Рішення № 95132228, 19.01.2021, Господарський суд м. Києва

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01054, м. Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 284-18-98, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.ua

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

м. Київ

19.01.2021Справа № 910/18496/19

Господарський суд міста Києва у складі:

судді - Бондаренко - Легких Г. П.,

за участю секретаря - Андрєєнков О. Є.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в місті Києві матеріали господарської справи

За позовом Державної організації "Українське агентство з авторських та суміжних прав" (01001, м. Київ, вулиця Хрещатик, будинок 44, поверх 3; ідентифікаційний код: 31025266)

До 1) Громадської організації "Українська агенція з авторських та суміжних прав" (04060, м. Київ, вулиця Вавілових, будинок 15-А; ідентифікаційний код: 39939650);

2) Ochranny Svaz Autorsky Pro Prava k Dilum Hudebnim (OSA) (Cs. Armady 20, 160 56 Praha 6, Czech Republik ; вул. Армади 20, 160 56 Прага 6, Чеська Республіка)

За участі третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні позивача:

ОСОБА_4 ( АДРЕСА_1 )

За участі третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні відповідача:

ОСОБА_3 ( АДРЕСА_2 )

Про визнання правочину недійсним

За участі представників учасників справи:

Від позивача: Гур`єв А.А. (приймає участь у відеоконференції за допомогою Easy Con);

Від відповідача-1: Мельник В.А. (довіреність № 19 від 04.01.2021, ордер серія КС № 640067);

Від відповідача-2: не прибув;

Від третіх осіб: не прибули.

ОБСТАВИНИ СПРАВИ:

Державна організація "Українське агентство з авторських та суміжних прав" (далі-позивач) звернулося до Господарського суду міста Києва з позовом до Громадської організації "Українська агенція з авторських та суміжних прав" (далі відповідач - 1) та Ochranny Svaz Autorsky Pro Prava k Dilum Hudebnim (OSA) (далі відповідач - 2) про визнання правочину недійсним.

Звертаючись до суду з даним позовом позивач просить визнати недійсним Договір про заміну сторони до Договору про взаємне представництво інтересів щодо управління правами у сфері публічного виконання і публічного сповіщення музичних творів від 12.12.2000 з OSA (Чеська Республіка), укладений між Ochranny Svaz Autorsky Pro Prava k Dilum Hudebnim, Громадською організацією "Українська агенція з авторських та суміжних прав" та Державною організацією "Українське агентство з авторських та суміжних прав", оскільки вважає що правочин, а саме підписання Договору про заміну сторони було здійснено особою, повноваження якої були обмежені для вчинення таких дій. А тому просить визнати такий договір недійсним.

Крім того, разом з позовною заявою позивач подав клопотання про витребування у відповідача - 1 доказу, а саме Договору про заміну сторони до Договору про взаємне представництво інтересів щодо управління правами у сфері публічного виконання і публічного сповіщення музичних творів від 12.12.2000, укладеного між Ochranny Svaz Autorsky Pro Prava k Dilum Hudebnim, Громадською організацією "Українська агенція з авторських та суміжних прав" та Державною організацією "Українське агентство з авторських та суміжних прав".

08.01.2020 Суд постановив ухвалу про відкриття провадження у справі. Ухвалив здійснювати розгляд справи у порядку загального позовного провадження. Підготовче засідання у справі № 910/18496/19 призначив на 30.06.2020. Зобов`язав позивача надати суду нотаріально засвідчений переклад копії ухвали суду про відкриття провадження у справі та копії позовної заяви з додатками на чешську мову, у порядку, встановленому Договором між Україною та Чеською Республікою про правову допомогу в цивільних справах від 28.05.2001.

Також Суд зупинив провадження у справі до виконання судового доручення про вручення документів, задовольнив клопотання позивача про витребування доказів та витребував у відповідача-1 (Громадської організації "Українська агенція з авторських та суміжних прав") оригінал та належним чином засвідчену копію Договору про заміну сторони до Договору про взаємне представництво інтересів щодо управління правами у сфері публічного виконання і публічного сповіщення музичних творів від 12.12.2000 з OSA (Чеська Республіка), укладеного між Ochranny Svaz Autorsky Pro Prava k Dilum Hudebnim, Громадською організацією "Українська агенція з авторських та суміжних прав" та Державною організацією "Українське агентство з авторських та суміжних прав. Зобов`язав подати до суду витребувані документи у строк до 08.02.2020.

28.01.2020 відповідач - 1 подав відзив на позовну заяву.

Від позивача 30.01.2020 надійшли нотаріально засвідчені переклади на виконання вимог ухвали суду про відкриття провадження у справі.

03.02.2020 Суд склав судове доручення про вручення документів відповідачу-2 та зобов`язав позивача здійснити переклад судового доручення на офіційну мову Чеської Республіки для направлення Міністерству юстиції України для забезпечення передачі компетентному органу передачі компетентному органу Чеської Республіки (про що позивача було повідомлено ухвалою від 08.01.2020).

21.02.2020 від позивача надійшов переклад судового доручення.

02.03.2020 Суд направив судове доручення про вручення документів відповідачу - 2 по справі.

19.05.2020 позивач подав клопотання про включення до складу судових витрат здійсненних ним витрат, пов`язаних із залученням перекладача.

26.05.2020 позивач подав письмові пояснення.

26.05.2020 від позивача надійшла заява про залучення до участі у справі третіх осіб, які не заявляють самостійних вимог щодо предмету спору, на стороні позивача та відповідача - 1.

25.06.2020 на електронну пошту суду та 01.07.2020 безпосередньо поштою від Ochranny Svaz Autorsky Pro Prava k Dilum Hudebnim (OSA) надійшло повідомлення та документи, які свідчать про те, що відповідач-2 ознайомлений з тим, що Господарським судом міста Києва слухається справа № 910/18496/19, де відповдіач-2 є учасником справи.

02.07.2020 суд поновив провадження у справі, зобов`язав позивача надати нотаріально засвідчений переклад на українську мову повідомлення по справі Ochranny Svaz Autorsky Pro Prava k Dilum Hudebnim (OSA) та підготовче засідання у справі призначив на 18.08.2020, про що постановив відповідну ухвалу.

16.07.2020 від позивача надійшло клопотання про приєднання до матеріалів справи документів.

06.08.2020 від позивача надійшла заява про участь у судовому засіданні в режимі відеоконференції поза межами приміщення суду.

В судовому засіданні 18.08.2020 суд задовольнив заяву позивача про залучення третіх осіб, які не заявляють самостійних вимог на предмет спору, залучив до участі у справі третіх осіб та відклав підготовче судове засідання на 20.10.2020.

25.08.2020 від позивача надійшло клопотання про приєднання до матеріалів справи документів.

02.09.2020 від відповідача - 1 надійшло повідомлення про зміну місцезнаходження відповідача - 1.

17.09.2020 від позивача надійшла заява про участь у судовому засіданні в режимі відеоконференції поза межами приміщення суду.

18.09.2020 від Міністерства юстиції Україна надійшов лист щодо виконання судового доручення.

Ухвалою від 19.10.2020 суд повідомив учасників справи про перенесення судового засідання, призначеного на 20.10.2020, на іншу дату - 17.11.2020.

06.11.2020 від позивача надійшла заява про участь у судовому засіданні в режимі відео конференції поза межами приміщення суду.

В судовому засіданні 17.11.2020 суд на місці ухвалив закрити підготовче засідання та призначити справу до судового розгляду по суті на 08.12.2020.

20.11.2020 від позивача надійшла заява про участь у судовому засіданні в режимі відеоконференції поза межами приміщення суду.

В судовому засіданні 08.12.2020 суд на місці ухвалив відкласти розгляд справи на 19.01.2021.

13.01.2021 від позивача надійшла заява про участь у судовому засіданні в режимі відеоконференції поза межами приміщення суду.

В судове засідання 19.01.2021 відповідача - 2 та треті особи не прибули, про причини неявки суд не повідомили, про час та місце судового розгляду були повідомлені належним чином, докази чого наявні в матеріалах справи.

Позивач та відповідач - 1 в судове засідання 19.01.2021 прибули та надали суду усні пояснення по суті справи, в яких позивач заявлені позовні вимоги підтримав в повному обсязі, а відповідач - 1 проти задоволення позовних вимог заперечив.

Розглянувши подані позивачем та відповідачами матеріали, всебічно і повно з`ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов та заперечення на нього, об`єктивно оцінивши докази, що мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, Господарський суд міста Києва

ВСТАНОВИВ:

Як підтверджено матеріалами справи, 12.12.2000 між Ochranny Svaz Autorsky Pro Prava k Dilum Hudebnim (OSA) та Українським агентством по авторським та суміжним правами (УААСП) був укладений договір про взаємне представництво між товариствами з прав на публічне виконання.

Сторони домовилися про наступне:

У відповідності до договору (стаття 1 п. (І)) OSA надає УААСП виключне право видавати на території, на якій діє останнє, необхідні дозволи на всі види публічного виконання нетеатральних музичних творів з текстом або без, що охороняються згідно з національним законодавством, двосторонніми угодами та багатосторонніми міжнародними конвенціями в галузі авторського права (копірайт, інтелектуальна власність і т.п.), як тих, що діють нині, так і таких, що будуть прийняті і введені в дію під час чинності цього Договору. Виключне право, про яке йдеться в попередньому абзаці, надається в тому обсязі, в якому право публічного виконання творів, які було або буде передане, або надане будь - яким способом, членами OSA для управління їх майновими правами згідно із Статутом та правилами товариства; сукупність таких творів формує репертуар OSA.

Відповідно до статті 1 п. (ІІ) договору про взаємне представництво у свою чергу УААСП надає OSA виключне право видавати на території останнього (як це зазначено нижче в § 6.1), дозволи на всі види публічного виконання (як це зазначено в § 1.3 цієї статті) нетеатральних музичних творів з текстом або без тексту, що охороняються згідно із національним законодавством, двосторонніми угодами та багатосторонніми міжнародними конвенціями в галузі авторського права (копірайт, інтелектуальна власність тощо) як тих, що діють нині, так і таких, що будуть прийняті і введені в дію під час чинності цього Договору. Виключне право, про яке йдеться в попередньому абзаці, надається в тому обсязі, в якому право публічного виконання зазначених творів було або буде передане або надане будь - яким способом, членами УААСП для управління їх майновими правами згідно із Статутом та правилами товариства; сукупність таких творів формує репертуар УААСП.

Згідно з повноваженнями, зазначеними у статтях 1 та 2, кожна зі Сторін зобов`язується забезпечити на своїй території права членів іншої Сторони таким же чином і в такому ж обсязі, як це вона робить по відношенню до своїх членів, та робити це не обмежуючи правову охорону, надану іноземному твору в країні, де цей захист запитується, якщо тільки в рамках цього Договору, такий захист спеціально не передбачений у законі, можливо гарантувати рівний захист. Крім того, договірні Сторони зобов`язуються в максимально можливій мірі, за допомогою відповідних нормативних заходів та інструкцій, які застосовуються при розподілі гонорару, підтримувати принцип солідарності між членами обох товариств навіть в тих випадках, коли в результаті дій місцевого закону зарубіжні твори піддаються дискримінації.

Зокрема, кожне товариство повинно застосовувати до творів з репертуару іншого товариства ті ж самі тарифи та засоби збору і розподілу винагороди (за твори, що визначені в ст. 7), які це товариство застосовує до творів власного репертуару (стаття 3 п. (І) договору про взаємне представництво).

Кожне з договірних товариств повинно переводити на користь іншого суми, належні до виплати за умовами цього договору, так і в такий самий термін, як і для своїх членів, але не рідше одного разу на рік (стаття 9 п. (І). договору про взаємне представництво).

Будь - які спори та ускладнення, що можуть виникнути у відносинах між товариствами з приводу членства зацікавлених у творі сторін та їх правонаступників, будуть врегульовуватись товариствами на основі широкого взаєморозуміння (стаття 11 п. (V) договору про взаємне представництво).

Відповідно до статті 13 договору про взаємне представництво договір вступає в силу з 01.07.2001, і відповідно до положень статті 14, дія його буде пролонгуватися із року в рік автоматично, якщо він не буде розірваний рекомендованим листом не пізніше ніж за 6 (шість) місяців до закінчення кожного періоду.

Згідно зі статтею 15 п. (ІІІ) договору про взаємне представництво якщо обидва товариства не вважатимуть за можливе передати справу на розгляд Конфедеративного арбітражного суду або організувати арбітраж незалежно від Конфедерації для вирішення спірних питань, щоб владнати непорозуміння компетентний суд розгляне цю справу за місцем знаходження відповідача.

04.06.2018 між OSA, Державною організацією «Українське агентство з авторських та суміжних прав» та Громадською організацією "Українська агенція з авторських та суміжних прав" підписано договір про заміну сторони у договорі про взаємне представництво інтересів від 12.12.2000, відповідно до якого сторони погодилися замінити одну зі сторін договору про взаємне представництво інтересів, а саме, передати ГО УААСП усі права та обов`язки ДО УААСП за договором про взаємне представництво інтересів від 12.12.2000.

Після підписання даного договору сторонами ГО УААСП стає стороною договору про взаємне представництво інтересів від 12.12.2000 і є повним правонаступником ДО УААСП відносно його прав та обов`язків за договором про взаємне представництво інтересів від 12.12.2000 (п. 2 договору про заміну сторони).

OSA надає свою згоду на заміну ДО УААСП як сторони у договорі про взаємне представництво інтересів від 12.12.2000 на ГО УААСП (п. 4 договору про заміну сторони).

Відповідно до п. 5 договору про заміну сторони сторони погодили, що всі подальші виплати, належні OSA та/або ГО "УААСП" за Договором про взаємне представництво інтересів від 12.12.2000, повинні здійснюватися з банківських реквізитів/на банківські реквізити ГО "УААСП".

Позивач зазначає, що 04.06.2018 підписав оспорюваний договір про заміну сторони до договору про взаємне представництво інтересів, укладений зі ЕАТ, колишній керівник ДО "УАСП", виконуючий обов`язки Генерального директора ДО "УААСП" та одночасно обіймаючий посаду директора з колективного управління, ОСОБА_4 . За твердженням позивача заміна була проведена без жодних умов з боку ДО "УААСП" та без жодної оплати від ГО "УААСП", при цьому підстави для виходу із договору про взаємне представництво із OSA були відсутні, а рішення колишнього керівника ДО "УААСП" здійснити цей правочин від імені ДО "УААСП" - є одноосібним та самостійним рішенням, яке є прямим порушенням п. 6.8. Статуту, у частині безпідставної та безоплатної передачі майна (майнових прав) Агентства (позивача). При цьому, відповідач-1 був обізнаний про перевищення статутних повноважень тогочасним керівником позивача під час підписання оспорюваного договору.

Відповідач - 1 проти задоволення позовних вимог заперечує з тих підстав, що відповідно до редакції статуту ДО "УААСП", чинної на момент виникнення спірних правовідносин, укладання спірного Договору про заміну сторони не потребувало будь-яких керівних рішень Мінекономрозвитку, Кабінету Міністрів України чи рішень Загальних зборів авторів, а твердження позивача про перевищення під час укладення спірного правочину його керівником наданих йому повноважень спростовуються положеннями статуту ДО "УААСП". Укладаючи спірний договір, керівник позивача не перевищив наданих йому повноважень, адже Договір про взаємне представництво інтересів від 12.12.2000 не наділяє позивача будь-яким майном або майновими правами, вказаний договір взагалі не зачіпає питання майнових прав позивача, адже його предметом є наділення сторін Договору додатковими повноваженнями по представництву інтересів авторів та власників авторських прав на територіях сторін Договору.

Відповідач - 2 проти задоволення позовних вимог заперечує з тих підстав, що до підписання угоди OSA не мала можливості ознайомитися із статутом позивача, і зважаючи на практику в галузі колективного управління не мала підстав вважати, що генеральний директор ДО "УААСП" не був уповноважений на укладання договору. Відповідно до п. 5.1. та 5.4. статуту позивача генеральному директору ДО "УААСП" дозволено укладати договори від імені ДО "УААСП", і такі договори не підлягають затвердженню контролюючим органом. Відтак OSA не мала підстав сумніватися в повноваженнях ОСОБА_4 на укладання спірної угоди.

Також відповідач - 2 зазначає, що взаємні угоди не полягають у передачі майна, включаючи права інтелектуальної власності, та що перехід колективного управління від ДО "УААСП" до ГО «УААСП» підтримується міжнародною спільнотою колективних адміністраторів.

Крім того відповідач - 2 заперечує підсудність даного спору Господарському суду міста Києва та вважає, що ДО "УААСП" була зобов`язана подати свій позов до чеських судів.

Треті особи своїми правами щодо подання пояснень щодо позову та/або відзиву не скористалися.

Оцінюючи подані докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об`єктивному розгляді в судовому засіданні всіх обставин справи в їх сукупності, та, враховуючи те, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, суд вважає, що позовні вимоги не підлягають задоволенню з наступних підстав.

Щодо підвідомчості та підсудності даного спору, суд зазначає таке.

Положеннями ст. 75 Закону України "Про міжнародне приватне право" визначено, що підсудність судам України справ з іноземним елементом визначається на момент відкриття провадження у справі, незважаючи на те, що в ході провадження у справі підстави для такої підсудності відпали або змінилися, крім випадків, передбачених у статті 76 цього Закону. При цьому, згідно зі ст. 76 Закону України "Про міжнародне приватне право", суди можуть приймати до свого провадження і розглядати будь-які справи з іноземним елементом у таких випадках: Суди можуть приймати до свого провадження і розглядати будь-які справи з іноземним елементом у таких випадках: 1) якщо сторони передбачили своєю угодою підсудність справи з іноземним елементом судам України, крім випадків, передбачених у статті 77 цього Закону; 2) якщо на території України відповідач у справі має місце проживання або місцезнаходження, або рухоме чи нерухоме майно, на яке можна накласти стягнення, або знаходиться філія або представництво іноземної юридичної особи - відповідача; 3) у справах про відшкодування шкоди, якщо її було завдано на території України; 4) якщо у справі про сплату аліментів або про встановлення батьківства позивач має місце проживання в Україні; 5) якщо у справі про відшкодування шкоди позивач - фізична особа має місце проживання в Україні або юридична особа - відповідач - місцезнаходження в Україні; 6) якщо у справі про спадщину спадкодавець у момент смерті був громадянином України або мав в Україні останнє місце проживання; 7) дія або подія, що стала підставою для подання позову, мала місце на території України; 8) якщо у справі про визнання безвісно відсутнім або оголошення померлим особа мала останнє відоме місце проживання на території України; 9) якщо справа окремого провадження стосується особистого статусу або дієздатності громадянина України; 10) якщо справа проти громадянина України, який за кордоном діє як дипломатичний агент або з інших підстав має імунітет від місцевої юрисдикції, відповідно до міжнародного договору не може бути порушена за кордоном; 11) якщо у справі про банкрутство боржник має місце основних інтересів або основної підприємницької діяльності на території України; 12) в інших випадках, визначених законом України та міжнародним договором України.

Умовами Договору про заміну сторони не визначено підсудність спорів, які виникають у зв`язку з вказаним договором, конкретному суду.

Відповідно до ст. 27 Господарського процесуального кодексу України, позов пред`являється до господарського суду за місцезнаходженням чи місцем проживання відповідача, якщо інше не встановлено цим Кодексом.

Статтею 29 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що позови у спорах за участю кількох відповідачів можуть пред`являтися до господарського суду за місцезнаходженням чи місцем проживання одного з відповідачів.

Так, суд зазначає, що предметом позову у даній справі є визнання недійсним трьохстороннього Договору про заміну сторони, місцем вчинення якого є м. Київ, сторонами якого є позивач та відповідачі 1, 2. Місцезнаходженням відповідача 1 є м. Київ (Україна), відтак, позивачем правомірно обрано юрисдикцію держави Україна та дана справа підсудна Господарському суду міста Києва (за місцезнаходженням відповідача 1 як одного з відповідачів).

Щодо права, яке підлягає застосуванню при розгляді даного спору, суд зазначає таке.

Відповідно до ст. 4 Закону України "Про міжнародне приватне право", право, що підлягає застосуванню до приватноправових відносин з іноземним елементом, визначається згідно з колізійними нормами та іншими положеннями колізійного права цього Закону, інших законів, міжнародних договорів України. Якщо згідно з частиною першою цієї статті неможливо визначити право, що підлягає застосуванню, застосовується право, яке має більш тісний зв`язок із приватноправовими відносинами.

Згідно зі ст. 5 Закону України "Про міжнародне приватне право" у випадках, передбачених законом, учасники (учасник) правовідносин можуть самостійно здійснювати вибір права, що підлягає застосуванню до змісту правових відносин. Вибір права згідно з частиною першою цієї статті має бути явно вираженим або прямо випливати з дій сторін правочину, умов правочину чи обставин справи, які розглядаються в їх сукупності, якщо інше не передбачено законом.

Сторони договору згідно із статтями 5 та 10 цього Закону можуть обрати право, що застосовується до договору, крім випадків, коли вибір права прямо заборонено законами України (ст. 43 Закону України "Про міжнародне приватне право").

Як передбачено приписами ст. 32 Закону України "Про міжнародне приватне право", зміст правочину може регулюватися правом, яке обрано сторонами, якщо інше не передбачено законом. У разі відсутності вибору права до змісту правочину застосовується право, яке має найбільш тісний зв`язок із правочином. Якщо інше не передбачено або не випливає з умов, суті правочину або сукупності обставин справи, то правочин більш тісно пов`язаний з правом держави, у якій сторона, що повинна здійснити виконання, яке має вирішальне значення для змісту правочину, має своє місце проживання або місцезнаходження.

Оскільки умовами Договору про заміну сторони не виражено волевиявлення сторін щодо обрання права, яке підлягає застосуванню, суд в даному випадку застосовує положення Закону України "Про міжнародне приватне право" щодо застосування до правочину права, яке має найбільш тісний зв`язок із правочином та враховує, що правочин більш тісно пов`язаний з правом держави, у якій сторона, що повинна здійснити виконання, яке має вирішальне значення для змісту правочину, має своє місце проживання або місцезнаходження.

Зі змісту Договору про заміну сторони вбачається, що стороною, яка повинна здійснити виконання, що має вирішальне значення для змісту правочину в розумінні ст. 32 Закону України "Про міжнародне приватне право", є позивач (позивач передає відповідачу 1 всі права та обов`язки за договором; позивач зобов`язується передати відповідачу 1 документи), а тому, враховуючи, що місцезнаходженням позивача є м. Київ (Україна), суд доходить висновку, що правом (матеріальним правом), яке підлягає застосуванню до приватноправових відносин з іноземним елементом у даній справі про визнання недійсним правочину, є право України.

Дослідивши зміст укладеного спірного договору, суд дійшов висновку, що правочин за своєю правовою природою є правочином, спрямованим на заміну сторони у зобов`язанні.

За змістом ст. 510 Цивільного кодексу України, сторонами у зобов`язанні є боржник і кредитор. У зобов`язанні на стороні боржника або кредитора можуть бути одна або одночасно кілька осіб. Якщо кожна із сторін у зобов`язанні має одночасно і права, і обов`язки, вона вважається боржником у тому, що вона зобов`язана вчинити на користь другої сторони, і одночасно кредитором у тому, що вона має право вимагати від неї.

Так, за Договором про взаємне представництво інтересів "УААСП" є боржником відносно OSA щодо свого обов`язку надати OSA право видавати дозволи та сплачувати на користь OSAТ винагороду (у OSA є право вимагати виконання боржником -"УААСП" такого обов`язку), та одночасно ЕАТ є боржником відносно "УААСП" (кредитора) щодо свого обов`язку надати "УААСП" право видавати дозволи та сплачувати винагороду зі свого боку на користь "УААСП".

При цьому, суд зазначає, що норми цивільного законодавства не передбачають можливості заміни сторони договору, натомість норми ст. 509-525 Цивільного кодексу України встановлюють можливість заміни кредитора у зобов`язанні та заміни боржника у зобов`язанні, яке, власне, і є предметом договору.

У той же час, за приписами ст. 520 Цивільного кодексу України, боржник у зобов`язанні може бути замінений іншою особою (переведення боргу) лише за згодою кредитора, якщо інше не передбачено законом.

Разом з тим, згідно з п. 1 ч. 1 ст. 512 Цивільного кодексу України кредитор у зобов`язанні може бути замінений іншою особою внаслідок передання ним своїх прав іншій особі за правочином (відступлення права вимоги).

Відповідно до ст. 514 Цивільного кодексу України до нового кредитора переходять права первісного кредитора у зобов`язанні в обсязі і на умовах, що існували на момент переходу цих прав, якщо інше не встановлено договором або законом.

Згідно з ч. 1 ст. 516 Цивільного кодексу України заміна кредитора у зобов`язанні здійснюється без згоди боржника, якщо інше не встановлено договором або законом.

Суд зазначає, що згода на заміну боржника у зобов`язанні є одностороннім правочином, який по суті може бути як у формі трьохсторонньої угоди між кредитором, первісним боржником та новим боржником, так і у формі одностороннього документа, що засвідчує згоду кредитора на заміну боржника у зобов`язанні.

Так, пунктом 4 трьохстороннього Договору про заміну сторони передбачено, що OSA надає свою згоду на заміну ДО "УААСП" як сторони у Договорі про взаємне представництво інтересів від 12.12.2000 на ГО "УААСП".

За таких обставин, з огляду на наведене вище, беручи до уваги зміст умов Договору про заміну сторони, суд дійшов висновку, що даний договір передбачав перехід до відповідача-1 як прав, так і обов`язків у зобов`язанні, що виникло на підставі Договору про взаємне представництво інтересів, тобто Договір про заміну сторони є одночасно правочином, спрямованим на заміну кредитора і боржника (в частині прав та обов`язків ДО "УААСП") у зобов`язанні за Договором про взаємне представництво інтересів.

Відповідно до ч. 1 ст. 215 Цивільного кодексу України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою-третьою, п`ятою та шостою статті 203 цього Кодексу.

Статтею 203 Цивільного кодексу України встановлено загальні вимоги, додержання яких є необхідним для чинності правочину, зокрема: зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства; особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності; волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі; правочин має вчинятися у формі, встановленій законом; правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним; правочин, що вчиняється батьками (усиновлювачами), не може суперечити правам та інтересам їхніх малолітніх, неповнолітніх чи непрацездатних дітей.

У відповідності до ст. 204 Цивільного кодексу України правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним.

Так, в силу припису статті 204 Цивільного кодексу України правомірність правочину презюмується.

Отже, заявляючи позов про визнання недійсним договору (його частини), позивач має довести наявність тих обставин, з якими закон пов`язує визнання угод недійсними і настанням відповідних наслідків.

Під час вирішення даної справи суд виходить з того, що договори можуть бути визнані недійсними лише з підстав і з наслідками, передбаченими законом. Тому в справі про визнання договорів недійсними суд повинен встановити наявність тих обставин, з якими закон пов`язує визнання їх недійсними і настання певних юридичних наслідків.

Так, підстави заявленого позову про визнання договору про заміну сторони недійсним зводяться до того, що вказаний правочин є таким, що вчинений керівником позивача з перевищенням повноважень.

Відповідно до ст. 241 Цивільного кодексу України правочин, вчинений представником з перевищенням повноважень, створює, змінює, припиняє цивільні права та обов`язки особи, яку він представляє, лише у разі наступного схвалення правочину цією особою. Правочин вважається схваленим зокрема у разі, якщо особа, яку він представляє, вчинила дії, що свідчать про прийняття його до виконання. Наступне схвалення правочину особою, яку представляють, створює, змінює і припиняє цивільні права та обов`язки з моменту вчинення цього правочину.

Відповідно до ст. 92 Цивільного кодексу України, юридична особа набуває цивільних прав та обов`язків і здійснює їх через свої органи, які діють відповідно до установчих документів та закону. Порядок створення органів юридичної особи встановлюється установчими документами та законом. У випадках, встановлених законом, юридична особа може набувати цивільних прав та обов`язків і здійснювати їх через своїх учасників. Орган або особа, яка відповідно до установчих документів юридичної особи чи закону виступає від її імені, зобов`язана діяти в інтересах юридичної особи, добросовісно і розумно та не перевищувати своїх повноважень. У відносинах із третіми особами обмеження повноважень щодо представництва юридичної особи не має юридичної сили, крім випадків, коли юридична особа доведе, що третя особа знала чи за всіма обставинами не могла не знати про такі обмеження. Якщо члени органу юридичної особи та інші особи, які відповідно до закону чи установчих документів виступають від імені юридичної особи, порушують свої обов`язки щодо представництва, вони несуть солідарну відповідальність за збитки, завдані ними юридичній особі.

Припис абзацу першого частини третьої статті 92 Цивільного кодексу України зобов`язує орган або особу, яка виступає від імені юридичної особи не перевищувати своїх повноважень. Водночас саме лише порушення даного обов`язку не є підставою для визнання недійсними правочинів, вчинених цими органами (особами) від імені юридичної особи з третіми особами, оскільки у відносинах із третіми особами обмеження повноважень щодо представництва юридичної особи не має юридичної сили, крім випадків, коли юридична особа доведе, що третя особа знала чи за всіма обставинами не могла не знати про такі обмеження (абзац другий частини третьої статті 92 Цивільного кодексу України). Отже, позов про визнання недійсним відповідного правочину може бути задоволений у разі доведеності юридичною особою (позивачем) у господарському суді тієї обставини, що її контрагент знав або повинен був знати про наявні обмеження повноважень представника цієї юридичної особи, але, незважаючи на це, вчинив з ним оспорюваний правочин (що не отримав наступного схвалення особи, яку представляють). Наприклад, третя особа, укладаючи договір, підписаний керівником господарського товариства, знає про обмеження повноважень цього керівника, оскільки є акціонером товариства і брала участь у загальних зборах, якими затверджено його статут.

У зв`язку з наведеним суд виходить з того, що контрагент юридичної особи знає (або повинен знати) про обмеження повноважень цієї особи, якщо: такі обмеження передбачені законом (наприклад, абзацом другим частини другої статті 98 Цивільного кодексу України); про відповідні обмеження було вміщено відомості у відкритому доступі на офіційному веб-сайті розпорядника Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань.

Судом встановлено, що оспорюваний договір підписано від імені позивача в.о. Генерального директора ОСОБА_4.

До позову позивачем долучено копію наказу Державної служби інтелектуальної власності України від 24.05.2016 №224-Н про тимчасове покладання обов`язків Генерального директора Державної організації "Українське агентство з авторських та суміжних прав" на ОСОБА_4 .

У преамбулі договору про заміну сторони зазначено, зокрема, що Державна організація "Українське агентство з авторських та суміжних прав" діє в особі В.о. Генерального директора ОСОБА_4.

Станом на дату укладання оспорюваного договору чинною була редакція статуту Державної організації "Українське агентство з авторських та суміжних прав", затверджена наказом Міністерства економічного розвитку і торгівлі України від 13.07.2017 №1016 (далі - статут позивача).

При цьому, позивач, обґрунтовуючи недійсність договору про заміну сторони, посилається на порушення керівником позивача п. 3.3.7, 5.2. та 6.8. статуту позивача при укладанні оспорюваного правочину.

Судом встановлено, що наведені положення статуту позивача передбачають наступне:

- відповідно до мети та предмета діяльності щодо колективного управління майновими правами в межах повноважень, одержаних на підставі укладених письмових договорів із суб`єктами авторського права і (або) суміжних прав, на території України та за її межами, Агентство укладає з організаціями інших країн, які здійснюють колективне управління майновими правами суб`єктів авторського права і (або) суміжних прав, договори про взаємне представництво інтересів (п. 3.3.7);

- Агентство зобов`язане зокрема здійснювати заходи з удосконалення організації діяльності Агентства (п. 5.2.);

- Агентство не має права безоплатно передавати належне йому майно іншим юридичним особам чи громадянам, крім випадків, передбачених законом (п. 6.8.).

Оцінюючи положення статуту позивача та його доводи, суд не вбачає факту перевищення повноважень зі сторони керівника позивача при укладанні договору про заміну сторони з огляду на наступне.

Так, положення п. 3.3.7 та 5.2. статуту позивача за своїм змістом не встановлюють обмежень у вчиненні керівником ДО "УААСП" правочину про заміну кредитора та боржника у зобов`язанні, яким за своєю правовою природою є договір від 04.06.2018.

Крім того, пунктом 4.6. статуту позивача передбачено, що Агентство діє на принципах повної господарської самостійності та самоокупності, самостійно планує свою діяльність, несе відповідальність за її наслідки та виконання зобов`язань перед бюджетами, державними цільовими фондами і контрагентами.

Згідно з п. 4.12. статуту, Уповноважений орган управління не має права втручатися в оперативно-господарську діяльність Агентства.

Пунктом 5.1. статуту передбачено, що Агентство має право укладати договори та вчиняти інші правочини згідно із законодавством. Агентство має право самостійно співпрацювати з юридичними особами зарубіжних країн.

Згідно з п. 7.1. статуту позивача, органами управління агентства є: Генеральний директор; Наглядова рада.

Відповідно до п. 7.4. статуту Генеральний директор відповідно до покладених на нього завдань: здійснює керівництво Агентством; без окремого доручення представляє інтереси Агентства в усіх органах, установах, організаціях та на підприємствах; укладає за погодженням з директором з колективного управління договори про управління авторськими та суміжними правами, договори з іноземними авторськими та іншими аналогічними організаціями з управління правами на об`єкти авторського права та суміжних прав, договори на збирання та виплату винагороди авторам та іншим правовласникам.

Наведеними положеннями статуту позивача спростовуються доводи щодо перевищення повноважень керівником позивача при укладанні договору про заміну сторони.

Крім того, щодо доводів позивача про перевищення керівником позивача своїх повноважень з урахуванням п. 6.8. статуту позивача, суд зазначає таке.

Як вбачається зі змісту договору про заміну сторони, його предметом є передача прав та обов`язків позивача за договором про взаємне представництво інтересів відповідачу-1.

Відповідно до ст. 420 Цивільного кодексу України до об`єктів права інтелектуальної власності, зокрема, належать: літературні та художні твори; комп`ютерні програми; компіляції даних (бази даних); виконання; фонограми, відеограми, передачі (програми) організацій мовлення; наукові відкриття; винаходи, корисні моделі, промислові зразки; компонування напівпровідникових виробів; раціоналізаторські пропозиції; сорти рослин, породи тварин; комерційні (фірмові) найменування, торговельні марки (знаки для товарів і послуг), географічні зазначення; комерційні таємниці.

Згідно зі ст. 424 Цивільного кодексу України майновими правами інтелектуальної власності є: 1) право на використання об`єкта права інтелектуальної власності; 2) виключне право дозволяти використання об`єкта права інтелектуальної власності; 3) виключне право перешкоджати неправомірному використанню об`єкта права інтелектуальної власності, в тому числі забороняти таке використання; 4) інші майнові права інтелектуальної власності, встановлені законом. Майнові права інтелектуальної власності можуть відповідно до закону бути вкладом до статутного капіталу юридичної особи, предметом договору застави та інших зобов`язань, а також використовуватися в інших цивільних відносинах.

Наведене дає підстави для висновку, що предметом договору про заміну сторони є, в тому числі, передача відповідачу-1 (перехід до відповідача-1) майнового права інтелектуальної власності - права дозволяти використання об`єкта права інтелектуальної власності (на відповідній території).

Відповідно до умов Договору про заміну сторони, вказаний договір є безоплатний, оскільки у ньому відсутні будь-які положення стосовно оплати.

Розділ 6 статуту позивача, в якому міститься п. 6.8., має назву "Майно Агентства", згідно з яким майно Агентства є державною власністю і закріплюється за ним на праві господарського відання. Майно Агентства становлять виробничі та невиробничі фонди, а також інші цінності, вартість яких відображається в самостійному балансі Агентства. Джерелами формування майна Агентства є: майно, у тому числі кошти, передані Уповноваженим органом управління; продукція, вироблена Агентством у результаті господарської діяльності; доходи від власної господарської діяльності, а також роялті; кредити банків та інших кредиторів; доходи від цінних паперів та депозитів; капітальні вкладення та дотації з бюджетів; безоплатні або благодійні внески, пожертвування підприємств, організацій та громадян; інші джерела, не заборонені законодавством (п. 6.1.-6.3. статуту).

Відчуження, у тому числі реалізація та придбання транспортних засобів, надання в оренду, списання основних фондів, що є державною власністю і закріплені за Агентством на праві господарського відання, здійснення застави цілісного майнового комплексу Агентства, його структурних підрозділів, будівель і споруд, передача в іпотеку здійснюються за погодженням з Уповноваженим органом управління в порядку, установленому законодавством. Одержані в результаті відчуження зазначеного майна кошти використовуються відповідно до затвердженого фінансового плану. Агентство в повному обсязі володіє правом власності на створену ним інформацію. Збитки, завдані Агентству в результаті порушення його майнових прав громадянами, юридичними особами, державними органами чи органами місцевого самоврядування, відшкодовуються йому відповідно до закону. Агентство здійснює володіння, користування землею та іншими природними ресурсами відповідно до законодавства та мети своєї діяльності (п. 6.4.-6.7. статуту).

Відповідно до ст. 66 Господарського кодексу України майно підприємства становлять виробничі і невиробничі фонди, а також інші цінності, вартість яких відображається в самостійному балансі підприємства.

Відповідно до ст. 139 Господарського кодексу України майном у цьому Кодексі визнається сукупність речей та інших цінностей (включаючи нематеріальні активи), які мають вартісне визначення, виробляються чи використовуються у діяльності суб`єктів господарювання та відображаються в їх балансі або враховуються в інших передбачених законом формах обліку майна цих суб`єктів. Залежно від економічної форми, якої набуває майно у процесі здійснення господарської діяльності, майнові цінності належать до основних фондів, оборотних засобів, коштів, товарів. Основними фондами виробничого і невиробничого призначення є будинки, споруди, машини та устаткування, обладнання, інструмент, виробничий інвентар і приладдя, господарський інвентар та інше майно тривалого використання, що віднесено законодавством до основних фондів.

З урахуванням викладеного, враховуючи зміст розділу 6 статуту позивача у сукупності, суд доходить висновку, що вказаний розділ, в тому числі п. 6.8., на який посилається позивач в обґрунтування своїх вимог, переважно стосується майна юридичної особи позивача - основних фондів виробничого і невиробничого призначення, до яких майнові права інтелектуальної власності не відносяться. Крім того, позивачем не надано доказів того, що відповідні майнові права інтелектуальної власності, зокрема ті, що є предметом договору про взаємне представництво інтересів, відображались на балансі позивача тощо та є правами інтелектуальної власності (авторськими правами) саме позивача, а не правовласників (в тому числі авторів).

Суд зазначає, що організація колективного управління, відповідно до Закону України "Про авторське право та суміжні права" в редакції, що діяла на момент укладення оскаржуваного договору, не наділяла організацію колективного правління майновими правами інтелектуальної власності, а лише надавало компетенцію щодо управління майновими правами правовласників за їх дорученням.

Доказів наявності у позивача - ДО "УААСП" прав інтелектуальної власності як правовласника до матеріалів справи не подано, оскільки не подано доказів, що такі майнові права інтелектуальної власності відображені в балансі позивача та становлять його основні фонди у відповідності до ст. 139 ГК України та є майном, що належить позивачеві.

Право на управління майновими правами інтелектуальної власності, які належать іншим правовласникам, і ніколи не належали позивачеві (доказів протилежного суду не надано), не оцінюється судом як майно позивача.

Суд також зазначає, що право на збирання винагороди від імені правовласників, навіть тих, які не надавали доручення на управління їх майновими правами інтелектуальної власності було надано організації колективного управління відповідно до норм Закону України "Про авторське право та суміжні права" (ч. 2 статті 49 вказаного закону в редакції, що діяла на момент укладення оскаржуваного договору та підтверджено сталою судовою практикою) та таке право не залежало від укладення оскаржуваного договору, а отже позивач наділявся функціями щодо збирання винагороди на користь правовласників не залежно від оскаржуваного договору.

З огляду на викладене, за відсутності доказів протилежного, суд доходить висновку, що положення п. 6.8. статуту позивача щодо заборони безоплатної передачі майна, на яке позивач посилається в обґрунтування недійсності договору новації як такого, що укладений з перевищенням повноважень, не стосується майнових прав інтелектуальної власності, які є предметом договору про взаємне представництво.

Крім того, суд враховує, що на момент звернення позивача з позовом, а саме 01.07.2019 року, набрав чинності Закон України "Про ефективне управління майновими правами правовласників у сфері авторського права і (або) суміжних прав" за № 2415-VIII від 15.05.2018 року (дата набрання чинності - 22.07.2018 року, далі по тексту - Закон № 2415), однією з основних цілей якого було вдосконалити діяльність в сфері управління авторськими правами правовласників саме Організацій колективного управління (далі - ОКУ) та усунути недоліки існуючого порядку управління ОКУ правами правовласників.

Зокрема, закон № 2415 ґрунтується на положеннях, розроблених у рамках програми Twinning, мета якої - адаптація законодавства України до стандартів Європейського Союзу. Закон детально регулює порядок діяльності організацій колективного управління майновими правами суб`єктів авторського права та (або) суміжних прав, визначає процедуру акредитації організацій колективного управління, установлює державний нагляд за діяльністю останніх і здійснює свого роду посередництво в переговорах і вирішенні конфліктів.

Відповідно до статті 5 Закону № 2415 Колективне управління майновими правами суб`єктів авторського права і (або) суміжних прав здійснюють організації колективного управління, зареєстровані Установою у встановленому цим Законом порядку. Організація колективного управління є неприбутковою організацією, утворюється в організаційно-правовій формі громадського об`єднання (громадська організація або громадська спілка) зі статусом юридичної особи, єдиним видом діяльності якої є виконання завдань і функцій, визначених статтею 12 цього Закону. Засновниками організації колективного управління можуть бути виключно правовласники.

За таких обставин, з огляду на зміни в законодавстві, позивач у справі, на момент звернення з позовом до суду за захистом його порушених прав та охоронюваних законом інтересів як організації колективного управління, не відповідає критеріям організації колективного управління, викладеним в ст. 5 Закону № 2415 та не міг здійснювати діяльність в сфері колективного управління правами інших правовласників, з огляду на що, обраний позивачем спосіб захисту на момент звернення до суду не міг відновити права та охоронювані законом інтереси позивача, які він вважав порушеними.

Отже, оскільки доводи позивача про перевищення його керівником своїх повноважень при укладанні договору про заміну сторони від 04.06.2018 не підтверджуються наявними у справі доказами, а також те, що обраний спосіб захисту на момент звернення до суду не здатен відновити порушене право (інтерес) позивача на діяльність в сфері управління майновими правами інших авторів, яке він вважає порушеним, суд доходить висновку про відсутність правових підстав для визнання зазначеного договору недійсним, у зв`язку з чим позов Державної організації "Українське агентство з авторських та суміжних прав" не підлягає задоволенню.

Відповідно до ст. 74 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

За приписами ст. 76, 77, 78, 79 Господарського процесуального кодексу України належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування.

Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення. Обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування. Докази, одержані з порушенням закону, судом не приймаються. Достовірними є докази, створені (отримані) за відсутності впливу, спрямованого на формування хибного уявлення про обставини справи, які мають значення для справи. Наявність обставини, на яку сторона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, вважається доведеною, якщо докази, надані на підтвердження такої обставини, є більш вірогідними, ніж докази, надані на її спростування. Питання про вірогідність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.

Враховуючи приписи статті 129 Господарського процесуального кодексу України, суд покладає витрати по сплаті судового збору на позивача.

Керуючись ст. 12, 13, 73, 74, 76, 77, 86, 129, 214, 232, 233, 237, п. 2 ч. 5 ст. 238, ст. 240, 241, ч. 1 ст. 256, 288 Господарського процесуального кодексу України, суд

ВИРІШИВ:

1. У задоволенні позовних вимог Державної організації "Українське агентство з авторських та суміжних прав" (01001, м. Київ, вулиця Хрещатик, будинок 44, поверх 3; ідентифікаційний код: 31025266) до Громадської організації "Українська агенція з авторських та суміжних прав" (04060, м. Київ, вулиця Вавілових, будинок 15-А; ідентифікаційний код: 39939650) та Ochranny Svaz Autorsky Pro Prava k Dilum Hudebnim (OSA) (Cs. Armady 20, 160 56 Praha 6, Czech Republik; вул. Армади 20, 160 56 Прага 6, Чеська Республіка) про визнання недійсним правочину відмовити повністю.

2. Судові витрати позивача покласти на Державну організацію "Українське агентство з авторських та суміжних прав" (01001, м. Київ, вулиця Хрещатик, будинок 44, поверх 3; ідентифікаційний код: 31025266).

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом двадцяти днів з дня його проголошення безпосередньо до суду апеляційної інстанції. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Повний текст рішення складено 25.02.2021.

Суддя Г.П. Бондаренко - Легких