Рішення № 95107561, 23.02.2021, Тернопільський окружний адміністративний суд

ТЕРНОПІЛЬСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

Справа №500/4088/20

23 лютого 2021 рокум. ТернопільТернопільський окружний адміністративний суд, у складі головуючого судді Мартиць О.І. розглянувши у письмовому провадженні в порядку спрощеного позовного провадження адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Донецького зонального відділу Військової служби правопорядку про визнання бездіяльності протиправною та зобов`язання вчинити певні дії, -

ВСТАНОВИВ:

ОСОБА_1 звернувся до Тернопільського окружного адміністративного суду з позовом до Донецького зонального відділу Військової служби правопорядку про визнання дій протиправними та зобов`язання вчинити певні дії, в якому просив:

1. Визнати протиправною бездіяльність Донецького зонального відділу військової служби правопорядку, яка полягає у не проведенні ОСОБА_1 ряду виплат, а саме:

- не проведення нарахування та виплати одноразової грошової допомоги у разі звільнення з військової служби, відповідно до частини другої статті 15 Закону України "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей" та частини першої розділу XXXII "Порядку виплати грошового забезпечення військовослужбовцям та деяким іншим особам", який затверджено Наказом Міністерства оборони України 07.06.2018 №260 у розмірі 50 відсотків місячного грошового забезпечення за кожний повний календарний рік служби;

- не проведення нарахування та виплати матеріальної допомоги для вирішення соціально-побутових питань за період з 09.11.2016 до 31.10.2018 відповідно до пункту 1 розділу XXIV "Порядку виплати грошового забезпечення військовослужбовцям та деяким іншим особам", який затверджено Наказом Міністерства оборони України 07.06.2018 №260;

- не проведення нарахування та виплати грошової компенсації відпустки як учаснику бойових дій за період з 09.11.2016 до 31.10.2018 виходячи з грошового забезпечення станом на день звільнення з військової служби (31.10.2018) відповідно до статті 16 Закону України "Про відпустки";

- не проведення нарахування та виплати індексації грошового забезпечення за період з 09.11.2016 по 31.10.2018 включно із застосуванням місяця для обчислення індексу споживчих цін для розрахунку індексації грошового забезпечення в період з 09.11.2016 по 28.02.2018 - січень 2008 року, а в період з 01.03.2018 по 31.10.2018 - березень 2018 року з урахуванням абзацу 4 пункту 5 постанови Кабінету Міністрів України від 17.07.2003 №1078.

2. Зобов`язати Донецький зональний відділ військової служби правопорядку провести ОСОБА_1 ряд виплат, а саме:

- нарахувати та виплатити одноразову грошову допомогу у разі звільнення з військової служби, відповідно до частини другої статті 15 Закону України "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей" та частини 1 розділу XXXII "Порядку виплати грошового забезпечення військовослужбовцям та деяким іншим особам", який затверджено Наказом Міністерства оборони України 07.06.2018 №260 у розмірі 50 відсотків місячного грошового забезпечення за кожний повний календарний рік служби;

- нарахувати та виплатити матеріальну допомогу для вирішення соціально - побутових питань за період з 09.11.2016 до 31.10.2018 відповідно до пункту 1 розділу XXIV "Порядку виплати грошового забезпечення військовослужбовцям та деяким іншим особам", який затверджено Наказом Міністерства оборони України 07.06.2018 №260;

- нарахувати та виплатити грошову компенсацію відпустки як учаснику бойових дій за період з 09.11.2016 до 31.10.2018 виходячи з грошового забезпечення станом на день звільнення з військової служби (31.10.2018) відповідно до статті 16-2 Закону України "Про відпустки";

- нарахувати та виплатити індексацію грошового забезпечення за період з 09.11.2016 по 31.10.2018 включно із застосуванням місяця для обчислення індексу споживчих цін для розрахунку індексації грошового забезпечення в період з 09.11.2016 по 28.02.2018 - січень 2008 року, а в період з 01.03.2018 по 31.10.2018 - березень 2018 року з урахуванням абзацу 4 пункту 5 постанови Кабінету Міністрів України від 17.07.2003 №1078.

Позов обґрунтований тим, що при звільненні з військової служби та на час прийняття наказу про виключення позивача зі списків особового складу та по теперішній час відповідачем протиправно не було проведено усіх необхідних розрахунків щодо нарахування та виплати позивачу грошової компенсації за невикористані календарні дні додаткової відпустки, передбаченої пунктом 12 частини першої статті 12 Закону України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту" та статтею 16-2 Закону України "Про відпустки". Також, позивач вважає, що відповідач протиправно не здійснив нарахування та виплату індексації грошового забезпечення з 09.11.2016 по 31.10.2018. Крім того відповідачем не було проведено виплату матеріальної допомоги для вирішення соціально - побутових питань за період з 09.11.2016 по 31.10.2018, а також одноразової грошової допомоги у розмірі 50 відсотків місячного грошового забезпечення за кожний повний календарний рік служби у разі звільнення з військової служби за станом здоров`я. Наведені обставини стали підставою для звернення позивача до суду за захистом своїх прав.

На підставі статті 12 та глави 10 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України) Тернопільським окружним адміністративним судом винесено ухвалу від 21.12.2020 про відкриття провадження в адміністративній справі в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи, у якій зазначено строк подання відповідачу відзиву на позовну заяву.

Від Донецького зонального відділу Військової служби правопорядку через відділ документального забезпечення Тернопільського окружного адміністративного суду 14.01.2021 поступив відзив на позовну заяву, в якому зазначено, що не провівши виплату позивачу грошової компенсації за невикористані дні додаткової відпустки як учаснику бойових дій з 2016 по 2018 роки, виплату індексації грошового забезпечення за період з 09.11.2016 по 31.10.2018, виплату матеріальної допомоги для вирішення соціально-побутових питань за період з 09.11.2016 по 31.10.2018, а також одноразову грошову допомогу у розмірі 50 відсотків місячного грошового забезпечення за кожний повний календарний рік служби у разі звільнення з військової служби за станом здоров`я, відповідач діяв відповідно до вимог чинного законодавства і в межах наданих йому повноважень.

Частиною п`ятою статті 262 КАС визначено, що суд розглядає справу в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін за наявними у справі матеріалами, за відсутності клопотання будь-якої зі сторін про інше.

Дослідивши подані суду письмові докази, оцінивши їх за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об`єктивному розгляді всіх обставин справи в їх сукупності, суд встановив наступне.

04.04.2017 позивач отримав посвідчення учасника бойових дій, пред`явник якого має право на пільги, встановлені законодавством України для ветеранів війни - учасників бойових дій.

Наказом начальника Донецького зонального відділу Військової служби правопорядку (по особовому складу) від 31.10.2018 №82-РС старшого солдата ОСОБА_1 звільнено у запас за пунктом "б" (за станом здоров`я) відповідно до частини другої, пункту 5, статті 26 Закону України "Про військовий обов`язок і військову службу".

У відповідності до витягу з наказу начальника Донецького зонального відділу Військової служби правопорядку (по стройовій частині) від 31.10.2018 №238, позивач виключений із списків особового складу Донецького зонального відділу Військової служби правопорядку та всіх видів забезпечення з 31.10.2018.

20.11.2020 позивач звернувся із заявою до відповідача про виплату:

- одноразової грошової допомоги у разі звільнення з військової служби, відповідно до частини другої статті 15 Закону України "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей" та частини 1 розділу XXXII "Порядку виплати грошового забезпечення військовослужбовцям та деяким іншим особам", який затверджено Наказом Міністерства оборони України 07.06.2018 №260 у розмірі 50 відсотків місячного грошового забезпечення за кожний повний календарний рік служби;

- матеріальної допомогу для вирішення соціально - побутових питань за період з 09.11.2016 до 31.10.2018 відповідно до пункту 1 розділу XXIV "Порядку виплати грошового забезпечення військовослужбовцям та деяким іншим особам", який затверджено Наказом Міністерства оборони України 07.06.2018 №260;

- грошової компенсації відпустки як учаснику бойових дій за період з 09.11.2016 до 31.10.2018 виходячи з грошового забезпечення станом па день звільнення з військової служби (31.10.2018) відповідно до статті 16-2 Закону України "Про відпустки".

- індексації грошового забезпечення за період з 09.11.2016 по 31.10.2018 включно із застосуванням місяця для обчислення індексу споживчих цін для розрахунку індексації грошового забезпечення в період з 09.11.2016 по 28.02.2018 - січень 2008 року, а в період з 01.03.2018 по 31.10.2018 - березень 2018 року з урахуванням абзацу 4 пункту 5 постанови Кабінету Міністрів України від 17.07.2003 №1078.

Донецьким зональним відділом Військової служби правопорядку на звернення позивача надано відповідь від 03.12.2020 за №6080/юк, в якій зазначено про відсутність підстав для виплати позивачу грошової компенсації за невикористані дні додаткової відпустки як учаснику бойових дій з 2016 по 2018 роки, виплати індексації грошового забезпечення за період з 09.11.2016 по 31.10.2018, виплати матеріальної допомоги для вирішення соціально-побутових питань та одноразової грошової допомоги у розмірі 50 відсотків місячного грошового забезпечення за кожний повний календарний рік служби у разі звільнення з військової служби за станом здоров`я. Крім того позивачу повідомлено, що виплати вищевказаних грошових компенсацій можуть бути здійсненні лише на підставі відповідного рішення суду після набрання ним законної сили.

Вважаючи таку бездіяльність відповідача протиправною, позивач звернувся з даним позовом до суду.

Визначаючись з позовними вимогами, суд зазначає, що відповідно до частини першої статті 2 Закону України від 25 березня 1992 року №2232-ХІІ "Про військовий обов`язок і військову службу" (далі також - Закон №2232-XII), військова служба є державною службою особливого характеру, яка полягає у професійній діяльності придатних до неї за станом здоров`я і віком громадян України, іноземців та осіб без громадянства, пов`язаній з обороною України, її незалежності та територіальної цілісності.

Згідно із пунктом 12 статті 12 Закону України від 22.10.1993 №3551-ХІІ "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту" (далі також - Закон №3551-ХІІ) учасникам бойових дій надаються такі пільги, як використання чергової щорічної відпустки у зручний для них час, а також одержання додаткової відпустки із збереженням заробітної плати строком 14 календарних днів на рік.

Статтею 4 Закону України від 05 листопада 1996 року №504/96-ВР "Про відпустки" (далі - Закон №504/96-ВР) передбачено такі види щорічних відпусток: основна відпустка (стаття 6 цього Закону); додаткова відпустка за роботу зі шкідливими та важкими умовами праці (стаття 7 цього Закону); додаткова відпустка за особливий характер праці (стаття 8 цього Закону); інші додаткові відпустки, передбачені законодавством.

Відповідно до статті 16-2 Закону №504/96-ВР учасникам бойових дій, постраждалим учасникам Революції Гідності, особам з інвалідністю внаслідок війни, статус яких визначений Законом України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту", особам, реабілітованим відповідно до Закону України "Про реабілітацію жертв репресій комуністичного тоталітарного режиму 1917-1991 років", із числа тих, яких було піддано репресіям у формі (формах) позбавлення волі (ув`язнення) або обмеження волі чи примусового безпідставного поміщення здорової людини до психіатричного закладу за рішенням позасудового або іншого репресивного органу, надається додаткова відпустка зі збереженням заробітної плати тривалістю 14 календарних днів на рік.

Згідно з пунктом 8 статті 10-1 Закону України 20 грудня 1991 року №2011-XII "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей" (далі також - Закон №2011-ХІІ) військовослужбовцям, крім військовослужбовців строкової військової служби, додаткові відпустки у зв`язку з навчанням, творчі відпустки та соціальні відпустки надаються відповідно до Закону України "Про відпустки". Інші додаткові відпустки надаються їм на підставах та в порядку, визначених відповідними законами України.

У разі якщо Законом України "Про відпустки" або іншими законами України передбачено надання додаткових відпусток без збереження заробітної плати, такі відпустки військовослужбовцям надаються без збереження грошового забезпечення.

Абзацом третім пункту 14 статті 10-1 Закону №2011-ХІІ передбачено, що у рік звільнення зазначених в абзацах першому та другому цього пункту військовослужбовців зі служби у разі невикористання ними щорічної основної або додаткової відпустки їм виплачується грошова компенсація за всі невикористані дні щорічної основної відпустки, а також дні додаткової відпустки, у тому числі військовослужбовцям-жінкам, які мають дітей.

Відповідно до пункту 17 статті 10-1 Закону № 2011-ХІІ в особливий період з моменту оголошення мобілізації до часу введення воєнного стану або до моменту прийняття рішення про демобілізацію військовослужбовцям надаються відпустки, передбачені частинами першою, шостою та дванадцятою цієї статті, і відпустки за сімейними обставинами та з інших поважних причин. Надання військовослужбовцям відпусток, передбачених частиною першою цієї статті, здійснюється за умови одночасної відсутності не більше 30 відсотків загальної чисельності військовослужбовців певної категорії відповідного підрозділу. Відпустки за сімейними обставинами та з інших поважних причин військовослужбовцям надаються із збереженням грошового забезпечення тривалістю не більш як 10 календарних днів.

Згідно з пунктом 18 статті 10-1 Закону №2011-ХІІ в особливий період під час дії воєнного стану військовослужбовцям можуть надаватися відпустки за сімейними обставинами та з інших поважних причин зі збереженням грошового забезпечення тривалістю не більш як 10 календарних днів без урахування часу, необхідного для проїзду в межах України до місця проведення відпустки та назад, але не більше двох діб в один кінець.

Відповідно до пункту 19 статті 10-1 Закону 2011-ХІІ надання військовослужбовцям у періоди, передбачені пунктами 17 і 18 цієї статті, інших видів відпусток, крім відпусток військовослужбовцям-жінкам у зв`язку з вагітністю та пологами, для догляду за дитиною до досягнення нею трирічного віку, а в разі якщо дитина потребує домашнього догляду, - тривалістю, визначеною в медичному висновку, але не більш як до досягнення нею шестирічного віку, а також відпусток у зв`язку з хворобою або для лікування після тяжкого поранення за висновком (постановою) військово-лікарської комісії, припиняється.

При цьому визначення поняття особливого періоду наведене у законах України від 21 жовтня 1993 року №3543-XII "Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію" та від 06 грудня 1991 року №1932-XII "Про оборону України" (далі також - Закони №3543-XII та №1932-XII відповідно).

За визначенням статті 1 Закону №3543-XII особливий період - це період функціонування національної економіки, органів державної влади, інших державних органів, органів місцевого самоврядування, Збройних Сил України, інших військових формувань, сил цивільного захисту, підприємств, установ і організацій, а також виконання громадянами України свого конституційного обов`язку щодо захисту Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України, який настає з моменту оголошення рішення про мобілізацію (крім цільової) або доведення його до виконавців стосовно прихованої мобілізації чи з моменту введення воєнного стану в Україні або в окремих її місцевостях та охоплює час мобілізації, воєнний час і частково відбудовний період після закінчення воєнних дій.

Стаття 1 Закону №1932-XII визначає особливий період, як період, що настає з моменту оголошення рішення про мобілізацію (крім цільової) або доведення його до виконавців стосовно прихованої мобілізації чи моменту введення воєнного стану в Україні або окремих її місцевостях та охоплює час мобілізації, воєнний стан і частково відбудовний період після закінчення воєнних дій.

Крім того, в статті 1 Закону №3543-XII надано визначення мобілізації та демобілізації. Мобілізація - комплекс заходів, здійснюваних з метою планомірного переведення національної економіки, діяльності органів державної влади, інших державних органів, органів місцевого самоврядування, підприємств, установ і організацій на функціонування в умовах особливого періоду, а Збройних Сил України, інших військових формувань, Оперативно-рятувальної служби цивільного захисту - на організацію і штати воєнного часу. Мобілізація може бути загальною або частковою та проводиться відкрито чи приховано; демобілізація - комплекс заходів, рішення про порядок і терміни проведення яких приймає Президент України, спрямованих на планомірне переведення національної економіки, органів державної влади, інших державних органів, органів місцевого самоврядування, підприємств, установ і організацій на роботу і функціонування в умовах мирного часу, а Збройних Сил України, інших військових формувань, Оперативно-рятувальної служби цивільного захисту - на організацію і штати мирного часу.

Аналіз зазначених норм свідчить про те, що в особливий період з моменту оголошення мобілізації припиняється надання військовослужбовцям інших видів відпусток, в тому числі додаткової соціальної відпуски. Однак Законом №2011-XII не встановлено припинення виплати компенсації за невикористані частини додаткової соціальної відпустки, право на яку позивач набув за період проходження ним військової служби.

Водночас у разі невикористання додаткової соціальної відпуски протягом календарного року, в якому у особи виникає право на таку відпустку, додаткова соціальна відпустка переноситься на інший період, тобто особа не втрачає самого права на надану їй чинним законодавством України соціальну гарантію, яке може бути реалізовано в один із таких двох способів: 1) безпосереднє надання особі відпустки після закінчення особливого періоду, який може тривати невизначений термін; 2) грошова компенсація відпустки особі.

Отже, припинення надання військовослужбовцям додаткових відпусток (відповідно до пункту 19 статті 10-1 Закону 2011-ХІІ у періоди, передбачені пунктами 17 і 18 цієї статті) є тимчасовим обмеженням способу реалізації права на використання додаткової відпустки безпосередньо. Між тим, обмеження щодо одного з двох способів реалізації такого права не впливає на суть цього права, яке гарантується пунктом 12 статті 12 Закону України від 22 жовтня 1993 року №3551-XII "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту", пунктом 8 статті 10-1 Закону України від 20 грудня 1991 року №2011-ХІІ "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей", статтею 16-2 Закону України від 05 листопада 1996 року №504/96-ВР "Про відпустки".

Крім того, відповідно до пункту 3 розділу XXXI Порядку виплати грошового забезпечення військовослужбовцям Збройних Сил України та деяким іншим особам, затвердженого наказом Міністра оборони України від 07 червня 2018 року №260, зареєстрованим в Міністерстві юстиції України 26 червня 2018 року за №745/32197 (далі також - Наказ №260) у рік звільнення військовослужбовцям (крім військовослужбовців строкової військової служби), звільненим з військової служби за віком, станом здоров`я, у зв`язку з безпосереднім підпорядкуванням близькій особі, у зв`язку зі скороченням штатів або проведенням організаційних заходів, які не використали щорічну основну відпустку або використали частково, за їх бажанням надається відпустка із наступним виключенням зі списків особового складу військової частини та виплачується грошове забезпечення у розмірі відповідно до кількості наданих днів відпустки або виплачується грошова компенсація за всі невикористані дні щорічної основної відпустки, а також дні додаткової відпустки, в тому числі за минулі роки.

Іншим військовослужбовцям (крім військовослужбовців строкової військової служби), які звільняються з військової служби, за їх бажанням надається відпустка із наступним виключенням зі списків особового складу військової частини тривалістю, що визначається пропорційно часу, прослуженому в році звільнення за кожен повний місяць служби, та за час такої відпустки виплачується грошове забезпечення або виплачується грошова компенсація за всі невикористані дні щорічної основної відпустки, а також дні додаткової відпустки, в тому числі за минулі роки.

Отже, у випадку звільнення військовослужбовців з військової служби їм виплачується компенсація за всі невикористані ними дні щорічної відпустки, в тому числі за невикористані дні додаткової відпустки, передбаченої статтею 16-2 Закону №504/96-ВР та пунктом 12 частини першої статті 12 Закону №3551-ХІІ.

Крім того, суд враховує висновки Європейського суду з прав людини, висловлені у рішенні від 30 квітня 2013 року справі "Тимошенко проти України" (заява №49872/11), щодо принципу юридичної визначеності, який означає, що застосування національного законодавства має бути передбачуваним тією мірою, щоб воно відповідало стандарту "законності", передбаченому Конвенцією - стандарту, що вимагає, щоб усе законодавство було сформульовано з достатньою точністю для того, щоб надати особі можливість - за потреби, за відповідної консультації - передбачати тією мірою, що є розумною за відповідних обставин, наслідки, які може потягнути за собою її дія (параграф 264).

Аналогічна правова позиція зазначена Великою Палатою Верховного Суду у справі №620/4218/18 (Пз/9901/4/19).

Як вбачається з витягу з наказу начальника Донецького зонального відділу Військової служби правопорядку (по стройовій частині) від 31.10.2018 №238, додаткова відпустка як учаснику бойових дій позивачу при виключенні із списків особового складу не виплачувалась.

Отже, суд вважає що при звільненні з військової служби позивач мав право на отримання грошової компенсації за невикористану ним додаткову відпустку як учасник бойових дій, передбачену пунктом 12 частини першої статті 12 Закону № 3551-ХІІ, у зв`язку з чим позовні вимоги в цій частині підлягають до задоволення.

Щодо періоду, за який позивачу має бути виплачена компенсація за невикористані дні додаткової відпустки, суд зазначає, що позивач набув статусу учасника бойових дій 04.04.2017, у зв`язку із чим, право на отримання додаткової відпустки, передбаченої статтею 16-2 Закону України "Про відпустки" та пунктом 12 частини першої статті 12 Закону України "Про військовий обов`язок і військову службу" ОСОБА_1 набув саме з 04.04.2017, а тому і компенсація за невикористані дні додаткової відпустки має бути виплачена за 2017 - 2018 роки.

З урахуванням викладеного, суд робить висновок, що вимоги позивача про визнання протиправною бездіяльності відповідача щодо не нарахування та невиплати грошової компенсації за невикористані дні додаткової відпустки, як учаснику бойових дій та зобов`язання відповідача нарахувати та виплатити позивачу зазначену грошову компенсацію є такими, що належать до часткового задоволення.

Щодо позовних вимог про визнання протиправною бездіяльності відповідача щодо не проведення нарахування та виплати індексації грошового забезпечення у встановленому законом порядку в період з 01.01.2016 по 18.03.2017, суд зазначає наступне.

Відповідно до статті 1 Закону №2011-XII соціальний захист військовослужбовців - діяльність (функція) держави, спрямована на встановлення системи правових і соціальних гарантій, що забезпечують реалізацію конституційних прав і свобод, задоволення матеріальних і духовних потреб військовослужбовців відповідно до особливого виду їх службової діяльності, статусу в суспільстві, підтримання соціальної стабільності у військовому середовищі.

Згідно з частинами першою - четвертою статті 9 Закону №2011-XII держава гарантує військовослужбовцям достатнє матеріальне, грошове та інші види забезпечення в обсязі, що відповідає умовам військової служби, стимулює закріплення кваліфікованих військових кадрів.

Центральний орган виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері праці та соціальної політики, інші центральні органи виконавчої влади відповідно до їх компетенції розробляють та вносять у встановленому порядку пропозиції щодо грошового забезпечення військовослужбовців.

До складу грошового забезпечення входять: посадовий оклад, оклад за військовим званням; щомісячні додаткові види грошового забезпечення (підвищення посадового окладу, надбавки, доплати, винагороди, які мають постійний характер, премія); одноразові додаткові види грошового забезпечення.

Грошове забезпечення визначається залежно від посади, військового звання, тривалості, інтенсивності та умов військової служби, кваліфікації, наукового ступеня і вченого звання військовослужбовця.

Грошове забезпечення підлягає індексації відповідно до закону.

Грошове забезпечення виплачується у розмірах, що встановлюються Кабінетом Міністрів України, та повинно забезпечувати достатні матеріальні умови для комплектування Збройних Сил України, інших утворених відповідно до законів України військових формувань та правоохоронних органів кваліфікованим особовим складом, враховувати характер, умови служби, стимулювати досягнення високих результатів у службовій діяльності.

Порядок виплати грошового забезпечення визначається Міністром оборони України, керівниками центральних органів виконавчої влади, що мають у своєму підпорядкуванні утворені відповідно до законів України військові формування та правоохоронні органи, керівниками розвідувальних органів України.

Преамбулою Закону України "Про індексацію грошових доходів населення" від 03.07.1991 №1282-XII (далі також - Закон №1282-XII) встановлено, що цей Закон визначає правові, економічні та організаційні основи підтримання купівельної спроможності населення України в умовах зростання цін з метою дотримання встановлених Конституцією України гарантій щодо забезпечення достатнього життєвого рівня населення України.

Згідно з статтею 1 Закону №1282-XII індексація грошових доходів населення - встановлений законами та іншими нормативно-правовими актами України механізм підвищення грошових доходів населення, що дає можливість частково або повністю відшкодовувати подорожчання споживчих товарів і послуг.

Відповідно до статті 2 Закону №1282-XII індексації підлягають грошові доходи громадян, одержані ними в гривнях на території України і які не мають разового характеру, зокрема, оплата праці (грошове забезпечення). Індексації підлягають грошові доходи населення у межах прожиткового мінімуму, встановленого для відповідних соціальних і демографічних груп населення.

Тобто, основною метою індексації грошових доходів населення є забезпечення достатнього життєвого рівня населення України за рахунок відшкодування подорожчання споживчих товарів і послуг.

Згідно статті 4 Закону №1282-XII індексація грошових доходів населення проводиться в разі, коли величина індексу споживчих цін перевищила поріг індексації, який установлюється в розмірі 103 відсотка.

Як передбачено статтею 6 Закону №1282-XII у разі виникнення обставин, передбачених статтею 4 цього Закону грошові доходи населення визначаються як результат добутку розміру доходу, що підлягає індексації в межах прожиткового мінімуму для відповідних соціальних і демографічних груп населення, та величини індексу споживчих цін. Порядок проведення індексації грошових доходів населення визначається Кабінетом Міністрів України.

При цьому, згідно зі статтею 18 Закону України "Про державні соціальні стандарти та державні соціальні гарантії" від 05.10.2000 №2017-III індексацію доходів населення, яка встановлюється для підтримання достатнього життєвого рівня громадян та купівельної спроможності їх грошових доходів в умовах зростання цін, віднесено до державних соціальних гарантій, що, згідно зі статтею 19 цього Закону, є обов`язковими для всіх підприємств, установ і організацій незалежно від форми власності.

Кабінетом Міністрів України затверджено постанову "Про затвердження Порядку проведення індексації грошових доходів населення" від 17 липня 2003 року №1078 (далі також - Порядок №1078), згідно з пунктом 4 якого індексації підлягають грошові доходи населення у межах прожиткового мінімуму, встановленого для відповідних соціальних і демографічних груп населення.

Індексації підлягають грошові доходи громадян, одержані в гривнях на території України, які не мають разового характеру, зокрема, грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу, посадових осіб митної служби.

Відповідно до абзацу 8 пункту 4 Порядку №1078 у разі несвоєчасної виплати сум індексації грошових доходів громадян провадиться їх компенсація відповідно до законодавства.

Аналіз наведених правових норм дає підстави для висновку, що індексація грошового забезпечення є однією з основних державних гарантій щодо оплати праці. За вимогами вказаних нормативно - правових актів проведення індексації у зв`язку зі зростанням споживчих цін (інфляцією) є обов`язковою для всіх юридичних осіб роботодавців, незалежно від форми власності та виду юридичної особи.

Разом з тим, відповідно до пункту 6 Порядку №1078 виплата сум індексації грошових доходів здійснюється за рахунок джерел, з яких провадяться відповідні грошові виплати населенню, а саме підприємства, установи та організації, що фінансуються чи дотуються з державного бюджету, підвищують розміри оплати праці (грошового забезпечення) у зв`язку з індексацією за рахунок власних коштів і коштів державного бюджету. У разі коли грошовий дохід формується з різних джерел і цим Порядком не встановлено черговість його індексації, сума додаткового доходу від індексації виплачується за рахунок кожного джерела пропорційно його частині у загальному доході.

Проведення індексації грошових доходів населення здійснюється у межах фінансових ресурсів бюджетів усіх рівнів, бюджету Пенсійного фонду України та бюджетів інших фондів загальнообов`язкового державного соціального страхування на відповідний рік (вказана норма застосовується із 01 грудня 2015 року).

Отже, наведена норма безпосередньо не пов`язує індексацію з надходженням коштів до власника підприємства, установи, організації, що спростовує доводи відповідача про правомірність їх дій у не нарахуванні індексації та відсутності на це права позивача її отримати за попередні періоди.

Такий правовий висновок висвітлено Верховним Судом, у судовому рішенні від 16 квітня 2020 року у справі №822/3307/17, де вирішувалося питання про обов`язок нарахувати та виплатити індексацію за період з 1 липня 2015 року до 1 серпня 2017 року під час проходження військової служби. Зокрема, суд касаційної інстанції зазначив, що не нарахування та невиплата позивачу індексації грошового забезпечення у зв`язку з відсутністю бюджетного фінансування є протиправним, адже сума індексації є складовою грошового забезпечення і підлягає обов`язковому нарахуванню та виплаті.

Посилання відповідача на відсутність фінансування суд не може взяти до уваги, оскільки відсутність бюджетних асигнувань на виплату індексації грошового забезпечення жодним чином не вказує на відсутність у позивача права на отримання таких сум, тому дії відповідача щодо не нарахування та не виплати індексації грошового забезпечення є протиправними.

Отже, порушене право позивача підлягає поновленню шляхом зобов`язання відповідача нарахувати та виплатити позивачу індексацію грошового забезпечення за вказаний період.

Положеннями статті 6 КАС України суд при вирішенні справи керується принципом верховенства права, відповідно до якого, зокрема, людина, її права та свободи визнаються найвищими цінностями та визначають зміст і спрямованість діяльності держави. Суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського суду з прав людини.

Згідно статті 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" від 23.02.2006 №3477-IV, рішення Європейського суду з прав людини підлягають застосуванню судами як джерела права

У рішенні Європейського суду з прав людини від 07.11.2005 у справі "Кечко проти України" зазначено, що реалізація особою права, що пов`язане з отриманням бюджетних коштів, яке базується на спеціальних та чинних на час виникнення спірних правовідносин нормативно-правових актах національного законодавства, не може бути поставлена у залежність від бюджетних асигнувань.

При цьому, у пункті 23 рішення Європейського суду з прав людини від 10.06.2011 року у справі "Сук проти України" визначено, що держава на власний розсуд визначає, які доплати надавати своїм працівникам із державного бюджету. Держава може ввести, призупинити або припинити їх виплату, вносячи відповідні законодавчі зміни. Однак, якщо законодавча норма, яка передбачає певні доплати, є чинною, а передбачені умови - дотриманими, держані органи не можуть відмовляти у їх наданні, доки законодавче положення залишається чинним.

Щодо позовних вимог зобов`язати відповідача нарахувати та виплатити індексацію грошового забезпечення із встановленням для обчислення індексації базового місяця при обчисленні розміру індексації березень 2015 року, суд звертає увагу, що питання визначення базового місяця, наявності факту перевищення індексом споживчих цін порогу індексації у взаємозв`язку з розміром грошового забезпечення, що має виплачуватись позивачу, належить до компетенції відповідача при нарахуванні та виплаті відповідних сум.

Отже, суд не може встановити базовий місяць для нарахування позивачу індексації грошового забезпечення, так як уповноважений лише встановити право позивача на її отримання та надати правову оцінку діям відповідача стосовно нарахуванню чи не нарахуванню такої індексації. Однак, на момент розгляду даної справи, відповідач жодних дій по фактичному нарахуванню певного розміру індексації не здійснив.

Суд зазначає, що у процесі виконання рішення суду відповідачем, в порядку встановленому Законом України "Про індексацію грошових доходів населення" та Порядком №1078, буде визначено базовий місяць для проведення індексації грошового забезпечення позивача, а тому вимога позивача в частині зобов`язання відповідача встановити базовий місяць для обчислення індексації не підлягає задоволенню, оскільки є передчасною та спрямована на захист ще не порушеного права, що суперечить статті 5 КАС України, тоді як судовий захист може надаватися лише порушеним правам.

З огляду на викладене, оскільки індексація позивачу за спірний період не нарахована, вимога зобов`язати відповідача нарахувати та виплатити індексацію грошового забезпечення із встановленням для обчислення індексації базових місяців є передчасною та задоволенню не підлягає.

Щодо вимог позивача провести компенсацією у зв`язку з порушенням термінів виплати індексації грошового забезпечення та грошової компенсації за невикористану додаткову відпустку суд вважає, що така вимога не підлягає задоволенню з огляду на наступне.

Відповідно до положень статті 1 Закону України "Про компенсацію громадянам втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати" від 19 жовтня 2000 року №2050-ІІІ (далі також - Закон №2050-III) підприємства, установи і організації всіх форм власності та господарювання здійснюють компенсацію громадянам втрати частини доходів у випадку порушення встановлених строків їх виплати, у тому числі з вини власника або уповноваженого ним органу (особи).

Згідно з положеннями статті 2 Закону №2050-III компенсація громадянам втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати провадиться у разі затримки на один і більше календарних місяців виплати доходів, нарахованих громадянам за період, починаючи з дня набрання чинності цим Законом.

Під доходами у цьому Законі необхідно розуміти грошові доходи громадян, які вони одержують на території України і які не мають разового характеру, зокрема, заробітна плата (грошове забезпечення) (частина друга статті 2 Закону №2050-III).

Статтею 3 Закону №2050-III передбачено, що сума компенсації обчислюється шляхом множення суми нарахованого, але невиплаченого громадянину доходу за відповідний місяць (після утримання податків і обов`язкових платежів) на індекс інфляції в період невиплати доходу (інфляція місяця, за який виплачується доход, до уваги не береться).

Згідно з положеннями статті 4 Закону №2050-III виплата громадянам суми компенсації провадиться у тому ж місяці, у якому здійснюється виплата заборгованості за відповідний місяць.

З системного аналізу правових норм вбачається, що основними умовами для виплати суми компенсації є: 1) порушення встановлених строків виплати нарахованих доходів та 2) виплата нарахованих доходів. При цьому виплата компенсації втрати частини доходів здійснюється в день виплати основної суми доходу.

Аналогічна правова позиція висловлена в постановах Верховного Суду від 16 травня 2019 року у справі №134/89/16-а, від 10 лютого 2020 року у справі №134/87/16-а, від 05 березня 2020 року у справі №140/1547/19.

Враховуючи викладене, суд вважає, що вимоги позивача щодо проведення компенсації у зв`язку з порушенням термінів виплати індексації грошового забезпечення за період з 01.01.2016 по 18.03.2017 та грошової компенсації за невикористану в 2015-2017 роках додаткову відпустку є передчасною, а тому, підстави для задоволення такої позовної вимоги відсутні.

Щодо позовних вимог в частині визнання протиправною бездіяльність відповідача щодо не нарахування та невиплати матеріальної допомоги для вирішення соціально-побутових питань за 2016-2018 роки та зобов`язання нарахувати і виплатити матеріальну допомогу для вирішення соціально-побутових питань за 2016 - 2018 роки суд зазначає наступне.

Згідно з витягом з наказу начальника Донецького зонального відділу Військової служби правопорядку (по стройовій частині) від 31.10.2018 №238, позивача виключено із списків особового складу саме з 31.10.2018.

Також, у вищевказаному наказі вказано, що матеріальну допомогу для вирішення соціально-побутових питань, відповідно до Порядку виплати грошового забезпечення військовослужбовцям Збройних Сил України та деяким іншим особам, затвердженої Наказом Міністра оборони України від 07 червня 2018 року №260 не отримав.

Відповідно до підпункту 3 пункту 5 постанови Кабінету Міністрів України "Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб" від 30.08.2017 № 704 (далі також - Постанова №704) надано право керівникам державних органів у межах асигнувань, що виділяються на їх утримання, надавати один раз на рік військовослужбовцям (крім військовослужбовців строкової військової служби), особам рядового і начальницького складу матеріальну допомогу для вирішення соціально-побутових питань у розмірі, що не перевищує їх місячного грошового забезпечення, та допомогу для оздоровлення в розмірі місячного грошового забезпечення.

Видатки, пов`язані з реалізацією цієї постанови, здійснюються в межах асигнувань на грошове забезпечення, передбачених у державному бюджеті для утримання державних органів. Умови грошового забезпечення військовослужбовців, осіб рядового та начальницького складу визначаються цією постановою та іншими актами Кабінету Міністрів України (підпункти 7, 8 Постанови №704).

Відповідно до пункту 4 розділу І Порядку №260, грошове забезпечення військовослужбовців із числа осіб офіцерського складу, в тому числі слухачів (ад`юнктів, докторантів), рядового, сержантського та старшинського складу (крім військовослужбовців строкової служби), включає, серед іншого, одноразові грошові допомоги після укладення першого контракту, для оздоровлення, для вирішення соціально-побутових питань, у разі звільнення з військової служби.

Згідно з абзацом 3 пункту 7 розділу І Порядку №260 військовослужбовцям, які виключаються зі списків особового складу військової частини, грошове забезпечення виплачується до дня виключення включно. В наказах про виключення зі списків особового складу обов`язково зазначається про виплату одноразових додаткових видів грошового забезпечення.

Пунктом 9 розділу ХХIV Порядку №260 передбачено, що виплата матеріальної допомоги здійснюється за рапортом військовослужбовця на підставі наказу командира (начальника), а командиру (начальнику) - наказу вищого командира (начальника) за підпорядкованістю із зазначенням у ньому розміру допомоги.

Згідно з пунктом 1 наказу Міністерства оборони України "Про бюджетну політику Міністерства оборони України на 2018 рік" №65 від 15.02.2018 (далі також - Наказ №65) першому заступнику Міністра оборони України, заступникам Міністра оборони України, заступнику Міністра оборони України з питань європейської інтеграції, державному секретарю Міністерства оборони України, начальнику Генерального штабу - Головнокомандувачу Збройних Сил України, Голові Державної спеціальної служби транспорту, командувачу об`єднаного оперативного штабу Збройних Сил України, командувачам видів Збройних Сил України, командувачу Десантно-штурмових військ Збройних Сил України, командувачу Сил спеціальних операцій України, командувачу Сил логістики Збройних Сил України, керівникам структурних підрозділів Міністерства оборони України та Генерального штабу Збройних Сил України, начальнику Головного управління оперативного забезпечення Збройних Сил України, начальнику Озброєння Збройних Сил України, начальнику Тилу Збройних Сил України, начальнику Національного університету оборони України імені Івана Черняховського, командирам (начальникам) з`єднань, військових частин, військових навчальних закладів та установ (в межах повноважень), наказано, зокрема, утримувати чисельність військовослужбовців, працівників і здійснювати фактичні видатки на грошове забезпечення, заробітну плату, включаючи видатки на премії та інші види заохочень чи винагород, матеріальну допомогу, лише в межах видатків на оплату праці, затверджених у кошторисі.

Пунктами 7,9 Наказу №65 встановлено, що витрати на грошове забезпечення військовослужбовців у 2018 році здійснювати за нормами, установленими нормативно-правовими актами та рішеннями Міністра оборони України, у межах виділених асигнувань на грошове забезпечення та дотримуватися такої послідовності щодо здійснення виплат: розрахунки зі звільненими військовослужбовцями; щомісячне грошове забезпечення військовослужбовцям, винагорода за безпосередню участь у воєнних конфліктах, чи антитерористичній операції, інших заходах в умовах особливого періоду; грошова допомога для оздоровлення; інші одноразові додаткові види грошового забезпечення (за наявності коштів).

Матеріальну допомогу для вирішення соціально-побутових питань (далі - матеріальна допомога) виплачувати військовослужбовцям у розмірі, що не перевищує їх місячного грошового забезпечення (без урахування винагород). Накази про виплату матеріальної допомоги видавати виключно в межах доведених граничних обсягів видатків та отриманих асигнувань на її виплату з урахуванням порядку, передбаченого пунктом 7 Наказу №65, після розгляду заяв військовослужбовців. У заявах про виплату матеріальної допомоги зазначаються конкретні причини (важкий стан здоров`я військовослужбовця або членів його сім`ї, смерть рідних по крові або шлюбу, пожежа або стихійне лихо та з інших соціально-побутових питань), які стали підставою для порушення клопотання, та розмір потреби.

У постановах від 11 липня 2019 року у справі №807/1920/16 (адміністративне провадження №К/9901/29489/18) та від 21 травня 2020 року по справі №807/1652/16 (адміністративне провадження №К/9901/23090/18) Верховний Суд дійшов висновку, що матеріальна допомога для вирішення соціально-побутових питань є додатковим видом одноразового грошового забезпечення військовослужбовців. Керівникам державних органів надається право у межах асигнувань, що виділяються на їх утримання надавати військовослужбовцям матеріальну допомогу для вирішення соціально-побутових питань.

При цьому, судовим розглядом не встановлено, а позивачем не доведено того, що відповідачем видавались накази про виплату матеріальної допомоги за 2016 - 2018 роки, які видаються виключно в межах доведених граничних обсягів видатків та отриманих асигнувань на її виплату, як передбачено пунктами 7, 9 Наказу №65.

Також позивачем не було надано належних та допустимих доказів щодо звернення до відповідача із рапортом про виплату матеріальної допомоги де були зазначені конкретні причини, які стали підставою для порушення клопотання, та розмір потреби.

Враховуючи викладене, суд дійшов висновку, що позовні вимоги в частині визнання протиправною бездіяльність відповідача щодо не нарахування та невиплати матеріальної допомоги для вирішення соціально-побутових питань за 2016-2018 роки та зобов`язання нарахувати і виплатити матеріальну допомогу для вирішення соціально-побутових питань за 2016 - 2018 роки не підлягають задоволенню.

Стосовно позовних вимог в частині визнання протиправною бездіяльності відповідача щодо не проведення нарахування та виплати одноразової грошової допомоги у разі звільнення з військової служби і нарахувати та виплатити одноразову грошову допомогу у разі звільнення з військової служби, відповідно до частини другої статті 15 Закону України "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей" та частини 1 розділу XXXII "Порядку виплати грошового забезпечення військовослужбовцям та деяким іншим особам", який затверджено Наказом Міністерства оборони України 07.06.2018 №260 у розмірі 50 відсотків місячного грошового забезпечення за кожний повний календарний рік служби, суд зазначає наступне.

Згідно матеріалів справи, на момент звільнення позивачу не нараховано та не виплачено суму одноразової грошової допомоги у розмірі 50 відсотків місячного грошового забезпечення за кожен повний календарний рік служби, встановленої частиною другою статті 15 Закону України "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей".

Так відповідно до частини другої статті 15 Закону України "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей" №2011-ХІІ від 20.12.1991 військовослужбовцям, крім військовослужбовців строкової військової служби, які звільняються зі служби за станом здоров`я, виплачується одноразова грошова допомога в розмірі 50 відсотків місячного грошового забезпечення за кожний повний календарний рік служби. У разі звільнення з військової служби за віком, у зв`язку із скороченням штатів або проведенням організаційних заходів, закінченням строку контракту, у зв`язку з безпосереднім підпорядкуванням близькій особі, систематичним невиконанням умов контракту командуванням, а також у зв`язку з настанням особливого періоду та небажанням продовжувати військову службу військовослужбовцем-жінкою, яка має дитину (дітей) віком до 18 років одноразова грошова допомога в розмірі 50 відсотків місячного грошового забезпечення за кожний повний календарний рік служби виплачується за наявності вислуги 10 років і більше.

Згідно з положеннями частини 1 розділу XXXII "Порядку виплати грошового забезпечення військовослужбовцям та деяким іншим особам" затвердженого Наказом Міністерства оборони України 07.06.2018 №260 військовослужбовцям (крім військовослужбовців строкової військової служби), які звільняються зі служби за станом здоров`я, виплачується одноразова грошова допомога в розмірі 50 відсотків місячного грошового забезпечення за кожний повний календарний рік служби.

Суд зазначає, що позивача наказом начальника Донецького зонального відділу Військової служби правопорядку (по особовому складу) від 31.10.2018 №82-РС звільнено у запас за пунктом "б" (за станом здоров`я) відповідно до частини другої, пункту 5, статті 26 Закону України "Про військовий обов`язок і військову службу".

Таким чином позивач має право на виплату одноразової грошової допомоги в розмірі 50 відсотків місячного грошового забезпечення за кожний повний календарний рік служби.

За наведених обставин, суд вважає, що відповідач, не нарахувавши та не виплативши позивачу одноразову грошову допомогу при звільненні з розрахунку 50 відсотків місячного грошового забезпечення за кожний повний календарний рік служби, допустив протиправну бездіяльність у спірних правовідносинах, чим порушив гарантоване право позивача на належне грошове забезпечення.

З огляду на встановлене, порушене право позивача підлягає судовому захисту шляхом визнання протиправною бездіяльності відповідача щодо не нарахування та невиплати одноразової грошової допомоги у розмірі 50% місячного грошового забезпечення за кожен повний календарний рік служби, встановленої частиною другою статті 15 Закону України "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей" та зобов`язання відповідача нарахувати та виплатити позивачу одноразову грошову допомогу в розмірі 50 відсотків місячного грошового забезпечення за кожен повний календарний рік служби відповідно до частини другої статті 15 Закону України "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей".

Статтею 9 КАС України передбачено, що розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.

Згідно з нормами частин першої, другої статті 77 КАС України встановлено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача. У таких справах суб`єкт владних повноважень не може посилатися на докази, які не були покладені в основу оскаржуваного рішення, за винятком випадків, коли він доведе, що ним було вжито всіх можливих заходів для їх отримання до прийняття оскаржуваного рішення, але вони не були отримані з незалежних від нього причин.

Згідно з частиною першою статті 90 КАС України суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об`єктивному дослідженні.

Перевіривши юридичну та фактичну обґрунтованість доводів сторін, оцінивши докази суб`єкта владних повноважень на підтвердження правомірності своїх дій та докази, надані позивачем, суд дійшов висновку, що з наведених у позовній заяві мотивів і підстав, адміністративний позов підлягає частковому задоволенню.

Визначаючись щодо розподілу судових витрат суд виходив з того, що згідно з частиною першою статті 139 КАС України при задоволенні позову сторони, яка не є суб`єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.

Оскільки позивач звільнений від сплати судового збору, питання про розподіл судових витрат судом не вирішується.

Керуючись статтями 139, 241-246, 250 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

ВИРІШИВ:

Позов задовольнити частково.

Визнати протиправною бездіяльність Донецького зонального відділу Військової служби правопорядку щодо не проведення нарахування та виплати ОСОБА_1 одноразової грошової допомоги у разі звільнення з військової служби у розмірі 50 відсотків місячного грошового забезпечення за кожний повний календарний рік служби, грошової компенсації за невикористану в 2017-2018 роках додаткову відпустку як учаснику бойових дій, індексації грошового забезпечення за період з 09.11.2016 по 31.10.2018.

Зобов`язати Донецький зональний відділ Військової служби правопорядку нарахувати та виплатити ОСОБА_1 одноразову грошову допомогу при звільненні в розмірі 50 відсотків місячного грошового забезпечення за кожний повний календарний рік служби відповідно до частини другої статті 15 Закону України "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей".

Зобов`язати Донецький зональний відділ Військової служби правопорядку нарахувати та виплатити ОСОБА_1 грошову компенсацію за невикористану в 2017-2018 роках додаткову відпустку як учаснику бойових дій, виходячи з грошового забезпечення станом на день звільнення з військової служби 31.10.2018.

Зобов`язати Донецький зональний відділ Військової служби правопорядку нарахувати та виплатити ОСОБА_1 індексацію грошового забезпечення за період з 09.11.2016 по 31.10.2018.

В задоволенні решти позовних вимог відмовити.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду може бути подана до Восьмого апеляційного адміністративного суду через Тернопільський окружний адміністративний суд протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Повне судове рішення складено 23 лютого 2021 року.

Реквізити учасників справи:

позивач:

- ОСОБА_1 (місце проживання: АДРЕСА_1 , РНОКПП: НОМЕР_1 );

відповідач:

- Донецький зональний відділ військової служби правопорядку (місцезнаходження: вул. Маяковського, 10, м. Краматорськ, Донецька область, 84333, код ЄДРПОУ: 24289666).

Головуючий суддя Мартиць О.І.