Рішення № 95174779, 24.02.2021, Окружний адміністративний суд міста Києва

ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД міста КИЄВА 01051, м. Київ, вул. Болбочана Петра 8, корпус 1

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

24 лютого 2021 року м. Київ № 640/23452/20

Окружний адміністративний суд міста Києва у складі судді Аверкової В.В., розглянувши у спрощеному позовному провадженні адміністративну справу

за позовомОСОБА_1 доПрокуратури Автономної Республіки Крим та м. Севастополяпростягнення грошовий коштів та невиплачених сум,

УСТАНОВИВ:

ОСОБА_1 (далі по тексту - позивач, ОСОБА_1 ) звернувся до Окружного адміністративного суду міста Києва з адміністративним позовом до прокуратури Автономної Республіки Крим та м. Севастополя (далі по тексту - відповідач, Прокуратура) в якому просить суд стягнути з відповідача вихідної допомоги у сумі 22404,94 грн., надбавки за класний чин у сумі 10000,00 грн., середнього заробітку за весь час затримки при звільненні.

В обґрунтування позову позивач зазначає, що відповідачем порушено законодавство України, а саме, не нараховано та не виплачено позивачу при звільнені вихідну допомогу, надбавку за класний чин та, як наслідок, несвоєчасно виплачено усі виплати, що належить виплатити при звільненні.

Ухвалою Окружного адміністративного суду міста Києва від 05 жовтня 2020 року відкрито провадження в адміністративній справі №640/23452/20 за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін.

Відповідачем подано відзив на позовну заяву, в якому зазначено, що відповідач не погоджується із заявленими позовними вимогами, посилаючись на правомірність нарахування та виплати під час звільнення позивача всіх визначених положеннями Закону України «Про прокуратуру» сум; зазначений Закон є спеціальним у межах спірних відносин та повинен застосовуватися до позивача. Оскільки Законом України «Про прокуратуру» не передбачено виплату вихідної допомоги при звільненні, з 25 вересня 2019 року скасовано один з показників заробітної плати прокурорів - надбавку за класний чин, позовні вимоги не підлягають задоволенню.

Ухвалою Окружного адміністративного суду міста Києва від 24 лютого 2021 року відмовлено у задоволенні клопотання про розгляд справи за правилами загального позовного провадження.

Розглянувши подані документи і матеріали, всебічно і повно з`ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об`єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, Окружний адміністративний суд міста Києва встановив наступне.

Матеріалами справи підтверджено, що наказом Прокуратури Автономної Республіки Крим від 22 квітня 2020 року №56к призначено молодшого радника юстиції ОСОБА_1 на посаду прокурора другого відділу організації процесуального керівництва управління процесуального керівництва у кримінальних провадженнях, підслідних територіальному управлінню Державного бюро розслідувань, розташованому у місті Мелітополь, що поширює свою діяльність на Автономну Республіку Крим та м. Севастополь, та підтримання публічного обвинувачення у відповідних провадженнях прокуратури Автономної Республіки Крим з 22 квітня 2020 року, звільнивши з посади слідчого в особливо важливих справах слідчого відділу прокуратури Автономної Республіки Крим.

Наказом прокуратури Автономної Республіки Крим від 19 серпня 2020 року №143к, керуючись статтею 11, пунктом 2 частини другої статті 41 Закону України «Про прокуратуру», пунктом 3, підпунктом 2 пункту 19 розділу ІІ «Прикінцеві та перехідні положення» Закону України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо першочергових заходів із реформи органів прокуратури» звільнено молодшого радника юстиції ОСОБА_1 з посади прокурора другого відділу організації процесуального керівництва управління процесуального керівництва у кримінальних провадженнях, підслідних територіальному управлінню Державного бюро розслідувань, розташованому у місті Мелітополь, що поширює свою діяльність на Автономну Республіку Крим та м. Севастополь, та підтримання публічного обвинувачення у відповідних провадженнях прокуратури Автономної Республіки Крим на підставі пункту 9 частини першої статті 51 Закону України «Про прокуратуру» з 31 серпня 2020 року; відділу фінансування та бухгалтерського обліку прокуратури Автономної Республіки Крим провести з ОСОБА_1 остаточний розрахунок та виплатити усі належні виплати при звільненні.

Вважаючи, що відповідач не виконав приписи законодавства щодо повного розрахунку, позивач звернувся з даним позовом до суду.

Частиною другою статті 19 Конституції України обумовлено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

В силу вимог статті 43 Конституції України кожен має право на працю, що включає можливість заробляти собі на життя працею, яку він вільно обирає або на яку він вільно погоджується. Держава створює умови для повного здійснення громадянами права на працю. Кожен має право на належні, безпечні і здорові умови праці, на заробітну плату, не нижчу від визначеної законом. Право на своєчасне одержання винагороди захищається законом.

Правові засади організації і діяльності прокуратури України, статус прокурорів, порядок здійснення прокурорського самоврядування, а також систему прокуратури України регулюються Законом України «Про прокуратуру» від 14 жовтня 2014 року №1697-VII (далі Закон також - №1697-VII), який містить спеціальні норми організації та порядку діяльності органів прокуратури України, особливостей розгляду трудових спорів (зокрема, питання проходження служби в органах прокуратури, звільнення з неї, права і обов`язки прокурорів, їх соціальні гарантії та ін.).

Частиною п`ятою статті 40 Кодексу законів про працю України встановлено, що особливості звільнення окремих категорій працівників з підстав, передбачених пунктом 1 частини першої цієї статті, а також особливості застосування до них положень частини другої цієї статті, статей 42, 42-1, частин першої, другої і третьої статті 49-2, статті 74, частини третьої статті 121 цього Кодексу, встановлюються законом, що регулює їхній статус.

Відповідно до частини третьої статті 16 Закону України №1697-VII прокурор призначається на посаду безстроково та може бути звільнений з посади, його повноваження на посаді можуть бути припинені лише з підстав та в порядку, передбачених законом.

Згідно з пунктом 9 частини першої статті 51 Закону №1697-VIІ прокурор звільняється з посади у разі ліквідації чи реорганізації органу прокуратури, в якому прокурор обіймає посаду, або в разі скорочення кількості прокурорів органу прокуратури.

Частиною п`ятою цієї статті визначено, що на звільнення прокурорів з посади з підстави, передбаченої пунктом 9 частини першої цієї статті, не поширюються положення законодавства щодо пропозиції іншої роботи та переведення на іншу роботу при звільненні у зв`язку із змінами в організації виробництва і праці, щодо строків попередження про звільнення, щодо переважного права на залишення на роботі, щодо переважного права на укладення трудового договору у разі поворотного прийняття на роботу, щодо збереження місця роботи на період щорічної відпустки та на період відрядження.

Згідно з частинами першою та другою статті 81 Закону №1697-VII заробітна плата прокурора регулюється цим Законом та не може визначатися іншими нормативно-правовими актами та складається з посадового окладу, премій та надбавок за: 1) вислугу років; 2) виконання обов`язків на адміністративній посаді та інших виплат, передбачених законодавством.

Відповідно до частини першої статті 49 Закону України «Про прокуратуру» (у редакції 1991 року) заробітна плата прокурорів складається із посадових окладів, надбавок за класні чини, вислугу років і має забезпечувати достатні матеріальні умови для незалежного виконання службових обов`язків, а так само закріплення кваліфікованих кадрів. Надбавки за вислугу років встановлюються також іншим працівникам прокуратури (спеціалістам, службовцям, робітникам). Розміри посадових окладів, надбавок за класні чини та вислугу років затверджуються Кабінетом Міністрів України.

Згідно пункту 1 Розділу II «Прикінцеві і перехідні положення» Закону України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо першочергових заходів із реформування органів прокуратури» від 19 вересня 2019 року №113-IX, визнано такими, що втратили чинність норми Закону України «Про прокуратуру» у редакції 1991 року, у тому числі частина перша статті 49, якою однією зі складових заробітної плати прокурорів визначалась надбавка за класні чини.

Нарахування заробітної плати прокурорів після набрання чинності з 25 вересня 2019 року Закону №113-IX проводиться без врахування зазначеної надбавки.

Згідно з частиною першою статті 47 Кодексу законів про працю України власник або уповноважений ним орган зобов`язаний в день звільнення видати працівникові належно оформлену трудову книжку і провести з ним розрахунок у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу.

Згідно зі статтею 116 Кодексу законів про працю України при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення. Якщо працівник в день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред`явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. Про нараховані суми, належні працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган повинен письмово повідомити працівника перед виплатою зазначених сум.

В разі спору про розмір сум, належних працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган в усякому випадку повинен в зазначений у цій статті строк виплатити не оспорювану ним суму.

Статтею 117 Кодексу законів про працю України визначено, що в разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку.

При наявності спору про розміри належних звільненому працівникові сум власник або уповноважений ним орган повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування в тому разі, коли спір вирішено на користь працівника. Якщо спір вирішено на користь працівника частково, то розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору.

Правові засади організації і діяльності прокуратури України, статус прокурорів, порядок здійснення прокурорського самоврядування, а також систему прокуратури України регулюються Законом №1697-VII, який містить спеціальні норми організації та порядку діяльності органів прокуратури України, особливостей розгляду трудових спорів (зокрема, питання проходження служби в органах прокуратури, звільнення з неї, права і обов`язки прокурорів, їх соціальні гарантії та ін.).

Разом з цим, порядок розгляду трудових спорів деяких категорій працівників визначено статтею 222 Кодексу законів про працю України, в якій зазначено, що особливості розгляду трудових спорів суддів, прокурорсько-слідчих працівників, а також працівників навчальних, наукових та інших установ прокуратури, які мають класні чини, встановлюється законодавством.

Норми даного Закону являються пріоритетними перед нормами Кодексу законів про працю України і трудове законодавство підлягає застосуванню у випадках, якщо нормами спеціального закону не врегульовані спірні правовідносини, або коли про застосування приписів трудового законодавства прямо йдеться у спеціальному законі.

Отже, особливості розгляду трудових спорів зокрема, питання проходження служби в органах прокуратури, звільнення з неї, права і обов`язки прокурорів, їх соціальні гарантії регулюються Законом №1697-VII.

Розглядаючи даний спір, суд також враховує позицію Верховного Суду України, викладену у постанові від 17 лютого 2015 року у справі №21-8а15, яка полягає у тому, що під час вирішення справ щодо звільнення публічних службовців, пріоритетними є норми спеціальних законів, а норми трудового законодавства підлягають застосуванню лише у випадках, якщо нормами спеціальних законів не врегульовано спірних відносин, та коли про можливість такого застосування прямо зазначено у спеціальному законі.

Положення Закону №1697-VII, які визначають умови і підстави звільнення прокурора з посади, є спеціальними по відношенню до інших нормативних актів, у тому числі Кодексу законів про працю України.

Аналогічна правова позиція висловлена Верховним Судом, зокрема у постановах від 31 січня 2018 року у справі №820/1119/16, від 17 жовтня 2018 року у справі №823/276/16, від 26 листопада 2019 року №824/19/16-а.

Згідно частини п`ятої статті 40 Кодексу законів про працю України особливості звільнення окремих категорій працівників з підстав, передбачених пунктом 1 частини першої цієї статті, а також особливості застосування до них положень частини другої цієї статті, статей 42, 42-1, частин першої, другої і третьої статті 49-2, статті 74, частини третьої статті 121 цього Кодексу, встановлюються законом, що регулює їхній статус.

Частиною третьою статті 16 Закону України №1697-VII визначається, що прокурор призначається на посаду безстроково та може бути звільнений з посади, його повноваження на посаді можуть бути припинені лише з підстав та в порядку, передбачених законом.

Згідно з пунктом 9 частини першої статті 51 Закону №1697-VII прокурор звільняється з посади у разі ліквідації чи реорганізації органу прокуратури, в якому прокурор обіймає посаду, або в разі скорочення кількості прокурорів органу прокуратури.

Частиною п`ятою цієї статті визначено, що на звільнення прокурорів з посади з підстави, передбаченої пунктом 9 частини першої цієї статті, не поширюються положення законодавства щодо пропозиції іншої роботи та переведення на іншу роботу при звільненні у зв`язку із змінами в організації виробництва і праці, щодо строків попередження про звільнення, щодо переважного права на залишення на роботі, щодо переважного права на укладення трудового договору у разі поворотного прийняття на роботу, щодо збереження місця роботи на період щорічної відпустки та на період відрядження.

Верховним Судом у постанові 05 грудня 2019 року у справі №804/7399/16 висловлено правову позицію, що згідно з пунктом 9 частини першої статті 51 Закону №1697-VII однією з умов звільнення прокурора з посади є ліквідація чи реорганізація органу прокуратури, в якому прокурор обіймає посаду, або в разі скорочення кількості прокурорів органу прокуратури. Поряд із цим, не виключається звільнення прокурорів за правилами Кодексу законів про працю України у випадках, коли підстави звільнення є загальними, передбаченими законодавством про працю. В такому разі роботодавцем мають бути дотримані і гарантії при звільненні, передбачені трудовим законодавством.

Судом встановлено та матеріалами справи підтверджено, що позивача звільнено на підставі пункту 9 частини першої статті 51 Закону №1697-VII.

Виплата вихідної допомоги при звільненні з підстав, передбачених ст.ст. 36, 38-41 Кодексу законів про працю визначено статтею 44 Кодексу законів про працю України.

При цьому, системний аналіз положень Закону №1697-VII свідчить, що даним Законом не передбачено виплати вихідної допомоги у разі звільнення з підстави, визначеної пунктом 9 частини першої статті 51 Закону № 1697-VII.

Випадки виплати вихідної допомоги при припинення трудового договору визначені статтею 44 Кодексу законів про працю України, положеннями якої, серед іншого, визначено, що виплата вихідної допомоги у розмірі не менше середнього місячного заробітку передбачена при припиненні трудового договору з підстав, зазначених у пункту 6 статті 36 та пунктах 1, 2 і 6 статті 40 Кодексу законів про працю України.

Таким чином, умовою виплати працівникові вихідної допомоги за статтею 44 Кодексу законів про працю України є звільнення працівника виключно з визначених цією статтею підстав.

Відтак, оскільки позивача було звільнено з підстав та в порядку, передбачених Законом № 1697-VII, якими не передбачено виплату вихідної допомоги при звільненні, позивач не набув права на її отримання.

Аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду від 31 січня 2018 року у справі №820/1119/16, яка є обов`язковою для врахування судом відповідно до положень частини п`ятої статті 242 Кодексу адміністративного судочинства України.

За наведеного, суд дійшов висновку про необґрунтованість позовних вимог позивача щодо невиплати йому вихідної допомоги при звільненні в розмірі середнього місячного заробітку та зобов`язання відповідача здійснити відповідну виплату.

Суд звертає увагу, що Конституційним Судом України у рішенні від 25 січня 2012 року №3-рп/2012 зазначено, що одним з визначальних елементів у регулюванні суспільних відносин у соціальній сфері є додержання принципу пропорційності між соціальним захистом громадян та фінансовими можливостями держави, а також гарантування кожному достатнього життєвого рівня.

Конституційний Суд України виходить із того, що додержання конституційних принципів соціальної і правової держави, верховенства права обумовлює здійснення законодавчого регулювання суспільних відносин на засадах справедливості та розмірності з урахуванням обов`язку держави забезпечувати гідні умови життя кожному громадянину України.

Отже, передбачені законами соціально-економічні права не є абсолютними. Механізм реалізації цих прав може змінюватись державою, зокрема, через неможливість її фінансового забезпечення шляхом пропорційного перерозподілу коштів з метою збереження балансу інтересів усього суспільства. Неприпустимим є також встановлення такого правового регулювання, відповідно до якого розмір пенсій, інших соціальних виплат та допомоги буде нижчим від рівня, визначеного в частині третій статті 46 Конституції України, і не дозволить забезпечувати належні умови життя особи в суспільстві та зберігати її людську гідність, що суперечитиме статті 21 Конституції України.

Зміна механізму нарахування певних видів соціальних виплат та допомоги є конституційно допустимою до тих меж, за якими ставиться під сумнів сама сутність змісту права на соціальний захист.

Доводи позивача щодо фактичного звуження (позбавлення) працівників певної категорії державних гарантій, встановлених законодавством для осіб, які перебувають у трудових відносинах з роботодавцем, суд не бере до уваги з огляду на наведену позицію Конституційного Суду України.

Також, судом встановлено, що посилання позивача на правову позицію Верховного Суду, викладену у постановах 808/588/17 від 19 вересня 2019 року, №804/7940/16 від 26 вересня 2018 року, №808/932/17 від 30 січня 2019 року, №808/892/17 від 24 квітня 2019 року, №826/5593/16 від 05 вересня 2019 року, №803/63/16 від 11 вересня 2019 року, №804/5863/17 від 16 жовтня 2019 року є помилковими, оскільки у правовідносинах, які досліджував Верховний Суд у зазначених справах, вимоги про виплату вихідної допомоги при звільненні заявлені позивачами (прокурорами), звільненими з органів прокуратури з відмінних підстав, ніж позивач.

Щодо тверджень позивача про невиплату йому складової заробітної плати - надбавку за класний чин, суд зазначає наступне.

Згідно з частинами першою та другою статті 81 Закону №1697-VII заробітна плата прокурора регулюється цим Законом та не може визначатися іншими нормативно-правовими актами та складається з посадового окладу, премій та надбавок за: 1) вислугу років; 2) виконання обов`язків на адміністративній посаді та інших виплат, передбачених законодавством.

Відповідно до частини першої статті 49 Закону України «Про прокуратуру» (у редакції 1991 року) заробітна плата прокурорів складається із посадових окладів, надбавок за класні чини, вислугу років і має забезпечувати достатні матеріальні умови для незалежного виконання службових обов`язків, а так само закріплення кваліфікованих кадрів. Надбавки за вислугу років встановлюються також іншим працівникам прокуратури (спеціалістам, службовцям, робітникам). Розміри посадових окладів, надбавок за класні чини та вислугу років затверджуються Кабінетом Міністрів України.

Згідно пункту 1 Розділу II «Прикінцеві і перехідні положення» Закону України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо першочергових заходів із реформування органів прокуратури» від 19 вересня 2019 року №113-IX, визнано такими, що втратили чинність норми Закону України «Про прокуратуру» у редакції 1991 року, у тому числі частина перша статті 49, якою однією зі складових заробітної плати прокурорів визначалась надбавка за класні чини.

Нарахування заробітної плати прокурорів після набрання чинності з 25 вересня 2019 року Закону №113-IX проводиться без врахування зазначеної надбавки.

Наведене правове регулювання дає підстави для висновку, що з моменту втрати чинності постанови Верховної Ради України «Про затвердження Положення про класні чини працівників органів прокуратури України», якою встановлювалися класні чини працівникам прокуратури та регулювалася виплата доплати за класний чин, а саме з 25 вересня 2019 року нарахування та виплата заробітної плати прокурорів проводиться без врахування надбавки за класний чин.

Враховуючи наведене правове регулювання та встановлені обставини, суд дійшов висновку, що позовна вимога про стягнення з Прокуратури Автономної Республіки Крим на користь позивача надбавку за класний чин є необґрунтованою.

Позовна вимога про стягнення з Прокуратури Автономної Республіки Крим на користь позивача середнього заробітку за весь час затримки при звільненні по день ухвалення судового рішення є похідною від вимог щодо стягнення з відповідача відповідних виплат (надбавки за класний чин, вихідної допомоги), а отже наведена вимога також є необґрунтованою та такою, що задоволенню не підлягає.

Частиною другою статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України; з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); безсторонньо (неупереджено); добросовісно; розсудливо; з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи несправедливій дискримінації; пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; своєчасно, тобто протягом розумного строку.

На думку Окружного адміністративного суду міста Києва, відповідачем доведено правомірність вчинених дій з урахуванням вимог, встановлених частиною другою статті 19 Конституції України та частиною другою статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України, а тому, виходячи з меж заявлених позовних вимог, системного аналізу положень законодавства України та доказів, наявних у матеріалах справи, адміністративний позов ОСОБА_1 не підлягає задоволенню.

Враховуючи викладене, керуючись статтями 72-77, 241-246 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

В И Р І Ш И В:

У задоволенні адміністративного позову ОСОБА_1 - відмовити.

Рішення суду, відповідно до частини першої статті 255 Кодексу адміністративного судочинства України, набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

Рішення суду може бути оскаржене до суду апеляційної інстанції протягом тридцяти днів з дня його проголошення за правилами, встановленими статтями 293-297 Кодексу адміністративного судочинства України, шляхом подання апеляційної скарги безпосередньо до суду апеляційної інстанції.

Відповідно до підпункту 15.5 пункту 15 розділу VII "Перехідні положення" Кодексу адміністративного судочинства України до дня початку функціонування Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи апеляційні та касаційні скарги подаються учасниками справи до або через відповідні суди за правилами, що діяли до набрання чинності цією редакцією Кодексу.

Суддя В.В. Аверкова