Рішення № 95133987, 25.02.2021, Дніпропетровський окружний адміністративний суд

ДНІПРОПЕТРОВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД РІШЕННЯ ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

25 лютого 2021 року Справа № 160/953/21

Дніпропетровський окружний адміністративний суд у складі:

головуючого судді Віхрової В.С.,

розглянувши в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін у місті Дніпрі адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Головного управління ПФУ у Дніпропетровській області про визнання протиправним та скасування рішення, зобов`язання вчинити певні дії, -

ВСТАНОВИВ:

21.01.2021 року ОСОБА_1 (далі - позивач) звернулась до Дніпропетровського окружного адміністративного суду з позовною заявою до Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області (далі - відповідач), в якій просить:

- визнати протиправним та скасувати рішення відділу з питань призначення пенсій Управління пенсійного забезпечення Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області від 04.12.2020 року;

- зобов`язати Головне управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області призначити ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 пенсію за віком на пільгових умовах відповідно до пункту "а" статті 13 Закону України "Про пенсійне забезпечення" з 30.11.2020 року.

В обґрунтування позовної заяви зазначено, що ОСОБА_1 30.11.2020 року звернулась до відповідача із заявою про призначення пенсії на пільгових умовах. Відповідачем 04.12.2020 року відмовлено в призначенні пенсії на пільгових умовах, у зв`язку з недостатністю у позивача пенсійного віку. Позивач не погоджується з відмовою у призначенні пенсії за віком на пільгових умовах, оскільки вважає, що перевагу у спірних правовідносинах слід віддати саме тому закону, який у застосуванні є найбільш сприятливим для позивача, а саме - така обов`язкова умова для призначення пенсії на пільгових умовах, як необхідний вік та стаж роботи, має застосовуватися в порядку, визначеному пунктом 3 резолютивної частини Рішення Конституційного Суду № 1-р/2020 від 23.01.2020 року, виходячи з принципу правої визначеності, як складового елементу верховенства права, гарантованого статтею 8 Конституції України. На думку позивача, таке застосування судом вказаних вище норм права усуває колізію в їх застосуванні у спосіб застосування тієї норми, яка створює більш сприятливі умови для реалізації права особи на пенсійне забезпечення та забезпечує у спірних правовідносинах правову визначеність.

Частиною 2 ст. 257 КАС України встановлено, що за правилами спрощеного позовного провадження може бути розглянута будь-яка справа, віднесена до юрисдикції адміністративного суду, за винятком справ, зазначених у частині четвертій цієї статті.

Згідно ч.ч. 1, 2 ст. 261 КАС України, відзив подається протягом п`ятнадцяти днів з дня вручення відповідачу ухвали про відкриття провадження у справі. Позивач має право подати до суду відповідь на відзив, а відповідач - заперечення протягом строків, встановлених судом в ухвалі про відкриття провадження у справі.

У відповідності до ч.1 ст. 262 КАС України, розгляд справи за правилами спрощеного позовного провадження здійснюється судом за правилами, встановленими цим Кодексом для розгляду справи за правилами загального позовного провадження, з особливостями, визначеними у цій главі.

Ухвалою Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 25.01.2021 року позовну заяву прийнято до розгляду та відкрито спрощене позовне провадження без повідомлення учасників справи.

Сторони належним чином повідомлені про розгляд справи Дніпропетровським окружним адміністративним судом, що підтверджується матеріалами справи.

23.02.2021 року відповідач надав відзив на позовну заяву, в якому зазначає, що позовні вимоги не визнає, просить у задоволенні позову відмовити. В обґрунтування своєї позиції вказує на те, що ОСОБА_1 на час звернення за призначенням пенсії 30.11.2020 року не досягла повних 50 років та не досягла пенсійного віку, встановленого п. 2 ч. 1 ст. 114 Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» (50 років для жінок, які народились з 1 жовтня 1974 року по 31 грудня 1975 року). Рішення Конституційного Суду № 1-р/2020 від 23.01.2020 року впливає на право призначення пенсії на пільгових умовах, яке виникло до 11.10.2017 року.

Дослідивши матеріали справи, всебічно і повно з`ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги, об`єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору, суд встановив наступні обставини та відповідні їм правовідносини.

ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , є громадянкою України, що підтверджується паспортом громадянина України серії НОМЕР_1 .

30.11.2020 року позивач звернулась до Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області із заявою про призначення пенсії за віком на пільгових умовах відповідно до пункту 2 частини 3 статті 114 Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування».

Листом від 04.12.2020 року за вих.№0400-010303-8/116008 відділом призначення пенсій Управління пенсійного забезпечення Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області повідомлено позивачу про відмову у призначенні пенсії за віком на пільгових умовах відповідно до пункту 2 частини 3 статті 114 Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування».

В листі зазначено, що станом на 30.11.2020 року загальний страховий стаж позивача складає 42 роки 11 місяців 26 днів, з них по списку №1 14 років 3 місяці 18 днів. Відділом прийнято рішення про відмову в призначенні пенсії за віком на пільгових умовах за списком №1 з причин відсутності необхідного стажу.

Не погоджуючись з відмовою відповідача у призначенні пенсії за віком на пільгових умовах, позивач звернулась до суду з цим позовом.

Надаючи правову оцінку спірним відносинам, суд зазначає наступне.

Судом встановлено, що спір у справі виник не через незарахування відповідачем певних періодів роботи позивача, а у зв`язку з недосягненням позивачем, на думку відповідача, встановленого законодавством віку для призначення пенсії.

За приписами статті 3 Конституції України, людина, її життя і здоров`я, честь і гідність, недоторканість і безпека визнаються в Україні найвищою соціальною цінністю. Права свободи людини та їх гарантії визначають зміст і спрямованість діяльності держави. Держава відповідає перед людиною за свою діяльність. Утвердження і забезпечення прав свобод людини є головним обов`язком держави.

На підставі ст. 19 Конституції України, правовий порядок в Україні ґрунтується на засадах, відповідно до яких ніхто не може бути примушений робити те, що не передбачено законодавством. Органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Як слідує зі ст. 22 Конституції України, конституційні права і свободи ґрунтуються і не можуть бути скасовані.

Відповідно до ст. 46 Конституції України, громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом. Це право гарантується загальнообов`язковим державним соціальним страхуванням за рахунок страхових внесків громадян, підприємств, установ і організацій, а також бюджетних та інших джерел соціального забезпечення, створенням мережі державних, комунальних, приватних закладів для догляду за непрацездатними.

Частиною першою статті 4 Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» №1058-IV від 09.07.2003 року (далі Закон №1058-IV) визначено, що законодавство про пенсійне забезпечення в Україні, яке базується на Конституції України, складається з Основ законодавства України про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування, цього закону, Закону про недержавне пенсійне забезпечення, законів, якими встановлюються умови пенсійного забезпечення, відміни від загальнообов`язкового державного пенсійного страхування та недержавного пенсійного забезпечення, міжнародних договорів з пенсійного забезпечення, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України, а також інших законів та нормативно-правових актів, прийнятих відповідно до законів про пенсійне забезпечення в Україні.

Згідно з пунктом «а» статті 13 Закону України «Про пенсійне забезпечення» №1788-XII від 05.11.1991 року (далі Закон №1788-XIІ), у редакції чинній до прийняття Закону України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо пенсійного забезпечення» №213-VIII від 02.03.2015 року на пільгових умовах мають право на пенсію за віком, незалежно від місця останньої роботи працівники, зайняті повний робочий день на підземних роботах, на роботах з особливо шкідливими і особливо важкими умовами праці, - за списком N 1 ( 36-2003-п ) виробництв, робіт, професій, посад і показників, затверджуваним Кабінетом Міністрів України, і за результатами атестації робочих місць жінки - після досягнення 45 років і при стажі роботи не менше 15 років, з них не менше 7 років 6 місяців на зазначених роботах.

Законом України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо пенсійного забезпечення» від 02.03.2015 року №213-VIII, який набув чинності з 01.04.2015 року, віковий ценз для жінок збільшено до 55 років із одночасним запровадженням правила поетапного збільшення показника вікового цензу.

Законом України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо підвищення пенсій» №2148-VIII від 03.10.2017 року, текст Закону №1058-IV доповнений, зокрема, статтею 114, згідно із п. 1 ч. 2 якої на пільгових умовах пенсія за віком призначається: працівникам, зайнятим повний робочий день на підземних роботах, на роботах з особливо шкідливими і особливо важкими умовами праці за списком №1 виробництв, робіт, професій, посад і показників, затвердженим Кабінетом Міністрів України, та за результатами атестації робочих місць, - після досягнення 50 років і за наявності страхового стажу не менше 25 років у чоловіків, з них не менше 10 років на зазначених роботах, і не менше 20 років у жінок, з них не менше 7 років 6 місяців на зазначених роботах. До досягнення віку, встановленого абзацом першим цього пункту, право на пенсію за віком на пільгових умовах мають жінки 1975 року народження і старші після досягнення ними такого віку: 50 років - з 1 жовтня 1974 року по 31 грудня 1975 року.

Вказана норма набула чинності з 01.10.2017 року.

Таким чином, з 01.10.2017 року правила призначення пенсій за Списком №1 почали регламентуватись одночасно двома абсолютно ідентичними законами, а саме: пунктом «а» статті 13 Закону №1788-XII у редакції Закону №213-VIII від 02.03.2015 року та пунктом 2 частини 2 статті 114 Закону №1058-IV від 09.07.2003 року у редакції Закону №2148-VIII від 03.10.2017 року.

Такий стан правового регулювання існував до прийняття Конституційним Судом України рішення від 23.01.2020 року №1-р/2020 у справі за конституційним поданням 49 народних депутатів України щодо відповідності Конституції України (конституційності) окремих положень розділу I, пункту 2 розділу III «Прикінцеві положення» Закону України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо пенсійного забезпечення» від 02.03.2015 року №213-VIII.

Пунктом першим резолютивної частини Рішення №1-р/2020 від 23.01.2020 року визнано такими, що не відповідають Конституції України (є неконституційними), статтю 13, частину другу статті 14, пункт «а» статті 54 Закону України «Про пенсійне забезпечення» №1788-ХІІ від 05.11.1991 року зі змінами, внесеними Законом України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо пенсійного забезпечення» №213-VIII від 02.03.2015 року.

Пунктом 3 цього рішення вирішено, що застосуванню підлягає стаття 13 Закону №1788-XII для осіб, які працювали до 01.04.2015 року на посадах, визначених у вказаній нормі, в наступній редакції: «На пільгових умовах мають право на пенсію за віком, незалежно від місця останньої роботи: працівники, зайняті повний робочий день на підземних роботах, на роботах з особливо шкідливими і особливо важкими умовами праці, - за списком № 1 виробництв, робіт, професій, посад і показників, затверджуваним Кабінетом Міністрів України, і за результатами атестації робочих місць - після досягнення 50 років і при стажі роботи не менше 25 років у чоловіків, з них не менше 10 років на зазначених роботах, і не менше 20 років у жінок, з них не менше 7 років 6 місяців на зазначених роботах». До досягнення віку, встановленого абзацом першим цього пункту, право на пенсію за віком на пільгових умовах мають жінки 1975 року народження і старші після досягнення ними такого віку: 45 років 6 місяців - з 1 квітня 1970 року по 30 вересня 1970 року.

Отже, з 23.01.2020 року в Україні існують два закони, які одночасно регламентують правила призначення пенсій за Списком №2, а саме: пункт «а» статті 13 Закону №1788-XII в редакції згідно із Рішенням Конституційного Суду України №1-р/2020 від 23.01.2020 року, та пункт 1 частини 2 статті 114 Закону №1058-IV від 09.07.2003 року в редакції Закону №2148-VIII від 03.10.2017 року.

Відносно позивача, правила означених законів містять розбіжність у величині показника вікового цензу, який складає 50 років за пунктом «а» статті 13 Закону №1788-XII в редакції згідно з Рішенням Конституційного Суду України №1-р/2020 від 23.01.2020 року, та 50 років за пунктом 1 частини 2 статті 114 Закону №1058-IV.

Виходячи із засад розумності та справедливості та в силу ст. 69 Закону України «Про Конституційний Суд України» судом мають враховуватись висновки Конституційного Суду України викладені у рішенні №1-р/2020 від 23.01.2020 року.

У пункті 3.2. Конституційний Суд України наголошує на принципі правової визначеності, як одному із елементів верховенства права, згідно із яким обмеження основних прав людини та громадянина допустиме лише за умови забезпечення передбачуваності застосування правових норм, встановлюваних такими обмеженнями; держава зобов`язана дотримуватися та застосовувати у прогнозований і послідовний спосіб ті закони, які вона ввела в дію; юридична визначеність передбачає, що норми права повинні бути зрозумілими і точними, а також спрямованими на забезпечення постійної прогнозованості ситуацій і правових відносин; юридична визначеність означає також, що необхідно у цілому дотримуватися зобов`язань або обіцянок, які взяла на себе держава перед людьми.

У пункті 4.4. Конституційний Суд України визначив, що у осіб, які належать до категорій працівників, вказаних у статті 13, Закону № №1788-XII у редакції до внесення змін Законом № 213, виникли легітимні очікування щодо реалізації права виходу на пенсію.

Отже, зміна умов призначення пенсій особам, які належать до певної категорії працівників, з урахуванням наявності відповідного стажу роботи, призвела до такого нормативного регулювання призначення пенсій, яке суттєво вплинуло на очікування вказаних осіб, погіршило їх юридичне становище стосовно права на призначення пенсій, що має реалізовуватися при зміні нормативного регулювання лише у разі справедливого поліпшення умов праці та впевненості у настанні відповідних юридичних наслідків, пов`язаних із реалізацією права виходу на пенсію.

Таким чином, стаття 13 зі змінами, внесеними Законом України від 02.03.2015 року №213-VIII, якими передбачено поетапне підвищення на 5 років віку виходу на пенсію на пільгових умовах з урахуванням відповідного стажу роботи та на пенсію за вислугу років для працівників, визначених у вказаних нормах, порушують легітимні очікування таких осіб, а отже, суперечать частині першій статті 8 Конституції України, тобто порушують принцип верховенства права, складовою якого є юридична визначеність.

Застосування відповідачем до спірних правовідносин норми статті 114 Закону №1058-IV не відповідають принципу верховенства права, а також суперечать нормам ч. 2 ст. 19, ч. 3 ст. 22 Конституції України, згідно із якими, органи державної влади зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України та при прийнятті нових нормативно-правових актів або внесенні змін у діючі не допускається зменшення змісту й обсягу існуючих прав і свобод.

Суд зазначає, що норми статті 114 Закону України №1058-IV абсолютно ідентичні нормам статті 13 Закону № 1788-XII, зі змінами, внесеними Законом України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо пенсійного забезпечення» від 02.03.2015 №213-VIII, які були визнанні неконституційними, як такі, що порушують принцип верховенства права, складовою якого є юридична визначеність.

З огляду на наведену ідентичність цих норм, очевидною є невідповідність положень статті 114 Закону 1058-IV принципу верховенства права, для осіб які працювали із шкідливими умовами праці до підвищення пенсійного віку Законом України від 02.03.2015 року №213-VIII та статтею 14 Закону №1058.

Згідно із ст. 6 КАС України встановлено, що суд при вирішенні справи керується принципом верховенства права, відповідно до якого зокрема людина, її права та свободи визнаються найвищими цінностями та визначають зміст і спрямованість діяльності держави. Суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського суду з прав людини.

Відповідно до статті 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» суди застосовують при розгляді справ Конвенцію та практику Європейського суду з справ людини як джерело права.

В пунктах 52, 56 рішення від 14.10.2010 року в справі «Щокін проти України» Європейський суд з справ людини як джерело права вказав, що тлумачення й застосування національного законодавства є прерогативою національних органів. Суд, однак, зобов`язаний переконатися в тому, що спосіб, у який тлумачиться й застосовується національне законодавство, призводить до наслідків, сумісних із принципами Конвенції з погляду тлумачення їх у світлі практики Суду. З посиланням на закріплений в законодавстві України принцип i dubio pro tributario, Європейський суд з прав людини зазначив, що органи державної влади повинні віддавати перевагу найбільш сприятливому для людини та громадянину тлумаченню національного законодавства.

Виходячи з принципу правої визначеності як складового елементу верховенства права, гарантованого ст. 8 Конституції України, така обов`язкова умова для призначення пенсії на пільгових умовах, як пенсійний вік, має застосовуватися в порядку, визначеному п. 3 резолютивної частини Рішення Конституційного Суду №1-р/2020 від 23.01.2020 року. Таке застосування вищевказаних норм права усуває колізію в їх застосуванні, у спосіб застосування тієї норми, яка створює більш сприятливі умови для реалізації права особи на пенсійне забезпечення, та забезпечує у спірних правовідносинах правову визначеність.

Суд зазначає, що обрані відповідачем у даному спорі мотиви прийняття оскаржуваного рішення не враховують правила розв`язання колізій між діючими актами права однакової сили та з одного з того ж предмету із застосуванням приписів ст. 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» на користь невладного суб`єкта - приватної особи, тобто на користь позивача.

Так, розглядаючи заяву позивача про призначення пенсії, відповідач віддав перевагу найменш сприятливому для позивача тлумаченню законодавства, у зв`язку з чим, дійшов помилкового висновку про відсутність підстав для призначення пенсії, оскільки рішення відповідача про відмову в призначенні пенсії, прийнято не на підставі Конституції та діючого законодавства України, а від так підлягає скасуванню.

Як вбачається з матеріалів справи, спірне рішення відповідача прийняте без повного з`ясування обставин справи та інших документів наданих позивачем.

Щодо вимог позивача про зобов`язання відповідача призначити пенсію, суд зазначає наступне.

Відповідно до п. п. 3, 4, 10 ч. 2 ст. 245 КАС України, у разі задоволення позову суд може прийняти рішення про: визнання дій суб`єкта владних повноважень протиправним та зобов`язання утриматися від вчинення певних дій; визнання бездіяльності суб`єкта владних повноважень протиправною та зобов`язання вчинити певні дії; інший спосіб захисту прав, свобод, інтересів людини і громадянина, інших суб`єктів у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку суб`єктів владних повноважень, який не суперечить закону і забезпечує ефективний захист таких прав, свобод та інтересів.

У випадку, якщо прийняття рішення на користь позивача передбачає право суб`єкта владних повноважень діяти на власний розсуд, суд зобов`язує суб`єкта владних повноважень вирішити питання, щодо звернення позивача, з урахуванням його правової оцінки, наданої судом у рішенні.

Відповідно до частини 2 статті 9 Кодексу адміністративного судочинства України, суд розглядає адміністративні справи не інакше як за позовною заявою, поданою відповідно до цього Кодексу, в межах позовних вимог. Суд може вийти за межі позовних вимог, якщо це необхідно для ефективного захисту прав, свобод, інтересів людини і громадянина, інших суб`єктів у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку суб`єктів владних повноважень.

Виходячи із змісту заявлених позивачем вимог та висновків суду, в даному випадку слід застосувати положення статті 9 Кодексу адміністративного судочинства України, а саме, обрати інший спосіб захисту, який необхідний для повного відновлення порушеного права.

Таким чином, з урахуванням дискреційних повноважень пенсійного органу на прийняття рішення про призначення/перерахунок пенсії або рішення про відмову у проведенні такого призначення, суд вирішив обрати інший спосіб захисту позивача та дійшов до висновку, що в даному випадку, слід зобов`язати Головне управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області повторно розглянути заяву ОСОБА_1 від 30.11.2020 року про призначення пенсії за віком на пільгових умовах відповідно до п. 1 ч. 2 ст. 114 Закону України "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування" та п. «а» ст. 13 Закону України «Про пенсійне забезпечення» в редакції згідно з Рішенням Конституційного Суду України №1-р/2020 від 23.01.2020, із врахуванням висновків суду в даній справі.

При цьому, суд виходить з положень, закріплених в п. 41 висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів щодо якості судових рішень, де вказано, що обов`язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов`язку може змінюватися залежно від характеру рішення. Згідно з практикою Європейського суду з прав людини очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах. З тим, щоб дотриматися принципу справедливого суду, обґрунтування рішення повинно засвідчити, що суддя справді дослідив усі основні питання, винесені на його розгляд.

Відповідно до ст. 90 Кодексу адміністративного судочинства України суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об`єктивному дослідженні.

Згідно з ч. 5 ст. 242 Кодексу адміністративного судочинства України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

Відповідно до ч. 1 ст. 77 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна, довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.

Частиною 2 ст. 77 Кодексу адміністративного судочинства України визначено, що в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

Враховуючи встановлені судом обставини справи, суд дійшов висновку про часткове задоволення позову.

Відповідно до ч. 1 ст. 143 Кодексу адміністративного судочинства України, суд вирішує питання щодо судових витрат у рішенні, постанові або ухвалі.

На підставі ч. 3 ст. 139 Кодексу адміністративного судочинства України судові витрати розподіляються пропорційно до задоволених вимог позивача.

При зверненні до суду позивачем сплачено суду судового збору у розмірі 908,00 грн., що підтверджується квитанціями від 23.12.2020 року та від 20.01.2021 року.

Отже, оскільки позовну заяву задоволено частково, сплачений судовий збір за подачу позову до суду в сумі 908,00 грн. підлягає стягненню на користь позивача за рахунок бюджетних асигнувань відповідача у розмірі пропорційному до задоволених позовних вимог у сумі 454 грн.

Керуючись статтями 9, 72-77, 90, 132, 139, 246, 297 КАС України, суд, -

ВИРІШИВ:

Позовну заяву ОСОБА_1 (адреса реєстрації: АДРЕСА_1 ; адреса для листування: АДРЕСА_2 , код РНОКПП НОМЕР_2 ) до Головного управління Пенсійного фонду України у Дніпропетровській області (вул.Набережна Перемоги, 26, м. Дніпро, 49094, код ЄДРПОУ 21910427) про визнання протиправним та скасування рішення, зобов`язання вчинити певні дії - задовольнити частково.

Визнати протиправним та скасувати рішення відділу з питань призначення пенсій Управління пенсійного забезпечення Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області, оформлене листом від 04.12.2020 року за вих.№0400-010303-8/116008 , про відмову у призначенні пенсії ОСОБА_1 .

Зобов`язати Головне управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області повторно розглянути заяву ОСОБА_1 від 30.11.2020 про призначення пенсії за віком на пільгових умовах відповідно до п. 1 ч. 2 ст. 114 Закону України "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування" та п. «а» ст. 13 Закону України «Про пенсійне забезпечення» в редакції згідно з Рішенням Конституційного Суду України №1-р/2020 від 23.01.2020 року, з врахуванням висновків суду в даній справі.

В іншій частині позовних вимог - відмовити.

Стягнути з Головного управління Пенсійного фонду України у Дніпропетровській області на користь ОСОБА_1 судові витрати у розмірі 454 грн. 00 коп.

Рішення суду набирає законної сили відповідно до вимог статті 255 Кодексу адміністративного судочинства України та може бути оскаржене в строки, передбачені статтею 295 Кодексу адміністративного судочинства України.

До дня початку функціонування Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи рішення суду оскаржується до Третього апеляційного адміністративного суду через Дніпропетровський окружний адміністративний суд відповідно до підпункту 15.5 пункту 15 Розділу VII Перехідних положень Кодексу адміністративного судочинства України.

Суддя В.С. Віхрова