Рішення № 95170896, 24.02.2021, Донецький окружний адміністративний суд

Україна

Донецький окружний адміністративний суд

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

24 лютого 2021 р. Справа№200/11212/20-а

приміщення суду за адресою: 84122, м.Слов`янськ, вул. Добровольського, 1

Донецький окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Чучка В.М., розглянувши у спрощеному позовному провадженні без повідомлення учасників справи адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Головного управління ДПС у Донецькій області про визнання протиправною та скасування вимоги від 13.11.2020 року №Ф-3274-44 на суму 27135,28 грн., -

В С Т А Н О В И В:

У грудні 2020 року ОСОБА_1 (далі - позивач) звернулась до Донецького окружного адміністративного суду із позовом до Головного управління ДПС у Донецькій області про визнання протиправною та скасування вимоги від 13.11.2020 року №Ф-3274-44 на суму 27135,28 грн.

В обґрунтування позовних вимог позивач посилається на те, що вона є адвокатом, займається незалежною професійною діяльністю, зареєстрована у Краматорському управлінні ГУ ДФС у Донецькій області як платник податків. У зв`язку з відсутністю прибутку позивач не сплачувала ЄСВ з 01.01.2018 року. Рішенням Донецького окружного адміністративного суду від 26.02.2020 року по справі №200/13787/19-а, яке залишено без змін постановою Першого апеляційного адміністративного суду, позовні вимоги ОСОБА_1 до Головного управління ДФС у Донецькій області про визнання вимоги недійсною задоволені частково, визнана протиправною та скасовано вимогу Головного управління ДФС у Донецькій області від 29 травня 2019-3274-44 У на загальну суму 12 577,44 грн. про сплату боргу (недоїмки) з єдиного соціального внеску за 2018 рік - перший квартал 2019 року в розмірі 12 577,44 грн. З 03 червня 2020 року набрали чинності норми пункту 5 розділу I Закону України від 13 травня 2020 року № 592-IX "Про внесення змін до Закону України "Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування" щодо усунення дискримінації по колу платників". На виконання вимог вищевказаного Закону позивачем 20 серпня 2020 року подано заяву про списання несплачених станом на дату набрання чинності Закону України "Про внесення змін до Закону України "Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування". Проте, 20.11.2020 року позивач отримала спірну вимогу від 13.11.2020 року про недоїмку на суму 27135,28 грн., до якої увійшла сума скасованої вимоги у розмірі 12 577,44 грн., а також період з 2-го кварталу 2019 року по 3 квартал 2020 року, за якими позивач не повинна сплачувати ЄСВ як самозайнятий пенсіонер, який має право бути знятий з обліку як платник ЄСВ та не мала доходу за цей період. Виходячи з наведеного, позивач вважає вимогу про сплату боргу (недоїмки) від 13.11.2020 року №Ф-3274-44 протиправною та просить її скасувати у судовому порядку.

Ухвалою Донецького окружного адміністративного суду від 24.12.2020 року відкрито спрощене позовне провадження у даній справі без проведення судового засідання та повідомлення сторін. В ухвалі було запропоновано відповідачу у п`ятнадцятиденний строк з моменту отримання ухвали про відкриття провадження у справі надати суду відзив на позовну заяву зі всіма доказами на його підтвердження, які наявні у відповідача.

16 січня 2021 року представник відповідача на адресу суду надіслав відзив на позов, в якому посилаючись на приписи Закону України «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування» зазначив, що платник єдиного внеску зобов`язаний своєчасно сплачувати внесок, нарахований за календарний місяць, не пізніше 20 числа наступного місяця. Разом з цим, відповідач вважає невірним посилання позивача на пункт 9-4 розділу VIII Прикінцевих та перехідних положень Закону 2464, оскільки згідно пункту 28 розділу І Закону України від 24.12.2015 року № 911-VIII «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України», зміни внесені Законом України № 1669-VII від 02.09.2014 року «Про тимчасові заходи на період проведення антитерористичної операції» до розділу VIII Прикінцевих та перехідних положень Закону 2464 втратили чинність. Крім того, відповідач зазначив про закінчення антитерористичної операції, підтвердженням чому є Указ Президента України від 30.04.2018 року №116/2018 «Про рішення Ради національної безпеки і оборони України від 30 квітня 2018 року «Про широкомасштабну антитерористичну операцію в Донецькій та Луганській областях». У зв`язку з наведеним, представник відповідача вважає, що оскаржувана вимога повністю відповідає вимогам чинного законодавства, а відтак позовні вимоги позивача є необґрунтованими та не підлягають задоволенню.

У поданій до суду відповіді на відзив позивач наводить доводи на обґрунтування заявлених ним вимог, які аналогічні тим, що викладені у позові.

За приписами частини 5 статті 262 Кодексу адміністративного судочинства України, суд розглядає справу в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін за наявними у справі матеріалами, за відсутності клопотання будь-якої зі сторін про інше.

У відповідності до частини 2 статті 257 Кодексу адміністративного судочинства України, за правилами спрощеного позовного провадження може бути розглянута будь-яка справа, віднесена до юрисдикції адміністративного суду, за винятком справ, зазначених у частині четвертій цієї статті.

Згідно частини 8 статті 262 Кодексу адміністративного судочинства України, при розгляді справи за правилами спрощеного позовного провадження суд досліджує докази і письмові пояснення, викладені у заявах по суті справи.

Розглянувши наявні заяви по суті справи, всебічно і повно з`ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується вимоги, дослідивши докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність певних обставин справи, суд встановив наступне.

Позивач, ОСОБА_1 (ідентифікаційний номер НОМЕР_1 , місце проживання - АДРЕСА_1 ), перебуває на обліку в Краматорському управлінні Головного управління ДПС у Донецькій з 1 вересня 1993 року, має право на зайняття адвокатською діяльністю, а також є пенсіонером за віком (а.с. 4-10).

18 березня 2019 року ОСОБА_1 подала до органу фіскальної служби податкову декларацію про майновий стан, відповідно до якої сума її оподаткованого доходу за звітний (2018) рік складає 4 100,00 грн., витрати на провадження незалежної професійної діяльності - 13 665,18 грн., сума чистого оподаткованого доходу - 0 грн. (а.с. 17-18).

Одночасно із податковою декларацією позивачем до фіскального органу було подано звіт про суми нарахованого доходу застрахованих осіб та суми нарахованого єдиного внеску, відповідно до якого сума нарахованого єдиного внеску за кожний місяць дорівнює 0,00 грн. (а.с. 19).

Судом встановлено, що позивачу за період 2018 року по І квартал 2019 року щоквартально в автоматичному режимі проводились нарахування єдиного внеску в сумі 2 457,18 грн. в електронній базі, які позивач не сплачувала, в результаті чого згідно облікових даних за 2018 рік та першого кварталу 2019 року, з урахуванням переплати в розмірі 5,46 грн., за позивачем обліковано борг з єдиного внеску у розмірі 12 577,44 грн.

Рішенням Донецького окружного адміністративного суду від 26.02.2020 року по справі №200/13787/19-а, яке залишено без змін постановою Першого апеляційного адміністративного суду, позовні вимоги ОСОБА_1 до Головного управління ДФС у Донецькій області про визнання вимоги недійсною задоволені частково, визнана протиправною та скасовано вимогу Головного управління ДФС у Донецькій області від 29 травня 2019-3274-44 У на загальну суму 12 577,44 грн. про сплату ОСОБА_1 боргу (недоїмки) з єдиного соціального внеску за 2018 рік - перший квартал 2019 року в розмірі 12 577,44 грн. (а.с. 30-38).

18 березня 2020 року ОСОБА_1 подала до органу фіскальної служби податкову декларацію про майновий стан, відповідно до якої сума її оподаткованого доходу за звітний (2019) рік складає 3 100,00 грн., інші витрати, включаючи вартість виконаних робіт, надання послуг - 5660,78 грн., сума чистого оподаткованого доходу - 0 грн. (а.с. 20-21).

Одночасно із податковою декларацією позивачем до фіскального органу було подано звіт про суми нарахованого доходу застрахованих осіб та суми нарахованого єдиного внеску, відповідно до якого сума нарахованого єдиного внеску за кожний місяць дорівнює 0,00 грн. (а.с. 22).

20 серпня 2020 року ОСОБА_1 подала до органу фіскальної служби податкову декларацію про майновий стан, відповідно до якої сума її оподаткованого доходу за звітний (2020 до 3.06.) рік складає 500,00 грн., інші витрати, включаючи вартість виконаних робіт, надання послуг - 1358,99 грн., сума чистого оподаткованого доходу - 0 грн. (а.с. 23-24).

28.07.2020 року ОСОБА_1 звернулась до ГУ ДПС у Донецькій області із заявою з проханням списати нараховані та несплачені станом на день набрання чинності Законом України "Про внесення змін до Закону України "Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування" щодо усунення дискримінації за колом платників" суми недоїмки, а також штрафи та пеню, нараховані на суми недоїмки (а.с. 25).

13 листопада 2020 року Головне управління ДПС у Донецькій області сформувало вимогу про сплату боргу (недоїмки) № Ф-3274-44 у відношенні ОСОБА_1 на загальну суму 27135,28 грн. В спірній вимозі зазначено, що сформована вона станом на 31 жовтня 2020 року (а.с. 26).

Встановлені обставини не є спірними та визнаються сторонами.

Позивач оскаржує вищевказану вимогу, як таку, що суперечить вимогам чинного законодавства в частині обов`язку сплачувати єдиний соціальний внесок з урахуванням пункту 5 розділу I Закону України від 13 травня 2020 року № 592-IX "Про внесення змін до Закону України "Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування" щодо усунення дискримінації по колу платників", так як позивач самозайнятий пенсіонер, який має право бути знятий з обліку як платник ЄСВ та не має доходу від діяльності.

Надаючи правову оцінку встановленим обставинам справи, суд зазначає наступне.

Правові та організаційні засади забезпечення збору та обліку єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування, умови та порядок його нарахування і сплати та повноваження органу, що здійснює його збір та ведення обліку визначає Закон України "Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування" № 2464-VI від 8 липня 2010 року (далі - Закон України "Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування", Закон № 2464-VI).

Згідно п. 2 ч. 1 ст. 1 цього Закону єдиний внесок на загальнообов`язкове державне соціальне страхування - консолідований страховий внесок, збір якого здійснюється до системи загальнообов`язкового державного соціального страхування в обов`язковому порядку та на регулярній основі з метою забезпечення захисту у випадках, передбачених законодавством, прав застрахованих осіб та членів їхніх сімей на отримання страхових виплат (послуг) за діючими видами загальнообов`язкового державного соціального страхування.

У відповідності до п. 1 ч. 1 ст. 4 Закону № 2464-VI платниками єдиного внеску, в тому числі є роботодавці - фізичні особи-підприємці, зокрема ті, які використовують працю інших осіб на умовах трудового договору (контракту) або на інших умовах, передбачених законодавством про працю, чи за цивільно-правовим договором (крім цивільно-правового договору, укладеного з фізичною особою-підприємцем, якщо виконувані роботи (надавані послуги) відповідають видам діяльності відповідно до відомостей з Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців); фізичні особи, які забезпечують себе роботою самостійно, та фізичні особи, які використовують працю інших осіб на умовах трудового договору (контракту) (п. 1 ч. 1 ст. 4); фізичні особи-підприємці, в тому числі ті, які обрали спрощену систему оподаткування (п. 4 ч. 1 ст. 4).

Відповідно до ч. 2 ст. 6 Закону № 2464-VI платник єдиного внеску зобов`язаний: своєчасно та в повному обсязі нараховувати, обчислювати і сплачувати єдиний внесок.

Згідно з абзацами 3 та 4 ч. 8 ст. 9 Закону № 2464-VI платники єдиного внеску, зазначені у пунктах 4, 5 та 5-1 ч. 1 ст. 4 цього Закону, зобов`язані сплачувати єдиний внесок, нарахований за календарний квартал, до 20 числа місяця, що настає за кварталом, за який сплачується єдиний внесок.

Періодом, за який платники єдиного внеску подають звітність до органу доходів і зборів (звітним періодом), є календарний місяць, крім платників, зазначених у пунктах 4 і 5 частини першої статті 4 цього Закону, для яких звітним періодом є календарний рік. У разі державної реєстрації припинення підприємницької діяльності фізичної особи-підприємця її останнім звітним періодом є період з дня закінчення попереднього звітного періоду до дня державної реєстрації припинення підприємницької діяльності такої фізичної особи.

Законом України від 6 грудня 2016 року № 1774-VІІІ «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України» внесено зміни до Закону № 2464-VІ (набули чинності з 1 січня 2017 року), зокрема щодо обов`язковості визначення бази нарахування єдиного внеску у разі неотримання доходу (прибутку) у звітному році або окремому місяці звітного року.

Згідно ч. 12 ст. 9 даного Закону єдиний внесок підлягає сплаті незалежно від фінансового стану платника - тобто, Закон не ставить у залежність обов`язок із сплати єдиного внеску від факту отримання чи неотримання в певному звітному періоді фізичною особою-підприємцем доходу.

При цьому базою нарахування єдиного внеску є самостійно визначена платниками сума, яка не може бути меншою (в тому числі у випадку не отримання доходу) за розмір мінімального страхового внеску.

Мінімальний страховий внесок - сума єдиного внеску, що визначається розрахунково як добуток мінімального розміру заробітної плати на розмір внеску, встановлений законом на місяць, за який нараховується заробітна плата (дохід), та підлягає сплаті щомісяця.

Законом України від 3 жовтня 2017 року № 2148-VIII «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо підвищення пенсій» внесені зміни до Закону № 2464-VI (набули чинності з 1 січня 2018 року), відповідно до яких з 1 січня 2018 року платники єдиного внеску, зазначені у пунктах 4, 5 та 5-1 ч. 1 ст. 4 цього Закону, зобов`язані сплачувати єдиний внесок, нарахований за календарний квартал, до 20 числа місяця, що настає за кварталом, за який сплачується єдиний внесок.

Згідно з ч. 1 ст. 12 Закону № 2464-VI завданнями центрального органу виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну податкову і митну політику, є забезпечення адміністрування єдиного внеску шляхом його збору, ведення обліку надходжень від його сплати та здійснення контролю за сплатою єдиного внеску.

Відповідно до пунктів 3-5 ч. 2 зазначеної статті центральний орган виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну податкову і митну політику, відповідно до покладених на нього завдань здійснює контроль за додержанням законодавства про збір та ведення обліку єдиного внеску, правильністю нарахування, обчислення, повнотою і своєчасністю сплати єдиного внеску; формує та веде реєстр страхувальників Державного реєстру, здійснює заходи щодо забезпечення доступу до даних Державного реєстру відповідно до цього Закону.

Як вже зазначалось судом, згідно ч. 4 ст. 8 Закону 2464-VI порядок нарахування, обчислення і сплати єдиного внеску визначається цим Законом, а адміністрування - Податковим кодексом України (далі - ПК України), та прийнятими відповідно до них нормативно-правовими актами центрального органу виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну податкову і митну політику.

Згідно ст. 19-1 ПК України контролюючі органи виконують, окрім іншого, такі функції: здійснюють адміністрування податків, зборів, платежів; контролюють своєчасність подання платниками податків та платниками єдиного внеску передбаченої законом звітності (декларацій, розрахунків та інших документів, пов`язаних з обчисленням і сплатою податків, зборів, платежів), своєчасність, достовірність, повноту нарахування та сплати податків, зборів, платежів; забезпечують ведення обліку податків, зборів, платежів; організовують інформаційно-аналітичне забезпечення та автоматизацію процесів адміністрування.

Пунктом 61.1 ст. 61 ПК України визначено, що податковий контроль - це система заходів, що вживаються контролюючими органами з метою контролю правильності нарахування, повноти і своєчасності сплати податків і зборів, а також дотримання законодавства з питань регулювання обігу готівки, проведення розрахункових та касових операцій, патентування, ліцензування та іншого законодавства, контроль за дотриманням якого покладено на контролюючі органи.

Способом здійснення такого контролю є, крім іншого, інформаційно-аналітичне забезпечення діяльності контролюючих органів (пп. 62.1.2 п. 62.1 ст. 62 ПК України).

Відповідно до ст. 71 ПК України інформаційно-аналітичне забезпечення діяльності контролюючих органів - комплекс заходів щодо збору, опрацювання та використання інформації, необхідної для виконання покладених на контролюючі органи функцій.

Згідно пп. 72.1.1.1 пп. 72.1.1 п. 72.1 ст. 72 ПК України для інформаційно-аналітичного забезпечення діяльності контролюючого органу використовується інформація, що надійшла від платників податків та податкових агентів, зокрема інформація, що міститься в податкових деклараціях, розрахунках, звітах про використання доходів (прибутків) неприбуткової організації, визначеної п. 133.4 ст. 133 цього Кодексу, інших звітних документах.

Враховуючи викладене, суд дійшов висновку, що нарахування позивачу фіскальним органом єдиного внеску відповідало приписам Закону № 2464-VI та Податкового кодексу України.

Разом із цим суд вважає за необхідне зазначити наступне.

Відповідно до ч. 1 ст. 2 КАС України завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб`єктів владних повноважень.

Згідно ст. 8 Конституції України в Україні визнається і діє принцип верховенства права. Конституція України має найвищу юридичну силу. Закони та інші нормативно-правові акти приймаються на основі Конституції України і повинні відповідати їй. Норми Конституції України є нормами прямої дії. Звернення до суду для захисту конституційних прав і свобод людини і громадянина безпосередньо на підставі Конституції України гарантується.

У п. 1 ч. 3 ст. 2 КАС також зазначено, що основними засадами (принципами) адміністративного судочинства є, зокрема, верховенство права.

Відповідно до ч. 1 ст. 3 КАС України порядок здійснення адміністративного судочинства встановлюється Конституцією України, цим Кодексом та міжнародними договорами, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України.

Згідно ст. 22 Конституції України конституційні права і свободи гарантуються і не можуть бути скасовані. При прийнятті нових законів або внесенні змін до чинних законів не допускається звуження змісту та обсягу існуючих прав і свобод.

Як вже зазначалось судом з січня 2017 року набув чинності Закон України від 6 грудня 2016 року № 1774-VIII «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України», яким були внесені зміни до Закону України «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування», зокрема і до ст. 7, відповідно до цих змін абз. 1 п. 2 ч. 1 ст. 7 викладений у наступній редакції: для платників, зазначених у пунктах 4 (крім фізичних осіб - підприємців, які обрали спрощену систему оподаткування), 5 та 5-1 частини першої статті 4 цього Закону, - на суму доходу (прибутку), отриманого від їх діяльності, що підлягає обкладенню податком на доходи фізичних осіб. При цьому сума єдиного внеску не може бути меншою за розмір мінімального страхового внеску на місяць.

Отже, для осіб, які проводять незалежну професійну діяльність, єдиний внесок нараховується на суму доходу (прибутку), отриманого від їх діяльності, що підлягає обкладенню податком на доходи фізичних осіб; при цьому сума єдиного внеску не може бути меншою за розмір мінімального страхового внеску на місяць, а у разі, якщо платником не отримано дохід (прибуток) у звітному періоді, такий платник зобов`язаний визначити базу нарахування, але не більше максимальної величини бази нарахування єдиного внеску, встановленої цим Законом. Таким чином, з 1 січня 2017 року у фізичних осіб-підприємців та осіб, які проводять незалежну професійну діяльність, з`явився обов`язок сплачувати єдиний соціальний внесок навіть у випадку відсутності доходів.

За висновком суду зміни, внесені Законом України від 6 грудня 2016 року № 1774-VIII «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України» до Закону України «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування», не відповідають статтям 8, 22 Конституції України.

Також суд вважає за необхідне зазначити, що згідно ч. 2 ст. 8 Закону України «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов`язкове соціальне страхування» єдиний соціальний внесок не входить до системи оподаткування, а відповідно до п. 2 ст. 1 наведеного Закону є консолідованим страховим внеском, збір якого здійснюється до системи загальнообов`язкового державного соціального страхування в обов`язковому порядку та на регулярній основі з метою забезпечення захисту у випадках, передбачених законодавством, прав застрахованих осіб на отримання страхових виплат (послуг) за діючими видами загальнообов`язкового державного соціального страхування.

Відповідно до ст. 46 Конституції України громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом; це право гарантується загальнообов`язковим державним соціальним страхуванням за рахунок страхових внесків громадян, підприємств, установ і організацій, а також бюджетний та інших джерел соціального забезпечення; створення мережі державних, комунальних, приватних закладів для огляду за непрацездатними.

Отже, завданням (метою) сплати нарахованого єдиного внеску є забезпечення захисту застрахованих осіб та підтвердження страхового стажу і його безперервності, де страховий стаж - це період (строк), протягом якого особа підлягала державному соціальному страхуванню, якою або за яку сплачувався збір на обов`язкове державне пенсійне страхування.

Відповідно до ч. 1 ст. 1 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність» адвокатом є фізична особа, яка здійснює адвокатську діяльність на підставах та в порядку, що передбачені цим Законом. При цьому, адвокатською діяльністю, згідно профільного Закону є незалежна професійна діяльність адвоката щодо здійснення захисту, представництва та надання інших видів правової допомоги клієнту, та не є підприємницькою.

За висновком суду законодавчі зміни, якими зобов`язано сплачувати єдиний соціальний внесок фізичних осіб-підприємців, а також осіб, які провадять незалежну професійну діяльність, незалежно від наявності в них доходу, на виконання наданого їм права на соціальний захист, не відповідають меті та завданням Закону, а також ідеї соціальної справедливості, отже, не відповідають ст. 8 Конституції України.

Крім того, відповідно до ст. 42 Конституції України кожен має право на підприємницьку діяльність, яка не заборонена законом.

Держава забезпечує захист конкуренції у підприємницькій діяльності. Законодавчі зміни, якими несправедливо зобов`язано сплачувати єдиний соціальний внесок незалежно від наявності доходу, фактично змусили фізичних осіб-підприємців масово припинити державну реєстрацію підприємницької діяльності. У свою чергу, ознаками, які характеризують підприємницьку діяльність є самостійність, ініціативність, систематичність, ризиковість при здійсненні підприємцем господарської діяльності для досягнення економічного та соціального результату та одержання прибутку (ст. 42 Господарського кодексу України).

Саме прибуток, як кінцевий результат діяльності, характеризує ефективність роботи підприємця, а мета по його досягненню є суттєвою ознакою, яка відрізняє підприємницьку діяльність від іншої некомерційної діяльності. Проте, відсутність реального прибутку не є ознакою того, що діяльність перестала бути підприємницькою.

Суд вважає, що прийняті законодавчі зміни, якими зобов`язано сплачувати єдиний соціальний внесок фізичних осіб-підприємців незалежно від наявності в них доходу від підприємницької діяльності, не забезпечують захист конкуренції у суб`єктів малого та середнього бізнесу та порушують право на підприємницьку діяльність, регламентоване ст. 42 Конституції України.

Оскільки до 1 січня 2017 року особи, які не отримували доходи в звітному місяці, мали право не сплачувати єдиний соціальний внесок, то законодавчі зміни, якими зобов`язано сплачувати єдиний соціальний внесок незалежно від наявності доходу фактично звузили вже існуючі права цих осіб, що є порушенням статей 28 та 22 Основного Закону.

13 травня 2020 року Верховною радою України прийнято Закон України №592-ІХ "Про внесення змін до Закону України "Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування" щодо усунення дискримінації за колом платників" (далі - Закон №592-ІХ).

З пояснювальної записки до проекту Закону №592-ІХ слідує, що його прийняття було обумовлено, зокрема, тим, що встановлення обов`язку сплати єдиного соціального внеску без отримання доходу не відповідає легальній меті державного регулювання цього виду відносин та є непослідовним у контексті самого Закону, який визначає об`єктом нарахування єдиного соціального внеску саме отриманий дохід.

Відповідно до Прикінцевих положень Закону №592-ІХ цей Закон набирає чинності з 1 січня 2021 року, крім пункту 5 розділу I цього Закону, що набирає чинності з дня, наступного за днем його опублікування.

Днем опублікування Закону №592-ІХ є 02 червня 2020 року, а тому з 03 червня 2020 року набрав чинності пункт 5 розділу І Закону №592-ІХ, відповідно до положень якого розділ VIII "Прикінцеві та перехідні положення" Закону №2464-VI доповнено пунктом 9-15.

Відповідно до пункту 9-15 розділу VІІІ "Прикінцеві та перехідні положення" Закону №2464-VІ (в редакції, чинній на дату звернення позивача із заявою про списання) підлягають списанню за заявою платника та у порядку, визначеному цим Законом, несплачені станом на день набрання чинності Законом України "Про внесення змін до Закону України "Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування" щодо усунення дискримінації за колом платників" з урахуванням особливостей, визначених цим пунктом, суми недоїмки, нараховані платникам єдиного внеску, зазначеним у пунктах 4 (крім фізичних осіб - підприємців, які обрали спрощену систему оподаткування) та 5 частини першої статті 4 цього Закону, за період з 1 січня 2017 року до дня набрання чинності Законом України "Про внесення змін до Закону України "Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування" щодо усунення дискримінації за колом платників", а також штрафи та пеня, нараховані на ці суми недоїмки, у разі якщо такими платниками не отримано дохід (прибуток) від їх діяльності, що підлягає обкладенню податком на доходи фізичних осіб, та за умови подання протягом 90 календарних днів з дня набрання чинності Законом України "Про внесення змін до Закону України "Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування" щодо усунення дискримінації за колом платників":

а) платниками, зазначеними у пункті 4 частини першої статті 4 цього Закону (крім фізичних осіб - підприємців, які обрали спрощену систему оподаткування), - державному реєстратору за місцем знаходження реєстраційної справи фізичної особи - підприємця заяви про державну реєстрацію припинення підприємницької діяльності та до податкового органу - звітності відповідно до вимог частини другої статті 6 цього Закону за період з 1 січня 2017 року до дня набрання чинності Законом України "Про внесення змін до Закону України "Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування" щодо усунення дискримінації за колом платників". Зазначена звітність подається платником виключно у випадку, якщо вона не була подана раніше;

б) платниками, зазначеними у пункті 5 частини першої статті 4 цього Закону, - до податкового органу за основним місцем обліку заяви про зняття з обліку як платника єдиного внеску та звітності відповідно до вимог частини другої статті 6 цього Закону за період з 1 січня 2017 року до дня набрання чинності Законом України "Про внесення змін до Закону України "Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування" щодо усунення дискримінації за колом платників". Зазначена звітність подається платником виключно у випадку, якщо вона не була подана раніше.

Після отримання у встановленому законом порядку відповідних відомостей від державного реєстратора або заяви про зняття з обліку як платника єдиного внеску та за умови подання платником єдиного внеску зазначеної звітності (якщо відповідна звітність не була подана раніше) податковий орган протягом 15 робочих днів проводить камеральну перевірку, за результатами якої приймає рішення про списання суми недоїмки, штрафних санкцій і пені або вмотивоване рішення про відмову списання суми недоїмки, штрафних санкцій і пені.

Судом встановлено, що позивачем виконано всі вимоги Закону для списання заборгованості, а саме: подано протягом 90 календарних днів з 03.06.2020 року до податкового органу за основним місцем обліку заяви про зняття з обліку як платника єдиного внеску та звітності з 01.01.2018 року, але залишається на обліку як самозайнята особа.

Суд вказує, що у відповідності до внесених змін податковий орган має право відмовити в списанні боргу лише у наступних випадках:

1) платник податків отримав дохід (прибуток) протягом періоду з 1 січня 2017 року до дня набрання чинності Законом України "Про внесення змін до Закону України "Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування" щодо усунення дискримінації за колом платників";

2) суми недоїмки, а також штрафи та пеня, нараховані на суми недоїмки, були в повному обсязі самостійно сплачені платником або стягнуті у порядку, передбаченому цим Законом.

У ході розгляду справи судом не встановлено, а відповідачем не надано доказів, на підставі яких контролюючий орган міг би прийняти рішення про відмову у списанні суми недоїмки, штрафних санкцій і пені.

Разом з тим, суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського суду з прав людини.

За приписами частини першої статті 17 Закону України "Про виконання рішення та застосування практики Європейського Суду з прав людини" від 23.02.2006 №3477-IV, суди України застосовують при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основних свобод та протоколи до неї і практику Європейського суду, як джерела права.

Європейський Суд з прав людини у рішенні у справі "Рисовський проти України" підкреслив особливу важливість принципу "належного урядування", який передбачає, що в разі, коли йдеться про питання загального інтересу, зокрема, якщо справа впливає на такі основоположні права людини, як майнові права, державні органи повинні діяти вчасно та в належний і якомога послідовніший спосіб.

Також, Європейський Суд з прав людини у справі "Лелас проти Хорватії" зазначив, що державні органи, які не впроваджують або не дотримуються своїх власних процедур, не повинні мати можливість отримувати вигоду від своїх протиправних дій або уникати своєчасного виконання своїх обов`язків.

З огляду на зазначене, суд вважає необхідним врахувати позицію позивача на те, що він фактично не здійснює адвокатську діяльність, не отримував дохід він неї, подавав звітність, та при цьому не пропустив 90 календарних днів для подання до відповідача відповідної заяви, оскільки здійснив вчасне направлення такої заяви.

Враховуючи вищевикладене суд приходить до висновку, що відповідач за результатами розгляду заяви позивача не прийнявши рішення, передбаченого абзацом четвертим пункту 9-15 розділу VІІІ "Прикінцеві та перехідні положення" Закону №2464-VІ, допустив протиправну бездіяльність.

Крім цього, згідно з ч. 4 ст. 4 Закону № 2464-VI (в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин до 01.01.2021 року) фізичні особи-підприємці, в тому числі які обрали спрощену систему оподаткування, звільняються від сплати за себе єдиного соціального внеску, якщо вони є пенсіонерами за віком або інвалідами та отримують відповідно до закону пенсію або соціальну допомогу. Такі особи можуть бути платниками єдиного внеску виключно за умови їх добровільної участі у системі загальнообов`язкового соціального страхування.

Однак, такі пільги не застосовуються до осіб, які провадять незалежну професійну діяльність, у тому числі адвокатську, та є пенсіонерами за віком або інвалідами та отримують відповідно до закону пенсію або соціальну допомогу.

Закріплений в ч. 1 ст. 24 Конституції України принцип рівності всіх перед законом, безумовно не перешкоджає встановлювати відмінність у правовому регулюванні праці осіб, які належать до різних за родом і умовами діяльності категорій.

Проте, не встановлення пільг для непрацездатних самозайнятих осіб, які навіть будучи працездатними не переслідують такої мети, як отримання прибутку на відміну від фізичних осіб-підприємців, які будучи пенсіонерами або інвалідами по закону звільняються від обов`язку сплачувати єдиний внесок, свідчить про порушення згаданого вище конституційного принципу, отже, такі норми є дискримінаційними по відношенню до самозайнятих осіб, які не є фізичними особами-підприємцями. Встановлення на законодавчому рівні вимоги обов`язкової сплати ЄСВ адвокатами-інвалідами та/або пенсіонерами за віком на переконання суду суперечить таким елементам конституційного принципу верховенства права, як правова визначеність, правова передбачуваність, правомірні очікування та справедливість.

Зазначений висновок суду в певній мірі підтверджується Законом №592-ІХ, який набрав чинності з 1 січня 2021 року, та яким, зокрема, внесено зміни до Закону № 2464-VI в частині включення до переліку осіб, звільнених від сплати ЄСВ, особами, які провадять незалежну професійну діяльність і які при цьому отримують пенсію за віком або є особами з інвалідністю.

Згідно ч.ч. 1-3 ст. 7 КАС України суд вирішує справи відповідно до Конституції та законів України, а також міжнародних договорів, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України. Суд застосовує інші правові акти, прийняті відповідним органом на підставі, у межах повноважень та у спосіб, визначені Конституцією та законами України. У разі невідповідності правового акта Конституції України, закону України, міжнародному договору, згода на обов`язковість якого надана Верховною Радою України, або іншому правовому акту суд застосовує правовий акт, який має вищу юридичну силу, або положення відповідного міжнародного договору України.

Крім цього, вирішуючи питання щодо протиправності спірної вимоги, суд вважає за необхідне зазначити наступне.

Абзацом 4 п. 9-4 Прикінцевих та перехідних положень Закону № 2464-VI (який був чинним до 13 лютого 2020 року) платники єдиного внеску, визначені ст. 4 Закону України "Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування", які перебувають на обліку в органах доходів і зборів, розташованих на території населених пунктів, визначених переліком, зазначеним у ст. 2 Закону України "Про тимчасові заходи на період проведення антитерористичної операції", де проводилася антитерористична операція, розпочата відповідно до Указу Президента України "Про рішення Ради національної безпеки і оборони України від 13 квітня 2014 року "Про невідкладні заходи щодо подолання терористичної загрози і збереження територіальної цілісності України" від 14 квітня 2014 року № 405/2014, звільняються від виконання своїх обов`язків, визначених частиною 2 ст. 6 Закону України "Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування", на період з 14 квітня 2014 року до закінчення антитерористичної операції або військового чи надзвичайного стану. Підставою для такого звільнення є заява платника єдиного внеску, яка подається ним до органу доходів і зборів за основним місцем обліку або за місцем його тимчасового проживання у довільній формі не пізніше тридцяти календарних днів, наступних за днем закінчення антитерористичної операції.

Указом Президента України № 405/2014 від 14 квітня 2014 року введено в дію рішення Ради національної безпеки України від 13 квітня 2014 року Про невідкладні заходи щодо боротьби з терористичною загрозою і збереження територіальної цілісності України та розпочато проведення антитерористичної операції (АТО) на території Донецької і Луганської областей.

Відповідно до ст. 1 Закону України «Про тимчасові заходи на період проведення антитерористичної операції» від 2 вересня 2014 року № 1669-VII період проведення антитерористичної операції - час між датою набрання чинності Указом Президента України «Про рішення Ради національної безпеки і оборони України від 13 квітня 2014 року «Про невідкладні заходи щодо подолання терористичної загрози і збереження територіальної цілісності України» від 14 квітня 2014 року № 405/2014 та датою набрання чинності Указом Президента України «Про завершення проведення антитерористичної операції або військових дій на території України»; територія проведення антитерористичної операції - територія України, на якій розташовані населені пункти, визначені у затвердженому Кабінетом Міністрів України переліку, де проводилася антитерористична операція, розпочата відповідно до Указу Президента України «Про рішення Ради національної безпеки і оборони України від 13 квітня 2014 року «Про невідкладні заходи щодо подолання терористичної загрози і збереження територіальної цілісності України» від 14 квітня 2014 року № 405/2014.

Розпорядженням Кабінету Міністрів України № 1053-р від 30 жовтня 2014 року та згодом Розпорядженням Кабінету Міністрів України від 2 грудня 2015 року № 1275-р затверджено перелік населених пунктів, на території яких здійснювалась антитерористична операція, у якому, серед інших населених пунктів, є м. Краматорськ та м. Маріуполь.

Суд зазначає, що станом на час розгляду даної справи Указ Президента України про закінчення антитерористичної операції не був прийнятий.

Як вбачається зі змісту Указу Президента України «Про затвердження рішення РНБО «Про широкомасштабну антитерористичної операції на території Донецької та Луганської областей» від 30 серпня 2018 року № 116/2018 року, у даному нормативно-правовому документі не зазначається про припинення антитерористичної операції, при цьому зазначається про введення в дію Рішення Ради національної безпеки і оборони України від 30 квітня 2018 року "Про широкомасштабну антитерористичну операцію в Донецькій та Луганській областях".

Також суд звертає увагу на те, що статтею 30 Закону України «Про особливості державної політики із забезпечення державного суверенітету України на тимчасово окупованих територіях у Донецькій та Луганській областях» № 2268 від 18 січня 2018 року були внесені зміни до деяких законодавчих актів України.

Так, статтю 3 Закону України «Про боротьбу з тероризмом» № 638 від 20 березня 2003 року було доповнено абзацом 10 наступного змісту: «антитерористична операція може здійснюватися одночасно із відсіччю збройної агресії в порядку статті 51 Статуту Організації Об`єднаних націй та/або в умовах запровадження воєнного чи надзвичайного стану відповідно до Конституції України та законодавства України».

Враховуючи наведене вище, суд дійшов висновку, що діючі норми права як станом на час виникнення спірних правовідносин так і станом на час розгляду даної справи не містили та не містять кінцевої дати закінчення антитерористичної операції, що дає підстави вважати, що антитерористична операція продовжується одночасно із операцією об`єднаних сил.

Відповідно, передбачений пунктом 9-4 розділу VIII Прикінцеві та перехідні положення Закону № 2464-VI строк подання заяви про звільнення платника єдиного внеску від виконання обов`язків, передбачених ч. 2 ст. 6 Закону України "Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування", яка подається до органу доходів і зборів за основним місцем обліку або за місцем його тимчасового проживання у довільній формі - станом на час прийняття спірної вимоги не сплинув.

Таким чином, позивач є звільненим від сплати єдиного соціального внеску до закінчення проведення АТО. Вказана норма закону діяла до 13 лютого 2020 року.

На підставі викладеного вище суд дійшов висновку, що спірна вимога є протиправною.

Відповідно до ст. 19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Частиною 2 статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: 1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; 2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; 3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); 4) безсторонньо (неупереджено); 5) добросовісно; 6) розсудливо; 7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; 8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); 9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; 10) своєчасно, тобто протягом розумного строку.

Згідно з частиною 1 статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.

Відповідно до частини 2 статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

Приймаючи до уваги наведене в сукупності, проаналізувавши матеріали справи та надані сторонами докази, суд дійшов висновку, що вимога Головного управління ДПС у Донецькій області від 13.11.2020 року №Ф-3274-44 у сумі 27135,28 грн. про сплату боргу (недоїмки) складена всупереч вимогам чинного законодавства та підлягає скасуванню.

Відповідно до ч. 1 ст. 139 Кодексу адміністративного судочинства України при задоволенні позову сторони, яка не є суб`єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.

Оскільки сплату судового збору відстрочено до ухвалення судового рішення у даній справі, а судовий збір не сплачено, суд дійшов висновку про необхідність стягнення суми судового збору за рахунок бюджетних асигнувань відповідача - суб`єкта владних повноважень на користь Державного бюджету України.

На підстав наведеного, керуючись ст. ст. 32, 139, 243 - 246 Кодексу адміністративного судочинства України, суд -

В И Р І Ш И В:

1. Позов ОСОБА_1 до Головного управління ДПС у Донецькій області про визнання протиправною та скасування вимоги від 13.11.2020 року №Ф-3274-44 на суму 27135,28 грн. - задовольнити повністю.

2. Визнати протиправною та скасувати вимогу Головного управління ДПС у Донецькій області від 13.11.2020 року №Ф-3274-44 про сплату боргу (недоїмки) зі сплати єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування на суму 27135,28 грн.

3. Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань з Головного управління ДПС у Донецькій області (місцезнаходження: вулиця Італійська, будинок 59, місто Маріуполь, Донецька область, 87515, код ЄДРПОУ 43142826) на користь спеціального фонду Державного бюджету України (стягувач - Державна судова адміністрація України, місцезнаходження: вул. Липська, 18/5, м. Київ, 01601, код ЄДРПОУ 26255795) за наступними реквізитами: рахунок - UA908999980313111256000026001, код ЄДРПОУ - 37993783, банк отримувача: Казначейство України (ЕАП), отримувач - ГУК у м. Києві/м. Київ/22030106, код класифікації доходів бюджету 22030106, судовий збір у розмірі 840 (вісімсот сорок) гривень 80 копійок.

Повне судове рішення складене 24 лютого 2021 року.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду першої інстанції подається безпосередньо до суду апеляційної інстанції протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або справа розглянута в порядку письмового провадження, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Учасник справи, якому повне рішення суду не було вручене у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.

До дня початку функціонування Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи апеляційні скарги подаються учасниками справи через відповідні суди, а матеріали справ витребовуються та надсилаються судами за правилами, що діяли до набрання чинності цією редакцією Кодексу.

Суддя В.М. Чучко