Рішення № 95106149, 24.02.2021, Луганський окружний адміністративний суд

ЛУГАНСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

РІШЕННЯ

Іменем України

24 лютого 2021 рокуСєвєродонецькСправа № 360/541/21

Суддя Луганського окружного адміністративного суду Басова Н.М., розглянувши в порядку письмового провадження справу за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Головного управління Національної поліції в Луганській області про визнання протиправною бездіяльність та зобов`язання вчинити певні дії,

ВСТАНОВИВ:

До Луганського окружного адміністративного суду надійшов адміністративний позов ОСОБА_1 (далі - позивач, ОСОБА_1 ) до Головного управління Національної поліції в Луганській області (далі - відповідач), в якому позивач просила суд:

-визнати протиправною бездіяльність Головного управління Національної поліції в Луганській області щодо відмови позивачу у нарахуванні та виплаті винагороди за період участі в антитерористичній операції у відповідності до Закону України від 02 липня 2015 року №580-VIII «Про Національну поліцію», постанови Кабінету Міністрів України від 31 січня 2015 року №24 «Про особливості виплати винагороди військовослужбовцям, особам рядового і начальницького складу в особливий період та під час проведення антитерористичних операцій», постанови Кабінету Міністрів України від 11 листопада 2015 року № 988 «Про грошове забезпечення поліцейських Національної поліції»;

-зобов`язати Головне управління Національної поліції в Луганській області нарахувати та виплатити позивачу винагороду за безпосередню участь в антитерористичній операції за період з 07 листопада 2015 року по 31 січня 2016 року у відповідності до Закону України від 02 липня 2015 року № 580-VIII «Про Національну поліцію», постанови Кабінету Міністрів України від 31 січня 2015 року №24 «Про особливості виплати винагород військовослужбовцям, особам рядового і начальницького складу в особливий період та під час проведення антитерористичних операцій», постанови Кабінету Міністрів України від 11 листопада 2015 року №988 «Про грошеве забезпечення поліцейських Національної поліції» (а.с.1-5).

В обґрунтування позовних вимог зазначила, що з 1995 року проходила службу в органах внутрішніх справ України, з 07.11.2015 в Головному управлінні Національної поліції в Луганській області. 29.08.2019 наказом ГУНП в Луганській області від 29.06.2016 № 821 о/с її звільнено зі служби в поліції за ст. 77 ч. 1 п. 2 (через хворобу). Згідно з довідками ГУНП в Луганській області від 18.05.2016 № А-3382 та № А-3382 у період з 19.08.2014 по 07.11.2015, з 07.11.2015 до часу звільнення вона безпосередньо брала участь в антитерористичній операції, забезпеченні її проведення і захисті незалежності, суверенітету та територіальної цілісності України в районах проведення АТО на території Луганської області. Згідно до положення Постанови Кабінету Міністрів України від 31.01.2015 № 24 «Про особливості виплати винагород військовослужбовцям, особам рядового і начальницького складу в особливий період та під час проведення антитерористичних операцій» та наказу Міністерства оборони України від 02.02.2015 № 49 «Про особливості виплати винагород військовослужбовцям, особам рядового і начальницького складу в особливий період та під час проведення антитерористичних операцій», відповідач, як вважає позивач, мав виплатити винагороду за безпосередню участь в АТО в розмірі 100 відсотків місячного грошового забезпечення у період з 07.11.2015 по 31.06.2016. Однак, такі виплати не було здійснено.

У зв`язку з викладенним вона звернулася до ГУНП в Луганській області з заявою про проведення перерахунку одноразової винагороди за мою участь в АТО. 31.12.2020 отримала лист-відповідь, в якій було повідомлено про те, що «за період служби з 19.08.2014 по 07.11.2015 одноразова грошова допомога за участь в АТО нараховувалась відповідно до пункту 1 постанови Кабінету Міністрів України від 31.01.2015 № 24 та розмір винагороди визначався виходячи з місячного грошового забезпечення, но не менше 3000 грн на місяць. Пунктом 2 постанови КМУ від 20 січня 2016 року №18 «Про деякі питання грошового забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та поліцейських» вищеозначена постанова Кабінету Міністрів України визначена такою, що втратила чинність. До моменту набрання чинності постанови № 18 підстав для нарахування одноразової грошової допомоги за участь в АТО співробітникам поліції законних підстав не має. З 04.02.2016 по квітень 2018 року на підставі наказу МВС від 06.04.2016 № 259 «Про затвердження Інструкції про розміри та умови виплати винагороди поліцейським в особливий період та під час проведення антитерористичиих операцій», зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 28 квітня 2016 року за № 657/28787, поліцейським ГУНП нараховувалась та виплачувалась винагорода за безпосередню участь в антитерористичній операції в розмірі 1200 грн з розрахунку на місяць, де обрахунок проводиться шляхом ділення розміру винагороди на кількість календарних днів у місяці та множення на кількість днів безпосередньої участі. Відповідно законних підстав для проведення будь-якого перерахунку одноразової грошової винагороди за участь в АТО не має».

Позивач вважає, що бездіяльність відповідача щодо ненарахування та невиплати винагороди за участь в АТО суперечить положенням законодавства України та порушує права, а тому звернулася до суду за захистом своїх прав.

22.02.2021 від представника відповідача до відділу діловодства та обліку звернень громадян (канцелярію) суду за вхідним реєстраційний номером 7032/2021 надійшов відзив на позовну заяву від 22.02.2021 №256/111/28-2021, відповідно до якого вважає позовні вимоги необґрунтованими та просить суд відмовити у задоволені позовних вимог в повному обсязі (а.с.22-31).

В обґрунтування відзиву зазначив, що в матеріалах справи відсутні документи, що свідчать про виконання позивач завдань керівництва штабу антитерористичної операції у спірний період. З метою витребування зазначених відомостей ВПЗГУНП в Луганській області було здійснено відповідний запит (лист від 10.02.2021 №180/111/28-2021), з відповіді на який вбачається, що інформація щодо виконання ОСОБА_1 завдань керівництва штабу антитерористичної операції в період з 07.11.2015 по 31.01.2016 відсутня, будь-які докази (документи) та обгрунтовані пояснення, які б свідчили про те, що позиач виконувала завдання керівництва штабу антитерористичної операції, також відсутні (лист УПД ГУНП в Луганській області від 12.02.2021 №541/111/21-2021). Відповідач також зазначив, що позивач повинна виконувати завдання саме керівництва штабу антитерористичної операції, а не свого роботодавця ГУ НП в Луганській області. В матеріалах справи відсутні докази на підтвердження безпосередньої участі позивача у проведенні антитерористичної операції, за яку постановою КМУ від 31.01.2015 №24 встановлено виплату грошової допомоги. Як на докази підтвердження безпосередньої участі позивача у проведенні антитерористичної операції позивач посилається на довідки ГУ НП в Луганській області №А-3382 від 18.05.2016 та №А-3383 від 18.05.2016. У вищевказаних довідках визначено, що підставою для їх видачі є накази першого заступника керівника АТЦ при СБУ (керівника антитерористичної операції на території Донецької та Луганської областей) (по стройовій частині) від 12.12.2014 №97, від 17.11.2015 №321, від 07.12.2015 №341. Відповідач вважає, що юридичними фактами, які слугували підставою для винесення наказів першого заступника керівника АТЦ при СБУ (керівника антитерористичної операції на території Донецької та Луганської областей) (по стройовій частині) від 12.12.2014 №97, від 17.11.2015 №321, від 07.12.2015 №341 стосовно позивача є виключно питання, пов`язані із проходженням позивачем служби в органах внутрішніх справ та Національній поліції України, а не початком та завершенням участі у відповідних заходах, за які передбачено виплату винагороди за безпосереднб участині в антитерористичній операції. На підставі викладеного, відповідач просив відмовити в задоволенні позовних вимог в повному обсязі.

Ухвалою Луганського окружного адміністративного суду від 04.02.2021 справу призначено до розгляду за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи (у письмовому провадженні) (а.с.17-18).

Дослідивши матеріали справи, розглянувши справу в межах заявлених позовних вимог і наданих доказів, оцінивши докази відповідно до вимог ст.ст. 72-77, 90 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України), суд дійшов наступного.

ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , паспорт серії НОМЕР_1 , виданий 30.08.2000 Артемівським РОЛГУМВС України в Луганській області, ідентифікаційний номер НОМЕР_2 , зареєстроване місце проживання: АДРЕСА_1 (а.с.4-7,8).

Позивач є учасником бойових дій, що підтверджується посвідченняи серії НОМЕР_3 від 06.11.2015 (а.с.9).

З довідки ГУ НП в Луганській області від 18.05.2016 №А-3382 та від 18.05.2016 №А-33836 вбачається, що ОСОБА_1 в період з 19.08.2014 по 07.11.2015 безпосередньо брала участь в Антитерористичній операції, забезпеченні її проведення і захисті незалежності, суверенітету та територіальній цілісності України в районах проведення Антитерористичної операції на території Луганської області на підставі наказів першого заступника керівника АТЦ при СБУ (керівника антитерористичної операції на території Донецької та Луганської областей) (по стройовій частині) від 12.12.2014 №97, від 17.11.2015 №321, від 07.12.2015 №341 (а.с.11,12).

З витягу з наказу ГУ НП в Луганській області від 29.08.2019 №821 о/с вбачається, що відповідно до Закону України «Про Національну поліцію» звільнено зі служби в поліції підполковника поліції ОСОБА_1 (0120635), заступника начальника управління-начальника організаційно-методичного відділу слідчого управління Головного управління Національної поліції в Луганській області за ст.77 ч.1 п.2 (через хворобу), з 29.08.2019, з вислугою років на день звільнення у календарному обчисленні: 24 роки 00 місяців 18 днів, у пільговому обчисленні: 32 роки 07 місяців 10 днів, з виплатою одноразової грошової допомоги при звільнені зі служби в поліції та стаж служби в поліції для її виплати складає 24 роки, з виплатою компенсації за невикористану в році звільнення зідпустку у кількості 12 діб, встановивши відсоток премії за серпень 2019 року 27,61 % (а.с.10).

З довідки про доходи від 15.12.2020 №1052/111/22-2020 вбачається, що в період з листопада 2015 року по січень 2016 року винагорода за безпосереднью участь в АТО не нарахованувалась та не виплачувалась (а.с.13).

Вирішуючи адміністративну справу по суті заявлених вимог, надаючи оцінку обставинам (фактам), якими обґрунтовано вимоги і заперечення учасників справи, суд виходить з такого.

Статтею 13 Закону України від 20.03.2003 №638-IV "Про боротьбу з тероризмом" визначено, що при проведенні антитерористичної операції використовуються сили і засоби (особовий склад, спеціалісти, зброя, спеціальні і транспортні засоби, засоби зв`язку, інші матеріально-технічні засоби) суб`єктів боротьби з тероризмом, а також підприємств, установ, організацій, які залучаються до участі в антитерористичній операції, в порядку, визначеному згідно з положенням, зазначеним у частині другій статті 12 цього Закону.

За рішенням керівника Антитерористичного центру при Службі безпеки України, погодженим із керівництвом відповідних суб`єктів боротьби з тероризмом, до широкомасштабних, складних антитерористичних операцій у районі їх проведення залучаються та використовуються сили та засоби (особовий склад та спеціалісти окремих підрозділів, військових частин, зброя, бойова техніка, спеціальні і транспортні засоби, засоби зв`язку, інші матеріально-технічні засоби) Служби безпеки України, Міністерства внутрішніх справ України, Національної гвардії України, Збройних Сил України, центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері захисту державного кордону, та органів охорони державного кордону, Державної служби спеціального зв`язку та захисту інформації України, центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері цивільного захисту, Управління державної охорони України.

Працівники правоохоронних органів, військовослужбовці та інші особи, які залучаються до антитерористичної операції, на час її проведення підпорядковуються керівнику оперативного штабу.

Пунктом 2 постанови Кабінету Міністрів України від 04.06.2014 № 158 "Про перерозподіл деяких видатків державного бюджету, передбачених Міністерству фінансів на 2014 рік та виділення коштів з резервного фонду державного бюджету" встановлено, що за безпосередню участь в антитерористичних операціях, здійсненні заходів із забезпечення правопорядку на державному кордоні, відбиття збройного нападу на об`єкти, що охороняються військовослужбовцями, звільнення цих об`єктів у разі захоплення або спроби насильного заволодіння зброєю, бойовою та іншою технікою військовослужбовцям, у тому числі строкової військової служби, особам рядового і начальницького складу органів внутрішніх справ, Державної служби спеціального зв`язку та захисту інформації, резервістам та працівникам (невійськовослужбовцям) льотного, льотно-підйомного, інженерно-технічного складу авіації Національної гвардії і Державної прикордонної служби, водіям автотранспортних засобів Національної гвардії і Державної прикордонної служби починаючи з 1 травня 2014 р. виплачується винагорода в розмірі 100 відсотків місячного грошового забезпечення та заробітної плати, але не менш ніж 3000 гривень, у розрахунку на місяць.

На виконання наведеної постанови Міністерством внутрішніх справ України видано наказ № 719 від 23.07.2014, зареєстрований в Міністерстві юстиції України 08.08.2014 за №939/25716 "Про виплату винагороди військовослужбовцям, особам рядового і начальницького складу органів внутрішніх справ, резервістам та працівникам (невійськовослужбовцям), льотного, льотно-підйомного, інженерно-технічного складу авіації та водіям автотранспортних засобів Національної гвардії України" яким передбачено виплачувати військовослужбовцям, особам рядового і начальницького складу органів внутрішніх справ, резервістам та працівникам невійськовослужбовцям) льотного, льотно-підйомного, інженерно-технічного складу авіації та водіям автотранспортних засобів Національної гвардії України за безпосередню участь в антитерористичних операціях, здійсненні заходів із забезпечення правопорядку на державному кордоні, відбиття збройного нападу на об`єкти, що охороняються військовослужбовцями, звільнення цих об`єктів у разі захоплення або спроби насильного заволодіння зброєю, бойовою та іншою технікою, починаючи з 01.05.2014, винагороду в розмірі 100 відсотків місячного грошового забезпечення, але не менш ніж 3000 гривень у розрахунку на місяць.

Обчислення цієї винагороди здійснюється з розрахунку місячного грошового забезпечення або заробітної плати (у тому числі з урахуванням щомісячної додаткової грошової винагороди), за останньою займаною штатною посадою на час участі в зазначених операціях і заходах.

У п.2 цього наказу визначено, що винагороду виплачувати за час, обрахований із дня фактичного початку участі в операціях і заходах, зазначених у пункті 1 цього наказу, до дня завершення такої участі, в поточному місяці за минулий на підставі наказів командирів (начальників) органів військового управління (військових частин, закладів, установ, організацій) (командирам (начальникам) - наказів вищих командирів (начальників)), начальників органів внутрішніх справ.

Тобто, виходячи з приписів наведених норми, винагорода за безпосередню участь в антитерористичній операції виплачується тільки за час фактичної участі у заходах, передбачених пунктом 2 постанови Кабінету Міністрів України від 04.06.2014 № 158.

З 03.02.2015 набрала чинності постанова Кабінету Міністрів України від 31 січня 2015 року № 24 "Про особливості виплати винагород військовослужбовцям, особам рядового і начальницького складу в особливий період та під час проведення антитерористичних операцій" (далі постанова № 24), пунктом 1 якої встановлено, що в особливий період або під час проведення антитерористичної операції військовослужбовцям, особам рядового і начальницького складу Збройних Сил, інших утворених відповідно до законів військових формувань, правоохоронних органів, Державної служби з надзвичайних ситуацій, Головного управління розвідки Міністерства оборони, Державної прикордонної служби, Управління державної охорони, Державної служби спеціального зв`язку та захисту інформації, Державної спеціальної служби транспорту за безпосередню участь у воєнних конфліктах чи антитерористичній операції, інших заходах в умовах особливого періоду виплачується винагорода у відсотках місячного грошового забезпечення.

Стаття 1 Закону України від 02.07.2015 № 580-VIII «Про Національну поліцію» передбачає, що Національна поліція України - це центральний орган виконавчої влади, який служить суспільству шляхом забезпечення охорони прав і свобод людини, протидії злочинності, підтримання публічної безпеки і порядку.

Стаття 1 Закону України «Про основи національної безпеки України» визначає, що правоохоронні органи - органи державної влади, на які Конституцією і законами України покладено здійснення правоохоронних функцій.

Частина друга статті 2 Закону України «Про Національну поліцію» встановлює, що завданнями поліції є надання поліцейських послуг у сферах: забезпечення публічної безпеки і порядку; охорони прав і свобод людини, а також інтересів суспільства і держави; протидії злочинності; надання в межах, визначених законом, послуг з допомоги особам, які з особистих, економічних, соціальних причин або внаслідок надзвичайних ситуацій потребують такої допомоги.

Відповідно до Розділу XI Прикінцевих та перехідних положень Закону України «Про Національну поліцію» до приведення законодавства України у відповідність із цим Законом акти законодавства застосовуються в частині, що не суперечить цьому Закону.

Відповідно до статті 2 Закону України "Про державний захист працівників суду і правоохоронних органів" правоохоронні органи - органи прокуратури, Національної поліції, служби безпеки, Військової служби правопорядку у Збройних Силах України, Національне антикорупційне бюро України, органи охорони державного кордону, органи доходів і зборів, органи і установи виконання покарань, слідчі ізолятори, органи державного фінансового контролю, рибоохорони, державної лісової охорони, інші органи, які здійснюють правозастосовні або правоохоронні функції.

Пунктом 3 постанови Кабінету Міністрів України від 31.01.2015 № 24 затверджено розмір винагороди військовослужбовцям, особам рядового і начальницького складу за безпосередню участь у воєнних конфліктах чи антитерористичній операції, інших заходах в умовах особливого періоду згідно з додатком 1, розмір додаткових винагород військовослужбовцям, особам рядового і начальницького складу та резервістам за виконання окремих завдань під час безпосередньої участі у воєнних конфліктах чи антитерористичній операції, інших заходах в умовах особливого періоду згідно з додатком 2.

Наказом Міністерства оборони України «Про особливості виплати винагород військовослужбовцям, особам рядового і начальницького складу в особливий період та під час проведення антитерористичних операцій» від 02 лютого 2015 року №49, який зареєстровано в Міністерстві юстиції України 05 лютого 2015 року за №135/26580, затверджено Порядок та умови виплати винагород військовослужбовцям, особам рядового і начальницького складу та резервістам, механізм підтвердження виконання окремих завдань під час безпосередньої участі у воєнних конфліктах чи антитерористичній операції, інших заходах в умовах особливого періоду (далі - Порядок № 49).

Пунктом 4 розділу І Порядку встановлено, що виплата винагород та додаткових винагород здійснюється військовослужбовцям за місцем проходження служби на підставі наказів командирів (начальників) органів військового управління (військових частин, закладів, установ, організацій), керівництва військових формувань та органів державної влади. Командирам (начальникам) військових частин (закладів, установ, організацій) - наказами вищих командирів (начальників, керівників).

Згідно з пунктом 6 розділу 1 даного Порядку виплата винагород військовослужбовцям здійснюється за безпосередню участь у воєнних конфліктах чи АТО, інших заходах в умовах особливого періоду, визначених додатком 1 до постанови Кабінету Міністрів України «Про особливості виплати винагород військовослужбовцям, особам рядового і начальницького складу в особливий період та під час проведення антитерористичних операцій» від 31 січня 2015 року № 24.

Пунктами 1, 2, 3, 7 розділу ІІ вказаного Порядку передбачено, що військовослужбовцям (крім резервістів) у період мобілізації (у тому числі часткової) або з моменту введення воєнного стану та до дати завершення демобілізації або закінчення (скасування) воєнного стану, у період проведення АТО за безпосередню участь у воєнних конфліктах чи АТО, здійсненні заходів із забезпечення правопорядку на державному кордоні, відбитті збройного нападу на об`єкти, що охороняються військовослужбовцями, звільненні таких об`єктів у разі їх захоплення або спроби насильного заволодіння зброєю, бойовою та іншою технікою виплачується винагорода у розмірі 100 відсотків місячного грошового забезпечення.

Згідно з пунктом 5 розділу ІІ вказаного Порядку військовослужбовці вважаються такими, що беруть безпосередню участь в АТО, у разі одночасного дотримання таких умов:

1) залучені до проведення АТО;

2) перебувають у підпорядкуванні (виконують завдання) керівництва штабу АТО (крім військовослужбовців військових прокуратур та розвідувальних органів України);

3) перебувають у районі проведення АТО.

Аналіз наведених норм дозволяє дійти висновку про те, що винагорода за безпосередню участь в АТО виплачується не за весь час залучення особи до складу сил та засобів АТО, а тільки за час фактичної участі цієї особи у відповідних заходах. Так, зарахування особи до списку осіб, що безпосередньо беруть участь у проведенні антитерористичних операцій, здійснюється на підставі відповідних наказів командирів (штабу АТО), в яких зазначається про дату початку такої участі та дату фактичного завершення такої участі. В подальшому, на підставі вмотивованого рапорту керівника структурного підрозділу, де проходить службу особа, Головним управлінням МВС України в області видається відповідний наказ, який, в свою чергу, є підставою для нарахування грошової винагороди особам рядового і начальницького складу органів внутрішніх справ, призначеної за безпосередню участь у проведенні АТО.

Суд зазначає, що військовослужбовець вважається таким, що бере безпосередню участь в АТО, у разі одночасного дотримання таких умов, як залучення до проведення АТО; перебування у підпорядкуванні (виконання завдань) керівництва штабу АТО; перебування у районі проведення АТО. Зарахування особи до списку осіб, що безпосередньо беруть участь у проведенні антитерористичних операцій, здійснюється на підставі відповідних наказів командирів (штабу АТО), в яких зазначається про дату початку такої участі та дату фактичного завершення такої участі. Тобто винагорода за безпосередню участь в АТО виплачується не за весь час залучення особи до складу сил та засобів АТО, а тільки за час фактичної участі цієї особи у відповідних заходах.

Судом встановлено, що наказами першого заступника керівника АТЦ при СБУ (керівника антитерористичної операції на території Донецької та Луганської областей) (по стройовій частині) від 12.12.2014 №97, від 17.11.2015 №321, від 07.12.2015 №341 підтверджується, що позивач в період з 07.11.2015 була залучена до складу сил та зособів, які беруть безпосередню участь в антитерористичній операції на території Луганської області, як така, що проходила службу у Головному управлінні Національної поліції у Луганській області, яке є правоохоронним органом.

Вищезазначені накази першого заступника керівника Антитерористичного Центру при Службі безпеки України (керівника Антитерористичної операції на території Донецької та Луганської областей) підтверджують включення ОСОБА_1 до сил та засобів, які залучаються та беруть безпосередню участь в Антитерористичній операції на території Луганської області. Особовий склад Національної поліції України з числа включених до таких сил та засобів у подальшому можуть залучатися до проведення Антитерористичної операції.

Спірний період часу є загальним періодом, що визначає участь в проведенні антитерористичної операції. Накази АТЦ при СБУ про включення та виключення особи до (зі) складу сил та засобів, які залучаються та беруть безпосередню участь в антитерористичній операції на території Донецької та Луганської областей, не свідчать про фактичну участь у заходах, про що йдеться у п. 2 наказу МВС України від 23.07.2014 № 719 та у п. 3 розділу 2 Порядку від 02.02.2015 № 48. Вищезазначені накази Антитерористичного Центру при Службі безпеки України підтверджують лише включення позивача до сил та засобів, які залучаються та беруть безпосередню участь в Антитерористичній операції на території Луганської області. Військовослужбовці з числа включених до таких сил та засобів у подальшому можуть залучатися до проведення Антитерористичної операції.

Аналогічна правова позиція була викладена у постановах Верховного Суду від 01.08.2018 № 820/4770/16, від 20.12.2019 № 360/3453/16, від 24.01.2020 № 812/1487/17, від 24.04.2020 № 812/1511/17, від 24.09.2020 № 812/1060/18.

У свою чергу винагорода за безпосередню участь в АТО виплачується не за весь час залучення особи до складу сил та засобів антитерористичної операції, а тільки за час фактичної участі цієї особи у відповідних заходах.

Зазначені заходи мають бути підтверджені наказами АТЦ при СБУ та виданням відповідного наказу командиру - начальником ГУНП в Луганській області.

Так, згідно наданих відповідачем доказів, судом встановлено, що ОСОБА_1 у період з 07.11.2015 по 31.01.2016 фактично знаходилась у підпорядкуванні ГУНП в Луганській області, перебувала на посаді старшого слідчого в особливо важливих справах слідчого управління ГУНП в Луганській області, виконувала функціональні обов`язки за займаною посадою та вказівки (завдання) керівництва ГУНП в Луганській області, завдання керівництва штабу антитерористичної операції не виконувала, у фактичному підпорядкуванні керівництва штабу АТО не перебувала (а.с.35,37).

При цьому позивачем до матеріалів справи не надано доказів, які б спростували зазначене та свідчили б про її фактичну участь у проведенні антитерористичної операції у період з 07.11.2015 по 31.01.2016.

Проаналізувавши у сукупності вказані норми матеріального права у сукупності з встановленими фактичними обставинами справи, суд дійшов висновку про те, що відсутні підстави для задоволення позову.

Сторонами суду не наведено інших специфічних, доречних та важливих аргументів, які суд зобов`язаний оцінити, виконуючи свої зобов`язання щодо пункту 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.

За практикою Європейського суду з прав людини пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи (див. "Руїз Торія проти Іспанії" (Ruiz Toriya v. Spaine), рішення від 09.12.1994, Серія A, № 303-A, параграф 29). Водночас, відповідь суду повинна бути достатньо детальною для відповіді на основні (суттєві) аргументи сторін.

З урахуванням зазначеного суд не надає оцінку іншим доводам сторін, оскільки вони не мають суттєвого впливу на рішення суду за результатами вирішення цього спору.

Згідно з вимогами статті 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення.

В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

Відповідно до статті 90 КАС України суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об`єктивному дослідженні.

Таким чином, виходячи із заявлених позовних вимог, системного аналізу положень чинного законодавства України та доказів, зібраних у справі, суд дійшов висновку, що відповідач довів правомірність своїх дій, як наслідок у задоволенні позову необхідно відмовити.

Питання про розподіл судових витрат судом не вирішується, оскільки позивач як учасник бойових дій звільнений від сплати судового збору відповідно до пункту 13 частини першої статті 5 Закону України "Про судовий збір".

Керуючись статтями 2, 9, 73-77,90, 139, 241-246, 255, 262, 295, п.15.5 Розділу VІІ Перехідних положень Кодексу адміністративного судочинства України, суд

ВИРІШИВ:

У задоволенні позову ОСОБА_1 до Головного управління Національної поліції в Луганській області про визнання протиправною бездіяльність та зобов`язання вчинити певні дії відмовити.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду подається до Першого апеляційного адміністративного суду через Луганський окружний адміністративний суд протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або розгляду справи в порядку письмового провадження, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Суддя Н.М. Басова