Рішення № 95124960, 24.02.2021, Охтирський міськрайонний суд Сумської області

Справа № 583/4643/20

2/583/176/21

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

24 лютого 2021 року Охтирський міськрайонний суд Сумської області в складі:

головуючого-судді Сидоренка Р.В.,

за участю секретаря Шаміладзе В.В.,

позивача ОСОБА_1 ,

її представника, адвоката Калантаєнка С.В.,

відповідача ОСОБА_2 ,

його представника, адвоката Розторгуєвої В.Б.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду №5 в м. Охтирці цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , про визнання заповіту не дійсним -

ВСТАНОВИВ:

14.12.2020 року позивач звернулася до суду із позовом до відповідача про визнання недійсним заповіту, в якому просить суд визнати не дійсним заповіт складений 18 січня 2019 року ОСОБА_3 на користь ОСОБА_2 та посвідчений приватним нотаріусом Охтирського міського нотаріального округу Багацькою О.М., що зареєстрований за №20. Свої вимоги мотивує тим, що ІНФОРМАЦІЯ_1 померла її свекруха ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_2 . Після її смерті відкрилася спадщина, що складається з всього належного їй за життя майна, в т.ч. житлового будинку за адресою: АДРЕСА_1 . У неї є син ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_3 .. Померлій ОСОБА_3 він приходився рідним онуком. Син проживає із нею і перебуває на її повному утриманні. Після смерті ОСОБА_3 в 2019 році в межах піврічного строку для прийняття спадщини звернулась до Приватного нотаріуса Охтирського міського нотаріального округу Багацької О.М. Після звернення до приватного нотаріуса, їй стало відомо, що спадкодавець за життя склала заповіт, про те, що на випадок своєї смерті заповідає все своє майно відповідачу ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_4 . 18 січня 2019 року цей заповіт посвідчений приватним нотаріусом Охтирського міського нотаріального округу Багацькою О.М. Заповіт порушує права її сина, як спадкоємця. Піддає сумніву, що хвора бабуся склала заповіт, якщо стан її здоров`я був незадовільним та вона потребувала стороннього нагляду, у зв`язку із чим користувалася допомогою. Також, у зв`язку із незадовільним станом здоров`я незадовго до смерті спадкодавець перебувала лише за місцем свого проживання. Вищевказані документи в їх сукупності свідчать, що бабуся з онуком регулярно і на постійній основі спілкувались. Онук приїздив до неї в гості, спілкувався з нею, а вона цікавилась його вихованням, відвідувала його в навчальному закладі, дарувала подарунки. Не зазначення жодним чином онука при складанні оспорюваного заповіту в сукупності з іншими обставинами вказує на наявність обставин, передбачених ст. 203 та 1257 ЦК України. За життя бабуся любила свого онука, неодноразово говорила, що він буде її спадкоємцем. Дарувала йому подарунки, підтримувала з ним прихильні відносини. Всі ці дії свідчили, що її волевиявлення було спрямовано на користь онука. Незадовго до смерті вона внаслідок даного оспорюваного заповіту позбавила онука спадщини, відписавши її чоловіку, який раніше відношення до її сім`ї не мав. В зв`язку із хворобою незадовго до смерті сталось погіршення здоров`я спадкодавця. Відповідач ввійшов у довіру до неї, обіцяв, що буде опікуватись. Допомоги належної їй не надав. ОСОБА_5 вона одна, без сторонньої допомоги. Коли їй стало погано, нікому було і швидку викликати. Стверджує, що згідно зі статтею 1257 ч. 2 та ст.203 ч. 3 ЦК України є підстави суду визнати заповіт недійсним, так як волевиявлення заповідача не було вільним та не відповідало його волі, що в силу ст.225 ч. 1 ЦК України заповідач в момент складання заповіту не усвідомлювала значення своїх дій та не могла ними керувати.

В судовому засіданні позивач та її представник заявлені вимоги підтримали із підстав викладених у позовній заяві, просили позов задовольнити.

Відповідач та її представник позов не визнали. 13.01.2021 на адресу суду надійшов відзив в якому викладене позиція сторони відповідача із зазначенням законності форми та змісту складеного заповіту та про недоведеність належними доказами факт перебування спадкодавця на момент складення заповіту в такому стані, що вона не спроможна була розуміти значення своїх дій та керувати ними.

У судовому засіданні в якості свідка був допитаний відповідач ОСОБА_2 , який пояснив, що волевиявлення померлої ОСОБА_3 відповідало її внутрішній волі. Це рішення вона прийняла свідомо внаслідок поганих стосунків між нею та позивачкою, що склались між ними на після смерті її сина. Так позивач постійно перешкоджала бабусі бачитись та спілкуватись з онуком, останнім часом взагалі не відчувала від них будь-якої матеріальної або моральної підтримки. Єдиною людиною, яка підтримала її в останні роки життя, був він. У день складання заповіту зранку ОСОБА_3 попросила у нього паспорт, а вже ввечері повідомила про те, що склала на нього заповіт, в якості подяки за постійну турботу та піклування за нею. Йому було відомо про те, що попередній заповіт був вкладений нею на онука і він говорив їй щоб вона подумала перед прийняттям остаточного рішення, оскільки стосунки з невісткою та онуком можливо налагодити. Однак неодноразові намагання з її боку вирішити дане питання з позивачем виявились невдалими. Вона була розчарована цим фактом і в останні роки життя говорила, що втратила родичів, і він для неї є найріднішою людиною. Померла хворіла на серцеве захворювання, діабет, проте до самого кінця життя перебувала в здоровому глузді. Вона зробила розпорядження на випадок своєї смерті в листі, який залишила йому. Зміст даного листа також свідчить про ясний стан свідомості померлої аж до кінця її життя.

Суд, вислухавши пояснення учасників процесу, покази свідків, перевіривши матеріали справи та дослідивши надані докази, прийшов до наступного.

Судом установлені такі факти та відповідні їм правовідносини.

Позивач ОСОБА_1 є колишньою невісткою ОСОБА_3 , яка померла ІНФОРМАЦІЯ_1 , що підтверджується свідоцтвом про смерть від 10 червня 2019 року, серія НОМЕР_1 . (а.с. 83)

Після смерті ОСОБА_3 відкрилася спадщина на будинок із господарськими спорудами за адресою: АДРЕСА_2 , який належав їй на праві приватної власності згідно свідоцтва про право власності виданого Охтирською державною нотаріальною конторою 19.01.2005 за реєстровим №1-29; свідоцтва про право на спадщину виданого Охтирською міською державною нотаріально конторою 19.01.2005 за реєстровим №1-30, свідоцтва про право на спадщину виданого приватним нотаріусом Охтирського міського нотаріального округу Ковальчук М.В. 20.08.2013 за реєстровим №1582.

Померла ОСОБА_3 була зареєстрована та проживала за адресою: АДРЕСА_2 .

За життя (11.11.2014 р.) ОСОБА_3 склала заповіт посвідчений приватним нотаріусом Ковальчуком С.П., яким на випадок своєї смерті все своє майно, яке буде належати їй на час смерті і на яке вона за законом матиме право, заповідала онуку ОСОБА_4 (а.с. 34)

В подальшому (18.01.2019 р.) ОСОБА_3 склала заповіт посвідчений приватним нотаріусом Охтирського міського нотаріального округу Багацькою О.М. та зареєстрований за №20, яким на випадок своєї смерті все своє майно, яке буде належати їй на час смерті і на яке вона за законом матиме право, заповідала ОСОБА_2 (а.с. 8).

Після смерті ОСОБА_3 , яка померла ІНФОРМАЦІЯ_1 , приватним нотаріусом Охтирського міського нотаріального округу Багацькою О.М. заведена спадкова справа №81/2019 за заявами відповідача ОСОБА_2 від 13.06.2019 про прийняття спадщини за заповітом, та позивача ОСОБА_1 в інтересах свого сина ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , про прийняття спадщини за законом, яка була подана також 13 червня 2019 року

Рішенням Охтирського міськрайонного суду Сумської області від 16.06.2020, справа № 583/586/20, визнане частково недійсним свідоцтво про право на спадщину за законом від 20.08.2013 року видане ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , приватним нотаріусом Охтирського міського нотаріального округу Сумської області Ковальчук Валентиною Миколаївною, зареєстроване в реєстрі за номером 1582 (спадкова справа №30/2013) в частині 1/8 частини житлового будинку з відповідною частиною господарських споруд, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_2 . Визнано за ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , проживаючим за адресою: АДРЕСА_3 , в порядку спадкування після смерті ОСОБА_6 , який помер ІНФОРМАЦІЯ_5 , право власності на 1/8 частину житлового будинку літ. «А, а,а1» житловою площею 52, 1 м2, загальною площею 92,9 м2 з відповідною частиною господарських споруд: погріб «а2», сарай з прибудовою «Б,б», гараж «В», огорожа №1-2, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_2 .

Згідно свідоцтва про право на спадщину за заповітом від 15.09.2020 зареєстрованого у реєстрі за №459 та виданого приватним нотаріусом Охтирського міського нотаріального округу Багацькою О.М. ОСОБА_2 в порядку спадкування за заповітом після смерті ОСОБА_3 успадкував 7/8 частини житлового будинку із господарчими спорудами за адресою: АДРЕСА_2 (а.с. 82).

Згідно з вимогами ч. ч. 1, 2, 3, ст. 12 ЦПК України, цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін.

Сторони та інші особи, які беруть участь у справі, мають рівні права щодо подання доказів, їх дослідження та доведення перед судом їх переконливості.

Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

Відповідно до ч. 1, ст. 13 ЦПК України, суд розглядає цивільні справи не інакше як за зверненням фізичних чи юридичних осіб, в межах заявлених ними вимог і на підставі доказів сторін та інших осіб, які беруть участь у справі.

Згідно з положеннями ст. 81 ЦПК України, кожна сторона зобов`язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Докази подаються сторонами та іншими особами, які беруть участь у справі.

Доказуванню підлягають обставини, які мають значення для ухвалення рішення у справі і щодо яких у сторін та інших осіб, які беруть участь у справі, виникає спір.

Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Відповідно до ст. 203 ЦК України, зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам.

Особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності.

Волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі.

Правочин має вчинятися у формі, встановленій законом.

Правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.

Згідно з ч. 1 ст. 205 ЦК України, правочин може вчинятися усно або в письмовій формі. Сторони мають право обирати форму правочину, якщо інше не встановлено законом.

Згідно зі ст. 1233 ЦК України заповітом є особисте розпорядження фізичної особи на випадок своєї смерті.

За змістом ст. 1234 ЦК України право на заповіт має фізична особа з повною цивільною дієздатністю. Право на заповіт здійснюється особисто. Вчинення заповіту через представника не допускається.

Відповідно до положень статті 1254 ЦК України заповідач має право у будь-який час скласти новий заповіт. Заповіт, який було складено пізніше, скасовує попередній заповіт повністю або у тій частині, в якій він йому суперечить. Кожний новий заповіт скасовує попередній і не відновлює заповіту, який заповідач склав перед ним. Якщо новий заповіт, складений заповідачем, був визнаний недійсним, чинність попереднього заповіту не відновлюється, крім випадків, встановлених статтями 225 і 231 цього Кодексу.

Згідно з ч. 1 ст. 225 ЦК України правочин, який дієздатна фізична особа вчинила у момент, коли вона не усвідомлювала значення своїх дій та (або) не могла керувати ними, може бути визнаний судом недійсним за позовом цієї особи, а в разі її смерті - за позовом інших осіб, чиї цивільні права або інтереси порушені.

Згідно роз`яснень, викладених в п. 16 Постанови Пленуму Верховного Суду України "Про судову практику розгляду справ про визнання правочинів недійсними" від 06 листопада 2009 року №9, правила статі 225 ЦК України поширюються на ті випадки, коли немає законних підстав для визнання громадянина недієздатним, однак є дані про те, що він перебував у такому стані, коли не міг розуміти значення своїх дій або керувати ними (тимчасовий розлад, нервове зворушення, тощо). Розгляд вимог про визнання заповіту саме з цих підстав здійснюється з урахуванням як висновку судово-психіатричної експертизи, так і інших доказів, що підтверджують чи спростовують доводи позивача про те, що саме в момент складання заповіту особа не розуміла значення своїх дій і не могла ними керувати.

При розгляді справ за позовами про визнання недійсними заповітів на підставі статті 225, частини другої статті 1257 ЦК України, суд, відповідно до статті 105 ЦПК, за клопотанням хоча б однієї зі сторін зобов`язаний призначити посмертну судово-психіатричну експертизу. Висновок такої експертизи має стосуватися стану особи саме на момент вчинення правочину.

Однак зазначене клопотання сторонам не заявлялось. Не бажання заявляти таке клопотання сторона позивача пояснює як значною вартістю експертного дослідження, так і відсутністю будь-яких відомостей про наявність у померлої за життя психічних захворювань.

За клопотанням сторони позивача у судовому засіданні були допитані ряд свідків.

Допитана як свідок ОСОБА_7 , яка близько за 1 рік до смерті надавала соціальну допомогу спадкодавці за місцем її мешкання, пояснила наступне. ОСОБА_3 дійсно мала хворе серце, наливались ноги, проте завжди у спілкуванні була адекватною. В розмовах згадувала онука. Бачила в господарстві інколи відповідача, який допомагав бабусі по господарству.

Свідок ОСОБА_8 , яка мешкає по сусідству із спадкодавцем, пояснила, що напередодні смерті ОСОБА_3 проходили повз її будинок та через відчинене вікно почули стогін всередині. Лікарі швидкої заходили в будинок в присутності поліції. До неї приїжджали багато людей. Померлу характеризує як адекватну та гарну жінку.

Свідок ОСОБА_9 , також підтвердила ті обставини, що померла була адекватною людиною, любила онука. Вона користувалась скутером і за декілька років до смерті впала із нього та пошкодила ногу. Страждала на серцеве захворювання. Говорила, що відпише господарство на онука, однак пізніше говорила, що забере, а віддасть скутер.

Свідок ОСОБА_10 , яка була вчителем сина позивача, пояснила, що померла бабуся завжди опікувалась онуком, разом із батьком відвідували його і в садочку, і в подальшому у школі. Привозили подарунки, солодощі, влаштовували свята для дітей.

Свідок ОСОБА_11 також підтвердив, що бабуся за життя любила онука, відвідувала його у школі, дарувала подарунки, в т.ч. і коштовні. Фізичний та психічний стан померлої за життя описати не може так як не спілкувався із нею особисто через конфлікт.

Свідок ОСОБА_12 пояснив, що він особисто надавав правову допомогу позивачці під час її спорів із померлою свекрухою та колишнім чоловіком з приводу визначення місця проживання дитини. Померла хотіла відібрати дитину у матері, проте у неї це не вийшло. Йому відомо, що остання надавала допомогу людям молитвами, приймала їх за місцем мешкання. Вона була дуже релігійною людиною і не могла самостійно і свідомо прийняти рішення про позбавлення онука спадщини. Із наданих йому позивачкою матеріалів та виходячи із особистих спостережень ставить під сумнів адекватність померлої за життя при прийнятті нею рішення про складення заповіту на сторонню особу.

Надаючи оцінку показам зазначених свідків суд виходить того, що їхні доводи про те, що заповіт міг складатись поза волею заповідача, є припущеннями, які не підтверджуються у суді будь-якими іншими достатніми, належними та допустимими доказами. Сама по собі наявність серйозних хвороб у заповідача не дає суду підстави зробити висновок про не усвідомлення нею своїх дій при складанні правочину.

За клопотанням сторони відповідача у судовому засіданні було також допитано ряд свідків.

Допитана як свідок ОСОБА_13 , сестра відповідача, пояснила, що її брат опікувався нею, доглядав, а після смерті поховав, організовував поминки, поставив пам`ятник.

Допитана як свідок ОСОБА_14 , що померлу знає на протязі 20 років. Підтверджує ту обставину, що померла любила онука та складала на його ім`я заповіт. Згодом у неї стосунки із невісткою та онуком зіпсувались, бо вони не бажали спілкуватись із нею. Коли у її житті з`явився відповідач, то померла із нею радилась та говорила, що вона була дуже задоволена із того, що той опікувався нею, розмірковувала над тим, щоб заповіт скласти вже на його ім`я. У померлої були проблеми із серцем, однак вона постійно була при здоровому глузді.

Свідок ОСОБА_15 також пояснила, що товаришувала з померлою. Остання заповіт склала на ім`я відповідача, бо той опікувався нею. Невістка та онук відмовились від спілкування з бабусею. Наполягає на тому, що психологічний стан померлої за життя був прекрасним, однак вона хворіла фізично.

Допитана як свідок ОСОБА_16 пояснила, що була відвідувачем померлої та потоваришувала із нею, спілкувались, як особисто, так і по телефону. Померла любила онука та склала на нього заповіт. Однак ані невістка, ані онук не спілкувались із нею, через це вона говорила, що буде шукати людину, яка її догляне в останні часи. У телефонній розмові повідомляла, що складе заповіт на іншу людину, бо родичам виявилась не потрібною. До останнього дня життя померла була адекватною, врівноваженою.

Допитана як свідок ОСОБА_17 пояснила, що із померлою товаришували на протязі близько 20 років. Зустрічались та спілкувались приблизно раз на місяць і вона була обізнана із усіма проблемами у житті останньої. ОСОБА_3 тяжко переносила розлучення сина та невістки і неможливість спілкування з онуком, якого дуже любила, оскільки невістка чинила їй перешкоди у цьому. Знає про те, що між померлою та позивачкою були суди з приводу порядку спілкування та визначення місця проживання онука. Після смерті сина невістка з онуком деякий час підтримували спілкування з бабусею, однак згодом припинили і вона залишилась самотньою. Вона у березні 2019 запрошувала ОСОБА_3 на святкування свого дня народження. Під час застілля у ході розмови ОСОБА_3 повідомила що склала заповіт на відповідача. Це їх дуже здивувало. Однак ОСОБА_3 відповіла, що заморилась боротися за онука, принижуватись, відчуває себе одинокою. Однак відповідача відчула членом родини, який опікується нею. Із розмови зробила висновок про те, що це був мотивований свідомий вибір померлої, оскільки вона психічно і психологічно була здоровою людиною.

Із показів свідків запрошених сторонами не здобуто будь-яких доказів, які б поза розумним сумнівом вказували на те, що померла за життя у момент посвідчення заповіту була абсолютно не спроможна розуміти значення своїх дій. До показів свідка ОСОБА_12 щодо психічного стану померлої суд відноситься критично, адже вони ґрунтуються на його особистих припущеннях і не підтверджені будь-якими об`єктивними фактами.

У судовому засіданні також були досліджені підтверджуючі матеріали, що підтверджують наявність між позивачкою та померлою і її сином конфлікту з приводу спілкування з онуком, участі у його вихованні та визначенні місця його проживання, та лист складений померлою незадовго до смерті, зміст якого свідчить про те, що він складений психічно здоровою людиною.

Дані докази повністю узгоджуються із показами свідків та дають суду підстави зробити висновок про наявність у померлої суб`єктивно мотивованого свідомого волевиявлення на складання заповіту на ім`я відповідача.

Отже, при розгляді даної справи суд приходить до висновку, що позивачкою не надано суду належних та допустимих доказів, які б підтверджували наявність обставин, на які ОСОБА_18 посилається в своїй позовній заяві.

Як роз`яснив у своїй правовій позиції № 6-2833цс16 від 13.03.2017 року Верховний Суд України для визначення наявності стану, в якому громадянин не міг розуміти значення своїх дій або керувати ними (тимчасовий психічний розлад, нервове потрясіння та ін.) на момент укладення угоди, суд призначає судово-психіатричну експертизу. Вимоги про визнання угоди недійсною з цих підстав вирішуються з урахуванням як висновку судово-психіатричної експертизи, так і інших доказів, що підтверджують чи спростовують доводи про те, що в момент укладення угоди особа не розуміла значення своїх дій та не могла керувати ними.

Позивачка посилається на те, що ОСОБА_3 в момент вчинення правочину не могла розуміти значення своїх дій у зв`язку з віком та хворобою. В той же час достатніх доказів на підтвердження даних обставин суду не надано.

Як вбачається з постанови Верховного Суду України № 6-9цс12 від 29.02.2012 р. підставою для визнання правочину недійсним за ст. 225 ЦК України може бути лише абсолютна неспроможність особи в момент вчинення правочину розуміти значення своїх дій та (або) керувати ними і в основу рішення суду про недійсність правочину не може покладатися висновок експертизи, який ґрунтується на припущеннях. Таким чином сама по собі наявність вікових хвороб не може бути свідченням відсутності у особи розуміння значення своїх дій.

Інші доводи позивача, якими та обґрунтовує недійсність заповіту в поданій нею заяві від 23.02.2021, суд не бере до уваги, оскільки вони не були вказані у позовній заяві в межах якої проводиться судовий розгляд. Оспорювати правочин з інших підстав позивач не позбавлена права в іншому провадженні.

Таким чином, з`ясувавши фактичні обставини справи та перевіривши їх доказами, суд уважає, що необхідно відмовити в задоволенні позову ОСОБА_1 в зв`язку з його необґрунтованістю, а понесені нею судові витрати залишити без відшкодування.

На підставі викладеного та керуючись ст. ст. 11-13, 89, 133, 141, 258-259, 263-265, 267-268, 354 ЦПК України, суд, -

В И Р І Ш И В :

У задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , про визнання заповіту не дійсним відмовити.

Судові витрати залишити за позивачем без відшкодування.

Рішення може бути оскаржене до Сумського апеляційного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

До початку функціонування Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи апеляційна скарга подається учасниками справи через Охтирський міськрайонний суд Сумської області.

Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення або у разірозгляду справи без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення. Учасник справи, якому повне рішення не було вручене у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.

Суддя Охтирського міськрайонного суду Р.В.Сидоренко