити до квартири та здійснити фактичне виселення з неї заявника та його сім`ї. Через протиправні дії з боку ОСОБА_2 та її довірених осіб, порушено нормальний спосіб життя заявника та його родини, він змушений докладати додаткові зусилля для захисту своїх прав та інтересів, а також прав та інтересів своєї сім`ї.

ОСОБА_1 має реальні побоювання, що ОСОБА_2 , особисто чи за допомогою своїх довірених осіб, може вчинити будь-яку дію, спрямовану на фактичне (методами фізичного та/або психологічного тиску та/або примусу) виселення його та його сім`ї з квартири, право власності на яку є предметом оспорювання у цій справі. Вважає, що вжиття заходів забезпечення позову не порушить майнових прав та охоронюваних законом інтересів ОСОБА_2 , а лише запровадить тимчасові обмеження, існування яких дозволить створити належні умови для запобігання перешкод у виконанні рішення суду у разі задоволення позовних вимог та сприятимуть його виконанню. Наразі протягом розгляду даної справи до ухвалення судами всіх інстанцій остаточного рішення, у ОСОБА_2 , особисто чи її довірених осіб, не існує гострої потреби перебувати у спірній квартирі, де проживає заявник.

Вважає, що невжиття заходів забезпечення позову може істотно ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду або ефективний захист, або поновлення порушених чи оспорюваних моїх прав та інтересів, як позивача, за захистом яких я звернувся до суду. Наразі існує загроза наступного/чергового може навіть неодноразового подальшого продажу зацікавленими особами спірної квартири до моменту набрання законної сили рішенням суду.

На підставі викладеного заявник звернувся до суду з даною заявою.

Розглянувши заяву позивача про забезпечення позову і, не вирішуючи питання про обґрунтованість позовних вимог по суті, суд прийшов до висновку, що заява не підлягає задоволенню з наступних підстав.

Забезпечення позову – це сукупність процесуальних дій, які гарантують виконання рішення суду в разі задоволенні позовних вимог.

Відповідно до ст. 149 ЦПК України забезпечення позову допускається як до пред`явлення позову, так і на будь-якій стадії розгляду справи, якщо невжиття таких заходів може істотно ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду або ефективний захист, або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача, за захистом яких він звернувся або має намір звернутися до суду.

Відповідно до ст. 150 ЦПК України позов забезпечується, зокрема, забороною вчиняти певні дії, забороною іншим особам вчиняти дії щодо предмета спору або здійснювати платежі, або передавати майно відповідачеві чи виконувати щодо нього інші зобов`язання.

Інститут забезпечення позову являє собою сукупність встановлених законом заходів, що вживаються судом за клопотанням осіб, які беруть участь у справі, якщо у них існують побоювання, що виконання ухваленого у справі рішення виявиться у майбутньому утрудненим чи неможливим.

Отже, умовою застосування заходів забезпечення позову є достатньо обґрунтоване припущення, що невжиття таких заходів може утруднити або унеможливити виконання рішення по суті позовних вимог.

Вирішуючи питання щодо доцільності забезпечення позову у спосіб, про який просить позивач, суд також враховує правову позицію Верховного Суду.

В пункті 4 постанови Пленуму Верховного Суду України від 22.12.2006 року №9 «Про практику застосування судами цивільного процесуального законодавства при розгляді заяв про забезпечення позову», роз`яснено про те, що розглядаючи заяву про забезпечення позову, суд (суддя) має з урахуванням доказів, наданих позивачем на підтвердження своїх вимог, пересвідчитися, зокрема, в тому, що між сторонами дійсно виник спір та існує реальна загроза невиконання чи утруднення виконання можливого рішення суду про задоволення позову; з`ясувати обсяг позовних вимог, дані про особу відповідача, а також відповідність виду забезпечення позову, який просить застосувати особа, котра звернулася з такою заявою, позовним вимогам.

При цьому при вирішенні питання про забезпечення позову суд має здійснити оцінку обґрунтованості доводів заявника щодо необхідності вжиття відповідних заходів з урахуванням такого: розумності, обґрунтованості і адекватності вимог заявника щодо забезпечення позову; забезпечення збалансованості інтересів сторін, а також інших учасників судового процесу; наявності зв`язку між конкретним заходом забезпечення позову і предметом позовної вимоги, зокрема, чи спроможний такий захід забезпечити фактичне виконання судового рішення в разі задоволення позову; імовірності утруднення виконання або невиконання рішення суду в разі невжиття таких заходів; запобігання порушенню у зв`язку із вжиттям таких заходів прав та охоронюваних законом інтересів осіб, що не учасниками даного судового процесу.

Адекватність заходу забезпечення позову, що застосовується судом, визначається його відповідністю вимогам, на забезпечення яких він вживається. Оцінка такої відповідності здійснюється судом, зокрема, з урахуванням співвідношення права (інтересу), про захист яких просить заявник, та інтересів сторін та інших учасників судового процесу.

Відповідно до ч.1 ст.153 ЦПК України заява про забезпечення позову розглядається судом не пізніше двох днів з дня її надходження без повідомлення учасників справи.

Відповідно до ч.5,6 ст.153 ЦПК України залежно від обставин справи суд може забезпечити позов повністю або частково. Про забезпечення позову або про відмову у забезпеченні позову суд постановляє ухвалу.

Згідно ст. 12 ЦПК України цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених законом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Відповідно до ч.1 ст.13 ЦПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.

Частиною 3 статті 129 Конституції України визначено основні засади судочинства, однією з яких, згідно пункту 3 вказаної статті, є змагальність сторін та свобода в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.

Відповідно до статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод всі судові процедури повинні бути справедливими.

Відповідно до ч. 1,6 ст. 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

З матеріалів справи вбачається, що на підставі договору купівлі-продажу від 30.11.2020 ОСОБА_2 прийняла у власність квартиру АДРЕСА_2 .

ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом, яким просить визнати недійсним вказаний договір та витребувати із чужого незаконного володіння вказане майно.

До позовної заяви ОСОБА_1 додано копію ухвали Червонозаводського районного суду м.Харкова від 20.11.2020 у справі №646/6944/16-ц, якою вжито заходи забезпечення позову шляхом накладення арешту на майно, а саме: належну ОСОБА_1 квартиру, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_3 шляхом заборони його відчуження.

Наразі вказана ухвала не скасована та не змінена ні в частині, ні в цілому.

Крім того, в рамках вказаної справи, 30.12.2020 Червонозаводським районним судом м.Харкова накладено арешт на квартиру АДРЕСА_2 шляхом заборони будь?якими особами її відчуження, в тому числі звернення стягнення на неї, та розпорядження в будь?який спосіб, в тому числі передання в оренду, в іпотеку, внесення до статутного капіталу тощо.

Вказана ухвала також наразі не скасована та не змінена ні в частині, ні в цілому.

У зв`язку з цим не підлягає задоволенню заява ОСОБА_1 в частині заборони будь-якими особами відчуження квартири АДРЕСА_2 , в тому числі звернення стягнення на неї, та розпорядження в будь-який спосіб, в тому числі передання в оренду, в іпотеку, внесення до статутного капіталу тощо, оскільки дане питання вже розглянуто та задоволено ухвалою суду в рамках іншої цивільної справи.

Стосовно решти вимог ОСОБА_1 , суд також не вбачає підстав для їх задоволення, оскільки заявлені вимоги, на думку суду, є передчасними, заявником не надано жодного доказу в обґрунтування того, що існує реальна загроза невиконання чи утруднення виконання можливого рішення суду про задоволення позову.

Статтею 41 Конституції України визначено, що кожен має право володіти, користуватися і розпоряджатися своєю власністю.

Статтею 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, до якої Україна приєдналася 17.07.1997 р. відповідно до Закону №475/97-ВР від 17.07.1997р. «Про ратифікацію Конвенції про захист прав людини основоположних свобод 1950 року, Першого протоколу та протоколів №2,4,7 та 11 до Конвенції», закріплено принцип непорушності права приватної власності, який означає право особи на безперешкодне користування своїм майном та закріплює право власника володіти, користуватися та розпоряджатися належним йому майном, на власний розсуд учиняти щодо свого майна будь-які угоди, відповідно до закону за своєю волею, незалежно від волі інших осіб.

Відповідно до ч.1 ст. 316 ЦК України правом власності є право особи на річ (майно), яке вона здійснює відповідно до закону за своєю волею, незалежно від волі інших осіб.

Відповідно до ч.1 ст. 317 ЦК України, власникові належать права володіння, користування та розпорядження своїм майном.

Згідно ч. 1 ст. 319 ЦК України власник володіє, користується, розпоряджається своїм майном на власний розсуд.

Частинами першою, другою статті 321 ЦК України встановлено, що право власності є непорушним. Ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні. Особа може бути позбавлена права власності або обмежена у його здійсненні лише у випадках і в порядку, встановлених законом.

Відповідно до практики Європейського суду з прав людини (рішення від 23 вересня 1982 року в справі «Спорронґ і Льоннрот проти Швеції», рішення від 21 лютого 1986 року в справі «Джеймс та інші проти Сполученого Королівства») положення статті 1 Першого протоколу містить три правила: перше правило має загальний характер і проголошує принцип мирного володіння майном; друге - стосується позбавлення майна і визначає певні умови для визнання правомірним втручання у право на мирне володіння майном; третє - визнає за державами право контролювати використання майна за наявності певних умов для цього.

Наразі питання щодо дійсності договору купівлі-продажу спірної квартири не вирішено, триває підготовче провадження по справі, тобто ОСОБА_2 в даний момент є власником майна та може ним розпоряджатися на власний розсуд.

Частиною 2 статті 47 Конституції України встановлено, що ніхто не може бути примусово позбавлений житла інакше як на підставі закону за рішенням суду.

Відповідно до ст. 109 ЖК України виселення проводиться добровільно або в судовому порядку.

Примусове вилучення житлової площі і є крайнім заходом, який застосовують тільки у порядку і випадках, що прямо передбачені законом. Виселення по факту є втручанням у право на житло у розумінні положень статті 8 Конвенції, тому при примусовому виселенні, яке здійснюється виключно за рішенням суду, підстави для такого виселення перевіряються судом на предмет пропорційності у контексті чинного законодавства та відповідної практики ЄСПЛ.

Таким чином, виселення ОСОБА_1 та членів його сім`ї з квартири можливе лише в судовому порядку шляхом пред`явленням до них відповідного позову.

Враховуючи наведене, в разі пред`явлення такого позову, позивач та інші особи не будуть позбавлені можливості заперечувати під час судового розгляду таке виселення, і вирішення вказаного питання буде знаходитись у компетенції суду, який розглядатиме справу. Заборона відповідачу вчиняти дії, спрямовані на виселення з квартири теперішніх мешканців, фактично вирішує спір про виселення по суті.

До того ж вказана вимога не є пропорційною предмету спору у даній справі, а обраний позивачем спосіб забезпечення позову підміняє собою вирішення іншого можливого спору по суті, а також виходять за межі підстав забезпечення позову, передбачених законодавством.

На підставі викладеного, керуючись ст.ст. 2, 4,12, 13, 81, 149 – 153, 258, 260, 261, 263, 353 ЦПК України, суд -

ПОСТАНОВИВ:

У задоволенні заяви ОСОБА_1 про забезпечення позову – відмовити у повному обсязі.

Ухвала набирає законної сили негайно після її проголошення, якщо інше не передбачено цим Кодексом.

Ухвали, що постановлені судом поза межами судового засідання або в судовому засіданні у разі неявки всіх учасників справи, розгляду справи без повідомлення (виклику) учасників справи, набирають законної сили з моменту їх підписання суддею (суддями).

Апеляційна скарга на ухвалу суду подається протягом п`ятнадцяти днів з дня її проголошення.

Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Учасник справи, якому повне рішення або ухвала суду не були вручені у день його (її) проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження ухвали суду - якщо апеляційна скарга подана протягом п`ятнадцяти днів з дня вручення йому відповідної ухвали суду.

До дня початку функціонування Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи апеляційні та касаційні скарги подаються учасниками справи до або через Київський районний суд м. Харкова до Харківського апеляційного суду.

Оскарження ухвали про забезпечення позову не зупиняє її виконання, а також не перешкоджає подальшому розгляду справи.

Учасники справи можуть отримати інформацію щодо справи на офіційному веб-порталі судової влади України в мережі Інтернет за веб-адресою: https://court.gov.ua/fair/sud2021.

Суддя Колесник С.А.