Ухвала суду № 95137067, 24.02.2021, Окружний адміністративний суд міста Києва

ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД міста КИЄВА 01051, м. Київ, вул. Болбочана Петра 8, корпус 1 У Х В А Л А

про закриття провадження у справі

24 лютого 2021 року м. Київ № 640/22463/20

Окружний адміністративний суд міста Києва у складі головуючого судді Чудак О.М., за участю секретаря судового засідання Лисун А.А., позивача ОСОБА_1 , представника відповідача Кушнір Л.В., у відсутність представників третьої особи, розглянувши у відкритому судовому засіданні клопотання представника відповідача про закриття провадження в адміністративній справі за позовом ОСОБА_1 до Департаменту державної виконавчої служби Міністерства юстиції України, третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору: Акціонерне товариство "Перший Український Міжнародний Банк", про визнання бездіяльності протиправною, зобов`язання вчинити певні дії,

установив:

До Окружного адміністративного суду міста Києва звернувся ОСОБА_1 з позовною заявою до Департаменту державної виконавчої служби Міністерства юстиції України, третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору: Акціонерне товариство "Перший Український Міжнародний Банк", в якій, з урахування уточнень, просить суд:

- визнати протиправною бездіяльність Департаменту державної виконавчої служби Міністерства юстиції України у формі не вилучення з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно запису про обтяження №5811158 (спеціальний розділ), у зв`язку із закінченням виконавчого провадження №43446840 30.10.2014;

- зобов`язати Відділ примусового виконання рішень Департаменту державної виконавчої служби Міністерства юстиції України виконати дії щодо вилучення з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно запису про обтяження №5811158 (спеціальний розділ), у зв`язку із закінченням 30.10.2014 виконавчого провадження №43446840.

В обґрунтування заявлених вимог зазначив, що 04.08.2020 звернувся до відділу примусового виконання рішень Державної виконавчої служби України Міністерства юстиції України з заявою про вилучення з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно запису про обтяження № 5811168 (спеціальний розділ) від 28.05.2014, який зроблено на підставі постанови про арешт майна боржника (позивача) та оголошення заборони на його відчуження у виконавчому провадженні № 43446840 від 26.04.2014, та рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень, індексний номер 13370782 від 28.08.2014 (запис про обтяження).

Вказав, що підставою для вилучення запису про обтяження з Державного реєстру прав на нерухоме майно є постанова про закінчення виконавчого провадження № 34446840 від 30.10.2014.

Ухвалою Окружного адміністративного суду міста Києва від 08.12.2020 позовну заяву ОСОБА_1 прийнято до розгляду та відкрито провадження у справі, Ухвалено здійснювати розгляд справи за правилами спрощеного позовного провадження з викликом учасників справи.

Відповідачем подано відзив на позовну заяву, в якому представник зазначив, що на примусове виконання до відділу примусового виконання рішень Департаменту державної виконавчої служби Міністерства юстиції України (далі - Відділ) надійшов виконавчий лист Оболонського районного суду м. Києва від 23.05.2014 № 2/756/125/14 про стягнення з ОСОБА_1 на користь Публічного акціонерного товариства "Перший український міжнародний банк" 32237019,42 грн та 3441 грн.

Боржником за даним виконавчим листом визначено ОСОБА_1 .

26.05.2014 державним виконавцем Відділу винесено постанову про відкриття виконавчого провадження №43446840, боржнику встановлено строк на самостійне виконання у строк до семи днів з моменту винесення постанови. У заяві про відкриття виконавчого провадження від 15.01.2014 №КНО-61-05-589 стягувач просив накласти арешт на все майно та кошти боржника.

Відповідно до вимог Закону України "Про виконавче провадження" від 21.04.1999 № 606-XIV (в редакції, яка діяла на момент вчинення виконавчих дій) за заявою стягувача державний виконавець одночасно з винесенням постанови про відкриття виконавчого провадження може накласти арешт на майно та кошти боржника, про що виноситься відповідна постанова.

Відповідно до статті 57 вказаного Закону (в редакції, яка діяла на момент вчинення виконавчих дій) арешт майна боржника застосовується для забезпечення реального виконання рішення. Арешт на майно боржника може накладатися державним виконавцем шляхом винесення постанови про арешт майна боржника та оголошення заборони на його відчуження.

Враховуючи наведене, 26.04.2014 державним виконавцем Відділу винесено постанову про арешт майна боржника та оголошення заборони на його відчуження.

Крім цього, 24.10.2014 винесено постанову про стягнення з боржника витрат на проведення виконавчих дій.

Ухвалою Апеляційного суду міста Києва від 08.10.2014 апеляційне провадження №22-ц/796/12144/2014 скасовано рішення Оболонського районного суду м. Києва від 03.02.2014, провадження у справі закрито.

Відповідно до пункту 4 частини першої статті 49 Закону України "Про виконавче провадження" (в редакції, яка діяла на момент вчинення виконавчих дій) виконавче провадження підлягає закінченню у разі скасування рішення суду або іншого органу (посадової особи), на підставі якого видано виконавчий документ, або визнання судом виконавчого документу таким, що підлягає виконанню.

Враховуючи наведене, державним виконавцем Відділу 30.10.2014 винесено постанову про закінчення виконавчого провадження на підставі вищевказаної норми Закону.

Таким чином, виконавче провадження №43446840 завершено в 2014 році.

Окрім того, з огляду на те, що строк зберігання матеріалів виконавчого провадження, передбачений Порядком роботи з документами в органах Державної виконавчої служби, затвердженого Наказом Міністерства юстиції України від 25.12.2008 № 2274/5 із змінами та доповненнями, минув, виконавче провадження №43446840 наразі знищено.

Також у відзиві на позовну заяву міститься клопотання представника відповідача про закриття провадження у справі, мотивоване тим, що даний спір має приватноправовий характер та має вирішуватися за правилами цивільного судочинства.

В судовому засіданні представник відповідача клопотання підтримала та просила його задовольнити.

Позивач при його вирішенні поклався на розсуд суду.

Суд, розглянувши матеріали справи та надані суду учасниками справи пояснення, зазначає наступне.

Відповідно до частин першої, другої статті 6 Кодексу адміністративного судочинства України (КАС України) суд при вирішенні справи керується принципом верховенства права, відповідно до якого, зокрема, людина, її права та свободи визнаються найвищими цінностями та визначають зміст і спрямованість діяльності держави. Суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського Суду з прав людини.

Згідно з частиною першою статті 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського Суду з прав людини" від 23.02.2006 №3477-IV суди застосовують при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод і практику Європейського Суду з прав людини як джерело права.

Змістом статті 6 Конвенції про захист прав і основоположних свобод від 04.11.1950 передбачено, що кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом.

У рішенні Європейського Суду з прав людини від 20.07.2006 у справі "Сокуренко і Стригун проти України" зазначено, що відповідно до прецедентної практики цього Суду термін "встановленим законом" у статті 6 Конвенції спрямований на гарантування того, "що судова гілка влади у демократичному суспільстві не залежить від органів виконавчої влади, але керується законом, що приймається парламентом" (рішення у справі "Занд проти Австрії"). У країнах з кодифікованим правом організація судової системи також не може бути віддана на розсуд судових органів, хоча це не означає, що суди не мають певної свободи для тлумачення відповідного національного законодавства. <…> фраза "встановленого законом" поширюється не лише на правову основу самого існування "суду", але й дотримання таким судом певних норм, які регулюють його діяльність. У своїх оцінках цей Суд дійшов висновку, що не може вважатися "судом, встановленим законом", національний суд, що не мав юрисдикції судити деяких заявників, керуючись практикою, яка не мала регулювання законом.

Отже, поняття "суду, встановленого законом" зводиться не лише до правової основи самого існування "суду", але й дотримання таким судом певних норм, які регулюють його діяльність, тобто охоплює всю організаційну структуру судів, включно з питаннями, що належать до юрисдикції певних категорій судів.

Так, відповідно до частини першої статті 2 КАС України завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб`єктів владних повноважень.

Згідно з пунктами 1, 2 частини першої статті 4 КАС України адміністративна справа - переданий на вирішення адміністративного суду публічно-правовий спір; публічно-правовий спір - спір, у якому: хоча б одна сторона здійснює публічно-владні управлінські функції, в тому числі на виконання делегованих повноважень, і спір виник у зв`язку із виконанням або невиконанням такою стороною зазначених функцій; або хоча б одна сторона надає адміністративні послуги на підставі законодавства, яке уповноважує або зобов`язує надавати такі послуги виключно суб`єкта владних повноважень, і спір виник у зв`язку із наданням або ненаданням такою стороною зазначених послуг; або хоча б одна сторона є суб`єктом виборчого процесу або процесу референдуму і спір виник у зв`язку із порушенням її прав у такому процесі з боку суб`єкта владних повноважень або іншої особи.

Відповідно до частин першої, третьої статті 19 КАС України юрисдикція адміністративних судів поширюється на справи у публічно-правових спорах, зокрема, спори фізичних чи юридичних осіб із суб`єктом владних повноважень щодо оскарження його рішень (нормативно-правових актів чи індивідуальних актів), дій чи бездіяльності, крім випадків, коли для розгляду таких спорів законом встановлено інший порядок судового провадження.

Таким чином, із системного аналізу вищенаведених законодавчих приписів вбачається, що у порядку адміністративного судочинства захисту підлягають права та охоронювані законом інтереси осіб у сфері публічно-правових відносин, які є складовою частиною правових відносин, що виникають у суспільстві.

Аналогічна правова позиція міститься у постанові Великої Палати Верховного Суду від 27.03.2019 (справа №823/359/18).

Так, з матеріалів справи вбачається, що виконавче провадження №43446840 відкрито на підставі виконавчого листа, виданого Оболонським районним судом міста Києва.

За правилами пункту 1 частини першої статті 19 Цивільного процесуального кодексу України суди розглядають у порядку цивільного судочинства справи, що виникають з цивільних, земельних, трудових, сімейних, житлових та інших правовідносин, крім справ, розгляд яких здійснюється в порядку іншого судочинства.

Отже, під час визначення підвідомчості цієї справи необхідно зважати як на суть права та/або інтересу, за захистом якого звернулася особа, заявлені вимоги, характер спірних правовідносин, так і на відповідний суб`єктний склад учасників у цій справі.

Згідно з частиною першою статті 287 КАС України учасники виконавчого провадження (крім державного виконавця, приватного виконавця) та особи, які залучаються до проведення виконавчих дій, мають право звернутися до адміністративного суду із позовною заявою, якщо вважають, що рішенням, дією або бездіяльністю державного виконавця чи іншої посадової особи органу державної виконавчої служби або приватного виконавця порушено їхні права, свободи чи інтереси, а також якщо законом не встановлено інший порядок судового оскарження рішень, дій чи бездіяльності таких осіб.

Статтею 1 Закону України "Про виконавче провадження" від 02.06.2016 №1404-VII визначено, що виконавче провадження як завершальна стадія судового провадження і примусове виконання судових рішень та рішень інших органів (посадових осіб) - сукупність дій визначених у цьому Законі органів і осіб, що спрямовані на примусове виконання рішень і проводяться на підставах, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією України, цим Законом, іншими законами та нормативно-правовими актами, прийнятими відповідно до цього Закону, а також рішеннями, які відповідно до цього Закону підлягають примусовому виконанню.

У статті 3 Закону України "Про виконавче провадження" міститься перелік виконавчих документів, що підлягають примусовому виконанню, до них, зокрема, належать ухвали, постанови судів у цивільних, господарських, адміністративних справах, справах про адміністративні правопорушення, кримінальних провадженнях у випадках, передбачених законом.

Згідно з частинами першою, другою статті 74 Закону України "Про виконавче провадження" рішення, дії чи бездіяльність виконавця та посадових осіб органів державної виконавчої служби щодо виконання судового рішення можуть бути оскаржені сторонами, іншими учасниками та особами до суду, який видав виконавчий документ, у порядку, передбаченому законом.

Рішення, дії чи бездіяльність виконавця та посадових осіб органів державної виконавчої служби щодо виконання рішень інших органів (посадових осіб), у тому числі постанов державного виконавця про стягнення виконавчого збору, постанов приватного виконавця про стягнення основної винагороди, витрат виконавчого провадження та штрафів, можуть бути оскаржені сторонами, іншими учасниками та особами до відповідного адміністративного суду в порядку, передбаченому законом.

Однак, якщо виконанню підлягає рішення іншого органу (не суду) і відсутній спеціальний закон, що передбачає порядок оскарження рішень, дій чи бездіяльності виконавця та посадових осіб органів державної виконавчої служби, у такому випадку вони підлягають оскарженню в порядку адміністративного судочинства.

В свою чергу, розділом VII Цивільного процесуального кодексу України, зокрема статтею 447, передбачене право на звернення до суду зі скаргою на рішення, дії або бездіяльністю державного виконавця чи іншої посадової особи органу державної виконавчої служби або приватного виконавця під час виконання судового рішення.

Таким чином, враховуючи, що позивач фактично не погоджується з бездіяльністю державного виконавця щодо вилучення з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно запису про обтяження, у зв`язку з закінченням виконавчого провадження №43446840, відкритого на підставі виконавчого листа, виданих районним судом, суд вважає, що спір підлягає розгляду в порядку цивільного судочинства.

Згідно пункту 1 частини першої статті 238 КАС України суд закриває провадження у справі якщо справу не належить розглядати за правилами адміністративного судочинства.

Відповідно до частини першої статті 239 КАС України якщо провадження у справі закривається з підстави, встановленої пунктом 1 частини першої статті 238 цього Кодексу, суд повинен роз`яснити позивачеві, до юрисдикції якого суду віднесено розгляд справи.

З огляду на викладене, суд роз`яснює позивачу, що розгляд даної справи віднесено до юрисдикції Оболонського районного суду міста Києва в порядку, передбаченому Цивільним процесуальним кодексом України.

При зверненні до суду з даним позовом позивачем сплачено судовий збір у сумі 878,80 грн.

Відповідно до пункту 5 частини першої статті 7 Закону України "Про судовий збір" сплачена сума судового збору повертається за клопотанням особи, яка його сплатила за ухвалою суду в разі закриття (припинення) провадження у справі (крім випадків, якщо провадження у справі закрито у зв`язку з відмовою позивача від позову і така відмова визнана судом), у тому числі в апеляційній та касаційній інстанціях.

З урахуванням наведеного, для повернення сплаченого судового збору позивач може звернутися до суду з відповідним клопотанням.

На підставі вище викладеного, керуючись статтями 2, 72-77, 139, 238, 239, 241-246 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

ухвалив:

Клопотання представника відповідача задовольнити.

Провадження в адміністративній справі за позовом ОСОБА_1 до Департаменту державної виконавчої служби Міністерства юстиції України, третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору: Акціонерне товариство "Перший Український Міжнародний Банк", про визнання бездіяльності протиправною, зобов`язання вчинити певні дії, - закрити.

Роз`яснити позивачу, що розгляд даної справи віднесено до юрисдикції Оболонського районного суду міста Києва в порядку, передбаченому Цивільним процесуальним кодексом України.

Ухвала набирає законної сили в порядку, визначеному статтею 256 Кодексу адміністративного судочинства України і може бути оскаржена до суду апеляційної інстанції за правилами, встановленими статтями 287, 292-297 Кодексу адміністративного судочинства України.

Відповідно до підпункту 15.5 пункту 1 Розділу VII "Перехідні положення" Кодексу адміністративного судочинства України до початку функціонування Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи апеляційні та касаційні скарги подаються учасниками справи до або через відповідні суди за правилами, що діяли до набрання чинності цією редакцією Кодексу.

Повний текст ухвали складено й проголошено в судовому засіданні 24.02.2021.

Суддя О.М. Чудак