Рішення № 95169324, 25.02.2021, Господарський суд м. Києва

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01054, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 284-18-98, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.ua

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

м. Київ

25.02.2021Справа № 910/17811/20

За позовомТовариства з обмеженою відповідальністю «Сучасна архітектура міст» до Товариства з обмеженою відповідальністю «Виробнича компанія «Метал-Пласт»простягнення 140151,72 грнСуддя Смирнова Ю.М.

Без виклику учасників справи

ОБСТАВИНИ СПРАВИ:

Товариство з обмеженою відповідальністю «Сучасна архітектура міст» звернулося до Господарського суду міста Києва з позовом про стягнення з Товариства з обмеженою відповідальністю «Виробнича компанія «Метал-Пласт» 140151,72 грн, з яких: 129818,03 грн основного боргу, 4941,05 грн 3% річних та 5392,64 грн інфляційних втрат.

В обґрунтування позовних вимог позивач зазначає, що 10.06.2019 позивач зробив відповідачу пропозицію (оферту) у вигляді рахунку на оплату №2279 щодо купівлі-продажу алюмінієвої рейки на суму 953154,08 грн, а відповідач на підтвердження свого акцепту попередньо оплатив 765523,26 грн, чим самим прийняв пропозицію позивача на поставку товару в асортименті, викладеному в рахунку. Як стверджує позивач, в подальшому він поставив відповідачу товар на загальну суму 892341,29 грн, однак відповідач розрахунки за поставлений товар в повному обсязі не здійснив.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 19.11.2020 за вказаним позовом відкрито провадження у справі №910/17811/20, вирішено розглядати справу за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) учасників справи, встановлено відповідачу строк для подання відзиву на позов - протягом 15 днів з дня вручення даної ухвали.

15.01.2021 від відповідача надійшов відзив на позовну заяву, в якому відповідач проти задоволення позову заперечує, вказуючи на те, що між позивачем та відповідачем не досягнуто згоди по всіх істотних умовах договору поставки, не визначено строк виконання обов`язку з оплати товару, а тому відповідач не може вважатися таким, що порушив зобов`язання з оплати до моменту отримання від позивача відповідної вимоги. Крім того, відповідач зазначає, що частина товару на суму 30293,71 грн, що був поставлений позивачем за рахунком №2279, була повернута постачальнику і прийнята ним без заперечень.

27.01.2021 від відповідача надійшла відповідь на відзив, в якій позивач вказує, зокрема, на те, що наданий відповідачем документ «без назви», в якому зазначено «повернення товару №4 від 09.10.2019», містить посилання на договір №3 згідно замовлення постачальнику №302 від 10.06.2019, і не має ніякого відношення до правовідносин сторін, які виникли на підставі рахунку №2279 від 10.06.2019.

У відповіді на відзив позивач просить суд визнати поважними причини пропуску строку на подання відповіді на відзив та поновити такий строк. В обґрунтування вказаного клопотання позивач зазначає, що відзив на позовну заяву отримано ним 14.01.2021, але у зв`язку з посиленням карантинних заходів ТОВ «Сучасна архітектура міст» з 08 по 24 січня 2021 року обмежило вихід на роботу відповідальних працівників, у яких зберігались документи, що були необхідні для написання відзиву на позовну заяву.

Відповідно до ч. 1 ст. 119 Господарського процесуального кодексу України суд за заявою учасника справи поновлює пропущений процесуальний строк, встановлений законом, якщо визнає причини його пропуску поважними, крім випадків, коли цим Кодексом встановлено неможливість такого поновлення.

Враховуючи доводи позивача, наведені в обґрунтування клопотання про відновлення строку для подання відповіді на відзив, суд визнає причини пропуску такого строку поважними, а тому вказане клопотання підлягає задоволенню.

Відповідач правом на подання заперечення в порядку ст. 167 Господарського процесуального кодексу України не скористався.

За приписами ч. 5 ст. 252 Господарського процесуального кодексу України суд розглядає справу в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи за наявними у справі матеріалами, за відсутності клопотання будь-якої із сторін про інше.

Оскільки клопотань про розгляд справи у судовому засіданні з повідомленням сторін до суду не надходило, у відповідності до ч. 5 ст. 252 Господарського процесуального кодексу України справа розглядається за наявними у справі матеріалами.

Дослідивши матеріали справи, Господарський суд міста Києва

ВСТАНОВИВ:

Як зазначає позивач, 10.06.2019 позивач зробив відповідачу пропозицію (оферту) у вигляді рахунку на оплату №2279 щодо купівлі-продажу алюмінієвої рейки на суму 953154,08 грн, а відповідач на виконання запропонованої оферти надав позивачу довіреність №207 від 12.07.2019 на отримання матеріальних цінностей представнику Гуральчуку Дмитру Олександровичу згідно рахунку №2279 від 10.06.2019.

26.06.2019 відповідач з посиланням на вищевказаний рахунок №2279 від 10.06.2019 перерахував на рахунок позивача 765523,26 грн, що підтверджується випискою з особового рахунку, сформованою АТ «ОТП Банк».

За видатковими накладними №1672 від 12.07.2019 на суму 108113,08 грн, №1697 від 16.07.2019 на суму 110635,14 грн, №1704 від 16.07.2019 на суму 164794,06 грн, №1764 від 18.07.2019 на суму 44375,39 грн, №1762 від 18.07.2019 на суму 103247,48 грн, №1877 від 25.07.2019 на суму 126131,59 грн, №2133 від 09.08.2019 на суму 39771,17 грн, №2281 від 20.08.2019 на суму 46104,25 грн, №2370 від 23.08.2019 на суму 10019,21 грн, №2465 від 30.08.2019 на суму 123200,48 грн, №2544 від 05.09.2019 на суму 15949,44 грн позивачем було поставлено, а відповідачем прийнято товар на загальну суму 892341,29 грн.

В обґрунтування позовних вимог позивач зазначає, що відповідач лише частково розрахувався за поставлений товар, внаслідок чого в останнього перед позивачем виникла заборгованість у розмірі 129818,03 грн.

В свою чергу, заперечуючи проти позову, відповідач стверджує про відсутність у нього станом на момент розгляду справи обов`язку щодо оплати товару, а також вказує на те, що частина із поставленого за вищевказаними накладними товару була повернута позивачу.

За змістом ст.509 Цивільного кодексу України, ст.173 Господарського кодексу України зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку.

За приписами ст.ст.11, 509 Цивільного кодексу України зобов`язання виникають, зокрема, з договору чи юридичних фактів.

Згідно ст.626 Цивільного кодексу України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків.

Юридичними фактами є такі факти, які тягнуть певні правові наслідки: виникнення, зміну чи припинення правовідносин.

Відповідно до ст.ст. 6, 627 Цивільного кодексу України сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Статтею 639 Цивільного кодексу України встановлено, що договір може бути укладений у будь-якій формі, якщо вимоги щодо форми договору не встановлені законом.

За змістом ст. 205 Цивільного кодексу України правочин може вчинятися усно або в письмовій формі. Сторони мають право обирати форму правочину, якщо інше не встановлено законом. Правочин, для якого законом не встановлена обов`язкова письмова форма, вважається вчиненим, якщо поведінка сторін засвідчує їхню волю до настання відповідних правових наслідків.

При цьому за приписами ст. 207 Цивільного кодексу України правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах, у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо воля сторін виражена за допомогою телетайпного, електронного або іншого технічного засобу зв`язку. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами).

Частиною 1 ст. 181 Господарського кодексу України встановлено, що господарський договір за загальним правилом викладається у формі єдиного документа, підписаного сторонами та скріпленого печатками. Допускається укладення господарських договорів у спрощений спосіб, тобто шляхом обміну листами, факсограмами, телеграмами, телефонограмами тощо, а також шляхом підтвердження прийняття до виконання замовлень, якщо законом не встановлено спеціальні вимоги до форми та порядку укладення даного виду договорів.

За змістом ст. 638 Цивільного кодексу України передбачено, що договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору. Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.

Договір може бути укладений у будь-якій формі, якщо вимоги щодо форми договору не встановлені законом (ч.1 ст.639 Цивільного кодексу України).

У ч.ч. 1, 2 ст. 640 вказаного вище нормативно-правового акту вказано, що договір є укладеним з моменту одержання особою, яка направила пропозицію укласти договір, відповіді про прийняття цієї пропозиції. Якщо відповідно до акта цивільного законодавства для укладення договору необхідні також передання майна або вчинення іншої дії, договір є укладеним з моменту передання відповідного майна або вчинення певної дії.

Обставини справи свідчать, що між сторонами у спрощений спосіб укладено договір поставки.

Згідно ст. 712 Цивільного кодексу України за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов`язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов`язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов`язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму. До договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.

Частиною 1 ст. 662 Цивільного кодексу України визначено, що продавець зобов`язаний передати покупцеві товар, визначений договором купівлі-продажу.

Покупець зобов`язаний оплатити товар за ціною, встановленою у договорі купівлі-продажу (ч. 1 ст. 691 Цивільного кодексу України).

Тобто, з наведеного полягає, що чинним законодавством України визначено істотні умови договору поставки, такі як і істотні умови договору купівлі-продажу, до яких віднесено, зокрема, предмет та ціну.

За видатковими накладними, копії яких містяться в матеріалах справи, та у яких сторонами визначена вартість товару та його асортимент, позивачем було поставлено, а відповідачем прийнято товар на загальну суму 892341,29 грн, що за висновками суду, свідчить про погодження між контрагентами всіх істотних умов, необхідних для договорів даного виду.

Відповідно до ч. 1 ст. 530 Цивільного кодексу України, якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Строку оплати товару сторони не встановили, між тим, за правилами ч. 1 ст. 692 Цивільного кодексу України покупець зобов`язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару.

Договором або актами цивільного законодавства не встановлено іншого строку оплати товару, відтак, відповідна оплата мала бути здійснена відповідачем негайно після прийняття товару, незалежно від того, чи пред`явив йому позивач, як кредитор, пов`язану з цим вимогу. При цьому передбачена законом відповідальність за невиконання грошового зобов`язання підлягає застосуванню починаючи з дня, наступного за днем прийняття товару, якщо інше не вбачається з укладеного сторонами договору. Відповідні висновки випливають зі змісту ч. 2 ст. 530 Цивільного кодексу України.

Статтями 525, 526 Цивільного кодексу України унормовано, що одностороння відмова від зобов`язання або одностороння зміна його умов не допускається; зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту та інших вимог, що звичайно ставляться. Дана норма кореспондується з приписами ст.193 Господарського кодексу України.

Отже, оскільки позивач свій обов`язок щодо передачі відповідачу товару, загальна вартість якого склала 892341,29 грн, виконав належним чином, у відповідача виник обов`язок оплати вартості даного товару згідно положень ч.1 ст.692 Цивільного кодексу України.

Проте, зобов`язання з оплати товару відповідачем належним чином не виконано. З матеріалів справи вбачається, що у порядку попередньої оплати відповідачем сплачено позивачу суму коштів у розмірі 762523,26 грн. Доказів оплати решти поставленого товару (у сумі 129818,03 грн) відповідач суду не надав.

Відповідачем належними та допустимими доказами в розумінні ст.ст. 76, 77 Господарського процесуального кодексу України факту існування заборгованості не спростовано.

Доводи відповідача стосовно того, що товар на суму 30293,71 грн було повернуто позивачу, в контексті заявлених позовних вимог до уваги судом не приймаються.

Так, у наданому позивачем поверненні постачальнику №4 від 09.10.2019 на суму 30.293,71 грн містить посилання на договір №3 та замовлення постачальнику №302 від 10.06.2019. В той же час, у доданих до позовної заяви видаткових накладних в графі «Договір» вказано «По рахунку», а в графі «Замовлення» значиться «Замовлення покупця №2279 від 10.06.2019». Відтак, повернення постачальнику №4 від 09.10.2019 спірних правовідносин не стосується.

Враховуючи викладене, вимоги позивача про стягнення з відповідача основної заборгованості у розмірі 129818,03 грн є обґрунтованими, документально підтвердженими та такими, що підлягають задоволенню.

Крім основного боргу, за прострочення виконання грошового зобов`язання позивач просить стягнути з відповідача 3% річних у розмірі 4941,05 грн та інфляційні втрати у розмірі 5392,64 грн за період прострочення з 02.09.2019 по 12.11.2020.

Відповідно до ч.1 ст.612 Цивільного кодексу України боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов`язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Невиконання зобов`язання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання) ст.610 Цивільного кодексу України кваліфікує як порушення зобов`язання.

Відповідно до ч.2 ст.625 Цивільного кодексу України боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Оскільки судом встановлено факт прострочення виконання відповідачем грошового зобов`язання з оплати поставленого товару, доводи позивача про наявність підстав для стягнення з відповідача 3% річних та інфляційних втрат є обґрунтованими.

Однак, з наданого позивачем розрахунку вбачається, що позивачем двічі нараховано 3% річних та інфляційні втрати на суму заборгованості у розмірі 113868,59 грн за період прострочення з 05.09.2019 по 04.10.2019, а також невірно визначено початок прострочення виконання грошового зобов`язання по оплаті товару за видатковою накладною №2544 від 05.09.2019 (05.09.2019 замість належного - 06.09.2019).

З урахуванням наведеного, за здійсненим судом перерахунком, з відповідача на користь позивача підлягають стягненню 3% річних у розмірі 4658,96 грн та інфляційні втрати у розмірі 5269,58 грн.

Враховуючи викладене, позов підлягає частковому задоволенню.

У відповідності до вимог ст. 129 Господарського процесуального кодексу України витрати по сплаті судового збору покладаються на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

У відповіді на відзив позивачем було також заявлено про стягнення з відповідача витрат на професійну правничу допомогу у розмірі 10000,00 грн.

Відповідно до ч. 1 ст. 123 Господарського процесуального кодексу України судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи.

Частиною 3 ст. 123 Господарського процесуального кодексу України визначено, що до витрат, пов`язаних з розглядом справи, належать витрати: 1) на професійну правничу допомогу; 2) пов`язані із залученням свідків, спеціалістів, перекладачів, експертів та проведенням експертизи; 3) пов`язані з витребуванням доказів, проведенням огляду доказів за їх місцезнаходженням, забезпеченням доказів; 4) пов`язані з вчиненням інших процесуальних дій, необхідних для розгляду справи або підготовки до її розгляду.

Відповідно до ч.ч. 1, 2, ст. 126 Господарського процесуального кодексу України витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави. За результатами розгляду справи витрати на професійну правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами. Для цілей розподілу судових витрат:

1) розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу професійну правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката, визначається згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою;

2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.

За приписами ч.ч. 3 - 5 ст. 126 Господарського процесуального кодексу України для визначення розміру витрат на професійну правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги. Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи. У разі недотримання вимог частини четвертої цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, які підлягають розподілу між сторонами.

Як зазначає позивач, у зв`язку із розглядом справи №910/17811/20 в Господарському суді міста Києва позивачем понесено витрати на професійну правничу допомогу адвоката у розмірі 10000,00 грн.

Для долучення до матеріалів справи позивачем надано копію договору про надання правової (правничої) допомоги №70/юр від 03.02.2020, копію Акта №1 від 26.01.2021 про надання послуг правової (правничої) допомоги згідно договору №70/юр від 03.02.2020, видатковий касовий ордер від 26.01.2021 на суму 10000,00 грн.

Вказаними документами підтверджується понесення Товариством з обмеженою відповідальністю «Сучасна архітектура міст» витрат на професійну правничу допомогу у розмірі 10000,00 грн.

Водночас, суд відзначає, що за приписами ч. 1 ст. 124 Господарського процесуального кодексу України, разом з першою заявою по суті спору кожна сторона подає до суду попередній (орієнтовний) розрахунок суми судових витрат, які вона понесла і які очікує понести у зв`язку із розглядом справи.

Частиною 2 ст. 124 Господарського процесуального кодексу України встановлено, що у разі неподання стороною попереднього розрахунку суми судових витрат, суд може відмовити їй у відшкодуванні відповідних судових витрат, за винятком суми сплаченого нею судового збору.

Суд відзначає, що договір про надання правової (правничої) допомоги №70/юр від 03.02.2020 між адвокатом Вайнером Олегом Леонідовичем та Товариством з обмеженою відповідальністю «Сучасна архітектура міст» був укладений ще до звернення позивача з відповідним позовом до суду.

Однак, в порушення ч. 2 ст. 124 Господарського процесуального кодексу України позивачем разом з позовною заявою не було подано суду попереднього (орієнтовного) розрахунку суми судових витрат, з якого вбачалось би, що у зв`язку із розглядом справи позивач очікує понести витрати на професійну правничу допомогу адвоката, а також не наведено орієнтовного розміру таких витрат. У позовній заяві позивач просив суд стягнути з відповідача на користь позивача лише сплачений ним судовий збір.

За таких обставин, з огляду на положення ч. 2 ст. 124 Господарського процесуального кодексу України, у відшкодуванні позивачу витрат на професійну правничу допомогу адвоката суд відмовляє.

На підставі викладеного та керуючись ст.ст. 73, 74, 76-80, 124, 129, 236, 237, 238, 240, 241, 252 Господарського процесуального кодексу України, суд

ВИРІШИВ:

1. Позов задовольнити частково.

2. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «Виробнича компанія «Метал-Пласт» (Україна, 02094, місто Київ, вулиця Магнітогорська, будинок 1, ідентифікаційний код 41938676) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Сучасна архітектура міст» (Україна, 04053, місто Київ, провулок Бехтеревський, будинок 4, ідентифікаційний код 42654390) заборгованість у розмірі 129818 (сто двадцять дев`ять тисяч вісімсот вісімнадцять) грн 03 коп., 3% річних у розмірі 4658 (чотири тисячі шістсот п`ятдесят вісім) грн 96 коп., інфляційні втрати у розмірі 5269 (п`ять тисяч двісті шістдесят дев`ять) грн 58 коп., судовий збір у розмірі 2095 (дві тисячі дев`яносто п`ять) грн 92 коп.

3. В іншій частині позову відмовити.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду. Рішення, відповідно до ст.ст. 256, 257, п.п.17.5 п. 17 Розділу XI «Перехідні положення» Господарського процесуального кодексу України, може бути оскаржено до Північного апеляційного господарського суду шляхом подання апеляційної скарги через Господарський суд міста Києва протягом двадцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Суддя Ю.М. Смирнова