Рішення № 95135434, 25.02.2021, Миколаївський окружний адміністративний суд

МИКОЛАЇВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

25 лютого 2021 р. № 400/500/21 м. Миколаїв

Миколаївський окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Лісовської Н.В. за участю секретаря судового засідання Калінічевої М.С. у відкритому судовому засіданні за правилами спрощеного позовного провадження розглянув адміністративну справу

за позовом:ОСОБА_1 , АДРЕСА_1

до відповідача:Миколаївської обласної ради, вул. Адміральська, 22, м. Миколаїв, 54001

про:визнання протиправним та скасування розпорядження від 30.12.2020 р. № 46-рк, поновлення на посаді, стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу у розмірі 22765,00 грн,

За участю:

позивача: ОСОБА_1 ,

представника позивача: Приходченка В.І.,

представника відповідача: Бєлокурова С.О.,

ВСТАНОВИВ:

Позивач – ОСОБА_1 (далі по тексту – Позивач) звернулася до Миколаївської обласної Ради (далі по тексту – Відповідач; Обласна Рада) з адміністративним позовом, про визнання протиправним та скасування Розпорядження Голови Миколаївської обласної Ради № 46-рк від 30.12.2020 року «Про звільнення»; поновлення на роботі та стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу, починаючи з 31.12.2020 року.

Свої позовні вимоги Позивач обґрунтовує тим, що з 2019 року до 30.12.2020 року займала посаду Радника Голови обласної Ради. Але через неправомірну поведінку посадових осіб Відповідача (вчинення психологічного та фізичного тиску) була змушена ними написати заяву про звільнення за угодою сторін. Особистого волевиявлення на звільнення з посади не мала, угоди між нею та роботодавцем не було, а відтак, Заява про звільнення, що написана під тиском, не відповідає належній формі, необхідній для вчинення правочину – «відсутня внутрішня воля для угоди сторін» (як це передбачено ч. 3 ст. 203 ЦК України). Окрім того, саме Розпорядження, як акт індивідуальної дії, винесене, на думку Позивача, з порушенням процедури, яка передбачена Інструкцією з діловодства Миколаївської обласної ради, що затверджена Розпорядженням Голови Обласної ради № 208-р від 27.09.2019 року (далі по тексту – Інструкція № 208-р). Так, у Розпорядженні відсутні відомості про оклад (за посадою особи, що звільняється) та в листку погодження відсутні погодження всіх необхідних осіб, що передбачено Інструкцією. А відтак, Позивач вважає, що існують усі підстави для визнання протиправним та скасування Розпорядження Голови Миколаївської обласної Ради № 46-рк від 30.12.2020 року «Про звільнення». Позивач просить суд з метою належного захисту порушеного права поновити її на посаді зі стягненням з Відповідача середнього заробітку за час вимушеного прогулу, починаючи з 31.12.2020 року.

Ухвалою суду від 01.02.2021 року відкрито провадження у справі та призначено слухання справи за правилами спрощеного позовного провадження з викликом сторін (а. с. 21-22).

Ухвалою від 01.02.2021 року суд задовольнив клопотання Позивача про витребування доказів та витребував у Відповідача письмові докази, що зазначені Позивачем у клопотанні (а. с. 23-24).

15.02.2021 року від Відповідача до суду надійшов Відзив на позовну заяву (а. с. 30-34) та докази, які були витребувані Ухвалою суду.

У Відзиві на позовну заяву Відповідач заперечує проти задоволення позову, зазначаючи, що Позивач самостійно написала Заяву про звільнення «за угодою сторін», у заяві є посилання на ч. 1 ст. 36 КЗпП України. Заява була написана без впливу та тиску з боку роботодавця та за власним бажанням Позивача. Про психологічний та фізичний тиск з боку працівників Відповідача та\або працівників СБУ ніяких доказів до позовної заяви Позивач не надає. Окрім того, оскільки посада Повивача відноситься до патронатної служби, то, беручи до уваги, зміну керівництва Обласної ради, позивача без її на те згоди могло бути звільнено з посади на підставі ч. 4 ст. ст. 20 ЗУ «Про службу в органах місцевого самоврядування», що є підтвердженням відсутності мотивів у роботодавця для вчинення будь-якого тиску на Позивача у питанні звільнення її з займаної посади. Заява Позивача «про звільнення за ч. 1 ст. 36 КЗпП» була розглянута Головою Обласної ради та особисто завізована. Після чого підготовлено оскаржуване Розпорядження, яке прийнято та підписано Головою обласної Ради у межах її повноважень та у спосіб, визначений ЗУ «Про службу в органах місцевого самоврядування» та ч. 1 ст. 36 КЗпП України, і з дотриманням процедури, передбаченої Інструкцією № 208-р. Лист погодження Розпорядження «Про звільнення» був погоджений всіма особами, як це передбачено Інструкцією № 208-р. Позивача ознайомили з Розпорядженням «Про звільнення», про що свідчить її особистий підпис на Розпорядженні. З Позивачем своєчасно здійснено повний розрахунок при звільненні, заповнена та вручена трудова книжка. Також Відповідач вважає, що посилання Позивача на положення ст. 203 ЦК України є в даному випадку недоречним, оскільки спірні правовідносини не регулюються положеннями Цивільного Кодексу України. Відповідач просить суд відмовити в задоволенні позову.

15.02.2021 року Позивачем подано до суду Відповідь на Відзив відповідача (а. с. 133-136), де викладені підстави незгоди з правовою позицією Відповідача. Так, Позивач зазначає, що факти, викладені нею в позовній заві, у Відзиві Відповідача ніяким чином не спростовуються. Водночас, Позивач загострює увагу суду, що саме відсутність її волевиявлення на угоду сторін і є порушенням вимог ст. 203 ЦК України, положення якої цілком можуть бути застосовані до спірних правовідносин. Позивач вважає, що саме працівником Обласної Ради ОСОБА_2 здійснювався на неї психологічний тиск (вимагання звільнитися негайно – протягом 30 хвилин; погрози та шантаж, що у випадку не звільнення в неї виникнуть проблеми з працевлаштуванням у наступному; посилання на чоловіка (що знаходився поруч у приймальні) як на спостерігача з СБУ), також ОСОБА_2 здійснювався й фізичний тиск (крик; заборона спілкування будь з ким по телефону; перешкоджання вийти з кабінету, доки не виконано її вимоги). З огляду на фактичні обставини справи, Позивач стверджує, що є всі підстави вважати її звільнення незаконним.

З`ясувавши у судовому засіданні правові позиції представників сторін; вислухавши пояснення Позивача, які вона надавала суду під присягою; вислухавши пояснення свідків ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , дослідивши матеріали, що містяться в матеріалах справи, судом встановлено:

Відповідно до Розпорядження Голови Миколаївської Обласної Ради № 289-рк від 16.04.2019 року Позивач працювала на посаді Радника глави Миколаївської обласної Ради, що підтверджується наявною в матеріалах справи копією трудової книжки та не заперечується сторонами (а. с. 11-14).

Посада Радника Голови Обласної ради належить до посад патронатної служби, відповідно до ст. 92 ЗУ «Про державну службу» та підтверджується Посадовою інструкцією Радника Голови Обласної ради, яка затверджена Головою Обласної ради 02.05.2019 року та підписана Позивачем про ознайомлення з нею (а. с. 36-39).

В матеріалах справи містися копія зави ОСОБА_1 , адресована Голові Обласної ради, з проханням звільнити її за ч. 1 ст. 36 КЗпП України, датована 30.12.2020 року, з резолюцією Голови Обласної ради Замазєєвої Г.В. від 30.12.2020 року «підготувати розпорядження» (а. с. 17). Заява про звільнення зареєстрована Відповідачем у книзі вхідної кореспонденції 30.12.2020 року за вхідним номером № 2456-22-05-20.

Розпорядженням «Про звільнення» № 46-рк від 30.12.2020 року ОСОБА_1 звільнено з займаної посади відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 36 та ч. 1 ст. 83 КЗпП України, на підставі її зави від 30.12.2020 року за № 2456-22-05-20 за «угодою сторін». Пункт 2 цього Розпорядження адресований відділу фінансово-господарського забезпечення виконавчого апарату обласної ради (Коваленко) зробити повний розрахунок та виплатити грошову компенсацію за 16 календарних днів невикористаної щорічної основної відпустки за відпрацьований період. Позивач ознайомлена з оскаржуваним Розпорядженням 30.12.2020 року (а. с. 19, 94).

В матеріалах справи міститься Аркуш погодження до Розпорядження № 46-рк (а. с. 95), з якого вбачаються, що Розпорядження погоджено 30.12.2020 року:

-першим заступником голови обласної ради – В.Фроленком;

-керуючим справами виконавчого апарату обласної ради – Т.Лабарткавою;

-начальником юридичного відділу виконавчого апарату обласної ради – С.Бєлокуровим;

-начальником загального відділу виконавчого апарату обласної ради – О.Сєдовою.

Але через знаходження на лікарняному ОСОБА_5 не погоджено завідуючим сектору протокольної роботи виконавчого апарату обласної ради.

З наданої Відповідачем на вимогу Суду довідки про доходи Позивача від 11.02.2021 року, вбачається що середньоденна з\п Позивача становила 901,93 грн (а. с. 96).

Відповідно до положень ч. 2 ст. 2 КС України у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: 1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; 2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; 3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); 4) безсторонньо (неупереджено); 5) добросовісно; 6) розсудливо; 7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; 8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); 9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; 10) своєчасно, тобто протягом розумного строку.

Окрім того, завданням адміністративного судочинства є саме захист порушеного права. У справах про оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень тягар доказування (доведення правомірності своїх дій та/або прийнятого рішення) лежить саме на Відповідачеві (ч. 2 ст. 77 КАС України).

Відповідно до ст. 9 КАС України розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.

Згідно зі ст. 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, а суд згідно статті 90 цього Кодексу, оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об`єктивному дослідженні.

Жодні докази не мають для суду наперед встановленої сили.

Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.

Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), що міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

Суд при вирішенні даного спору по суті керується нормативно-правовими актами, які регулюють спірні правовідносини у площині трудового права, що виникли між роботодавцем – Органом місцевого самоврядування – Миколаївською обласною радою та працівником патронатної служби, яка займала посаду Радника голови обласної ради.

Так, спірні правовідносини врегульовано ЗУ «Про місцеве самоврядування в Україні» (далі по тексту – ЗУ № 280/97-ВР, в редакції від 06.12.2020 року на час виникнення спірних правовідносин); ЗУ «Про службу в органах місцевого самоврядування» (далі по тексту – ЗУ 2493-III, в редакції від 23.07.2020 року), ЗУ «Про державну службу» (далі по тексту – ЗУ 889-VIII, в редакції від 24.10.2020 року) та Кодексом Законів про працю України (далі по тексту – КЗпП України, в редакції від 25.10.2020 року).

Суд критично оцінює посилання Позивача на норми ст. 203 Цивільного кодексу України, оскільки Цивільний кодекс, хоча й надає деякі поняття волевиявлення особи при укладенні угоди (правочину), але не регулює правовідносини, що виникли під час проходження, та\або припинення трудового договору. Суд зауважує, що правовідносини у трудовому праві не є правочином у розумінні статті 202 Цивільного кодексу України. Правочин у ЦК України визначено як дію особи, спрямовану на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків.

Трудовий договір – це угода між працівником і власником підприємства, установи, організації або уповноваженим ним органом чи фізичною особою. У зв`язку з чим, ініціативу щодо звільнення за угодою сторін може виявити як працівник, так і роботодавець.

Пунктом 8 Постанови Пленуму Верховного Суду України № 9 «Про практику розгляду судами трудових спорів» від 6 листопада 1992 року роз`яснено, що y разі домовленості між працівником і власником підприємства, установи, організації або уповноваженим ним органом про припинення трудового договору за п. 1 ст. 36 КЗпП України (угода сторін) договір припиняється в строк, визначений сторонами. Анулювання такої домовленості може відбутися лише тоді, коли власник або уповноважений ним орган і працівник дійшли взаємної згоди.

Припинення трудового договору за угодою сторін застосовується у випадку взаємної згоди сторін трудового договору, але пропозиція (ініціатива) про припинення трудового договору за вказаною підставою може бути ініційовано як працівником, так і власником або уповноваженим ним органом.

За угодою сторін може бути припинено як трудовий договір, укладений на невизначений строк, так і строковий трудовий договір. Припинення трудового договору за угодою сторін не передбачає попередження про звільнення ні від працівника, ні від власника або уповноваженого ним органу. День закінчення роботи визначається сторонами за взаємною згодою. Отже, при досягненні домовленості між працівником і роботодавцем трудовий договір припиняється у строк, визначений сторонами. Водночас, бажання однієї сторони трудового договору недостатньо для звільнення працівника за даною підставою, і анулювання такої домовленості щодо строку і підстави звільнення можливе лише за волевиявленням працівника та роботодавця.

Звільнення за угодою сторін визнається універсальним способом припинення договору, що має нейтральний характер, та є альтернативою звільнення з ініціативи роботодавця чи працівника. Дійсні причини припинення трудового договору спонукають сторони правочину досягти домовленості щодо припинення трудового договору саме за угодою сторін.

Верховним Судом України, у постанові від 26.10.2016 року у справі № 404/3049/15 викладено правову позицію стосовно того, що розглядаючи позовні вимоги щодо оскарження наказу про припинення трудового договору за п. 1 ст. 36 КЗпП України (за угодою сторін), суди повинні з`ясувати: чи дійсно існувала домовленість сторін про припинення трудового договору за взаємною згодою; чи було волевиявлення працівника на припинення трудового договору в момент видачі наказу про звільнення; чи не заявляв працівник про анулювання попередньої домовленості сторін щодо припинення договору за угодою сторін.

Виходячи з фактичних обставин справи, судом з`ясовано, що посаду, яку займала Позивачка (та з якої її звільнено), віднесено до посад патронатної служби відповідно до ст. 92 ЗУ «Про державну службу» Особливості укладення та припинення трудового договору на посади патронатної служби дають підстави вважати, що такий трудовий договір є строковим, оскільки його укладення та припинення обумовлено строком перебуванням та припинення повноважень особи, працівником патронатної служби якої він призначений (ч. 2 ч. 3 ст. 92 ЗУ 889-VIII).

Частиною 3 цієї статті передбачено, що трудові відносини з працівником патронатної служби припиняються в день припинення повноважень особи або припинення діяльності депутатської фракції (депутатської групи) у Верховній Раді України, працівником патронатної служби якої він призначений. Акт про звільнення приймається керівником державної служби.

Повноваження Голови обласної ради Сьомого скликання Москаленко В. (радником якої була призначена Позивачка) припинено відповідно до положень ч. 1 ст. 49 та ч. 1 ст. 55 ЗУ «Про місцеве самоврядування у Україні» на першій сесії нового Восьмого скликання депутатів Обласної ради, про що свідчить Рішення Миколаївської обласної ради № 4 від 09.12.2020 року (а. с. 35).

Виходячи з приписів положень ч. 3 ст. 92 ЗУ 889-VIII трудові відносини Відповідача з Позивачем як працівником патронатної служби припинилися в день припинення повноважень Голови обласної ради Сьомого скликання ОСОБА_6 особи, працівником патронатної служби якої вона була призначена, тобто з 09.12.2020 року

Але акт про звільнення ОСОБА_1 на підставі ч. 4 20 ЗУ 2493-III керівником державної служби не приймався.

Частиною 3 абзацу 2 ст. 92 ЗУ 889-VIII передбачено, що працівник патронатної служби може бути достроково звільнений з посади за ініціативою особи … працівником патронатної служби якої він призначений, або керівника патронатної служби.

На працівників патронатної служби поширюється дія законодавства про працю, крім статей 39-1, 41-43-1, 49-2 та частини третьої статті 184 Кодексу законів про працю України. (ч. 4 ст. 92 ЗУ 889-VIII).

Суд зазначає, що визначена пунктом п. 1 ст. 36 КЗпП України можливість звільнення за угодою сторін передбачає певний механізм, зокрема, ініціативу однієї із сторін.

Очевидно, що ініціативою звільнення за угодою сторін з боку працівника є його письмова заява. У спірних правовідносинах позивача звільнено з роботи па підставі п. 3 ч. 1 ст. 83 Закону України «Про державну службу» та п. 1 ст. 36 КЗпП України, а саме: за угодою сторін.

Підставами припинення трудового договору, згідно п. 3 ч. 1 ст. 83 Закону України «Про державну службу» є ініціатива державного службовця або угода сторін (стаття 86 цього Закону).

В матеріалах справи міститься Заява Позивача з проханням звільнити її за ч. 1 ст. 36 КЗпП України «за угодою сторін».

Сторони не заперечують, що саме за цією підставою було звільнено Позивача.

Але Позивач наполягає у своєму Позові та в судовому засіданні, що не мала наміру на звільнення за «угодою сторін», нею була написана Заява «про звільнення за угодою сторін» під примусом працівника Обласної ради ОСОБА_2 і під її психологічним та фізичним тиском.

На підтвердження цієї обставини Позивач в якості доказу навела перелік свідків, які можуть підтвердити викладений нею факт впливу на її волевиявлення. Це свідки: ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 .

Так, у судовому засіданні судом під присягою допитані свідки ОСОБА_2 , ОСОБА_3 та ОСОБА_4 , які не підтвердили факт чинення на Позивача психологічного та фізичного тиску під час написання Заяви «на звільнення «за угодою сторін», ані з боку ОСОБА_2 (як це стверджує Позивач), ані з боку інших осіб Обласної ради. Також ж свідки не підтвердили й факт знаходження у приміщення приймальні (робоче місце, де відбувалися події з написання Позивачем заяви на звільнення) особи чоловічої статі, на яку нібито посилалася ОСОБА_2 як на спостерігача з СБУ, з метою впливу на волевиявлення ОСОБА_1 .

Будь-яких інших доказів здійснення впливу (тиску) на Позивача під час написання Заяви на звільнення Позивачем суду не надано.

Позивач у судовому засіданні, на вимогу її представника, надала показання під присягою та підтвердила факти, викладені в позовній заяві, але з огляду на положення ст. 75 КАС України це не може бути визнано судом як достовірний та безперечний доказ, оскільки на підставі лише одних свідчень Позивача суд не може встановити дійсні обставини справи, що є суттєвим для вирішення даного спору.

Водночас, суд звертає увагу на те, що положеннями КЗпП України передбачена можливість відкликати заяву, подану працівником навіть «за згодою сторін», до такого висновку дійшов Верховний Суд України у своїй постанові від 26.10.2016 року при розгляді справи № 6-1269цс16. Свій висновок Верховний Суд виклав таким чином: «Звернення працівника до роботодавця із заявою про анулювання своєї заяви про звільнення є анулюванням домовленості про припинення договору за угодою сторін, оскільки наявність такої заяви свідчить про відсутність у працівника такої згоди на звільнення.»

Позивач посилається у своєму позові на протиправну поведінку ОСОБА_2 30.12.2020 року, навіть на фізичний вплив з її боку, але не скористалася своїм правом на виклик Поліції з метою припинення протиправної поведінки, насильства (примушування) з боку ОСОБА_2 .

Позивачем не було вчинено жодної спроби анулювання та/або відкликання Заяви на звільнення. Не було жодних письмових звернень до роботодавця, сповіщаючи про відсутність її волевиявлення на звільнення.

14.01.2021 року Позивач звернулася до правоохоронних органів з метою захисту свого порушеного права із заявою про порушення кримінальної справи відносно посадових осіб Обласної ради за ч. 1 ст. 172 КК України (а. с. 40).

При розгляді подібних справ ВСУ рекомендував судам (справа № 6-1269цс16) при розгляді позовних вимог щодо оскарження наказу про припинення трудового договору за п. 1 ст. 36 КЗпП (угода сторін), з`ясовувати:

— чи дійсно існувала домовленість сторін про припинення трудового договору за взаємною згодою;

— чи було волевиявлення працівника на припинення трудового договору на момент видання наказу про звільнення?

— чи не заявляв працівник про анулювання попередньої домовленості сторін про припинення договору за угодою сторін?

На існування домовленості між сторонами про звільнення за угодою сторін вказує факт написання 30.12.2020 року Зави Позивачем власноруч із зазначенням підстав звільнення п. 1 ст. 36 КЗпП України; резолюція Голови Обласної ради в цей же день свідчить про згоду з боку роботодавця на звільнення Позивача за п. 1 ст. 36 КЗпП; підпис Позивача про ознайомлення на Розпорядженні № 46-рк. Без жодних зауважень

Окрім того, суд загострює увагу, що перебування Позивача на посаді Радника голови Обласної ради з 09.12.2020 року (день припинення трудових відносин з Позивачем в силу ч. 3 ст. 92 ЗУ № 889) до 30.12.2020 року, виплати матеріальної допомоги на соціально-побутові потреби в розмірі понад 18 000 грн 25.12.2020 року, премії та проведення повного розрахунку при звільненні в грудні 2020 року, сума виплат яких склала 45695,60 грн (а. с. 15) свідчить про лояльне ставлення Відповідача до Позивача як до особи, яка перебуває на патронатній службі та має бути звільнена з посади тільки через те, що припинено повноваження особи, працівником патронатної служби якої вона призначення.

Окрім того, як зазначила Позивач у своїй промові, станом на теперішній час вона скористалася наслідками звільнення за угодою сторін та бажаючи розпочати пошук нової роботи і зареєструвалася в державному центрі зайнятості.

Відповідно до ч. 3 ст. 22 Закону № 1533 звільнення працівника за угодою сторін дає йому право отримувати у центрі зайнятості за місцем проживання допомогу по безробіттю, починаючи з 8-го дня після реєстрації в установленому порядку в державній службі зайнятості.

В судовому засіданні Позивач зазначила, що порушення її прав з боку Відповідача полягає ще й в небажанні керівництва Обласної ради пояснити їй особисто причини її стрімкого звільнення, оскільки вона вважала, що мала бесіду з Головою обласної ради ОСОБА_7 , яка не виказала жодних невдоволень нею, а відтак, питання її перебування на посаді Радника голови Обласної Ради вирішено для неї позитивно. Також Позивач обурена небажанням керівництва Обласної ради надати допомогу їй на працевлаштування.

В судовому засіданні після оголошення матеріалів справи Представник Позивача у своїй додатковій промові просив суд при вирішенні питання по суті врахувати нову підставу для скасування Рішення № 46-рк, а саме: те що Позивачем особисто до загального відділу (який виконує функції відділу кадрів) не надавалася Заява на звільнення, Заяву на звільнення ОСОБА_1 до відділу кадрів занесла ОСОБА_2 та передала її ОСОБА_3 (що підтвердили свідки в судовому засіданні). А відтак, представник позивача наполягає, що ОСОБА_1 взагалі не подавала Відповідачеві Заяви на звільнення, а відтак, її звільнення відбулося безпідставно.

Частиною 1 ст. 47 КАС України передбачено, що крім прав та обов`язків, визначених у статті 44 цього Кодексу, позивач має право на будь-якій стадії судового процесу відмовитися від позову. Позивач має право змінити предмет або підстави позову, збільшити або зменшити розмір позовних вимог шляхом подання письмової заяви до закінчення підготовчого засідання або не пізніше ніж за п`ять днів до першого судового засідання, якщо справа розглядається в порядку спрощеного позовного провадження.

Відповідно до положень ч. 3 ст. 47 КАС України зміна предмета або підстав позову при новому розгляді справи допускається в строки, встановлені частиною першою цієї статті, лише у випадку, якщо це необхідно для захисту прав позивача у зв`язку із зміною фактичних обставин справи, що сталася після закінчення підготовчого засідання, або, якщо справа розглядалася за правилами спрощеного позовного провадження - початку першого судового засідання при первісному розгляді справи.

Як вбачається з тексту позовної заяви та з`ясованого судом під час судового розгляду, Позивач з 30.12.2020 року була обізнана, що її Заяву на звільнення до загального відділу Відповідача було надано (віднесено) саме ОСОБА_2 . Позивач не заперечувала, під час своєї промови, що самостійно віддала Заяву ОСОБА_2 . Тобто, факт неподання Заяви на звільнення особисто ОСОБА_1 був відомий позивачеві та його Представнику до початку першого судового засіданні, а відтак, зміна підстав позову (та/або збільшення) мало відбутися, відповідно до вимог ст. 47 КАС України, з оформленням належним чином.

Свідок ОСОБА_2 , допитана в судовому засіданні, зазначила, що мала бесіду з ОСОБА_1 на предмет її бажання звільнитися з роботи «за угодою сторін» та просила допомогти з написанням Заяви на звільнення, ку в наступному ОСОБА_2 побачила на столі в приймальні та занесла до загального відділу. Чи просила, чи ні Позивач ОСОБА_2 занести заяву до загального відділу суд не має можливості встановити об`єктивно, оскільки докази свідка так як і пояснення Позивача в цьому випадку є недостовірними (ст. 75 КАС) та неналежним доказом у розумінні ст. 73 КАС України, оскільки не стосуються предмета доказування.

Щодо позиції Позивача про невідповідність оскаржуваного Розпорядження № 46-рк Інструкції з діловодства № 208-р та відсутність погодження всіма особами, як це передбачено Інструкцією № 208-р, Суд зауважує, що відповідно до Інструкції з діловодства Аркуш погодження не є невід`ємною частиною акту індивідуально дії - Розпорядження 46-рк «Про звільнення». Аркуш погодження – це документа внутрішнього документообігу, який запроваджений суб`єктом владних повноважень з метою впорядкування документообігу між відділами та управліннями установи. Відсутність підпису завідуючої сектору протокольної роботи виконавчого апарату обласної ради ОСОБА_8 на аркуші погодження не тягне за собою неправомірність прийняття Рішення про звільнення Головою обласної Ради.

Завідуюча сектору протокольної роботи виконавчого апарату обласної ради за своїми функціональними обов`язками не впливає на рішення Голови Обласної Ради (не надає рекомендацій голові Обласної ради; не проводить службові перевірки та не надає їх висновки; не проводить службові розслідування; не проводить дисциплінарні провадження тощо), а відтак, її підпис на Аркуші погодження не перешкоджає для прийняття рішення про звільнення.

У Розпорядженні про звільнення за угодою сторін зазначається прізвище, ім`я, по батькові працівника, його посада, дата звільнення, про яку домовилися сторони, та підстава припинення трудового договору відповідно до формулювання законодавства про працю: за угодою сторін з посиланням на п. 1 ст. 36 КЗпП України.

Щодо не зазначення у Розпорядженні суми окладу за штатним розписом, суд вважає, що оскільки жоден Закон, що регулює спірні правовідносини - ЗУ № 280/97-ВР; ЗУ «Про службу в органах місцевого самоврядування» № 2493-III; ЗУ «Про державну службу» та Кодекс Законів про працю України не вимагає, як обов`язкової умови зазначення відомостей про посадовий оклад особи, що звільняться в Розпорядження (наказі) про звільнення, суд вважає, що не зазначення цих відомостей є лише порушенням Інструкції № 208–рк з діловодства, але не порушенням закону з боку Відповідача під час прийняття оскаржуваного рішення.

Після видання наказу (розпорядження) працівник має бути ознайомлений з ним під підпис. На вимогу працівника власник або уповноважений ним орган зобов`язаний видати йому копію наказу (розпорядження).

У разі якщо працівник не відкликав свою заяву на звільнення за угодою сторін, але з якихось причин відмовляється ставити підпис під наказом про звільнення за угодою сторін, то роботодавцем складається акт про відмову від підпису під наказом за участю свідків, і в цьому разі звільнення не може бути визнано незаконним, оскільки на момент видання наказу було письмово підтверджене волевиявлення сторін на звільнення за угодою сторін.

Відповідно до ст. 47 КЗпП України власник або уповноважений ним орган зобов`язаний у день звільнення видати працівникові належним чином оформлену трудову книжку. Остаточній розрахунок. З працівником проводиться розрахунок у строки, зазначені у ст. 116 КЗпП України.

Порядок видачі трудової книжки, запису в неї та суму грошової компенсації за всі невикористані дні щорічної відпустки Позивачем не оскаржується.

На підставі вищевикладеного, оцінивши всі докази у їх сукупності, суд приходить до висновку, що Позивачем не доведено факт написання Заяви на звільнення «за угодою сторін» під впливом психологічного та фізичного тиску Відповідача, інші доводи Позивача щодо визнання Розпорядження № 46-рк від 30.12.2020 року протиправним та скасування є хибними та не можуть бути прийняті судом до уваги.

Керуючись ст. 2, 19, 139, 241, 244, 242-246, 263 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

УХВАЛИВ:

У задоволенні позову ОСОБА_1 (адреса реєстрації: АДРЕСА_1 , реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_1 ) до Миколаївської обласної ради (вул. Адміральська, 22, м. Миколаїв, 54001, ідентифікаційний код 25696652) про визнання протиправним та скасування розпорядження № 46-рк від 30.12.2020 року «Про звільнення», поновлення на роботі та стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу, починаючи з 31.12.2020 року, – відмовити.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга може бути подана до П`ятого апеляційного адміністративного суду через Миколаївський окружний адміністративний суд протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

Датою ухвалення судового рішення в порядку письмового провадження є дата складення повного судового рішення.

Дата складення повного судового рішення 25.02.2021 р.

Суддя Н.В. Лісовська