Рішення № 95121199, 24.02.2021, Лівобережний районний суд міста Маріуполя (до 25.04.2025 - Орджонікідзевський районний суд м. Маріуполя)

Справа №265/7182/20

Провадження №2/265/337/21

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

24 лютого 2021 року місто Маріуполь

Орджонікідзевський районний суд міста Маріуполя Донецької області у складі:

головуючого судді - Козлова Д. О.,

за участі секретаря - Дрьомової О. В.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду справу № 265/7182/20 за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Довіра та гарантія» до ОСОБА_1 про звернення стягнення на предмет іпотеки, -

В С Т А Н О В И В:

Представник позивача звернувся до суду 4 листопада 2020 року поштою із вказаним позовом до відповідача про звернення стягнення на предмет іпотеки, в обґрунтування якого посилався на те, що 16 лютого 2007 року між ЗАТ «ОТП Банк», правонаступником якого є ПАТ «ОТП Банк», та ОСОБА_1 укладено кредитний договір № СМ-SME102/036/2007, за яким позичальник отримав кредит в розмірі 71000 доларів США, для забезпечення виконання зобов`язань за яким 16 лютого 2007 року між банком та ОСОБА_1 укладено договір іпотеки № РМ-SME102/036/2007, посвідчений нотаріально, реєстр № 596, відповідно до якого предметом іпотеки є нежитлові приміщення № 11, АДРЕСА_1 , належні відповідачу та оцінені сторонами угоди в сумі 717100 грн. В подальшому 2 серпня 2010 року Орджонікідзевським районним судом міста Маріуполя Донецької області ухвалено рішення, яким стягнуто з ОСОБА_1 та ПП «Міраж-плюс» на користь ПАТ «ОТП Банк» в рахунок погашення заборгованості за таким кредитним договором від 16 лютого 2007 року за тілом кредиту 62248,14 доларів США, за відсотками 7973,13 доларів США, за пенею 156484,10 грн., за штрафом 75 грн. та судовий збір в сумі 1700 грн. 18 березня 2011 року між ПАТ «ОТП Банк» та ТОВ «ОТП Факторинг Україна» укладено договір купівлі-продажу кредитного портфелю, за яким право грошової вимоги за кредитним договором № CM-SME102/036/2007 від 16 лютого 2007 року перейшло до ТОВ «ОТП Факторинг Україна». В подальшому 8 вересня 2017 року між ТОВ «ОТП Факторинг Україна» та ТОВ «ФК «Довіра та гарантія» укладено договір факторингу, відповідно до якого право вимоги за кредитним договором № CM-SME102/036/2007 від 16 лютого 2007 року перейшло до позивача. Також 18 березня 2011 року між ПАТ «ОТП Банк» та ТОВ «ОТП Факторинг Україна» було укладено договір про відступлення права вимоги, відповідно якого ТОВ «ОТП Факторинг Україна» набуло статусу іпотекодержателя відносно предмета іпотеки за договором іпотеки № РМ-SME102/036/2007, а вже 26 грудня 2017 року між ТОВ «ОТП Факторинг Україна» та ТОВ «ФК «Довіра та гарантія» укладено договір відступлення прав за договорами іпотеки, відповідно до умов якого позивач набув статусу іпотекодержателя предмету іпотеки за договором іпотеки № РМ-SME102/036/2007. Також 23 жовтня 2019 року ухвалою суду було проведено заміну стягувача, ПАТ «ОТП Банк», на його правонаступника ТОВ «ФК «Довіра та Гарантія» у виконавчому провадженні за виконавчими листами, виданими на підставі згаданого рішення Орджонікідзевського районного суду міста Маріуполя Донецької області від 2 серпня 2010 р. Через те, що після ухвалення такого рішення суду зобов`язання за кредитним договором відповідачем не виконано, борг не погашено та він складає за тілом кредиту 62248,14 доларів США, за відсотками 7973,13 доларів США, за пенею 156484,10 грн., за штрафом 75 грн., позивач, як новий кредитор та іпотекодержатель, просив суд звернути стягнення на предмет іпотеки в межах частини суми боргу відповідача за кредитним договором № CM-SME102/036/2007 від 16 лютого 2007 року, яка дорівнює 717100 грн. Додавав, що оскільки розділом 7 договору іпотеки № РМ-SME102/036/2007 визначено, що після прийняття рішення про звернення стягнення на предмет іпотеки з метою отримання продукції, плодів та доходів, забезпечення належного господарського використання переданого в іпотеку нерухомого майна згідно з його цільовим призначенням предмет іпотеки на підставі рішення суду може бути переданий іпотекодержателю в управління на період до його реалізації, а продукція, плоди і доходи, отримані в результаті управління предметом іпотеки, спрямовуються на задоволення забезпечених іпотекою вимог іпотекодержателя. Отже, на підставі переліченого просив суд в рахунок часткового погашення заборгованості ОСОБА_1 перед ТОВ «ФК «Довіра та гарантія» за кредитним договором № CM-SME-102/036/2007 від 16 лютого 2007 року у розмірі 717100 грн. звернути стягнення на нежитлові приміщення АДРЕСА_2 , а також з метою отримання продукції, плодів та доходів, забезпечення належного господарського використання передати предмет іпотеки в управління позивачу з його вилученням у відповідача, а також зі стягненням з ОСОБА_1 на користь позивача судових витрат.

Не погоджуючись із заявленими вимогами, відповідач, ОСОБА_1 , надав суду письмовий відзив, де вказував, що заперечує проти звернення стягнення на предмет іпотеки за вказаною у позові ціною та проти передачі предмету іпотеки в управління позивачу, наводячи процесуальні порушення з боку представників позивача при подані позовної заяви до суду. Просив суд відмовити у позові.

Представник позивача надав суду відповідь на відзив ОСОБА_1 , де вказував, що відповідачем порушено строк на подачу відзиву, а позивач, у свою чергу, надав суду до справи витребувану копію договору відступлення прав за договором іпотеки від 26 грудня 2017 року. Зазначав, що вилучення та передача предмета іпотеки в управління до моменту реалізації предмета іпотеки не є окремою вимогою, а умовою реалізації рішення суду у випадку задоволення позову про звернення стягнення на предмет іпотеки, в тому числі щодо передачі позивачу прав на отримання будь-яких документів та укладення договорів необхідних для управління таким іпотечним майном. Заперечував доводи відповідача щодо невизнання ним вартості предмету іпотеки через ненадання ОСОБА_1 іншої оцінки такого майна. При цьому обов`язок за власний кошт утримувати предмет іпотеки в належному стані покладений саме на іпотекодавця, в тому числі щодо сплати відповідних податків за іпотечне майно. Просив позовну заяву ТОВ «ФК «Довіра та гарантія» до ОСОБА_1 про звернення стягнення на предмет іпотеки задовольнити повністю.

Представник позивача, адвокат Бондар І. П., у судове засідання не з`явилась, надавши суду заяву з проханням вирішити спір за її відсутності, наполягаючи при цьому на задоволені позову в повному обсязі.

Відповідач, ОСОБА_1 , у судове засідання не з`явився за невідомих суду причин повторно, будучи повідомленим про час та місце слухання справи належним чином.

Представник відповідача, яка діє на підставі довіреності, Сулім Н. О., заперечуючи проти задоволення позову, просила суд відмовити у вимогах ТОВ «Фінансова компанія «Довіра та гарантія» до ОСОБА_1 , застосувавши строки позовної давності.

Суд, вислухавши учасників процесу, дослідивши матеріали справи, вважає поданий позов таким, що не підлягає задоволенню, виходячи з наступних міркувань.

На підставі ст. 526 Цивільного кодексу України (далі - ЦК) зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору, а за ч. 1 ст. 629 ЦК договір є обов`язковим для виконання сторонами.

Відповідно до ч. 1 ст. 530 ЦК, якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Згідно із ст. 1048 ЦК позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом. Розмір і порядок одержання процентів встановлюються договором.

Відповідно до ч. 2 ст. 1050 ЦК, якщо договором встановлений обов`язок позичальника повернути позику частинами (з розстроченням), то в разі прострочення повернення чергової частини позикодавець має право вимагати дострокового повернення частини позики, що залишилася, та сплати процентів, належних йому відповідно до ст. 1048 ЦК.

На підставі ст. 1054 ЦК за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов`язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти.

За ч. ч. 2, 3 ст. 533 ЦК, якщо у зобов`язанні визначено грошовий еквівалент в іноземній валюті, сума, що підлягає сплаті у гривнях, визначається за офіційним курсом відповідної валюти на день платежу, якщо інший порядок її визначення не встановлений договором або законом чи іншим нормативно-правовим актом. Використання іноземної валюти, а також платіжних документів в іноземній валюті при здійсненні розрахунків на території України за зобов`язаннями допускається у випадках, порядку та на умовах, встановлених законом.

Згідно із ст. 610 ЦК порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання.

Відповідно до ст. 625 ЦК боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов`язання.

Матеріалами справи встановлено, що 16 лютого 2007 року між Закритим акціонерним товариством «ОТП Банк», правонаступником якого є ПАТ «ОПТ Банк», та ОСОБА_1 був укладений кредитний договір № СМ-SME102/036/2007, відповідно до якого банк надав позичальнику кредит у сумі 71000 доларів США на споживчі цілі терміном повернення кредиту до 17 лютого 2014 року відповідно до графіку повернення кредиту (Додаток № 1) зі сплатою 5% річних за користування кредитними коштами із використанням плаваючої відсоткової ставки на підставі встановленого у договорі графіку (а. с. 4-11).

Відповідно до іпотечного договору № РМ-SME102/036/2007 від 16 лютого 2007 року, посвідченого приватним нотаріусом, Никоненко Т. В., реєстр № 596, укладеного між Закритим акціонерним товариством «ОТП Банк», правонаступником якого є ПАТ «ОТП Банк», та ОСОБА_1 , вбачається, що ОСОБА_1 , як іпотекодавець, передав в іпотеку ЗАТ «ОТП Банк», як іпотекодержателю, нежилі приміщення № 11, 12 в буд. АДРЕСА_3 площею 263,4 кв. м., оцінені в сумі 717100 грн., для забезпечення виконання зобов`язання за кредитним договором від 16 лютого 2007 року № СМ-SME102/036/2007, в тому числі з повернення наданого кредиту та сплати відсотків за користування кредитом в строк до 17 лютого 2014 року. В разі неналежного виконання іпотекодавцем забезпеченого зобов`язання іпотекодержатель вправі задовольнити свої вимоги шляхом звернення стягнення на предмет іпотеки (а. с. 12-19).

На підставі рішення Орджонікідзевського районного суду міста Маріуполя Донецької області від 2 серпня 2010 року, яке набуло чинності 29 грудня 2010 року згідно із ухвалою Апеляційного суду Донецької області від 29 грудня 2010 року, по справі № 2-472/10 було стягнуто, зокрема, з ОСОБА_1 на користь ПАТ «ОТП Банк» в рахунок погашення заборгованості за кредитним договором № СМ-SME102/036/2007 від 16 лютого 2007 року боргу за наданим кредитом у сумі 62248,14 доларів США, боргу за відсотками в сумі 7973,13 доларів США, боргу за пенею в сумі 156484,10 грн., боргу за штрафом в сумі 75 грн. та судовий збір в сумі 1700 грн. (а. с. 36-38, 39-40).

Згідно із ухвалою Орджонікідзевського районного суду міста Маріуполя Донецької області від 13 червня 2012 року, яка набула чинності 18 червня 2012 року, в рамках виконання рішення суду від 2 серпня 2010 року по справі № 2-472/10 було замінено стягувача у ВП № 31355919 замість ПАТ «ОТП Банк» на ТОВ «ОПТ Факторинг» (а. с. 42).

За ухвалою Орджонікідзевського районного суду міста Маріуполя Донецької області від 23 червня 2019 року, яка набула чинності 23 жовтня 2019 року, в рамках виконання рішення суду від 2 серпня 2010 року по справі № 2-472/10 було замінено у виконавчому провадженні з примусового виконання вказаного рішення суду стягувача замість ТОВ «ОПТ Факторинг» на його правонаступника, ТОВ «Фінансова компанія «Довіра та гарантія», у ВП № 31355919 (а. с. 43).

Також судом було встановлено, що 8 вересня 2017 року ТОВ «Фінансова компанія «Довіра та гарантія» з ТОВ «ОТП Факторинг Україна» уклали договір про передання за плату права грошової вимоги шляхом заміни кредитора за кредитними договорами, право вимоги за якими належить ТОВ «ОТП Факторинг Україна» на підставі Договорів відступлення прав вимоги в розмірі Портфеля заборгованості з переданням необхідної документації за такими кредитними договорами, що підтверджується переліком договорів відступлення прав вимоги (п. 81 Додатку № 7 до договору від 8 вересня 2017 року), а також витягом з реєстру боржників (п. 83 Додатку № 1 до договору від 8 вересня 2017 року) та актом прийому-передачі реєстру боржників від 8 вересня 2017 року, зокрема, щодо боржника ОСОБА_1 за кредитним договором № СМ-SME102/036/2007 від 16 лютого 2007 року на суму заборгованості в загальному розмірі 72288,66 доларів США, що складається з основної суми боргу за кредитом в розмірі 54940,44 доларів США та 17348,22 доларів США за відсотками (а. с. 100-103, 105, 106, 107).

При цьому відповідно до договору відступлення прав за договором іпотеки, посвідченого нотаріально, реєстр № 927, 26 грудня 2017 року через укладення первинного договору від 8 вересня 2017 року ТОВ «Фінансова компанія «Довіра та гарантія» з ТОВ «ОТП Факторинг Україна» домовились про передання прав вимоги за договорами іпотеки, в тому числі щодо договору іпотеки від 16 лютого 2007 року № РМ-SME102/036/2007 відносно забезпечення ОСОБА_1 виконання зобов`язання за кредитним договором № СМ-SME102/036/2007 від 16 лютого 2007 року предметом іпотеки, приміщеннями № 11, АДРЕСА_1 загальною площею 263,4 кв. м., що також підтверджується реєстром іпотек (Додаток № 1 до договору відступлення прав вимоги від 26 грудня 2017 року) (а. с. 22-23, 75-77).

Також за відомостями з державного реєстру речових прав на нерухоме майно від 22 червня 2020 року вбачається, що Іпотекодержателем на підставі договору про відступлення права вимоги приміщень АДРЕСА_2 загальною площею 263,40 кв. м., власником якого є відповідач, ОСОБА_1 , відповідно до договору кредиту від 16 лютого 2007 року є саме позивач, Товариство з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Довіра та гарантія» (а. с. 20-21).

За інформацією Лівобережного ВДВС м. Маріуполя ГТУЮ в Донецькій області вбачається, що на виконанні у такому відділі перебуває зведене виконавче провадження № 62990616 з примусового виконання виконавчих листів № 2-472/10, виданих 12 серпня 2020 року Орджонікідзевським районним судом м. Маріуполь про стягнення з ОСОБА_1 в рахунок погашення заборгованості за кредитним договором № CM-SME102/036/2007 від 2 листопада 2007 року в розмірі 82820,50 доларів США, за відсотками 11417,77 доларів США, за пенею 65109,78 грн. та судовий збір в сумі 1700 грн., а також про стягнення з ОСОБА_1 в рахунок погашення заборгованості за кредитним договором № CM-SME102/211/2007 від 16 лютого 2007 року в розмірі 62248,14 доларів США, за відсотками 7973,13 доларів США, за пенею 156484,10 грн., за штрафом 75 грн. та судовий збір в сумі 1700 грн. з витратами по оплаті ІТЗ розгляду справи в сумі 120 грн., за якими 8 вересня 2020 року та 9 вересня 2020 року винесено постанови про відкриття виконавчих проваджень № 62975375 та № 62983584, які були об`єднані у зведене виконавче провадження № 62990616. При цьому 8 вересня 2020 року винесено постанову про арешт майна та коштів боржника, ОСОБА_1 , якою накладено арешт на все рухоме та нерухоме майно боржника, а 15 вересня 2020 року винесено постанову про звернення стягнення на заробітну плату боржника в АТ ДТЕК «Донецькі Електромережі». На звернення ТОВ «ФК «Довіра та гарантія» Лівобережний ВДВС також повідомляв, що реалізація предмета іпотеки можлива за наявності, зокрема, рішення суду про звернення стягнення на предмет іпотеки. Натомість, на підставі ст. 9 Закону України «Про тимчасові заходи на період проведення антитерористичної операції» Лівобережним ВДВС у м. Маріуполі не було проведено дії з опису і реалізації такого предмета іпотеки (а. с. 85-86).

Відповідно до ч. 6 ст. 3 Закону України «Про іпотеку» (далі - Спеціальний Закон) в разі порушення боржником основного зобов`язання відповідно до іпотеки Іпотекодержатель має право задовольнити забезпечені нею вимоги за рахунок предмета іпотеки переважно перед іншими особами, права чи вимоги яких на передане в іпотеку нерухоме майно зареєстровані після державної реєстрації іпотеки.

За ст. 11 Спеціального Закону майновий поручитель несе відповідальність перед Іпотекодержателем за невиконання боржником основного зобов`язання виключно в межах вартості предмета іпотеки.

Згідно із ст. 12 Спеціального Закону в разі порушення Іпотекодавцем обов`язків, встановлених іпотечним договором, Іпотекодержатель має право вимагати дострокового виконання основного зобов`язання, а в разі його невиконання - звернути стягнення на предмет іпотеки.

Відповідно до ст. 33 Спеціального Закону в разі невиконання або неналежного виконання боржником основного зобов`язання Іпотекодержатель вправі задовольнити свої вимоги за основним зобов`язанням шляхом звернення стягнення на предмет іпотеки. Право Іпотекодержателя на звернення стягнення на предмет іпотеки також виникає з підстав, встановлених статтею 12 цього Закону. Звернення стягнення на предмет іпотеки здійснюється, в тому числі за рішенням суду.

На підставі ст. 39 Спеціального Закону в разі задоволення судом позову про звернення стягнення на предмет іпотеки в рішенні суду зазначаються: загальний розмір вимог та всі його складові, що підлягають сплаті Іпотекодержателю з вартості предмета іпотеки; опис нерухомого майна, за рахунок якого підлягають задоволенню вимоги Іпотекодержателя; заходи щодо забезпечення збереження предмета іпотеки або передачі його в управління на період до його реалізації (у разі необхідності); спосіб реалізації предмета іпотеки. У разі визначення судом способу реалізації предмета іпотеки шляхом проведення прилюдних торгів ціна предмета іпотеки у рішенні суду не зазначається та визначається при його примусовому виконанні на рівні, не нижчому за звичайні ціни на такий вид майна на підставі оцінки, проведеної суб`єктом оціночної діяльності або незалежним експертом на стадії оцінки майна під час проведення виконавчих дій.

За ч. 1 ст. 41 Спеціального Закону реалізація предмета іпотеки, на який звертається стягнення за рішенням суду, проводиться, якщо інше не передбачено рішенням суду, шляхом продажу на прилюдних торгах, у тому числі у формі електронних торгів, у межах процедури виконавчого провадження, передбаченої Законом України «Про виконавче провадження», з дотриманням вимог цього Закону.

Суд також зазначає, що за а. 1 ч. 1 ст. 512 Цивільного кодексу України (далі - ЦК) кредитор у зобов`язанні може бути замінений іншою особою внаслідок передання ним своїх прав іншій особі за правочином (відступлення права вимоги).

На підставі ст. 513 ЦК правочин щодо заміни кредитора у зобов`язанні вчиняється у такій самій формі, що і правочин, на підставі якого виникло зобов`язання, право вимоги за яким передається новому кредиторові. Правочин щодо заміни кредитора у зобов`язанні, яке виникло на підставі правочину, що підлягає державній реєстрації, має бути зареєстрований в порядку, встановленому для реєстрації цього правочину, якщо інше не встановлено законом.

Відповідно до ст. 514 ЦК до нового кредитора переходять права первісного кредитора у зобов`язанні в обсязі і на умовах, що існували на момент переходу цих прав, якщо інше не встановлено договором або законом.

За ст. 517 ЦК первісний кредитор у зобов`язанні повинен передати новому кредиторові документи, які засвідчують права, що передаються, та інформацію, яка є важливою для їх здійснення.

Згідно із ст. 516 ЦК заміна кредитора у зобов`язанні здійснюється без згоди боржника, якщо інше не встановлено договором або законом.

Таким чином у судовому засіданні на підставі вивчених доказів та наведених норм права було достеменно встановлено факт наявності у позичальника, ОСОБА_1 , відповідальності перед позивачем, ТОВ «Фінансова компанія «Довіра та гарантія», як новим кредитором (Іпотекодержателем) та боржником (Іпотекодавцем) відповідно, за кредитним договором № СМ-SME102/036/2007 від 16 лютого 2007 року та договором іпотеки № РМ-SME102/036/2007 від 16 лютого 2007 року за порушення ОСОБА_1 умов такого кредитного договору, що було встановлено рішенням суду від 2 серпня 2010 року по справі № 2-472/10, внаслідок чого у представників позивача виникло право на стягнення заборгованості шляхом звернення стягнення на предмет іпотеки, належного відповідачу, за рішенням суду.

Суд при цьому вказує, що за положеннями ст. 9 Закону України «Про тимчасові заходи на період проведення антитерористичної операції», чинного з 15 жовтня 2014 року, протягом терміну дії цього Закону щодо нерухомого майна, розташованого на території проведення антитерористичної операції, що належить громадянам України та перебуває в іпотеці, зупиняється дія, зокрема, ст. 41, 43-47 (щодо реалізації предмета іпотеки на прилюдних торгах) Закону України «Про іпотеку».

При цьому за ч. 1 ст. 11 Закону України «Про тимчасові заходи на період проведення антитерористичної операції» такий Закон набирає втрачає чинність через шість місяців з дня завершення антитерористичної операції.

На виконання Закону України «Про тимчасові заходи на період проведення антитерористичної операції» 2 грудня 2015 року Кабінет Міністрів України прийняв Розпорядження № 1275-р, яким було затверджено «Перелік населених пунктів, на території яких здійснювалася антитерористична операція», згідно якого місто Маріуполь Донецької області входить до «Переліку населених пунктів, на території яких здійснювалася антитерористична операція».

Згідно із ст. 1 Закону України «Про боротьбу із тероризмом» район проведення антитерористичної операції - визначені керівництвом антитерористичної операції ділянки місцевості або акваторії, транспортні засоби, будівлі, споруди, приміщення та території чи акваторії, що прилягають до них і в межах яких проводиться зазначена операція.

Згідно Наказу керівника Антитерористичного центру при СБУ № 33/6/а від 7 жовтня 2014 року «Про визначення районів проведення антитерористичної операції та термінів її проведення», районами проведення АТО визначені всі населені пункти Донецької та Луганської області (без виключень).

На теперішній час нормативно-правовий акт про закінчення антитерористичної операції на території Донецької області не приймався.

З матеріалів справи вбачається, що приміщення АДРЕСА_2 загальною площею 263,4 кв. м., які належать ОСОБА_1 та перебувають в іпотеці у позивача, розташовані в м. Маріуполі, тому на них розповсюджуються норми Закону України «Про тимчасові заходи на період проведення антитерористичної операції», які досі є чинними, в частині реалізації предмета іпотеки на прилюдних торгах.

Таким чином на підставі встановлених у судовому засіданні обставин, враховуючи норми матеріального права, суд дійшов висновку, що внаслідок неналежного виконання ОСОБА_1 зобов`язань за кредитним договором № СМ-SME102/036/2007 від 16 лютого 2007 року через неповернення суми боргу, встановленого рішенням суду від 2 серпня 2010 року по справі № 2-472/10, в розмірі 62248,14 доларів США по кредиту, а також за відсотками - 7973,13 доларів США, за пенею - 156484,10 грн., за штрафом - 75 грн., за судовим збором - 1700 грн., представники ТОВ «ФК «Довіра та гарантія» мають право вимагати проведення звернення стягнення на предмет іпотеки за договором № РМ-SME102/036/2007 від 16 лютого 2007 року, що належить відповідачу.

При цьому суд відхиляє посилання ОСОБА_1 про незгоду із вартістю предмету іпотеки за договором іпотеки № РМ-SME102/036/2007 від 16 лютого 2007 року, оскільки відповідач не надав суду доказів на спростування такої оцінки, тим більше, що дане питання врегульоване на законодавчому рівні процедурою реалізації рішення суду про звернення стягнення на предмет іпотеки в рамках проведення виконавчих дій.

Також ОСОБА_1 не надав суду доказів погашення ним наявного у нього перед позивачем боргу за кредитним договором № СМ-SME102/036/2007 від 16 лютого 2007 року, на забезпечення виконання якого саме й було передано нерухоме майно відповідача в іпотеку.

Суд при цьому зауважує, що норма ст. 9 Закону України «Про тимчасові заходи на період проведення антитерористичної операції» діє у порядку виконання судового рішення та не впливає на право Іпотекодержателя на звернення стягнення на предмет іпотеки.

Аналогічна правова позиція була висловлена Апеляційним судом Донецької області у рішенні від 28 квітня 2015 року по справі № 263/10514/14-ц.

Тобто положення ст. 9 Закону України «Про тимчасові заходи на період проведення антитерористичної операції» є правовою підставою, що не дає змоги органам і посадовим особам, які здійснюють примусове виконання рішень про звернення стягнення на предмет іпотеки та провадять конкретні виконавчі дії, вживати заходи, спрямовані на примусове виконання таких рішень в частині реалізації предмета іпотеки на прилюдних торгах на час дії цього Закону.

Аналогічна правова позиція була викладена Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 10 квітня 2019 року по справі № 726/1538/16-ц.

Суд, натомість, зазначає, що відповідно до ст. 256 ЦК позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу.

Загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки (ст. 257 ЦК).

Перебіг позовної давності починається з дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила (ч. 1 ст. 261 ЦК).

За зобов`язаннями з визначеним строком виконання перебіг позовної давності починається зі спливом строку виконання (ч. 5 ст. 261 ЦК).

Отже, за змістом цієї норми початок перебігу позовної давності збігається з моментом виникнення в зацікавленої сторони права на позов, тобто можливості реалізувати своє право в примусовому порядку через суд.

Згідно із ст. 264 ЦК перебіг позовної давності переривається вчиненням особою дії, що свідчить про визнання нею свого боргу або іншого обов`язку. Позовна давність переривається у разі пред`явлення особою позову до одного із кількох боржників, а також якщо предметом позову є лише частина вимоги, право на яку має позивач. Після переривання перебіг позовної давності починається заново. Час, що минув до переривання перебігу позовної давності, до нового строку не зараховується.

Судом було встановлено, що строк позовної давності щодо стягнення із ОСОБА_1 боргу за кредитним договором № СМ-SME102/036/2007 від 16 лютого 2007 року був перерваний зверненням ПАТ «ОТП Банк» до суду із вимогами до відповідача про дострокове стягнення заборгованості за таким кредитним договором, тобто перебіг позовної давності почався знову для стягувача з 2 серпня 2010 року внаслідок ухвалення рішення суду за заявленими позовними вимогами ПАТ «ОТП Банк», а не за ч. 5 ст. 261 ЦК внаслідок спливу строку виконання договору, встановленого на 17 лютого 2014 року.

Отже, строк позовної давності щодо стягнення з ОСОБА_1 заборгованості за кредитним договором № CM-SME102/091/2006 від 15 грудня 2006 року сплив для кредитора саме 3 серпня 2013 року.

Суд зазначає, що із наявним позовом новий кредитор боржника звернувся до суду поштою лише 4 листопада 2020 року, тобто з пропущенням строку загальної позовної давності у три роки.

При цьому суд зазначає, що заміна сторін у зобов`язанні, відповідно до ст. 262 ЦК, не змінює порядку обчислення та перебігу позовної давності.

Таким чином після укладення 8 вересня 2017 року та 26 грудня 2017 року колишнім кредитором, ТОВ «ОТП Факторинг Україна», та новим кредитором, ТОВ «Фінансова компанія «Довіра та гарантія», договорів купівлі-продажу прав вимоги за кредитними договорами, в тому числі № СМ-SME102/036/2007 від 16 лютого 2007 року, та іпотечними договорами, в тому числі № РМ-SME102/036/2007 від 16 лютого 2007 року, для позивача строки звернення до суду підлягають обчисленню так само, як і для ПАТ «ОТП Банк» та ТОВ «ОТП Факторинг Україна» відповідно.

З огляду на викладене, суд дійшов висновку, що ТОВ «ФК «Довіра та гарантія» пропустило строки звернення до суду із заявленими позовними вимогами до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором № СМ-SME102/036/2007.

Аналогічна правова позиція була викладена Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 24 квітня 2019 року по справі № 523/10225/15-ц.

Суд також зазначає, що відповідно до ст. 1 Закону України «Про іпотеку» (далі - Спеціальний закон) іпотека - це вид забезпечення виконання зобов`язання нерухомим майном, що залишається у володінні і користуванні Іпотекодавця, згідно з яким Іпотекодержатель має право в разі невиконання боржником забезпеченого іпотекою зобов`язання одержати задоволення своїх вимог за рахунок предмета іпотеки переважно перед іншими кредиторами цього боржника у порядку, встановленому цим Законом.

Згідно із ч. 1 ст. 7 Спеціального закону за рахунок предмета іпотеки Іпотекодержатель має право задовольнити свою вимогу за основним зобов`язанням у повному обсязі або в частині, встановленій іпотечним договором, що визначена на час виконання цієї вимоги, включаючи сплату процентів, неустойки, основної суми боргу та будь-якого збільшення цієї суми, яке було прямо передбачене умовами договору, що обумовлює основне зобов`язання.

Отже, законодавством передбачено право Іпотекодержателя задовольнити забезпечені іпотекою вимоги за рахунок предмета іпотеки у випадку невиконання або неналежного виконання боржником забезпеченого іпотекою основного зобов`язання.

Суд встановив, що за договором іпотеки № РМ-SME102/036/2007 від 16 лютого 2007 року сторони договору узгодили, що в забезпечення виконання усіх зобов`язань за кредитним договором № СМ-SME102/036/2007 від 16 лютого 2007 року іпотека у вигляді приміщень № 11, АДРЕСА_1 загальною площею 263,4 кв. м. забезпечувала вимоги Іпотекодержателя щодо сплати боржником всіх його зобов`язань за таким кредитним договором у розмірі, порядку та строки, встановлені умовами кредитного договору.

При цьому умовами кредитного договору № СМ-SME102/036/2007 від 16 лютого 2007 року було встановлено дату остаточного повернення кредиту - 17 лютого 2014 року.

Отже, право задовольнити забезпечені іпотекою вимоги за рахунок предмета іпотеки виникало в кредитора у зв`язку з невиконанням боржником вимог такого кредитного договору про повернення кредиту в повному обсязі в строк до 17 лютого 2014 року.

Позовна давність - це законне право правопорушника уникнути переслідування або притягнення до суду після закінчення певного періоду після скоєння правопорушення. Термін позовної давності виконує кілька завдань, у тому числі забезпечує юридичну визначеність та остаточність, запобігаючи порушенню прав відповідачів, які можуть трапитись у разі прийняття судом рішення на підставі доказів, що стали неповними через сплив часу.

Європейський суд з прав людини, юрисдикція якого поширюється на всі питання тлумачення і застосування Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (п. 1 ст. 32), наголошує, що позовна давність - це законне право правопорушника уникнути переслідування або притягнення до суду після закінчення певного періоду після скоєння правопорушення.

Механізм застосування позовної давності повинен бути достатньо гнучким, тобто, як правило, він мусить допускати можливість зупинення, переривання та поновлення строку позовної давності, а також корелювати із суб`єктивним фактором, а саме - обізнаністю потенційного позивача про факт порушення його права (пункти 62, 66 рішення від 20 грудня 2007 року у за заявою №23890/02 у справі «Фінікарідов проти Кіпру»).

Як було встановлено судом по даній справі, позивачем було пропущено трирічний строк загальної позовної давності для задоволення вимог позивача до відповідачки про стягнення заборгованості за кредитним договором № СМ-SME102/036/2007 від 16 лютого 2007 року.

Таким чином, враховуючи, що ТОВ «ФК «Довіра та гарантія» пропустила строки звернення до суду із позовом про стягнення заборгованості з відповідача за договором кредиту № СМ-SME102/036/2007 від 16 лютого 2007 року, то, відповідно, для позивача також сплинули строки позовної давності й до його вимог про звернення стягнення на предмет іпотеки за договором іпотеки № РМ-SME102/036/2007 від 16 лютого 2007 року, яким забезпечувалось виконання зобов`язань позичальника, ОСОБА_1 , за таким кредитним договором.

Аналогічна правова позиція була викладена Верховним Судом у постанові від 10 жовтня 2019 року по справі № 357/9126/17-ц.

Суд при цьому встановив, що матеріали справи не містять доказів переривання строку позовної давності за заявленими вимогами ТОВ «Фінансова компанія «Довіра та гарантія».

На підставі ч. 4 ст. 267 ЦК сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові.

Оскільки від відповідача, ОСОБА_1 , до суду надійшло письмове клопотання про застосування до вказаного спору строків позовної давності, то заявлені до нього ТОВ «ФК «Довіра та гарантія» позовні вимоги не підлягають задоволенню через сплив строків позовної давності.

Таким чином на підставі переліченого вмотивування суд дійшов висновку, що заявлені позовні вимоги про звернення стягнення у рахунок погашення заборгованості за кредитним договором № СМ-SME102/036/2007 від 16 лютого 2007 року в розмірі тіла кредиту 62248,14 доларів США, за відсотками 7973,13 доларів США, за пенею 156484,10 грн., за штрафом 75 грн., на приміщення АДРЕСА_2 загальною площею 263,4 кв. м., з передачею позивачу такого предмету іпотеки до проведення звернення на нього стягнення, - не підлягають задоволенню внаслідок впливу строку позовної давності пред`явлення до суду заявлених ТОВ «Фінансова компанія «Довіра та гарантія» до Іпотекодавця вимог.

При цьому суд зазначає, що договір іпотеки № РМ-SME102/036/2007 від 16 лютого 2007 року не припинив своєї дії, оскільки Законом України «Про іпотеку» не передбачено такої підстави для припинення іпотеки, як сплив позовної давності для звернення до суду з позовом до позичальника про звернення стягнення заборгованості на предмет іпотеки, тому внаслідок не виконання ОСОБА_1 свого зобов`язання за кредитним договором № СМ-SME102/036/2007 від 16 лютого 2007 року перед позивачем, в забезпечення якого було укладено такий договір іпотеки, свідчить про чинність іпотеки щодо приміщень АДРЕСА_2 .

Аналогічна правова позиція була викладена Верховним Судом у постанові від 4 квітня 2018 року по справі № 921/247/17-г/16.

Також суд звертає увагу на те, що право нового кредитора, ТОВ «ФК «Довіра та гарантія», по кредитному договору № СМ-SME102/036/2007 від 16 лютого 2007 року вже було захищено судом шляхом ухвалення чинного рішення суду від 2 серпня 2010 року по справі № 2-472/10 про стягнення заборгованості, зокрема, з відповідача ОСОБА_1 , за яким ТОВ «ФК «Довіра та гарантія» є новим стягувачем в рамках відкритого виконавчого провадження.

Керуючись ст. 12, 13, 81, 133, 141, 142, 200, 223, 259, 263-265 ЦПК, -

В И Р І Ш И В:

У задоволенні позову Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Довіра та гарантія» до ОСОБА_1 про звернення стягнення на предмет іпотеки - відмовити.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закритті апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення до Донецького апеляційного суду через Орджонікідзевський районний суд міста Маріуполя Донецької області.

Учасник справи, якому повне рішення не було вручено у день його складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.

Повний текст рішення суду складено та підписано 24 лютого 2021 року.

Позивач: Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Довіра та гарантія», ЄДРПОУ: 38750239, юридична адреса: вул. Авіаконструктора Ігоря Сікорського 8, м. Київ.

Відповідач: ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНОКПП: НОМЕР_1 , який зареєстрований в АДРЕСА_5 .

Суддя