Рішення № 95170602, 26.02.2021, Волинський окружний адміністративний суд

ВОЛИНСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

26 лютого 2021 року ЛуцькСправа № 140/16335/20

Волинський окружний адміністративний суд у складі:

головуючого-судді Плахтій Н.Б.,

розглянувши за правилами спрощеного позовного провадження у письмовому провадженні адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Національної академії Державної прикордонної служби України імені Богдана Хмельницького про визнання бездіяльності протиправною та зобов`язання вчинити дії,

ВСТАНОВИВ:

ОСОБА_1 (далі – позивач, ОСОБА_1 ) звернувся з позовом до Національної академії Державної прикордонної служби України імені Богдана Хмельницького (далі – відповідач, НАДПСУ ім.Б.Хмельницького) про визнання протиправною бездіяльності щодо непроведення 01.08.2020 остаточного розрахунку та невиплати належних грошових сум при звільненні з військової служби; зобов`язання нарахувати та виплатити середній розмір грошового забезпечення за час затримки розрахунку при звільненні з військової служби за період з 01.08.2020 по 28.10.2020 у розмірі 76321,06 грн.

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що 15.07.2020 наказом голови Державної прикордонної служби України №671-ОС позивач звільнений з військової служби в запас за підпунктом «а» пункту 2 частини 5 статті 26 Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу». 20.07.2020 наказом ректора НАДПСУ ім.Б.Хмельницького «Про особовий склад» №5Ю-ОС полковника ОСОБА_1 (остання займана штатна посада - начальник 3 прикордонного загону імені Героя України полковника Євгенія Пікуса Східного регіонального управління Державної прикордонної служби України), звільненого з військової служби в запас за підпунктом «а» пункту 2 частини 5 статті 26 Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу», з правом носіння військової форми одягу, виключено зі списків особового складу і всіх видів забезпечення. Згідно з витягом з наказу ректора НАДПСУ ім.Б.Хмельницького «Про особовий склад» №5Ю-ОС від 20.07.2020 станом на день звільнення (01.08.2020) позивачу належна до виплати сума в розмірі 361168 грн 74 коп. Однак, лише 28.10.2020 відповідач здійснив остаточний розрахунок з позивачем, а саме сплачено 2976,83 грн з призначенням платежу «заробітна плата», а тому фактична затримка у розрахунку склала з 01.08.2020 по 28.10.2020 (89 днів). Отже, середній заробіток за весь час затримки повного розрахунку становить 76 321 грн = 857,54 грн х 89 календарних дні.

Позивач вважає, що своєю бездіяльністю відповідач порушує його права та законні інтереси щодо невиконання обов`язку повного розрахунку при звільненні, оскільки нормами трудового законодавства визначено обов`язок роботодавця провести розрахунок із працівником саме в день його звільнення.

Ухвалою судді від 01.12.2020 прийнято позовну заяву до розгляду, відкрито провадження у даній справі, ухвалено розгляд справи проводити за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін (а.с.15).

В поданому до суду відзиві на позовну заяву (а.с.18-25) представник відповідача позов не визнав, просив відмовити в його задоволенні, посилаючись на те, що Національною академією при звільненні позивачу було виплачено всі суми, які належали для виплати від відповідача, які позивачем не оскаржувались. Позивач не звертався до Національної академії з тим, щоб йому провели повний розрахунок при звільненні. Невиплата індексації грошового забезпечення позивача в період його проходження військової служби в Бердянському прикордонному загоні трапилась не з вини НАДПСУ ім.Б.Хмельницького. Національна академія не може нести відповідальність за не виплату Бердянським прикордонним загоном коштів позивачу, а тому позовні вимоги ОСОБА_1 до відповідача вважає безпідставними та такими, що суперечать дійсним обставинам справи.

Крім того, представник відповідача зазначає, що сума несвоєчасно виплаченої індексації грошового забезпечення за період проходження служби в Бердянському прикордонному загоні з 01.02.2016 року по 31.05.2018 року склала 2976,83 грн. Тобто сума, яку позивач хоче стягнути у даному спорі, більше ніж у 25 разів перевищує несвоєчасно виплаченої суми. Вказане вище свідчить про явну неспівмірність заявленої позивачем до стягнення суми.

Інших заяв по суті справи не надходило.

Враховуючи вимоги статті 262 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України) судом розглянуто дану справу за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи (у письмовому провадженні).

Дослідивши матеріали справи, суд приходить до висновку, що позов підлягає до часткового задоволення з таких мотивів та підстав.

Судом встановлено, що 15.07.2020 наказом голови Державної прикордонної служби України №671-ОС полковника ОСОБА_1 звільнено з військової служби в запас за підпунктом «а» пункту 2 частини 5 статті 26 Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу», з правом носіння військової форми одягу.

20.07.2020 наказом ректора НАДПСУ ім.Б.Хмельницького «Про особовий склад» №5Ю-ОС полковника ОСОБА_1 (остання займана штатна посада - начальник 3 прикордонного загону імені Героя України полковника Євгенія Пікуса Східного регіонального управління Державної прикордонної служби України), звільненого з військової служби в запас за підпунктом «а» пункту 2 частини 5 статті 26 Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу», з правом носіння військової форми одягу, виключено зі списків особового складу і всіх видів забезпечення. Остаточною датою закінчення проходження військової служби вважати 01.08.2020 (а.с.8).

Згідно з даним наказом позивачу підлягали такі виплати при звільненні: одноразова грошова допомога в сумі 295072,50 грн та грошова компенсація за невикористані дні додаткової відпустки в сумі 66096,24 грн, що в сукупності становить 361168,74 грн.

Як слідує з довідки АТ КБ «Приватбанк» від 03.11.2020 (а.с.11), 28.10.2020 на картковий рахунок позивача надійшли виплачені НА ДСПУ ім.Б.Хмельницького у вигляді заробітної плати кошти в сумі 2976,83 грн.

Надаючи правову оцінку спірним правовідносинам, суд зазначає наступне.

Відповідно до статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Спеціальним законом, який визначає основні засади державної політики у сфері соціального захисту військовослужбовців та членів їх сімей, встановлює єдину систему їх соціального та правового захисту, гарантує військовослужбовцям та членам їх сімей в економічній, соціальній, політичній сферах сприятливі умови для реалізації їх конституційного обов`язку щодо захисту Вітчизни та регулює відносини у цій галузі є Закон України від 20.12.1991 №2011-XII «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» (далі - Закон №2011-XII).

Як визначено пунктом 293 Положення про проходження громадянами України військової служби в Державній прикордонній службі, затвердженого Указом Президента України від 29.12.2009 №1115/2009, особа, звільнена з військової служби, на день виключення із списків особового складу органу Держприкордонслужби розраховується за всіма видами належного їй на день звільнення матеріального та грошового забезпеченням. У разі спору про розмір сум, належних військовослужбовцю при звільненні, йому в день виключення із списків особового складу виплачується сума, не оспорювана керівництвом органу Держприкордонслужби, у якому проходив службу цей військовослужбовець.

При цьому за висновком, висловленим Великою Палатою Верховного Суду в постанові від 26.02.2020 у справі №821/1083/17, під «належними звільненому працівникові сумами» необхідно розуміти усі виплати, на отримання яких працівник має право станом на дату звільнення згідно з умовами трудового договору і відповідно до державних гарантій, встановлених законодавством для осіб, які перебувають у трудових правовідносинах з роботодавцем (заробітна плата, компенсація за невикористані дні відпустки, вихідна допомога тощо).

Законом №2011-XII та іншими нормативно-правовими актами, які регулюють питання прийняття, проходження та звільнення з військової служби, не встановлено відповідальність роботодавця за невчасне здійснення виплат всіх сум, які підлягають сплаті.

Разом з тим, частина перша статті 47 КЗпП України передбачає, що власник або уповноважений ним орган зобов`язаний в день звільнення видати працівникові належно оформлену трудову книжку і провести з ним розрахунок у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу.

Відповідно до статті 116 КЗпП України при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення. Якщо працівник в день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред`явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. Про нараховані суми, належні працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган повинен письмово повідомити працівника перед виплатою зазначених сум. В разі спору про розмір сум, належних працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган в усякому випадку повинен в зазначений у цій статті строк виплатити неоспорювану ним суму.

Згідно зі статтею 117 цього Кодексу в разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку. При наявності спору про розміри належних звільненому працівникові сум власник або уповноважений ним орган повинен сплатити в цій статті відшкодування в тому разі, коли спір вирішено на користь працівника. Якщо спір вирішено на користь працівника частково, то розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору.

В свою чергу, постанова Кабінету Міністрів України від 07.11.2007 №1294 «Про упорядкування структури та умов грошового забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб», постанова Кабінету Міністрів України від 22.09.2010 року №889 «Питання грошового забезпечення окремих категорій військовослужбовців Збройних Сил, Державної прикордонної служби, Національної гвардії, Служби зовнішньої розвідки та осіб начальницького складу органів і підрозділів цивільного захисту Державної служби з надзвичайних ситуацій» та Інструкція про порядок виплати грошового забезпечення військовослужбовцям Державної прикордонної служби України, затверджена наказом Адміністрації Державної прикордонної служби України від 20.05.2008 №425, не містять норм щодо виплати звільненому військовослужбовцю середнього заробітку в зв`язку із затримкою з вини роботодавця всіх належних йому виплат при звільненні.

Таким чином, суд вважає, що нерозповсюдження на військовослужбовців норм КЗпП України стосується лише норм, якими врегульована оплата праці (виплата грошового забезпечення) вказаних осіб та спорів щодо цього забезпечення, таких як: спорів щодо розміру посадового окладу, надбавки, доплати, винагороди, які мають постійний характер, премії, одноразових додаткових видів грошового забезпечення, порядку їх нарахування та виплати.

Разом з тим, питання відповідальності за затримку розрахунку при звільненні осіб рядового і начальницького складу, зокрема, затримку виплати як грошового забезпечення, так і затримку виплати коштів за період вимушеного прогулу на виконання рішення суду, одноразової грошової допомоги при звільненні, компенсації за невикористану відпустку, які не є складовими грошового забезпечення, не врегульовані положеннями спеціального законодавства, що регулює порядок, умови, склад, розміри виплати грошового забезпечення, тому щодо них необхідно застосувати положення КЗпП України, а саме статті 116, 117 цього Кодексу.

Так, за загальним правилом пріоритетними є норми спеціального законодавства, а трудове законодавство підлягає застосуванню у випадках, якщо нормами спеціального законодавства не врегульовані спірні правовідносини.

Необхідно зазначити, що непоширення норм КЗпП України на рядовий і начальницький склад військовослужбовців стосується саме порядку та умов визначення норм оплати праці (грошового забезпечення) та порядку вирішення спорів щодо оплати праці.

При цьому, питання відповідальності за затримку розрахунку при звільненні осіб рядового і начальницького складу (зокрема, затримку виплати як грошового забезпечення, так і затримку виплати коштів за період вимушеного прогулу на виконання рішення суду, одноразової грошової допомоги при звільненні, компенсації за невикористану відпустку, які не є складовими заробітної плати (грошового забезпечення) - не врегульовані положеннями спеціального законодавства, що регулює порядок, умови, склад, розміри виплати грошового забезпечення. Такі питання врегульовані КЗпП України.

Аналогічна правова позиція викладена в постановах Верховного Суду від 30 січня 2019 року у справі №807/3664/14, від 31 жовтня 2019 року у справа № 2340/4192/18.

Крім того, відповідно до правової позиції Верховного Суду України, викладеної, зокрема, у постанові від 21.03.2017 у справі №826/5111/15, установивши під час розгляду справи про стягнення середнього заробітку у зв`язку із затримкою розрахунку при звільненні, що працівникові не були виплачені належні йому від підприємства, установи, організації суми в день звільнення, коли ж він у цей день не був на роботі, – наступного дня після пред`явлення ним роботодавцеві вимог про розрахунок, суд на підставі статті 117 КЗпП України стягує на користь працівника середній заробіток за весь період затримки розрахунку, а в разі непроведення його до розгляду справи – по день постановлення рішення, якщо роботодавець не доведе відсутності в цьому своєї вини. Сама по собі відсутність коштів у роботодавця не виключає його відповідальності.

Конституційний Суд України в рішенні від 22.02.2012 №4-рп/2012 щодо офіційного тлумачення положень статті 233 КЗпП України у взаємозв`язку з положеннями статей 117, 237-1 цього Кодексу роз`яснив, що згідно зі статтею 47 КЗпП України роботодавець зобов`язаний виплатити працівникові при звільненні всі суми, що належать йому від підприємства, установи, організації, у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу, а саме в день звільнення або не пізніше наступного дня після пред`явлення звільненим працівником вимоги про проведення розрахунку. Непроведення з вини власника або уповноваженого ним органу розрахунку з працівником у зазначені строки є підставою для відповідальності, передбаченої статтею 117 КЗпП України, тобто виплати працівникові його середнього заробітку за весь час затримки по день фактичного розрахунку. Невиплата звільненому працівникові всіх сум, що належать йому від власника або уповноваженого ним органу, є триваючим правопорушенням, а отже, працівник може визначити остаточний обсяг своїх вимог лише на момент припинення такого правопорушення, яким є день фактичного розрахунку.

Відтак, нормами статті 47 КЗпП України визначено обов`язок роботодавця провести розрахунок із працівником саме в день його звільнення.

При цьому непроведення з вини власника або уповноваженого ним органу розрахунку з працівником у зазначені строки є підставою для відповідальності, передбаченої статтею 117 КЗпП України, тобто виплати працівникові його середнього заробітку за весь час затримки по день фактичного розрахунку. Невиплата звільненому працівникові всіх сум, що належать йому від власника або уповноваженого ним органу, є триваючим правопорушенням, а отже, працівник може визначити остаточний обсяг своїх вимог лише на момент припинення такого правопорушення, яким є день фактичного розрахунку.

З матеріалів справи слідує, що підставою для звернення до суду позивача слугувало те, що відповідачем несвоєчасно проведено остаточний розрахунок при звільненні.

При цьому відповідач вказав, що на день виключення позивача зі списків (01.08.2020) останньому було виплачено всі суми, які йому належали для виплати від Національної академії. Про факт заборгованості Бердянського прикордонного загону перед позивачем стало відомо з телеграми, яка надійшла відповідачу 15.09.2020.

Так, як слідує з документів, доданих до відзиву, позивачу виплачено усю суму, визначену у наказі від 20.07.2020 №510-ОС «Про особовий склад», що підтверджується відомістю перерахувань на особисті вклади військовослужбовців НАДПСУ за липень 2020 року та платіжним дорученням №2701 від 29.07.2020 (а.с.28-29).

Відповідно до вхідної телеграми №127 Державної прикордонної служби України, яка надійшла на адресу відповідача 15.09.2020 за вх.№4441, скеровано довідку-розрахунок про нарахування та виплату індексації грошового забезпечення позивача за період проходження служби в Бердянському прикордонному загоні з 01.02.2016 по 31.05.2018, з якої слідує, що заборгованість з індексації становить 3022,16 грн (а.с.30-31).

Вказана заборгованість була виплачена Національною академією згідно з відомістю перерахувань на особисті вклади військовослужбовцям НАДПСУ за жовтень 2020 року та платіжного доручення №4044 від 27.10.2020 (а.с.27).

Таким чином, встановлені судом обставини на підставі досліджених письмових доказів підтверджують факт непроведення з ОСОБА_1 остаточного розрахунку при звільненні.

Суд не бере до уваги доводи відповідача про те, що невиплата індексації грошового забезпечення трапилась не з вини Національної академії, відтак остання не може нести відповідальність за невиплату Бердянським прикордонним загоном коштів позивачу, оскільки сплата заборгованості з індексації грошового забезпечення проведена саме відповідачем, як суб`єктом, що здійснював остаточний розрахунок при звільненні позивача, відтак відповідальність за непроведення остаточного розрахунку при звільненні в даному випадку несе НАДПСУ ім.Б.Хмельницького.

Таким чином, оскільки матеріалами справи підтверджується факт непроведення відповідачем остаточного розрахунку при звільненні, суд дійшов висновку про зобов`язання відповідача нарахувати та виплатити ОСОБА_1 середній розмір заробітку за час затримки розрахунку при його звільненні, який становить 87 дні, починаючи з 02.08.2020 року (наступного дня після дати закінчення проходження військової служби) по 28.10.2020 (дату фактичного розрахунку).

Відповідно до пункту 6 постанови Пленуму Верховного Суду України від 24.12.1999 №13 «Про практику застосування судами законодавства про оплату праці», задовольняючи вимоги про оплату праці, суд має навести в рішенні розрахунки, з яких він виходив при визначенні сум, що підлягають стягненню. Оскільки справляння і сплата прибуткового податку з громадян є відповідно обов`язком роботодавця та працівника, суд визначає зазначену суму без утримання цього податку й інших обов`язкових платежів, про що зазначає в резолютивній частині рішення.

Обчислення середнього заробітку за час вимушеного прогулу проводиться згідно з вимогами постанови Кабінету Міністрів України від 08.02.1995 №100 «Про затвердження Порядку обчислення середньої заробітної плати» (надалі – Порядок №100).

Відповідно до пункту 2 розділу ІІ Порядку №100 обчислення середньої заробітної плати для оплати часу щорічної відпустки, додаткових відпусток у зв`язку з навчанням, творчої відпустки, додаткової відпустки працівникам, які мають дітей, або для виплати компенсації за невикористані відпустки провадиться виходячи з виплат за останні 12 календарних місяців роботи, що передують місяцю надання відпустки або виплати компенсації за невикористані відпустки. У всіх інших випадках збереження середньої заробітної плати середньомісячна заробітна плата обчислюється виходячи з виплат за останні 2 календарні місяці роботи, що передують події, з якою пов`язана відповідна виплата. Працівникам, які пропрацювали на підприємстві, в установі, організації менше двох календарних місяців, середня заробітна плата обчислюється виходячи з виплат за фактично відпрацьований час.

Абзацом 3 пункту 3 розділу ІІІ Порядку №100 передбачено, що усі виплати включаються в розрахунок середньої заробітної плати у тому розмірі, в якому вони нараховані, без виключення сум відрахування на податки, стягнення аліментів тощо за винятком відрахувань із заробітної плати осіб, засуджених за вироком суду до виправних робіт без позбавлення волі.

Підпунктом «б» пункту 4 розділу ІІІ Порядку №100 визначено, що при обчисленні середньої заробітної плати у всіх випадках її збереження згідно з чинним законодавством, не враховуються одноразові виплати (компенсація за невикористану відпустку, матеріальна допомога, допомога працівникам, які виходять на пенсію, вихідна допомога тощо).

Відповідно до пункту 5 розділу VI Порядку №100 нарахування виплат у всіх випадках збереження середньої заробітної плати провадиться, виходячи з розміру середньоденної (годинної) заробітної плати.

Як встановлено пунктом 8 розділу VI Порядку №100, нарахування виплат, що обчислюються із середньої заробітної плати за останні два місяці роботи, провадяться шляхом множення середньоденного (годинного) заробітку на число робочих днів/годин, а у випадках, передбачених чинним законодавством, календарних днів, які мають бути оплачені за середнім заробітком. Середньоденна (годинна) заробітна плата визначається діленням заробітної плати за фактично відпрацьовані протягом двох місяців робочі (календарні) дні на число відпрацьованих робочих днів (годин), а у випадках, передбачених чинним законодавством, - на число календарних днів за цей період.

Відповідно до довідки про нараховане грошове забезпечення ОСОБА_1 з червня по липень 2020 року (а.с.10), тобто за два останні повні місяці перед звільненням йому нараховано та виплачено грошове забезпечення у сумі: 25956,11 грн за червень 2020 року та 27211,31 за липень 2020 року, а всього 53167,42 грн. Виходячи з цього, середньоденна заробітна плата становить 871,60 грн (53167,42 грн/61, де 61 – кількість календарних днів у червні-липні 2020 року).

Отже, середній заробіток за весь час затримки розрахунку становить 389279,80 грн (871,60 грн х 87 = 75829,2 грн).

Водночас, в порівнянні із виплаченою сумою індексації грошового забезпечення за період проходження військової служби з 01.02.2016 по 31.05.2018 (2976,83 грн) вищевказану розрахункову суму (75829,2 грн) не можна вважати співмірною, оскільки вона значно перевищує суму такої компенсації.

Слід також мати на увазі, що працівник є слабшою ніж роботодавець стороною у трудових правовідносинах. Водночас, у вказаних відносинах і працівник має діяти добросовісно щодо реалізації своїх прав, а інтереси роботодавця також мають бути враховані. Тобто, має бути дотриманий розумний баланс між інтересами працівника та роботодавця.

Встановлений статтею 117 КЗпП України механізм компенсації роботодавцем працівнику середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні не передбачає чітких критеріїв оцінки пропорційності щодо врахування справедливого та розумного балансу між інтересами працівника і роботодавця.

Враховуючи наведене та вирішуючи питання щодо можливості зменшення судом розміру відшкодування, визначеного відповідно до статті 117 КЗпП України, Велика Палата Верховного Суду у постанові 26.06.2019 у справі №761/9584/15-ц зазначила, що суд може зменшити розмір відшкодування, передбаченого статтею 117 КЗпП України, і що таке зменшення має залежати від розміру недоплаченої суми. За висновками Великої Палати Верховного Суду, які викладені в постанові від 26 червня 2019 року у вказаній справі, зменшуючи розмір відшкодування, визначений виходячи із середнього заробітку за час затримки роботодавцем розрахунку при звільненні відповідно до статті 117 КЗпП України, необхідно враховувати: розмір простроченої заборгованості роботодавця щодо виплати працівнику при звільненні всіх належних сум, передбачених на день звільнення трудовим законодавством, колективним договором, угодою чи трудовим договором; період затримки (прострочення) виплати такої заборгованості, а також те, з чим була пов`язана тривалість такого періоду з моменту порушення права працівника і до моменту його звернення з вимогою про стягнення відповідних сум; ймовірний розмір пов`язаних із затримкою розрахунку при звільненні майнових втрат працівника; інші обставини справи, встановлені судом, зокрема, дії працівника та роботодавця у спірних правовідносинах, співмірність ймовірного розміру пов`язаних із затримкою розрахунку при звільненні майнових втрат працівника та заявлених позивачем до стягнення сум середнього заробітку за несвоєчасний розрахунок при звільненні.

Тобто, з урахуванням конкретних обставин справи, які мають юридичне значення та, зокрема, визначених критеріїв, суд може зменшити розмір середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні працівника незалежно від того, чи він задовольняє позовні вимоги про стягнення належних звільненому працівникові сум у повному обсязі чи частково.

При вирішенні даного питання суд враховує такі обставини, як розмір недоплаченої суми, істотність цієї частки порівняно із середнім заробітком позивача, обставини за яких було встановлено наявність заборгованості, дії позивача та відповідача щодо її виплати.

Суд зазначає, що при визначеній сумі несвоєчасно виплаченої індексації грошового забезпечення за період проходження військової служби з 01.02.2016 по 31.05.2018 (2976,83 грн) середній заробіток позивача за час затримки розрахунку при звільненні становить (75829,2 грн), що набагато перевищує суму такої компенсації, а тому суд вважає за можливе застосувати до даних правовідносин принцип співмірності та пропорційності між інтересами позивача і відповідача.

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду в постанові від 30.10.2019 у справі №806/2473/18 враховував істотність частки складових заробітної плати в порівнянні із середнім заробітком за час затримки розрахунку.

При вирішенні цього спору, суд враховує застосований Верховним Судом у справі №806/2473/18 підхід та у даному випадку істотність частки складових заробітної плати в порівнянні із середнім заробітком за час затримки розрахунку становить: індексація грошового забезпечення за період проходження військової служби з 01.02.2016 по 31.05.2018 в сумі становлять 2976,83 грн / 75829,2 грн (середній заробіток за весь час затримки розрахунку) х 100% = 3,93%. Сума, яка підлягає відшкодуванню з урахуванням істотності частки 3,93%, становить: 871,60 грн (середньоденна заробітна плата позивача) х 3,93% = 34,25 грн; 34,25 грн х 87 (дні затримки розрахунку) = 2979,75 грн.

Таким чином, враховуючи очевидну неспівмірність заявлених до стягнення сум середнього заробітку зі встановленим розміром заборгованості, характером цієї заборгованості, діями позивача та відповідача, суд дійшов висновку про те, що справедливим, пропорційним і таким, що відповідатиме обставинам цієї справи, які мають юридичне значення та наведеним вище критеріям, середній заробіток за час затримки розрахунку має бути перерахований та виплачений позивачу у розмірі 2979,75 грн.

Стягуючи з відповідача на користь позивача суму середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні, слід зазначити, що відрахування податків, зборів та інших обов`язкових платежів і їх сплата є обов`язком роботодавця та працівника. Тому розрахунки, наведені в судовому рішенні, є тією сумою коштів, з яких в подальшому роботодавцем здійснюються утримання податків та інших обов`язкових платежів, визначених законодавством.

Аналогічна правова позиція зазначена в постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду від 08.11.2018 у справі №805/1008/16-а.

З урахуванням встановлених у справі фактичних обставин, наведених вище норм законодавства та правових висновків Великої Палати Верховного Суду та Верховного Суду, наведених у рішенні, та беручи до уваги зібрані та досліджені в судовому засіданні докази в їх сукупності, враховуючи вимоги статті 245 КАС України, суд дійшов висновку, що належним способом захисту порушеного права позивача є прийняття судом рішення про часткове задоволення позову шляхом визнання протиправною бездіяльності відповідача щодо непроведення 01.08.2020 з позивачем остаточного розрахунку при звільненні з військової служби та стягнення з відповідача на користь ОСОБА_1 середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні за період з 02.08.2020 по 28.10.2020 у сумі 2979,75 грн (без урахування податків та інших обов`язкових платежів).

Керуючись статтями 243-246 Кодексу адміністративного судочинства України, на підставі Кодексу законів про працю України, суд

ВИРІШИВ:

Позов задовольнити частково.

Визнати протиправною бездіяльність Національної академії Державної прикордонної служби України імені Богдана Хмельницького щодо непроведення 01 серпня 2020 року з ОСОБА_1 повного розрахунку при звільненні з військової служби у день виключення зі списків особового складу та всіх видів забезпечення.

Стягнути з Національної академії Державної прикордонної служби України імені Богдана Хмельницького на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні за період з 02 серпня 2020 року по 28 жовтня 2020 року у сумі 2979,75 грн (дві тисячі дев`ятсот сімдесят дев`ять грн 75 коп) без урахування податків та інших обов`язкових платежів.

В задоволенні решти позовних вимог відмовити.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Рішення суду може бути оскаржене в апеляційному порядку повністю або частково шляхом подання апеляційної скарги до Восьмого апеляційного адміністративного суду через Волинський окружний адміністративний суд протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Позивач: ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 ).

Відповідач: Національна академія Державної прикордонної служби України імені Богдана Хмельницького (29007, м.Хмельницький, вул.Шевченка, 46, код ЄДРПОУ 14321481).

Головуючий-суддя Н.Б.Плахтій