Вирок № 95130642, 24.02.2021, Лисичанський міський суд Луганської області

справа № 415/494/21

провадження № 1-кп/415/553/21

ВИРОК

Іменем України

"24" лютого 2021 р. м. Лисичанськ

Лисичанський міський суд Луганської області у складі:

головуючої судді Старікової М.М.,

за участі секретаря судового засідання Малахова В.В.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в приміщенні Лисичанського міського суду Луганської області кримінальне провадження, внесене до Єдиного державного реєстру досудових розслідувань за № 12020130240001620 від 28 листопада 2020 року у відношенні

ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , уродженця міста Лисичанська Луганської області, громадянина України, з базовою загальною середньою освітою, не одруженого, не працюючого, не є особою з інвалідністю, судимого: 18 лютого 2020 Лисичанським міським судом Луганської області за ч. 1 ст. 185 КК України до 2 років позбавлення волі, на підставі ст. 75 КК України, звільнений від відбування покарання з випробуванням з іспитовим строком на 1 рік, зареєстрованого та проживаючого за адресою: АДРЕСА_1

за обвинуваченням у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 185 КК України,

за участі сторін кримінального провадження:

прокурора Панасенка В.В.,

обвинуваченого ОСОБА_1

В С Т А Н О В И В:

14 квітня 2020 року, в ранковий час, більш точний час в ході досудового розслідування не встановлений, ОСОБА_1 , знаходячись у будинку своєї знайомої ОСОБА_2 за адресою: АДРЕСА_2 , керуючись раптово виниклим умислом на таємне викрадення чужого майна, з корисливих мотивів, шляхом вільного доступу, впевнившись, що за його діями ніхто не спостерігає, діючи повторно, таємно, із коридору будинку викрав: три пічні глухі плити, вартістю 174 гривні 72 копійки кожна (згідно висновку судової товарознавчої експертизи № СЕ-19/113-20/12546-ТВ від 30.12.2020), які належать ОСОБА_2 .

Заволодівши вказаним майном, ОСОБА_1 зник з місця скоєння кримінального правопорушення та у подальшому розпорядився ним на власний розсуд, чим завдав потерпілій ОСОБА_2 майнової шкоди на загальну суму 524 гривні 16 копійок.

Таким чином, ОСОБА_1 своїми умисними діями вчинив кримінальне правопорушення, передбачене ч. 2 ст. 185 КК України, а саме: таємне викрадення чужого майна (крадіжка), вчинене повторно.

В судовому засіданні обвинувачений ОСОБА_1 свою вину у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч.2 ст. 185 КК України при обставинах, викладених в обвинувальному акті, визнав повністю, та зазначив, що час, місце та спосіб вчинення ним інкримінованого йому органом досудового розслідування кримінального правопорушення, описаного в обвинувальному акті, викладені вірно та відповідають дійсності, і він їх в повному обсязі підтверджує. Суду пояснив, що 14.04.2020, у ранковий час, він прийшов до своєї знайомої ОСОБА_2 за адресою: АДРЕСА_2 , з якою раніше сумісно проживав, щоб позичити гроші в борг. Коли ОСОБА_2 пішла у другу кімнату, він з коридору даного будинку викрав три пічні плити, які здав до пункту металобрухту та на отримані гроші придбав продукти харчування. Під час досудового розслідування визнавав свою провину, зробивши для себе належні висновки, надавав правдиві свідчення про обставини вчинення ним злочину, зазначивши, що він скоїв крадіжку, у зв`язку з тим, що знаходиться у скрутному матеріальному стані. У скоєному щиро розкаявся, вину усвідомив та повністю визнав, просив пробачити його та суворо не наказувати, надавши шанс на виправлення. Майнову шкоду потерпілій відшкодував в повному обсязі.

Потерпіла ОСОБА_2 в судове засідання не з`явилася, надала до суду заяву, в якій просила розгляд кримінального провадження за обвинуваченням ОСОБА_1 провести без її участі, покарання останньому призначити на розсуд суду. Також надала суду заяву, в якій відмовилась від раніше заявленого цивільного позову у зв`язку з повним відшкодуванням майнової шкоди ОСОБА_1 та відсутності матеріальних претензій до останнього.

Враховуючи те, що обвинувачений в повному обсязі визнав свою вину у вчиненні інкримінованого йому органом досудового розслідування кримінального правопорушення при обставинах, викладених в обвинувальному акті, та, беручи до уваги те, що прокурор також не оспорював фактичні обставини подій, і судом встановлено, що учасники зазначеного кримінального провадження, в тому числі і обвинувачений, правильно розуміють зміст цих обставин та відсутні сумніви щодо добровільності їх позиції, роз`яснивши учасникам процесу положення ч. 3 ст.349 КПК України, відповідно до яких останні будуть позбавлені права оскаржити ці обставини в апеляційному порядку, вислухавши думку учасників судового провадження, які не заперечували проти розгляду кримінального провадження, в порядку, передбаченому ч. 3 ст. 349 КПК України, суд визнав недоцільним дослідження доказів щодо тих обставин провадження, які ніким не оспорюються.

Суд, допитавши обвинуваченого ОСОБА_1 , дослідивши матеріали кримінального провадження, що характеризують особу обвинуваченого, прийшов до висновку, що винуватість ОСОБА_1 у таємному викраденні чужого майна (крадіжки), вчиненого повторно, повністю доведена, а його дії суд кваліфікує за ч. 2 ст. 185 КК України.

Відповідно до п. 1 Постанови Пленуму Верховного Суду України №7 від 24.10.2003 «Про практику призначення судами кримінального покарання» при призначенні покарання в кожному випадку і щодо кожного підсудного, який визнається винним у вчиненні злочину, суди мають суворо додержуватися вимог ст. 65 КК України, стосовно загальних засад призначення покарання, оскільки саме через останні реалізуються принципи законності, справедливості, обґрунтованості та індивідуалізації покарання.

Призначаючи покарання, у кожному конкретному випадку суди мають дотримуватися вимог кримінального закону й зобов`язані враховувати ступінь тяжкості вчиненого злочину, дані про особу винного та обставини, що пом`якшують і обтяжують покарання. Таке покарання має бути необхідним і достатнім для виправлення засудженого та попередження нових злочинів, а згідно з п. 3 вищезазначеної Постанови, визначаючи ступінь тяжкості вчиненого злочину, суди повинні виходити з класифікації злочинів (ст. 12 КК України), а також із особливостей конкретного злочину й обставин його вчинення (форма вини, мотив і мета, спосіб, стадія вчинення, кількість епізодів злочинної діяльності, роль кожного зі співучасників, якщо злочин вчинено групою осіб, характер і ступінь тяжкості наслідків, що настали, тощо).

При призначенні обвинуваченому ОСОБА_1 покарання, суд, на підставі ст. 65 КК України, враховує:

- ступінь тяжкості вчиненого кримінального правопорушення, який відповідно до ст. 12 КК України відноситься до категорії нетяжких злочинів;

- особу винного, який не одружений, не працює, не є особою з інвалідністю, має постійне місце проживання, за яким характеризується задовільно (а.с.51), амбулаторну психіатричну допомогу у лікаря - психіатра м. Лисичанська не одержує (а.с. 42), на консультативному та диспансерному нагляді у лікаря нарколога не перебуває (а.с.43), раніше судимий (а.с.45);

- обставини, що пом`якшують і обтяжують покарання.

В якості обставин, що пом`якшують покарання обвинуваченого, згідно до ст. 66 КК України, суд визнає його щире каяття та повне визнання вини, а також добровільне відшкодування завданого збитку.

При цьому, суд враховує, що щире каяття характерне тим, що воно засновано на належній критичній оцінці особою своєї протиправної поведінки через визнання вини і готовність нести кримінальну відповідальність, тобто характеризує суб`єктивне ставлення винної особи до вчиненого кримінального правопорушення, яке виявляється в тому, що вона визнає свою провину, висловлює жаль з приводу вчиненого та бажання виправити ситуацію, що склалася.

У судовому засіданні обвинувачений свою вину визнав у повному обсязі, у вчиненому щиро розкаявся та неодноразово, в ході судового розгляду вибачався за вчинене та висловлював жаль з приводу вчиненого, критично оцінив свої дії, добровільно відшкодував завданий збиток, зауважив на тому, що готовий нести відповідальність за вчинене, що також свідчить про те, що особа розуміє тяжкість наслідків від своїх дій та щиро кається, дійсно бажає виправити ситуацію, що склалася з його вини.

Обставин, що обтяжують покарання обвинуваченого, згідно до ст. 67 КК України, суд не вбачає.

Суд не визнає у якості обставини, що обтяжує покарання обвинуваченого рецидив злочинів, зазначену в обвинувальному акті, оскільки відповідно до п. 19 Постанови № 7 Пленуму Верховного Суду України від 04 червня 2010 року «Про практику застосування судами кримінального законодавства про повторність, сукупність і рецидив злочинів та їх правові наслідки», якщо рецидив злочинів утворює одночасно їх повторність, яка передбачена у статті чи частині статті Особливої частини КК як ознака, що впливає на його кваліфікацію, то за змістом частини четвертої статті 67 КК України як повторність, так і рецидив злочинів суд не може ще раз враховувати при призначенні покарання як обставину, яка його обтяжує.

На підставі вищевикладеного, враховуючи:

-вимоги ст. 65 КК України про те, що особі, яка вчинила кримінальне правопорушення, має бути призначено покарання, необхідне і достатнє для її виправлення та попередження нових кримінальних правопорушень, і що більш суворий вид покарання з числа передбачених за скоєне кримінальне правопорушення призначається лише у випадку, якщо менш суворий вид покарання буде недостатнім для виправлення особи і попередження вчинення нею нових кримінальних правопорушень;

-беручи до уваги дані про особу обвинуваченого та його репутацію, який на час вчинення кримінального правопорушення не працював, єдиного джерела доходів не мав, маючи незняту та непогашену судимість за вчинення умисного кримінального правопорушення, належних висновків для себе не зробив, на шлях виправлення не став, та знову у період невідбутого покарання, призначеного вироком Лисичанського міського суду Луганської області від 18.02.2020 вчинив нове умисне корисливе кримінальне правопорушення, яке відповідно до ст. 12 КК України, відноситься до категорії нетяжких злочинів, що свідчить про антисоціальну спрямованість особи обвинуваченого, його схильність до вчинення кримінальних правопорушень, а тому суд вважає, що виправлення обвинуваченого ОСОБА_1 можливе лише із застосуванням покарання, пов`язаного з реальним його відбуттям - у виді обмеження волі, в межах, передбачених санкцією ч. 2 ст. 185 КК України. З урахуванням вищевказаного, підстав для призначення менш суворого виду покарання, передбаченого санкцією ч. 2 ст. 185 КК України, на думку суду, відсутні.

При цьому, суд, з урахуванням загальних засад призначення покарання: законності, справедливості, обґрунтованості та індивідуалізації, враховуючи обставини, що пом`якшують покарання обвинуваченого: повне визнання вини, щире каяття винного та добровільне відшкодування завданого збитку, поведінку обвинуваченого після вчинення кримінального правопорушення, який усвідомлюючи свою провину, зробивши належні висновки, в судовому засіданні вибачався за вчинене, надавши правдиві свідчення про обставини вчиненого ним кримінального правопорушення, які повністю викривають його у вчиненому злочині, дав критичну оцінку своїм кримінальним протиправним діянням, виказав готовність нести кримінальну відповідальність, внаслідок вчиненого кримінального правопорушення тяжких наслідків не настало, беручи до уваги думку потерпілої ОСОБА_2 , яка щодо призначення покарання обвинуваченому посилалася на розсуд суду, не маючи матеріальних претензій у зв`язку з повним відшкодуванням збитків, а також те, що обвинувачений має постійне місце проживання, за яким характеризується задовільно, підстав для призначення обвинуваченому ОСОБА_1 максимальної міри покарання у виді обмеження волі, передбаченої санкцією ч. 2 ст. 185 КК України, або найбільш суворої - у виді позбавлення волі, суд не вбачає.

На переконання суду, таке покарання буде необхідним для виправлення обвинуваченого, запобігання вчиненню нових кримінальних правопорушень, відповідатиме особі обвинуваченого та є достатнім, для досягнення, відповідно до ст. 50 КК України мети покарання.

Обставин, які б суттєво знижували ступінь тяжкості вчинених злочинів та являлись передумовою для застосування вимог ст. 69 КК України судом не встановлено.

Крім того, як вбачається з матеріалів кримінального провадження обвинувачений ОСОБА_1 дане кримінальне правопорушення вчинив в період невідбутого покарання за вироком Лисичанського міського суду Луганської області від 18 лютого 2020 року, яким останнього було визнано винним у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 185 КК України та засуджено до 2 років позбавлення волі, із застосуванням ст. 75 КК України, зі звільненням від відбування призначеного покарання з випробуванням з іспитовим строком на 1 рік, який ухвалою Лисичанського міського суду Луганської області від 23.11.2020 приведено у відповідність до вимог Закону України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо спрощення досудового розслідування окремих категорій кримінальних правопорушень» від 22 листопада 2018 року №2617-VIII та відповідно до якої ОСОБА_1 вважається засудженим за ч. 1 ст. 185 КК України, з призначенням йому покарання у виді 4 (чотирьох) років обмеження волі, на підставі ст. 75 КК України звільнений від відбування призначеного покарання з випробуванням з іспитовим строком на 1 (один) рік, суд вважає за необхідне застосувати правила ст. 71 КК України, призначивши обвинуваченому ОСОБА_1 остаточне покарання, за сукупністю вироків, частково приєднавши до призначеного за цим вироком покарання, покарання призначене вироком Лисичанського міського суду Луганської області від 18 лютого 2020 року.

При цьому суд враховує правову позицію викладену у п. 10 абз. 4 Постанови Пленуму Верховного Суду України № 7 від 24.10.2003 року «Про практику призначення судами кримінального покарання», відповідно до якої, виходячи з положень частини 2 статті 75 КК України, а також змісту частини 3 статті 78 КК України, у разі вчинення особою під час іспитового строку нового злочину суди мають розцінювати це як порушення умов застосування статті 75 КК про звільнення від відбування покарання з випробуванням і призначати покарання за сукупністю вироків на підставі ст.71 КК України. У таких випадках повторне звільнення від відбування покарання є неприпустимим, а тому підстав для призначення обвинуваченому ОСОБА_1 покарання із застосуванням ст.75 КК України - зі звільненням від відбування покарання з випробуванням, суд не вбачає.

Підстав для обрання запобіжного заходу до набрання вироком законної сили у відношенні обвинуваченого ОСОБА_1 суд не вбачає, клопотання про обрання запобіжного заходу від сторони обвинувачення на розгляд суду не надходили.

Початок строку відбування покарання обвинуваченому ОСОБА_1 , відповідно до ст. 58 Кримінально - виконавчого кодексу України, слід обчислювати з дня прибуття і постановки засудженого ОСОБА_1 на облік у виправному центрі.

Потерпілою ОСОБА_2 до початку судового розгляду в порядку, передбаченому ст.128 КПК України було заявлено цивільний позов про стягнення з обвинуваченого ОСОБА_1 на її користь майнової шкоди, завданої вчиненням кримінального правопорушення в сумі 524 грн. 16 коп.

Від цивільного позивача до суду надійшла заява про відмову від позову.

Про наслідки прийняття судом відмови та закриття провадження у справі цивільного позивача попереджено.

Суд вважає можливим прийняти відмову цивільного позивача від позову, оскільки вона не суперечить закону та не порушує нічиїх прав та інтересів, що захищаються законом.

Відповідно до ч. 3 ст. 206 ЦПК України, у разі відмови позивача від позову суд постановляє ухвалу про закриття провадження у справі.

Відповідно до ст. 122, ч. 2 ст. 124 КПК України процесуальні витрати на залучення експертів у зв`язку з проведенням в рамках досудового розслідування кримінального провадження стосовно ОСОБА_1 :

- судової товарознавчої експертизи № СЕ-19/113-20/12546-ТВ від 30.12.2020 (а.с.33-36), що згідно довідки Луганського НДЕКЦ (а.с. 32) складають 817 (вісімсот сімнадцять) грн. 25 коп., підлягають стягненню з обвинуваченого на користь держави (отримувач ГУК у Луганській обл./МТГ м. Лисичанськ/24060300 код ЄДРПОУ 37991110, банк - Казначейство України (ЕАП), рахунок UA468999980313070115000012491, код класифікації доходів бюджету 24060300).

Речові докази у кримінальному провадженні відсутні.

Керуючись ч. 3 ст. 349, ст. 368-370, ст. 373, ст. 374 КПК України, суд, -

УХВАЛИВ:

ОСОБА_1 визнати винуватим у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 185 КК України та призначити йому покарання у виді обмеження волі строком на 4 (чотири) роки.

На підставі ст. 71 КК України, до призначеного за даним вироком покарання, частково приєднати невідбуте покарання за вироком Лисичанського міського суду Луганської області від 18 лютого 2020 року, який ухвалою Лисичанського міського суду Луганської області від 23.11.2020 приведено у відповідність до вимог Закону України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо спрощення досудового розслідування окремих категорій кримінальних правопорушень» від 22 листопада 2018 року №2617-VIII, у виді 1 (одного) місяця обмеження волі і, визначити ОСОБА_1 остаточне покарання, за сукупністю вироків, - у виді обмеження волі на строк 4 (чотири) роки 1 (один) місяць.

Запобіжний захід обвинуваченому ОСОБА_1 до набрання вироком законної сили не обирати.

Початок строку відбування покарання обвинуваченому ОСОБА_1 обчислювати з дня прибуття і постановки засудженого на облік у виправному центрі.

Прийняти відмову ОСОБА_2 від позову.

Відповідно до ч. 3 ст. 206 ЦПК України провадження за позовом ОСОБА_2 про стягнення з ОСОБА_1 на її користь майнової шкоди, завданої вчиненням кримінального правопорушення в сумі 524 грн. 16 коп. закрити, у зв`язку з відмовою цивільного позивача від позову.

Стягнути з ОСОБА_1 на користь держави процесуальні витрати на залучення експертів у зв`язку з проведенням судової товарознавчої експертизи № СЕ-19/113-20/12546-ТВ від 30.12.2020 у сумі 817 (вісімсот сімнадцять) грн. 25 коп. (отримувач ГУК у Луганській обл./МТГ м. Лисичанськ/24060300 код ЄДРПОУ 37991110,банк - Казначейство України (ЕАП), рахунок UA468999980313070115000012491, код класифікації доходів бюджету 24060300).

На вирок суду протягом 30 днів з дня його проголошення може бути подана апеляційна скарга до Луганського апеляційного суду через Лисичанський міський суд Луганської області.

Відповідно до ч. 2 ст. 394 КПК України цей вирок не може бути оскаржений в апеляційному порядку з підстав заперечення обставин, які ніким не оспорювалися під час судового розгляду і дослідження яких було визнано судом недоцільним відповідно до положень частини третьої статті 349 КПК України.

Вирок набирає законної сили після спливу закінчення строку подання апеляційної скарги, встановленого ч. 2 ст. 395 КПК України, якщо таку скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги вирок суду, якщо його не скасовано, набирає законної сили після ухвалення рішення судом апеляційної інстанції.

Копію вироку суду негайно після його проголошення вручити обвинуваченому, прокурору та направити потерпілій в порядку, визначеному ст. 376 КПК України.

Суддя: М.М. Старікова