Рішення № 95136165, 24.02.2021, Сумський окружний адміністративний суд

СУМСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

24 лютого 2021 року Справа № 480/7511/20

Суддя Сумського окружного адміністративного суду Бондар С.О., розглянувши в порядку спрощеного позовного провадження в приміщенні суду в м. Суми адміністративну справу №480/7511/20 за позовом ОСОБА_1 до 5-го прикордонного загону Східного регіонального управління Державної прикордонної служби України (в/ч 9953) про визнання дій протиправними та зобов`язання вчинити дії,-

В С Т А Н О В И В:

ОСОБА_1 звернувся до Сумського окружного адміністративного суду з позовною заявою до 5-го прикордонного загону Східного регіонального управління Державної прикордонної служби України (в/ч 9953) в якій просить:

- визнати протиправними дії щодо ненарахування та невиплати грошової компенсації відпустки щорічної додаткової відпустки військовослужбовця за виконання обов`язків військової служби пов`язане з підвищеним нервово-емоційним та інтелектуальним навантаженням, ризиком для життя і здоров`я за період з 2013 року по 27 вересня 2018 року, виходячи з грошового забезпечення станом на день звільнення з військової служби;

- зобов`язати нарахувати та виплатити грошову компенсацію щорічної додаткової відпустки військовослужбовця за виконання обов`язків військової служби пов`язане з підвищеним нервово-емоційним та інтелектуальним навантаженням, ризиком для життя і здоров`я за період з 2013 року по 27 вересня 2018 року виходячи з грошового забезпечення станом на день звільнення з військової служби.

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що позивач проходив військову службу за контрактом у Сумському прикордонному загоні Східного регіонального управління державної прикордонної служби України. Наказом від 20.09.2018 №237-ОС звільнений з військової служби в запас. Відповідно до займаної посади позивач мав право на отримання додаткової оплачуваної відпустки, передбаченої постановою Кабінету Міністрів України від 01.08.2012 № 702 - за виконання обов`язків військової служби, пов`язаних з підвищеним нервово-емоційним та інтелектуальним навантаженням, ризиком для життя і здоров`я. Станом на день прийняття наказу про звільнення та виключення зі списків особового складу відповідач не провів з позивачем розрахунків щодо виплати грошової компенсації за невикористані календарні дні щорічної додаткової відпустки за виконання обов`язків пов`язаних з підвищеним нервово-емоційним та інтелектуальним навантаженням, ризиком для життя і здоров`я, за період з 2013 року по 27.09.2018, передбаченої частиною 4 ст.10-1 Закону України "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей" та постановою Кабінету Міністрів України від 01.08.2012 № 702. Позивач вважає вказані дії протиправними та зазначає, що невиплата грошової компенсації за невикористані календарні дні додаткової відпустки за виконання обов`язків військової служби, пов`язаних з підвищеним нервово-емоційним та інтелектуальним навантаженням, ризиком для життя і здоров`я з 2013 року по 27.09.2018 порушує його конституційні права та гарантії на належний соціальний захист, у зв`язку з чим просив позов задовольнити.

Відповідач подав до суду відзив у якому проти позовних вимог заперечує та зазначає, що з урахуванням п. 17 ст. 10-1 Закону України "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей", в особливий період припинено надання додаткових відпусток. Тому з огляду на дію особливого періоду та вимог п. 19 ст.10-1 Закону, позивач не мав права на додаткову відпустку, що передбачена ч. 4 ст. 10-1 під час проходження військової служби. Також представник відповідача вважає, що норма п. 14 статті 10-1 Закону щодо грошової компенсації за всі невикористані дні щорічної основної відпустки, а також дні додаткової відпустки стосується лише військовослужбовців, які виконують обов`язки військової служби. Тому просить відмовити у задоволенні позовних вимог.

Ухвалою суду від 03.12.2020 відкрито провадження в даній справі та призначено її до розгляду за правилами спрощеного позовного провадження без виклику сторін.

Після відкриття провадження у справі встановлено, що позовна заява не відповідає вимогам ст.ст. 160, 161 Кодексу адміністративного судочинства України та ухвалою суду від 01.02.2021 позовна заява залишена без руху, позивачу наданий строк для усунення недоліків позовної заяви.

Ухвалою від 24.02.2021 суд продовжив розгляд справи у спрощеному позовному провадженні з викликом сторін.

Суд, дослідивши матеріали справи, оцінивши докази в їх сукупності, встановив наступне.

ОСОБА_1 проходив військову службу у 5-му прикордонному загоні Східного регіонального управління Державної прикордонної служби України (в/ч 9953) до вересня 2018 року.

Наказом від 20.09.2018 № 237-ОС ОСОБА_1 звільнений з військової служби, виключений зі списків особового складу прикордонного загону (а.с.11).

Звернувшись до суду позивач просить зобов`язати 5-й прикордонний загін нарахувати та виплатити йому грошову компенсацію щорічної додаткової відпустки за виконання обов`язків військової служби, пов`язаних з підвищеним нервово-емоційним та інтелектуальним навантаженням, ризиком для життя і здоров`я як такого, що займав посади, перебування на яких дає право на отримання вказаної відпустки.

Надаючи правову оцінку спірним правовідносинам, суд виходить з наступного.

Частиною 2 статті 19 Конституції України передбачено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Відповідно до частини першої статті 2 Закону України "Про військовий обов`язок і військову службу" № 2232-ХІІ від 25 березня 1992 року (далі по текст у - Закон № 2232-XII) військова служба є державною службою особливого характеру, яка полягає у професійній діяльності придатних до неї за станом здоров`я і віком громадян України, іноземців та осіб без громадянства, пов`язаній з обороною України, її незалежності та територіальної цілісності.

Згідно із пунктом 12 статті 12 Закону України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту" № 3551-ХІІ від 22 жовтня 1993 року (далі по тексту - Закон № 3551-ХІІ) учасникам бойових дій надаються такі пільги, як використання чергової щорічної відпустки у зручний для них час, а також одержання додаткової відпустки із збереженням заробітної плати строком 14 календарних днів на рік.

Статтею 4 Закону України "Про відпустки" передбачено такі види щорічних відпусток: основна відпустка (стаття 6 цього Закону); додаткова відпустка за роботу зі шкідливими та важкими умовами праці (стаття 7 цього Закону); додаткова відпустка за особливий характер праці (стаття 8 цього Закону); інші додаткові відпустки, передбачені законодавством.

Згідно з абз. 1-2 ч. 4 статті 10-1 Закону України "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей", військовослужбовцям, виконання обов`язків військової служби яких пов`язано з підвищеним нервово-емоційним та інтелектуальним навантаженням або здійснюється в особливих природних географічних, геологічних, кліматичних і екологічних умовах та умовах підвищеного ризику для життя і здоров`я, крім військовослужбовців строкової військової служби, надається щорічна додаткова відпустка із збереженням грошового та матеріального забезпечення. Тривалість такої щорічної додаткової відпустки визначається залежно від часу проходження служби в цих умовах та не може перевищувати 15 календарних днів.

Перелік місцевостей з особливими природними географічними, геологічними, кліматичними, екологічними умовами, військових посад, виконання обов`язків військової служби яких пов`язано з підвищеним нервово-емоційним та інтелектуальним навантаженням, ризиком для життя і здоров`я, а також порядок надання та тривалість щорічної додаткової відпустки залежно від часу проходження служби в зазначених умовах визначаються Кабінетом Міністрів України.

Постановою Кабінету Міністрів України від 01.08.2012 № 702 "Про затвердження переліку місцевостей з особливими природними, географічними, геологічними, кліматичними, екологічними умовами та переліків військових посад, виконання обов`язків військової служби за якими пов`язано з підвищеним нервово-емоційним та інтелектуальним навантаженням, ризиком для життя і здоров`я, а також Порядку надання та визначення тривалості щорічної додаткової відпустки залежно від часу проходження служби в зазначених умовах" затверджено, зокрема "Перелік військових посад Держприкордонслужби, виконання обов`язків військової служби за якими пов`язано з підвищеним нервово-емоційним та інтелектуальним навантаженням, ризиком для життя і здоров`я, які дають право на щорічну додаткову відпустку".

Тобто право на щорічну додаткову відпустку у військовослужбовців, виконання обов`язків військової служби яких пов`язано з підвищеним нервово-емоційним та інтелектуальним навантаженням або здійснюється в особливих природних географічних, геологічних, кліматичних і екологічних умовах та умовах підвищеного ризику для життя і здоров`я, виникло з 2012 року, з моменту прийняття Кабінетом Міністрів України постанови від 01.08.2012 № 702.

З матеріалів справи суд вбачає, що позивач у період з 2013 року по 20.09.2018 проходив військову службу у Сумському прикордонного загону Східного регіонального управління Державної прикордонної служби України на посаді інспектора прикордонної служби 1 категорії. Даний факт не заперечувався відповідачем у відзиві на позовну заяву.

Відповідно до п. 4 додатку 4 Переліку військових посад Держприкордонслужби, виконання обов`язків військової служби за якими пов`язано з підвищеним нервово-емоційним та інтелектуальним навантаженням, ризиком для життя і здоров`я, які дають право на щорічну додаткову відпустку, посада інспектора прикордонної служби 1 категорії відноситься до посад, виконання обов`язків військової служби яких пов`язано з підвищеним нервово-емоційним та інтелектуальним навантаженням.

При цьому відповідно до довідки Сумського прикордонного загону Східного регіонального управління Державної прикордонної служби України від 04.02.2021 № 12/106, додаткова відпустка пов`язана з підвищеним нервово - емоційним та інтелектуальним навантаженням, ризиком для життя і здоров`я ОСОБА_1 за період з 2013 по 2018 рік не надавалась, відповідно до пункту 19 статті 10-1 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей», та при звільненні не виплачувалась компенсація за невикористані календарні дні зазначеної додаткової відпустки.

Тобто позивач має право на щорічну додаткову відпустку пов`язану з підвищеним нервово - емоційним та інтелектуальним навантаженням, ризиком для життя і здоров`я, проте це право виникло у позивача з 2013 року.

У матеріалах справи відсутні докази виплати позивачу грошової компенсації за невикористані дні додаткової відпустки за виконання обов`язків військової служби, пов`язаних з підвищеним нервово-емоційним та інтелектуальним навантаженням, ризиком для життя і здоров`я за період з 2013 року по 20.09.2018.

Таким чином позивач має право на виплату грошової компенсації за невикористані календарні дні додаткової відпустки за виконання обов`язків військової служби, пов`язаних з підвищеним нервово-емоційним та інтелектуальним навантаженням, ризиком для життя і здоров`я, оскільки в період з 2013 року по 20.09.2018 така відпустка йому не надавалась та при звільненні компенсація не виплачувалася.

Посилання відповідача на п. 19 ст. 10 Закону України "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей", яка на його думку виключає можливість надання військовослужбовцям щорічних основних відпусток у зв`язку з настанням періодів, передбачених пунктами 17 і 18 ст. 10-1 Закону, суд вважає необґрунтованими.

Так, норми Закону України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту" не обмежують та не припиняють право військовослужбовця на отримання у рік звільнення виплати грошової компенсації за всі невикористані дні додаткової відпустки, право на яку набуто під час проходження військової служби в особливий період з моменту оголошення мобілізації.

Тобто на час прийняття наказу про виключення позивача зі списків особового складу, відповідачем протиправно не було проведено з позивачем усіх необхідних розрахунків щодо нарахування та виплати грошової компенсації за невикористані календарні дні додаткової відпустки, передбаченої ч. 4 ст. 10-1 Закону України "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей" та постановою Кабінету Міністрів України від 01.08.202 № 702 з 2013 по 20.09.2018.

Припинення надання відпустки на час особливого періоду не означає припинення права на відпустку, яке (тобто, право на відпустку) може бути реалізовано у один із таких двох способів: 1) безпосереднє надання особі відпустки після закінчення особливого періоду, який може тривати не визначений термін; 2) грошова компенсація відпустки особі.

Такого висновку дійшов Верховний Суд у рішенні від 16.05.2019 по зразковій справі № 620/4218/18 (щодо прав учасників бойових дій на отримання грошової компенсації за невикористані календарні дні додаткової відпустки), яке постановою Великої Палати Верховного Суду від 21.08.2019 рішення від 16.05.2019 залишено без змін.

Враховуючи викладене, суд приходить до висновку про те, що відповідачем допущена саме протиправна бездіяльність щодо ненарахування та невиплати грошової компенсації за невикористану додаткову відпустку за період з 2013 року по 20.09.2018.

Суд зазначає, що позивач просив суд, зокрема, визнати протиправними дії відповідача та зобов`язати нарахувати та виплатити компенсацію щорічної додаткової відпустки. Однак дії - це форма активної поведінки суб`єкта владних повноважень, що виражається у прийнятті рішень, вчиненні активних дій, що призводить до порушення прав позивача за захистом яких він звернувся до суду.

У даному випадку судом встановлено, що відповідач протиправно, всупереч вимог закону, не здійснив нарахування та виплату позивачу грошової компенсації за невикористану додаткову відпустку, тобто не вчиняв жодних із зазначених дій, чим допустив протиправну бездіяльність.

Відповідно до пункту 4 частини 2 статті 245 КАС України у разі задоволення позову суд може прийняти рішення про визнання бездіяльності суб`єкта владних повноважень протиправною та зобов`язання вчинити певні дії.

Нормами частини 2 статті 5 КАС України передбачено, що захист порушених прав, свобод чи інтересів особи, яка звернулася до суду, може здійснюватися судом також в інший спосіб, який не суперечить закону і забезпечує ефективний захист прав, свобод, інтересів людини і громадянина, інших суб`єктів у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку суб`єктів владних повноважень. Ефективний засіб правого захисту у розумінні статті 13 Конвенції повинен забезпечити поновлення порушеного права і одержання особою бажаного результату. Засіб захисту, що вимагається зазначеною статтею повинен бути ефективним як у законі, так і на практиці, щоб його використання не було ускладнене діями або недоглядом органів влади відповідної держави (п. 75 рішення Європейського суду з прав людини у справі Афанасьєв проти України від 5 квітня 2005 року (заява N 38722/02).

Згідно із ч. 2 ст. 9 КАС України суд розглядає адміністративні справи не інакше як за позовною заявою, поданою відповідно до цього Кодексу, в межах позовних вимог. Суд може вийти за межі позовних вимог, якщо це необхідно для ефективного захисту прав, свобод, інтересів людини і громадянина, інших суб`єктів у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку суб`єктів владних повноважень.

Відповідно до ч. 2 ст. 77 КАС України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

Відповідач, як суб`єкт владних повноважень, не довів правомірності своєї бездіяльності щодо ненарахування та невиплати грошової компенсації за невикористану додаткову відпустку.

Враховуючи викладене, суд вважає за необхідне визнати протиправною бездіяльність відповідача щодо ненарахування та невиплати ОСОБА_1 грошової компенсації за невикористані дні щорічної додаткової відпустки за виконання обов`язків військової служби, пов`язаних з підвищеним нервово-емоційним та інтелектуальним навантаженням, ризиком для життя і здоров`я за період з 2013 по 20.09.2018 та зобов`язання нарахувати та виплатити позивачу грошову компенсацію за невикористані дні додаткової відпустки за виконання обов`язків військової служби, пов`язаних з підвищеним нервово-емоційним та інтелектуальним навантаженням, ризиком для життя і здоров`я за період з 2013 по 20.09.2018, виходячи із грошового забезпечення станом на день звільнення з військової служби.

Щодо розподілу судових витрат, зокрема, витрат на професійну правничу допомогу у розмірі 1200 грн. та судового збору у розмірі 840,80 грн., суд зазначає наступне.

Згідно зі ст. 244 Кодексу адміністративного судочинства України під час ухвалення рішення, суд, окрім іншого, має вирішити як розподілити між сторонами судові витрати.

Відповідно до ст. 132 Кодексу адміністративного судочинства України судові витрати складаються із судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи. До витрат, пов`язаних з розглядом справи, належать, зокрема, витрати на професійну правничу допомогу.

Вирішуючи питання розподілу судових витрат, суд зазначає, що у відповідності до ст.134 Кодексу адміністративного судочинства України витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката несуть сторони. За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом з іншими судовими витратами, за винятком витрат суб`єкта владних повноважень на правничу допомогу адвоката.

Для цілей розподілу судових витрат: 1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; 2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.

Для визначення розміру витрат на правничу допомогу та з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.

Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.

У разі недотримання вказаних вимог, суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами.

Обов`язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами.

Відповідно до ч. 1 ст. 139 Кодексу адміністративного судочинства України при задоволенні позову сторони, яка не є суб`єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.

При цьому розмір витрат на правничу допомогу встановлюється судом на підставі оцінки доказів щодо детального опису робіт, здійснених адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги. Тобто, питання розподілу судових витрат пов`язане із суддівським розсудом (дискреційні повноваження) та суд не зобов`язаний присуджувати стороні, на користь якої ухвалене судове рішення, всі понесені нею витрати на професійну правничу допомогу, якщо, керуючись принципами справедливості та верховенства права, встановить, що розмір гонорару, визначений стороною та його адвокатом, є завищеним щодо іншої сторони спору, враховуючи такі критерії, як складність справи, витрачений адвокатом час, значення спору для сторони тощо.

При визначенні суми компенсації витрат, понесених на професійну правничу допомогу, необхідно досліджувати на підставі належних та допустимих доказів обсяг фактично наданих адвокатом послуг і виконаних робіт, кількість витраченого часу, розмір гонорару, співмірність послуг категоріям складності справи, витраченому адвокатом часу, об`єму наданих послуг, ціні позову та (або) значенню справи.

Відповідно до практики Європейського суду з прав людини, про що, зокрема, зазначено у рішеннях від 26 лютого 2015 року у справі “Баришевський проти України”, від 10 грудня 2009 року у справі “Гімайдуліна і інших проти України”, від 12 жовтня 2006 року у справі “Двойних проти України”, від 30 березня 2004 року у справі “Меріт проти України”, заявник має право на відшкодування судових та інших витрат лише у разі, якщо доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їх розмір обґрунтованим.

Суд зазначає, що на підтвердження витрат, понесених на професійну правничу допомогу, мають бути надані договір про надання правової допомоги (договір доручення, договір про надання юридичних послуг та ін.), документи, що свідчать про оплату гонорару та інших витрат, пов`язаних із наданням правової допомоги, оформлені у встановленому законом порядку (квитанція до прибуткового касового ордера, платіжне доручення з відміткою банку або інший банківський документ, касові чеки, посвідчення про відрядження). Зазначені витрати мають бути документально підтверджені та доведені. Відсутність документального підтвердження витрат на правову допомогу, а також розрахунку таких витрат є підставою для відмови у задоволенні вимог про відшкодування таких витрат.

Аналогічна правова позиція викладена в постанові Великої Палати Верховного Суду від 27 червня 2018 року у справі № 826/1216/16, постанові Верховного Суду від 17 вересня 2019 року у справі №810/3806/18, від 31.03.2020 у справі №726/549/19.

Як вбачається з матеріалів справи, позивачем надано до матеріалів справи копію свідоцтва про право на зайняття адвокатською діяльністю ОСОБА_2 , акт здачі-приймання робіт від 23.09.2020 № 94-09/20, копію договору № 08-09/20 від 21.09.2020 про надання правової допомоги, дублікат квитанції до прибуткового касового ордеру №07-09/20 від 21.09.2020.

При цьому зазначені документи не підтверджують та не відображають зміст наданих послуг, зокрема, яка саме правнича допомога надана, що такі послуги взагалі надавалися в межах розгляду даної справи і стосуються предмету розгляду даної справи, оскільки в акті зазначено загальна інформація - вивчення судової практики, підготовка правової позиції, складання позовної заяви.

Крім того, перераховані в акті приймання-передачі наданих послуг не може вважатись окремою послугою правового характеру, оскільки сама суть кваліфікованої правової допомоги передбачає наявність у адвоката спеціальних знань, у тому числі й володіння нормативною базою, однак, вона може бути складовою витрат понесених під час складання позову, відзиву, тощо. При цьому, судом враховано, що акт приймання наданих послуг не підтверджує факт складання такої позовної заяви, оскільки адміністративний позов, відповідь на відзив підписано особисто позивачем. Договір не визначає погодинну оплату послуг адвоката, при цьому акт виконаних робіт визначає ціну погодинної оплати, яка договором не визначалася.

Оскільки позивачем не надано необхідне коло підтверджуючих доказів для підтвердження надання правничої допомоги адвоката саме в межах розгляду даної справи, у суду відсутні підстави для відшкодування таких витрат в сумі 1200 грн.

Враховуючи задоволення позову сторони, яка не є суб`єктом владних повноважень, відповідно до ст. 139 КАС України, суд вважає за необхідне стягнути на користь позивача за рахунок бюджетних асигнувань 5-го прикордонного загону суму судового збору в розмірі 840,80 грн.

Керуючись ст.ст. 90, 139, 143, 241-246, 250, 255, 295 КАС України, суд, -

В И Р І Ш И В:

Адміністративний позов ОСОБА_1 до 5-го прикордонного загону Східного регіонального управління Державної прикордонної служби України (в/ч 9953) про визнання дій протиправними та зобов`язання вчинити дії – задовольнити.

Визнати протиправною бездіяльність 5-го прикордонного загону Східного регіонального управління Державної прикордонної служби України (в/ч 9953) щодо ненарахування та невиплати ОСОБА_1 грошової компенсації щорічної додаткової відпустки військовослужбовця за виконання обов`язків військової служби пов`язане з підвищеним нервово-емоційним та інтелектуальним навантаженням, ризиком для життя і здоров`я за період з 2013 року по 20 вересня 2018 року, виходячи з грошового забезпечення станом на день звільнення з військової служби.

Зобов`язати 5-й прикордонний загін Східного регіонального управління Державної прикордонної служби України (в/ч 9953) (40030, м. Суми, пров. Громадянський, 1, код ЄДРПОУ 14321759) нарахувати та виплатити ОСОБА_1 (ідентифікаційний номер НОМЕР_1 ) грошову компенсацію щорічної додаткової відпустки військовослужбовця за виконання обов`язків військової служби пов`язане з підвищеним нервово-емоційним та інтелектуальним навантаженням, ризиком для життя і здоров`я за період з 2013 року по 20 вересня 2018 року виходячи з грошового забезпечення станом на день звільнення з військової служби.

Стягнути з 5-го прикордонного загону Східного регіонального управління Державної прикордонної служби України (в/ч 9953) на користь ОСОБА_1 (ідентифікаційний номер НОМЕР_1 ) суму судового збору в розмірі 840,80 грн.

Рішення може бути оскаржено до Другого апеляційного адміністративного суду шляхом подачі апеляційної скарги протягом тридцяти днів з дня складення рішення. Апеляційні скарги до дня початку функціонування Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи подаються через Сумський окружний адміністративний суд.

Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Суддя С.О. Бондар