Рішення № 95177822, 27.01.2021, Дніпровський районний суд м. Дніпродзержинська

Справа № 187/1203/20

Провадження № 2/209/241/21

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

27 січня 2021 року Дніпровський районний суд м. Дніпродзержинська Дніпропетровської області у складі:

головуючого судді Байбари Г.А.,

за участі: секретаря Кулік О.О.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в м. Кам`янське Дніпропетровської області в порядку спрощеного позовного провадження цивільну справу за позовною заявою Товариства з обмеженою відповідальністю «Вердикт Капітал» до ОСОБА_1 про стягнення боргу за кредитним договором № 490917766 від 16 червня 2014 року,

ВСТАНОВИВ:

ТОВ «Вердикт Капітал» звернулося до суду з позовом, в якому просить стягнути з відповідача ОСОБА_1 на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Вердикт Капітал» заборгованість за кредитним договором № 490917766 від 16 червня 2014 року в розмірі 74865,97 грн., сплачений судовий збір в сумі 2102,00 грн. та витрати на правничу допомогу в сумі 20000,00 грн.

На обґрунтування позову зазначено, що 16 червня 2014 року між ПАТ «Альфа-Банк» та відповідачкою ОСОБА_1 було укладено кредитний договір, згідно якого сума виданого кредиту становить 16922,14 грн. зі сплатою процентної ставки за користування кредитом в розмірі 39,9% річних. Датою остаточного повернення кредиту, яка є датою припинення нарахування відсотків є 17 червня 2019 року. За умовами вказаного договору банк зобов`язався надати позичальнику кредит на умовах та в порядку, визначеному додатком до публічної пропозиції на оформлення договору про комплексне банківське обслуговування фізичних осіб, а позичальник зобов`язалася здійснювати сплату грошових коштів. Банк належним чином виконав свої зобов`язання за кредитним договором, відкривши відповідачці відновлювальну кредитну лінію з лімітом 16992,14 грн.

21 червня 2016 року між ПАТ «Альфа-Банк» та ТОВ «Кредитні ініціативи» було укладено договір факторингу № 1, відповідно до якого ПАТ «Альфа Банк» відступило ТОВ «Кредитні ініціативи», а ТОВ «Кредитні ініціативи» набуло право вимоги заборгованості за договорами кредиту, в тому числі за договором кредиту № 490917766 від 16 червня 2014 року, укладеного між ПАТ «Альфа Банк» та відповідачкою.

26 грудня 2018 року між ТОВ «Кредитні ініціативи» та ТОВ «ФК «Веста» було укладено договір факторингу № 2091-1КІ/Веста, відповідно до якого ТОВ «Кредитні ініціативи» відступило ТОВ «ФК «Веста», а ТОВ «ФК «Веста» набуло право вимоги заборгованості за договорами кредиту, в тому числі за договором кредиту № 490917766 від 16 червня 2014 року, укладеного між ПАТ «Альфа Банк» та відповідачкою.

16 січня 2019 року між ТОВ «ФК «Веста» та ТОВ «Вердикт Капітал» було укладено договір відступлення прав вимоги № 16-01/19/1, відповідно до якого ТОВ «ФК «Веста» відступило ТОВ «Вердикт Капітал», а ТОВ «Вердикт Капітал» набуло право вимоги заборгованості за договорами кредиту, в тому числі за договором кредиту № 490917766 від 16 червня 2014 року, укладеного між ПАТ «Альфа Банк» та відповідачкою. Таким чином, ТОВ «Вердикт Капітал» наділено правом грошової вимоги до відповідачки, а ТОВ «ФК «Веста» втратило такі права.

За період користування кредитними коштами відповідачкою здійснені часткові платежі на погашення основної суми кредиту, але заборгованість за кредитним договором в повному обсязі не погашена. Загальний розмір заборгованості по поверненню кредитних коштів, сплаті процентів за користування кредитом та пені за порушення умов кредитного договору, що підлягає стягненню з відповідачки, станом на 14 липня 2020 року, відповідно до розрахунку заборгованості становить 65699,43 грн., з яких: 16829,80 грн. - заборгованість за тілом кредиту, 30135,55 грн. – заборгованість за відсотками на дату відступлення права вимоги, 10182,90 грн. – заборгованість за нарахованими відсотками згідно кредитного договору з моменту відступлення права вимоги по дату виготовлення розрахунку заборгованості, 8551,18 грн. - заборгованість з пені. Посилаючись на статті 525, 526, 611, 625, 1049, 1054, позивач вважає, що з відповідачки, яка прострочила виконання грошового зобов`язання по поверненню кредитних коштів, також необхідно стягнути 3% річних та інфляційні втрати, які є особливою мірою відповідальності боржника за прострочення грошового зобов`язання. Загальний розмір заборгованості по сплаті інфляційних втрат та 3% річних за користування кредитом, що підлягає стягненню станом на 14 липня 2020 року, відповідно до розрахунку заборгованості, становить 74865,97 грн, з яких: 1516,71 грн. – нараховані 3% річних, 3392,89 грн. – втрати від інфляції, 4256,94 грн. – подвійна облікова ставка НБУ, 16829,80 грн. – заборгованість за тілом кредиту, 30135,55 грн. – заборгованість за відсотками на дату відступлення права вимоги, 10182,90 грн. – заборгованість за нарахованими відсотками згідно кредитного договору з моменту відступлення права вимоги по дату виготовлення розрахунку заборгованості, 8551,18 грн. - заборгованість з пені.

Від представника відповідачки – адвоката Сологуба Д.О. надійшов відзив на позовну заяву, де зазначено, що відповідачка ОСОБА_1 заперечує проти позову ТОВ «Вердикт Капітал», бо вважає його необґрунтованим та таким, що не підлягає задоволенню. Так, згідно умов кредитного договору №490917766 від 16 червня 2014 року, який було укладено між ПАТ “Альфа-Банк” і ОСОБА_1 , сума виданого позивачу кредиту становить 16922,14 грн., а у позовній заяві зазначено, що розмір заборгованості за тілом кредиту становить 16829,80 грн., при цьому із наданих позивачем розрахунків неможливо встановити, коли було сплачено сума в розмірі 92,34 грн., на яку зменшилося тіло кредиту. У позові ТОВ «Вердикт Капітал» зазначає, що ПАТ «Альфа Банк» відступило ТОВ «Кредитні ініціативи» свої грошові вимоги за кредитними договорами, перелік яких міститься в Додатку № 1 до договору факторингу № 1 від 21 червня 2016 року, що був укладений між ПАТ «Альфа Банк» та ТОВ «Кредитні ініціативи». Проте, повний текст договору факторингу та Додаток № 1 до цього договору позивачем не надані, а отже відсутні докази, які б підтверджували, що права вимоги за кредитним договором, укладеним з ОСОБА_1 були предметом договору факторингу № 1 від 21 червня 2016 року. Наданий позивачем витяг із договору факторингу №1 не містить відомостей про умови цього договору, а саме: які права перейшли до фактора і чи має він право нараховувати пеню, неустойку, штрафи та відсотки; які обов`язки перейшли до фактора і які умови оплати договору фактором перед клієнтом; чи має право фактор на подальше відступлення грошових вимог третім особам (ТОВ «ФК «ВЕСТА”) в порядку ст. 1083 ЦК України. Отже, відсутність Додатків, Актів приймання-передачі Реєстру боржників до договорів, відсутність відомостей про наявність права подальшого відступлення грошових вимог третім особам, а також відсутність доказів передачі грошових коштів в якості плати за відступлення права вимоги, позбавляють можливості з`ясувати підстави і умови переходу такого права вимоги. Оскільки наступні договір факторингу від 26 грудня 2018 року та договір про відступлення права вимоги від 16 січня 2019 року є похідними від договору факторингу №1 від 21 червня 2016 року, то відсутність доказів на підтвердження виникнення у ТОВ «Кредитні ініціативи» права грошової вимоги за кредитним договором №490917766 від 16 червня 2014 року, укладеним з ОСОБА_1 , не дає можливості встановити і правомірність виникнення у позивача права грошової вимоги за вказаним кредитним договором.

Згідно договору факторингу, укладеного 26 грудня 2018 року між ТОВ «Кредитні ініціативи» та ТОВ «ФК «Веста», до ТОВ «ФК «Веста» перейшло право вимоги до боржників за договорами, перелік яких міститься в Додатку 1-1, але цей додаток позивачем також не додано до позовної заяви, тобто не надані докази, які б підтверджували, що права вимоги за кредитним договором, укладеним з ОСОБА_1 були предметом договору факторингу № 2019-1КІ/Веста. Також не надано доказів на підтвердження здійснення ТОВ «ФК «Веста» повної (остаточної) оплати ціни прав вимоги за вказаним вище договором факторингу, як це передбачено п. 2.3. розділу 2 договору факторингу від 26 грудня 2018 року, що позбавляє можливості встановити момент набуття ТОВ «ФК «Веста» прав вимоги за кредитними договорами, які були відступлені за вказаним договором факторингу.

Що стосується договору про відступлення прав вимоги № 16-01/19/1, який укладений 16 січня 2019 року між ТОВ «Фінансова компанія «Веста» та ТОВ «Вердикт Капітал», то пунктом 2.3 розділу 2 договору встановлено, що сторони визначили, що право вимоги вважається відступленим з дати підписання договору, але не раніше дати здійснення повної оплати позивачем ціни прав вимоги відповідно до п. 4.2 цього договору. Проте, доказів на підтвердження здійснення повної оплати ціни прав вимоги за вказаним вище договором, позивачем не надано, що не дозволяє встановити момент набуття позивачем прав вимоги за кредитними договорами, які були відступлені за договором відступлення прав вимоги.

У наданому позивачем витягу з Додатку 1-2 до договору про відступлення прав вимоги № 16-10/9/1 від 16 січня 2018 року зазначено, що ОСОБА_1 має заборгованість за тілом кредиту в сумі 16829,80 грн., за відсотками в сумі 30135,55 грн., за пенею та штрафами в сумі 18350,00 грн., проте вказані у цьому витягу суми не підтверджуються ніякими доказами, бо позивачем не наданий розрахунок заборгованості за кредитним договором, не зазначено ким були нараховані суми заборгованості та на якій підставі.

Таким чином, із наданих позивачем доказів неможливо встановити факт існування правовідносин між позивачем та відповідачкою, факт направлення відповідачці повідомлення про відступлення права вимоги за кредитним договором.

Також ТОВ «Вердикт Капітал» не надало суду первинних бухгалтерських документів стосовно видачі кредиту та його часткового погашення (платіжні доручення, меморіальні ордери, розписки чеки та інше), тому не має підстав вважати, що розмір заборгованості ОСОБА_1 перед позивачем, а також суми відсотків, що зазначені в розрахунку, є правильними. Доведеність наявної суми заборгованості за кредитним договором, є обов`язком позивача, який не довів належними та допустимими доказами її розмір.

Згідно кредитного договору №490917766 від 16 червня 2016 року датою повернення кредиту та припинення нарахування відсотків за договором є 17 червня 2019 року. Але позивач нарахував відповідачці відсотки в розмірі 30135,55 грн., не надавши розрахунок відсотків, що позбавляє можливості встановити ким на якій підставі здійснено нарахування відсотків. Оскільки 17 червня 2019 року є датою припинення договору, то нарахування відсотків в сумі 10182,90 грн. за період з 16 січня 2019 року по 14 липня 2019 року є незаконним, бо нарахування відсотків припиняється після закінчення строку дії договору.

Подвійне нарахування пені (подвійна ставка НБУ в сумі 4256,94 грн. та пеня в сумі 8551,18 грн.) взагалі не передбачені кредитним договором, і суперечить вимогам ст. 61 Конституції України, згідно якої ніхто не може бути двічі притягнений до юридичної відповідальності одного виду за одне й те саме правопорушення.

Відсутні підстави стягнення з відповідачки на користь позивача 20000,00 грн. понесених витрат на правочинну допомогу, бо в матеріалах справи відсутній ордер та свідоцтво про право на зайняття адвокатською діяльністю, позов складений та підписаний директором ТОВ «Вердикт Капітал», а матеріали справи не містять доказів надання будь-якої правничої допомоги (консультацій, в тому числі письмових).

Також вважає, що позивачем при зверненні до суду із цією позовною заявою пропущена позовна давність. Згідно умов кредитного договору позичальник була зобов`язана повернути кредитні кошти частинами відповідно до графіку платежів, тому незалежно від визначення у договорі строку кредитування, право кредитодавця вважається порушеним з моменту порушення позичальником терміну внесення чергового платежу, що узгоджується з правовою позицією Верховного Суду від 28 березня 2018 року по справі №444/9519/12.

З урахуванням недоведенності та відсутності доказів на підтвердження заявлених позовних вимог, просить відмовити ТОВ «Вердикт Капітал» в задоволенні позову.

Ухвалою суді від 26 жовтня 2020 року відкрито провадження у справі та постановлено розглядати справу в порядку спрощеного позовного провадження.

Представник позивача в судове засідання не з`явився, про дату, час і місце розгляду справи був повідомлений належним чином. Одночасно з позовною заявою генеральним директором ТОВ «Вердикт Капітал» Іжаковським О.В. подано клопотання про розгляд справи без присутності представника ТОВ «Вердикт Капітал» на підставі наявних доказів та матеріалів (а.с. 9).

Відповідачка ОСОБА_1 та її представник – адвокат Сологуб Д.О. в судове засідання не з`явилися. Представник відповідачки через канцелярію суду надав письмову заяву, в якій просить провести розгляд справи за його відсутності та за відсутності відповідачки, проти позовних вимог ТОВ «Кредит Капітал» заперечує, просить відмовити в задоволенні позову.

Виходячи з наведеного, відповідно до ч. 3 ст. 211 ЦПК України, суд ухвалив розглянути справу в судовому засіданні за відсутності представника позивача, відповідачки та її представника, на підставі наявних у справі доказів.

Відповідно до ч.2 ст.247 ЦПК України, у зв`язку з неявкою в судове засідання всіх учасників справи, фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснювалося.

Вивчивши матеріали справи, дослідивши письмові докази та встановивши фактичні обставини і зміст спірних правовідносин, суд вважає, що позов не підлягає задоволенню.

Судом встановлено, що 16 червня 2014 року Публічне акціонерне товариство «Альфа-Банк» та ОСОБА_1 уклали кредитний договір №490917766 (а.с.11-19), відповідно до якого банк надав відповідачці кредит в розмірі 16992,14 грн. зі сплатою відсотків розмірі 39,9% річних за користування кредитними коштами, дата остаточного повернення кредиту, яка є датою припинення нарахування відсотків - 17 червня 2019 року. Згідно п. 2.6 договору платежі з повернення кредиту, сплати процентів за його користування та інших платежів за цим договором здійснюються щомісячно, рівними частинами у сумах та в терміни, в порядку та на умовах, визначених цим договором та відповідно до Графіку платежів, який є Додатком № 1 до цього договору та є його невід`ємною частиною.

Графіком платежів було встановлено, що відповідачка повинна була повертати кредитні кошти та сплачувати відсотки за користування кредитом шляхом сплати щомісячного основного платежу в розмірі 654,64 грн. 17 числа кожного місяця в період з 17 липня 2014 року по 17 червня 2019 року.

У позові позивач посилається на те, що ПАТ «Альфа-Банк» виконав свої зобов`язання за кредитним договором, відкривши відповідачці відновлювальну кредитну лінію з лімітом 16992,14 грн., а відповідачка за період користування кредитними коштами здійснювала часткові платежі на погашення основної суми кредиту, проте заборгованість нею в повному обсязі не погашена, у зв`язку з чим утворилася заборгованість за кредитним договором.

ТОВ «Вердикт Капітал» стверджує, що має право вимоги на стягнення з відповідачки заборгованості за кредитним договором № 490917766, укладеним 16 червня 2014 року між ПАТ «Альфа-Банк» та ОСОБА_1 , яке товариство набуло згідно договору факторингу № 1 від 21 червня 2016 року, що був укладений між ПАТ «Альфа-Банк» та ТОВ «Кредитні ініціативи», договору факторингу № 2091-1КІ/Веста від 26 грудня 2018 року, який було укладено між ТОВ «Кредитні ініціативи» та ТОВ «ФК «Веста» та договору відступлення прав вимоги № 16-01/19/1 від 16 січня 2019 року, який було укладено між ТОВ «ФК «Веста» та ТОВ «Вердикт Капітал».

На підтвердження права вимоги на стягнення з відповідачки заборгованості за кредитним договором від 16 червня 2014 року позивач надав суду: копію укладеного 16 червня 2014 року між ПАТ «Альфа-Банк» та відповідачкою кредитного договору №490917766, копію витягу з договору факторингу № 1 від 21 червня 2016 року (а.с. 23), копію договору факторингу № 2091-1КІ/Веста від 26 грудня 2018 року (а.с. 30 - 40), копію додаткової угоди від 27 грудня 2018 року до договору факторингу № 2091-1КІ/Веста від 26 грудня 2018 року (а.с. 41), копію акту приймання – передачі Реєстру боржників від 14 січня 2019 року до договору факторингу № 2091-1КІ/Веста від 26 грудня 2018 року (а.с. 42), додаткову угоду № 1 від 14 січня 2019 року до договору факторингу № 2091-1КІ/Веста від 26 грудня 2018 року (а.с. 43-44), копію договору відступлення прав вимоги № 16-01/19/1 від 16 січня 2019 року (а.с. 45-54), копію додаткової угоди від 17 січня 2019 року до договору відступлення прав вимоги № 16-01/19/1 від 16 січня 2019 року (а.с. 55), витяг з Додатку № 1-2 до договору відступлення прав вимоги № 16-01/19/1 від 16 січня 2019 року (а.с. 56).

Проте, суд вважає, що вказані вище докази не підтверджують виникнення у позивача права вимоги на стягнення з відповідачки заборгованості за кредитним договором, укладеним нею 16 червня 2014 року з ПАТ «Альфа-Банк».

Так, наданий Витяг договору факторингу № 1 від 21 червня 2016 року не містить відомостей про те, чи набуло ТОВ «Кредитні ініціативи» право на наступне відступлення ним, як фактором, права грошової вимоги третій особі, а згідно ст. 1083 ЦК України наступне відступлення фактором права грошової вимоги третій особі не допускається, якщо інше не встановлене договором факторингу.

Крім того, у пункті 1.1 витягу з договору факторингу № 1 від 21 червня 2016 року зазначено, що в порядку та умовах, визначених цим договором, фактор (ТОВ «Кредитні ініціативи») зобов`язується передати грошові кошти в розпорядження клієнта (ПАТ «Альфа-Банк») за плату, а клієнт зобов`язується відступити факторові свої права грошової вимоги до боржників за кредитними договорами, перелік яких міститься в Додатку № 1 до договору.

Але, витяг з Додатку № 1, який містить перелік боржників за кредитними договорами, позивачем суду не надано.

Те ж саме стосується договору факторингу № 2091-1КІ/Веста від 26 грудня 2018 року, який був укладений між ТОВ «Кредитні ініціативи» та ТОВ «ФК «Веста», умовами якого (пункт 2.1., що викладений у новій редакції у Додатковій угоді від 27 грудня 2018 року), було передбачено, що в порядку та умовах, визначених цим договором, фактор (ТОВ «ФК «Веста») зобов`язується передати грошові кошти в розпорядження клієнта (ТОВ «Кредитні ініціативи») за плату, а клієнт відступає фактору, а фактор набуває належне клієнтові право вимоги до боржників за договорами, перелік яких міститься в Додатку 1-1 до договору, що додається до даного договору на паперовому носії. Сторони погодили, що по факту відступлення прав вимоги фактор стає стороною всіх основних договорів, укладених між клієнтом та позичальником, перелік яких наведений в Додатку № 1-1 до договору, в силу цього до фактора переходять усі права, які належать клієнту за основними договорами, на умовах, передбачених основними договорами, в тому числі, права нарахування відсотків, комісій, неустойки, що передбачені умовами основних договорів.

Також пунктом 2.3 вказаного договору факторингу передбачено, що право вимоги вважається відступленим фактору з дати повної (остаточної) плати фактором ціни прав вимоги відповідно до п. 4.2 цього договору. В дату здійснення повної (остаточної) оплати фактором ціни прав вимоги відповідно до п. 4.2. договору сторони підписують Акту приймання - передачі Реєстру боржників, за формою встановленою в Додатку № 2 до цього договору.

Але позивачем витяг з Додатку № 1-1 (Реєстр боржників) до вказаного договору факторингу та докази на підтвердження повної (остаточної) сплати фактором ціни прав вимоги не надано.

Відсутність повного тексту договору факторингу № 1 від 21 червня 2016 року, Додатку № 1 до цього договору, а також Додатку № 1-1 до договору факторингу від № 2091-1КІ/Веста від 26 грудня 2018 року, позбавляє суд можливості перевірити чи дійсно ПАТ «Альфа-Банк» передало ТОВ «Кредитні ініціативи», а потім ТОВ «Кредитні ініціативи» передало ТОВ «ФК «Веста» право вимоги за кредитним договором № 490917766, укладеним ним 16 червня 2014 року з ОСОБА_1 , і взагалі чи було передбачено умовами договору факторингу № 1 право ТОВ «Кредитні ініціативи» на наступне відступлення ним, як фактором, права грошової вимоги ТОВ «ФК «Веста».

Як було зазначено вище, на підтвердження своїх позовних вимог ТОВ «Вердикт Капітал» також надало суду договір про відступлення права вимоги № 16-01/19/1 від 16 січня 2019 року (а.с. 45-54), додаткову угоду від 17 січня 2019 року до цього договору відступлення прав вимоги (а.с. 55), витяг з Додатку № 1-2 до договору (а.с. 56).

Із Витягу з Додатку № 1-2 до договору відступлення прав вимоги вбачається, що ТОВ «ФК «Веста» передало ТОВ «Вердикт Капітал», у тому числі право вимоги за кредитним договором № 490917766, укладеним 16 червня 2014 року між ПАТ «Альфа –Банк» та ОСОБА_1 , на суму заборгованості залишку по тілу кредиту в розмірі 16829,80 грн., залишку заборгованості по відсотках в розмірі 30135, 55 грн. та заборгованості по пеням і штрафам в розмірі 18350, 00 грн.

Проте, вказаний договір про відступлення права вимоги з Додатком № 1-2 до цього договору, не приймається судом як доказ на підтвердження наявності у позивача права грошової вимоги на стягнення з відповідачки заборгованості за кредитним договором № 490917766, укладеним нею 16 червня 2014 року з ПАТ «Альфа - Банк», оскільки позивачем, як було вказано вище, за допомогою належних та допустимих доказів не доведені факти передачі Публічним акціонерним товариством «Альфа – Банк» права грошової вимоги за цим кредитним договором Товариству з обмеженою відповідальністю «Кредитні ініціативи», і подальше передання ТОВ «Кредитні ініціативи» права грошової вимоги Товариству з обмеженою відповідальністю «ФК «Веста».

Також позивачем не надано жодного платіжного доручення або іншого фінансового документу про перерахування новими кредиторами на рахунок попередніх кредиторів грошових коштів за придбані активи, при тому, що право вимоги вважається відступленим фактору з дати повної (остаточної) плати фактором ціни прав вимоги.

Крім того, суд враховує і те, що, позивачем не додані докази на підтвердження отримання відповідачкою кредитних коштів та неповернення або часткового повернення кредиту, якими є документи первинної бухгалтерської документації (виписка по рахунку, платіжні документи).

Вказані документи повинні бути оформлені згідно ст. 9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову діяльність» та згідно Постанови НБУ «Про затвердження Положення про організацію бухгалтерського обліку та звітності в банках України» від 30 січня 1998 року № 566, оскільки лише первинні бухгалтерські документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій та складені під час здійснення господарської операції є правовою підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій.

Як стверджує позивач у позовній заяві, загальний розмір заборгованості по поверненню кредитних коштів, сплаті процентів за користування кредитом та пені за порушення умов кредитного договору, що підлягає стягненню з відповідачки, станом на 14 липня 2020 року, відповідно до розрахунку заборгованості становить 65699,43 грн., з яких: 16829,80 грн. - заборгованість за тілом кредиту, 30135,55 грн. – заборгованість за відсотками на дату відступлення права вимоги, 10182,90 грн. – заборгованість за нарахованими відсотками згідно кредитного договору з моменту відступлення права вимоги по дату виготовлення розрахунку заборгованості, 8551,18 грн. - заборгованість з пені.

Але такий розрахунок загальної суми заборгованості за кредитом позивачем суду не наданий, а із Витягу з Додатку № 1-2 відступлення права вимоги від 16 січня 2019 року неможливо встановити чи повертала відповідачка отримані нею кредитні кошти, за який період часу їй нараховані відсотки за користування кредитом, пеня і штрафи.

Також суд враховує, що згідно умов кредитного договору № 490917766, укладеного 16 червня 2014 року між ПАТ «Альфа –Банк» та ОСОБА_1 , дата остаточного повернення кредиту, яка є датою припинення нарахування відсотків - 17 червня 2019 року. Отже, після закінчення строку дії договору, тобто після 17 червня 2019 року ПАТ «Альфа –Банк» та треті особи, яким банк міг передати право грошової вимоги за цим кредитним договором, втратили право нараховувати відповідачці відсотки за користування кредитними коштами, а також обумовлену в договорі неустойку. Проте, відповідач, в порушення умов кредитного договору, додатково нараховує відповідачці проценти за користування кредитними коштами після закінчення дії кредитного договору.

Зазначене узгоджується з правовою позицією, що викладена у Постанові Великої Палати Верховного суду від 31 жовтня 2018 року у справі № 2020/4494/16-ц, де зазначено: «Право кредитодавця нараховувати передбачені договором проценти за користування кредитом, а також обумовлену в договорі неустойку припиняється після спливу визначеного цим договором строку кредитування чи у разі пред`явлення до позичальника вимоги згідно з частиною другою статті 1050 ЦК України. В охоронних правовідносинах права та інтереси позивача забезпечені частиною другою статті 625 ЦК України, яка регламентує наслідки прострочення виконання грошового зобов`язання. Саме такі висновки містяться у постановах Великої Палати Верховного Суду від 28 березня 2018 року (справа № 14-10цс18) та від 04 липня 2018 року (справа № 14-154цс18).».

Серед іншого, із кредитного договору № 490917766 від 16 червня 2014 року вбачається, що платежі з повернення кредиту, сплати процентів за його користування та інших платежів за цим договором повинні були здійснюватися відповідачкою щомісячно, рівними частинами у сумах та в терміни, в порядку та на умовах, визначених цим договором та відповідно до Графіку платежів, який є Додатком № 1 до цього договору та є його невід`ємною частиною. Графіком платежів було встановлено, що відповідачка повинна була повертати кредитні кошти та сплачувати відсотки за користування кредитом шляхом сплати щомісячного основного платежу в розмірі 654,64 грн. 17 числа кожного місяця в період з 17 липня 2014 року по 17 червня 2019 року.

Таким чином, умовами кредитного договору були встановлені окремі самостійні зобов`язання по поверненню кредиту та сплати відсотків за користування ним. А тому у відповідачки, при наявності простроченої заборгованості, щомісячно виникав обов`язок сплатити відсотки за час фактичного користування кредитними коштами. І відповідно право банку на отримання відсотків за користування кредитом вважається порушеним з моменту недотримання відповідачкою строку погашення кожного чергового платежу по сплаті відсотків.

Згідно зі статтями 526, 530, 610, ч. 1 ст. 612 ЦК України зобов`язання повинні виконуватися належним чином у встановлений термін відповідно до умов договору та вимог чинного законодавства. Порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання) (стаття 610 ЦК України).

Одним із видів порушення зобов`язання є прострочення – невиконання зобов`язання в обумовлений сторонами строк.

При цьому перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила ( ч.1 ст. 261 ЦК України).

Відповідно до ч. 5 ст. 261 ЦК України за зобов`язаннями з визначеним строком виконання перебіг позовної давності починається зі спливом строку виконання.

Проте, позивачем не наданий розрахунок заборгованості за кредитним договором, що унеможливлює встановлення моменту, коли відповідачка припинила дотримуватися строку погашення чергового платежу по сплаті відсотків. Встановлення цього моменту є необхідною умовою для визначення дня, з якого починається перебіг позовної давності, тобто дня, коли ПАТ «Альфа-Банк» довідався або міг довідатися про порушення свого права на отримання від відповідачки відсотків за користування кредитними коштами.

Зазначене узгоджується з правовою позицією, що викладена у постанові Великої Палати Верховного Суду від 28 березня 2018 року у справі № 444/9519/12, де зазначено: «Якщо кредитний договір встановлює окремі зобов`язання, які деталізують обов`язок позичальника повернути борг частинами та передбачають самостійну відповідальність за невиконання цього обов`язку, то незалежно від визначення у договорі строку кредитування право кредитодавця вважається порушеним з моменту порушення позичальником терміну внесення чергового платежу. А відтак, перебіг позовної давності стосовно кожного щомісячного платежу у межах строку кредитування згідно з частиною п`ятою статті 261 ЦК України починається після невиконання чи неналежного виконання (зокрема, прострочення виконання) позичальником обов`язку з внесення чергового платежу й обчислюється окремо щодо кожного простроченого платежу.

Враховуючи, що представник відповідачки у відзиві на позовну заяву посилається на те, що позивачем була порушена позовна давність, суд вважає, що позивач, окрім ненадання суду вказаних вище доказів на підтвердження наявності в нього права грошової вимоги до відповідачки, також не довів розмір грошової вимоги, бо не надав суду розрахунок заборгованості за кредитним договором, для перевірки судом правильності нарахувань складових заборгованості та для визначення дня, з якого починається перебіг позовної давності для стягнення відсотків, пені та штрафів, що має суттєве значення для вирішення питання про застосування позовної давності, яке заявлено представником відповідачки.

Пунктом 1 ч.1 ст. 512 ЦК України передбачено, що кредитор у зобов`язанні може бути замінений іншою особою внаслідок передання ним своїх прав іншій особі за правочином (відступлення права вимоги).

Відповідно до ч.1 ст. 513 ЦК України правочин щодо заміни кредитора у зобов`язанні вчиняється у такій самій формі, що і правочин, на підставі якого виникло зобов`язання, право вимоги за яким передається новому кредиторові.

До нового кредитора переходять права первісного кредитора у зобов`язанні в обсязі і на умовах, що існували на момент переходу цих прав, якщо інше не встановлено договором або законом (ст. 514 ЦК України).

Згідно ч. 1 ст. 1077 ЦК України, за договором факторингу (фінансування під відступлення права грошової вимоги) одна сторона (фактор) передає або зобов`язується передати грошові кошти в розпорядження другої сторони (клієнта) за плату (у будь-який передбачений договором спосіб), а клієнт відступає або зобов`язується відступити факторові своє право грошової вимоги до третьої особи (боржника).

Згідно ч.1 ст.76 ЦПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Згідно ч. 1 ст. 77 ЦПК України належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування.

Відповідно до ч.1 ст. 76 ЦПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Згідно ч.1 ст. 81 ЦПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Частинами 5 та 6 ст. 81 ЦПК України встановлено, що докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Враховуючи вищевикладене та те, що позивачем не надано достовірних та допустимих доказів, які б свідчили про те, що до ТОВ «Вердикт Капітал» перейшло право вимоги на стягнення з відповідачки ОСОБА_1 заборгованості у зазначеному позивачем розмірі (74865,97 грн.) за кредитним договором № 490917766, укладеним нею з ПАТ «Альфа Банк» 16 червня 2014 року, суд вважає за необхідне відмовити позивачу в задоволенні позову.

Керуючись статтями 10, 12, 13, 141, 259, 263-265 ЦПК України, суд

УХВАЛИВ:

Відмовити в задоволенні позову Товариства з обмеженою відповідальністю «Вердикт Капітал» до ОСОБА_1 про стягнення боргу за кредитним договором № 490917766 від 16 червня 2014 року.

Повне судове рішення складено 04 лютого 2021 року.

Апеляційна скарга на рішення суду може бути подана протягом тридцяти днів з дня отримання повного судового рішення.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Суддя Г.А. Байбара.