Рішення № 95150291, 19.02.2021, Костянтинівський міськрайонний суд Донецької області

233 № 755/11580/20

Р І Ш Е Н Н Я

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

19 лютого 2021 року м. Костянтинівка

Костянтинівський міськрайонний суд Донецької області у складі: головуючого судді Каліуш О. В., за участі секретаря судового засідання Франчук А. О., представника позивача Соколова В. В., відповідачки ОСОБА_1 , розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в м. Костянтинівка цивільну справу за позовом ОСОБА_2 , від імені та в інтересах якого діє адвокат Соколов Вячеслав Вікторович, до ОСОБА_1 про поділ статутного капіталу як спільного сумісного майна, стягнення вартості частки у статутному капіталі,

В С Т А Н О В И В:

ОСОБА_2 звернувся до суду з позовом до ОСОБА_1 про поділ статутного капіталу як спільного сумісного майна, стягнення вартості частки у статутному капіталі, в якому просить:

1) визнати спільним сумісним майном ОСОБА_1 та ОСОБА_2 статутний капітал ТОВ «ІННОФУД» у розмірі 100000,00 грн;

2) поділити спільне сумісне майно, що складається зі статутного капіталу Товариства з обмеженою відповідальністю «ІННОФУД» у розмірі 100000,00, шляхом стягнення з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 суми у розмірі 50000,00 грн, що складає половину суми статутного капіталу ТОВ «ІННОФУД».

В обґрунтування заявлених позовних вимог позивач послався на те, що 29.10.2014 він зареєстрував шлюб з відповідачкою.

06.12.2019 відповідачка зареєструвала Товариство з обмеженою відповідальністю «ІННОФУД». Статутний капітал склав 100000,00 грн, які було на власний розсуд відповідачкою з сімейного бюджету.

26.05.2020 відповідачка звернулася до Шевченківського районного суду міста Києва з позовом про розірвання шлюбу, визнання місця проживання дитини, стягнення аліментів. Тобто, шлюбні відносини фактично припинено.

Відповідачка зареєстрована як єдиний 100% учасник цього Товариства, і як директор. Однак, зважаючи на те, що статутний капітал створено за рахунок сімейних коштів, він є спільною власністю.

Утворюючи ТОВ «ІННОФУД» відповідачка мала погодити з ним використання сімейних коштів. Проте, він заявляє, що такого погодження не було. Відтак, підлягає поділу, як спільна сумісна власність, не одержані доходи (або загальна вартість підприємства), а лише вклад у статутний капітал.

Розмір статутного капіталу ТОВ «ІННОФУД» складає 100000,00 грн. Зважаючи на те, що цю суму сформовано з сімейних коштів, а відтак сума статутного капіталу є спільною власністю подружжя, то йому належить половина цієї суми у розмірі 50000,00 грн.

Відповідачка подала відзив на позовну заяву (а.с. 83-87), в якому зазначила, що вимоги позивача не визнаються нею у повному обсязі та задоволенню не підлягають, виходячи з такого.

Дійсно нею було створено 06 грудня 2019 року ТОВ «ІННОФУД». Відповідно до постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 25.02.2016 № 4, право участі у ТОВ є особистим немайновим правом особи. Таким чином, вимоги позивача про стягнення з відповідача половини суми статутного капіталу ТОВ «ІННОФУД» протирічить законодавству та порушують її особисті немайнові права.

Крім того, у постанові від 08.05.2019 у справі № 683/886/16-ц Верховний суду зайняв іншу позицію та зазначив, що вклади внесені під час перебування у шлюбі одним з подружжя, який є учасником господарського товариства, до статного капіталу цього товариства за рахунок спільних коштів подружжя, стають власністю цього товариства, а право іншого подружжя на спільне майно трансформується в інший об`єкт – право вимоги на виплату частини вартості частки учасника у статутному капіталі товариства. Постановою ВСУ від 03.06.2015 у справі №6-38цс15 також роз`яснено поняття правового режиму часки. Так, грошові кошти, внесені одним з подружжя, який є учасником господарського товариства, у статутний капітал цього товариства за рахунок спільних коштів подружжя, стають власністю товариства. А право іншого з подружжя на спільні кошти трансформуються в інший об`єкт – право вимоги на виплату частини вартості такого внеску. При цьому одним з визначених є той факт, що грошові кошти набуті подружжям під час їх спільного проживання. Отже, якщо один з подружжя є учасником господарського товариства і вносить до його статутного капіталу майно, придбане за рахунок спільних коштів подружжя, то таке майно переходить у власність цього підприємства, а в іншого з подружжя право власності на майно (тобто речове право) трансформується в право вимоги (зобов`язальне право), сутність якого полягає у праві вимоги виплати половини вартості внесеного майна в разі поділу майна подружжя або право вимоги половини отриманого доходу від діяльності підприємства.

Відповідно до правової позиції, викладеної у постанові Верховного суду України у справі №6-61цс13 від 03.07.2013, право на компенсацію вартості частини коштів виникає в іншого подружжя лише щодо спільних коштів, а не статного капіталу, при цьому лише в тому разі, коли спільні кошти всупереч ст. 65 СК України були використані одним із подружжя саме для внесення вкладу до статутного капіталу.

Отже, згідно із положеннями чинного законодавства, позивач мав би вимагати виплату частини вартості частки, а не ділити частку ТОВ «ІННОФУД» і лише в тому випадку, якби відповідач сформувала статутний капітал за рахунок спільних коштів подружжя.

Однак, вона сформувала статутний капітал ТОВ «ІННОФУД» не за спільні кошти подружжя і не під час створення товариства, а набагато пізніше.

Так, кошти, внесені нею у статутний капітал ТОВ «ІННОФУД» не є коштами подружжя і статутний капітал сформований не лише грошовими коштами, але й обладнанням:

1)згідно із рішенням учасника ТОВ «ІННОФУД» від 08 січня 2020 року, з метою формування статутного капіталу товариства, вона внесла майно на суму 28197,00 грн, що складається з: ноутбука вартістю 18299,00 грн; зовнішнього жорстокого диску вартістю 1399,00 грн; безпровідної гарнітури вартістю 8499,00 грн.

2)згідно із випискою АТ «УКРСИББАНК», сформованою 02 вересня 2020 року, в період з 01.04.2020 по 13.04.2020 нею було внесено грошові кошти для формування статутного капіталу ТОВ «ІННОФУД» в такому порядку та в такому розмірі:

-03 квітня 2020 року внесено до статутного капіталу товариства 10000,00 грн;

-13 квітня 2020 року внесено до статутного капіталу товариства 43782,43 грн.

3)згідно із рішенням учасника «ІННОФУД» від 15 вересня 2020 року, вона зменшила статний капітал товариства на 99000,00, тобто до 1000,00 грн, в зв`язку з тим, що учасником не було внесено до статутного капіталу 18020,00 грн та фактична діяльність товариства не потребує статного капіталу такого розміру.

4)згідно ОСОБА_3 , посвідченого 24 грудня 2020 року приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Маринець О. С. та зареєстрованого в реєстрі за № 2142, ОСОБА_4 засвідчує такі факти:

-з січня 2020 року між ОСОБА_1 та ОСОБА_2 стосунки погіршилися, кожен з подружжя жив окремим життям та своїми інтересами;

- ОСОБА_2 часто змінював місце своєї роботи, брав кредити та постійно мав борги, і після кожної зміни місця роботи тривалий час не мав постійного місця роботи та стабільного заробітку, тому майже весь час сім`ю утримувала відповідачка;

-в грудні 219 року ОСОБА_1 заснувала компанію ТОВ «ІННОФУД», але оскільки вільних коштів на той час в подружжя не було, то статний капітал в повному обсязі сформований не був;

-30 березня 2020 року ОСОБА_4 позичила ОСОБА_1 54000,00 грн для внесення коштів на рахунок ТОВ «ІННОФУД» з метою формулювання статутного капіталу ТОВ «ІННОФУД», які вона повернула їй в листопаді 2020 року;

-03 квітня 2020 року ОСОБА_1 , перерахувала суму у розмірі 10000,00 грн та 13 квітня 2020 року суму у розмірі 43872,43 грн. на рахунок ТОВ «ІННОФУД».

Таким чином, нею було внесено в статутний капітал ТОВ «ІННОФУД» майно, що було придбано нею за особисті кошти (ноутбук, зовнішній жорсткий диск та безпровідна гарнітура), та грошові кошти не з сумісного бюджету, а позичені у матері ОСОБА_4 , з метою формування статного капіталу ТОВ «ІННОФУД». Разом з тим, станом на дату подання позову, статутний капітал ТОВ «ІННОФУД» складає вже 1000,00 грн.

Оскільки нею надані всі належні та допустимі докази того, що статутний капітал ТОВ «ІННОФУД» було сформовано за рахунок запозичених коштів 54000,00 грн та обладнання, а позивач не довів своїх вимог та не надав жодних доказів на підтвердження вимог, просила відмовити в задоволенні позову в повному обсязі.

Позивач подав відповідь на відзив (а.с.106-107), в якій зазначив, що дата реєстрації відповідачкою ТОВ «ІННОФУД» є 06.12.2019. На момент реєстрації статутний капітал склав 100 000,00 грн, які було взято на власний розсуд відповідачкою з сімейного бюджету.

Відповідачкою не надано жодного доказу того, що статутний капітал на момент реєстрації ТОВ «ІННОФУД» не було сформовано – не підтверджено реєстраційними та статутними документами, належними виписками з рахунків та інформацією ДПС. Натомість, реєстрацію було здійснено без зауважень і по факту статний капітал, зафіксований державним реєстром, станом на грудень 2019 року складав 100 000,00 грн. Позов про розірвання шлюбу відповідачка подала у травні 2020 року, тобто через півроку після реєстрації ТОВ «ІННОФУД».

Навіть згідно ст. 14 ЗУ «Про товариства з обмеженою та додатковою відповідальністю» кожен учасник товариства повинен повністю внести свій вклад протягом шести місяців з дати державної реєстрації товариства, якщо інше не передбачене статутом. Проте, відповідачкою не надано жодного доказу відсутності сформованого капіталу на час реєстрації, або відповідного рішення про розстрочення внесення. Наявність сформованого статного капіталу підтверджується даними державного реєстру.

На момент реєстрації ТОВ «ІННОФУД», а взагалі з жовтня 2019 року відповідачка не мала жодних власних доходів, але на власний розсуд використовувала практично всі його доходи, за винятком 10 відсотків його заробітку на його особисті потреби і сплату аліментів на дочку від першого шлюбу.

На його кошти та завдяки його зусиллям утримувалася і лікувалася також мати відповідачки, автор «афідевіту», ОСОБА_4 . Такий стан речей був і коли відповідачка мала власний, але дуже незначний дохід. Навіть ноутбук, нібито внесений до статного капіталу, було придбано за його кошти.

Проте, відповідачка не надала жодного доказу обліку цього майна на балансі ТОВ «ІННОФУД», як і взагалі повного балансу або даних аудиту.

Також зазначив, що свідчення матері відповідачки як зацікавленої особи, навіть на нотаріальному бланку у формі «афідевіту», не є достовірним доказом, згідно із ст. 79 ЦПК.

Надані відповідачкою докази мають досить опосередковане, фрагментарне значення, і не складають цілого доказового причинно - наслідкового зв`язку. Замість надання повної історії у вигляді балансу, звітності, бухгалтерських проводок та реєстраційних дій, відповідачка надала два штучно створених докази (рішення відповідачки від 08.01.2020 та «афідевіт»), виписку з банку з період у два тижні, і єдиний можливо достовірний, або у будь-якому разі неналежний доказ (копія рішення відповідачки від 15.09.2020). Навіть якщо сприймати надане за достатні докази, чим вони не є, то вони мали б відношення до історії після реєстрації ТОВ «ІННОФУД», і не спростовують предмет позову.

Відповідачка не надала жодного звіту діяльності ТОВ «ІННОФУД», або навіть натяку на результати діяльності. Можливо, результат діяльності підприємства є значним, тому приховується. У будь-якому разі йому невідомо про це, так як всі кошти від діяльності ТОВ «ІННОФУД» відповідачка використовувала на власне розуміння, а не в інтересах сім`ї. Але він не надавав дозволу на реєстрацію ТОВ «ІННОФУД», тому розуміє, що має право лише на отримання компенсації своєї частки у статутному капіталі на момент реєстрації. Зауважив, що розглядається не поділ самого статутного капіталу діючого підприємства – тому не має значення історія після його реєстрації. Розглядається питання компенсації вартості його частки на момент створення ТОВ «ІННОФУД».

Відповідачка подала заперечення (а.с. 117-120), в яких зазначила, що позивач не довів своїх вимог та не надав жодних доказів на підтвердження внесення 100000,00 грн в статутний капітал ТОВ «ІННОФУД», так само як і не довів, що внесення здійснювалося за рахунок спільних коштів подружжя. В свою чергу, нею надані всі належні та допустимі докази того, що статний капітал ТОВ «ІННОФУД» було сформовано за рахунок ноутбуку та іншої орг. техніки, придбаних нею за особисті кошти, та запозичених грошових коштів в розмірі 54 000,00 грн. Крім того, звернула увагу на те, що позовні вимоги позивача полягають у визнанні статного капіталу спільним сумісним майном подружжя та поділі статного капіталу, як спільного сумісного майна подружжя однак це суперечить приписам чинного законодавства України, оскільки право власності на вклади учасників у статутний капітал належить самого господарському товариству і є одним з джерел власних коштів підприємства. А в цьому випадку право власності на вклад у статутний капітал належить ТОВ «ІННОФУД» і є джерелом коштів товариства.

Ухвалою судді Костянтинівського міськрайонного суду Донецької області від 02 грудня 2020 року відкрито провадження у цій справі, справу призначено до розгляду, сторонам встановлені строки на подання заяв по суті (а.с.59-60) .

Представник позивача Соколов В. В. у судовому засіданні позовні вимоги ОСОБА_2 підтримав повністю з підстав, викладених у позовній заяві та відповіді на відзив.

Відповідачка ОСОБА_1 у судовому засіданні позовні вимоги ОСОБА_2 не визнала у повному обсязі з підстав, викладених у відзиві на позовну заяву та запереченнях.

Дослідивши всі обставини у справі та перевіривши їх доказами, суд прийшов до таких висновків.

Судом установлено, що сторони перебували у зареєстрованому шлюбі з 29 жовтня 2014 року, що підтверджується копією свідоцтва про шлюб серії НОМЕР_1 від 29 жовтня 2014 року (а.с.9).

06 грудня 2019 року проведена державна реєстрація Товариства з обмеженою відповідальністю «ІННОФУД» (ЄДРПОУ 43392891). Згідно із реєстраційними даними, засновником юридичної особи є ОСОБА_1 . Розмір внеску до статного фонду: 100 000,00 грн. Частка (%): 100,0000% (а.с.10-12).

Частиною 1 статті 13 Закону України «Про товариства з обмеженою та додатковою відповідальністю» передбачено, що вкладом учасника товариства можуть бути гроші, цінні папери, інше майно, якщо інше не встановлено законом.

Відповідно до ч.1 ст. 14 Закону України «Про товариства з обмеженою та додатковою відповідальністю», кожен учасник товариства повинен повністю внести свій вклад протягом шести місяців з дати державної реєстрації товариства, якщо інше не передбачено статутом. Відповідні положення можуть бути внесені до статуту, змінені або виключені з нього одностайним рішенням загальних зборів учасників, у яких взяли участь всі учасники товариства.

Згідно із рішенням № 2 учасника ТОВ «ІННОФУД» від 08.01.2020 ОСОБА_1 (а.с.88) для формування статутного капіталу ТОВ «ІННОФУД» внесено таке майно: ноутбук вартістю 18299,00 грн, зовнішній жорсткий диск вартістю 1399,00 грн; безпровідна гарнітура вартістю 8499,00 грн, а всього на суму 28197,00 грн.

З виписки по рахунку ТОВ «ІННОФУД», ЄДРПОУ 43392891, вбачається, що 03.04.2020 та 13.04.2020 були зроблені внески до статутного фонду у розмірі 10 000,00 грн та 43782,43 грн відповідно (а.с.89-90).

Отже, досліджені у судовому засіданні докази свідчать, що статутний капітал ТОВ«ІННОФУД» (ЄДРПОУ 43392891) було сформовано у січні – квітні 2020 року за рахунок майна загальною вартістю 28197,00 грн та грошових коштів на загальну суму 53782,43 грн, що в сумі дорівнює 81979,43 грн.

26 червня 2020 року відповідачка ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом до ОСОБА_2 про розірвання шлюбу (а.с. 13-14).

Рішенням № 3 учасника ТОВ «ІННОФУД» від 15.09.2020 ОСОБА_1 , яке посвідчено нотаріально та зареєстровано у реєстрі за № 2702, зменшено статутний капітал Товариства на 99 000,00 грн у зв`язку з тим, що 18020,00 грн учасник не вніс до статутного капіталу Товариства та фактична діяльність Товариства не потребує статутного капіталу такого розміру. Затверджено зменшений розмір Статутного капіталу Товариства – 1000,00 грн (а.с.91).

Рішенням суду від 28 вересня 2020 року шлюб між сторонами було розірвано, що не є спірним у цій справі.

30 вересня 2020 року проведена державна реєстрація відомостей про зміну розміру статутного капіталу Товариства (а.с.111-113).

Відповідно до ст. 60 СК України майно, набуте подружжям за час шлюбу, належить дружині та чоловікові на праві спільної сумісної власності незалежно від того, що один з них не мав з поважної причини (навчання, ведення домашнього господарства, догляд за дітьми, хвороба тощо) самостійного заробітку (доходу) (ч.1). Вважається, що кожна річ, набута за час шлюбу, крім речей індивідуального користування, є об`єктом права спільної власності подружжя (ч.2).

Із вказаної норми права вбачається, що набуття подружжям майна під час шлюбу створює презумпцію виникнення права спільної сумісної власності, що означає, що ні дружина ні чоловік не повинні доводити наявність права спільної сумісної власності на майно, набуте у період шлюбу.

Згідно із рішенням Конституційного Суду України від 19 вересня 2012 року у справі № 1-8/2012 за конституційним зверненням приватного підприємства «ІКІО» щодо офіційного тлумачення положення частини першої статті 61 СК України, статутний капітал та майно приватного підприємства є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя.

Отже, виходячи із контексту вищенаведеної норми права та у відповідності до рішення Конституційного Суду України від 19.09.2012 № 1-8/2012 статутний капітал ТОВ «ІННОФУД» (ЄДРПОУ 43392891) в загальному розмірі 81979,43 грн є об`єктом права спільної сумісної власності ОСОБА_1 та ОСОБА_2 , що не потребує додаткового закріплення судовим рішенням, як про це просить позивач.

Відповідно до ст.ст. 69, 70, 71 СК України, дружина і чоловік мають право на поділ майна, що належить їм на праві спільної сумісної власності, незалежно від розірвання шлюбу. У разі поділу майна, що є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя, частки майна дружини та чоловіка є рівними, якщо інше не визначено домовленістю між ними або шлюбним договором. Майно, що є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя, ділиться між ними в натурі. Якщо дружина та чоловік не домовилися про порядок поділу майна, спір може бути вирішений судом.

Пунктами 19, 21, 22, 23 постанови Пленуму Верховного Суду України від 21.12.2007 № 11 «Про практику застосування судами законодавства при розгляді справ про право на шлюб, розірвання шлюбу, визнання його недійсним та поділ спільного майна подружжя» роз`яснено, що вирішуючи спори про поділ майна подружжя, суди повинні враховувати, що само по собі розірвання шлюбу не припиняє права спільної сумісної власності подружжя на майно, набуте за час шлюбу. Проте розпорядження таким майном після розірвання шлюбу здійснюється колишнім подружжям виключно за взаємною згодою відповідно до положень ЦК, оскільки в таких випадках презумпція згоди одного з подружжя на укладення другим договорів з розпорядження майном, що є у спільній сумісній власності подружжя вже не діє.

Пунктом 28 постанови Пленуму Верховного Суду України від 21.12.2007 № 11 «Про практику застосування судами законодавства при розгляді справ про право на шлюб, розірвання шлюбу, визнання його недійсним та поділ спільного майна подружжя» роз`яснено, що відповідно до змісту частин 2,3 ст. 61 СК України, якщо вклад до статутного фонду господарського товариства зроблено за рахунок спільного майна подружжя, в інтересах сім`ї, той з подружжя, хто не є учасником товариства, має право на поділ одержаних доходів. У разі використання одним із подружжя спільних коштів усупереч ст. 65 СК України інший з подружжя має право на компенсацію вартості його частки.

За твердженням позивача, яке не спростовано відповідачкою належними та допустимими доказами, статутний капітал ТОВ «ІННОФУД» було сформовано відповідачкою без його дозволу та погодження з ним, а тому позивач має право на компенсацію вартості його частки.

Отже, суд вважає необхідним поділити майно, що є об`єктом спільної сумісної власності подружжя та складається зі статутного капіталу Товариства з обмеженою відповідальністю «ІННОФУД» у розмірі 81979,43 грн, шляхом стягнення з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 суми у розмірі 40989, 72 грн, що складає половину суми статутного капіталу ТОВ «ІННОФУД».

При цьому, суд не приймає до уваги доводи позивача про те, що статутний капітал Товариства був сформований у розмірі 100 000,00 грн та відхиляє їх, оскільки такі доводи належними та допустимими доказами не підтверджені та спростовуються встановленими у судовому засіданні фактичними обставинами у справі.

Суд також не приймає до уваги доводи відповідачки про те, що статутний капітал ТОВ «ІННОФУД» у розмірі 81979,43 грн було сформовано не за рахунок коштів подружжя з огляду на таке.

По-перше, відповідачкою не надано суду належних та допустимих доказів того, що статутний капітал було сформовано за рахунок її власного майна та власних коштів в розумінні ч.1 ст. 57 СК України.

Так, надана відповідачкою копія товарного чеку № 62554 від 04.01.2020 на придбання ноутбуку вартістю 18299,00 грн (а.с.163) не містить інформації про те, що покупка здійснена за особисті грошові кошти відповідачки ОСОБА_1 . Сам по собі факт зберігання відповідачкою товарного чеку також не може свідчити про особисту належність їй грошових коштів, за які здійснена покупка ноутбуку.

Інших доказів на підтвердження тієї обставини, що ноутбук, який внесено до статутного фонду Товариства є особистою власністю відповідачки, ОСОБА_1 не надано та про наявність таких доказів не зазначено.

Як зазначалося раніше, статтею 60 СК України встановлена презумпція, за якою кожна річ, набута за час шлюбу, крім речей індивідуального користування, є об`єктом права спільної власності подружжя. А отже, ноутбук, як такий, що придбаний 04.01.2020 за час шлюбу, є об`єктом спільної сумісної власності сторін.

Наданий відповідачкою ОСОБА_3 (а.с.92-93), по- перше, є недопустимим доказом, оскільки не містить попередження про кримінальну відповідальність ОСОБА_4 за дачу завідомо неправдивих свідчень. По – друге, ОСОБА_5 не містить інформації, що грошові кошти, які були внесені до статутного фонду Товариства є особистою власністю відповідачки, оскільки згідно із положеннями ст. 57 СК України запозичені кошти не належать до об`єктів особистої власності одного з подружжя.

За таких обставин позов необхідно задовольнити частково.

Відповідно ст. 141 ЦПК України, суд пропорційно до розміру задоволених вимог (позов задоволено на 81,88 %) присуджує стягнути з відповідачки на користь позивача судовий збір у розмірі 689,29 грн, а також витрати на правничу допомогу розмірі 2065,89 грн.

При цьому суд зазначає, що витрати позивача на правничу допомогу підтверджені: договором про надання правової (правничої) допомоги від 03.06.2020 (а.с.153-154), рахунком згідно із Договором про надання правової/правничої дороги від 03.06.2020 від 19.08.2020 (а.с.155), звітом про стан рахунку (а.с.156-157), копією свідоцтва про право на заняття адвокатською діяльністю (а.с.47), а тому доводи відповідачки про не підтвердження таких витрат є неспроможними.

Керуючися ст.ст. 141, 263-265 ЦПК України, суд

В И Р І Ш И В:

Позовні вимоги ОСОБА_2 (ІПН НОМЕР_2 , адреса: АДРЕСА_1 ), від імені та в інтересах якого діє адвокат Соколов Вячеслав Вікторович (адреса: 02175, м. Київ, а/с 01), до ОСОБА_1 (ІПН НОМЕР_3 , адреса реєстрації: АДРЕСА_2 , адреса місця проживання: АДРЕСА_3 ) про поділ статутного капіталу як спільного сумісного майна, стягнення вартості частки у статутному капіталі задовольнити частково.

Поділити майно, що є об`єктом спільної сумісної власності подружжя та складається зі статутного капіталу Товариства з обмеженою відповідальністю «ІННОФУД» (ЄДРПОУ 43392891) у розмірі 81979,43 грн, шляхом стягнення з ОСОБА_1 (ІПН НОМЕР_3 ) на користь ОСОБА_2 (ІПН НОМЕР_2 ) суми у розмірі 40989 (сорок тисяч дев`ятсот вісімдесят дев`ять) грн 72 коп, що складає половину суми статутного капіталу Товариства з обмеженою відповідальністю «ІННОФУД» (ЄДРПОУ 43392891).

Стягнути з ОСОБА_1 (ІПН НОМЕР_3 ) на користь ОСОБА_2 (ІПН НОМЕР_2 ) судовий збір у розмірі 689 (шістсот вісімдесят дев`ять) грн 29 коп., а також витрати на правничу допомогу у розмірі 2065 (дві тисячі шістдесят п`ять) грн. 89 коп.

Повний текст рішення складено 24 лютого 2021 року.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

Рішення може бути оскаржено в апеляційному порядку до Донецького апеляційного суду через Костянтинівський міськрайонний суд Донецької області шляхом подачі апеляційної скарги протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Суддя: О. В. Каліуш