Рішення № 95170573, 26.02.2021, Волинський окружний адміністративний суд

ВОЛИНСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

26 лютого 2021 року ЛуцькСправа № 140/17547/20

Волинський окружний адміністративний суд у складі:

головуючого – судді Лозовського О.А.,

розглянувши за правилами спрощеного позовного провадження (у порядку письмового провадження) адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Волинської митниці ДФС, Волинської митниці Держмитслужби про визнання протиправним та скасування наказу, поновлення на посаді та стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу,

ВСТАНОВИВ:

ОСОБА_1 (далі – ОСОБА_1 , позивач) звернувся з позовом до Волинської митниці ДФС (далі – Волинська митниця ДФС, відповідач-1), Волинської митниці Держмитслужби (далі – Волинська митниця Держмитслужби, відповідач-2), в якому просить: 1) визнати протиправним та скасувати наказ Волинської митниці ДФС від 16.11.2020 №61-о про звільнення ОСОБА_1 , головного державного інспектора митного поста «Ковель» Волинської митниці ДФС, із займаної посади 19.11.2020; 2) поновити ОСОБА_1 на іншій рівнозначній посаді державної служби у Волинській митниці Держмитслужби; 3) стягнути з Волинської митниці ДФС, Волинської митниці Держмитслужби середній заробіток за час вимушеного прогулу з 19.11.2020 до дня поновлення на посаді.

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що наказом Волинської митниці ДФС від 16.11.2020 №61-о Ліпича Сергій Григоровича, головного державного інспектора митного поста «Ковель» Волинської митниці ДФС, звільнено із займаної посади 19 листопада 2020 року у зв`язку з реорганізацією Волинської митниці ДФС відповідно до пункту 4 частини 1 статті 83, пункту 1 частини 1 статті 87 Закону України від 10.12.2015 №889-VIII «Про державну службу», пункту 1 статті 40 Кодексу законів про працю України (далі – КЗпП України) з виплатою вихідної допомоги у розмірі двох середньомісячних заробітних плат.

Позивач вважає рішення Волинської митниці ДФС про звільнення його з публічної служби протиправним і таким, що підлягає скасуванню з огляду на те, що відповідачем-1 позивача попереджено про наступне звільнення у зв`язку з реорганізацією Волинської митниці ДФС шляхом приєднання до Волинської митниці Держмитслужби. Однак, на час попередження про наступне вивільнення, а також на момент звільнення Волинська митниця ДФС не виконала свій обов`язок щодо працевлаштування позивача шляхом пропозиції переведення на відповідну або нижчу посаду у Волинську митницю Держмитслужби.

Також вказує, що Волинська митниця Держмитслужби відмовилась надати відомості про свою структуру і штатний розпис та структуру і штатний розпис реорганізованої Волинської митниці ДФС.

ОСОБА_1 звертає увагу на те, що у випадку ліквідації державного органу, його реорганізації, державному службовцю має бути забезпечена можливість переведення на іншу посаду, в тому числі, і в іншому державному органі, за умови наявності там відповідної вакансії. При цьому, таке переведення здійснюється лише за згодою державного службовця, без конкурсу, та може відбуватися як на рівнозначну, так і нижчу посаду.

Саме у випадку відсутності таких посад чи відмови державного службовця від переведення до нього мають бути застосовані наслідки, передбачені статтею 87 Закону України «Про державну службу» та пунктом першим частини першої статті 40 Кодексу законів про працю України.

Однак у даних спірних правовідносинах відповідачами не було дотримано порядку звільнення позивача та обов`язку щодо його працевлаштування

З врахуванням викладеного просить позов задовольнити.

Ухвалою суду від 31.12.2020 прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито провадження у справі за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику сторін).

У відзиві на позовну заяву від 01.02.2021 вих.№60/12/03-70-14 відповідач-1, заперечуючи проти позовних вимог, зазначив про те, що при реорганізації державного органу пропонування державному службовцю вакантної посади державної служби є правом суб`єкта призначення або керівника державної служби в новоствореному органі, а не обов`язком, а тому відсутні правові підстави для пропонування позивачу інших рівнозначних посад.

Також вказує, що наявність чи відсутність вакантних посад в державному органі вже не має правового значення, оскільки з 13.02.2020 відсутній обов`язок керівника, суб`єкта призначення пропонувати такі посади державному службовцю, як відсутній і обов`язок щодо його працевлаштування.

Зокрема, Законом України від 19.09.2019 №117-ІХ «Про внесення змін до деяких законів України щодо перезавантаження влади»(далі - Закон №117-ІХ), який набрав чинності 25.09.2019, а 14.01.2020 - Законом України №440-ІХ «Про внесення змін до Митного кодексу України та деяких інших законодавчих актів України у зв`язку з проведенням адміністративної реформи», який набрав чинності 13.02.2020 внесено зміни до низки законодавчих актів, в тому числі і Законів України «Про центральні органи виконавчої влади», «Про державну службу» та до Кодексу законів про працю України.

Так, внесеними змінами до статті 87 Закону №889-VIII скасований обов`язок суб`єкта призначення пропонувати працівнику іншу рівноцінну посаду державної служби, а в разі відсутності такої пропозиції - іншу роботу (посади державної служби) у цьому державному органі, а також виключене положення про те, що процедура вивільнення державних службовців на підставі пункту 1 частини першої статті 87 визначається законодавством про працю. Відповідні зміни внесено і в Кодекс законів про працю України Законом України «Про внесення змін до Кодексу законів про працю України» від 12.12.2019 №378-ІХ, що набрав чинність 02.02.2020. Зокрема статтю 49-2 КЗпП України, яка регулює порядок вивільнення працівників, після частини 5 доповнено новою частиною такого змісту: «Вивільнення працівників, які мають статус державних службовців відповідно до Закону України «Про державну службу», здійснюється у порядку, визначеному цією статтею, з урахуванням таких особливостей: про наступне вивільнення працівників персонально попереджають не пізніше ніж за 30 календарних днів; у разі вивільнення працівників на підставі пункту 1 частини першої статті 40 цього Кодексу не застосовуються положення частини другої статті 40 цього Кодексу та положення частини другої цієї статті; не пізніше ніж за 30 календарних днів до запланованих звільнень первинним профспілковим організаціям надається інформація щодо цих заходів, включаючи інформацію про причини звільнень, кількість і категорії працівників, яких це може стосуватися, про терміни проведення звільнень, а також проводяться консультації з профспілками про заходи щодо запобігання звільненням чи зведенню їх кількості до мінімуму або пом`якшення несприятливих наслідків будь-яких звільнень». Вказує, що такі зміни суттєво змінили порядок звільнення працівників, які мають статус державних службовців відповідно до Закону України «Про державну службу» за ініціативою суб`єкта призначення на підставі пункту першого частини першої статті 40 КЗпП України, а саме: до державних службовців не застосовуються положення частини другої статті 40 КЗпП України «Звільнення з підстав, зазначених у пунктах 1, 2 і 6 цієї статті, допускається, якщо неможливо перевести працівника, за його згодою, на іншу роботу» та положення частини другої статті 49-2 КЗпП України «При вивільненні працівників у випадках змін в організації виробництва і праці враховується переважне право на залишення на роботі, передбачене законодавством».

З вказаних підстав відповідач-1 вважає безпідставними твердження позивача про порушення відповідачами його права щодо запропонування вакантних посад, так як в силу вищенаведених нормативно-правових актів, чинних на час виникнення спірних правовідносин, у суб`єкта призначення був відсутній такий обов`язок, а тому просить в задоволенні позову відмовити повністю. Крім того, розгляд справи просить проводити в судовому засіданні за участю сторін.

У поданому відзиві на позов від 26.01.2012 вих.№51/7.3.-10-14 відповідач-2 заперечує позовні вимоги ОСОБА_1 з тих підстав, що у відповідності до частини третьої статті 87 Закону №889-VIII, частини шостої статті 49-2 КЗпП працівника, який має статус державного службовця керівник державної служби (суб`єкт призначення) при зміні в організації виробництва і праці, в тому числі реорганізації, попереджає письмово про наступне звільнення не пізніше ніж за 30 календарних днів. При звільненні не застосовується так звані «захищені статті» КЗпП України щодо звільнення працівника лише у випадках неможливості переведення за його згодою на іншу роботу та переважного права залишення на роботі. Не потрібна також отримання згоди від профспілок.

Зауважує, що положеннями частини третьої статті 87 Закону №889-VIII законодавець закріпив саме право керівника державної служби (суб`єкта призначення) запропонувати державному службовцю будь-яку вакантну посаду у тому самому державному органі (за наявності).

Також звертає увагу на роз`яснення Національного агентства України з питань державної служби від 20.02.2020 №86р/з «Щодо процедури вивільнення державних службовців у зв`язку з припиненням державної служби за ініціативою суб`єкта призначення» якими зазначено, що при скороченні чисельності або штату державних службовців, скороченні посади державної служби внаслідок зміни структури або штатного розпису державного органу без скорочення чисельності або штату державних службовців, реорганізації державного органу пропонування державному службовцю вакантної посади державної служби є правом суб`єкта призначення або керівника державної служби, а не обов`язком. Згідно вказаного роз`яснення, при звільненні державних службовців у зв`язку з припиненням державної служби за ініціативою суб`єкта призначення, зокрема, відповідно до пункту 1 чи пункту 1-1 частини першої статті 87 Закону, положення статті 49-2 Кодексу законів про працю України не застосовуються.

Відповідач-2 вважає безпідставними твердження позивача про порушення відповідачами його права щодо запропонування вакантних посад, так як в силу вищенаведених нормативно-правових актів, чинних на час виникнення спірних правовідносин, у суб`єкта призначення був відсутній такий обов`язок, а тому просить в задоволенні позову відмовити повністю.

Крім того, розгляд справи просить проводити в судовому засіданні за участю сторін.

Ухвалою суду від 25.02.2021 відмовлено в задоволенні клопотань відповідачів про розгляд справи в судовому засіданні з викликом сторін.

У відповіді на відзив представник позивача підтримує обгрунтування, викладені в позовній заяві.

Крім того, зазначає, що відповідачі маніпулюють відомостями щодо скорочення штатної чисельності «реорганізованої» Волинської митниці ДФС та «новоутвореної» Волинської митниці Держмитслужби та в такий спосіб безпідставно застосували положення пункту першого частини першої статті 87 Закону України «Про державну службу», за яким серед підстав для припинення державної служби за ініціативою суб`єкта призначення є скорочення чисельності або штату державних службовців, скорочення посади державної служби внаслідок зміни структури або штатного розпису державного органу без скорочення чисельності або штату державних службовців, реорганізація державного органу.

Вказує, що у відзивах відповідачі акцентують на тому, що штатна чисельність працівників «новоутвореної» Волинської митниці Держмитслужби затверджена у кількості 579 штатних одиниць, а штатна чисельність «реорганізованої» Волинської митниці ДФС становила 623 штатні одиниці.

До свого відзиву Волинська митниця ДФС додала штатний розпис на 2019 рік Волинської митниці ДФС, затверджений в.о. Голови Державної фіскальної служби 25.02.2019, за яким всього по Волинській митниці ДФС затверджена кількість штатних посад 623, у тому числі, по митному посту «Ковель» - 17. У свою чергу Волинська митниця Держмитслужби до свого відзиву додала штатний розпис на 2019 рік Волинської митниці Держмитслужби, затверджений Головою Державної митної служби України (без дати), за яким всього по Волинській митниці Держмитслужби затверджена кількість штатних посад 579, у тому числі, по митному посту «Ковель» - 17.

Також вказують що відповідачі не інформують суд про те, що під час реорганізації два структурні підрозділи (митний пост «Дольськ», код згідно класифікатора UA205170; митний пост «Луцьк», код згідно класифікатора UA205110), які перебували у структурі Волинської митниці ДФС, переведені у перепідпорядкування та структуру новоутвореної Поліської митниці Держмитслужби з присвоєнням відповідних кодів по класифікатору для МП «Дольськ» - 204140, для МП «Луцьк» - 204120. При цьому, штатна чисельність митного поста «Луцьк», яка відповідно до штатного розпису Волинської митниці ДФС становила 31 штатну одиницю та штатна чисельність митного поста «Дольськ», яка відповідно до штатного розпису Волинської митниці ДФС становила 13 штатних одиниць згідно відомчих наказів Державної митної служби України передана для новоутвореної Поліської митниці Держмитслужби. Відтак, саме через перепідпорядкування митних постів «Дольськ» та «Луцьк» за Поліською митницею Держмитслужби зменшилась загальна штатна чисельність Волинської митниці Держмитслужби на 44 штатні одиниці - до 579 у порівнянні з чисельністю Волинської митниці ДФС - 623 штатні одиниці.

Таким чином, доводи відповідачів про те, що внаслідок реорганізації Волинської митниці ДФС мало місце скорочення чисельності або штату державних службовців, скорочення посади державної служби внаслідок зміни структури або штатного розпису державного органу без скорочення чисельності або штату державних службовців. Зазначає, що, не мало місце скорочення посади державної служби внаслідок зміни структури або штатного розпису державного органу без скорочення чисельності або штату державних службовців, оскільки і в попередньому і в новому штатному розписі загальна кількість посад державної служби митного поста «Ковель», у якому проходив державну службу позивач, не змінювалась - за обома штатними розписами кількість штатних одиниць цього структурного підрозділу становила 17.

З урахуванням викладеної хронології реорганізації Волинської митниці ДФС та змісту нормативних і організаційно-розпорядчих актів, якими врегульовано процедуру реорганізації, представник позивача вважає, що у даному випадку мала місце подія, яка за своїм змістом і характером є зміною істотних умов проходження державної служби.

Моментом (датою), з якого слід обраховувати строки на прийняття державним органом рішень щодо подальшого проходження державної служби державними службовцями Волинської митниці ДФС є 04.10.2019 - дата набрання чинності постановою Кабінету Міністрів України від 02.10.2019 №858 «Про утворення територіальних органів Державної митної служби».

В силу положень статті 43 Закону України «Про державну службу» саме з цієї дати слід обраховувати строк, коли державний орган, суб`єкт призначення зобов`язаний був повідомити державного службовця про зміну істотних умов проходження державної служби та у випадку «мовчазної згоди» протягом 30 календарних днів прийняти рішення про проходження державними службовцями Волинської митниці ДФС державної служби на тій же посаді Волинської митниці Держмитслужби. А у випадку незгоди державного службовця - прийняти рішення відповідно до абзацу 2 частини 4 статті 43 Закону, за якою у разі незгоди державного службовця на продовження проходження державної служби у зв`язку із зміною істотних умов державної служби він подає керівнику державної служби заяву про звільнення на підставі пункту 6 частини першої статті 83 цього Закону або заяву про переведення на іншу запропоновану йому посаду не пізніш як за 30 календарних днів з дня ознайомлення з повідомленням про зміну істотних умов державної служби, що у випадку позивача зроблено не було. З наведених підстав просить позов задовольнити.

Дослідивши подані суду письмові докази, а також заяви по суті справи, оцінивши їх за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об`єктивному розгляді у судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, суд вважає, що в задоволенні позову слід відмовити, виходячи з такого.

Частиною першою статті 5 КАС України визначено, що кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до адміністративного суду, якщо вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю суб`єкта владних повноважень порушені її права, свободи або інтереси.

Відповідно до пункту другого частини другої статті 19 КАС України юрисдикція адміністративних судів поширюється на публічно-правові спори з приводу прийняття громадян на публічну службу, її проходження, звільнення з публічної служби.

Судом встановлено, що ОСОБА_1 з 17.08.2017 згідно наказу Волинської митниці ДФС №487-о від 16.08.2017 переведений на посаду головного державного інспектора митного поста «Ковель» Волинської митниці ДФС.

Відповідно до пункту 1 Положення про Державну фіскальну службу України, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 21.05.2014 №236 Державна фіскальна служба України (ДФС) є центральним органом виконавчої влади, діяльність якого спрямовується і координується Кабінетом Міністрів України через Міністра фінансів і який реалізує державну податкову політику, державну політику у сфері державної митної справи, державну політику з адміністрування єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування (далі - єдиний внесок), державну політику у сфері боротьби з правопорушеннями під час застосування податкового, митного законодавства, а також законодавства з питань сплати єдиного внеску.

Постановою Кабінету Міністрів України «Про утворення Державної податкової служби України та Державної митної служби України» від 18.12.2018 №1200 утворено Державну митну службу України, реорганізувавши Державну фіскальну службу шляхом поділу.

Постановою Кабінету Міністрів України «Про утворення територіальних органів Державної митної служби» від 02.10.2019 №858 утворено як юридичні особи публічного права територіальні органи Державної митної служби за переліком згідно з додатком 1, згідно з яким утворено Волинську митницю Держмитслужби, а також реорганізовано деякі територіальні органи Державної фіскальної служби шляхом їх приєднання до відповідних територіальних органів Державної митної служби за переліком згідно з додатком 2, згідно якого Волинську митницю ДФС реорганізовано шляхом приєднання до Волинської митниці Держмитслужби.

Відповідно до наказу Державної . фіскальної служби України від 25.11.2019 №30-рп «Про реорганізацію митниць ДФС» розпочато реорганізацію Волинської митниці ДФС.

Згідно з даними Єдиного державного реєстру юридичних та фізичних осіб-підприємців, 27.11.2019 розпочато процедуру припинення Волинської митниці ДФС.

15.11.2019 проведена державна реєстрація як юридичної особи - Волинської митниці Держмитслужби.

У відповідності до наказу Державної митної служби України від 28.10.2019 №22 «Про введення в дію структур територіальних органів Держмитслужби та затвердження граничної чисельності їх працівників» затверджено граничну чисельність працівників Волинської митниці Держмитслужби у кількості 579 штатних одиниць (було 623 штатні одиниці Волинської митниці ДФС), затверджених наказом Державної фіскальної служби України від 12.07.2016 №622 «Про внесення змін до наказу ДФС від 11.12.2015 №978».

У зв`язку з реорганізацією Волинської митниці ДФС та з урахуванням особливостей визначених частиною 3 статті 87 Закону України від 10.12.2015 №889-VIII «Про державну службу», частиною 6 статті 49-2 КЗпП України ОСОБА_1 28.05.2020 попереджено про наступне звільнення із займаної посади із 02.07.2020 на підставі пункту 4 частини 1 статті 83, пункту 1 частини 1 статті 87 Закону України «Про Державну службу», пункту 1 частини 1 статті 40 КЗпП України, з чим позивач ознайомлений 28.05.2020.

Наказом Волинської митниці ДФС від 16.11.2020 №61-о ОСОБА_1 , головного державного інспектора митного поста «Ковель» Волинської митниці ДФС, звільнено із займаної посади 19.11.2020 у зв`язку з реорганізацією Волинської митниці ДФС відповідно до пункту 4 частини 1 статті 83, пункту 1 частини 1 статті 87 Закону України від 10.12.2015 №889-VIII «Про державну службу», пункту 1 статті 40 Кодексу законів про працю України з виплатою вихідної допомоги у розмірі двох середньомісячних заробітних плат.

Позивач не погоджується з таким рішенням суб`єкта владних повноважень, тому звернувся з даним позовом до суду.

Надаючи правову оцінку спірним правовідносинам, суд зазначає наступне.

Згідно з частиною першою та шостою статті 43 Конституції України кожен має право на працю, що включає можливість заробляти собі на життя працею, яку він вільно обирає або на яку вільно погоджується. Громадянам гарантується захист від незаконного звільнення.

Однією із гарантій забезпечення права громадян на працю є передбачений у статті 5-1 КЗпП України правовий захист від необґрунтованої відмови у прийнятті на роботу і незаконного звільнення, а також сприяння у збереженні роботи.

Відповідно до пункту 1 частини першої статті 40 КЗпП України трудовий договір, укладений на невизначений строк, а також строковий трудовий договір до закінчення строку його чинності можуть бути розірвані власником або уповноваженим ним органом у випадку змін в організації виробництва і праці, в тому числі ліквідації, реорганізації, банкрутства або перепрофілювання підприємства, установи, організації, скорочення чисельності або штату працівників.

Частиною другою статті 40 КЗпП України встановлено, що звільнення з підстав, зазначених у пунктах 1, 2 і 6 частини першої цієї статті, допускається, якщо неможливо перевести працівника, за його згодою, на іншу роботу.

Згідно з частинами першою-третьою статті 49-2 КЗпП України про наступне вивільнення працівників персонально попереджають не пізніше ніж за два місяці. При вивільненні працівників у випадках змін в організації виробництва і праці враховується переважне право на залишення на роботі, передбачене законодавством. Одночасно з попередженням про звільнення у зв`язку із змінами в організації виробництва і праці власник або уповноважений ним орган пропонує працівникові іншу роботу на тому самому підприємстві, в установі, організації.

Разом з тим, за приписами частини п`ятої статті 40 КЗпП України (у редакції із змінами, внесеними Законом України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо першочергових заходів із реформи органів прокуратури» від 19.09.2019 №113-IX) особливості звільнення окремих категорій працівників з підстав, передбачених пунктом 1 частини першої цієї статті, а також особливості застосування до них положень частини другої цієї статті, статей 42, 42-1, частин першої, другої і третьої статті 49-2, статті 74, частини третьої статті 121 цього Кодексу, встановлюються законом, що регулює їхній статус.

Таким чином, особливості звільнення окремих категорій працівників з підстав, передбачених пунктом 1 частини першої статті 40 КЗпП України (у випадках змін в організації виробництва і праці, в тому числі ліквідації, реорганізації, банкрутства або перепрофілювання підприємства, установи, організації, скорочення чисельності або штату працівників), а також особливості застосування до них положень частини другої статті 40 КЗпП України, статті 42, частин першої, другої і третьої статті 49-2 КЗпП України, встановлюються законом, що регулює їхній статус.

Відповідно до пункту 1 частини першої статті 87 Закону України «Про державну службу» підставами для припинення державної служби за ініціативою суб`єкта призначення є: скорочення чисельності або штату державних службовців, скорочення посади державної служби внаслідок зміни структури або штатного розпису державного органу без скорочення чисельності або штату державних службовців, реорганізація державного органу.

Станом на час виникнення спірних правовідносин Законом України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо першочергових заходів із реформи органів прокуратури» від 19.09.2019 № 113-IX абзац другий частини третьої статті 87 виключено, зокрема, виключено норму про те, що процедура вивільнення державних службовців на підставі пункту 1 частини першої цієї статті визначається законодавством про працю.

Законом України «Про внесення змін до Митного кодексу України та деяких інших законодавчих актів України у зв`язку з проведенням адміністративної реформи» від 14.01.2020 №440-IX частину третю статті 87 Закону України «Про державну службу» доповнено новим абзацом першим такого змісту: «3. Суб`єкт призначення або керівник державної служби попереджає державного службовця про наступне звільнення на підставі пунктів 1 та 1-1 частини першої цієї статті у письмовій формі не пізніше ніж за 30 календарних днів. Суб`єкт призначення або керівник державної служби може пропонувати державному службовцю будь-яку вакантну посаду державної служби у тому самому державному органі (за наявності). При цьому не застосовуються положення законодавства про працю щодо обов`язку суб`єкта призначення отримання згоди виборного органу первинної профспілкової організації (профспілкового представника) на звільнення».

Суд звертає увагу на те, що зазначена редакція статті 87 Закону України «Про державну службу» набула чинності 13.02.2020.

Положеннями частини третьої статті 87 Закону України «Про державну службу» (у редакції на час виникнення спірних правовідносин) встановлено, зокрема, що державний службовець, якого звільнено на підставі пункту 1 частини першої цієї статті, у разі створення в державному органі, з якого його звільнено, нової посади чи появи вакантної посади, що відповідає кваліфікації державного службовця, протягом шести місяців з дня звільнення за рішенням суб`єкта призначення може бути призначений на рівнозначну або нижчу посаду державної служби, якщо він був призначений на посаду в цьому органі за результатами конкурсу.

Приписами частини п`ятої статті 22 Закону України «Про державну службу» передбачено, що у разі реорганізації (злиття, приєднання, поділу, перетворення) або ліквідації державного органу переведення державного службовця на рівнозначну або нижчу (за його згодою) посаду в державному органі, якому передаються повноваження та функції такого органу, за рішенням суб`єкта призначення може здійснюватися без обов`язкового проведення конкурсу.

Отже, станом на час виникнення спірних правовідносин дія норм законодавства про працю, а саме: частини другої статті 40 (звільнення допускається, якщо неможливо перевести працівника, за його згодою, на іншу роботу), статті 42 (переважне право на залишення на роботі при вивільненні працівників у зв`язку із змінами в організації виробництва і праці), частин другої та третьої статті 49-2 КЗпП України щодо обов`язку власника або уповноваженого ним орган пропонувати працівникові іншу роботу на тому самому підприємстві, в установі, організації) не поширюється на державних службовців в силу приписів частини п`ятої статті 40 КЗпП України.

Такі правовідносини врегульовані Законом України «Про державну службу», що передбачає не обов`язок, а - право суб`єкта призначення за його рішенням у разі скорочення чисельності або штату державних службовців, скорочення посади державної служби внаслідок зміни структури або штатного розпису державного органу без скорочення чисельності або штату державних службовців, реорганізація державного органу, перевести державного службовця на рівнозначну або нижчу (за його згодою) посаду в державному органі, якому передаються повноваження та функції такого органу чи пропонувати іншу рівноцінну посаду державного службовця або іншу роботу (посаду державної служби) у цьому державному органі.

Суд наголошує, що нова редакція статті 87 Закону України «Про державну службу» набула чинності 13.02.2020, та позивача було належним чином попереджено про наступне вивільнення 28.05.2020.

Суд не приймає до уваги доводи позивача про протиправність оскаржуваного наказу з посиланням на обов`язок роботодавця пропонувати працівнику вакантні посади, оскільки Волинська митниця ДФС є територіальним органом ДФС.

Крім того, частиною шостою статті 49-2 КЗпП України визначено, що вивільнення працівників, які мають статус державних службовців відповідно до Закону України «Про державну службу», здійснюється у порядку, визначеному цією статтею, з урахуванням таких особливостей: про наступне вивільнення працівників персонально попереджають не пізніше ніж за 30 календарних днів; у разі вивільнення працівників на підставі пункту 1 частини першої статті 40 цього Кодексу не застосовуються положення частини другої статті 40 цього Кодексу та положення частини другої цієї статті; не пізніше ніж за 30 календарних днів до запланованих звільнень первинним профспілковим організаціям надається інформація щодо цих заходів, включаючи інформацію про причини звільнень, кількість і категорії працівників, яких це може стосуватися, про терміни проведення звільнень, а також проводяться консультації з профспілками про заходи щодо запобігання звільненням чи зведенню їх кількості до мінімуму або пом`якшення несприятливих наслідків будь-яких звільнень.

Таким чином, чинним законодавством не передбачено процедури пропонування державним службовцям, які працюють у органі, що реорганізується, посад державної служби у новоутвореному органі, коли суб`єктом призначення є не одна й та сама особа.

Виходячи з положень частини 5 статті 22 Закону України «Про державну службу» випливає, що таке призначення може відбуватися лише шляхом переведення, порядок якого визначений статтею 41 вказаного Закону. При цьому, із урахуванням статті 41 Закону України «Про державну службу» є не обов`язковим для керівника державної служби в органі державної влади.

Крім того, як вбачається з матеріалів справи, до Волинської митниці ДФС не надходило рішення керівника Волинської митниці Держмитслужби про можливість призначення позивача, на посаду у Волинській митниці Держмитслужби шляхом переведення.

Також, голова комісії з реорганізації Волинської митниці ДФС не являється суб`єктом призначення працівників у Волинські митниці Держмитслужби.

Таким чином, виходячи з аналізу положень статей 21, 22, 41, 87 Закону України «Про державну службу» вбачається, що при реорганізації державного органу пропонування державному службовцю вакантної посади державної служби є правом суб`єкта призначення або керівника державної служби в новоствореному органі, а не обов`язком.

Аналогічну позицію також висловлювало Національне агентство з питань державної служби у листі від 20.02.2020 № 86р/з.

Відповідно до статті 2 КАС України завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб`єктів владних повноважень. У справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); безсторонньо (неупереджено); добросовісно; розсудливо; з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; своєчасно, тобто протягом розумного строку.

Підсумовуючи викладене, суд дійшов висновку, що оскаржуваний наказ прийнятий відповідачем-1 з дотриманням встановленої законодавством процедури звільнення працівника, станом на момент виникнення спірних правовідносин, при цьому відповідачем дотримано вимоги щодо належного персонального попередження позивача про наступне вивільнення, а тому відсутні правові підстави для задоволення позовних вимог у цій частині.

Враховуючи похідний характер позовних вимог про поновлення позивача на посаді, позовні вимоги про стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу, суд вважає також безпідставними та такими, що не підлягають до задоволення.

Відповідно до частини першої, другої статті 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

З урахуванням зазначеного, суд, на підставі наданих доказів в їх сукупності, системного аналізу положень законодавства України, приходить до висновку про відсутність правових підстав для задоволення адміністративного позову.

Керуючись статтями 72-74, 77, 241-246, 262 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

ВИРІШИВ:

В задоволенні позову ОСОБА_1 до Волинської митниці ДФС, Волинської митниці Держмитслужби про визнання протиправним та скасування наказу, поновлення на посаді та стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу відмовити повністю.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Рішення може бути оскаржене в апеляційному порядку повністю або частково шляхом подання апеляційної скарги протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення. До дня початку функціонування Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи апеляційна скарга подається учасниками справи до Восьмого апеляційного адміністративного суду через Волинський окружний адміністративний суд.

Суддя О.А. Лозовський