Рішення № 95137025, 24.02.2021, Окружний адміністративний суд міста Києва

ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД міста КИЄВА 01051, м. Київ, вул. Болбочана Петра 8, корпус 1

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

24 лютого 2021 року м. Київ № 640/18613/19

Окружний адміністративний суд міста Києва у складі судді Шевченко Н. М., розглянувши за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін адміністративну справу за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «БІ ЕЛ ДЖИ МІКРОФІНАНС» до Головного управління Держпраці у Київській області про визнання протиправною та скасування постанови,

У С Т А Н О В И В :

Товариство з обмеженою відповідальністю «БІ ЕЛ ДЖИ МІКРОФІНАНС» (позивач, ТОВ «БІ ЕЛ ДЖИ МІКРОФІНАНС») звернулось до суду з позовною заявою до Головного управління Держпраці у Київській області (відповідач, ГУ Держпраці у Київській області), в якій просить суд:

- визнати протиправною та скасувати постанову відповідача про накладення штрафу № КВ 1461/1777/АВ/СЛ/ФС-549 від 03.09.2019.

Позовні вимоги обґрунтовані відсутністю належних підстав для проведення перевірки, з огляду на ненадання всіх необхідних документів службовими особами відповідача. Порушення чинного законодавства, на думку позивача, допущено також на етапі складання акту перевірки та оскаржуваної постанови.

У відзиві відповідач зазначає про дотримання ним норм чинного законодавства та про відсутність обов`язку надавати погодження на проведення перевірки у разі звернення фізичної або юридичної особи зі скаргою. Таким чином, відмову позивача від допуску посадових осіб визнано перешкодою у здійсненні заходу контролю дотримання законодавства.

Вивчивши подані документи і матеріали, всебічно і повно з`ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об`єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи, суд зазначає наступне.

До ГУ Держпраці у Київській області надійшло звернення фізичної особи від 30.07.2019, в якому повідомляється про порушення законодавства про працю щодо виплати «розрахункових коштів» працівнику.

Наказом ГУ Держпраці у Київській області № 4031 від 12.08.2019 визначено провести інспекційне відвідування позивача з 13.08.2019 по 27.08.2019. Підставою згаданого наказу визначено звернення ОСОБА_1 від 30.07.2019.

Разом зі згаданим наказом видано відповідне направлення на проведення інспекційного відвідування № 1461 від 12.08.2019.

14.08.2019 Головним державним інспектором праці відповідача видано вимогу № 1461 про надання документів за викладеним переліком.

15.08.2019 Інспектором праці Оверчуком Романом Юрійовичем пред`явлено службове посвідчення № 1777 та направлення № 1461 від 12.08.2019 на проведення перевірки.

Представником позивача відмовлено в допуску до проведення позапланового заходу проведення державного контролю з підстав ненадання інспектором передбачених чинним законодавством документів.

Згадана відмова відображена в акті інспекційного відвідування юридичної особи, яка використовує найману працю № КВ1461/1777/АВ від 15.08.2019, де констатовано про створення позивачем перешкод у проведенні інспекційного відвідування.

За результатами розгляду справи про накладення штрафу ГУ Держпраці у Київській області винесено постанову № КВ 1461/1777/АВ/СЛ/ФС-549 від 03.09.2019, якою позивача зобов`язано сплатити 12 519,00 грн за порушення вимог абз. 6 ч. 2 ст. 265 КЗпП України.

Позивач не погодився зі згаданою постановою та звернувся з позовом. Вирішуючи даний адміністративний спір суд виходить з наступного.

Відповідно до ч. 2 ст. 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Частинами 1- 2 ст. 7 КАС України встановлено, що суд вирішує справи відповідно до Конституції та законів України, а також міжнародних договорів, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України. Суд застосовує інші правові акти, прийняті відповідним органом на підставі, у межах повноважень та у спосіб, визначені Конституцією та законами України.

Релевантними нормативно-правовими актами, якими врегульовані спірні правовідносини на дати їх перебігу є: Кодекс законів про працю України (КЗпП України), Закон України «Про основні засади державного нагляду (контролю) у сфері господарської діяльності» (Закон № 877-V), Постанова КМУ № 96 від 11.02.2015 Про затвердження Положення про Державну службу України з питань праці (Положення № 96), Постанова КМУ № 423 від 17.06.2015 Про затвердження Положення про Міністерство соціальної політики України (Положення № 423).

Відповідно до ч. ч. 1, 2 ст. 259 КЗпП України державний нагляд та контроль за додержанням законодавства про працю юридичними особами незалежно від форми власності, виду діяльності, господарювання, фізичними особами - підприємцями, які використовують найману працю, здійснює центральний орган виконавчої влади, що реалізує державну політику з питань нагляду та контролю за додержанням законодавства про працю, у порядку, визначеному Кабінетом Міністрів України.

Центральні органи виконавчої влади здійснюють контроль за додержанням законодавства про працю на підприємствах, в установах і організаціях, що перебувають у їх функціональному підпорядкуванні, крім податкових органів, які мають право з метою перевірки дотримання податкового законодавства здійснювати такий контроль на всіх підприємствах, в установах і організаціях незалежно від форм власності та підпорядкування.

За змістом ч. 1 ст. 265 КЗпП посадові особи органів державної влади та органів місцевого самоврядування, підприємств, установ та організацій, винні у порушенні законодавства про працю, несуть відповідальність згідно з чинним законодавством.

Юридичні та фізичні особи - підприємці, які використовують найману працю, несуть відповідальність у вигляді штрафу в разі недопущення до проведення перевірки з питань додержання законодавства про працю, створення перешкод у її проведенні - у трикратному розмірі мінімальної заробітної плати, встановленої законом на момент виявлення порушення (абз. 6 ч. 2 ст. 265 КЗпП).

За змістом преамбули, Закон № 877-V визначає правові та організаційні засади, основні принципи і порядок здійснення державного нагляду (контролю) у сфері господарської діяльності, повноваження органів державного нагляду (контролю), їх посадових осіб і права, обов`язки та відповідальність суб`єктів господарювання під час здійснення державного нагляду (контролю).

Відповідно до ч. 1 ст. 1 Закону № 877-V державний нагляд (контроль) - діяльність уповноважених законом центральних органів виконавчої влади, їх територіальних органів, державних колегіальних органів, органів виконавчої влади Автономної Республіки Крим, місцевих державних адміністрацій, органів місцевого самоврядування (далі - органи державного нагляду (контролю)) в межах повноважень, передбачених законом, щодо виявлення та запобігання порушенням вимог законодавства суб`єктами господарювання та забезпечення інтересів суспільства, зокрема належної якості продукції, робіт та послуг, допустимого рівня небезпеки для населення, навколишнього природного середовища;

заходи державного нагляду (контролю) - планові та позапланові заходи, які здійснюються у формі перевірок, ревізій, оглядів, обстежень та в інших формах, визначених законом.

За змістом ч. 4 ст. 2 Закону № 877-V заходи контролю здійснюються, зокрема органами державного нагляду та контролю за додержанням законодавства про працю та зайнятість населення у встановленому цим Законом порядку з урахуванням особливостей, визначених законами у відповідних сферах та міжнародними договорами.

Відповідно до ч. 5 ст. 2 Закону № 877-V зазначені у частині четвертій цієї статті органи, що здійснюють державний нагляд (контроль) у встановленому цим Законом порядку з урахуванням особливостей, визначених законами у відповідних сферах та міжнародними договорами, зобов`язані забезпечити дотримання вимог статті 1, статті 3, частин першої, четвертої, шостої - восьмої, абзацу другого частини десятої, частин тринадцятої та чотирнадцятої статті 4, частин першої - четвертої статті 5, частини третьої статті 6, частин першої - четвертої та шостої статті 7, статей 9, 10, 19, 20, 21, частини третьої статті 22 цього Закону.

Аналіз наведених норм свідчить про те, що органи державного нагляду та контролю за додержанням законодавства про працю та зайнятість населення в першу чергу повинні ураховувати особливості правового регулювання, визначені законами у відповідній сфері та міжнародними договорами, одночасно звертаючи увагу на правила перелічені в ч. 5 ст. 2 Закону № 877-V.

Згідно зі ст. 6 Закону № 877-V підставою для здійснення позапланового заходу є, зокрема, звернення фізичної особи (фізичних осіб) про порушення, що спричинило шкоду її (їхнім) правам, законним інтересам, життю чи здоров`ю, навколишньому природному середовищу чи безпеці держави, з додаванням документів чи їх копій, що підтверджують такі порушення (за наявності). Позаплановий захід у такому разі здійснюється виключно за погодженням центрального органу виконавчої влади, що забезпечує формування державної політики у відповідній сфері державного нагляду (контролю), або відповідного державного колегіального органу.

У такому разі перед початком здійснення позапланового заходу державного нагляду (контролю) посадові особи органів державного нагляду (контролю) зобов`язані пред`явити керівнику чи уповноваженій особі суб`єкта господарювання - юридичної особи, її відокремленого підрозділу, фізичній особі - підприємцю або уповноваженій ним особі, крім документів, передбачених цим Законом, додатково копію погодження центрального органу виконавчої влади, що забезпечує формування державної політики у відповідній сфері державного нагляду (контролю), або відповідного державного колегіального органу на проведення такої перевірки. Суб`єкти господарювання мають право не допускати посадових осіб органу державного нагляду (контролю) до здійснення заходів державного нагляду (контролю), якщо вони не пред`явили документи, передбачені цим абзацом.

Таким чином, право на проведення заходу державного контролю не є безумовним, а повинно супроводжуватись відповідними документами, при цьому, суб`єкт господарювання, який перевіряється, має можливість попередити порушення його прав, шляхом відмови в допуску посадових осіб, у разі відсутності документів, зокрема, погодження центрального органу виконавчої влади, що забезпечує формування державної політики у відповідній сфері.

Пунктом 1 Положення № 423 визначено, що Міністерство соціальної політики України (Мінсоцполітики) є центральним органом виконавчої влади, діяльність якого спрямовується і координується Кабінетом Міністрів України і який забезпечує формування та реалізує державну політику у сфері праці та соціальної політики, зайнятості населення та трудової міграції, трудових відносин, загальнообов`язкового державного соціального та пенсійного страхування, соціального діалогу, соціального захисту, волонтерської діяльності, з питань сім`ї та дітей, оздоровлення та відпочинку дітей, усиновлення та захисту прав дітей, запобігання насильству в сім`ї, протидії торгівлі людьми, захисту прав депортованих за національною ознакою осіб, які повернулися в Україну, а також забезпечує формування та реалізацію державної політики щодо пенсійного забезпечення та ведення обліку осіб, які підлягають загальнообов`язковому державному соціальному страхуванню, соціального захисту ветеранів війни та осіб, на яких поширюється дія Закону України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту" в частині організації виплати їм разової грошової допомоги, соціальної та професійної адаптації військовослужбовців, які звільняються, осіб, звільнених з військової служби, у сфері промислової безпеки, охорони праці, гігієни праці, поводження з вибуховими матеріалами, здійснення державного гірничого нагляду, здійснення державного нагляду та контролю за додержанням вимог законодавства про працю, зайнятість населення, загальнообов`язкове державне соціальне страхування в частині призначення, нарахування та виплати допомоги, компенсацій, надання соціальних послуг та інших видів матеріального забезпечення з метою дотримання прав і гарантій застрахованих осіб.

За доводами позивача, погодження Мінсоцполітики на проведення перевірки разом із направленням, службова особа відповідача не надала. Згаданого погодження не містять також матеріали справи, а досліджені документи не посилаються на нього.

Наведені обставини свідчать про те, що відповідач не отримав погодження на проведення позапланового заходу контролю від Мінсоцполітики, що в даному випадку, є необхідною передумовою проведення перевірки.

Аналогічного за змістом висновку дійшов Верховний Суд у постанові від 31.01.2019 у справі № 809/799/17.

Оскільки передбачені ст. 6 Закону № 877-V документи не пред`являлись представнику позивача, суд дійшов до висновку про наявність в останнього обґрунтованих підстав для відмови в допуску до перевірки.

При цьому, в контексті наведених норм, абз. 6 ч. 2 ст. 265 КЗпП України визначає штрафну санкцію, зокрема, за недопущення до проведення перевірки у випадку, якщо були наявні всі правові підстави для її проведення.

Водночас, за змістом оскаржуваної постанови, підставою для накладення штрафу зазначено про ненадання документів, необхідних для перевірки.

Дана підстава, за смисловим тлумаченням абз. 6 ч. 2 ст. 265 КЗпП України, може кваліфікуватись як створення перешкод у проведенні перевірки, яка, як вже зазначалось, вимагає пред`явлення, зокрема, посвідчення службової особи, направлення на проведення перевірки та, у даному випадку, погодження Мінсоцполітики на її проведення за зверненням фізичної особи.

Оскільки представника позивача не ознайомлено зі всіма згаданими документами, як і те, що відповідне погодження не фігурує як доказ в матеріалах даної справи, звертаючи увагу на відсутність посилань на таке погодження в супроводжуючих перевірку документах, підстави для проведення такого заходу контролю були відсутні, а позивач правомірно відмовив службовій особі.

За таких обставин, відмова представника позивача не може розцінюватись як передумова накладення штрафу за абз. 6 ч. 2 ст. 265 КЗпП України, оскільки правових підстав для проведення даної перевірки не було.

Наведене вище є самостійною підставою для визнання протиправним та скасування оскаржуваної постанови.

Окремо суд зазначає, що позовна заява містить інші доводи на користь заявлених вимог, які взяті до уваги однак, не зазначені в даному рішенні, оскільки мають опосередковане відношення у питанні встановлення протиправності або правомірності оскаржуваної постанови.

Судом також враховується п. 41 висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету Міністрів Ради Європи щодо якості судових рішень, згідно якого обов`язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов`язку може змінюватися залежно від характеру рішення. Згідно з практикою Європейського суду з прав людини, очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах. З тим, щоб дотриматися принципу справедливого суду, обґрунтування рішення повинно засвідчити, що суддя справді дослідив усі основні питання, винесені на його розгляд.

Відповідно до ч. 1 ст. 77 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.

Частиною 2 ст. 77 КАС України передбачено, що в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

Згідно зі ст. 90 КАС України суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об`єктивному дослідженні. Жодні докази не мають для суду наперед встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), що міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

Резюмуючи наведене, суд дійшов до висновку про правильне застосування відповідачем норм законодавства, що регламентує порядок здійснення державного контролю, натомість, позивач діяв в межах та з метою захисту власних прав. Наведене виключає підстави для застосування штрафу, визначеного постановою № КВ 1461/1777/АВ/СЛ/ФС-549 від 03.09.2019, з огляду на що, наявні підстави для задоволення позовних вимог.

Відповідно до ч. 1 ст. 139 КАС України при задоволенні позову сторони, яка не є суб`єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.

Керуючись статтями 77, 90, 139, 241- 247, 255, 293, 295- 297 Кодексу адміністративного судочинства України,

В И Р І Ш И В :

1. Позовну заяву Товариства з обмеженою відповідальністю «БІ ЕЛ ДЖИ МІКРОФІНАНС» задовольнити.

2. Визнати протиправною та скасувати постанову про накладення штрафу № КВ 1461/1777/АВ/СЛ/ФС-549 від 03.09.2019.

3. Стягнути витрати зі сплати судового збору на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «БІ ЕЛ ДЖИ МІКРОФІНАНС» за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління Держпраці у Київській області в розмірі 1921,00 грн (одна тисяча дев`ятсот двадцять одна) гривня.

Позивач: Товариство з обмеженою відповідальністю «БІ ЕЛ ДЖИ МІКРОФІНАНС» (Україна, 01135, місто Київ, вул. Жилянська, будинок 101, офіс 601, код ЄДРПОУ: 37615055).

Відповідач: Головне управління Держпраці у Київській області (вул. Вавілових, 10, м. Київ, 04060, код ЄДРПОУ: 39794214).

Рішення набирає законної сили відповідно до ст. 255 КАС України та може бути оскаржене за правилами, встановленими ст. ст. 293- 297 Кодексу адміністративного судочинства України відповідно.

Суддя Н.М. Шевченко