Рішення № 95169234, 25.02.2021, Господарський суд м. Києва

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01054, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 284-18-98, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.uaРІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

м. Київ

25.02.2021Справа № 910/18392/20Господарський суд міста Києва у складі судді Васильченко Т.В., розглянувши за правилами спрощеного позовного провадження матеріали справи №910/18392/20

За позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «ТД Елемент»

до Товариства з обмеженою відповідальністю «Будівельна компанія «Укрінтербуд»

про стягнення 24350,98 грн

Без повідомлення (виклику) учасників справи

ОБСТАВИНИ СПРАВИ:

Товариство з обмеженою відповідальністю «ТД Елемент» (далі - позивач) звернулося до Господарського суду міста Києва із позовною заявою до Товариства з обмеженою відповідальністю «Будівельна компанія «Укрінтербуд» (далі - відповідач) про стягнення 24350,98 грн.

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що на підставі рішення Господарського суду міста Києва від 04.02.2020 у справі №910/16958/19 на користь позивача з відповідача стягнуто кошти у розмірі 117821,94 грн, які сплачені відповідачем лише 06.11.2020, у зв`язку з цим позивачем заявлено до стягнення пеню у розмірі 19290,38 грн, інфляційні втрати у розмірі 1767,34 грн та 3% річних у розмірі 3293,00 грн.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 23.12.2020 прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито провадження у справі №910/18392/20 за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін за наявними матеріалами.

Частиною 5 статті 176 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що ухвала про відкриття провадження у справі надсилається учасникам справи, а також іншим особам, якщо від них витребовуються докази, в порядку, встановленому статтею 242 цього Кодексу, та з додержанням вимог частини четвертої статті 120 цього Кодексу.

З метою повідомлення відповідача про розгляд справи судом та про його право подати відзив на позовну заяву, на виконання приписів Господарського процесуального кодексу України, ухвала суду про відкриття провадження у справі від 23.12.2020 була направлена судом рекомендованим листом з повідомленням про вручення на адресу місцезнаходження відповідача, зазначену в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань, а саме: 03039, м. Київ, вул. Миколи Грінченка, буд. 18.

З наявних в матеріалах справи рекомендованих повідомлень про вручення поштових відправлень вбачається, що ухвала Господарського суду міста Києва від 23.12.2020 була отримана відповідачем - 04.01.2021.

У відповідності до вимог Господарського процесуального кодексу України, відповідачу був встановлений строк для подання відзиву на позовну заяву протягом 15-ти днів з дня вручення ухвали про відкриття провадження у справі.

Втім відповідач, у визначений законом строк, не подав ні відзиву на позовну заяву, ні клопотання про продовження строку на його подання.

Приписами ч. 2 ст. 178 Господарського процесуального кодексу України встановлено, що у разі ненадання відповідачем відзиву у встановлений судом строк без поважних причин суд має право вирішити спір за наявними матеріалами справи.

Приймаючи до уваги, що відповідач у встановлений строк не подав до суду відзив на позов, а відтак не скористався наданими йому процесуальними правами, за висновками суду, в матеріалах справи достатньо документів, які мають значення для правильного вирішення спору, внаслідок чого справа може бути розглянута за наявними у ній документами відповідно до частини 2 статті 178 Господарського процесуального кодексу України.

У частині 8 статті 252 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що при розгляді справи у порядку спрощеного провадження суд досліджує докази і письмові пояснення, викладені у заявах по суті справи, а у випадку розгляду справи з повідомленням (викликом) учасників справи - також заслуховує їх усні пояснення. Судові дебати не проводяться.

Згідно з частиною 4 статті 240 Господарського процесуального кодексу України у разі розгляду справи без повідомлення (виклику) учасників справи суд підписує рішення без його проголошення.

Дослідивши подані документи і матеріали, всебічно і повно з`ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об`єктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору, Господарський суд міста Києва, -

ВСТАНОВИВ:

Рішенням Господарського суду міста Києва від 04.02.2020 у справі №910/16958/19, яке набрало законної сили, позовні вимоги Товариства з обмеженою відповідальністю "ТД Елемент" до Товариства з обмеженою відповідальністю "Будівельна компанія "Укрінтербуд" про стягнення 107308,78 грн задоволено частково, стягнуто з відповідача на користь позивача заборгованість з оплати вартості поставленого товару за договором поставки №4/05 від 29.05.2019 в розмірі 89979,10 грн, 3% річних в розмірі 1294,22 грн, інфляційні втрати в розмірі 1264,11 грн, пеню в розмірі 14391,73 грн та судові витрати.

Під час розгляду справи №910/16958/19, судом встановлено, що наявні в матеріалах справи документи підтверджують факт належного виконання позивачем своїх зобов`язань щодо поставки узгодженого товару та факт неналежного виконання відповідачем свого обов`язку за договором щодо повної та своєчасної оплати отриманого товару, у зв`язку з чим виник борг за поставлений товар в сумі 89979,10 грн.

Відповідно ч. 4 ст. 75 Господарського процесуального кодексу України обставини, встановлені рішенням суду в господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, стосовно якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом.

Частиною 4 ст. 11 Господарського процесуального кодексу України унормовано, що суд застосовує при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року і протоколи до неї, згоду на обов`язковість яких надано Верховною Радою України, та практику Європейського суду з прав людини як джерело права.

Згідно з практикою Європейського суду з прав людини одним з основних елементів верховенства права є принцип правової певності, який серед іншого передбачає, що у будь-якому спорі рішення суду, яке вступило в законну силу, не може бути поставлено під сумнів (рішення Європейського суду з прав людини, від 25.07.2002, «Справа «Совтрансавто-Холдинг» проти України» п. 72 «В. Оцінка Суду»).

Отже, наявність грошового зобов`язання відповідача, яке виникло за договором поставки №4/05 від 29.05.2019, по сплаті позивачу вартості поставленого товару у розмірі 89979,10 грн підтверджується рішенням Господарського суду міста Києва від 04.02.2020 у справі №910/16958/19 за участі тих самих сторін, яке набрало законної сили, а тому відповідно до ч. 4 ст. 75 Господарського процесуального кодексу України не підлягає повторному доказуванню.

Як вбачається з матеріалів справи, рішення Господарського суду міста Києва від 04.02.2020 у справі №910/16958/19 було виконано в повному обсязі відповідачем 06.11.2020, що підтверджується платіжним дорученням №4285 від 06.11.2020.

Відтак, оскільки відповідачем зобов`язання з оплати вартості поставленого товару виконано лише 06.11.2020, позивачем заявлено вимогу про стягнення пені в розмірі 19290,38 грн (за період з 02.12.2019 по 06.11.2020), 3% річних у розмірі 3293,00 грн (за період з 02.12.2019 по 06.11.2020) та інфляційних втрат у розмірі 1767,34 грн (за період з 02.12.2019 по 06.11.2020), які нараховані на суму боргу, з урахуванням стягнутих судом 3% річних, інфляційних втрат, пені та судових витрат.

Відповідно до ч. 1 ст. 509 Цивільного кодексу України зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на корить другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку.

Статтею 598 Цивільного кодексу України встановлено, що зобов`язання припиняється частково або в повному обсязі на підставах, встановлених договором або законом. Припинення зобов`язання на вимогу однієї із сторін допускається лише у випадках, встановлених договором або законом.

За відсутності інших підстав припинення зобов`язання, передбачених договором або законом, зобов`язання припиняється його виконанням, проведеним належним чином (ст. 599 Цивільного кодексу України).

Належним виконанням зобов`язання є виконання, прийняте кредитором, у результаті якого припиняються права та обов`язки сторін зобов`язання. При цьому чинне законодавство не пов`язує припинення грошового зобов`язання з наявністю судового рішення про стягнення боргу чи відкриттям виконавчого провадження з примусового виконання такого рішення. Аналогічна правова позиція викладена в постанові Верховного Суду від 15.08.2019 у справі №910/8625/18.

Тобто, саме лише прийняття господарським судом рішення про задоволення вимог кредитора, якщо таке рішення не виконано в установленому законом порядку, не припиняє зобов`язальних відносин сторін і не звільняє боржника від відповідальності за невиконання грошового зобов`язання.

Частина 2 статті 193 Господарського кодексу України встановлює, що кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов`язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу.

Порушенням зобов`язання, у відповідності до статті 610 Цивільного кодексу України, є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання).

Статтею 611 ЦК України встановлено, що у разі порушення зобов`язання, настають наслідки, передбачені договором або законом, в тому числі, сплата неустойки. Приписами ст. 230 ГК України також встановлено, що у разі порушення учасником господарських відносин правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежне виконання господарського зобов`язання, він зобов`язаний сплатити штрафні санкції у вигляді грошової суми (неустойка, пеня, штраф).

Згідно ч. 1 ст. 612 ЦК України боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов`язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Отже, порушення боржником прийнятих на себе зобов`язань тягне за собою відповідні правові наслідки, які полягають у можливості застосування кредитором до боржника встановленої законом або договором відповідальності.

Пунктом 5.3 договору сторони визначили, що у випадку прострочення оплати за поставлений товар покупець зобов`язаний сплатити на користь постачальника пеню у розмірі подвійної облікової ставки НБУ, яка діяла на момент прострочення від несплаченої вчасно суми за кожен день такого прострочення, до моменту повного виконання покупцем свого зобов`язання по оплаті.

Відтак, оскільки відповідач допустив прострочення оплати отриманого товару, на підставі наведених вище норм чинного законодавства та умов договору, позивачем нараховано пеню у загальному розмірі 19290,38 грн.

За результатом перевірки наданого позивачем розрахунку пені за заявлений позивачем період, судом встановлено, що позивачем допущені помилки у визначенні кінцевої дати прострочення та бази нарахування, оскільки ні умовами договору, ні вимогами чинного законодавства не встановлено право нараховувати пеню на компенсаційні виплати, передбачені статтею 625 ЦК України та стягнуті судом судові витрати, а день фактичної сплати суми заборгованості не включається в період часу, за який здійснюється стягнення пені, відтак позовні вимоги в цій частині підлягають задоволенню частково, за розрахунком суду, у сумі 14702,88 грн, в іншій частині цих позовних вимог належить відмовити.

Окрім цього, оскільки відповідно до ч. 2 ст. 625 ЦК України боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом, позивачем нараховано 3% річних в сумі 3293,00 грн та інфляційні втрати у розмірі 1767,34 грн.

Передбачене законом право кредитора вимагати сплати боргу з урахуванням індексу інфляції та процентів річних в порядку ст. 625 ЦК України є способами захисту його майнового права та інтересу, суть яких полягає у відшкодуванні матеріальних втрат від знецінення грошових коштів внаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації (плати) від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредиторові (аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду №910/12604/18 від 01.10.2019 та у постанові Верховного Суду України у постанові №3-12г10 від 08.11.2010).

При цьому, інфляційні нарахування здійснюються окремо за кожен період часу, протягом якого діяв відповідний індекс інфляції, а одержані таким чином результати підсумовуються за весь час прострочення виконання грошового зобов`язання. Розмір боргу з урахуванням індексу інфляції визначається виходячи з суми боргу, що існувала на останній день місяця, в якому платіж мав бути здійснений, помноженої на індекс інфляції, визначений названою Державною службою статистики України, за період прострочення починаючи з місяця, наступного за місяцем, у якому мав бути здійснений платіж, і за будь-який місяць (місяці), у якому (яких) мала місце інфляція. При цьому в розрахунок мають включатися й періоди часу, в які індекс інфляції становив менше одиниці (тобто мала місце дефляція).

Отже, кредитор вправі вимагати стягнення з боржника в судовому порядку сум інфляційних нарахувань та процентів річних до повного виконання грошового зобов`язання.

Матеріалами справи підтверджується і відповідачем не спростовано, що зобов`язання відповідача перед позивачем з оплати повної вартості поставленого товару виконано відповідачем лише 06.11.2020, а отже мало місце прострочення його виконання, у зв`язку з чим позивач має право на отримання сум, передбачених ч. 2 статті 625 Цивільного кодексу України.

Втім, судом встановлено, що позивачем допущені помилки у визначенні кінцевої дати прострочення, оскільки день фактичної сплати суми заборгованості не включається в період часу, за який здійснюється стягнення інфляційних нарахувань та не вірно визначено базу нарахування, так як нарахування 3% річних за змістом статті 625 ЦК України здійснюється на суму основного боргу, в той час як позивач нарахував їх не лише на борг, а й на інфляційні втрати та 3% річних, нараховані за попередній період.

Виходячи з викладеного, здійснивши перерахунок заявлених до стягнення 3% річних за належний період та встановлений рішенням суду борг, суд дійшов висновку, що позовні вимогицій в частині підтягають частковому задоволенню в сумі, за розрахунком суду, 2515,60 грн, в іншій частині цих позовних вимог належить відмовити.

В той же час, це не вплинуло на заявлений до стягнення розмір інфляційних втрат, оскільки за перерахунком суду за належний період прострочення, з урахуванням дати оплати, та виходячи з визначеного чинним законодавством порядку нарахування цих втрат та бази нарахування, інфляційні втрати є більшими ніж заявлено позивачем, однак, враховуючи принцип диспозитивності господарського процесу та те, що при ухваленні рішення суд не може виходити за межі позовних вимог, інфляційні втрати підлягають стягненню у заявленому позивачем розмірі.

При цьому судом було враховано, що у кредитора згідно з частиною другою статті 625 ЦК України є право вимоги до боржника щодо сплати інфляційних втрат за період прострочення в оплаті основного боргу. Водночас, якщо боржник після нарахування йому інфляційних втрат за відповідний місяць допустив подальше прострочення в оплаті основного боргу, то кредитор, виходячи з того, що зобов`язання зі сплати інфляційних втрат, яке виникло в силу закону, є грошовим, вправі нарахувати боржнику інфляційні втрати на суму основного боргу, збільшену на індекс інфляції за попередній місяць прострочення. Аналогічна правова позиція викладена в постанові Верховного суду від 26.06.2020 №905/21/19.

Статтею 13 Господарського процесуального кодексу України встановлено, що судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених цим Кодексом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом.

Відповідно до статей 76-79 Господарського процесуального кодексу України, належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування. Достовірними є докази, створені (отримані) за відсутності впливу, спрямованого на формування хибного уявлення про обставини справи, які мають значення для справи. Наявність обставини, на яку сторона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, вважається доведеною, якщо докази, надані на підтвердження такої обставини, є більш вірогідними, ніж докази, надані на її спростування. Питання про вірогідність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.

Відповідач під час розгляду справи не надав суду жодних доказів, які б спростовували заявлені позовні вимоги, як і не скористався своїм правом на подання відзиву на позовну заяву.

Приймаючи до уваги вищевикладене в сукупності, суд дійшов висновку, що заявлені позивачем вимоги в частині стягнення з відповідача нарахованих штрафних санкцій та компенсаційних виплат є обґрунтованими та такими, що відповідають нормам чинного законодавства, в той же час, враховуючи помилки в розрахунках позивача, позовні вимоги підлягають задоволенню частково.

Згідно з п. 2 ч. 1 ст. 129 Господарського процесуального кодексу України судовий збір у спорах, що виникають при виконанні договорів та з інших підстав покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

На підставі викладеного, враховуючи положення ст. 129 Господарського процесуального кодексу України, витрати зі сплати судового збору покладаються на сторони пропорційно розміру задоволення позовних вимог.

Керуючись статтями 13, 73, 74, 76-80, 129, 178, 236-242, 252 Господарського процесуального кодексу України, суд

ВИРІШИВ:

1. Позовні вимоги Товариства з обмеженою відповідальністю "ТД Елемент" до Товариства з обмеженою відповідальністю "Будівельна компанія "Укрінтербуд" про стягнення 24350,72 грн задовольнити частково.

2. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю "Будівельна компанія "Укрінтербуд" (03039, м. Київ, вулиця Миколи Грінченка, будинок 18, ідентифікаційний код 41445899) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "ТД Елемент" (01103, м. Київ, бульвар Дружби Народів, будинок 10, кімната 47, ідентифікаційний код 39658989) пеню у розмірі 14702 (чотирнадцять тисяч сімсот дві) грн 88 коп., 3% річних у розмірі 2515 (дві тисячі п`ятсот п`ятнадцять) грн 60 коп., інфляційні втрати у розмірі 1767 (одна тисяча сімсот шістдесят сім) грн 34 коп та судовий збір у розмірі 1638 (одна тисяча шістсот тридцять вісім) грн 89 коп.

3. Видати наказ позивачу після набрання рішенням суду законної сили.

4. В решті позовних вимог відмовити.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду. Рішення, відповідно до ст. 256 Господарського процесуального кодексу України та п.п. 17.5 п. 17 Розділу XI "Перехідні положення" Господарського процесуального кодексу України, може бути оскаржено до апеляційного господарського суду шляхом подання апеляційної скарги через Господарський суд міста Києва протягом двадцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Повний текст рішення складено та підписано 25.02.2021.

Суддя Т.В. Васильченко