Рішення № 95106491, 23.02.2021, Львівський окружний адміністративний суд

ЛЬВІВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

справа№380/10433/20

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

23 лютого 2021 року

Львівський окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Кравціва О.Р. розглянув за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін та проведення судового засідання, за наявними матеріалами адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Військової частини А0310 про визнання протиправною бездіяльності, зобов`язання вчинити дії.

Суть справи.

До Львівського окружного адміністративного суду звернувся ОСОБА_1 (далі - позивач) з позовною заявою до Військової частини А0310 (далі - відповідач), в якій просить суд:

- визнати протиправною бездіяльність відповідача щодо невиплати позивачу грошової компенсації за неотримане речове майно у повному розмірі боргу, а саме 15146,09 грн.;

- зобов`язати відповідача нарахувати та виплатити позивачу грошову компенсацію за неотримане речове майно у повному розмірі боргу, а саме 15146,09 грн.;

- зобов`язати відповідача нарахувати та виплатити позивачу середнє грошове забезпечення за несвоєчасний розрахунок при звільненні - невиплату грошової компенсації за неотримане речове майно у розмірі 15146,09 грн. з 28.04.2020 по день фактичної виплати заборгованості індексації грошового забезпечення, із розрахунку 423,73 грн. в день, із одночасною компенсацією при виплаті сум податку з доходів фізичних осіб, що утримуються з грошового забезпечення, грошових винагород та інших виплат, одержаних військовослужбовцями, поліцейськими особами рядового і начальницького складу, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України №44 від 15.01.2004;

- стягнути з відповідача на користь позивача витрати на професійну правничу допомогу адвоката у даній справі у розмірі 2000,00 грн.

В обгрунтування позову зазначено про те, що при звільненні з роботи не було компенсовано неотримане речове майно у повному розмірі, а розмір боргу 15146,09 грн.

Позивач звертався до відповідача із заявою про компенсацію відповідних коштів, однак у задоволенні позову відмовлено.

Оскільки вказане порушує права позивача, він звернувся до суду із цим позовом.

Ухвалою суду від 23.11.2020 відкрито провадження у справі та призначено до розгляду за правилами спрощеного позовного провадження та проведення судового засідання, за наявними матеріалами.

Відповідачу скеровано поштову кореспонденцію (судова повістка, копія ухвали, пзовна заява з додатками), однак така повернулася 21.12.2020 із відміткою відділення поштового зв`язку: «За закінченням терміну зберігання».

У зв`язку з обмеженим фінансуванням з 07.12.2020 у Львівському окружному адміністративному суді відправлення поштової кореспонденції не здійснюється.

Зазначені вище документи скеровано засобами електронного зв`язку.

16.02.2021 за вх. №10130 від відповідача надійшов відзив на позовну заяву.

Відповідач з покликанням на норми чинного законодавства, зазначив, що грошова компенсація виплачується військовослужбовцям на підставі рапорту під час їх звільнення в запас або у відставку з правом носіння військової форми одягу за речове майно, що не було отримане під час проходження служби в повному обсязі.

Крім того, для отримання компенсації військовослужбовцю слід подати рапорт під час проходження ним військової служби

Покликання на подання заяви з вказаного питання не відповідає дійсності, оскільки відповідна заява стосувалася виплати індексації виплати грошового забезпечення.

Виключення зі списків особового складу військовослужбовця, звільненого з військової служби, можливе за умови здачі посади і як наслідок проведення з ним усіх необхідних розрахунків по грошовому, продовольчому та речовому забезпеченню. При цьому виключення військовослужбовця зі списків особового складу до проведення усіх необхідних розрахунків дозволяється лише зі згоди такого військовослужбовця.

При звільненні позивача та виключенні його зі списків особового складу жодних зауважень ним не висловлено.

Вважає що відповідачем не допущено порушень прав позивача, а тому підстав для визнання протиправними його дій немає.

Просив у заоволенні позову відмовити повністю.

16.02.2021 за вх. №10503 від позивача надійшла відповідь на відзив, у якій вказано, що покдликання відповідача не відповідають дійсності, оскільки позивач подавав відповідачу у тому числі і заяву щодо виплати компенсації за неотримане речове майно, на яку відповідач надав відповідь своїм листом.

Загалом вважає, що відповідач у своєму відзиві не спростував вимог позовної заяви, просив позов задовольнити.

Відповідно до приписів ст. 258 КАС України суд розглядає справи за правилами спрощеного позовного провадження протягом розумного строку, але не більше шістдесяти днів із дня відкриття провадження у справі.

Розгляд справи по суті за правилами спрощеного позовного провадження починається з відкриття першого судового засідання. Якщо судове засідання не проводиться, розгляд справи по суті розпочинається через тридцять днів, а у випадках, визначених статтею 263 цього Кодексу, - через п`ятнадцять днів з дня відкриття провадження у справі (ч. 2 ст. 262 КАС України).

Суд на підставі позовної заяви, відзиву на позовну заяву, а також долучених письмових доказів, -

в с т а н о в и в :

Позивач ОСОБА_1 відповідно до посвідчення Камандування Десантно-штурмових військ Збройних Сил України серії НОМЕР_1 має право на пільги, встановлені законодавством України для ветеранів війни, учасників бойових дій.

Відповідно до посвідчення серії НОМЕР_2 позивач є особою з інвалідністю 3 групи і має правло на пільги, встановлені законодавством УКраїнип для ветеранів війни - осіб з інвалідністю внаслідок війни (дійсне до 01.09.2021).

27.04.2020 позивач звернувся до відповідача зі рапортом про звільнення позивача з військової служби у запас.

Згідно з витягом з наказу командира військової частини А0310 (по стройовій частині) №86 від 27.04.2020, солдата військової служби за контрактом ОСОБА_2 ,контролера комендантського відділення роти охорони, звільненого наказом командира військової частини А0310 (по особовому складу) від 27.04.2020 №11-РС у запас за підпунктом «б» (за станом здоров`я на підставі висновку (постанови) військово-лікарської комісії про непридатність до військової служби в мирн7ий час, або обмежену придатність у воєнний час, за винятком випадків, визначених положенням про проходження громадянами України військової служби) п. 2 ч. 5 ст. 26 Закону України «Про війьковий обов`язок і військову службу», визнано таким, що справи та посаду здав і направлено для зарахування на військовий облік до Солонянського районного військового комісаріату Дніпропетровської області.

З 27.04.2020 позивача виключено зі списків особового складу частини та всіх видів забезпечення, продовольчого забезпечення (обід в їдальні) з 28.04.2020.

Позивач звернувся до відповідача із заявою про виплату компенсації за неотримане речове у повному розмірі боргу, а саме 15146,09 грн.

Однак листом від 27.08.2020 за №1451 відповідач повідомив, що згідно з рапортом про звільнення відсутня будь-яка інформація щодо виплати компенсації за неотримане речове майно; згідно з п. 4 розділу ІІІ наказу Міністра оборони України від 10.06.2019 №306, грошова компенсація замість речового майна, що підлягає видачі, нараховується під час звільнення в запас або відставку військовослужбовці, які були прийняті на військову службу за контрактом із запасу, за наявності календарної вислуги років більше ніж п`ять років, пропорційно до часу який минув з настання права на отримання речового майна, що не було отримане під час проходження служби в повному обсязі; відповідно до витягу з наказу командира військової частини А0310 від 27.04.2020 №86 календарна вислуга позивача становить 2 роки 11 місяців 28 днів.

З огляду на викладене повідомлено позивача про неможливість виплати позивачу грошової компенсації за невикористане речове майно у зв`язку з відсутністю підстав, передбачених чинним законодавством, а саме п. 4 розділу ІІІ наказу Міністра оборони України від 10.06.2019.

Позивач вважаючи, що відповідачем допущено протиправну бездіяльність щодо невиплати позивачу компенсації за неотримане речове майно у сумі 15146,09 грн., звернувся до суду із цим позовом.

Вирішуючи справу, суд керується таким.

Завданням адміністративного судочинства України відповідно до ч. 1 ст. 2 КАС України є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб`єктів владних повноважень.

Відповідно до ч. 2 ст. 19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Правове регулювання відносин між державою і громадянами України у зв`язку з виконанням ними конституційного обов`язку щодо захисту Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України, а також загальні засади проходження в Україні військової служби визначає Закон України «Про військовий обов`язок і військову службу» від 25.03.1992 №2232-ХІІ (далі - Закон №2232-ХІІ).

Відповідно до п. 2 ч. 5 ст. 26 Закону №2232-ХІІ контракт припиняється (розривається), а військовослужбовці, які проходять військову службу за контрактом, звільняються з військової служби за станом здоров`я - на підставі висновку (постанови) військово-лікарської комісії про непридатність до військової служби або обмежену придатність до військової служби, за винятком випадків, визначених положеннями про проходження громадянами України військової служби.

Нормативно-правовим актом, який відповідно до Конституції України визначає основні засади державної політики у сфері соціального захисту військовослужбовців та членів їх сімей, встановлює єдину систему їх соціального та правового захисту, гарантує військовослужбовцям та членам їх сімей в економічній, соціальній, політичній сферах сприятливі умови для реалізації їх конституційного обов`язку щодо захисту Вітчизну та регулює відносини у цій галузі, є Закон України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» від 20.12.1991 №2011-ХІІ (далі - Закон №2011-ХІІ).

Статтею 1 Закону України №2011-ХІІ встановлено, що соціальний захист військовослужбовців діяльність (функція) держави, спрямована на встановлення системи правових і соціальних гарантій, що забезпечують реалізацію конституційних прав і свобод, задоволення матеріальних і духовних потреб військовослужбовців відповідно до особливого виду їх службової діяльності, статусу в суспільстві, підтримання соціальної стабільності у військовому середовищі. Це право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, у старості, а також в інших випадках, передбачених законом.

Відповідно до ч. 1 ст. 9 Закону №2011-ХІІІ держава гарантує військовослужбовцям достатнє матеріальне, грошове та інші види забезпечення в обсязі, що відповідає умовам військової служби, стимулює закріплення кваліфікованих військових кадрів.

Частиною 1 ст. 9-1 Закону №2011-ХІІІ встановлено, що речове забезпечення військовослужбовців здійснюється за нормами і в терміни, що визначаються відповідно Міністерством оборони України, у тому числі для Державної спеціальної служби транспорту, іншими центральними органами виконавчої влади, що мають у своєму підпорядкуванні військові формування, Головою Служби безпеки України, начальником Управління державної охорони України, Головою Служби зовнішньої розвідки України, Головою Державної служби спеціального зв`язку та захисту інформації України, а порядок грошової компенсації вартості за неотримане речове майно визначається Кабінетом Міністрів України.

Постановою Кабінету Міністрів України №178 від 16.03.2016 затверджено Порядок виплати військовослужбовцям Збройних Сил, Національної гвардії, Служби безпеки, Служби зовнішньої розвідки, Державної прикордонної служби, Державної спеціальної служби транспорту, Державної служби спеціального зв`язку та захисту інформації і Управління державної охорони грошової компенсації вартості за неотримане речове майно (далі Порядок №178).

Згідно із п.п. 2-4 Порядку №178 виплата грошової компенсації здійснюється особам офіцерського, старшинського, сержантського і рядового складу.

Дія цього Порядку не поширюється на військовослужбовців строкової військової служби, курсантів вищих військових навчальних закладів, а також вищих навчальних закладів, які мають у своєму складі військові інститути, факультети, кафедри, відділення військової підготовки.

Грошова компенсація виплачується військовослужбовцям з моменту виникнення права на отримання предметів речового майна відповідно до норм забезпечення у разі: звільнення з військової служби; загибелі (смерті) військовослужбовця.

Грошова компенсація виплачується військовослужбовцям за місцем військової служби за їх заявою (рапортом) на підставі наказу командира (начальника) військової частини, територіального органу, територіального підрозділу, закладу, установи, організації (далі - військова частина), а командирам (начальникам) військової частини - наказу старшого командира (начальника), у якому зазначається розмір грошової компенсації на підставі довідки про вартість речового майна, що належить до видачі, оригінал якої додається до відомості щодо виплати грошової компенсації.

Пунктом 5 Порядку №178 передбачено, що довідка про вартість речового майна, що належить до видачі, видається речовою службою військової частини виходячи із закупівельної вартості такого майна, розрахованої Міноборони, МВС, Головним управлінням Національної гвардії, СБУ, Службою зовнішньої розвідки, Адміністрацією Держприкордонслужби, Адміністрацією Держспецтрансслужби, Адміністрацією Держспецзв`язку, Головним управлінням розвідки Міноборони та Управлінням державної охорони станом на 1 січня поточного року, та оформляється згідно з додатком.

Згідно із абзацами 1, 3 п. 242 Положення про проходження громадянами України військової служби у Збройних Силах України, затвердженого Указом Президента від 10.12.2008 №1153/2008, після надходження до військової частини письмового повідомлення про звільнення військовослужбовця з військової служби або після видання наказу командира (начальника) військової частини про звільнення військовослужбовець повинен здати в установлені строки посаду та підлягає розрахунку, виключенню зі списків особового складу військової частини і направленню на військовий облік до районного (міського) військового комісаріату за вибраним місцем проживання. Особи, звільнені з військової служби, зобов`язані у п`ятиденний строк прибути до районних (міських) військових комісаріатів для взяття на військовий облік.

Особа, звільнена з військової служби, на день виключення зі списків особового складу військової частини має бути повністю забезпечена грошовим, продовольчим і речовим забезпеченням. Військовослужбовець до проведення з ним усіх необхідних розрахунків не виключається без його згоди зі списків особового складу військової частини.

Пунктом 4 розділу ІІІ Інструкції про організацію речового забезпечення військовослужбовців Збройних Сил України в мирний час та особливий період визначено, що військовослужбовці, які звільняються в запас або відставку, за їх бажанням отримують речове майно, яке не було отримане під час проходження служби, або грошову компенсацію за нього, виходячи із закупівельної вартості такого майна.

Таким чином, відповідно до пунктів 2, 3 Порядку №178 грошова компенсація здійснюється особам офіцерського, старшинського, сержантського і рядового складу, з моменту виникнення права на отримання предметів речового майна відповідно до норм забезпечення у разі: звільнення з військової служби; загибелі (смерті) військовослужбовця, будь-які інші підстав для виплати грошової компенсації окрім звільнення з військової служби та загибелі військовослужбовця законодавством не передбачені.

Аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду від 24.10.2018 у справі №813/1280/17.

Судом встановлено, що згідно з наказом №86 від 27.04.2020 позивача виключено зі списків особового складу та усіх видів забезпечення.

Відомостей про компенсацію за неотримане речове майно у вказаному наказі не зазначено.

Також, згідно довідки про вартість речового майна, що належить до видачі солдату ОСОБА_3 від 03.09.2020 вартість такого становить 15146,09 грн.

Позивач звернувся до відповідача із заявою про виплати компенсації в сумі 15146,09 грн. /арк.спр.14/

Таким чином, суд звертає увагу на те, що позивачем виконано вимоги пункту 4 Порядку №178, відтак у відповідача не було правових підстав для відмови у виплаті такої компенсації.

Тобто, фактично невиплата грошової компенсації сталась не з вини позивача, а у зв`язку з невиконанням відповідачем своїх обов`язків щодо повного розрахунку з позивачем.

Щодо посилання відповідача на наказ Міністерства оборони України від 10.06.2019 №306, згідно з яким грошова компенсація вартості речового майна надається військовослужбовцям за наявності календарної вислуги більше ніж 5 років, то згідно з ч. 1 ст. 9-1 Закону №2011-ХІІ порядок грошової компенсації вартості за неотримане речове майно визначається Кабінетом Міністрів України.

Разом з цим, Порядком №178 така умова, як вислуга більше ніж 5 років, для компенсації вартості за не отримане речове майно не передбачена.

Згідно з ч. 3 ст. 7 КАС України у разі невідповідності правового акта Конституції України, закону України, міжнародному договору, згода на обов`язковість якого надана Верховною Радою України, або іншому правовому акту суд застосовує правовий акт, який має вищу юридичну силу, або положення відповідного міжнародного договору України.

Отже, суд застосовує Порядок №178 як нормативний акт вищої сили, а не наказ Міністерства оборони України від 10.06.2019 №306.

Як слідує із рішення Конституційного Суду України від 09.07.2007 №6-рп/2007, невиконання державою своїх соціальних зобов`язань щодо окремих осіб ставить громадян у нерівні умови, підриває принцип довіри особи до держави, що закономірно призводить до порушення принципів соціальної, правової держави.

В пунктах 23, 26 рішення у справі «Кечко проти України» Європейський суд з прав людини зазначив, що в межах свободи дій держави визначати, які надбавки виплачувати своїм робітникам з державного бюджету. Держава може вводити, призупиняти чи закінчити виплату таких надбавок, вносячи відповідні зміни в законодавство. Однак, якщо чинне правове положення передбачає виплату певних надбавок, і дотримано всі вимоги, необхідні для цього, органи державної влади не можуть свідомо відмовляти у цих виплатах доки відповідні положення є чинними.

Європейський суд з прав людини не прийняв аргумент Уряду України щодо бюджетних асигнувань, оскільки органи державної влади не можуть посилатися на відсутність коштів як на причину невиконання своїх зобов`язань.

Отже, суд дійшов висновку, що якщо держава задекларувала певні правила проведення розрахунку при звільненні військовослужбовця, то вона зобов`язана вжити всіх заходів для забезпечення реалізації цих правил.

З урахуванням того, що відповідачем не забезпечено позивачу реалізацію його прав, гарантованих Законом України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» та Порядком №178, суд дійшов висновку, що позовні вимоги про визнання протиправною бездіяльності відповідача щодо невиплати позивачу компенсації за неотримане речове майно та зобов`язання відповідача нарахувати та виплатити позивачу відповідну компенсацію в сумі 15146,09 грн. є обґрунтованими.

Водночас суд зазначає, що підстави для стягнення з відповідача середнього грошового забезпечення за несвоєчасний розрахунок при звільненні, із одночасною компенсацією при виплаті сум податку з доходів фізичних осіб, що утримуються з грошового забезпечення, грошових винагород та інших виплат, одержаних військовослужбовцями, поліцейськими особами рядового і начальницького складу, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України №44 від 15.01.2004, на даний час відсутні, з огляду на таке.

У рішенні Конституційного Суду України від 22.02.2012 року №4-рп/2012 в справі за конституційним зверненням громадянина щодо офіційного тлумачення положень статті 233 Кодексу законів про працю України у взаємозв`язку з положеннями статей 117, 237-1 цього кодексу установлено, що за статтею 47 КЗпП роботодавець зобов`язаний виплатити працівникові при звільненні всі суми, що належать йому від підприємства, установи, організації, у строки, зазначені в статті 116 Кодексу, а саме в день звільнення або не пізніше наступного дня після пред`явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. Непроведення з вини власника або уповноваженого ним органу розрахунку з працівником у зазначені строки є підставою для відповідальності, передбаченої статтею 117 Кодексу, тобто виплати працівникові його середнього заробітку за весь час затримки по день фактичного розрахунку.

Також у вказаному рішенні Конституційний Суд України дійшов висновку, що невиплата звільненому працівникові всіх сум, що належать йому від власника або уповноваженого ним органу, є триваючим правопорушенням, а отже, працівник може визначити остаточний обсяг своїх вимог лише на момент припинення такого правопорушення, яким є день фактичного розрахунку.

Суд зазначає, що при задоволенні позову працівника суд визначає розмір відшкодування за час затримки розрахунку з урахуванням спірної суми, на яку працівник мав право, частки, порівняно із середнім заробітком та інших конкретних обставин справи.

Дана правова позиція викладена Верховним Судом України у постанові від 24.10.2011 року у справі №6-39цс11 та у Постанові Пленуму Верховного Суду України від 24.12.1999 №13, а також постанові Верховного Суду від 04.04.2018 справі №524/1714/16-а (К/9901/8793/18) про необхідність прийняття до уваги таких обставин, як розмір недоплаченої суми, істотність цієї частки порівняно із середнім заробітком працівника, обставини, за яких було встановлено наявність заборгованості, дії відповідача щодо її виплати тощо.

Аналогічна позиція викладена у постановах Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду від 30.10.2019 у справі №806/2473/18, від 24.07.2019 у справі №805/3167/18-а, у постановах Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного цивільного суду від 03.04.2019 у справі №662/1626/17, від 17.01.2019 у справі №2-1579/11.

Отже, у випадку стягнення з відповідача компенсації за час неповного розрахунку при звільненні до такого повного розрахунку неможливо правильно визначити суму такої компенсації на її відповідність наведеним вище критеріям.

Таким чином суд дійшов висновку, що вимога про стягнення з відповідача ВЧ А0310 середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні є передчасною, оскільки фактичний остаточний розрахунок не проведено, а тому така вимога не може бути задоволена судом.

Згідно з вимогами ст. 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення.

В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

Відповідно до ст. 90 КАС України суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об`єктивному дослідженні.

Виходячи із заявлених позовних вимог, системного аналізу положень чинного законодавства України та доказів, зібраних у справі, суд дійшов висновку, що позов необхідно задовольнити повністю.

Щодо відшкодування витрат на професійну правничу допомогу, суд зазначає таке.

Статтею 59 Конституції України закріплено, що кожен має право на професійну правничу допомогу. У випадках, передбаченихзаконом, ця допомога надається безоплатно. Кожен є вільним у виборі захисника своїх прав.

Відповідно до ч. 1, 3 ст. 132 КАС України судові витрати складаються із судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи. До витрат, пов`язаних з розглядом справи, належать, зокрема, витрати на професійну правничу допомогу.

Згідно з ч. 2 ст. 16 КАС України представництво в суді, як вид правничої допомоги, здійснюється виключно адвокатом (професійна правнича допомога), крім випадків, встановлених законом.

Частинами 2, 3 ст. 134 КАС України передбачено, що за результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом з іншими судовими витратами, за винятком витрат суб`єкта владних повноважень на правничу допомогу адвоката.

Для цілей розподілу судових витрат:

1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою;

2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.

Згідно зі ст. 30 Закону №5076-VI «Про адвокатуру та адвокатську діяльність» від 05.07.2012 гонорар є формою винагороди адвоката за здійснення захисту, представництва та надання інших видів правової допомоги клієнту. Порядок обчислення гонорару (фіксований розмір, погодинна оплата), підстави для зміни розміру гонорару, порядок його сплати, умови повернення тощо визначаються в договорі про надання правової допомоги. При встановленні розміру гонорару враховуються складність справи, кваліфікація і досвід адвоката, фінансовий стан клієнта та інші істотні обставини. Гонорар має бути розумним та враховувати витрачений адвокатом час.

Відповідно до ч. 4 ст. 134 КАС України для визначення розміру витрат на правничу допомогу та з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.

Згідно з ч. 5 ст. 134 КАС України розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.

У разі недотримання вимог частини п`ятої цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами (ч. 6 ст. 134 КАС України).

За вимогами ч. 7 ст. 134 КАС України обов`язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами.

Згідно з ч. 1 ст. 139 КАС України при задоволенні позову сторони, яка не є суб`єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.

Відповідно до ч. 7, 9 ст. 139 КАС України розмір витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв`язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо).

При вирішенні питання про розподіл судових витрат суд враховує, зокрема, чи є розмір таких витрат обґрунтованим та пропорційним до предмета спору, значення справи для сторін, в тому числі чи міг результат її вирішення вплинути на репутацію сторони або чи викликала справа публічний інтерес.

Європейським судом з прав людини від 23.01.2014 у справі «East/West Alliance Limited» проти України», заява №19336/04, зазначено, що заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їхній розмір - обґрунтованим. Угода, за якою клієнт адвоката погоджується сплатити в якості гонорару певний відсоток від суми, яку присудить позивачу суд - у разі якщо така сума буде присуджена та внаслідок якої виникають зобов`язання виключно між адвокатом та його клієнтом, не може бути обов`язковою для Суду, який повинен оцінити рівень судових та інших витрат, що мають бути присуджені з урахуванням того, чи були такі витрати понесені фактично, але й також - чи була їх сума обґрунтованою (п.п. 268, 269).

Згідно з висновком, сформованим Європейським судом з прав людини у рішенні у справі «Лавентс проти Латвії» (Lavents v. Latvia), від 28.11.2002, відшкодовуються лише витрати, які мають розумний розмір і які були дійсно необхідними.

Отже при визначенні суми відшкодування витрат, пов`язаних з наданням правничої допомоги, необхідно виходити з реальності цих витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, з огляду на конкретні обставини справи.

До матеріалів справи на підтвердження складу та розміру понесених витрат на професійну правничу допомогу позивачем надано: договір №ДА-36 про надання правової допомоги від 11.08.2020 з додатковою угодою №1 до договору; ордер на надання правничої (правової) допомоги від 11.11.2020 серії ВС №1044912 адвокатом Матяшуком В.К.; копію свідоцтва про право на заняття адвокатською діяльністю від 22.02.2016 серії ЛВ №000313; акт прийому-передачі виконаних робіт від 11.11.2020; квитанцію №0.0.1835289381.1 від 15.09.2020.

Предметом договору від 11.08.2020, укладеним між адвокатом ОСОБА_4 та позивачем, є надання адвокатом усіма законними методами та способами правової допомоги клієнту у всіх справах, які пов`язані чи можуть бути пов`язані зі захистом та відновленням порушених оспорюваних, невизнаних його прав та законних інтересів.

Відповідно до додаткової угоди №1 до договору сторони домовились встановити форми та розмір оплати послуг наданих за договором.

Судом встановлено, що ордер від 11.11.2020 видано на підставі вказаного договору адвокату ОСОБА_4 .

Зі змісту акта прийому-передачі виконаних робіт №1 від 11.11.2020 з`ясовано, що адвокат надав такі послуги із зазначенням витраченого часу на їх реалізацію:

- визначення чинного законодавства щодо порядку виплат компенсації військовослужбовцям за невикористане речове майно - 1 год., 300 грн.;

- визначення та аналіз судової практики розгляду справ щодо стягнення у судовому порядку компенсації військовослужбовцям за невикористане речове майно - 2 год., 300 грн.;

- консультування з приводу можливого стягнення у судовому порядку невиплати компенсації військовослужбовцям за невикористане речове майно - 1 (одне усне консультування), 200 грн.;

- складання проекту заяви командиру військової частини про здійснення виплати компенсації за невикористане речове майно - 1 (одна заява на двох аркушах), 200 грн.;

- підготовка проекту позовної заяви 1 (позовна заява), 1000,00 грн.

Всього: 2000,00 грн.

Вказані послуги адвоката позивачем оплачено в повному обсязі, а саме в сумі 2000,00 грн., що підтверджується зазначеною квитанцією.

Отже витрати в розмірі 2000,00 грн. на професійну правничу допомогу адвоката дійсно понесені позивачем та підтверджено належними і допустимими доказами.

Суд зауважує, що предмет спору в цій справі не є складним, містить лише один епізод спірних правовідносин, не потребує вивчення великого обсягу фактичних даних, обсяг і складність складених процесуальних документів не є значними.

З позиції суду такі послуги як надання консультацій та узгодження правової позиції, опрацювання нормативно-правових актів, є частиною етапу підготовки позовної заяви до суду.

Тобто з позиції суду підготовка позову у цій справі не вимагала від адвоката значного обсягу юридичної та технічної роботи.

Ба більше, позовні вимоги у цій справі задоволено частково.

Відтак суд дійшов висновку, що заявлений представником позивача до відшкодування розмір витрат на правничу допомогу є неспівмірним зі складністю справи та непропорційним до предмета спору, а тому належить зменшити до 1000,00 грн.

Така позиція суду узгоджується із висновками Верховного Суду, викладеними в ухвалі від 04.11.2019 (справа №9901/264/19).

Оскільки позивач, відповідно до статті 5 Закону України «Про судовий збір», звільнений від сплати судового збору, такий ним не сплачувався, судовий збір не підлягає стягненню за рахунок бюджетних асигнувань відповідача.

Керуючись ст.ст. 2, 19, 22, 25, 72-77, 90, 139, 241-246, 250, 263, п.п. 15.5 п. 15 розділу VII Перехідні положення КАС України, суд -

в и р і ш и в :

1. Позов задовольнити повністю.

2. Визнати протиправною бездіяльність військової частини А0310 щодо невиплати ОСОБА_1 грошової компенсації за неотримане речове майно у сумі 15146,09 грн.

3 Зобов`язати військову частину А0310 нарахувати та виплатити ОСОБА_1 грошову компенсацію за неотримане речове майно у сумі 15146 (п`ятнадцять тисяч сто сорок шість) грн. 09 коп.

4. Стягнути на користь ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_3 ) за рахунок бджетних асигнувань Військової частини А0310 (23700, Вінницька область, Гайсинський район, с. Рахни; ЄДРПОУ 26621403) судові витрати у виді витрат на професійну правничу допомогу в сумі 1000 (одна тисяча) грн. 00 коп.

5. Судовий збір зі сторін не стягувати.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення через Львівський окружний адміністративний суд до Восьмого апеляційного адміністративного суду, з врахуванням гарантій встановлених пунктом 3 Розділу VI «Прикінцевих положень» Кодексу адміністративного судочинства України.

Повне судове рішення складене та підписане 23.02.2021.

Суддя Кравців О.Р.