Рішення № 95120687, 24.02.2021, Кальміуський районний суд міста Маріуполя (до 25.04.2025 - Іллічівський районний суд м. Маріуполя)

264/8646/20

2/264/331/2021

Р І Ш Е Н Н Я

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"24" лютого 2021 р. Іллічівський районний суд міста Маріуполя Донецької області в складі:

головуючого - судді Мушкета О.О.,

за участю секретаря – Дарменко В.В.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в порядку загального позовного провадження в м. Маріуполі цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до Товариства з обмеженою відповідальністю ТОВ «УКР КРЕДИТ ФІНАНС» про захист прав споживачів, визнання недійсним договору позики № 0433-0170 від 10.07.2020 року,-

В С Т А Н О В И В:

Позивач ОСОБА_1 звернулась до суду з даним позовом до відповідача про захист прав споживачів та визнання недійсним кредитного договору, зазначивши, що 10.07.2020 року між нею та ТОВ "УКР КРЕДИТ ФІНАНС" укладено кредитний договір № 0433-0170, відповідно до якого відповідач надав кредит в розмірі 3500,00 грн. на умовах строковості, зворотності, платності, а клієнт зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти за користування кредитом в порядку та на умовах, визначених цим Договором. За користування кредитом Клієнт сплачує Товариству 730 % річних на суму кредиту в розрахунку 2% за кожен день користування кредитом. Сукупна вартість кредиту складає 128,00% від суми кредиту (у відсотковому вираженні), або 480,00 грн.

Позивач вважає, що під час укладення вказаного договору порушено її права як споживача, відповідно до Закону України "Про захист прав споживачів", Закону України "Про споживче кредитування", Закону України "Про електронну комерцію", Закону України «Про електронні довірчі послуги», Закону України «Про електронний цифровий підпис», оскільки при укладанні вищевказаного договору її не ознайомлено з умовами кредитування, правилами надання грошових коштів, які є невід`ємною частиною договору, не надали інформацію про суть наданих фінансових послуг, чим порушено вимоги ч.2 ст.12 Закону України «Про фінансові послуги та державне регулювання ринків фінансових послуг», ст.ст.11,18 Закону України «Про захист прав споживачів».

Також, вона не погоджується з розміром нарахованих їй відсотків та розміром неустойки. Посилаючись на те, що такі умови кредитного договору є несправедливими, суперечать вимогам закону та порушують її права, ОСОБА_1 просить визнати недійсним кредитний договір укладений між нею та Товариством з обмеженою відповідальністю ТОВ «УКР КРЕДИТ ФІНАНС» № 0433-0170 від 10.07.2020 року.

Ухвалою судді Іллічівського районного суду міста Маріуполя Донецької області від 31 грудня 2020 року було відкрито загальне позовне провадження у даній цивільній справі та призначено підготовче судове засідання. Відповідачу надано строк для подання відзиву на позов протягом п`ятнадцяти днів з дня вручення ухвали про відкриття провадження у справі.

Ухвалою суду від 27.01.2021 року закрито підготовче провадження у справі та призначено справу до судового розгляду у відкритому судовому засіданні.

Позивач ОСОБА_1 у судове засідання не з`явилась, про час та місце розгляду справи повідомлялась належним чином, подала суду письмову заяву, згідно якої просила суд розглянути справу у її відсутності.

Представник відповідача в судове засідання не з`явився, про час та місце повідомлявся належним чином, надав відзив до позову, у якому у його задоволенні просив відмовити у повному обсязі, оскільки позивача при укладенні кредитного договору було ознайомлено зі всіма істотними умовами договору, а сам договір відповідає всім умовам чинного законодавства, і підстав для визнання його недійсним немає.

Враховуючи вищевикладене, суд вважає за можливе, відповідно до ч. 5 ст. 279 ЦПК України, розглянути справу за наявними у ній матеріалами.

Відповідно до вимог ч. 2 ст. 247 ЦПК України, у разі неявки в судове засідання всіх учасників справи чи в разі якщо відповідно до положень цього Кодексу розгляд справи здійснюється судом за відсутності учасників справи, фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснюється.

Дослідивши матеріали справи, проаналізувавши додані до справи докази в їх сукупності, суд приходить до наступного.

Судом встановлено, що ТОВ «УКР КРЕДИТ ФІНАНС» є фінансовою компанією, яка здійснює свою діяльність на ринку фінансових послуг щодо надання коштів у позику на умовах фінансового кредиту, на підставі Свідоцтва про реєстрацію фінансової установи серії ІК №116 від 01.08.2013 та ліцензії на провадження господарської діяльності з надання фінансових послуг (крім професійної діяльності на ринку цінних паперів) виданої Національною комісією, що здійснює державне регулювання ринків фінансових послуг (надалі - Нацкомфінпослуг), згідно Розпорядження № 2401 від 08.06.2017.

Відповідно до п. 8, п. 42 Постанови КМУ від 07.12.2016, № 913 «Про затвердження Ліцензійних умов провадження господарської діяльності з надання фінансових послуг (крім професійної діяльності на ринку цінних паперів)», надання коштів у позику, у тому числі на умовах фінансового кредиту, є фінансовою послугою, якщо така послуга надана на підставі кредитного договору або іншого договору, який має всі ознаки кредитного договору, визначених ст. 1054 ЦК України.

До фінансових послуг, щодо яких існує спеціальне законодавство, Закон України "Про електронну комерцію" застосовується лише в частині правочинів, вчинених в електронній формі, яка не суперечить спеціальному законодавству, що регулює здійснення фінансових послуг. Порядок укладення кредитного договору між сторонами здійснюється у відповідності до Закону України «Про електронну комерцію».

Згідно положення частини 1, 3 статті 626 Цивільного кодексу України, договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків. Договір є двостороннім, якщо правами та обов`язками наділені обидві сторони договору.

Принцип свободи договору, як один із загальних засад цивільного законодавства, декларується в ст. 3 Цивільного кодексу України.

Відповідно до статті 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості (ст. 627 Цивільного кодексу України).

Згідно з ч. 3 ст. 6 Цивільного кодексу України, сторони в договорі не можуть відступити від положень актів цивільного законодавства, якщо в цих актах прямо вказано про це, а також у разі, якщо обов`язковість для сторін положень актів цивільного законодавства випливає з їхнього змісту або із суті відносин між сторонами.

Свобода договору означає право громадян або юридичних осіб, та інших суб`єктів цивільного права вступати чи утримуватися від вступу у будь-які договірні відносини. Свобода договору проявляється також у можливості наданій сторонам визначати умови такого договору. Однак, під час укладання договору, визначаючи його умови, сторони повинні дотримуватись нормативно-правових актів.

Свобода договору передбачає можливість укладати не лише ті договори, які передбачені нормами чинного цивільного законодавства, а й ті, які законом не передбачені, але в такому разі такий договір не повинен суперечити законодавству. Також принцип свободи договору полягає в можливості особи вільно обирати контрагента.

У відповідності до ч. 1 ст. 638 Цивільного кодексу України, договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору.

Істотними умовами договору є ті умови, без погодження яких договір взагалі не вважається укладеним. Істотні умови договору визначаються в законі, разом з тим, ними можуть стати будь-які умови, на погодженні яких наполягає та чи інша сторона. Істотні умови договору відображають природу договору, відсутність будь-якої з них не дає змоги сторонам виконати їх обов`язки, які покладаються на них за договором.

Відповідно до ст. 11 Цивільного кодексу України, крім договорів, цивільні права та обов`язки виникають також з актів цивільного законодавства.

Судом встановлено, що між позивачем ОСОБА_1 та ТОВ «УКР КРЕДИТ ФІНАНС» 10.07.2020 за допомогою веб-сайту ТОВ «УКР КРЕДИТ ФІНАНС» шляхом ідентифікації ОСОБА_1 та використання нею електронного цифрового підпису одноразовим ідентифікатором (п. 5.1-5.4 Правил), укладено Кредитний договір «Стандарт» № 0433-0170, невід`ємною частиною якого є Правила надання грошових коштів у кредит, за умовами якого Товариство надає позичальнику кредит на поточні потреби в сумі 3 500,00 грн, строком дії кредиту 14 днів.

Згідно п. 4 Договору, протягом строку Кредиту розмір процентів складає 2% від суми кредиту за кожен день користування. Проценти за користування Кредитом нараховуються з першого дня перерахування позичальнику суми Кредиту до закінчення визначеного кредитним договором строку, на який надається Кредит. Річна відсоткова ставка складає 730%.

Згідно п. 5 Договору, сукупна вартість Кредиту (вартість користування кредитом складає 128 % від суми Кредиту (у відсотковому вираженні) або 4480,00 грн та включає в себе проценти за користування Кредитом 28% від суми кредиту (у відсотковому вираженні) або 980,00 грн. (у грошовому вираженні).

Відповідно до п. 6 Договору, у разі, якщо позичальник не повернув суму кредиту у строк, встановлений пунктом 2 договору, за весь час прострочення, включаючи день погашення кредиту, кредитодавець має право нарахувати, з урахуванням обмежень визначених пп. 5 ч. 3 ст. 18 Закону України « Про захист прав споживачів » та згідно вимог чинного законодавства України, а позичальник зобов`язаний сплатити включно до 2 % пені від неповерненої суми кредиту за кожен день прострочення.

Згідно зі ст. 1054 Цивільного кодексу України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов`язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові в розмірах та на умовах, установлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти.

Статтею 526 Цивільного кодексу України передбачено, що зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог ЦК України, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Відповідно до частини першої статті 203 Цивільного кодексу України зміст правочину не може суперечити цьому ЦК України, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства.

Згідно із ч. 1 ст. 215 Цивільного кодексу України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою-третьою, п`ятою та шостою статті 203 цього Кодексу.

Частиною першою статті 230 ЦК України передбачено, що якщо одна із сторін правочину навмисно ввела другу сторону в оману щодо обставин, які мають істотне значення (частина перша статті 229 цього Кодексу), такий правочин визнається судом недійсним. Обман має місце, якщо сторона заперечує наявність обставин, які можуть перешкодити вчиненню правочину, або якщо вона замовчує їх існування.

Правочин визнається вчиненим під впливом обману у випадку навмисного введення іншої сторони в оману щодо обставин, які впливають на вчинення правочину. На відміну від помилки, ознакою обману є умисел у діях однієї із сторін правочину.

Згідно зі статтями 11, 18 Закону України "Про захист прав споживачів" цей Закон застосовується до відносин споживчого кредитування у частині, що не суперечить Закону України "Про споживче кредитування". До договорів зі споживачами про надання споживчого кредиту застосовуються положення цього Закону про несправедливі умови в договорах, зокрема про встановлення обов`язкових для споживача умов, з якими він не мав реальної можливості ознайомитися перед укладенням договору; надання продавцю (виконавцю, виробнику) права в односторонньому порядку змінювати умови договору на власний розсуд або на підставах, не зазначених у договорі; передбачення зміни в будь -яких витратах за договором, крім відсоткової ставки. Продавець (виконавець, виробник) не повинен включати в договори зі споживачем умови, які є несправедливими. Умови договору є несправедливими, якщо всупереч принципу добросовісності його наслідком є істотний дисбаланс договірних прав та обов`язків на шкоду споживача. Якщо положення договору визнано несправедливим, включаючи ціну договору, таке положення може бути змінене або визнане недійсним. Положення, що було визнане недійсним, вважається таким з моменту укладення договору.

Статтею 19 Закону України "Про захист прав споживачів", в чинній на час виникнення спірних правовідносин редакції, встановлено, що нечесна підприємницька практика забороняється. Нечесна підприємницька практика включає: 1) вчинення дій, що кваліфікуються законодавством як прояв недобросовісної конкуренції; 2) будь-яку діяльність (дії або бездіяльність), що вводить споживача в оману або є агресивною.

Підприємницька практика є такою, що вводить в оману, якщо під час пропонування продукції споживачу не надається або надається у нечіткий, незрозумілий або двозначний спосіб інформація, необхідна для здійснення свідомого вибору.

За змістом статті 230 ЦК України наявність умислу в діях відповідача, істотність значення обставин, щодо яких особу введено в оману, і сам факт обману повинна довести особа, яка діяла під впливом обману.

Судом встановлено, що грошові кошти надавалися ОСОБА_1 в кредит на 14 днів і їй було повідомлено про сплату 2 % на добу за користування кредитними коштами, окрім того, позивач не надала доказів наявності умислу в діях відповідача щодо введення її в оману.

Таким чином, відсутні правові підстави для визнання оскаржуваного договору недійсним з указаних підстав.

Крім цього, в обґрунтування заявленого позову позивач зазначала і про порушення відповідачем при укладенні оспорюваного правочину Закону України "Про електронну комерцію", а саме про відсутність її підпису на договорі, оскільки цей договір підписаний з використанням електронного підпису.

У статті 3 Закону України "Про електронну комерцію" зазначено, що електронний договір - це домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав і обов`язків та оформлена в електронній формі.

Електронний договір укладається і виконується в порядку, передбаченому Цивільним та Господарським кодексами України, а також іншими актами законодавства. Електронний договір, укладений шляхом обміну електронними повідомленнями, підписаний у порядку, визначеному статтею 12 цього Закону, вважається таким, що за правовими наслідками прирівнюється до договору, укладеного у письмовій формі.

Кожний примірник електронного документа з накладеним на нього підписом, визначеним статтею 12 цього Закону, є оригіналом такого документа.

Електронний договір вважається укладеним з моменту одержання особою, яка направила пропозицію укласти такий договір, відповіді про прийняття цієї пропозиції в порядку, визначеному частиною шостою цієї статті. Відповідь особи, якій адресована пропозиція укласти електронний договір, про її прийняття (акцепт) може бути надана шляхом: надсилання електронного повідомлення особі, яка зробила пропозицію укласти електронний договір, підписаного в порядку, передбаченому статтею 12 цього Закону; заповнення формуляра заяви (форми) про прийняття такої пропозиції в електронній формі, що підписується в порядку, передбаченому статтею 12 цього Закону; вчинення дій, що вважаються прийняттям пропозиції укласти електронний договір, якщо зміст таких дій чітко роз`яснено в інформаційній системі, в якій розміщено таку пропозицію, і ці роз`яснення логічно пов`язані з нею (стаття 11 Закону України "Про електронну комерцію").

Частиною п`ятою статті 11 Закону України "Про електронну комерцію" встановлено, що пропозиція укласти електронний договір (оферта) може включати умови, що містяться в іншому електронному документі, шляхом перенаправлення (відсилання) до нього. Особі, якій адресована пропозиція укласти електронний договір (оферта), має надаватися безперешкодний доступ до електронних документів, що включають умови договору, шляхом перенаправлення (відсилання) до них. Включення до електронного договору умов, що містяться в іншому електронному документі, шляхом перенаправлення (відсилання) до такого документа, якщо сторони електронного договору мали змогу ознайомитися з ним, не може бути підставою для визнання правочину нікчемним.

Згідно зі ст. 12 Закону України "Про електронну комерцію" якщо відповідно до акта цивільного законодавства або за домовленістю сторін електронний правочин має бути підписаний сторонами, моментом його підписання є використання: електронного підпису або електронного цифрового підпису відповідно до Закону України "Про електронний цифровий підпис", за умови використання засобу електронного цифрового підпису усіма сторонами електронного правочину; електронного підпису одноразовим ідентифікатором, визначеним цим Законом; аналога власноручного підпису (факсимільного відтворення підпису за допомогою засобів механічного або іншого копіювання, іншого аналога власноручного підпису) за письмовою згодою сторін, у якій мають міститися зразки відповідних аналогів власноручних підписів.

Електронним підписом одноразовим ідентифікатором є дані в електронній формі у вигляді алфавітно-цифрової послідовності, що додаються до інших електронних даних особою, яка прийняла пропозицію (оферту) укласти електронний договір, і надсилаються іншій стороні цього договору.

Це комбінація цифр і букв, або тільки цифр, або тільки літер, яку отримує заявник за допомогою електронної пошти у вигляді пароля, іноді в парі "логін-пароль", або смс-коду, надісланого на телефон, або іншим способом.

При оформленні замовлення, зробленого під логіном і паролем, формується електронний документ, в якому за допомогою інформаційної системи (веб-сайту інтернет-магазину) вказується особа, яка створила замовлення.

Без отримання листа на адресу електронної пошти та СМС-повідомлення, без здійснення входу на сайт товариства за допомогою логіна особистого кабінету і пароля особистого кабінету кредитний договір між позивачем та відповідачем не був би укладений.

Стаття 652 ЦК України дає визначення, що договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків.

В абзаці другому частини другої статті 639 ЦК України визначено, що договір, укладений за допомогою інформаційно-телекомунікаційних систем за згодою обох сторін, вважається укладеним в письмовій формі.

Аналізуючи вищевикладене, можна дійти висновку, що будь-який вид договору, який укладається на підставі Цивільного кодексу України, може мати електронну форму. Договір, укладений в електронній формі, є таким, що укладений у письмовому вигляді (статті 205, 207 ЦК України).

Таким чином, суд зазначає, що позивач ОСОБА_1 без отримання листа на адресу електронної пошти і СМС-повідомлення, без здійснення входу на веб-сайт товариства за допомогою логіна і пароля особистого кабінету не змогла б укласти кредитний договір із відповідачем, тому укладення кредитного договору у запропонованій відповідачем формі відповідало внутрішній волі позивача і цей правочин відповідно до Закону України "Про електронну комерцію" вважається таким, що за правовими наслідками прирівнюється до договору, укладеного у письмовій формі.

Вказана позиція суду узгоджується з висновком, зробленим Верховним Судом у постанові від 07.10.2020 по справі 127/33824/19 (за аналогічними правовідносинами).

Окрім того, твердження позивача про надмірне нарахування процентів та пені за порушення грошового зобов`язання, не знайшло свого підтвердження у суді, оскільки позивач у позовній заяві лише вказує що розмір пені значно перевищує розмір заборгованості за кредитом без зазначення самої суми, не вказує період, за який вона була нарахована, окрім того, не надала суду будь-яких доказів щодо нарахування пені відповідачем, тоді як ТОВ «УКР КРЕДИТ ФІНАНС» у відзиві на позовну заяву вказує, що не нараховував пеню позивачці і станом на дату подання відзиву – 10 лютого 2021 року сума пені становить - 0 грн, оскільки відповідно до прийнятого Закону України "Про внесення змін до Податкового кодексу України та інших законів України щодо підтримки платників податків на період здійснення заходів, спрямованих на запобігання виникнення і поширення короновірусної хвороби (СОVID-19) кредитодавцем не нараховуються штрафні санкції за прострочення виконання зобов`язань за кредитним договором у період з 01.03.2020 року по останній календарний день місяця (включно), в якому завершується дія карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України.

Щодо твердження позивача про підписання договору відповідно Закону України «Про електронний цифровий підпис» слід зазначити, що між сторонами погоджено порядок підпису договору відповідно Закону України «Про електронну комерцію». Крім того, Закон України «Про електронний цифровий підпис» втратив чинність 07.11.2018, що унеможливлює його застосування до правових правовідносин, які виникли між сторонами 10.07.2020 року.

За правилами статей 12, 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Доказами є будь-які фактичні дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи (ч. 1 ст. 76 Цивільного процесуального кодексу України).

Відповідно до ч. 1 ст. 77 Цивільного процесуального кодексу України, належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування.

Аналізуючи наявні в матеріалах справи докази, суд дійшов висновку про відсутність правових підстав для визнання недійсним кредитного договору № 0433-0170 від 10.07.2020 року укладеного між ОСОБА_1 та ТОВ «УКР КРЕДИТ ФІНАНС».

Відповідно до ч. 7 ст. 141 Цивільного процесуального кодексу України, судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Таким чином, враховуючи, що позивач звільнена від сплати судового збору у порядку ст. 5 Закону України «Про захист прав споживачів» та судом відмовлено у задоволенні її позовних вимог, тому судові витрати по справі слід віднести за рахунок держави.

На підставі викладеного, керуючись статтями 3,12 Закону України «Про електронну комерцію», статтями 11, 18, 19 Закону України «Про захист прав споживачів», статтями 3, 6, 11, 202, 203, 215 ,229, 230, 626, 627, 628, 638, 639,652, 526, 1054Цивільного кодексу України, статтями 2, 4, 6-13, 19, 82, 89, 141, 258, 259, ч. 2 ст. 247, ч. 5 ст. 279, статтями 263-265, 268, 272, 273, 352, 354 ЦПК України, суд,-

В И Р І Ш И В:

В задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 до Товариства з обмеженою відповідальністю ТОВ «УКР КРЕДИТ ФІНАНС» про захист прав споживачів, визнання недійсним договору позики № 0433-0170 від 10.07.2020 року – відмовити.

Судові витрати у справі віднести на рахунок держави.

Рішення суду може бути оскаржене шляхом подання апеляційної скарги до Донецького апеляційного суду через Іллічівський районний суд міста Маріуполя Донецької області протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

Учасник справи, якому рішення суду не було вручено у день його проголошення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення повного рішення суду.

Відомості, що не проголошуються:

Позивач ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНОКПП НОМЕР_1 , проживає за адресою: АДРЕСА_1 , адреса для листування: АДРЕСА_2 .

Відповідач Товариство з обмеженою відповідальністю «УКР КРЕДИТ ФІНАНС», місцезнаходження: 01133, м. Київ, бульвар Лесі Українки, 26, офіс 407, Код ЄДРПОУ 38548598.

Суддя: О. О. Мушкет