Рішення № 95147411, 09.02.2021, Деснянський районний суд міста Києва

Номер провадження 2/754/235/21

Справа №754/2481/19

РІШЕННЯ

Іменем України

09 лютого 2021 року Деснянський районний суд м.Києва в складі:

головуючого - судді - Панченко О.М.

при секретарі - Тимошенко К.Г.

позивачки - ОСОБА_1

представника позивачки - ОСОБА_2

представника відповідача - ОСОБА_3

представника відповідача - ОСОБА_4

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в м. Києві цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_5 , Деснянської районної в м. Києві державної адміністрації про визнання права користування, вселення та скасування розпорядження,-

ВСТАНОВИВ:

Позивачка ОСОБА_6 звернулась до Деснянського районного суду м. Києва з позовом до відповідачів ОСОБА_5 , Деснянської районної в м. Києві державної адміністрації про визнання права користування, вселення та скасування розпорядження.

Позовні вимоги обґрунтовано наступним.

Вона, як член сім`ї наймача ОСОБА_7 проживала в квартирі АДРЕСА_1 з вересня 2005 року. Поселилася в дану квартиру в якості його дружини. ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_7 помер. З вересня 2005 року по день його смерті вони проживали разом однією сім`єю, як пожружжя та вели спільне господарство. Під час сумісного проживання ними було набуто меблі, одяг, посуд, побутову техніку та інше необхідне майно для спільного проживання. 11.12.2018 року її було виселено з квартири відповідачем ОСОБА_5 , у квартирі залишилися всі її речі. В січні 2019 року вона дізналася про розпорядження Деснянської РДА в м. Києві про те, що квартира АДРЕСА_1 приватизована, що порушує її право на проживання у даній квартирі. Вважає, що проживаючи у квартирі, вона набула статусу члена сім`ї наймача ОСОБА_7 , була вселена до квартири за згодою наймача ОСОБА_7 . Просила суд визнати її право користування спірною квартирою, скасувати розпорядження щодо приватизації спірної квартири від 02.11.2018 року та вселити її до квартири АДРЕСА_1 .

Ухвалою Деснянського районного суду м. Києва від 20.02.2019 року відкрито провадження у справі. Розгляд справи ухвалено судом здійснювати у порядку загального позовного провадження. Призначено підготовче судове засідання.

Ухвалою суду від 20.02.2019 року задоволено частково заяву про забезпечення позову, накладено арешт на квартиру АДРЕСА_1 .

Відзив на позовну заяву, в порядку ст. 178 ЦПК України відповідачем Деснянською РДА в м. Києві було подано 26.03.2019 року, відповідачем ОСОБА_5 - 11.04.2019 року.

Ухвалою Деснянського районного суду м. Києва від 22.01.2020 року закрито підготовче судове засідання та призначено справу до розгляду по суті.

В судовому засіданні позивачка та представник позивачки позовні вимоги підтримали в повному обсязі, вважають їх законними і обґрунтованими, такими, що підлягають задоволенню в повному обсязі з підстав наведених в позовній заяві.

Представники відповідачів в судовому засіданні заперечували проти задоволення позовних вимог з підстав, що викладені у письмових відзивах на позов.

Допитана в якості свідка у справі ОСОБА_8 пояснила в судовому засіданні про те, що знала ОСОБА_7 та знає позивачку у справі. Часто їх бачила, вони жили разом, покійний ОСОБА_7 називав позивачку своєю дружиною.

Заслухавши вступне слово позивачки, представника позивачки, представників відповідачів, допитавши свідка, всебічно проаналізувавши обставини справи в їх сукупності, оцінивши за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на повному і об`єктивному розгляді справи, зібрані по справі докази, керуючись законом, суд дійшов висновку, що позов не підлягає задоволенню з наступних підстав.

Згідно з ст. 4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.

Відповідно до вимог ст.5 ЦПК України здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором.

У випадку, якщо закон або договір не визначають ефективного способу захисту порушеного, невизнаного або оспореного права, свободи чи інтересу особи, яка звернулася до суду, суд відповідно до викладеної в позові вимоги такої особи може визначити у своєму рішенні такий спосіб захисту, який не суперечить закону.

Вимогамист.10 ЦПК України передбачено, що суд при розгляді справи керується принципом верховенства права. Суд розглядає справи відповідно до Конституції України, законів України, міжнародних договорів, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України. Суд застосовує інші правові акти, прийняті відповідним органом на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що встановлені Конституцією та законами України. Суд застосовує при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року і протоколи до неї, згоду на обов`язковість яких надано Верховною Радою України, та практику Європейського суду з прав людини як джерело права.

Відповідно до вимогст.12 ЦПК України цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених законом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Відповідно до ч.1 ст.13 ЦПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданими відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.

У відповідності до вимог ч.1 ст.6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов`язків цивільного характеру або встановить обґрунтованість будь-якого висунутого проти нього кримінального обвинувачення.

Суд в межах заявлених позовних вимог (стаття 13 ЦПК України) та наданих сторонами доказів по справі встановив наступні обставини та правовідносини.

Як встановлено судом та вбачається з матеріалів справи, на підставі ордеру № 10027 від 21.11.1992 р., виданого виконавчим комітетом Київської міської ради народних депутатів, право на зайняття житлового приміщення за адресою: АДРЕСА_1 було надано ОСОБА_9 та членам її родини: чоловікові - ОСОБА_7 та дочці - ОСОБА_5 .

Спірна квартира загальною площею 31,7 м? складається з однієї житлової кімнати.

У квартирі за вищевказаною адресою з моменту отримання ордеру на жиле приміщення були зареєстровані (з 24.12.1992 р.) ОСОБА_9 , ОСОБА_7 та ОСОБА_5 - Відповідач 1.

У грудні 1993 року ОСОБА_9 померла, у зв`язку з чим 23.12.1993 року була знята з реєстраційного обліку за місцем проживання.

ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_7 помер, у зв`язку з чим 28.08.2018 року був знятий з реєстраційного обліку за місцем проживання.

Позивач ОСОБА_1 у спірній квартирі не зареєстрована і зареєстрована у ній не була.

З 28.08.2018 року у спірній квартирі зареєстрована одна особа відповідачка у справі - ОСОБА_5 , якій належало право користування спірною квартирою.

Відповідно до ст. 58 ЖК Української РСР, єдиною підставою для вселення в надане житлове приміщення є ордер, виданий на підставі рішення про надання жилого приміщення в будинку державного або громадського житлового фонду виконавчим комітетом районної, міської, районної в місті, селищної, сільської ради народних депутатів.

Згідно з ч. 1 ст. 61 ЖК Української РСР, користування жилим приміщенням у будинках державного і громадського житлового фонду здійснюється відповідно до договору найму жилого приміщення.

У судовому засіданні позивачка у справі ОСОБА_1 вказувала, що до спірної квартири вона вселилась як член сім`ї наймача, за згодою ОСОБА_7 і стала в ній постійно проживати з вересня 2005 року.

Однак, такі доводи Позивача не відповідають фактичним обставинам справи. Зокрема, у зареєстрованому шлюбі з ОСОБА_7 позивачка не перебувала, а отже не могла заселитись до спірної квартири, як член сім`ї наймача.

Враховуючи наведене, а також беручи до уваги відсутність документального підтвердження факту проживання Позивачки з ОСОБА_7 однією сім`єю, без реєстрації шлюбу, правові підстави вважати Позивачку членом сім`ї померлого ОСОБА_7 - відсутні.

Щодо позовних вимог про вселення позивачки до спірної квартири, судом встановлено наступне.

У відповідності до частини 1 статті 64 Житлового кодексу Української РСР, члени сім`ї наймача, які проживають разом з ним, користуються нарівні з наймачем усіма правами і несуть усі обов`язки, що випливають з договору найму жилого приміщення. Повнолітні члени сім`ї несуть солідарну з наймачем майнову відповідальність за зобов`язаннями, що випливають із зазначеного договору.

До членів сім`ї наймача належать дружина наймача, їх діти і батьки. Членами сім`ї наймача може бути визнано й інших осіб, якщо вони постійно проживають разом з наймачем і ведуть з ним спільне господарство (частина 2 статті 64 Житлового кодексу Української РСР).

За своїм правовим змістом стаття 65 Житлового кодексу Української РСР регулює питання щодо набуття права користування жилим приміщенням, визначаючи, що відповідне право особа набуває лише при дотриманні встановленого порядку вселення в житло. Зокрема, положеннями зазначеної статті встановлено, що наймач вправі в установленому порядку за письмовою згодою всіх членів сім`ї, які проживають разом з ним, вселити в займане ним жиле приміщення свою дружину, дітей, батьків, а також інших осіб.

Позивачем до суду не надано доказів на підтвердження письмової згоди ОСОБА_5 , яка з 24.12.1992 року по даний час зареєстрована у спірній квартирі на її заселення до спірної квартири.

Згідно із п. 9 Постанови Пленуму Верховного Суду України № 2 від 12.04.1985 року зі змінами, внесеними згідно з Постановами Пленуму Верховного Суду України №2 від 10.03.1989 року, № 13 від 25.12.1992 року, № 15 від 25.05.1998 року, „Про деякі питання, що виникли в практиці застосування судами Житлового кодексу України", вирішуючи спори про право користування житловою площею осіб, які вселилися до наймача, суд повинен з`ясувати, чи дотриманий встановлений порядок при їх вселенні, зокрема: чи була письмова згода на це всіх членів сім`ї наймача, чи прописані вони в даному житловому приміщенні, чи було це приміщення постійним місцем їх проживання, чи вели вони з наймачем спільне господарство, тривалість часу їх проживання, чи не обумовлювався угодою між цими особами, наймачем і членами сім`ї, що проживають з ними, певний порядок користування житловим приміщенням.

Позивачкою не надано до суду будь-яких належних та допустимих доказів на підтвердження того, що за життя ОСОБА_7 вчиняв будь-які дії, спрямовані на її вселення до спірної квартири. Зокрема, не підтверджено, що ОСОБА_7 звертався з відповідними заявами до житлово-експлуатаційної організації, на утриманні та обслуговуванні якої перебував будинок АДРЕСА_3 .

Крім того, позивачкою не надано до суду квитанцій по оплаті за житлово-комунальні послуги, що надавались мешканцям спірної квартири, зі змісту яких би вбачалась кількість осіб, на яку проводились нарахування за житлово-комунальні послуги у спірній квартирі, а також за яку кількість мешканців були фактично сплачені відповідні платежі.

В судовому засіданні також було встановлено, що відповідачка ОСОБА_5 24.10.2018 року звернулась до Центру надання адміністративних послуг Деснянської районної в місті Києві державної адміністрації з відповідною заявою, до якої додала всі необхідні документи, перелік яких визначений Законодавцем про приватизацію квартири АДРЕСА_1 ,

Правові основи приватизації житла, що знаходиться в державній власності, його подальшого використання і утримання регулюються Законом України «Про приватизацію державного житлового фонду».

Відповідно до статті 1 вищезазначеного Закону, приватизація державного житлового фонду - це відчуження квартир (будинків), житлових приміщень у гуртожитках, призначених для проживання сімей та одиноких осіб, кімнат у квартирах та одноквартирних будинках, де мешкають два і більше наймачів, та належних до них господарських споруд і приміщень (підвалів, сараїв і т. ін.) державного житлового фонду на користь громадян України.

Згідно частини 5 статті 5 вищезазначеного Закону, кожен громадянин України має право приватизувати займане ним житло безоплатно в межах номінальної вартості житлового чеку або з частковою доплатою один раз.

Звернення Відповідачачки ОСОБА_5 та додані до нього документи були розглянуті посадовими особами відділу приватизації державного житлового фонду Управління житлово-комунального господарства Деснянської районної в місті Києві державної адміністрації у визначений Законом строк.

За результатами розгляду та на підставі відповідних норм діючого законодавства України, Деснянською районною в місті Києві державною адміністрацією, як органом приватизації були видані: розпорядження від 02.11.2018 року про приватизацію квартири АДРЕСА_1 та відповідне Свідоцтво про право власності на житло.

Відповідно до вказаного вище свідоцтва про право власності на житло, відповідачці ОСОБА_5 на праві приватної власності належить квартира АДРЕСА_1 .

Щодо доводів Позивачки про те, що вона постійно проживала у квартирі за вищевказаною адресою, суд вважає за необхідне звернути увагу на наступне.

Діючим законодавством України визначений перелік документів, які подаються особою до органу приватизації для приватизації займаного житла.

Відповідно до пункту 18 «Положення про порядок передачі квартир (будинків), жилих приміщень у гуртожитках у власність громадян», затвердженому наказом Міністерства з питань житлово-комунального господарства України від 16.12.2009 р. № 396 (далі - Положення), громадянин подає до органу приватизації такі документи:

- заява на приватизацію квартири (будинку), жилого приміщення у гуртожитку, кімнати у комунальній квартирі;

- копії документів, що посвідчують особу та підтверджують громадянство України, громадянина, який подає заяву, та всіх членів його сім`ї (для осіб, які не досягли 14 років, копії свідоцтв про народження), які проживають разом з ним;

- копії довідок про присвоєння реєстраційного номера облікової картки платника податку громадянина, який подає заяву, та всіх членів його сім`ї, які проживають разом з ним (крім випадків, коли через свої релігійні переконання особи відмовилися від прийняття реєстраційного номера облікової картки платника податків та повідомили про це відповідний контролюючий орган і мають відмітку у паспорті);

- копії документів, виданих органами державної реєстрації актів цивільного стану або судом, що підтверджують родинні відносини між членами сім`ї (свідоцтва про народження, свідоцтва про шлюб, свідоцтва про розірвання шлюбу, рішення суду про розірвання шлюбу, яке набрало законної сили, тощо);

- довідки про реєстрацію місця проживання громадянина, який подає заяву, та всіх членів його сім`ї, зареєстрованих у квартирі (будинку), жилому приміщенні в гуртожитку, кімнаті у комунальній квартирі;

- технічний паспорт на квартиру (кімнату, жилий блок, секцію) у житловому будинку (гуртожитку), а на одноквартирний будинок - технічний паспорт на садибний (індивідуальний) житловий будинок;

- копія ордера на жиле приміщення або ордера на жилу площу в гуртожитку;

- документ, що підтверджує невикористання ним та членами його сім`ї житлових чеків для приватизації державного житлового фонду;

- копія документа, що підтверджує право на пільгові умови приватизації відповідно до законодавства (за наявності);

- заява-згода тимчасово відсутніх членів сім`ї наймача на приватизацію квартири (будинку), жилого приміщення у гуртожитку, кімнати у комунальній квартирі.

З довідок про реєстрацію місця проживання громадянина, який подає заяву, та всіх членів його сім`ї, зареєстрованих у квартирі (будинку), жилому приміщенні в гуртожитку, кімнаті у комунальній квартирі безпосередньо вбачається коло осіб, які проживають у житловому приміщенні, що підлягає приватизації.

Відповідачкою ОСОБА_5 до органу приватизації була надана довідка, у якій зазначалось про те, що вона зареєстрована у спірній квартирі. Отже, на підставі наданих документів, житлове приміщення за вищевказаною адресою було приватизоване на одну особу - ОСОБА_5 .

Згідно частини 1 статті 5 Закону України «Про приватизацію державного житлового фонду», до членів сім`ї наймача включаються лише громадяни, які постійно проживають в квартирі (будинку) разом з наймачем або за якими зберігається право на житло.

Таким чином, здійснюючи приватизацію квартири АДРЕСА_1 , Деснянська районна в місті Києві державна адміністрація, як орган приватизації, діяла в межах та у спосіб, що передбачені Конституцією України та Законами України, як того вимагає частина 2 статті 19 Конституції України.

Щодо позовних вимог про визнання за позивачкою права користування спірною квартирою, судом встановлено наступне.

Положеннями статті 41 Конституції України встановлено, що ніхто не може бути протиправно позбавлений права власності. Право приватної власності є непорушним.

Також, відповідно до частини 1 статті 321 Цивільного кодексу України, право власності є непорушним. Ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні.

З огляду на те, що свідоцтво про право власності на житло, видане на підставі розпорядження органу приватизації від 02.11.2018 № 283, недійсним або незаконним у встановленому законом порядку не визнавалось та не скасовувалось, відповідачка ОСОБА_5 є власником спірної квартири на законних підставах.

За змістом частини 1 статті 316 Цивільного кодексу України, правом власності є право особи на річ (майно), яке вона здійснює відповідно до закону за своєю волею, незалежно від волі інших осіб.

Відповідно до положень статті 317 Цивільного кодексу України, власникові належать права володіння, користування та розпоряджання своїм майном.

На зміст права власності не впливають місце проживання власника та місцезнаходження майна.

Частиною 6 статті 319 Цивільного кодексу України визначено, що держава не втручається у здійснення власником права власності.

Відповідно до частини 1 статті 81 Цивільного процесуального кодексу України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Відповідно до ст. 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом. При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Згідно з вимогами ст.ст. 124, 129 Конституції України, задачами цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою захисту порушених, невизнаних, прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави. Основними засадами судочинства є законність, рівність усіх учасників судового процесу перед законом і судом, забезпечення доведеності вини, змагальність сторін та свобода в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості, гласність судового процесу та його повне фіксування технічними засобами, забезпечення апеляційного та касаційного оскарження та обов`язковість рішень суду до виконання.

Вирішуючи спір, суд повинен надати об`єктивну оцінку наявності порушеного права чи інтересу на момент звернення до суду, а також визначити, чи відповідає обраний позивачем спосіб захисту порушеного права тим, що передбачені законодавством, та чи забезпечить такий спосіб захисту відновлення порушеного права позивача. Відсутність порушеного права чи невідповідність обраного позивачем способу його захисту способам, визначеним законодавством встановлюється при розгляді справи по суті та є підставою для прийняття судового рішення про відмову в позові. Захист цивільних прав - це передбачені законом способи охорони цивільних прав у разі їх порушення чи реальної небезпеки такого порушення.

Оцінюючи належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності суд приходить до висновку, що заявлені позовні вимоги не є доведеними, належним чином обґрунтованими, а як наслідок не підлягають задоволенню. Відповідно, з урахуванням визначених підстав, правові підстави для задоволення цього позову у цілому відсутні.

Таким чином, підсумовуючи викладене, оцінюючи за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні кожного отриманого у справі доказу зокрема та належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності, суд приходить до висновку про неможливість задоволення позовних вимог з підстав їх необґрунтованості та не доведеності.

Відповідно до ст. 141 ЦПК України судові витрати у разі відмови у позові покладаються на позивача.

На підставі викладеного та керуючись ст. ст. 2, 4, 5, 77,78,81, 89,178, 263, 265 ЦПК України, суд, -

в и р і ш и в :

Позовні вимоги ОСОБА_1 до ОСОБА_5 , Деснянської районної в м. Києві державної адміністрації про визнання права користування, вселення та скасування розпорядження,- залишити без задоволення.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

До дня початку функціонування єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи апеляційні скарги подаються учасниками справи через Деснянський районний суд м. Києва.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення до Київського апеляційного суду.

Учасник справи, якому повне рішення не було вручено у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.

Строк на апеляційне оскарження може бути також поновлений в разі пропуску з інших поважних причин.

Суддя