Рішення № 95106736, 22.02.2021, Одеський окружний адміністративний суд

Справа № 420/11139/20

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

22 лютого 2021 року м. Одеса

Одеський окружний адміністративний суд у складі судді Бутенко А.В., розглянувши в порядку письмового провадження справу за адміністративним позовом ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 ), ОСОБА_2 ( АДРЕСА_1 ), ОСОБА_3 ( АДРЕСА_1 ) до Чорноморської селищної ради Лиманського району Одеської області (67570, Одеська область, Лиманський район, смт. Чорноморське, вул. Гвардійська, 19) про визнання протиправним та скасування рішення, -

ВСТАНОВИВ:

Стислий зміст позовних вимог.

До Одеського окружного адміністративного суду надійшов позов ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 до Чорноморської селищної ради Лиманського району Одеської області, в якому просить:

- визнати протиправним і скасувати рішення сесії Чорноморської селищної ради Лиманського району Одеської області «Про розгляд Заяв громадян України, мешканців Чорноморської селищної ради Лиманського району Одеської області» від 06 березня 2019 року № 641-VII про відмову у наданні ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 дозволів на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельних ділянок у власність для будівництва індивідуальних гаражів (в межах селища міського типу Чорноморське) на території Чорноморської селищної ради Лиманського району Одеської області.

Виклад позиції позивача та заперечень відповідача.

В обґрунтування адміністративного позову зазначено, що Рішенням Чорноморської селищної ради Лиманського району Одеської області від 06 березня 2019 року № 641-VII позивачам відмовлено у наданні земельної ділянки у власність для будівництва індивідуального гаражу на території Чорноморської селищної ради Лиманського району Одеської області, у зв`язку із відсутністю детального плану або плану зонування території розміщення гаражів в межах смт. Чорноморське Лиманського району Одеської області, чим порушено порядок передбачений Земельним кодексом України.

12.01.2021 року на електрону адресу суду та 14.01.2020 року на поштову адресу, від Відповідача надійшов відзив на позов, в якому Відповідач заперечує проти позову в повному обсязі, та вважає позовні вимоги Позивачів необґрунтованими та безпідставними, а саме: позивачами порушені норми процесуального та матеріального права, пропущений строк для оскарження рішення органу влади, позивачі протиправно оскаржують (кожний окремо) в одному судовому проваджені акти індивідуальної дії, які стосуються прав та інтересів кожної конкретної особи, позивачами не доведено суду докази надання належних документів для отримання позитивного рішення, та неправомірно вимагають скасування Рішення сесії № 641-УІІ від 06.03.2019р. в частіші прийняття рішень відносно Позивачів

Заяви чи клопотання від сторін, до суду не надходили.

Процесуальні дії судом не вчинялись.

Ухвалою суду від 23 грудня 2020 року відкрито спрощене позовне провадження без повідомлення учасників справи (у письмовому провадженні).

Відповідно до ч. 5 ст. 262 КАС України, суд розглядає справу в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін за наявними у справі матеріалами, за відсутності клопотання будь-якої зі сторін про інше.

Обставини справи.

Судом встановлено, що Позивачі - ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 кожний окремою Заявою від 14.02.2019 року звернулись до Чорноморської селищної Ради Лиманського району Одеської області, про розгляд питання про надання дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки безоплатно у власність для розташування гаражу, та надали копії документів (кадастровий план, план меж зон та сервітутів, акт встановлення в натурі меж земельної ділянки, план розміщення земельної ділянки).

06.03.2019р. відбулась 59 сесії Чорноморської селищної Ради VII скликання на якої були розглянуті Заяви громадян та прийняте Рішення № 641-VII від 06.03.2019р. Чорноморської селищної Ради Лиманського району Одеської області по кожному окремо заявнику.

Відповідно до п. 1.4 вищевказаного документу було прийнято Рішення про «Відмову громадянки ОСОБА_3 у наданні дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність для будівництва індивідуального гаражу на території Чорноморський селищної ради Лиманського району Одеської області у зв`язку з невідповідності наданих документів вимогам п. 7 ст.118 Земельного Кодексу України, а саме: відсутність містобудівної документації - детального плану або плану зонування території розміщення гаражів в межах смт Чорноморське Лиманського району Одеської області (ст. 24 Закону України «Про регулювання містобудівної діяльності», не зазначена точна адреса розташування земельної ділянки точно площа та межі, відсутнє погодження землекористувача про вилучення земельної ділянки».

П. 1.5 зазначеного Рішення було відмовлено громадянину ОСОБА_1 , та п. 1.6 зазначеного Рішення відмовлено громадянину ОСОБА_2 у наданні дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність для будівництва індивідуального гаражу на території Чорноморський селищної ради Лиманського району Одеської області за аналогічних підстав.

Не погоджуючись із оскарженим рішенням № 641-VII від 06.03.2019р., Позивачі звернулись із даним позовом до суду.

Джерела права й акти їх застосування.

Згідно з ч. 2 статті 2 КАС України, у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті вони на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); безсторонньо (неупереджено); добросовісно; розсудливо; з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення; з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; своєчасно, тобто протягом розумного строку.

Земля, її надра, атмосферне повітря, водні та інші природні ресурси, які знаходяться в межах території України, природні ресурси її континентального шельфу, виключної (морської) економічної зони є об`єктами права власності Українського народу. Від імені Українського народу права власника здійснюють органи державної влади та органи місцевого самоврядування в межах, визначених цією Конституцією (ст. 13 Конституції України).

Земля є основним національним багатством, що перебуває під особливою охороною держави. Право власності на землю гарантується. Це право набувається і реалізується громадянами, юридичними особами та державою виключно відповідно до закону (ст. 14 Конституції України).

Відповідно до ст. 19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Згідно зі статті 144 Конституції України передбачено, що органи місцевого самоврядування в межах повноважень, визначених законом, приймають рішення, які є обов`язковими до виконання на відповідній території. Рішення органів місцевого самоврядування з мотивів їх невідповідності Конституції чи законам України зупиняються у встановленому законом порядку з одночасним зверненням до суду.

Відповідно до статті 12 Земельного кодексу України (далі - ЗК України) до повноважень сільських, селищних, міських рад у галузі земельних відносин на території сіл, селищ, міст належить розпорядження землями територіальних громад, передача земельних ділянок комунальної власності у власність громадян та юридичних осіб відповідно до цього Кодексу.

Згідно з ст. 19 ЗК України землі України за основним цільовим призначенням поділяються на такі категорії: а) землі сільськогосподарського призначення; б) землі житлової та громадської забудови; в) землі природно-заповідного та іншого природоохоронного призначення; г) землі оздоровчого призначення; ґ) землі рекреаційного призначення; д) землі історико-культурного призначення; е) землі лісогосподарського призначення; є) землі водного фонду; ж) землі промисловості, транспорту, зв`язку, енергетики, оборони та іншого призначення.

Відповідно до ч.3 ст. 78 Земельного кодексу України визначено, що земля в Україні може перебувати у приватній, комунальній та державній власності.

Пунктом "б" ч. 1 ст. 81 ЗК України визначено, що громадяни України набувають права власності на земельні ділянки на підставі безоплатної передачі із земель державної і комунальної власності.

Безоплатна передача земельних ділянок у власність громадян провадиться у разі: а) приватизації земельних ділянок, які перебувають у користуванні громадян; б) одержання земельних ділянок внаслідок приватизації державних і комунальних сільськогосподарських підприємств, установ та організацій; в) одержання земельних ділянок із земель державної і комунальної власності в межах норм безоплатної приватизації, визначених цим Кодексом.

Статтею 116 Земельного кодексу України встановлено, що громадяни та юридичні особи набувають права власності та права користування земельними ділянками із земель державної або комунальної власності за рішенням органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування в межах їх повноважень, визначених цим Кодексом або за результатами аукціону. Набуття права на землю громадянами та юридичними особами здійснюється шляхом передачі земельних ділянок у власність або надання їх у користування.

Безоплатна передача земельних ділянок у власність громадян провадиться у разі: а) приватизації земельних ділянок, які перебувають у користуванні громадян; б) одержання земельних ділянок внаслідок приватизації державних і комунальних сільськогосподарських підприємств, установ та організацій; в) одержання земельних ділянок із земель державної і комунальної власності в межах норм безоплатної приватизації, визначених цим Кодексом.

Стаття 118 ЗК України визначає порядок безоплатної приватизації земельних ділянок громадянами.

Так, громадянин, зацікавлений у приватизації земельної ділянки, яка перебуває у його користуванні, подає заяву до відповідного органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування, який передає земельні ділянки державної чи комунальної власності у власність відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу. У разі якщо земельна ділянка державної власності розташована за межами населених пунктів і не входить до складу певного району, заява подається до Ради міністрів Автономної Республіки Крим (ч.1 ст. 118 ЗК України).

Згідно ч.2 ст. 118 ЗК України рішення органів виконавчої влади та органів місцевого самоврядування щодо приватизації земельних ділянок приймається у місячний строк на підставі технічних матеріалів та документів, що підтверджують розмір земельної ділянки.

Відповідно до ч. 6 ст. 118 ЗК України громадяни, зацікавлені в одержанні безоплатно у власність земельної ділянки із земель державної або комунальної власності для ведення фермерського господарства, ведення особистого селянського господарства, ведення садівництва, будівництва та обслуговування жилого будинку, господарських будівель і споруд (присадибної ділянки), індивідуального дачного будівництва, будівництва індивідуальних гаражів у межах норм безоплатної приватизації, подають клопотання до відповідного органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування, який передає земельні ділянки державної чи комунальної власності у власність відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу. У клопотанні зазначаються цільове призначення земельної ділянки та її орієнтовні розміри. До клопотання додаються графічні матеріали, на яких зазначено бажане місце розташування земельної ділянки, погодження землекористувача (у разі вилучення земельної ділянки, що перебуває у користуванні інших осіб) та документи, що підтверджують досвід роботи у сільському господарстві або наявність освіти, здобутої в аграрному навчальному закладі (у разі надання земельної ділянки для ведення фермерського господарства). У разі якщо земельна ділянка державної власності розташована за межами населених пунктів і не входить до складу певного району, заява подається до Ради міністрів Автономної Республіки Крим. Верховній Раді Автономної Республіки Крим, Раді міністрів Автономної Республіки Крим, органам виконавчої влади або органам місцевого самоврядування, які передають земельні ділянки державної чи комунальної власності у власність відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу, забороняється вимагати додаткові матеріали та документи, не передбачені цією статтею.

Згідно з ч. 7 ст. 118 ЗК України відповідний орган виконавчої влади або орган місцевого самоврядування, який передає земельні ділянки державної чи комунальної власності у власність відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу, розглядає клопотання у місячний строк і дає дозвіл на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки або надає мотивовану відмову у його наданні.

Підставою відмови у наданні такого дозволу може бути лише невідповідність місця розташування об`єкта вимогам законів, прийнятих відповідно до них нормативно-правових актів, генеральних планів населених пунктів та іншої містобудівної документації, схем землеустрою і техніко-економічних обґрунтувань використання та охорони земель адміністративно-територіальних одиниць, проектів землеустрою щодо впорядкування територій населених пунктів, затверджених у встановленому законом порядку.

Згідно п. "д" ч. 1 ст. 121 ЗК України громадяни України, мають право на безоплатну передачу їм земельних ділянок із земель державної або комунальної власності для будівництва індивідуальних гаражів - не більше 0,01 гектара.

Відповідно до п.34 ч.1 ст.26 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні виключно на пленарних засіданнях сільської, селищної, міської ради вирішуються такі питання: вирішення відповідно до закону питань регулювання земельних відносин.

Статтею 33 Закону України "Про місцеве самоврядування" передбачено, що до відання виконавчих органів сільських, селищних, міських рад належить, зокрема, надання під забудову та для інших потреб земель, що перебувають у власності територіальних громад, організація і здійснення землеустрою, погодження проектів землеустрою, здійснення контролю за впровадженням заходів, передбачених документацією із землеустрою.

Згідно з ч.1 ст.46 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні», сільська, селищна, міська, районна у місті (у разі її створення), районна, обласна рада проводить свою роботу сесійно. Сесія складається з пленарних засідань ради, а також засідань постійних комісій ради.

Частиною 1 ст.47 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні» визначено, що постійні комісії ради є органами ради, що обираються з числа її депутатів, для вивчення, попереднього розгляду і підготовки питань, які належать до її відання, здійснення контролю за виконанням рішень ради, її виконавчого комітету.

Відповідно до ч.1-3 ст.59 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні» рада в межах своїх повноважень приймає нормативні та інші акти у формі рішень.

Рішення ради приймається на її пленарному засіданні після обговорення більшістю депутатів від загального складу ради, крім випадків, передбачених цим Законом. Рішення ради приймаються відкритим поіменним голосуванням, окрім випадків, передбачених пунктами 4 і 16 статті 26, пунктами 1, 29 і 31 статті 43 та статтями 55, 56 цього Закону, в яких рішення приймаються таємним голосуванням.

Висновки суду.

Надаючи правову оцінку спірним правовідносинам, суд вважає що позов підлягає частковому задоволенню, виходячи з наступного.

Щодо тверджень відповідача у відзиві на позовну заяву, стосовно пропуску Позивачами строку звернення до адміністративного суду.

Так, відповідач зазначає що, про результати розгляду заяв, які були розглянуті на 59 сесії Чорноморської селищної Ради VII скликання та прийняте Рішення № 641-VІІ від 06.03.2019р. Чорноморської селищної Ради Лиманського району Одеської області було своєчасно та належним чином повідомлено секретаріатом Ради всіх Заявників включно Позивачів, що підтверджується повідомленням від 11.03.2019р. № П-19-11/020-7/02-14 та накладною на відправлення пошти з описом від 15 березня 2019р., а тому, вважає що Позивачами безпідставно пропущений строк для оскарження акту індивідуальної дії.

Суд не погоджується із зазначеною думкою, оскільки відповідачем не надано доказів про отримання оскаржуваного рішення в частині, що стосується позивачів або поштове повернення з відповідною відміткою пошти.

Таким чином, суд враховую Позицію позивачів про отримання оскаржуваного рішення 22.07.2020 року.

Крім того, суд зазначає, що клопотання про вчинення окремих процесуальних дій, в даному випадку клопотання стосовно пропуску Позивачами строку звернення до адміністративного суду, подається окремо від відзиву на позовну заяву, згідно зі ст. 166 КАС України.

Щодо тверджень відповідача у відзиві на позовну заяву, стосовно того, що Позивачі в одному судовому провадженні оскаржують акти індивідуальної дії, які прийняті на 59 сесії Чорноморської селищної Ради VII скликання відповідним Рішенням № 641-VII від 06.03.2019р., та в якому розглянуті різні питання, у тому числі які не стосуються Позивачів, та кожне питання - заяви, клопотання громадян окремо розглянуто та прийняте відповідне рішення яке є самостійним та має ознаки акту індивідуальної дії.

Таким чином, відповідач вважає неприпустимим звернення до суду в одному судовому проваджені різними позивачами, та предметом спору якого є акти індивідуальної дії які стосуються прав та інтересів кожного позивача окремо, тому як кожний акт індивідуальної дії є самостійним об`єктом судового захисту та інших засобів правової охорони.

Суд не погоджується із зазначеною думкою відповідача, оскільки як вбачається із оскаржуваного рішення, яке стосується, крім іншого і Позивачів, воно має єдиний номер - № 641-VII, та дату його прийняття - 06 березня 2019 року.

Також, суд зазначає, що Відповідачем не надано до суду повного тесту рішення № 641- VII від 06.03.2019р., а тому, такі доводи відповідача є необґрунтованим.

Крім того, КАС України не забороняється звернення кількох позивачів до одного й того ж відповідача, оскільки Позивачами оскаржується одне і те саме рішення

Щодо інших підстав по суті позову.

Суд зазначає, що для отримання земельної ділянки безоплатно у власність зацікавлена особа звертається до відповідних органів із клопотанням про надання дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки, за результатами розгляду якого компетентним органом приймається рішення про надання дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки або про відмову в наданні такого дозволу, яка має бути вмотивованою.

При цьому, перелік підстав для відмови в наданні дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність є вичерпним та розширеному тлумаченню не підлягає.

Відмова може бути визнана обґрунтованою лише тоді, коли компетентним суб`єктом владних повноважень встановлюється невідповідність місця розташування земельної ділянки вимогам законів, прийнятих відповідно до них нормативно - правових актів, генеральних планів населених пунктів та іншої містобудівної документації, схем землеустрою і техніко - економічних обґрунтувань використання та охорони земель адміністративно - територіальних одиниць, проектів землеустрою щодо впорядкування територій населених пунктів, затверджених у встановленому законом порядку.

Суд не приймає до уваги посилання відповідача у відзиві на позовну заяву щодо відсутності на земельних ділянках, щодо яких звертались Позивачі - ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 із клопотаннями про надання дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки безоплатно у власність для розташування гаражу, у зв`язку з невідповідністю наданих документів вимогам п. 7 ст.118 Земельного Кодексу України, а саме: відсутність містобудівної документації - детального плану або плану зонування території розміщення гаражів в межах смт Чорноморське Лиманського району Одеської області (ст. 24 Закону України «Про регулювання містобудівної діяльності», не зазначена точна адреса розташування земельної ділянки точно площа та межі, відсутнє погодження землекористувача про вилучення земельної ділянки».

З матеріалів справи вбачається, що позивачами подані клопотання від 14.02.2019 року із зазначенням цільового призначення земельної ділянки та її розмірів, які відповідають нормам безоплатної передачі земельних ділянок громадянам, до клопотання додані графічні матеріали, на яких зазначено бажане місце розташування земельної ділянки, тобто, зазначене клопотання відповідає вимогам ст. 118 Земельного кодексу України.

06.03.2019р. відбулась 59 сесії Чорноморської селищної Ради VII скликання на якої були розглянуті Заяви громадян та прийняте Рішення № 641-VII від 06.03.2019р. Чорноморської селищної Ради Лиманського району Одеської області по кожному окремо заявнику.

Відповідно до п. 1.4 вищевказаного документу було прийнято Рішення про «Відмову громадянки ОСОБА_3 у наданні дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність для будівництва індивідуального гаражу на території Чорноморський селищної ради Лиманського району Одеської області у зв`язку з невідповідності наданих документів вимогам п. 7 ст.118 Земельного Кодексу України, а саме: відсутність містобудівної документації - детального плану або плану зонування території розміщення гаражів в межах смт Чорноморське Лиманського району Одеської області (ст. 24 Закону України «Про регулювання містобудівної діяльності», не зазначена точна адреса розташування земельної ділянки точно площа та межі, відсутнє погодження землекористувача про вилучення земельної ділянки».

П. 1.5 зазначеного Рішення було відмовлено громадянину ОСОБА_1 , та п. 1.6 зазначеного Рішення відмовлено громадянину ОСОБА_2 у наданні дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність для будівництва індивідуального гаражу на території Чорноморський селищної ради Лиманського району Одеської області за аналогічних підстав.

Тобто фактично відмова відповідача мотивована: 1) відсутністю містобудівної документації - детального плану або плану зонування території розміщення гаражів в смт. Чорноморське Лиманського району Одеської області (ст. 24 Закону України "Про регулювання містобудівної діяльності"); 2) не зазначенням точної адреси розташування земельної ділянки, точної площі та межі; 3) відсутністю погодження землекористувача про вилучення земельної ділянки.

Суд не погоджується з такою позицією відповідача, з огляду на наступне.

Згідно з п.7 ст.1 Закону України "Про регулювання містобудівної діяльності", містобудівна документація це затверджені текстові та графічні матеріали з питань регулювання планування, забудови та іншого використання територій.

Відповідно до ч. 1 та ч. 4 ст. 16 вказаного Закону, планування територій на місцевому рівні здійснюється шляхом розроблення та затвердження генеральних планів населених пунктів, планів зонування територій і детальних планів території, їх оновлення та внесення змін до них. Затвердження оновленої містобудівної документації на місцевому рівні здійснюється згідно із статтями 17, 18 та 19 цього Закону.

Так, відповідно до ст. 1 Закону України "Про регулювання містобудівної діяльності":

- генеральний план населеного пункту - містобудівна документація, що визначає принципові вирішення розвитку, планування, забудови та іншого використання території населеного пункту;

- план зонування території (зонінг) - містобудівна документація, що визначає умови та обмеження використання території для містобудівних потреб у межах визначених зон;

- детальний план території - містобудівна документація, що визначає планувальну організацію та розвиток території.

Частиною 1 ст. 17 Закону України "Про регулювання містобудівної діяльності" передбачено, що генеральний план населеного пункту є основним видом містобудівної документації на місцевому рівні, призначеної для обґрунтування довгострокової стратегії планування та забудови території населеного пункту.

У складі генерального плану населеного пункту може розроблятися план зонування території цього населеного пункту. План зонування території може розроблятися і як окрема містобудівна документація після затвердження генерального плану.

Відповідно до ст. 18 Закону план зонування території розробляється на основі генерального плану населеного пункту (у його складі або як окремий документ) з метою визначення умов та обмежень використання території для містобудівних потреб у межах визначених зон.

План зонування території розробляється з метою створення сприятливих умов для життєдіяльності людини, забезпечення захисту територій від надзвичайних ситуацій техногенного та природного характеру, запобігання надмірній концентрації населення і об`єктів виробництва, зниження рівня забруднення навколишнього природного середовища, охорони та використання територій з особливим статусом, у тому числі ландшафтів, об`єктів історико-культурної спадщини, а також земель сільськогосподарського призначення і лісів та підлягає стратегічній екологічній оцінці.

План зонування території встановлює функціональне призначення, вимоги до забудови окремих територій (функціональних зон) населеного пункту, їх ландшафтної організації.

Зонування території здійснюється з дотриманням таких вимог: 1) урахування попередніх рішень щодо планування і забудови території; 2) виділення зон обмеженої містобудівної діяльності; 3) відображення існуючої забудови територій, інженерно-транспортної інфраструктури, а також основних елементів планувальної структури територій; 4) урахування місцевих умов під час визначення функціональних зон; 5) установлення для кожної зони дозволених і допустимих видів використання територій для містобудівних потреб, умов та обмежень щодо їх забудови; 6) узгодження меж зон з межами територій природних комплексів, смугами санітарно-захисних, санітарних, охоронних та інших зон обмеженого використання земель, червоними лініями; 7) відображення меж прибережних захисних смуг і пляжних зон водних об`єктів.

Параметри використання території та будівель, запропонованих для розташування у межах декількох земельних ділянок або окремої земельної ділянки, зокрема функціональне призначення, граничні поверховість та площа забудови, можливе розміщення на ділянці, є обов`язковими для врахування під час зонування відповідної території.

Згідно зі ст.19 вказаного Закону, детальний план у межах населеного пункту уточнює положення генерального плану населеного пункту та визначає планувальну організацію і розвиток частини території.

Детальний план розробляється з метою визначення планувальної організації І функціонального призначення, просторової композиції і параметрів забудови та ландшафтної організації кварталу, мікрорайону, іншої частини території населеного пункту, призначених для комплексної забудови чи реконструкції, та підлягає стратегічній екологічній оцінці.

Детальний план території визначає: 1) принципи планувально-просторової організації забудови; 2) червоні лінії та лінії регулювання забудови; 3) функціональне призначення, режим та параметри забудови однієї чи декількох земельних ділянок, розподіл територій згідно з будівельними нормами, державними стандартами і правилами; 4) містобудівні умови та обмеження (у разі відсутності плану зонування території) або уточнення містобудівних умов та обмежень згідно із планом зонування території; 5) потребу в підприємствах і закладах обслуговування населення, місце їх розташування; 6) доцільність, обсяги, послідовність реконструкції забудови; 7) черговість та обсяги інженерної підготовки території; 8) систему інженерних мереж; 9)порядок організації транспортного і пішохідного руху; 10) порядок комплексного благоустрою та озеленення, потребу у формуванні екомережі; 11) межі прибережних захисних смуг і пляжних зон водних об`єктів (у разі відсутності плану зонування території). Детальний план території складається із графічних і текстових матеріалів.

Судом встановлено, рішенням Чорноморської селищної ради Комінтернівського району Одеської області №404-V від 18.07.2008р. затверджено Генеральний план селища Чорноморське Комінтернівського району Одеської області.

29.03.2013р. Чорноморською селищною радою Комінтернівського району Одеської області прийнято рішення № 414-VI "Про розроблення проекту внесення змін до Генерального плану селища Чорноморське Комінтернівського району Одеської області".

При вирішенні спору судом враховано, що рішенням Чорноморської селищної ради Комінтернівського району Одеської області № 26-VII від 27.11.2015р. затверджено проект "Внесення змін до генерального плану смт. Чорноморське Комінтернівського району Одеської області у зв`язку з розміщенням об`єктів транспортної інфраструктури морського транспорту на земельній ділянці загальною площею 38,9994 га та розміщення гаражів на земельній ділянці площею 8,00 га (в межах населеного пункту)".

Чорноморською селищною радою Лиманського району Одеської області вирішено розробити детальний план території розміщення гаражів на земельній ділянці орієнтовною площею 8,000 га в межах смт. Чорноморське Лиманського району Одеської області (рішення Чорноморської селищної ради Лиманського району Одеської області № 559-VI від 23.10.2018р.).

Відповідно до ч.3 ст.24 Закону України "Про регулювання містобудівної діяльності", у разі відсутності плану зонування або детального плану території, затвердженого відповідно до вимог цього Закону, передача (надання) земельних ділянок із земель державної або комунальної власності у власність чи користування фізичним та юридичним особам для містобудівних потреб забороняється.

Передача (надання) земельної ділянки у власність відповідно до статті 118 Земельного кодексу України є завершальним етапом визначеної процедури безоплатної приватизації земельних ділянок.

При цьому, положення ч. 3 ст. 24 Закону України "Про регулювання містобудівної діяльності" забороняють до затвердження відповідної містобудівної документації саме передачу (надання) у власність чи користування земельних ділянок, проте вказана норма не містить заборони у наданні відповідних дозволів на розроблення проектів землеустрою, які є лише початком тривалої та послідовної процедури.

Аналогічного висновку дійшов Верховний Суду у постановах 31.10.2019 р. у справі №607/4538/16-а, від 23.10.2019 р. у справі №392/1004/17(2-а/392/96/17).

Отже, отримання дозволу на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки не означає позитивного рішення про надання її у користування.

Аналогічна правова позиція висловлена у постановах Верховного Суду від 27.02.2018 р. у справі № 545/808/17, від 22.05.2018 р., 468/1263/17-а; від 11.06.2019 р. у справі №826/841/17.

Надання дозволу на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки не покладає на раду обов`язку (не є підставою для виникнення зобов`язання перед особою, яка розробила проект землеустрою) щодо надання цієї земельної ділянки у власність. Рада може відмовити у затвердженні проекту та наданні земельної ділянки у власність з підстав, визначених законом.

Аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду від 03.04.2019р. у справі 509/4722/16-а та від 29.08.2019 р. у справі №540/2441/18.

По-друге, доводи відповідача щодо не зазначення позивачем точної адреси розташування земельної ділянки, точної площі та межі не узгоджуються з приписами чинного законодавства.

Відповідно до ч. 1 ст. 79 ЗК України, земельна ділянка - це частина земної поверхні з установленими межами, певним місцем розташування, з визначеними щодо неї правами.

Згідно п. 1.3 Інструкції про встановлення (відновлення) меж земельних ділянок в натурі (на місцевості) та їх закріплення межовими знаками, затвердженої наказом Державного комітету України із земельних ресурсів №376 від 18.05.2010р., межа земельної ділянки - сукупність ліній, що утворюють замкнений контур і розмежовують земельні ділянки.

Стосовно належності графічного матеріалу вимогам закону, то законодавством не визначені вимоги до графічного матеріалу на якому має бути зазначено бажане місце розташування земельної ділянки. Проте, графічні матеріали, які додаються до клопотання, повинні бути такими, обсяг даних яких дозволяє чітко ідентифікувати бажане місце розташування земельної ділянки відносно інших землевласників та землекористувачів, а бажана земельна ділянка має бути максимально конкретизованою, що б давало можливість відповідачу насамперед встановити зазначене місце розташування, перевірити відповідність місця розташування земельної ділянки вимогам законів та у передбачених земельним законодавством випадках надати дозвіл на виготовлення проекту землеустрою щодо чітко визначеної земельної ділянки.

Таким чином, з вказаного вбачається, що позивач, при зверненні до відповідача з посиланням на ст. 118 ЗК України та з клопотанням про надання дозволу на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність для будівництва індивідуальних гаражів, подав всі необхідні документи, передбачені нормами ЗК України, а відповідно, іншої можливості подання схеми розташування земельної ділянки законодавством не передбачено.

По-третє, посилання відповідача щодо відсутності погодження землекористувача про вилучення земельної ділянки судом до уваги не беруться, оскільки з аналізу змісту приписів ч. 6 ст. 118 ЗК України вбачається, що громадянами, зацікавленими в одержанні безоплатно у власність відповідної земельної ділянки, разом з клопотанням подається погодження землекористувача саме у разі вилучення земельної ділянки, що перебуває у користуванні інших осіб.

Відповідно до ч. 2 ст. 77 КАС України, в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

Однак відповідачем не надано доказів, які б підтверджували обставини, які зазначені відповідачем як підстави для відмови у наданні земельної ділянки у власність для будівництва індивідуального гаражу на території Чорноморської селищної ради Лиманського району Одеської області, зокрема, відсутність детального плану або плану зонування території розміщення гаражів в межах смт. Чорноморське Лиманського району, Одеської області.

Крім того, такої підстави для відмови у наданні дозволу на виготовлення проекту землеустрою, яка зазначена в оскаржуваному рішенні не передбачено положеннями ст. 118 Земельного кодексу України, клопотання та додані до нього документи відповідають вимогам законодавства,

При цьому, судом встановлено, що Рішенням Чорноморської селищної Ради Лиманського району Одеської області № 641-VII від 06.03.2019р., розглянуті різні питання, у тому числі які не стосуються Позивачів.

Відповідно до частини дев`ятої статті 264 КАС України, суд може визнати нормативно-правовий акт протиправним (незаконним чи таким, що не відповідає правовому акту вищої юридичної сили) та нечинним повністю або в окремій його частині.

Таким чином, Рішення Чорноморської селищної Ради Лиманського району Одеської області № 641-VII від 06.03.2019р є протиправним в частині та підлягає скасуванню в частині, що стосується Позивачів.

Також, суд зазначає, що Велика Палата Верховного Суду в постановах від 29 травня 2018 року у справі № 800/341/17 (9991/944/12) і від 12 листопада 2019 року у справі № 9901/21/19 зазначила, що суд розглядає адміністративні справи не інакше як за позовною заявою, поданою відповідно до КАС України, у межах позовних вимог. Суд може вийти за межі позовних вимог, якщо це необхідно для ефективного захисту прав, свобод, інтересів людини, інших суб`єктів у сфері публічно-правових відносин, про захист яких вони просять, від порушень з боку суб`єктів владних повноважень.

Оскільки суд дійшов висновку, про протиправність рішення Чорноморської селищної ради Лиманського району Одеської області, яким відмовлено позивачам у наданні дозволу на розробку проекту землеустрою, суд дійшов висновку, зобов`язати відповідача розглянути клопотання Позивачів від 14.02.2019 року про надання дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельних ділянок у власність для будівництва індивідуальних гаражів (в межах селища міського типу Чорноморське) на території Чорноморської селищної ради Лиманського району Одеської області.

Відповідно до ч.ч. 1 та 2 ст. 6 КАС України, суд при вирішенні справи керується принципом верховенства права, відповідно до якого, зокрема, людина, її права та свободи визнаються найвищими цінностями та визначають зміст і спрямованість діяльності держави. Суд застосовує принцип верховенства права з урахування судової практики Європейського суду з прав людини.

За приписами статті 6 КАС України, суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського Суду з прав людини.

Статтею 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" суди застосовують при розгляді справ Конвенцію та практику Суду як джерело права.

Так, Європейський суд з прав людини у рішенні від 13.01.2011р. (остаточне) по справі "ЧУЙКІНА ПРОТИ УКРАЇНИ" (CASE OF CHUYKINA v. UKRAINE) (Заява №28924/04) констатував: "Суд нагадує, що процесуальні гарантії, викладені у статті 6 Конвенції, забезпечують кожному право звертатися до суду з позовом щодо своїх цивільних прав та обов`язків. Таким чином стаття 6 Конвенції втілює "право на суд", в якому право на доступ до суду, тобто право ініціювати в судах провадження з цивільних питань становить один з його аспектів (див. рішення від 21 лютого 1975року у справі "Голдер проти Сполученого Королівства" (Golder v. theUnitedKingdom), пп.28-36, Series A №18). Крім того, порушення судового провадження саме по собі не задовольняє усіх вимог пункту 1 статті 6 Конвенції. Ціль Конвенції - гарантувати права, які є практичними та ефективними, а не теоретичними або ілюзорними. Право на доступ до суду включає в себе не лише право ініціювати провадження, а й право отримати "вирішення" спору судом. Воно було б ілюзорним, якби національна правова система Договірної держави дозволяла особі подати до суду цивільний позов без гарантії того, що справу буде вирішено остаточним рішенням в судовому провадженні. Для пункту 1 статті 6 Конвенції було б неможливо детально описувати процесуальні гарантії, які надаються сторонам у судовому процесі - провадженні, яке є справедливим, публічним та швидким, не гарантувавши сторонам того, що їхні цивільні спори будуть остаточно вирішені (див. рішення у справах "Мултіплекс проти Хорватії" (Multiplex v. Croatia), заява №58112/00, п.45, від 10 липня 2003року, та "Кутіч проти Хорватії" (Kutic v. Croatia), заява № 48778/99, п. 25, ECHR 2002-II)".

Принцип обґрунтованості рішення суб`єкта владних повноважень має на увазі, що рішення має бути прийняте з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії), на оцінці усіх фактів та обставин, що мають значення.

Слід зазначити, що згідно практики Європейського суду з прав людини та зокрема, рішення у справі "Серявін та інші проти України" від 10 лютого 2010 року, заява 4909/04, відповідно до п.58 якого суд повторює, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються.

Закон України "Про судоустрій і статус суддів" встановлює, що правосуддя в Україні здійснюється на засадах верховенства права відповідно до європейських стандартів та спрямоване на забезпечення права кожного на справедливий суд.

Відповідно до статті 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" суди застосовують як джерело права при розгляді справ положення Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод та протоколів до неї, а також практику Європейського суду з прав людини та Європейської комісії з прав людини.

Суд також враховує позицію Європейського суду з прав людини (в аспекті оцінки аргументів учасників справи у касаційному провадженні), сформовану, зокрема у справах "Салов проти України" (№65518/01; пункт 89), "Проніна проти України" (№63566/00; пункт 23) та "Серявін та інші проти України" (№4909/04; пункт 58): принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, передбачає, що у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються; хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент; міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (див. рішення у справі "Руїс Торіха проти Іспанії" (Ruiz Torija v. Spain) серія A. 303-A; пункт 29).

Відповідно до ч. 2 ст. 77 КАС України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

Виходячи з викладеного, суд дійшов висновку, що позовні вимоги ОСОБА_5 до Куяльницької сільської ради Подільського району Одеської області, підлягають задоволенню.

Відповідно до ст. 242 КАС України, судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні. Судове рішення має відповідати завданню адміністративного судочинства, визначеному цим Кодексом.

Згідно з ч.1 ст.139 КАС України, при задоволенні позову сторони, яка не є суб`єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.

Керуючись статтями 2, 5-9, 72-73, 77, 139, 159, 241-246, 250-251, 263,371 КАС України, суд, -

ВИРІШИВ:

Адміністративний позов ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 ), ОСОБА_2 ( АДРЕСА_1 ), ОСОБА_3 ( АДРЕСА_1 ) до Чорноморської селищної ради Лиманського району Одеської області (67570, Одеська область, Лиманський район, смт. Чорноморське, вул. Гвардійська, 19) - задовольнити частково.

Визнати протиправним та скасувати рішення сесії Чорноморської селищної ради Лиманського району Одеської області «Про розгляд заяв громадян України, мешканців Чорноморської селищної ради Лиманського району Одеської області» від 06 березня 2019 року № 641-VII в частині щодо відмови у наданні ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 дозволів на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельних ділянок у власність для будівництва індивідуальних гаражів (в межах селища міського типу Чорноморське) на території Чорноморської селищної ради Лиманського району Одеської області.

Зобов`язати Чорноморську селищну раду Лиманського району Одеської області повторно розглянути клопотання ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 від 14.02.2019 року про надання дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки безоплатно у власність для розміщення індивідуального гаражу в строк, передбачений Земельним кодексом України.

В іншій частині позовних вимог відмовити.

Стягнути на користь ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1 ) за рахунок бюджетних асигнувань Чорноморської селищної ради Лиманського району Одеської області (67570, Одеська область, Лиманський район, смт. Чорноморське, вул. Гвардійська, 19, код ЄДРПОУ 05583176), сплачений судовий збір у розмірі 840 (вісімсот сорок) гривень 80 копійок.

Стягнути на користь ОСОБА_2 (РНОКПП НОМЕР_2 ) за рахунок бюджетних асигнувань Чорноморської селищної ради Лиманського району Одеської області (67570, Одеська область, Лиманський район, смт. Чорноморське, вул. Гвардійська, 19, код ЄДРПОУ 05583176), сплачений судовий збір у розмірі 840 (вісімсот сорок) гривень 80 копійок.

Стягнути на користь ОСОБА_3 (РНОКПП НОМЕР_3 ) за рахунок бюджетних асигнувань Чорноморської селищної ради Лиманського району Одеської області (67570, Одеська область, Лиманський район, смт. Чорноморське, вул. Гвардійська, 19, код ЄДРПОУ 05583176), сплачений судовий збір у розмірі 840 (вісімсот сорок) гривень 80 копійок.

Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Рішення може бути оскаржене до П`ятого апеляційного адміністративного суду шляхом подачі апеляційної скарги до суду першої інстанції в 30-денний строк з дня складення повного судового рішення.

Суддя Бутенко А.В.

.