Ухвала суду № 95162441, 26.02.2021, Деснянський районний суд міста Києва

2/754/1238/21

Справа № 754/12041/20

У Х В А Л А

Іменем України

26 лютого 2021 року м.Київ

Деснянський районний суд міста Києва

під головуванням судді Бабко В.В.

за участю секретаря судового засідання Івченка В.А.

за участю позивача ОСОБА_1

за участю представника позивача - адвоката Кішинця В.А.

за участю представників відповідача: адвоката Стадного Д.С., Ківала М.М.

розглянувши у відкритому судовому засіданні позовну заяву ОСОБА_1 до Автогаражного кооперативу по експлуатації гаражів та зберіганню транспортних засобів «Радосинь» про стягнення коштів, -

В С Т А Н О В И В:

Позивач ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом про стягнення коштів.

Ухвалою Деснянського районного суду міста Києва від 23.09.2020 відкрито провадження по справі. Розгляд справи призначено за правилами загального позовного провадження.

Позивач обґрунтовує позовні вимоги, посилаючись на те, що в 1997 році на підставі письмової заяви його було прийнято в члени АГК «Радосинь». Відповідно до пунктів 2.2.5 та 29.5 Статуту АГК «Радосинь» від 05.06.1997 позивач повинен був сплатити вступний внесок, що становить солідарну частку вартості об`єктів загального користування, вартість яких не включена до вартості гаражного боксу, Загальні збори (збори уповноважених) членів кооперативу затверджують розмір вступних та пайових внесків, а також внесків на утримання та експлуатацію споруджень кооперативу. Вартість вступного внеску становила 750доларів США, який був сплачений 08.04.1998. Сплачений позивачем вступний внесок в розмірі 750доларів США по курсу НБУ на день оплати була зараховано як пайовий, а ОСОБА_1 було внесено до списку асоційованих членів кооперативу. Однак рішенням відповідача (протокол №4 від 31.08.2018) було припинено членство ОСОБА_1 у кооперативі АГК «Радосинь» унаслідок несплати членських внесків, вилучено перепустку та заборонено в`їзд на територію кооперативу. Тому позивач вважає, що відповідач порушує пункти 6.1.4. та 13.4 статуту (в редакції 2016), оскільки позивач, як асоційований член кооперативу має право одержати пай (пайовий внесок) у разі виходу (припинення членства) з кооперативу АГК «Радосинь»; повернення пайових внесків повинно відбуватися не пізніше одного року, а відлік цього року розпочинається з 1 січня року, що настає з моменту виключення члена кооперативу з кооперативу.

14.01.2021 до суду через концелярію від представника відповідача Бойка В.П. надійшло клопотання про закриття провадження по справі, оскільки спір виник із корпоративних відносин і належить до юрисдикції Господарського суду, згідно із п. 3 ч. 1 ст. 20 ГПК України.

В судовому засіданні представники відповідача подали клопотання про закриття провадження по справі в зв`язку з тим, що справа не підлягає розгляду в порядку цивільного судочинства, оскільки спір виник з кооперативних відносин, а тому віднесена до юрисдикції Господарських судів.

Представник позивача та позивач в судовому засіданні просили відмовити у клопотанні про закриття провадження, оскільки вважають його безпідставним та зазначають, що позовна заява відноситься до цивільної юрисдикції, оскільки спір виник щодо повернення коштів, ані з управлінських дій кооперативу.

Суд, заслухавши думку учасників справи, дослідивши матеріали справи, приходить до слідуючого.

Статтею 124 Конституції України закріплено, що правосуддя в Україні здійснюють виключно суди. Юрисдикція судів поширюється на будь-який юридичний спір та будь-яке кримінальне обвинувачення. У передбачених законом випадках суди розглядають також інші справи.

Судовий захист є одним із найефективніших правових засобів захисту інтересів фізичних та юридичних осіб. Відповідно до статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 4 листопада 1950 року кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом.

Поняття «суд, встановлений законом» включає в себе, зокрема, таку складову, як дотримання усіх правил юрисдикції та підсудності.

Критеріями розмежування судової юрисдикції є суб`єктний склад правовідносин, предмет спору та характер спірних матеріальних правовідносин. Крім того, таким критерієм може бути пряма вказівка в законі на вид судочинства, в якому розглядається визначена категорія справ.

Згідно із частиною першою статті 15 Цивільного кодексу України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання, а за частиною першою статті 16 цього Кодексу кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права або інтересу.

За змістом частини першої статті 19 ЦПК України суди розглядають у порядку цивільного судочинства справи, що виникають із цивільних, земельних, трудових, сімейних, житлових та інших правовідносин, крім справ, розгляд яких здійснюється в порядку іншого судочинства.

Отже, в порядку цивільного судочинства можуть розглядатися будь-які справи, у яких хоча б одна зі сторін є фізичною особою, якщо їх вирішення не віднесено до інших видів судочинства, а предметом позову є цивільні права, які, на думку позивача, є порушеними, оспореними чи невизнаними.

Разом з тим, відповідно до частин першої, другої статті 4 ГПК України право на звернення до господарського суду в установленому цим Кодексом порядку гарантується. Ніхто не може бути позбавлений права на розгляд його справи у господарському суді, до юрисдикції якого вона віднесена законом. Юридичні особи та фізичні особи - підприємці, фізичні особи, які не є підприємцями, державні органи, органи місцевого самоврядування мають право на звернення до господарського суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав та законних інтересів у справах, віднесених законом до юрисдикції господарського суду, а також для вжиття передбачених законом заходів, спрямованих на запобігання правопорушенням.

Предметна та суб`єкта юрисдикція господарських судів, тобто сукупність повноважень господарських судів щодо розгляду справ, віднесених до їх компетенції, визначена статтею 20 ГПК України, за змістом частини першої якої господарські суди розглядають справи у спорах, що виникають у зв`язку зі здійсненням господарської діяльності, та інші справи у визначених законом випадках, зокрема, справи у спорах, що виникають з корпоративних відносин, в тому числі у спорах між учасниками (засновниками, акціонерами, членами) юридичної особи або між юридичною особою та її учасником (засновником, акціонером, членом), у тому числі учасником, який вибув, пов`язані зі створенням, діяльністю, управлінням або припиненням діяльності такої юридичної особи, крім трудових спорів.

Згідно з частинами першою та третьою статті 167 Господарського кодексу України корпоративні права - це права особи, частка якої визначається у статутному капіталі (майні) господарської організації, що включають правомочності на участь цієї особи в управлінні господарською організацією, отримання певної частки прибутку (дивідендів) даної організації та активів у разі ліквідації останньої відповідно до закону, а також інші правомочності, передбачені законом та статутними документами.

Власник корпоративних прав бере участь у капіталі господарської організації, а реалізація правомочностей, які надаються власнику корпоративних прав, надає йому можливість впливати на діяльність господарської організації.

Відповідно під корпоративними відносинами маються на увазі відносини, які виникають, змінюються та припиняються щодо права особи, частка якої визначається у статутному капіталі (майні) господарської організації, що включають правомочності на участь цієї особи в управлінні господарською організацією, отримання певної частки прибутку (дивідендів) даної організації та активів у разі ліквідації останньої відповідно до закону, а також інші правомочності, передбачені законом та статутними документами.

За змістом частин першої та другої статті 55 ГК України суб`єктами господарювання визнаються учасники господарських відносин, які здійснюють господарську діяльність, реалізуючи господарську компетенцію (сукупність господарських прав та обов`язків), мають відокремлене майно і несуть відповідальність за своїми зобов`язаннями в межах цього майна, крім випадків, передбачених законодавством. Суб`єктами господарювання є: господарські організації - юридичні особи, створені відповідно до ЦК України, державні, комунальні та інші підприємства, створені відповідно до цього Кодексу, а також інші юридичні особи, які здійснюють господарську діяльність та зареєстровані в установленому законом порядку; громадяни України, іноземці та особи без громадянства, які здійснюють господарську діяльність та зареєстровані відповідно до закону як підприємці.

Господарською діяльністю у ГК України вважається діяльність суб`єктів господарювання у сфері суспільного виробництва, спрямована на виготовлення та реалізацію продукції, виконання робіт чи надання послуг вартісного характеру, що мають цінову визначеність. Цей Кодекс розрізняє господарську діяльність, яка має на меті отримання прибутку (підприємництво) і некомерційну господарську діяльність, яка здійснюється без такої мети (стаття 3).

Стаття 2, частина шоста статті 3 ГК України регламентує, що громадяни, громадські та інші організації, які виступають засновниками суб`єктів господарювання чи здійснюють щодо них організаційно-господарські повноваження на основі відносин власності, є учасниками відносин у сфері господарювання, а відносини, що складаються між суб`єктами господарювання та суб`єктами організаційно-господарських повноважень у процесі управління господарською діяльністю належать до господарських відносин.

Питання господарської діяльності кооперативів врегульовано статтею 94 ГК України, яка визначає кооперативи як добровільні об`єднання громадян з метою спільного вирішення ними економічних, соціально-побутових та інших питань, які можуть створюватися у різних галузях (виробничі, споживчі, житлові тощо). Кооперативи здійснюють свою господарську діяльність відповідно до вимог ГК України, інших законодавчих актів.

Законодавець врегулював приписами статей 95-100 ГК України порядок створення та діяльності виробничих кооперативів, як таких, що є, поміж інших, підприємствами колективної власності, передбачивши водночас існування відповідного закону, що регулює діяльність різних видів кооперативів (частина перша статті 94 ГК України).

Зазначені вище норми ГК України кореспондуються із приписами статей 83, 85, 86 ЦК України, згідно з положеннями яких юридичні особи можуть створюватися у формі товариств, установ та в інших формах, встановлених законом. Товариством є організація, створена шляхом об`єднання осіб (учасників), які мають право участі у цьому товаристві. Товариство може бути створено однією особою, якщо інше не встановлено законом. Непідприємницькими товариствами є товариства, які не мають на меті одержання прибутку для його наступного розподілу між учасниками. Непідприємницькі товариства (кооперативи, крім виробничих, об`єднання громадян тощо) та установи можуть поряд зі своєю основною діяльністю здійснювати підприємницьку діяльність, якщо інше не встановлено законом і якщо ця діяльність відповідає меті, для якої вони були створені, та сприяє її досягненню.

Правові, організаційні, економічні та соціальні основи функціонування кооперації в Україні визначаються Законом України «Про кооперацію».

За змістом положень статей 2, 6, 9 вказаного вище Закону кооператив є юридичною особою, державна реєстрація якого проводиться в порядку, передбаченому законом. Відповідно до завдань та характеру діяльності кооперативи поділяються на такі типи: виробничі, обслуговуючі та споживчі. За напрямами діяльності кооперативи можуть бути сільськогосподарськими, житлово-будівельними, садово-городніми, гаражними, торговельно-закупівельними, транспортними, освітніми, туристичними, медичними тощо.

Відповідно до ч. 1 ст. 7 Закону України «Про кооперацію» Кооператив створюється його засновниками на добровільних засадах .

Згідно з положеннями статті 12 Закону України «Про кооперацію» основними правами члена кооперативу є, зокрема, участь в господарській діяльності кооперативу, а також в управлінні кооперативом, право голосу на його загальних зборах, право обирати і бути обраним в органи управління; користування послугами кооперативу; право вносити пропозиції щодо поліпшення роботи кооперативу, усунення недоліків у роботі його органів управління та посадових осіб; право звертатися до органів управління та органів контролю за діяльністю кооперативу, посадових осіб кооперативу із запитами, пов`язаними з членством у кооперативі, діяльністю кооперативу та його посадових осіб, одержувати письмові відповіді на свої запити.

Відповідно до статті 19 Закону України «Про кооперацію» для досягнення мети своєї діяльності кооператив набуває та використовує майно, фінансові та інші ресурси. Джерелами формування майна кооперативу є: вступні, членські та цільові внески його членів, паї та додаткові паї; майно, добровільно передане кооперативу його членами; кошти, що надходять від провадження господарської діяльності; кошти, що надходять від створених кооперативом підприємств, установ, організацій; грошові та майнові пожертвування, благодійні внески, гранти, безоплатна технічна допомога юридичних і фізичних осіб, у тому числі іноземних інші надходження, не заборонені законодавством. Кооператив є власником будівель, споруд, грошових та майнових внесків його членів, виготовленої продукції, доходів, одержаних від її реалізації та провадження іншої передбаченої статутом діяльності, а також іншого майна, придбаного на підставах, не заборонених законом. Володіння, користування та розпорядження майном кооперативу здійснюють органи управління кооперативу відповідно до їх компетенції, визначеної статутом кооперативу.

За статтями 20, 21 Закону України «Про кооперацію» для забезпечення статутної діяльності кооператив у порядку, передбаченому його статутом, формує пайовий, резервний, неподільний та спеціальний фонди. Пайовий фонд - майно кооперативу, що формується за рахунок паїв (у тому числі додаткових) членів та асоційованих членів кооперативу. Неподільний фонд створюється в обов`язковому порядку і формується за рахунок вступних внесків та відрахувань від доходу кооперативу. Цей фонд не може бути розподілений між членами кооперативу, крім випадків, передбачених законом. Порядок відрахувань до неподільного фонду частини доходу визначається статутом кооперативу. Резервний фонд створюється за рахунок відрахувань від доходу кооперативу, перерозподілу неподільного фонду, пожертвувань, безповоротної фінансової допомоги та за рахунок інших не заборонених законом надходжень для покриття можливих втрат (збитків). Спеціальний фонд створюється за рахунок цільових внесків членів кооперативу та інших передбачених законом надходжень для забезпечення його статутної діяльності і використовується за рішенням органів управління кооперативу. Пай кожного члена кооперативу формується за рахунок разового внеску або часток протягом певного періоду. Майнові внески оцінюються у грошовій формі. Розмір паю члена кооперативу залежить від фактичного його внеску до пайового фонду. Паї, в тому числі резервного і спеціального фондів, є персоніфікованими і у сумі визначають загальну частку кожного члена кооперативу у майні кооперативу. У разі виходу або виключення з кооперативу фізична чи юридична особа має право на одержання своєї загальної частки натурою, грішми або (за бажанням) цінними паперами відповідно до їх вартості на момент виходу, а земельної ділянки - у натурі. Строк та інші умови одержання членом кооперативу своєї загальної частки встановлюються статутом кооперативу, при цьому строк одержання зазначеної частки не може перевищувати двох років, а відлік його розпочинається з 1 січня року, що настає з моменту виходу або виключення з кооперативу.

У випадку ліквідації кооперативу майно кооперативу, що залишилося після задоволення вимог кредиторів кооперативу, здійснення виплат членам кооперативу паїв та виплат на паї, кооперативних виплат, оплати праці, розрахунків з кооперативним об`єднанням, членом якого він є, розподіляється між членами кооперативу у порядку, визначеному статутом. Майно неподільного фонду не підлягає поділу між його членами і передається за рішенням ліквідаційної комісії іншій (іншим) кооперативній організації (кооперативним організаціям) або зараховується до доходу бюджету. При цьому у рішенні повинні бути визначені напрями використання зазначеного майна (частини шоста та сьома статті 29 Закону України «Про кооперацію».

Особливості діяльності обслуговуючих кооперативів містяться у статтях 2, 23, 26 Закону України «Про кооперацію».

Так, обслуговуючий кооператив - це кооператив, який утворюється шляхом об`єднання фізичних та/або юридичних осіб для надання послуг переважно членам кооперативу, а також іншим особам з метою провадження їх господарської діяльності. Обслуговуючі кооперативи надають послуги іншим особам в обсягах, що не перевищують 20 відсотків загального обороту кооперативу. Обслуговуючий кооператив надає послуги своїм членам, не маючи на меті одержання прибутку. Норма про кооперативні виплати не поширюється на сільськогосподарські обслуговуючі кооперативи.

Таким чином, обслуговуючий кооператив незалежно від напряму його діяльності є господарською організацією - юридичною особою, яка здійснює некомерційну господарську діяльність з моменту державної реєстрації на підставі закону та свого статуту.

Особи, які є членами створеного ним обслуговуючого кооперативу, є правомочними брати участь в управлінні обслуговуючим кооперативом, отримувати певну частку активів обслуговуючого кооперативу в разі ліквідації останнього відповідно до закону, а також інші правомочності, передбачені законом та статутними документами, що випливають з їх участі у кооперативі.

За змістом наведених вище норм корпоративні права характеризуються, зокрема, тим, що особа, яка є учасником (засновником, акціонером, членом) юридичної особи має право на участь в управлінні господарською організацією та інші правомочності передбачені законом і статутними документами. Відповідно, члени обслуговуючого кооперативу незалежно від напряму його діяльності є носіями корпоративних прав, а відносини між його членами та кооперативом, які пов`язані зі створенням, діяльністю, управлінням або припиненням діяльності такої юридичної особи, є корпоративними.

Отже дослідивши Статут АГК «Радосинь», судом з`ясовано, що відповідно до розділу 1.1 та 3. Статуту відповідач за організаційно-правовою формою є обслуговуючим кооперативом, призначеним для експлуатації гаражів для зберігання транспортних засобів, що знаходяться в особистій власності членів кооперативу.

Згідно із розділу 2 п.2.1 Статуту мета: кооператив створено з метою задоволення економічних, соціальних та інших потреб членів Кооперативу на основі поєднання їх особистих та колективних інтересів, розвитку їх самоорганізації, самоуправління та самоконтролю, поділ між ними витрат та можливих ризиків.

За розділом 10 Статуту АГК «Радосинь» порядок формування, використання та розпорядження майном кооперативу (джерелами формування майна Кооперативу п.10.2.1) є: вступні, членські та цільові внески його членів, паї та додаткові паї.

Таким чином, як за приписами законодавства, так і за положеннями Статуту відповідач є господарською організацією - юридичною особою, яка здійснює некомерційну господарську діяльність з моменту державної реєстрації на підставі закону та свого статуту, має відповідні фонди. Члени обслуговуючого кооперативу є носіями корпоративних прав, зокрема, у їх відносинах з кооперативом, які пов`язані зі створенням, діяльністю, управлінням або припиненням діяльності такої юридичної особи.

До того ж, встановивши, що АГК «Радосинь» відповідно до статуту та чинного законодавства є господарською організацією, а спір у цій справі виник у межах господарських правовідносин з управління діяльністю відповідача у зв`язку з порушенням прав колишнього асоційованого члена кооперативу, оскільки паї є джерелом формування майна кооперативу, що в свою чергу пов"язано саме з діяльністю кооперативу, суд дійшов висновку про розгляд цього спору судами господарської юрисдикції.

У разі звернення до суду із заявою яка не підлягає розгляду в порядку цивільного судочинства, слід відмовляти у відкритті провадження у справі відповідно до п. 1 ч. 1 ст.186 ЦПК або ж у разі його помилкового відкриття - закривати провадження у справі з підстав, передбачених п. 1 ч. 1 ст. 255 ЦПК.

Відповідно до ч.1 п. 1 ст. 255 ЦПК України, провадження по справі слід закрити, якщо справа не підлягає розгляду в порядку цивільного судочинства.

Згідно Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 04.11.1950 Закону України «Про виконання рішень, застосування практики Європейського суду з прав людини», інститут підсудності безпосередньо пов`язаний із забезпеченням права на справедливий судовий розгляд, який закріплений у п. 1 ст. 6 Конвенції, оскільки за його допомогою визначається «належний суд», тобто суд, уповноважений розглядати конкретну справу.

Недотримання правил територіальної юрисдикції (підсудності) є порушенням процесуального закону, який є підставою для скасування рішення з направленням справи на розгляд за встановленою законом підсудністю (ч. 1 ст. 378 ЦПК України).

Отже закриття провадження у справі не позбавляє заявника права звернутись до суду в встановленому законом порядку, в порядку господарського позовного провадження.

На підставі викладеного, та керуючись Законом України «Про кооперацію», статтями 2, 3, 55, 94-100, 167 ГК України, статтями 4, 20 ГПК України, статтями 83, 85, 86 ЦК України, статтями 186, 255, 260, 293, 294, 315, 318, 353, 378 ЦПК України, суд,

ПОСТАНОВИВ:

Провадження по справі за позовною заявою ОСОБА_1 до Автогаражного кооперативу по експлуатації гаражів та зберіганню транспортних засобів «Радосинь» про стягнення коштів- закрити.

Роз`яснити заявнику його право подати позов в порядку господарського позовного провадження.

Ухвала набирає законної сили негайно після її проголошення, якщо інше не передбачено цим Кодексом.

Ухвала може бути оскаржена до Київського апеляційного суду протягом п`ятнадцяти днів з дня її проголошення через Деснянський районний суд міста Києва.

Повний текс ухвали складено та підписано 26.02.2021.

Суддя В.В. Бабко