Рішення № 95108620, 24.02.2021, Окружний адміністративний суд міста Києва

ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД міста КИЄВА 01051, м. Київ, вул. Болбочана Петра 8, корпус 1 Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

24 лютого 2021 року м. Київ № 826/1470/17

Суддя Окружного адміністративного суду міста Києва Огурцов О.П., розглянувши в порядку письмового провадження адміністративну справу

за позовомОСОБА_1 до Слідчого управління Головного управління Національної поліції в м. Києвіпрозобов`язання вчинити дії,

В С Т А Н О В И В:

ОСОБА_1 звернувся до Окружного адміністративного суду міста Києва з адміністративним позовом до Слідчого управління Головного управління Національної поліції в м. Києві про зобов`язання вчинити дії.

Позовні вимоги обґрунтовано тим, що відповідачем не було належним чином надано відповіді на скарги позивача від 29.06.2016 та від 22.09.2016, а також розглянуто та надано копії запитуваних документів на інформаційний запит позивача від 24.06.2016.

Позивач у судовому засіданні підтримав позовні вимоги.

Відповідач у судове засіданні не прибув, про причини неприбуття суд не повідомив, заперечень/відзиву на позовну заяву суду не надав, про дату, час та місце розгляду справи був повідомлений належним чином.

Під час розгляду справи, суд встановив наступне.

ОСОБА_1 подано до Слідчого управління Головного управління Національної поліції в м. Києві заяву від 24.06.2016 в якій на підставі статей 5, 7, пункту 4 частини першої статті 14 Закону України "Про доступ до публічної інформації" викладено прохання надати належним чином засвідчені копії наступних документів: висновку службової перевірки від 06.06.2016 слідчого ОСОБА_2 ; супровідного від 25.04.2016 № 10-37/2626 вих. 16 до матеріалів зам начальника Київської міської прокуратури № 7 ОСОБА_5; листа слідчого управлення НП в м. Києві ГУ НП України від 08.06.2016 заступнику прокурора Київської міської прокуратури № 7 ОСОБА_3 .

Також, ОСОБА_1 подано до Слідчого управління Головного управління Національної поліції в м. Києві скаргу з приводу порушення інформаційних прав слідчим ОСОБА_2 від 29.06.2016 в якій викладено прохання:

- вказати якою нормою, якого правового акта передбачено повноваження слідчого ОСОБА_2 обмежувати права ОСОБА_1 на ознайомлення з матеріалами службової перевірки тимчасовими рамками, а за відсутності такої норми прийняти рішення за фактом перевищення посадових повноважень слідчим ОСОБА_2 ;

- вказати якою нормою якого правового акту передбачені повноваження слідчого ОСОБА_2 визначати форму ознайомлення ОСОБА_1 з матеріалами службової перевірки з забороною на фотокопіювання, а при відсутності такої норми прийняти рішення за фактом заборони, яка відбулась;

- спільно з результатами розгляду цієї скарги, надати копії прийнятих рішень викладеними фактами діяльності слідчого ОСОБА_2 , які порушують вимоги законодавства.

Листом від серпня місяця 2016 року № М-2770/М-2867/125/23/1-2016 Слідче управління Головного управління Національної поліції в м. Києві повідомило ОСОБА_1 наступне: "Таким чином, враховуючи вище викладене та зважаючи на те, що матеріали перевірки містять в собі відомості з розслідування кримінального правопорушення, розголошення яких дозволяється лише з дозволу слідчого чи прокурора, у діях слідчого ОСОБА_2 порушень не виявлено.

Крім того, у своїх заявах Ви керуєтеся ст. 5 (Право на інформацію), 7 (Охорона права на інформацію) ЗУ «Про інформацію», та п. 4 ч. 1 ст. 14 ЗУ «Про до ступ до публічної інформації». Пояснюючи це тим, що згідно вище перечислених статей він має право на доступ до інформацію, що в свою чергу передбачає можливість вільного одержання, використання, поширення, зберігання та захисту інформації, необхідної для реалізації своїх прав, свобод і законно інтересів. А також, що право на інформацію охороняється законом. Держава гарантує всім суб`єктам інформаційних відносин рівні права і можливості доступу до інформації. Ніхто не може обмежувати права особи у виборі форм і джерел одержання інформації, за винятком випадків передбачених законом.

Крім того, керуючись п. 4 ч. 1 ст. 14 ЗУ «Про доступ до публічної інформації» Ви, зазначаєте про обов`язки розпорядників інформації. А саме те, що розпорядники інформації зобов`язані визначати спеціальні місця для роботи запитувачів з документами чи їх копіями, а також надавати право запитуючам робити виписки з них, фотографувати, копіювати, сканувати їх, записувати на будь-які носії інформації тощо.

Одночасно повідомляємо, Ви не враховуєте той факт, що запитувала Вами інформація не являється публічною та не несе в собі інформаційного змісту за розголошення її можливе лише з дозволу слідчого чи прокурора, та у тих межах, яких вони визначать самі.".

ОСОБА_1 подано до Слідчого управління Головного управління Національної поліції в м. Києві скаргу з приводу порушення інформаційних прав від 22.09.2016 в якій, зокрема, викладено прохання:

- вказати якою нормою, якого правового акту передбачені повноваження слідчого ОСОБА_2 обмежувати права ОСОБА_1 , на ознайомлення з матеріалами службової перевірки тимчасовими рамками, а за відсутності такої норми прийняти рішення за фактом перевищення посадових повноважень слідчим ОСОБА_2 ;

- вказати якою нормою якого правового акту передбачені повноваження слідчого ОСОБА_2 визначати форму ознайомлення ОСОБА_1 з матеріалами службової перевірки з забороною на фотокопіювання, а при відсутності такої норми прийняти рішення за фактом заборони, яка відбулась;

- назвати правові підстави закриття фізичного доступу до канцелярії слідчого управління як інформаційної бази проходження документів, і нав`язуванні методу звернення до цієї бази по внутрішніх телефону, процесуальними наслідками якого стало неможливість отримання інформації після розгляду поданих звернень та копій нібито відправлених, але не отриманих відповідей за цими зверненнями.

Листом від 25.10.2016 № М-4766/125/23/3-16 Слідче управління Головного управління Національної поліції в м. Києві повідомило ОСОБА_1 наступне: "У слідчому управлінні Головного управління Національної поліції у м. Києві, у межах компетенції, розглянуто Вашу скаргу від 22.09.2016.

Повідомляємо, що ознайомлення з матеріалами перевірки за зверненнями громадян регламентується Законом України «Про звернення громадян». При цьому використання при ознайомленні з матеріалами перевірки будь-яких технічних засобів, а також надання копій документів матеріалів перевірки нормами вказаного Закону не передбачено.

Крім того, повідомляємо, що відповідно до ст. 12 Закону України "Про звернення громадян" дія цього Закону не поширюється на порядок розгляду заяв і скарг громадян, встановлений кримінальним, процесуальним законодавством.

Згідно зі ст. 222 КПК України відомості досудового розслідування можна розголошувати лише з дозволу слідчого або прокурора і в тому обсязі, в якому вони визнають можливим.

Відповідно до положень статей 6 та 8 Закону України «Про доступ до публічної інформації» відомості щодо досудового розслідування кримінальних проваджень відносяться до публічної інформації з обмеженим доступом, а саме до таємної інформації.

З огляду на викладене та враховуючи, що матеріали перевірки за Ващими попередніми зверненнями містили відомості про розслідування кримінального провадження № 42015100070000152, за результатами перевірки доводів викладених Вами у скарзі від 22.09.2016, порушень з боку працівників організаційно - методичного відділу СУ ГУНП у м. Києві ОСОБА_4 та ОСОБА_2 не встановлено."

Позивач вважаючи, що відповідачем не було належним чином розглянуто його звернення та надано відповіді та документи, звернувся з відповідним позовом до суду.

Оцінивши докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об`єктивному дослідженні, суд дійшов висновку про те, що адміністративний позов підлягає частковому задоволенню з огляду на наступне.

Частиною другою статті 19 Конституції України встановлено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Статтею 34 Конституції України встановлено, що кожному гарантується право на свободу думки і слова, на вільне вираження своїх поглядів і переконань. Кожен має право вільно збирати, зберігати, використовувати і поширювати інформацію усно, письмово або в інший спосіб - на свій вибір. Здійснення цих прав може бути обмежене законом в інтересах національної безпеки, територіальної цілісності або громадського порядку з метою запобігання заворушенням чи злочинам, для охорони здоров`я населення, для захисту репутації або прав інших людей, для запобігання розголошенню інформації, одержаної конфіденційно, або для підтримання авторитету і неупередженості правосуддя.

Частиною першою статті 1 Закону України "Про звернення громадян" встановлено, що громадяни України мають право звернутися до органів державної влади, місцевого самоврядування, об`єднань громадян, підприємств, установ, організацій незалежно від форм власності, засобів масової інформації, посадових осіб відповідно до їх функціональних обов`язків із зауваженнями, скаргами та пропозиціями, що стосуються їх статутної діяльності, заявою або клопотанням щодо реалізації своїх соціально-економічних, політичних та особистих прав і законних інтересів та скаргою про їх порушення.

Відповідно до частин першої, третьої та четвертої статті 3 зазначеного Закону під зверненнями громадян слід розуміти викладені в письмовій або усній формі пропозиції (зауваження), заяви (клопотання) і скарги. Заява (клопотання) - звернення громадян із проханням про сприяння реалізації закріплених Конституцією та чинним законодавством їх прав та інтересів або повідомлення про порушення чинного законодавства чи недоліки в діяльності підприємств, установ, організацій незалежно від форм власності, народних депутатів України, депутатів місцевих рад, посадових осіб, а також висловлення думки щодо поліпшення їх діяльності. Клопотання - письмове звернення з проханням про визнання за особою відповідного статусу, прав чи свобод тощо. Скарга - звернення з вимогою про поновлення прав і захист законних інтересів громадян, порушених діями (бездіяльністю), рішеннями державних органів, органів місцевого самоврядування, підприємств, установ, організацій, об`єднань громадян, посадових осіб

Згідно з частинами першою, шостою, сьомою статті 5 Закону України "Про звернення громадян" звернення адресуються органам державної влади і органам місцевого самоврядування, підприємствам, установам, організаціям незалежно від форми власності, об`єднанням громадян або посадовим особам, до повноважень яких належить вирішення порушених у зверненнях питань. Письмове звернення надсилається поштою або передається громадянином до відповідного органу, установи особисто чи через уповноважену ним особу, повноваження якої оформлені відповідно до законодавства. Письмове звернення також може бути надіслане з використанням мережі Інтернет, засобів електронного зв`язку (електронне звернення). У зверненні має бути зазначено прізвище, ім`я, по батькові, місце проживання громадянина, викладено суть порушеного питання, зауваження, пропозиції, заяви чи скарги, прохання чи вимоги. Письмове звернення повинно бути підписано заявником (заявниками) із зазначенням дати. В електронному зверненні також має бути зазначено електронну поштову адресу, на яку заявнику може бути надіслано відповідь, або відомості про інші засоби зв`язку з ним. Застосування електронного цифрового підпису при надсиланні електронного звернення не вимагається.

Частиною восьмою зазначеного Закону встановлено, що звернення, оформлене без дотримання зазначених вимог, повертається заявнику з відповідними роз`ясненнями не пізніш як через десять днів від дня його надходження, крім випадків, передбачених частиною першою статті 7 цього Закону.

Відповідно до частини першої статті 7 Закону України "Про звернення громадян" звернення, оформлені належним чином і подані у встановленому порядку, підлягають обов`язковому прийняттю та розгляду.

Згідно з частинами першою, третьою та четвертою статті 15 вказаного Закону органи державної влади, місцевого самоврядування та їх посадові особи, керівники та посадові особи підприємств, установ, організацій незалежно від форм власності, об`єднань громадян, до повноважень яких належить розгляд заяв (клопотань), зобов`язані об`єктивно і вчасно розглядати їх, перевіряти викладені в них факти, приймати рішення відповідно до чинного законодавства і забезпечувати їх виконання, повідомляти громадян про наслідки розгляду заяв (клопотань). Відповідь за результатами розгляду заяв (клопотань) в обов`язковому порядку дається тим органом, який отримав ці заяви і до компетенції якого входить вирішення порушених у заявах (клопотаннях) питань, за підписом керівника або особи, яка виконує його обов`язки. Рішення про відмову в задоволенні вимог, викладених у заяві (клопотанні), доводиться до відома громадянина в письмовій формі з посиланням на Закон і викладенням мотивів відмови, а також із роз`ясненням порядку оскарження прийнятого рішення.

Частиною першою статті 16 Закону України "Про звернення громадян" визначено, що скарга на дії чи рішення органу державної влади, органу місцевого самоврядування, підприємства, установи, організації, об`єднання громадян, засобів масової інформації, посадової особи подається у порядку підлеглості вищому органу або посадовій особі, що не позбавляє громадянина права звернутися до суду відповідно до чинного законодавства, а в разі відсутності такого органу або незгоди громадянина з прийнятим за скаргою рішенням - безпосередньо до суду.

Згідно статті 19 вказаного Закону органи державної влади і місцевого самоврядування, підприємства, установи, організації незалежно від форм власності, об`єднання громадян, засоби масової інформації, їх керівники та інші посадові особи в межах своїх повноважень, зокрема, зобов`язані: об`єктивно, всебічно і вчасно перевіряти заяви чи скарги; письмово повідомляти громадянина про результати перевірки заяви чи скарги і суть прийнятого рішення; у разі визнання заяви чи скарги необгрунтованою роз`яснити порядок оскарження прийнятого за нею рішення.

Відповідно до частини першої статті 20 Закону України "Про звернення громадян" звернення розглядаються і вирішуються у термін не більше одного місяця від дня їх надходження, а ті, які не потребують додаткового вивчення, - невідкладно, але не пізніше п`ятнадцяти днів від дня їх отримання. Якщо в місячний термін вирішити порушені у зверненні питання неможливо, керівник відповідного органу, підприємства, установи, організації або його заступник встановлюють необхідний термін для його розгляду, про що повідомляється особі, яка подала звернення. При цьому загальний термін вирішення питань, порушених у зверненні, не може перевищувати сорока п`яти днів.

Таким чином, громадяни України мають право звернутися до органів державної влади відповідно до їх функціональних обов`язків з заявами та скаргами, які у разі їх оформлення належним чином і подання у встановленому порядку, підлягають обов`язковому прийняттю, об`єктивному та всебічно розгляду у термін не більше одного місяця від дня їх надходження.

Відповідно до статті 2 Закону України "Про інформацію" основними принципами інформаційних відносин є: гарантованість права на інформацію; відкритість, доступність інформації, свобода обміну інформацією; достовірність і повнота інформації; свобода вираження поглядів і переконань; правомірність одержання, використання, поширення, зберігання та захисту інформації; захищеність особи від втручання в її особисте та сімейне життя.

Згідно зі статтею 3 зазначеного Закону основними напрямами державної інформаційної політики є: забезпечення доступу кожного до інформації; забезпечення рівних можливостей щодо створення, збирання, одержання, зберігання, використання, поширення, охорони, захисту інформації; створення умов для формування в Україні інформаційного суспільства; забезпечення відкритості та прозорості діяльності суб`єктів владних повноважень; створення інформаційних систем і мереж інформації, розвиток електронного урядування; постійне оновлення, збагачення та зберігання національних інформаційних ресурсів; забезпечення інформаційної безпеки України; сприяння міжнародній співпраці в інформаційній сфері та входженню України до світового інформаційного простору.

Частиною першою статті 5 Закону України "Про інформацію" встановлено, що кожен має право на інформацію, що передбачає можливість вільного одержання, використання, поширення, зберігання та захисту інформації, необхідної для реалізації своїх прав, свобод і законних інтересів.

Відповідно до статті 6 зазначеного Закону право на інформацію забезпечується: створенням механізму реалізації права на інформацію; створенням можливостей для вільного доступу до статистичних даних, архівних, бібліотечних і музейних фондів, інших інформаційних банків, баз даних, інформаційних ресурсів; обов`язком суб`єктів владних повноважень інформувати громадськість та засоби масової інформації про свою діяльність і прийняті рішення; обов`язком суб`єктів владних повноважень визначити спеціальні підрозділи або відповідальних осіб для забезпечення доступу запитувачів до інформації; здійсненням державного і громадського контролю за додержанням законодавства про інформацію; встановленням відповідальності за порушення законодавства про інформацію. Право на інформацію може бути обмежене законом в інтересах національної безпеки, територіальної цілісності або громадського порядку, з метою запобігання заворушенням чи злочинам, для охорони здоров`я населення, для захисту репутації або прав інших людей, для запобігання розголошенню інформації, одержаної конфіденційно, або для підтримання авторитету і неупередженості правосуддя.

Згідно з частинами першою та другою статті 7 Закону України "Про інформацію" право на інформацію охороняється законом. Держава гарантує всім суб`єктам інформаційних відносин рівні права і можливості доступу до інформації. Ніхто не може обмежувати права особи у виборі форм і джерел одержання інформації, за винятком випадків, передбачених законом. Суб`єкт інформаційних відносин може вимагати усунення будь-яких порушень його права на інформацію.

Статтею 1 Закону України "Про доступ до публічної інформації" публічна інформація - це відображена та задокументована будь-якими засобами та на будь-яких носіях інформація, що була отримана або створена в процесі виконання суб`єктами владних повноважень своїх обов`язків, передбачених чинним законодавством, або яка знаходиться у володінні суб`єктів владних повноважень, інших розпорядників публічної інформації, визначених цим Законом. Публічна інформація є відкритою, крім випадків, встановлених законом.

Відповідно до статті 3 зазначеного Закону право на доступ до публічної інформації гарантується: обов`язком розпорядників інформації надавати та оприлюднювати інформацію, крім випадків, передбачених законом; визначенням розпорядником інформації спеціальних структурних підрозділів або посадових осіб, які організовують у встановленому порядку доступ до публічної інформації, якою він володіє; максимальним спрощенням процедури подання запиту та отримання інформації; доступом до засідань колегіальних суб`єктів владних повноважень, крім випадків, передбачених законодавством; здійсненням парламентського, громадського та державного контролю за дотриманням прав на доступ до публічної інформації; юридичною відповідальністю за порушення законодавства про доступ до публічної інформації.

Згідно з пунктом 2 частини першої статті 5 Закону України "Про доступ до публічної інформації" доступ до інформації забезпечується шляхом надання інформації за запитами на інформацію.

Статтею 12 зазначеного Закону визначено, що суб`єктами відносин у сфері доступу до публічної інформації є: запитувачі інформації - фізичні, юридичні особи, об`єднання громадян без статусу юридичної особи, крім суб`єктів владних повноважень; розпорядники інформації - суб`єкти, визначені у статті 13 цього Закону; структурний підрозділ або відповідальна особа з питань доступу до публічної інформації розпорядників інформації.

Пунктом 1 частини першої статті 13 Закону України "Про доступ до публічної інформації" визначено, що розпорядниками інформації для цілей цього Закону визнаються суб`єкти владних повноважень - органи державної влади, інші державні органи, органи місцевого самоврядування, органи влади Автономної Республіки Крим, інші суб`єкти, що здійснюють владні управлінські функції відповідно до законодавства та рішення яких є обов`язковими для виконання.

Відповідно до пункту 6 частини першої статті 14 зазначеного Закону розпорядники інформації зобов`язані надавати та оприлюднювати достовірну, точну та повну інформацію, а також у разі потреби перевіряти правильність та об`єктивність наданої інформації і оновлювати оприлюднену інформацію.

Згідно з частинами першою, другою, четвертою та п`ятою статті 19 Закону України "Про доступ до публічної інформації" запит на інформацію - це прохання особи до розпорядника інформації надати публічну інформацію, що знаходиться у його володінні. Запитувач має право звернутися до розпорядника інформації із запитом на інформацію незалежно від того, стосується ця інформація його особисто чи ні, без пояснення причини подання запиту. Письмовий запит подається в довільній формі. Запит на інформацію має містити: ім`я (найменування) запитувача, поштову адресу або адресу електронної пошти, а також номер засобу зв`язку, якщо такий є; загальний опис інформації або вид, назву, реквізити чи зміст документа, щодо якого зроблено запит, якщо запитувачу це відомо; підпис і дату за умови подання запиту в письмовій формі.

Частинами першою та четвертою статті 20 зазначеного Закону встановлено, що розпорядник інформації має надати відповідь на запит на інформацію не пізніше п`яти робочих днів з дня отримання запиту. У разі якщо запит стосується надання великого обсягу інформації або потребує пошуку інформації серед значної кількості даних, розпорядник інформації може продовжити строк розгляду запиту до 20 робочих днів з обґрунтуванням такого продовження. Про продовження строку розпорядник інформації повідомляє запитувача в письмовій формі не пізніше п`яти робочих днів з дня отримання запиту.

Отже, кожен має право на інформацію, що передбачає можливість вільного одержання необхідної для реалізації своїх прав, свобод і законних інтересів та на розпорядника інформації покладено обов`язок надати достовірну, точну та повну інформацію на запит на інформацію не пізніше п`яти робочих днів з дня отримання запиту та у разі якщо запит стосується надання великого обсягу інформації або потребує пошуку інформації серед значної кількості даних у строк до 20 робочих днів з обґрунтуванням продовження строку на надання інформації про що повідомити заявника.

Позивачем було подано на до відповідача заяву про надання документів від 24.06.2016 в якій викладено прохання надати належним чином засвідчені копії наступних документів: висновку службової перевірки від 06.06.2016 слідчого ОСОБА_2; супровідного від 25.04.2016 № 10-37/2626 вих. 16 до матеріалів зам начальника Київської міської прокуратури № 7 ОСОБА_5; листа слідчого управлення НП в м. Києві ГУ НП України від 08.06.2016 заступнику прокурора Київської міської прокуратури № 7 ОСОБА_3 .

У позовній заяві та під час судового засідання позивач зазначив, що документів та відповіді за результатами розгляду зазначеної заяви йому надано не було. Також докази надання відповідачем відповіді чи документів за результатами її розгляду відсутні в матеріалах справи.

Позивач звертався до відповідача зі скаргами від 29.06.2016 та від 22.09.2016 в яких просив:

- вказати якою нормою, якого правового акта передбачено повноваження слідчого ОСОБА_2 обмежувати права ОСОБА_1 на ознайомлення з матеріалами службової перевірки тимчасовими рамками, а за відсутності такої норми прийняти рішення за фактом перевищення посадових повноважень слідчим ОСОБА_2 ;

- вказати якою нормою якого правового акту передбачені повноваження слідчого ОСОБА_2 визначати форму ознайомлення ОСОБА_1 з матеріалами службової перевірки з забороною на фотокопіювання, а при відсутності такої норми прийняти рішення за фактом заборони, яка відбулась.

Також, у скарзі від 22.09.2016 позивачем було викладено прохання назвати правові підстави закриття фізичного доступу до канцелярії слідчого управління як інформаційної бази проходження документів, і нав`язування методу звернення до цієї бази по внутрішніх телефонах, процесуальними наслідками якого стало неможливість отримання інформації після розгляду поданих звернень та копій нібито відправлених, але не отриманих відповідей за цими зверненнями.

Надаючи позивачу відповідь листами від серпня місяця 2016 року № М-2770/М-2867/125/23/1-2016 та від 25.10.2016 № М-4766/125/23/3-16 відповідач мотивує її виключно тим, що матеріали перевірки щодо дій слідчого ОСОБА_2 відносно яких подано скаргу містять в собі відомості з розслідування кримінального правопорушення, розголошення яких дозволяється лише з дозволу слідчого чи прокурора.

Відзиву/заперечень на адміністративний позов та доказів, як на підтвердження надання позивачу відповіді/документів за результатами розгляду його заяви про надання документів від 24.06.2016 так, і на підтвердження того, що матеріали перевірки щодо дій слідчого ОСОБА_2 відносно яких подано скаргу містять в собі відомості з розслідування кримінального правопорушення, розголошення яких дозволяється лише з дозволу слідчого чи прокурора відповідачем суду надано не було.

Відповідно до частини першої та другої статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача. У таких справах суб`єкт владних повноважень не може посилатися на докази, які не були покладені в основу оскаржуваного рішення, за винятком випадків, коли він доведе, що ним було вжито всіх можливих заходів для їх отримання до прийняття оскаржуваного рішення, але вони не були отримані з незалежних від нього причин.

З огляду на зазначене, у суду відсутні підстави вважати, що відповідачем було надано позивачу відповідь/документи за результатами розгляду його заяви про надання документів від 24.06.2016, а також вважати що відповіді надані за результатами розгляду скарг позивача від 29.06.2016 та від 22.09.2016, які базуються виключно на тому, що матеріали перевірки щодо дій слідчого ОСОБА_2 відносно яких подано скаргу містять в собі відомості з розслідування кримінального правопорушення, розголошення яких дозволяється лише з дозволу слідчого чи прокурора є повними та обґрунтованими.

Відповіді щодо порушених у скарзі від 22.09.2016 питань та копій нібито відправлених, але не отриманих відповідей за цими зверненнями відповідачем листом від 25.10.2016 № М-4766/125/23/3-16 надано не було.

Враховуючи наведене суд дійшов висновку про наявність підстав для задоволення позовних вимог в частині щодо зобов`язання відповідача надати позивачу належну відповідь за його скаргою від 29.06.2016.

Оскільки позовні вимоги щодо зобов`язання відповідача надати відповідь на зазначену скаргу з зазначенням дати її виконання та документи за інформаційним запитом позивача від 24.06.2016 спрямовані на майбутній захист прав позивача, які порушені не були у суду відсутні підстав для задоволення вказаних позовних вимог.

Відповідно до частини другої статті 9 Кодексу адміністративного судочинства України суд розглядає адміністративні справи не інакше як за позовною заявою, поданою відповідно до цього Кодексу, в межах позовних вимог. Суд може вийти за межі позовних вимог, якщо це необхідно для ефективного захисту прав, свобод, інтересів людини і громадянина, інших суб`єктів у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку суб`єктів владних повноважень.

Враховуючи те, що як було встановлено судом, відповідачем не було розглянуто та надано відповідь/документи за заявою позивача про надання документів від 24.06.2016, суд дійшов висновку про необхідність виходу за межі позовних вимог та зобов`язання відповідача розглянути вказану заяву та надати за результатами її розгляду відповідь.

Щодо позовних вимог щодо зобов`язання відповідача надати позивачу інформацію, які викладені в пунктах прохальної частини, як містять нумерацію з 4 по 6, суд зазначає, що фактично відповідні вимоги були викладені позивачем у його скаргах від 29.06.2016 та від 22.09.2016, а отже належним способом захисту у даному випадку буде зобов`язання відповідача належним чином розглянути та надати відповіді на зазначені скарги.

Керуючись статтями 241, 243-246 Кодексу адміністративного судочинства України, суд,-

ВИРІШИВ:

1. Адміністративний позов ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , ідентифікаційний номер НОМЕР_1 ) до Слідчого управління Головного управління Національної поліції в м. Києві (01601, м. Київ, вул. Володимирська, 15, код ЄДРПОУ 40108583) про зобов`язання вчинити дії - задовольнити частково та вийти за межі позовних вимог.

2. Зобов`язати Слідче управління Головного управління Національної поліції в м. Києві надати позивачу належну відповідь за результатами розгляду скарг ОСОБА_1 від 29.06.2016 та від 22.09.2016.

3. Зобов`язати Слідче управління Головного управління Національної поліції в м. Києві належним чином розглянути та надати відповідь за результатами розгляду заяви ОСОБА_1 про надання документів від 24.06.2016.

4. В решті позовних вимог - відмовити.

Відповідно до статті 255 Кодексу адміністративного судочинства України рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Рішення може бути оскаржено до суду апеляційної інстанції протягом тридцяти днів за правилами, встановленими статтями 295-297, пункту 3 Прикінцевих положень Кодексу адміністративного судочинства України. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення (ухвали) суду, або розгляду справи в порядку письмового провадження, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Суддя О.П. Огурцов