Рішення № 95174769, 23.02.2021, Окружний адміністративний суд міста Києва

ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД міста КИЄВА 01051, м. Київ, вул. Болбочана Петра 8, корпус 1 Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

23 лютого 2021 року м. Київ № 640/24641/20

Окружний адміністративний суд міста Києва у складі судді Аверкової В.В., розглянувши за правилами спрощеного позовного провадження адміністративну справу

за позовом ОСОБА_1

до Офісу Генерального прокурора

про визнання бездіяльності протиправною, зобов`язання вчинити дії,

УСТАНОВИВ:

ОСОБА_1 (далі по тексту - позивач) звернувся до Окружного адміністративного суду міста Києва з адміністративним позовом до Офісу Генерального прокурора (далі по тексту - відповідач) в якому просить суд:

- визнати протиправною бездіяльність Офісу Генерального прокурора України щодо непоновлення ОСОБА_1 на посаді відповідно до рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 23 липня 2020 року № 640/154/20;

- стягнути з Офісу Генерального прокурора України на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час вимушеного прогулу при затримці виконання рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 23 липня 2020 року № 640/154/20 за період з 24 липня 2020 року по 12 жовтня 2020 року у сумі 481 674,48 грн;

- стягнути з Офісу Генерального прокурора середній заробіток (з розрахунку 8601,33 грн помножити на кількість робочих днів) за час вимушеного прогулу при затримці виконання рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 23 липня 2020 року № 640/154/20 за період з 13 жовтня 2020 року по день постановлення рішення у справі або день поновлення ОСОБА_1 на посаді;

- стягнути з Офісу Генерального прокурора на користь ОСОБА_1 моральну шкоду у сумі 90 000 грн;

Позовні вимоги обґрунтовані незаконним невиконанням рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 23 липня 2020 року № 640/154/20.

18 січня 2021 року (відповідно до відмітки служби діловодства суду) надійшов відзив на позов, в якому відповідач просить відмовити у задоволенні позовних вимог. Позицію обґрунтовує тим, що затримка з виконання рішень суду зумовлена тим, що згідно з даними Єдиного реєстру адвокатів України позивач з 27 червня 2020 року здійснював адвокатську діяльність і зупинив свідоцтво лише 12 листопада 2020 року.

Клопотання про стягнення з Офісу Генерального прокурора на користь ОСОБА_1 судові витрати на професійну правничу допомогу в сумі 21000,00 грн повернуто без розгляду позивачу на підставі частини 2 статті 167 Кодексу адміністративного судочинства України.

Справа розглядається за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи (у письмовому провадженні).

Розглянувши подані документи і матеріали, всебічно і повно з`ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об`єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, Окружний адміністративний суд міста Києва встановив наступне.

Судом встановлено, рішенням Окружного адміністративного суду міста Києва від 23 липня 2020 року у справі № 640/154/20 позовну заяву ОСОБА_1 до Другої кадрової комісії Генеральної прокуратури України, Офісу Генерального прокурора про визнання протиправними та скасування рішення, наказу, поновлення на посаді та стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу - задоволено частково.

Визнано протиправним та скасовано рішення Другої кадрової комісії Генеральної прокуратури України від 06.12.2019 про неуспішне проходження ОСОБА_1 атестації.

Визнано протиправним та скасовано наказ Генеральної прокуратури України від 21.12.2019 № 2095ц про звільнення ОСОБА_1 з посади прокурора відділу нагляду у кримінальних провадженнях шодо злочинів, вчинених на тимчасово окупованій території Автономної Республіки Крим і міста Севастополя та в умовах збройного конфлікту, управління нагляду та інформаційно-аналітичної роботи у кримінальних провадженнях щодо злочинів, вчинених на тимчасово окупованій території Автономної Республіки Крим і міста Севастополя та в умовах збройного конфлікту. Департаменту нагляду у кримінальних провадженнях щодо злочинів, вчинених в умовах збройного конфлікту Генеральної прокуратури України.

Поновлено ОСОБА_1 в Офісі Генерального прокурора на посаді прокурора відділу нагляду у кримінальних провадженнях щодо злочинів, вчинених на тимчасово окупованій території Автономної Республіки Крим і міста Севастополя та в умовах збройного конфлікту, управління нагляду та інформаційно-аналітичної роботи у кримінальних провадженнях щодо злочинів, вчинених на тимчасово окупованій території Автономної Республіки Крим і міста Севастополя та в умовах збройного конфлікту. Департаменту нагляду у кримінальних провадженнях щодо злочинів, вчинених в умовах збройного конфлікту, з 24.12.2019.

Стягнуто з Офісу Генерального прокурора на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час вимушеного прогулу з 24.12.2019 по 23.07.2020 в розмірі 806 497,37 грн.

Рішення в частині поновлення ОСОБА_1 на посаді та присудження виплати заробітної плати у межах суми стягнення за один місяць допущено до негайного виконання.

На підставі вищезазначеного, 27 липня 2020 року позивач звернувся із заявою до Офісу Генерального прокурора про поновлення його на посаді.

Листом Офісу Генерального прокурора від 14 серпня 2020 року № 07-375-20 позивачу у поновленні відмовлено. В обґрунтування зазначено, що оскільки Офіс Генерального прокурора не був утворений станом на 24 грудня 2019 року поновлення з цієї дати саме в Офісі Генерального прокурора є неможливим.

02 вересня 2020 року позивачем до Офісу Генерального прокурора подано скаргу на неправомірну відмову у поновленні на посаду.

Листом Офісу Генерального прокурора від 24 вересня 2020 року № 07/1/1-271вих20 позивачу знов відмовлено з вищезазначених підстав.

Постановою Шостого апеляційного адміністративного суду від 01 жовтня 2020 року у справі № 640/154/20 апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишено без задоволення. Апеляційну скаргу Офісу Генерального прокурора задоволено частково.

Рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 23 липня 2020 року змінено в мотивувальній та резолютивній частинах.

Викладено абзаци четвертий - шостий резолютивної частини рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 23 липня 2020 року в наступній редакції:

"Поновити ОСОБА_1 в Генеральній прокуратурі України на посаді прокурора відділу нагляду у кримінальних провадженнях щодо злочинів, вчинених на тимчасово окупованій території Автономної Республіки Крим і міста Севастополя та в умовах збройного конфлікту, управління нагляду та інформаційно-аналітичної роботи у кримінальних провадженнях щодо злочинів, вчинених на тимчасово окупованій території Автономної Республіки Крим і міста Севастополя та в умовах збройного конфлікту. Департаменту нагляду у кримінальних провадженнях щодо злочинів, вчинених в умовах збройного конфлікту, з 25 грудня 2019 року.

Стягнути з Генеральної прокуратури України на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час вимушеного прогулу з 25 грудня 2019 року по 23 липня 2020 року в сумі 212 785, 58 грн. (двісті дванадцять тисяч сімсот вісімдесят п`ять гривень п`ятдесят вісім копійок).

У задоволенні іншої частини позовних вимог відмовити."

В іншій частині рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 23 липня 2020 року залишено без змін.

Стягнено на користь ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 ) з Генеральної прокуратури України (01001, м. Київ, вул. Різницька, 13/15, код ЄДРПОУ 00034051) витрати на професійну правничу допомогу у розмірі 5500, 00 грн. (п`ять тисяч п`ятсот гривень).

В силу приписів Кодексу адміністративного судочинства України постанова набирає законної сили з дати її прийняття та може бути оскаржена протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до Верховного Суду.

З урахуванням викладеного, позивач 06 жовтня 2020 року звернувся до Офісу Генерального прокурора із заявою про поновлення на посаді.

Відповіді на вказану заяву матеріали справи не містять, відповідачем, в свою чергу, відповідного листа також не надано.

Як повідомляє відповідач, 15 жовтня 2020 року до Офісу Генерального прокурора надійшла постанова державного виконавця відділу примусового виконання рішень Департаменту державної виконавчої служби Міністерства юстиції України від 24 вересня 2020 року ВП № 63119360 щодо поновлення ОСОБА_1 на посаді прокурора в Генеральній прокуратурі України.

На підставі вказаної постанови, наказом Генерального прокурора України від 16 листопада 2020 року № 280у ОСОБА_1 поновлено на посаді прокурора в Генеральній прокуратурі України з 25 грудня 2019 року.

Відповідач зазначає, що затримка виконання рішення суду обумовлена тим, що згідно з даними Єдиного реєстру адвокатів України позивач 27 червня 2020 року здійснював адвокатську діяльність, яку припинив 12 листопада 2020 року на підставі його заяви. А тому, з огляду на несумісність здійснення адвокатської діяльності із посадою прокурора, його поновлення до 12 листопада 2020 року було не можливим.

Надаючи правову оцінку обставинам справи, суд зазначає наступне.

Як вбачається з роз`яснень Пленуму Верховного Суду України, викладених у пункті 34 постанови від 6 листопада 1992 року № 9 "Про практику розгляду судами трудових спорів", рішення про поновлення на роботі вважається виконаним з дня видання власником або уповноваженим ним органом про це наказу.

Аналіз правових норм, що підлягають застосуванню до спірних правовідносин, дає підстави для висновку про те, що законодавець передбачає обов`язок роботодавця добровільно і негайно виконати рішення суду про поновлення на роботі працівника в разі його незаконного звільнення. Цей обов`язок полягає у тому, що роботодавець зобов`язаний видати наказ про поновлення працівника на роботі відразу після оголошення рішення суду, незалежно від того, чи буде це рішення суду оскаржуватися.

Негайним виконанням судового рішення є його виконання не з часу набрання ним законної сили, що передбачено для переважної більшості судових рішень, а негайно з часу оголошення рішення в судовому засіданні, чим забезпечується швидкий і реальний захист життєво важливих прав та інтересів громадянина.

Рішенням Окружного адміністративного суду міста Києва від 23 липня 2020 року у справі № 640/154/20 позовну заяву ОСОБА_1 до Другої кадрової комісії Генеральної прокуратури України, Офісу Генерального прокурора про визнання протиправними та скасування рішення, наказу, поновлення на посаді та стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу - задоволено частково. Рішення в частині поновлення ОСОБА_1 на посаді та присудження виплати заробітної плати у межах суми стягнення за один місяць допущено до негайного виконання.

Наведене свідчить, що з моменту проголошення вищезазначеного рішення суду, у Офісу Генерального прокурора (відповідач по справі № 640/154/20) виник обов`язок негайного його виконання в порядку встановленому судовим рішенням.

Обґрунтовуючи мотиви невиконання рішення суду, відповідач у листах-відповідях на звернення позивача зазначав про неможливість виконання рішення, у зв`язку з не існуванням Офісу Генерального прокурора станом на дату звільнення позивача.

Разом з тим, суд наголошує, що виконання рішення суду є прямим обов`язком роботодавця шляхом видання наказу.

При цьому, Кодексом адміністративного судочинства України передбачено ряд способів звернення до адміністративного суду для роботодавця з метою встановлення способу і порядку виконання судового рішення.

Аналіз статті 378 Кодексу адміністративного судочинства України свідчить, що положення коментованої частини статті узгоджуються з частинами першою, третьою та четвертої статті 33 Закону України "Про виконавче провадження". Адміністративний суд, який розглядав справу як суд першої інстанції, наділений правом: відстрочити або розстрочити виконання судового рішення - із власної ініціативи, за заявою сторони; встановити чи змінити спосіб або порядок виконання судового рішення - із власної ініціативи, за заявою стягувача чи виконавця (у випадках, встановлених законом).

При цьому правові норми статті щодо процедури зміни чи встановлення способу та порядку виконання судового рішення є спеціальними по відношенню до пункту 2 частини першої статті 252 Кодексу адміністративного судочинства України, у яких також закріплено право адміністративного суду визначити спосіб виконання судового рішення шляхом ухвалення додаткового судового рішення у випадку відсутності відповідної деталізації в первинному судовому рішенні.

Суд наголошує, що відповідач в даному випадку не звертався до суду із заявами про ухвалення додаткового судового рішення, зміну способу та порядку виконання рішення, не вчиняв будь-яких дій спрямованих на виконання рішення суду, що свідчить про допущення бездіяльності в даному випадку та ухиленню від його виконання.

При цьому, посилання відповідача на зайняття адвокатською діяльністю відхиляються судом з наступних підстав: по перше, у листах відповідях Офісу генерального прокурора від 14 серпня 2020 року та від 24 вересня 2020 року відповідачем жодним чином не зазначено про таку обставину, по-друге, відповідно до статті 7 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність» несумісною з діяльністю адвоката є: робота на посадах осіб, зазначених у пункті 1 частини першої статті 3 Закону України "Про запобігання корупції"; військова або альтернативна (невійськова) служба; нотаріальна діяльність; судово-експертна діяльність. Вимоги щодо несумісності з діяльністю адвоката, передбачені пунктом 1 цієї частини, не поширюються на депутатів Верховної Ради Автономної Республіки Крим, депутатів місцевих рад (крім тих, які здійснюють свої повноваження у відповідній раді на постійній основі). У разі виникнення обставин несумісності, встановлених частиною першою цієї статті, адвокат у триденний строк з дня виникнення таких обставин подає до ради адвокатів регіону за адресою свого робочого місця заяву про зупинення адвокатської діяльності.

Наведене свідчить, що в разі поновлення на посаді, позивач мав право в триденний строк звернутись до ради адвокатів регіону за адресою свого робочого місця із заявою про зупинення адвокатської діяльності, що не вважалось би порушенням пункту 1 частини першої статті 3 Закону України "Про запобігання корупції".

Слід зазначити, невиконання судових рішень тягне за собою відповідальність, встановлену законом.

Відповідно до статті 14 Кодексу адміністративного судочинства України судове рішення, яким закінчується розгляд справи в адміністративному суді, ухвалюється іменем України.

Судові рішення, що набрали законної сили, є обов`язковими до виконання всіма органами державної влади, органами місцевого самоврядування, їх посадовими та службовими особами, фізичними і юридичними особами та їх об`єднаннями на всій території України.

Обов`язковість судового рішення не позбавляє осіб, які не брали участі у справі, можливості звернутися до суду, якщо ухваленим судовим рішенням вирішено питання про їхні права, свободи, інтереси та (або) обов`язки.

Ця відповідальність не поставлена в залежність від дій чи ініціативи звільненого працівника, а тому судом відхиляються доводи відповідача про безпідставність вимог позивача через затримку виконання судового рішення з незалежних від відповідача причин, в тому числі бездіяльності самого позивача.

Відповідальність за затримку власником або уповноваженим ним органом виконання рішення органу, який розглядав трудовий спір про поновлення на роботі незаконно звільненого працівника, встановлена статтею 236 КЗпП України, згідно якої проводиться виплата середнього заробітку за час затримки виконання рішення про поновлення на роботі незалежно від вини роботодавця в цій затримці.

Середній заробіток за своїм змістом є державною гарантією, право на отримання якого виникає у працівника, який був незаконно позбавлений можливості виконувати свою роботу з незалежних від нього причин. Закон пов`язує цю виплату виключно з фактом затримки виконання рішення про поновлення на роботі.

Таким чином, згідно зі статтею 236 КЗпП України проводиться виплата середнього заробітку за час затримки виконання рішення про поновлення на роботі незалежно від вини роботодавця в цій затримці.

Вищевказана стаття КЗпП України не містить застережень, що власник або уповноважений ним орган не відповідає за затримку виконання рішення про поновлення на роботі незаконно звільненого або переведеного на іншу роботу працівника, якщо працівник не вчинив додаткові дії, зокрема - пред`явлення рішення до примусового виконання, що вказують на його бажання поновитися на роботі.

Для вирішення питання про наявність підстав для стягнення середнього заробітку або різниці в заробітку за час затримки виконання рішення про поновлення на роботі на підставі статті 236 КЗпП України суду належить встановити: чи мала місце затримка виконання такого рішення, у разі наявності затримки виконання рішення - встановити період затримки, який необхідно рахувати від наступного дня після постановлення рішення про поновлення на роботі до дати видання роботодавцем наказу про поновлення на роботі, та, відповідно, провести розрахунок належних до стягнення сум за встановлений період.

Така правова позиція викладена, зокрема, у постановах Верховного Суду від 21 березня 2018 року в справі № 243/2748/16-ц і від 27 червня 2019 року в справі № 821/1678/16.

До вимушеного прогулу прирівнюється затримка виконання роботодавцем рішення про поновлення на роботі (стаття 236 КЗпП України).

Така правова позиція викладена у постанові Верховного Суду від 16 вересня 2020 року в справі № 140/3020/19.

З огляду на викладене, суд вважає, що час вимушеного прогулу при затримці виконання рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 23 липня 2020 року № 640/154/20 починається з 24 липня 2020 року (наступний день після проголошення судового рішення) та закінчується днем, що передував виконанню рішення, 13 листопада 2020 року.

Таким чином, суд дійшов висновку, що позивач має право на стягнення середнього заробітку за весь час затримки виконання судового рішення, а саме за період з 24 липня 2020 року по 13 листопада 2020 року, оскільки рішення Окружного адміністративного суду міста Києва з урахуванням внесених змін постановою Шостого апеляційного адміністративного суду, виконане 16 листопада 2020 року, тому період із 24 липня 2020 року по 13 листопада 2020 року є часом затримки виконання судового рішення щодо поновлення позивача на посаді.

Відповідно до п. 8 Порядку обчислення середньої заробітної плати, нарахування виплат, що обчислюються із середньої заробітної плати за останні два місяці роботи, провадяться шляхом множення середньоденного (годинного) заробітку на число робочих днів/годин, а у випадках, передбачених чинним законодавством, календарних днів, які мають бути оплачені за середнім заробітком. Середньоденна (годинна) заробітна плата визначається діленням заробітної плати за фактично відпрацьовані протягом двох місяців робочі (календарні) дні на число відпрацьованих робочих днів (годин), а у випадках, передбачених чинним законодавством, - на число календарних днів за цей період.

Відповідно до довідки офісу Генеральної прокурора від 11 січня 2021 року № 21-10зп заробітна плата позивача за два останні місяці роботи складає: жовтень 2019 року - 32217,49 грн, листопад 2019 року - 32217,49 грн.

Відповідно до листа Міністерства соціальної політики України від 08 серпня 2018 № 78/0/206-18 «Про розрахунок норми тривалості робочого часу на 2019 рік» кількість робочих днів у жовтні 2019 року складає 22 дні, у листопаді - 21 день.

Відтак, середньоденна заробітна плата позивача складає 1498,49 грн.

Таким чином, середній заробіток за час вимушеного прогулу при затримці виконання рішення у період з 24 липня 2020 року по 13 листопада 2020 року складає 79 днів, відповідно заробітна плата, яку слід виплатити відповідачу за час затримки виконання рішення, складає 118 380,71 грн.

Суд зазначає, що предметом спору в цій справі є стягнення середньої заробітної плати за час вимушеного прогулу, пов`язаного із затримкою виконання судового рішення про поновлення на посаді.

Відтак, дослідженню підлягає проміжок часу та розмір середнього заробітку за час вимушеного прогулу при затримці виконання рішення, тобто спірний період в даному провадженні є момент винесення рішення про поновлення на посаді по дату виконання рішення суду, тобто прийняття наказу про поновлення позивача на посаді.

Як встановлено судом, наказом Генерального прокурора України від 16 листопада 2020 року № 280у ОСОБА_1 поновлено на посаді прокурора в Генеральній прокуратурі України з 25 грудня 2019 року.

Відтак, спірні правовідносини, а саме час затримки виконання рішення, припинаються з моменту виконання рішення суду, а саме поновлення позивача на посаді.

А тому, позовні вимоги про стягнення з Офісу Генерального прокурора середнього заробітку (з розрахунку 8601,33 грн помножити на кількість робочих днів) за час вимушеного прогулу при затримці виконання рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 23 липня 2020 року № 640/154/20 за період з 13 жовтня 2020 року по день постановлення рішення у справі або день поновлення ОСОБА_1 на посаді не підлягають задоволенню.

Відповідна правова позиція Верховного Суду вказана в постановах від 06 серпня 2020 року у справі № 824/971/16-а та від 10 вересня 2020 року у справі №280/2659/19.

Щодо вимоги про стягнення з Офісу Генерального прокурора на користь ОСОБА_1 моральної шкоди у сумі 90 000 грн суд зазначає наступне.

Відповідно до статті 56 Конституції України кожен має право на відшкодування за рахунок держави чи органів місцевого самоврядування матеріальної та моральної шкоди, завданої незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їх посадових і службових осіб при здійсненні ними своїх повноважень.

Згідно з положеннями статті 23 Цивільного кодексу України моральна шкода полягає: 1) у фізичному болю та стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку з каліцтвом або іншим ушкодженням здоров`я; 2) у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку з протиправною поведінкою щодо неї самої, членів її сім`ї чи близьких родичів; 3) у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку із знищенням чи пошкодженням її майна; 4) у приниженні честі та гідності фізичної особи, а також ділової репутації фізичної або юридичної особи.

Розмір грошового відшкодування моральної шкоди визначається судом залежно від характеру правопорушення, глибини фізичних та душевних страждань, погіршення здібностей потерпілого або позбавлення його можливості їх реалізації, ступеня вини особи, яка завдала моральної шкоди, якщо вина є підставою для відшкодування, а також з урахуванням інших обставин, які мають істотне значення. При визначенні розміру відшкодування враховуються вимоги розумності і справедливості.

Як зазначено в пункті 3 постанови Пленуму Верховного Суду України від 31 березня 1995 року №4 "Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди", під моральною шкодою слід розуміти втрати немайнового характеру внаслідок моральних чи фізичних страждань, або інших негативних явищ, заподіяних фізичній чи юридичній особі незаконними діями або бездіяльністю інших осіб.

В пункті 9 зазначеної постанови Верховний Суд України зазначив, що розмір відшкодування моральної (немайнової) шкоди суд визначає залежно від характеру та обсягу страждань (фізичних, душевних, психічних тощо), яких зазнав позивач, характеру немайнових втрат (їх тривалості, можливості відновлення тощо) та з урахуванням інших обставин. Зокрема, враховуються стан здоров`я потерпілого, тяжкість вимушених змін у його життєвих і виробничих стосунках, ступінь зниження престижу, ділової репутації, час та зусилля, необхідні для відновлення попереднього стану, добровільне - за власною ініціативою чи за зверненням потерпілого спростування інформації редакцією засобу масової інформації. При цьому суд має виходити із засад розумності, виваженості та справедливості. Визначаючи розмір відшкодування моральної (немайнової) шкоди, суд повинен наводити в рішенні відповідні мотиви.

З аналізу наведених правових норм вбачається, що моральна шкода може полягати, зокрема: у приниженні честі, гідності, престижу або ділової репутації, моральних переживаннях у зв`язку з ушкодженням здоров`я, у порушенні нормальних життєвих зв`язків через неможливість продовження активного громадського життя, порушенні стосунків з оточуючими людьми, при настанні інших негативних наслідків.

Позивач, зокрема, зазначив, що у зв`язку з протиправною бездіяльністю відповідача, позивач зазнає моральних страждань, внаслідок непоновлення позивач перебував у скрутному матеріальному положенні.

У практиці Європейського Суду з прав людини порушення державою прав людини, що завдають психологічних страждань, розчарувань та незручностей зокрема через порушення принципу належного врядування, кваліфікуються як такі, що завдають моральної шкоди.

Таким чином, психологічне напруження, розчарування та незручності, що виникли внаслідок порушення органом держави чи місцевого самоврядування прав людини, навіть якщо вони не потягли вагомих наслідків у вигляді погіршення здоров`я, можуть свідчить про заподіяння їй моральної шкоди.

Суд вважає, що встановлення судом протиправної бездіяльності відповідача щодо невиконання рішення суду, вже є достатнім доказом того, що позивачу завдано моральної шкоди.

У справі "Юрій Миколайович Іванов проти України" Європейський суд з прав людини зазначив, що засіб юридичного захисту, якого вимагає стаття 13, має бути "ефективним" як з практичної, так і з правової точки зору, тобто таким, що або запобігає стверджуваному порушенню чи його повторенню в подальшому, або забезпечує адекватне відшкодування за те чи інше порушення, яке вже відбулося.

Отже, адекватне відшкодування шкоди, зокрема й моральної, за порушення прав людини є одним із ефективних засобів юридичного захисту.

Частиною третьою статті 23 Цивільного кодексу України передбачено, що розмір грошового відшкодування моральної шкоди визначається судом залежно від характеру правопорушення, глибини фізичних та душевних страждань, погіршення здібностей потерпілого або позбавлення його можливості їх реалізації, ступеня вини особи, яка завдала моральної шкоди, якщо вина є підставою для відшкодування, а також з урахуванням інших обставин, які мають істотне значення. При визначенні розміру відшкодування враховуються вимоги розумності і справедливості.

Що стосується заявленої моральної шкоди на рівні 90 000 грн., то позивачем не доведено, що саме така сума є співмірною із завданою шкодою, а тому наведена позивачем сума є необґрунтованою.

З огляду на те, що "розумність" і "справедливість" є оціночними поняттями, враховуючи, що мало місце тривале невиконання судового рішення, що завдало позивачам моральної шкоди, виходячи з меж розумності, суд вважає, що достатнім буде стягнути з відповідача на користь позивача за заподіяну моральну шкоду суму в розмірі 5000,00 грн., тому позовна вимога у цій частині підлягають частковому задоволенню.

Правову позицію аналогічного змісту викладено, зокрема, в постановах Верховного Суду від 10 квітня 2019 року у справі №464/3789/17, від 22 січня 2020 року у справі №560/798/16-а та від 24 березня 2020 року у справі №818/607/17.

Відповідно до частини другої статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Частиною другою статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України; з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); безсторонньо (неупереджено); добросовісно; розсудливо; з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи несправедливій дискримінації; пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; своєчасно, тобто протягом розумного строку.

Згідно з частиною першою статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.

Відповідно до частини другої статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

Враховуючи викладене, керуючись статтями 72-77, 241-246 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

В И Р І Ш И В:

1. Адміністративний позов ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 ) до Офісу Генерального прокурора України (01011, м. Київ, вул. Різницька, 13/15, код ЄДРПОУ 00034051) про визнання бездіяльності протиправною, зобов`язання вчинити дії - задовольнити частково.

2. Визнати протиправною бездіяльність Офісу Генерального прокурора України щодо поновлення ОСОБА_1 на посаді відповідно до рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 23 липня 2020 року № 640/154/20.

3. Стягнути з Офісу Генерального прокурора України на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час вимушеного прогулу при затримці виконання рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 23 липня 2020 року № 640/154/20 за період з 24 липня 2020 року по 13 листопада 2020 року у розмірі 118 380,71 грн.

4. Стягнути з Офісу Генерального прокурора України на користь ОСОБА_1 моральну шкоду у розмірі 5000 грн.

5. В решті вимог відмовити.

Рішення суду, відповідно до частин першої статті 255 Кодексу адміністративного судочинства України, набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

Рішення суду може бути оскаржене до суду апеляційної інстанції протягом тридцяти днів з дня його проголошення за правилами, встановленими статтями 293-297 Кодексу адміністративного судочинства України, шляхом подання апеляційної скарги безпосередньо до суду апеляційної інстанції.

Відповідно до підпункту 15.5 пункту 15 розділу VII "Перехідні положення" Кодексу адміністративного судочинства України до дня початку функціонування Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи апеляційні та касаційні скарги подаються учасниками справи до або через відповідні суди за правилами, що діяли до набрання чинності цією редакцією Кодексу.

Суддя В.В. Аверкова