Рішення № 95106000, 11.02.2021, Луганський окружний адміністративний суд

ЛУГАНСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

РІШЕННЯ

Іменем України

11 лютого 2021 рокуСєвєродонецькСправа № 360/3586/20

Луганський окружний адміністративний суд

у складі головуючого судді Чернявської Т.І.,

за участю

секретаря судового засідання Шляхтун М.М.,

позивача - не прибув

та

представника відповідача - не прибув

розглянувши у відкритому судовому засіданні за правилами загального позовного провадження справу за позовом

ОСОБА_1

до Луганського обласного територіального центру комплектування та соціальної підтримки

про визнання бездіяльності протиправною та зобов`язання вчинити певні дії,

ВСТАНОВИВ:

В провадженні Луганського окружного адміністративного суду перебуває адміністративна справа за позовом ОСОБА_1 (далі - позивач) до Луганського обласного військового комісаріату (далі - відповідач), в якому позивач просить:

- визнати протиправною бездіяльність Луганського обласного військового комісаріату щодо невиплати ОСОБА_1 одноразової грошової допомоги по звільненню за станом здоров`я відповідно до пункту 2 статті 15 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» в розмірі 50 відсотків місячного грошового забезпечення за кожний повний календарний рік служби за 11 календарних років служби у розмірі 84546,00 грн;

- зобов`язати Луганський обласний військовий комісаріат нарахувати та виплатити ОСОБА_1 одноразову грошову допомогу по звільненню за станом здоров`я відповідно до пункту 2 статті 15 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» з урахуванням пунктів 1, 2 постанови Кабінету Міністрів України від 17 липня 1992 року № 393 «Про порядок обчислення вислуги років, призначення та виплати пенсій і грошової допомоги особам офіцерського складу, прапорщикам, мічманам, військовослужбовцям надстрокової служби та військової служби за контрактом, особам начальницького і рядового складу органів внутрішніх справ та членам їхніх сімей» в розмірі 50 відсотків місячного грошового забезпечення за кожний повний календарний рік служби за 10 календарних років служби у розмірі 76860,00 грн;

- зобов`язати Луганський обласний військовий комісаріат нарахувати та виплатити ОСОБА_1 середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку у зв`язку з невиплатою на день звільнення з військової служби належної ОСОБА_1 суми одноразової грошової допомоги по звільненню за станом здоров`я відповідно до пункту 2 статті 15 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» в розмірі 50 відсотків місячного грошового забезпечення за кожний повний календарний рік служби.

В обґрунтування позовних вимог позивач зазначив, що наказом командувача військ оперативного командування «Схід» від 06 липня 2020 року № 189 його звільнено у відставку за пунктом «б» (за станом здоров`я - на підставі висновку (постанови) військово-лікарської комісії про непридатність до військової служби в мирний час, обмежену придатність у воєнний час) пункту 2 частини п`ятої статті 26 Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу».

Службу в Збройних силах позивач проходив за контрактом «Про проходження громадянами України військової служби у Збройних Силах України на посадах осіб офіцерського складу» від 03 травня 2019 року.

Наказом військового комісара Луганського обласного комісаріату від 10 липня 2020 року № 129 позивача виключено зі списків особового складу Луганського обласного військового комісаріату та всіх видів забезпечення. Абзацом дванадцятим пункту 1 цього наказу визначено виплатити капітану ОСОБА_1 відповідно до абзацу першого частини другої статті 15 Закону України від 20 грудня 1991 року № 2011-XII «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» одноразову грошову допомогу по звільненню в розмірі 50 відсотків місячного грошового забезпечення за кожний повний календарний рік служби за 1 (один) календарний рік в розмірі: 7686,90 грн, у той час як його календарна вислуга років становить 11 повних років.

Позивач вважає, що Луганським обласним військовим комісаріатом не було виплачено в повному обсязі належну йому суму одноразової грошової допомоги по звільненню за станом здоров`я, у зв`язку із порушенням відповідачем пункту 2 статті 15 Закону України від 20 грудня 1991 року № 2011-XII "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей" (далі - Закон № 2011-XII) та неправильним обчисленням вислуги років позивача.

За розрахунком позивача відповідач має доплатити йому одноразову грошову допомогу по звільненню за станом здоров`я за 10 повних календарних років служби у розмірі 76869,00 грн, а також на підставі статей 116, 117 Кодексу законів про працю України нарахувати та виплатити позивачу середній заробіток за весь час затримки розрахунку при звільненні.

Луганський обласний військовий комісаріат адміністративний позов не визнав, про що подав відзив на позовну заяву від 30 жовтня 2020 року № юк/415, в якому у задоволенні позовних вимог просить відмовити повністю (арк. спр. 43-46).

Заперечуючи проти позовних вимог, відповідач зазначив, що в період з 12 вересня 2019 року по 10 липня 2020 року позивач дійсно проходив військову службу в Луганському обласному військовому комісаріаті на посаді заступника начальника відділу соціального забезпечення Луганського обласного військового комісаріату. При звільненні позивача (за станом здоров`я) йому було розраховано та виплачено грошове забезпечення по день виключення зі списків особового складу військового комісаріату, виплачено грошову допомогу при звільненні, видано грошовий атестат та довідку про додаткові види грошового забезпечення за 24 місяці перед звільненням для призначення пенсії. Пунктом 2 статті 15 Закону № 2011-XII передбачено, що військовослужбовцям, крім військовослужбовців строкової військової служби, які звільняються зі служби за станом здоров`я, виплачується одноразова грошова допомога в розмірі 50 відсотків місячного грошового забезпечення за кожний повний календарний рік служби. Виплата військовослужбовцям зазначеної в цьому пункті одноразової грошової допомоги при звільненні їх з військової служби здійснюється Міністерством оборони України, іншими утвореними відповідно до законів України військовими формуваннями та правоохоронними органами за рахунок коштів Державного бюджету України, передбачених на їх утримання. У разі повторного звільнення військовослужбовців з військової служби одноразова грошова допомога, передбачена цим пунктом, виплачується за період їх календарної служби з дня останнього зарахування на службу без урахування періоду попередньої служби, за винятком тих осіб, які при попередньому звільненні не набули права на отримання такої грошової допомоги. Установлено, що військовослужбовцям у разі повторного звільнення зі служби грошова допомога, передбачена пунктом 2 статті 15 не виплачується, за винятком тих осіб, які при першому звільненні не набули права на отримання цієї допомоги згідно із Законом № 3235-ІV від 20 грудня 2005 року. На момент звільнення позивачу Луганським обласним військовим комісаріатом було враховано військову службу у військовій частині А0536. Попередні періоди (військова служба в Радянській Армії та ЗСУ Російської Федерації до 1992 року, служба в органах Міністерства внутрішніх справ України у 1996 році) не були включені до розрахунку, оскільки за наявними матеріалами на момент звільнення позивача ним не було надано документальних підтверджень (витягів з наказів про звільнення або про виключення зі списків особового складу частини, довідок, грошових атестатів чи розрахункових книжок, інших документів тощо) про отримання (або не отримання) позивачем грошової допомоги при звільненні.

Луганський обласний військовий комісаріат не є правонаступником попередніх місць служби позивача та не уповноважений на виплату одноразової грошової допомоги, передбаченої пунктом 2 статті 15 Закону № 2011-XII, після звільнення позивача (військова служба в Радянській Армії та ЗСУ Російської Федерації до 1992 року, служба в органах Міністерства внутрішніх справ України у 1996 році), що за твердженням відповідача є підставою для відмови у задоволенні заявлених позовних вимог.

Також в обґрунтування заперечень проти позову відповідач зазначив, що посилання позивача на Кодекс законів про працю України є помилковим, оскільки передбачені законодавством про працю норми її оплати і порядок вирішення спорів щодо оплати праці не поширюються на військовослужбовців та прирівняних до них осіб (рядовий і начальницький склад органів внутрішніх справ тощо), що також зазначено в пункті 2 постанови Пленуму Верховного Суду України від 24 грудня 1999 року № 13 «Про практику застосування судами законодавства про оплату праці».

Крім того, Указом Президента України від 10 грудня 2008 року № 1153/2008 затверджено Положення про проходження громадянами України військової служби у Збройних Силах України (надалі - Положення про проходження громадянами України військової служби у Збройних Силах України), пунктом 242 якого регламентовано, що після надходження до військової частини письмового повідомлення про звільнення військовослужбовця з військової служби або після видання наказу командира (начальника) військової частини про звільнення військовослужбовець повинен здати в установлені строки посаду та підлягає розрахунку, виключенню зі списків особового складу військової частини і направленню на військовий облік до районного (міського) військового комісаріату за вибраним місцем проживання. Особа, звільнена з військової служби, на день виключення зі списків особового складу військової частини має бути повністю забезпечена грошовим, продовольчим і речовим забезпеченням. Військовослужбовець до проведення з ним усіх необхідних розрахунків не виключається без його згоди зі списків особового складу військової частини.

Таким чином, резюмує відповідач, у разі незгоди з його виключенням позивач мав можливість подати рапорт до військового комісара Луганського обласного військового комісаріату для усунення будь-яких розрахункових порушень. Беручи до уваги те, що наказ військового комісара Луганського обласного військового комісаріату від 10 липня 2020 року № 129 про виключення позивача зі списків особового складу та усіх видів забезпечення без проведення з ним усіх необхідних розрахунків (грошової компенсації за неотримане речове майно) позивачем при розгляді цієї справи не оскаржується та не оскаржувався раніше, а також те, що з рапортом (заявою) з приводу не виключення його зі списків особового складу частини позивач не звертався, таким чином позивач погодився з розрахунком, що міститься в наказі при виключенні зі списків особового складу військового комісаріату, що, в свою чергу, виключає неправомірність дій військового комісаріату.

На підставі викладеного, у задоволенні позовних вимог відповідач просить відмовити.

Ухвалою від 05 жовтня 2020 року позовну заяву залишено без руху (арк. спр. 27-29).

Ухвалою від 19 жовтня 2020 року про відкриття провадження в адміністративній справі суд визначив, що справа розглядатиметься в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи (у письмовому провадженні) (арк. спр. 34-36).

Ухвалою від 18 грудня 2020 року вирішено розглядати справу за правилами загального позовного провадження; призначено підготовче засідання; витребувано від сторін письмові докази; продовжено строк підготовчого провадження на тридцять днів (арк. спр. 56-57).

Листом від 14 січня 2021 року № ЮГ/13 Луганський обласний територіальний центр комплектування та соціальної підтримки повідомив суд, що Директивою Міністерства оборони України та Генерального штабу Збройних Сил України від 23 грудня 2019 року № Д-322/1/11дск «Про формування територіальних центрів комплектування та соціальної підтримки у Збройних силах України» та Директивою командувача військ оперативного командування «Схід» від 26 грудня 2019 року № Д-11дск з 01 листопада 2020 року Луганський обласний військовий комісаріат переформований в Луганський обласний територіальний центр комплектування та соціальної підтримки (арк. спр. 101).

Згідно з довідкою з відомчого обліку Міністерства оборони України в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань від 30 грудня 2020 року № 91120 Луганський обласний територіальний центр комплектування та соціальної підтримки, ідентифікаційний код 07668758, є юридичною особою, місцезнаходженням якої є Луганська область, м. Сєвєродонецьк (арк. спр. 102).

З урахуванням викладеного, судом під час підготовчого провадження встановлено, що в результаті переформування Луганського обласного військового комісаріату правильною назвою відповідача у справі є Луганський обласний територіальний центр комплектування та соціальної підтримки.

Ухвалою від 18 січня 2021 року закрито підготовче провадження та призначено справу до судового розгляду по суті у судовому засіданні на 11 лютого 2021 року о 09 год. 30 хв. (арк. спр. 117-118).

У судове засідання учасники справи не прибули, про дату, час і місце проведення судового засідання повідомлені належним чином (арк. спр. 120, 122, 123, 124). Позивач заявою від 25 січня 2021 року б/н просив розглянути справу за його відсутності (арк. спр. 125).

Дослідивши матеріали справи, розглянувши справу в межах заявлених позовних вимог і наданих доказів, оцінивши докази відповідно до вимог статей 72-76, 90 КАС України, судом встановлено таке.

ОСОБА_1 ( ІНФОРМАЦІЯ_1 , реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_1 , місце проживання: АДРЕСА_1 ) є учасником бойових дій та з 03 травня 2019 року по 10 липня 2020 року на підставі контракту про проходження громадянами України військової служби у Збройних Силах України на посадах осіб офіцерського складу проходив військову службу в 53 окремій механізованій бригаді оперативного командування «Схід» Сухопутних військ Збройних сил України на посаді заступника командира медичної роти з морально-психологічного забезпечення (з 03 травня 2019 року по 08 серпня 2019 року) та Луганському обласному військовому комісаріаті на посаді заступника начальника відділу соціального забезпечення (з 08 серпня 2019 року по 10 липня 2020 року), про що свідчать посвідчення серії НОМЕР_2 , видане 25 березня 2020 року Управлінням персоналу штабу військової частини А1314, контракт про проходження громадянами України військової служби у Збройних Силах України на посадах осіб офіцерського складу від 03 травня 2019 року, витяг із наказу військового комісара Луганського обласного військового комісаріату (по стройовій частині) від 12 вересня 2019 року № 233, військовий квиток від 29 жовтня 1992 року серії ГЛ № 113898 та послужний список і витяг із послужного списку ОСОБА_1 (арк. спр. 13-16, 22-23, 24, 51, 66, 69-74).

Відповідно до пункту 2 частини п`ятої статті 26 Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу» ОСОБА_1 , заступника начальника відділу соціального забезпечення Луганського обласного військового комісаріату, звільнено у відставку за підпунктом «б» (за станом здоров`я - на підставі висновку (постанови) військово-лікарської комісії про непридатність до військової служби в мирний час, обмежену придатність у воєнний час), що підтверджено витягом із наказу командувача військ оперативного командування «Схід» (по особовому складу) від 06 липня 2020 року № 189 (арк. спр. 17).

На підставі рапорту від 10 липня 2020 року, зареєстрованого за № 6882, ОСОБА_1 , заступника начальника відділу соціального забезпечення Луганського обласного військового комісаріату, звільненого наказом командувача військ оперативного командування «Схід» від 06 липня 2020 року № 189 у відставку за підпунктом «б» (за станом здоров`я - на підставі висновку (постанови) військово-лікарської комісії про непридатність до військової служби в мирний час, обмежену придатність у воєнний час) пункту 2 частини п`ятої статті 26 Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу», наказом військового комісара Луганського обласного військового комісаріату (по стройовій частині) від 10 липня 2020 року № 129 визначено вважати таким, що справу та посаду здав, та з 10 липня 2020 року виключено зі списків особового складу Луганського обласного військового комісаріату та всіх видів забезпечення (арк. спр. 18-19, 65).

Також, у наказі військового комісара Луганського обласного військового комісаріату (по стройовій частині) від 10 липня 2020 року № 129 зазначено, що вислуга років у Збройних Силах України станом на 10 липня 2020 року становить: календарна - 08 років 02 місяці 19 днів, пільгова - 01 рік 05 місяців 18 днів, загальна - 09 років 08 місяців 07 днів. Наказано виплатити ОСОБА_1 відповідно до абзацу першого частини другої статті 15 Закону України від 20 грудня 1991 року № 2011-XII «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» одноразову грошову допомогу по звільненню в розмірі 50 відсотків місячного грошового забезпечення за кожний повний календарний рік служби за 1 (один) календарний рік в розмірі: 7686 (сім тисяч шістсот вісімдесят шість) грн 90 коп.

До календарної вислуги років (08 років 02 місяці 19 днів) у Збройних Силах України станом на 10 липня 2020 року відповідачем згідно з витягом із послужного списку ОСОБА_1 зараховано періоди:

з 01 серпня 1985 року по 25 червня 1990 року - курсант Даугавпільського вищого військового авіаційного інженерного училища протиповітряної оборони (4 роки 10 місяців 24 дні);

з 25 червня 1990 року по 06 вересня 1990 року - технік обслуговування авіа-обладнання 18 учбового центру бойового застосування авіації протиповітряної оборони (0 років 2 місяці 11 днів);

з 06 вересня 1990 року по 13 серпня 1992 року - технік групи обслуговування автоматизованих систем управління польотами 18 учбового центру бойового застосування авіації протиповітряної оборони (01 рік 11 місяців 7 днів);

з 03 травня 2019 року по 08 серпня 2019 року - заступник командира медичної роти з морально-психологічного забезпечення Військової частини А 0536 (0 років 03 місяці 05 днів);

з 08 серпня 2019 року по 10 липня 2020 року - заступник начальника відділу соціального забезпечення Луганського обласного військового комісаріату (0 років 11 місяців 02 дні).

Згідно з записами у трудовій книжці від 08 грудня 1992 року серії НОМЕР_3 (арк. спр. 75-89) ОСОБА_1 :

з 01 серпня 1985 року по 13 серпня 1992 року служив в Армії (запис 1);

з 05 липня 1993 року по 09 січня 1996 року працював в Державній податковій інспекції по м. Антрацит головним спеціалістом відділу податкового розслідування 14 рангу, прийнята присяга державного службовця, звільнений за переводом на службу в Антрацитівський районний відділ Управління міністерства внутрішніх справ (записи 8, 9, 10);

з 09 січня 1996 року по 04 вересня 1996 року служив в органах внутрішніх справ України безперервно 0 років 06 місяців 25 днів (запис 11);

з 10 вересня 1996 року по 25 листопада 1996 року працював в Державній податковій інспекції по Антрацитівському району на посаді начальника податкових розслідувань, прийнятий на конкурсній основі, звільнений у зв`язку з ліквідацією державної податкової інспекції (записи 12, 13);

з 21 липня 2015 року по 10 серпня 2015 року працював в Київському обласному територіальному відділенні Антимонопольного комітету України на посаді головного спеціаліста першого відділу досліджень і розслідувань як такий, що пройшов конкурсний відбір з випробувальним терміном 3 місяці, звільнений з посади за власним бажанням (записи 37, 38);

з 15 квітня 2019 року по 10 липня 2020 року служив в Збройних силах України (запис 43).

Вирішуючи адміністративний позов по суті заявлених вимог, надаючи оцінку обставинам (фактам), якими обґрунтовано вимоги і заперечення учасників справи, суд виходить з такого.

Відповідно до статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Згідно з преамбулою Закон № 2011-XII відповідно до Конституції України визначає основні засади державної політики у сфері соціального захисту військовослужбовців та членів їх сімей, встановлює єдину систему їх соціального та правового захисту, гарантує військовослужбовцям та членам їх сімей в економічній, соціальній, політичній сферах сприятливі умови для реалізації їх конституційного обов`язку щодо захисту Вітчизни та регулює відносини у цій галузі.

Статтею 15 Закону № 2011-XII (в редакції, яка діяла на час звільнення позивача з військової служби) врегульовані витання щодо пенсійного забезпечення і допомоги.

Так, відповідно до абзацу першого пункту 2 статті 15 Закону № 2011-XII військовослужбовцям, крім військовослужбовців строкової військової служби, які звільняються зі служби за станом здоров`я, виплачується одноразова грошова допомога в розмірі 50 відсотків місячного грошового забезпечення за кожний повний календарний рік служби. У разі звільнення з військової служби за віком, у зв`язку із скороченням штатів або проведенням організаційних заходів, закінченням строку контракту, у зв`язку з прямим підпорядкуванням близькій особі, систематичним невиконанням умов контракту командуванням, на підставах, визначених пунктом 1 частини другої статті 36 Закону України «Про розвідку», а також у зв`язку з настанням особливого періоду та небажанням продовжувати військову службу військовослужбовцем-жінкою, яка має дитину (дітей) віком до 18 років одноразова грошова допомога в розмірі 50 відсотків місячного грошового забезпечення за кожний повний календарний рік служби виплачується за наявності вислуги 10 років і більше.

Виплата військовослужбовцям зазначеної в цьому пункті одноразової грошової допомоги при звільненні їх з військової служби здійснюється Міністерством оборони України, іншими утвореними відповідно до законів України військовими формуваннями та правоохоронними органами за рахунок коштів Державного бюджету України, передбачених на їх утримання (абзац четвертий пункту 2 статті 15 Закону № 2011-XII).

Згідно з абзацом шостим пункту 2 статті 15 Закону № 2011-XII у разі повторного звільнення військовослужбовців з військової служби одноразова грошова допомога, передбачена цим пунктом, виплачується за період їх календарної служби з дня останнього зарахування на службу без урахування періоду попередньої служби, за винятком тих осіб, які при попередньому звільненні не набули права на отримання такої грошової допомоги.

Статтею 118 Закону України від 20 грудня 2005 року № 3235-IV «Про Державний бюджет України на 2006 рік» установлено, що військовослужбовцям у разі повторного звільнення зі служби грошова допомога, передбачена пунктом 2 статті 15 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» (2011-12) (Відомості Верховної Ради України, 1992 р., № 15, ст. 190; 1997 р., № 12, ст. 103), не виплачується, за винятком тих осіб, які при першому звільненні не набули права на отримання цієї допомоги.

Пункт 2 статті 15 Закону № 2011-XII також містить положення, що військовослужбовцям у разі повторного звільнення зі служби грошова допомога, передбачена пунктом 2 статті 15 не виплачується, за винятком тих осіб, які при першому звільненні не набули права на отримання цієї допомоги згідно із Законом № 3235-IV від 20.12.2005.

Частиною першою статті 2 Закону України від 25 березня 1992 року № 2232-XII «Про військовий обов`язок і військову службу» передбачено, що військова служба є державною службою особливого характеру, яка полягає у професійній діяльності придатних до неї за станом здоров`я і віком громадян України (за винятком випадків, визначених законом), іноземців та осіб без громадянства, пов`язаній із обороною України, її незалежності та територіальної цілісності. Час проходження військової служби зараховується громадянам України до їх страхового стажу, стажу роботи, стажу роботи за спеціальністю, а також до стажу державної служби.

Положеннями частини четвертої статті 2 Закону України від 25 березня 1992 року № 2232-XII «Про військовий обов`язок і військову службу» визначено, що порядок проходження військової служби, права та обов`язки військовослужбовців визначаються цим та іншими законами, відповідними положеннями про проходження військової служби, що затверджуються Президентом України, та іншими нормативно-правовими актами.

Указом Президента України від 10 грудня 2008 року № 1153/2008 затверджено Положення про проходження громадянами України військової служби у Збройних Силах України (далі - Положення № 1153/2008), яким визначається порядок проходження громадянами України (далі - громадяни) військової служби у Збройних Силах України та регулюються питання, пов`язані з проходженням такої служби під час виконання громадянами військового обов`язку в запасі.

Абзацом першим пункту 242 Положення № 1153/2008 передбачено, що після надходження до військової частини письмового повідомлення про звільнення військовослужбовця з військової служби або після видання наказу командира (начальника) військової частини про звільнення військовослужбовець повинен здати в установлені строки посаду та підлягає розрахунку, виключенню зі списків особового складу військової частини і направленню на військовий облік до районного (міського) військового комісаріату за вибраним місцем проживання. Особи, звільнені з військової служби, зобов`язані у п`ятиденний строк прибути до районних (міських) військових комісаріатів для взяття на військовий облік.

Особа, звільнена з військової служби, на день виключення зі списків особового складу військової частини має бути повністю забезпечена грошовим, продовольчим і речовим забезпеченням. Військовослужбовець до проведення з ним усіх необхідних розрахунків не виключається без його згоди зі списків особового складу військової частини (абзац третій пункту 242 Положення № 1153/2008).

Частиною першою статті 9 Закону № 2011-XII встановлено, що держава гарантує військовослужбовцям достатнє матеріальне, грошове та інші види забезпечення в обсязі, що відповідає умовам військової служби, стимулює закріплення кваліфікованих військових кадрів.

Згідно з частинами другою, третьою статті 9 Закону № 2011-ХІІ до складу грошового забезпечення входять: посадовий оклад, оклад за військовим званням, щомісячні додаткові види грошового забезпечення (підвищення посадового окладу, надбавки, доплати, винагороди, які мають постійний характер, премія); одноразові додаткові види грошового забезпечення. Грошове забезпечення визначається залежно від посади, військового звання, тривалості, інтенсивності та умов військової служби, кваліфікації, наукового ступеня і вченого звання військовослужбовця.

Таким чином, до складу грошового забезпечення військовослужбовців входять чотири види складових:

1) посадовий оклад;

2) оклад за військовим званням;

3) щомісячні додаткові види грошового забезпечення;

4) одноразові додаткові види грошового забезпечення.

Механізм та умови виплати грошового забезпечення військовослужбовцям Збройних Сил України, Державної спеціальної служби транспорту України та деяким іншим особам визначає Порядок виплати грошового забезпечення військовослужбовцям Збройних Сил України та деяким іншим особам, затверджений наказом Міністра оборони України від 07 червня 2018 року № 260 та зареєстрований в Міністерстві юстиції України 26 червня 2018 року за № 745/32197 (далі - Порядок № 260).

Пунктом 2 розділу І Порядку № 260 визначено, що грошове забезпечення включає: щомісячні основні види грошового забезпечення; щомісячні додаткові види грошового забезпечення; одноразові додаткові види грошового забезпечення.

До щомісячних основних видів грошового забезпечення належать: посадовий оклад; оклад за військовим званням; надбавка за вислугу років.

До щомісячних додаткових видів грошового забезпечення належать: підвищення посадового окладу; надбавки; доплати; винагорода військовослужбовцям, які обіймають посади, пов`язані з безпосереднім виконанням завдань із забезпечення кібербезпеки та кіберзахисту; премія.

До одноразових додаткових видів грошового забезпечення належать: винагороди (крім винагороди військовослужбовцям, які обіймають посади, пов`язані з безпосереднім виконанням завдань із забезпечення кібербезпеки та кіберзахисту); допомоги.

Згідно з пунктом 3 розділу І Порядку № 260 підставами для розрахунку та виплати основних і додаткових видів грошового забезпечення є:

штат військової частини (установи, організації) (далі - військова частина);

накази про призначення на посаду та зарахування до списків особового складу військової частини, про вступ до виконання обов`язків за посадою, в тому числі тимчасово, про зарахування в розпорядження;

накази про встановлення та виплату основних і додаткових видів грошового забезпечення;

накази про присвоєння військових звань;

грошовий атестат або довідка про грошові виплати (за винятком осіб, призваних (прийнятих) на військову службу за контрактом, у тому числі під час проходження строкової військової служби).

Відповідно до пункту 4 розділу І Порядку № 260 грошове забезпечення військовослужбовців із числа осіб офіцерського складу, в тому числі слухачів (ад`юнктів, докторантів), рядового, сержантського та старшинського складу (крім військово-службовців строкової служби), включає:

посадовий оклад;

оклад за військовим званням;

надбавку за вислугу років;

підвищення посадового окладу під час проходження військової служби на території населених пунктів, яким надано статус гірських, та на острові Зміїний;

надбавки за особливості проходження служби, за службу в Силах спеціальних операцій Збройних Сил, кваліфікацію, кваліфікаційну категорію, виконання функцій державного експерта з питань таємниць, роботу в умовах режимних обмежень, безперервний стаж на шифрувальній роботі, почесні та спортивні звання;

доплати за науковий ступінь та за вчене звання;

премію;

морську винагороду, винагороди за стрибки з парашутом, за розшук, піднімання, розмінування та знешкодження вибухових предметів, тралення і знешкодження мін, за водолазні роботи та за бойове чергування;

одноразові грошові допомоги після укладення першого контракту, для оздоровлення, для вирішення соціально-побутових питань, у разі звільнення з військової служби;

інші виплати, які здійснюються відповідно до чинного законодавства України.

Пунктом 7 розділу І Порядку № 260 серед іншого визначено, що розмір грошового забезпечення, що належить військовослужбовцю не за повний календарний місяць, визначається шляхом множення середньоденного розміру грошового забезпечення на кількість календарних днів, прослужених військовослужбовцем у цьому місяці. При цьому середньоденний розмір грошового забезпечення визначається шляхом ділення суми грошового забезпечення, належного військовослужбовцю за повний календарний місяць, на кількість календарних днів місяця, за який здійснюється виплата.

Військовослужбовцям, які виключаються зі списків особового складу військової частини, грошове забезпечення виплачується до дня виключення включно. В наказах про виключення зі списків особового складу обов`язково зазначається про виплату одноразових додаткових видів грошового забезпечення.

Пунктом 8 розділу І Порядку № 260 серед іншого закріплено, що грошове забезпечення виплачується: щомісячні основні та додаткові види - в поточному місяці за минулий; одноразові додаткові види - в місяці видання наказу про виплату або в наступному після місяця, в якому наказом оголошено про виплату (з урахуванням вимог Бюджетного кодексу України). Грошове забезпечення виплачується за місцем перебування військовослужбовців на грошовому забезпеченні на підставі наказу командира (начальника, керівника) (далі - командир).

Згідно з пунктом 1 розділу ХХХІ Порядку № 260 грошове забезпечення у разі звільнення з військової служби виплачується військовослужбовцям (крім військовослужбовців строкової військової служби) - у розмірі грошового забезпечення, передбаченого для займаної посади з дня одержання військовою частиною наказу чи письмового повідомлення про звільнення до дня виключення наказом зі списків особового складу включно, але не більше ніж до дня здавання справ та посади (в межах установлених Міністром оборони України строків) або до дня закінчення щорічної відпустки, яка надається після здавання справ та посади.

Військовослужбовцям (крім військовослужбовців строкової військової служби), які звільняються з військової служби у зв`язку із закінченням строку контракту, грошове забезпечення виплачується до дня виключення наказом зі списків особового складу включно, але не більше ніж до дня закінчення строку контракту.

З системного аналізу вищевикладеного слідує, що грошове забезпечення позивача, у тому числі й одноразові додаткові види грошового забезпечення (грошова компенсація за невикористані дні щорічної додаткової відпустки, грошова компенсація за речове майно, матеріальна допомога, одноразова грошова допомога у разі звільнення з військової служби), мало бути виплачено позивачу у день виключення його зі списків особового складу та всіх видів забезпечення.

Розділом XXXII Порядку № 260 врегульовані питання щодо виплати одноразової грошової допомоги у разі звільнення з військової служби.

Так, пунктом 1 розділу XXXII Порядку № 260 визначено, що військовослужбовцям (крім військовослужбовців строкової військової служби), які звільняються зі служби за станом здоров`я, виплачується одноразова грошова допомога в розмірі 50 відсотків місячного грошового забезпечення за кожний повний календарний рік служби.

Відповідно до абзаців першого, другого пункту 5 розділу XXXII Порядку № 260 одноразова грошова допомога у разі звільнення з військової служби обчислюється з розміру місячного грошового забезпечення, до якого включаються: звільненим із займаних посад - щомісячні основні та додаткові види грошового забезпечення (крім винагород) за останньою займаною посадою.

У разі повторного звільнення військовослужбовців з військової служби одноразова грошова допомога виплачується за період їх календарної служби з дня останнього зарахування на службу без урахування періоду попередньої служби, за винятком тих осіб, які при попередньому звільненні не набули права на отримання одноразової грошової допомоги, установленої Законом України «Про соціальний та правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» (пункт 7 розділу XXXII Порядку № 260).

Аналіз зазначених правових норм дає підстави для висновку, що вказані норми права встановлюють певні умови, за яких виникає право на виплату одноразової грошової допомоги.

З системного аналізу вищевикладеного слідує, що особам, які при попередньому звільненні з військової служби не набули права на отримання одноразової грошової допомоги, установленої Законом України «Про соціальний та правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей», у разі повторного звільнення військовослужбовців з військової служби одноразова грошова допомога виплачується за весь період їх календарної служби з урахуванням періоду попередньої служби.

Згідно з пунктом 8 розділу XXXII Порядку № 260 для визначення розміру одноразової грошової допомоги в разі звільнення з військової служби строк календарної служби осіб офіцерського складу, осіб рядового, сержантського і старшинського складу, які проходять військову службу за контрактом, обчислюється згідно з пунктами 1, 2 постанови Кабінету Міністрів України від 17 липня 1992 року № 393 «Про порядок обчислення вислуги років, призначення та виплати пенсій і грошової допомоги особам офіцерського складу, прапорщикам, мічманам, військовослужбовцям надстрокової служби та військової служби за контрактом, особам начальницького і рядового складу органів внутрішніх справ та членам їхніх сімей» (зі змінами).

Пунктом 1 постанови Кабінету Міністрів України від 17 липня 1992 року № 393 «Про порядок обчислення вислуги років, призначення та виплати пенсій і грошової допомоги особам офіцерського складу, прапорщикам, мічманам, військовослужбовцям надстрокової служби та військової служби за контрактом, особам начальницького і рядового складу органів внутрішніх справ, поліцейським, співробітникам Служби судової охорони та членам їхніх сімей» (далі - Постанова № 393) установлено, що для призначення пенсій за вислугу років відповідно до Закону України «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб» особам офіцерського складу, прапорщикам, мічманам, військовослужбовцям надстрокової служби та військової служби за контрактом, особам начальницького і рядового складу органів внутрішніх справ, поліцейським, співробітникам Служби судової охорони, особам, зазначеним у пункті «ж» статті 1-2 такого Закону, до вислуги років зараховуються:

військова служба в Збройних Силах, Державній прикордонній службі, Національній гвардії, Управлінні державної охорони, Цивільній обороні України, внутрішніх військах Міністерства внутрішніх справ та інших військових формуваннях, створених Верховною Радою України, Службі безпеки України, Службі зовнішньої розвідки, Державній службі спеціального зв`язку та захисту інформації, Державній спеціальній службі транспорту (абзац другий пункту 1);

служба в органах внутрішніх справ України, органах і підрозділах цивільного захисту на посадах начальницького і рядового складу, Службі судової охорони на посадах молодшого, середнього і вищого складу з дня призначення на відповідну посаду (абзац третій пункту 1);

дійсна військова служба у Радянській Армії та Військово-Морському Флоті, прикордонних, внутрішніх, залізничних військах, в органах державної безпеки та інших військових формуваннях колишнього СРСР, а також служба в органах внутрішніх справ колишнього СРСР та інші види служби і періоди роботи, які відповідно до законодавства колишнього СРСР зараховувалися до вислуги років для призначення пенсій військовослужбовцям, а також особам начальницького і рядового складу органів внутрішніх справ. Вислуга років (у тому числі на пільгових умовах) у цьому випадку обчислюється у порядку, встановленому законодавством колишнього СРСР, якщо цією постановою не передбачено більш пільгових умов зарахування до вислуги років часу служби для призначення пенсій військовослужбовцям та особам начальницького і рядового складу органів внутрішніх справ (абзац дев`ятий пункту 1);

військова служба у Збройних Силах, органах безпеки держав - учасниць Співдружності Незалежних Держав та інших військових формуваннях, створених законодавчими органами цих держав, Об`єднаних Збройних Силах Співдружності Незалежних Держав. Вислуга років (у тому числі на пільгових умовах) у цьому випадку обчислюється у порядку, встановленому законодавством держав - учасниць Співдружності Незалежних Держав, на території яких військовослужбовці проходили службу, якщо інше не встановлено відповідними міжнародними угодами (абзац десятий пункту 1);

час роботи в державних органах у разі переходу на військову службу або службу в органи Служби безпеки, Управління державної охорони, органи внутрішніх справ, Національну поліцію, державну пожежну охорону, Державну службу спеціального зв`язку та захисту інформації, органи і підрозділи цивільного захисту, податкову міліцію або Державну кримінально-виконавчу службу на посади офіцерського та начальницького складу згідно з переліками посад, що затверджуються відповідно Службою безпеки, Управлінням державної охорони, Міністерством внутрішніх справ, Державною службою спеціального зв`язку та захисту інформації, Міністерством юстиції, Міністерством фінансів, а також у разі переходу на службу до Служби судової охорони на посади середнього і вищого складу згідно з переліком посад, що затверджується Головою Служби судової охорони (абзац дванадцятий пункту 1).

За наслідками судового розгляду суд дійшов висновку, що позивач мав право при звільненні 10 липня 2020 року з військової служби отримати одноразову грошову допомогу, установлену абзацом першим пункту 2 статті 15 Закону № 2011-ХІІ, за весь період календарної служби з урахуванням періоду попередньої служби, оскільки при попередньому звільненні з військової служби не набув права на отримання спірної одноразової грошової допомоги, з огляду на таке.

Абзацом другим статті 15 Закону № 2011-ХІІ (в редакції, яка діяла до 27 лютого 1997 року) було передбачено, що військовослужбовцям, крім військовослужбовців строкової служби, при звільненні з військової служби виплачується грошова допомога у розмірі 5-місячного грошового забезпечення. Військовослужбовцям виплачується грошова допомога на лікування, при народженні дитини, виплачується також грошова допомога на дітей військовослужбовців строкової служби, малозабезпеченим сім`ям військовослужбовців у порядку і розмірах, передбачених законодавством України.

Законом України від 12 лютого 1997 року № 64/97-ВР «Про внесення змін до статті 15 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» внесено зміни до статті 15 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей», виклавши її в новій редакції.

Зокрема, з урахуванням внесених Законом України від 12 лютого 1997 року № 64/97-ВР «Про внесення змін до статті 15 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» змін, абзацом першим пункту 2 статті 15 Закону № 2011-ХІІ (в редакції, яка діє з 27 лютого 1997 року) передбачено, що військовослужбовцям, крім військовослужбовців строкової служби, при звільненні з військової служби за вислугою строку служби, віком, станом здоров`я, у зв`язку зі скороченням штатів або з організаційними заходами в разі неможливості використання на службі виплачується грошова допомога у розмірі 50 відсотків місячного грошового забезпечення за кожний повний календарний рік служби.

Отже, до 27 лютого 1997 року військовослужбовцям, крім військовослужбовців строкової служби, при звільненні з військової служби виплачувалась грошова допомога у розмірі 5-місячного грошового забезпечення .

Одноразова грошова допомога в розмірі 50 відсотків місячного грошового забезпечення за кожний повний календарний рік служби запроваджена військовослужбовцям з 27 лютого 1997 року.

Аналіз змісту статті 15 Закону № 2011-XII в редакції Закону України від 12 лютого 1997 року № 64/97-ВР «Про внесення змін до статті 15 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» дає підстави для висновку, що з 27 лютого 1997 року запроваджено новий вид одноразової допомоги, розмір якої залежить від строку служби.

Оскільки позивач після 27 лютого 1997 року не проходив військову службу та відповідно не звільнявся з неї, ОСОБА_1 апріорі не міг набути право на отримання одноразової грошової допомоги в розмірі 50 відсотків місячного грошового забезпечення за кожний повний календарний рік служби. Таке право позивач отримав лише при звільненні з військової служби 10 липня 2020 року.

При вирішенні питання щодо розміру належної позивачу при звільненні з військової служби одноразової грошової допомоги, суд встановив, що позивачу при звільненні неправильно обчислено строк календарної служби, оскільки в порушення вимог абзаців третього, дванадцятого пункту 1 Постанови № 393 до календарної служби не зараховано період роботи в державному органі - Державній податковій інспекції по м. Антрацит з 05 липня 1993 року по 09 січня 1996 року, з якого позивач перейшов на службу в органи внутрішніх справ - Антрацитівський районний відділ Управління міністерства внутрішніх справ, та період служби в органах внутрішніх справ України з 09 січня 1996 року по 04 вересня 1996 року.

Згідно з пунктами 1, 2 Постанови № 393 календарна служба позивача складає 11 років 4 місяці 21 день (арк. спр. 54).

Період роботи позивача в державних органах - в Державній податковій інспекції по Антрацитівському району з 10 вересня 1996 року по 25 листопада 1996 року на посаді начальника податкових розслідувань та Київському обласному територіальному відділенні Антимонопольного комітету України з 21 липня 2015 року по 10 серпня 2015 року на посаді головного спеціаліста першого відділу досліджень і розслідувань не підлягають зарахуванню до календарної служби позивача, оскільки позивач звільнявся з цих органів у зв`язку з ліквідацією державної податкової інспекції та за власним бажанням, а не у зв`язку з переходом на військову службу або службу в органи Служби безпеки, Управління державної охорони, органи внутрішніх справ, Національну поліцію, державну пожежну охорону, Державну службу спеціального зв`язку та захисту інформації, органи і підрозділи цивільного захисту, податкову міліцію або Державну кримінально-виконавчу службу на посади офіцерського та начальницького складу згідно з переліками посад, що затверджуються відповідно Службою безпеки, Управлінням державної охорони, Міністерством внутрішніх справ, Державною службою спеціального зв`язку та захисту інформації, Міністерством юстиції, Міністерством фінансів, а також у разі переходу на службу до Служби судової охорони на посади середнього і вищого складу згідно з переліком посад, що затверджується Головою Служби судової охорони, як передбачено абзацом дванадцятим пункту 1 Постанови № 393.

Згідно з Указом Президента України від 30 жовтня 1996 року № 1013/96 «Питання державних податкових адміністрацій» у складі Державної податкової адміністрації України було утворено податкову поліцію, що з лютого 1998 року називається податковою міліцією. Податкову міліцію створили на базі підрозділів з боротьби з кримінальним приховуванням прибутків від оподаткування Міністерства внутрішніх справ України та працівників підрозділів податкових розслідувань.

Отже, період роботи позивача в Державній податковій інспекції по Антрацитівському району з 10 вересня 1996 року по 25 листопада 1996 року на посаді начальника податкових розслідувань у межах спірних правовідносин не є службою в податковій міліції.

Таким чином, суд дійшов висновку, що позивач мав право на отримання при звільненні з військової служби одноразової грошової допомоги в розмірі 50 відсотків місячного грошового забезпечення за 11 повних календарних років служби відповідно до абзацу першого пункту 2 статті 15 Закону № 2011-XII.

Не нарахувавши та не виплативши позивачу при звільненні з військової служби одноразову грошову допомогу в розмірі 50 відсотків місячного грошового забезпечення за 11 повних календарних років служби відповідно до абзацу першого пункту 2 статті 15 Закону № 2011-XII, відповідач допустив протиправну бездіяльність, яка у межах спірних правовідносин є протиправною.

Оскільки при звільненні з військової служби наказом військового комісара Луганського обласного військового комісаріату (по стройовій частині) від 10 липня 2020 року № 129 наказано виплатити ОСОБА_1 відповідно до абзацу першого частини другої статті 15 Закону № 2011-XII одноразову грошову допомогу по звільненню в розмірі 50 відсотків місячного грошового забезпечення за кожний повний календарний рік служби за 1 (один) календарний рік в розмірі: 7686 (сім тисяч шістсот вісімдесят шість) грн 90 коп., з метою відновлення порушених прав позивача відповідач має нарахувати та виплатити позивачу відповідно до абзацу першого пункту 2 статті 15 Закону № 2011-XII одноразову грошову допомогу в розмірі 50 відсотків місячного грошового забезпечення додатково за 10 повних календарних років служби в розмірі 76869,00 грн (сімдесят шість тисяч вісімсот шістдесят дев`ять грн 00 коп.).

Як вже зазначалось раніше, абзацом першим пункту 242 Положення № 1153/2008 передбачено, що після надходження до військової частини письмового повідомлення про звільнення військовослужбовця з військової служби або після видання наказу командира (начальника) військової частини про звільнення військовослужбовець повинен здати в установлені строки посаду та підлягає розрахунку, виключенню зі списків особового складу військової частини і направленню на військовий облік до районного (міського) військового комісаріату за вибраним місцем проживання. Особи, звільнені з військової служби, зобов`язані у п`ятиденний строк прибути до районних (міських) військових комісаріатів для взяття на військовий облік.

Особа, звільнена з військової служби, на день виключення зі списків особового складу військової частини має бути повністю забезпечена грошовим, продовольчим і речовим забезпеченням. Військовослужбовець до проведення з ним усіх необхідних розрахунків не виключається без його згоди зі списків особового складу військової частини (абзац третій пункту 242 Положення № 1153/2008).

Згідно з частиною першою статті 47 Кодексу законів про працю України (далі - КЗпП України) власник або уповноважений ним орган зобов`язаний в день звільнення видати працівникові належно оформлену трудову книжку і провести з ним розрахунок у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу.

За правилами статті 116 КЗпП України при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення. Якщо працівник в день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред`явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. Про нараховані суми, належні працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган повинен письмово повідомити працівника перед виплатою зазначених сум.

В разі спору про розмір сум, належних працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган в усякому випадку повинен в зазначений у цій статті строк виплатити не оспорювану ним суму.

Статтею 117 КЗпП України обумовлено, що в разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку.

При наявності спору про розміри належних звільненому працівникові сум власник або уповноважений ним орган повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування в тому разі, коли спір вирішено на користь працівника. Якщо спір вирішено на користь працівника частково, то розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору.

Отже, одноразову грошову допомогу у разі звільнення з військової служби як одноразовий додатковий вид грошового забезпечення можна ототожнювати із заробітною платою (грошовим забезпеченням) військовослужбовця.

Як уже зазначено, стаття 116 КЗпП України оперує поняттям «всі суми, що належать працівнику», а стаття 117 цього Кодексу передбачає санкцію за невиплату відповідних сум при звільненні.

Велика Палата Верховного Суду в постанові від 26 лютого 2020 року у справі № 821/1083/17 (№ рішення в ЄДРСР 88952400) визначила, що під «належними звільненому працівникові сумами» необхідно розуміти усі виплати, на отримання яких працівник має право станом на дату звільнення згідно з умовами трудового договору і відповідно до державних гарантій, встановлених законодавством для осіб, які перебувають у трудових правовідносинах з роботодавцем (заробітна плата, компенсація за невикористані дні відпустки, вихідна допомога тощо).

Чинне законодавство передбачає обов`язок виплатити військовослужбовцю, який звільняється зі служби, одноразову грошову допомогу у разі звільнення з військової служби на день виключення зі списків особового складу військової частини.

Отже, одноразова грошова допомога у разі звільнення з військової служби належить до складу належних звільненому працівникові сум у розумінні статті 116 КЗпП України.

Таким чином, застосування передбаченої статтею 117 КЗпП України відповідальності здійснюється у разі невиплати згаданої одноразової грошової допомоги у разі звільнення з військової служби на день виключення особи зі списків особового складу військової частини.

Виключенням із цього правила є надання військовослужбовцем на те відповідної згоди, передбаченої пунктом 242 Положення № 1153/2008 (зазначену правову позицію висловлено Верховним Судом в постанові від 30 листопада 2020 року у справі № 480/3105/19 (провадження № К/9901/5696/20) (№ рішення в ЄДРСР 93170938).

В рапорті від 10 липня 2020 року, зареєстрованому за № 6882, ОСОБА_1 згоду, передбачену пунктом 242 Положення № 1153/2008, не надавав (арк. спр. 65).

Синтаксичний розбір текстуального змісту норми статті 117 КЗпП України дає підстави суду зробити висновки про те, що відповідальність у розмірі середнього заробітку застосовується лише в разі невиплати всіх належних працівникові сум (заробітної плати, компенсацій тощо). Такий правовий висновок прямо випливає із цієї норми.

Аналіз такого правового врегулювання дає змогу суду зробити правовий висновок, який непрямо випливає з приписів частини першої статті 117 КЗпП України, про те, що в разі виплати частини (не всіх) належних звільненому працівникові сум зменшується відповідно розмір відповідальності. І цей розмір відповідальності повинен бути пропорційним розміру невиплачених сум з урахуванням того, що всі належні при звільненні суми становлять сто відсотків, стільки ж відсотків становить розмір середнього заробітку.

Тобто залежно від розміру невиплачених належних звільненому працівникові сум прямо пропорційно належить виплаті розмір середнього заробітку, однак за весь час їх затримки по день фактичного розрахунку.

Слід зазначити, що Законом № 2011-XII, Положенням № 1153/2008 та Порядком № 260 не врегульовано порядок відшкодування за час затримки розрахунку при звільненні військовослужбовця. Зазначені правові норми є нормами спеціального законодавства і підлягають застосуванню при визначенні структури, порядку та умов грошового забезпечення військовослужбовцям Збройних Сил України та у випадку виникнення спорів з цього приводу.

Наведений висновок суду узгоджується і з положеннями, що містяться у абзаці другому пункту 2 постанови Пленуму Верхового Суду України від 24 грудня 1999 року № 13 «Про практику застосування судами законодавства про оплату праці», якими визначено, що передбачені законодавством про працю норми її оплати і порядок вирішення спорів про останню не поширюється на військовослужбовців та прирівняних до них осіб (рядовий і начальницький склад органів внутрішніх справ, тощо).

Нерозповсюдження на військовослужбовців Збройних Сил України норм КЗпП України стосується тільки норм, якими врегульована оплата праці (виплата грошового забезпечення) вказаних осіб та спорів щодо цього забезпечення, таких як: спорів щодо розміру посадового окладу, надбавки, доплати, винагороди, які мають постійний характер, премії, одноразових додаткових видів грошового забезпечення, порядку їх нарахування та виплати.

Питання ж відповідальності за затримку розрахунку при звільненні військовослужбовців Збройних Сил України (зокрема, затримку виплати як грошового забезпечення, так і затримку виплати коштів за період вимушеного прогулу на виконання рішення суду, одноразової грошової допомоги при звільненні, компенсації за невикористану відпустку, винагороди за участь в антитерористичній операції) не врегульовані положеннями спеціального законодавства, що регулює порядок, умови, склад, розміри виплати грошового забезпечення.

За правилами частини шостої статті 7 КАС України у разі відсутності закону, що регулює відповідні правовідносини, суд застосовує закон, що регулює подібні правовідносини (аналогія закону), а за відсутності такого закону суд виходить із конституційних принципів і загальних засад права (аналогія права).

Відповідно до статті 43 Конституції України кожен має право на працю, що включає можливість заробляти собі на життя працею, яку він вільно обирає або на яку вільно погоджується.

Цією ж статтею передбачено, що право особи на своєчасне одержання винагороди за працю захищається законом.

Згідно зі статтею 1 Конвенції Міжнародної організації праці від 01 липня 1949 року № 95 «Про захист заробітної плати», ратифікованої Україною 30 червня 1961 року, незалежно від назви оплати праці і методу її обчислення, будь-яку винагороду або заробіток, які можуть бути обчислені в грошах, і встановлені угодою або національним законодавством, що їх роботодавець повинен заплатити працівникові за працю, яку виконано чи має бути виконано, або за послуги, котрі надано чи має бути надано.

Статтею 12 Конвенції установлено, що коли минає термін трудового договору, остаточний розрахунок заробітної плати, належної працівнику, має бути проведено відповідно до національного законодавства, колективного договору чи рішення арбітражного органу, або - коли немає такого законодавства, угоди чи рішення - в розумний термін з урахуванням умов контракту.

Враховуючи, що перебування особи на публічній службі є однією із форм реалізації закріпленого у статті 43 Конституції України права на працю (постанова Верховного Суду України від 06 листопада 2013 року у справі № 21-389а13), суд вважає за необхідне застосувати до спірних правовідносин норми КЗпП України.

Згідно з пунктом 20 постанови Пленуму Верховного суду України від 24 грудня 1999 року № 13 «Про практику застосування судами законодавства про оплату праці», установивши при розгляді справи про стягнення заробітної плати у зв`язку із затримкою розрахунку при звільненні, що працівникові не були виплачені належні йому від підприємства, установи, організації суми в день звільнення, коли ж він у цей день не був на роботі, - наступного дня після пред`явлення ним роботодавцеві вимог про розрахунок, суд на підставі статті 117 КЗпП України стягує на користь працівника середній заробіток за весь період затримки розрахунку, а при не проведенні його до розгляду справи - по день постановлення рішення, якщо роботодавець не доведе відсутності в цьому своєї вини. Сама по собі відсутність коштів у роботодавця не виключає його відповідальності.

Конституційний Суд України в Рішенні від 22 лютого 2012 року № 4-рп/2012 щодо офіційного тлумачення положень статті 233 КЗпП України у взаємозв`язку з положеннями статей 117, 237-1 цього Кодексу роз`яснив, що згідно зі статтею 47 КЗпП України роботодавець зобов`язаний виплатити працівникові при звільненні всі суми, що належать йому від підприємства, установи, організації, у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу, а саме в день звільнення або не пізніше наступного дня після пред`явлення звільненим працівником вимоги про проведення розрахунку. Непроведення з вини власника або уповноваженого ним органу розрахунку з працівником у зазначені строки є підставою для відповідальності, передбаченої статтею 117 КЗпП України, тобто виплати працівникові його середнього заробітку за весь час затримки по день фактичного розрахунку.

Аналіз наведених положень свідчить про те, що невиплата звільненому працівникові всіх сум, що належать йому від власника або уповноваженого ним органу, є триваючим правопорушенням, а отже, працівник може визначити остаточний обсяг своїх вимог лише на момент припинення такого правопорушення, яким є день фактичного розрахунку.

Постановою Кабінету Міністрів України від 08 лютого 1995 року № 100 затверджено Порядок обчислення середньої заробітної плати (далі - Порядок № 100), який застосовується у випадках, коли згідно з чинним законодавством виплати проводяться виходячи із середньої заробітної плати (підпункт «л» пункту 1 Порядку № 100).

Відповідно до абзаців першого-третього пункту 2 Порядку № 100 (тут і надалі посилання на норми Порядку № 100 наводяться в редакції, яка діє з 12 грудня 2020 року) обчислення середньої заробітної плати для оплати часу відпусток або для виплати компенсації за невикористані відпустки проводиться виходячи з виплат за останні 12 календарних місяців роботи, що передують місяцю надання відпустки або виплати компенсації за невикористані відпустки. Працівникові, який пропрацював на підприємстві, в установі, організації чи у фізичної особи - підприємця або фізичної особи, які в межах трудових відносин використовують працю найманих працівників, менше року, середня заробітна плата обчислюється виходячи з виплат за фактичний час роботи, тобто з першого числа місяця після оформлення на роботу до першого числа місяця, в якому надається відпустка або виплачується компенсація за невикористану відпустку. Якщо працівника прийнято (оформлено) на роботу не з першого числа місяця, проте дата прийняття на роботу є першим робочим днем місяця, то цей місяць враховується до розрахункового періоду як повний місяць. У всіх інших випадках середня заробітна плата обчислюється виходячи з виплат за останні два календарні місяці роботи, що передують місяцю, в якому відбувається подія, з якою пов`язана відповідна виплата.

Якщо протягом останніх двох календарних місяців, що передують місяцю, в якому відбувається подія, з якою пов`язана відповідна виплата, працівник не працював, середня заробітна плата обчислюється виходячи з виплат за попередні два місяці роботи. Час, протягом якого працівник згідно із законодавством не працював і за ним не зберігався заробіток або зберігався частково, виключається з розрахункового періоду (абзаци четвертий, шостий пункту 2 Порядку № 100).

Згідно з абзацом сьомим пункту 2 Порядку № 100 якщо у працівника відсутній розрахунковий період, то середня заробітна плата обчислюється відповідно до абзаців третього - п`ятого пункту 4 цього Порядку.

Абзацами першим, другим пункту 3 Порядку № 100 передбачено, що при обчисленні середньої заробітної плати враховуються всі суми нарахованої заробітної плати згідно із законодавством та умовами трудового договору, крім визначених у пункті 4 цього Порядку. Суми нарахованої заробітної плати враховуються у тому місяці, за який вони нараховані та у розмірах, в яких вони нараховані, без виключення сум відрахування на податки, стягнення аліментів тощо, за винятком відрахувань із заробітної плати осіб, засуджених за вироком суду до виправних робіт без позбавлення волі.

Пунктом 4 Порядку № 100 регламентовано, що при обчисленні середньої заробітної плати не враховуються:

а) виплати за виконання окремих доручень (одноразового характеру), що не входять в обов`язки працівника (за винятком доплат за суміщення професій і посад, розширення зон обслуговування або виконання додаткових обсягів робіт та виконання обов`язків тимчасово відсутніх працівників, а також різниці в посадових окладах, що виплачується працівникам, які виконують обов`язки тимчасово відсутнього керівника підприємства або його структурного підрозділу і не є штатними заступниками);

б) одноразові виплати (компенсація за невикористану відпустку, матеріальна допомога, допомога працівникам, які виходять на пенсію, вихідна допомога тощо);

в) компенсаційні виплати на відрядження і переведення (добові, оплата за проїзд, витрати на наймання житла, підйомні, надбавки, що виплачуються замість добових);

г) премії за результатами щорічного оцінювання службової діяльності, за винаходи та раціоналізаторські пропозиції, за сприяння впровадженню винаходів і раціоналізаторських пропозицій, за впровадження нової техніки і технології, за збирання і здавання брухту чорних, кольорових і дорогоцінних металів, збирання і здавання на відновлення відпрацьованих деталей машин, автомобільних шин, введення в дію виробничих потужностей та об`єктів будівництва (за винятком цих премій працівникам будівельних організацій, що виплачуються у складі премій за результати господарської діяльності);

д) грошові і речові винагороди за призові місця на змаганнях, оглядах, конкурсах тощо;

е) пенсії, державна допомога, соціальні та компенсаційні виплати;

є) літературний гонорар штатним працівникам газет і журналів, що сплачується за авторським договором;

ж) вартість безплатно виданого спецодягу, спецвзуття та інших засобів індивідуального захисту, мила, змивних і знешкоджувальних засобів, молока та лікувально-профілактичного харчування;

з) дотації на обіди, проїзд, вартість оплачених підприємством путівок до санаторіїв і будинків відпочинку;

и) виплати, пов`язані з ювілейними датами, днем народження, за довголітню і бездоганну трудову діяльність, активну громадську роботу тощо;

і) вартість безплатно наданих деяким категоріям працівників комунальних послуг, житла, палива та сума коштів на їх відшкодування;

ї) заробітна плата на роботі за сумісництвом (за винятком працівників, для яких включення її до середнього заробітку передбачено чинним законодавством);

й) суми відшкодування шкоди, заподіяної працівникові каліцтвом або іншим ушкодженням здоров`я;

к) доходи (дивіденди, проценти), нараховані за акціями трудового колективу і вкладами членів трудового колективу в майно підприємства;

л) компенсація працівникам втрати частини заробітної плати у зв`язку з порушенням термінів її виплати;

м) заробітна плата, яка нарахована за час роботи у виборчих комісіях, комісіях всеукраїнського референдуму;

н) винагороди державним виконавцям.

Згідно з абзацом дев`ятнадцятим пункту 4 Порядку № 100 при обчисленні середньої заробітної плати за останні два місяці, крім перелічених вище виплат, також не враховуються виплати за час, протягом якого зберігається середній заробіток працівника (за час виконання державних і громадських обов`язків, щорічної і додаткової відпусток, відрядження, вимушеного прогулу тощо) та допомога у зв`язку з тимчасовою непрацездатністю.

Відповідно до пункту 5 Порядку № 100 нарахування виплат у всіх випадках збереження середньої заробітної плати провадиться виходячи з розміру середньоденної (годинної) заробітної плати.

Нарахування виплат, що обчислюються із середньої заробітної плати за останні два місяці роботи, провадяться шляхом множення середньоденного (годинного) заробітку на число робочих днів/годин, а у випадках, передбачених чинним законодавством, календарних днів, які мають бути оплачені за середнім заробітком. Середньоденна (годинна) заробітна плата визначається діленням заробітної плати за фактично відпрацьовані протягом двох місяців робочі (календарні) дні на число відпрацьованих робочих днів (годин), а у випадках, передбачених чинним законодавством, - на число календарних днів за цей період (абзац перший пункту 8 Порядку № 100).

При цьому, спеціальним нормативно-правовим актом, що регулює обчислення середньоденного розміру грошового забезпечення, є Порядок № 260, пунктом 7 розділу І якого, серед іншого, визначено, що середньоденний розмір грошового забезпечення визначається шляхом ділення суми грошового забезпечення, належного військовослужбовцю за повний календарний місяць, на кількість календарних днів місяця, за який здійснюється виплата.

Відповідно до пункту 9 розділу ХХХІ Порядку № 260 грошове забезпечення військовослужбовцям, рішення про звільнення яких з військової служби або переміщення на нижчеоплачувану посаду визнані незаконними та які у зв`язку з цим поновлені на військовій службі (посаді) на підставі рішення повноважного органу (керівника), який прийняв рішення про таке поновлення та виплату грошового забезпечення за час вимушеного прогулу або різниці за час виконання військового обов`язку на нижчеоплачуваній посаді, недоотримане грошове забезпечення за час вимушеного прогулу або різниця за час виконання військового обов`язку на нижчеоплачуваній посаді виплачується військовослужбовцю за місцем перебування на грошовому забезпеченні.

До розрахунку грошового забезпечення у такому разі включаються щомісячні основні та додаткові види грошового забезпечення, які військовослужбовець отримував за займаною штатною посадою до звільнення або переміщення на нижчеоплачувану посаду.

Одноразові додаткові види грошового забезпечення за час вимушеного прогулу не виплачуються.

З системного аналізу вищенаведених норм Порядку № 100 та Порядку № 260 можна дійти висновку, що згідно з чинним законодавством нарахування середнього грошового забезпечення за весь час затримки розрахунку при звільненні військовослужбовцям Збройних Сил України проводиться шляхом множення середньоденного грошового забезпечення на число календарних днів, які мають бути оплачені за середнім грошовим забезпеченням. Середньоденне грошове забезпечення військовослужбовця обчислюється виходячи з виплат за останні 2 календарні місяці роботи, що передують звільненню, та визначається діленням грошового забезпечення за фактично відпрацьовані протягом цих двох місяців календарні дні на число календарних днів за цей період. Нарахування середнього грошового забезпечення за весь час затримки розрахунку при звільненні здійснюється з щомісячних основних та додаткових видів грошового забезпечення, що вказані у грошовому атестаті військовослужбовця або довідці військової частини про грошові виплати.

Згідно з довідкою Луганського обласного військового комісаріату від 03 листопада 2020 року № ВФЗ-1130 про розмір грошового забезпечення позивача за 2 місяці, що передували звільненню зі служби, позивачем у травні-червні 2020 року отримано грошову винагороду у загальному розмірі 31510,17 грн, яка складається з виплат, які віднесені Порядком № 260 до щомісячних основних та щомісячних додаткових видів грошового забезпечення і які згідно з Порядком № 100 враховуються при обчисленні середньоденного грошового забезпечення військовослужбовця (арк. спр. 49).

Відповідно, сума грошового забезпечення позивача за 2 місяці, що передували звільненню зі служби, з якої здійснюється розрахунок середньоденного грошового забезпечення, становить 31510,17 грн.

Сукупна кількість відпрацьованих календарних днів за травень і червень 2020 року складає 61 день.

Таким чином середньоденне грошове забезпечення позивача складає 516,56 грн (грошове забезпечення, отримане за 2 місяці, що передували звільненню, 31510,17 грн : 61 календарний день = 516,56 грн).

Затримка розрахунку при звільненні на час розгляду даної справи за період з 11 липня 2020 року по 11 лютого 2021 року становить 216 календарних днів (липень 2020 року - 21 календарний день, серпень 2020 року - 31 календарний день, вересень 2020 року - 30 календарних днів, жовтень 2020 року - 31 календарний день, листопад 2020 року - 30 календарних днів, грудень 2020 року - 31 календарний день, січень 2021 року - 31 календарний день, лютий 2021 року - 11 календарних днів).

Відповідно, середнє грошове забезпечення за весь час затримки розрахунку при звільненні за період з 11 липня 2020 року по 11 лютого 2021 року складає 111576,96 грн (середньоденне грошове забезпечення 516,56 грн х 216 календарних днів затримки у розрахунку при звільненні = 111576,96 грн).

Відповідно до частини першої статті 8 Конституції України в Україні визнається і діє принцип верховенства права. Суддя, здійснюючи правосуддя, керується верховенством права (частина перша статті 129 Конституції України). За приписами частини другої статті 6 КАС України суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського суду з прав людини.

Елементом верховенства права є принцип правової визначеності, який, зокрема, передбачає, що закон, як і будь-який інший акт держави, повинен характеризуватися якістю, щоби виключити ризик свавілля.

Європейський суд з прав людини трактує поняття "якість закону" таким чином, а саме - національне законодавство повинно бути доступним і передбачуваним, тобто визначати достатньо чіткі положення, аби дати людям адекватну вказівку щодо обставин і умов, за яких державні органи мають право вживати заходів, що вплинуть на конвенційні права цих людей (рішення ЄСПЛ у справах "C.G. та інші проти Болгарії" ("C. G. and Others v. Bulgaria", заява № 1365/07, 24 April 2008, § 39), "Олександр Волков проти України" ("Oleksandr Volkov v. Ukraine", заява № 21722/11, § 170).

З метою захисту інтересів постраждалої сторони законодавець може встановлювати правила, спрямовані на те, щоб така сторона не була позбавлена компенсації своїх майнових втрат. Такі правила мають на меті компенсацію постраждалій стороні за рахунок правопорушника у певному заздалегідь визначеному розмірі (встановленому законом або договором) майнових втрат у спрощеному порівняно зі стягненням збитків порядку. Така спрощеність полягає в тому, що кредитор (постраждала сторона) не повинен доводити розмір його втрат, на відміну від доведення розміру збитків.

Звертаючись з вимогою про стягнення відшкодування, визначеного виходячи з середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні відповідно до статті 117 КЗпП України, позивач не повинен доводити розмір майнових втрат, яких він зазнав. Тому оцінка таких втрат працівника, пов`язаних із затримкою розрахунку при звільненні, не має на меті встановлення точного їх розміру. Суд має орієнтовно оцінити розмір майнових втрат, яких, як можна було б розумно передбачити, міг зазнати позивач.

За змістом частини першої статті 117 КЗпП України обов`язок роботодавця перед колишнім працівником щодо своєчасного розрахунку при звільненні припиняється проведенням фактичного розрахунку, тобто, реальним виконанням цього обов`язку. І саме з цією обставиною пов`язаний період, протягом до якого до роботодавця є можливим застосування відповідальності.

Натомість, якщо спір вирішено на користь працівника частково, то розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору. Таке правове регулювання є способом досягти балансу між захистом прав працівника та додержанням принципів справедливості і співмірності у трудових відносинах, враховуючи фактичні обставини, за яких стався несвоєчасний розрахунок та міру добросовісної поведінки роботодавця.

З огляду на наведені мотиви про компенсаційний характер заходів відповідальності у цивільному праві, виходячи з принципів розумності, справедливості та пропорційності, суд за певних умов може зменшити розмір відшкодування, передбаченого статтею 117 КЗпП України, враховуючи: розмір простроченої заборгованості роботодавця щодо виплати працівнику при звільненні всіх належних сум, передбачених на день звільнення трудовим законодавством, колективним договором, угодою чи трудовим договором, період затримки (прострочення) виплати такої заборгованості, а також те, з чим була пов`язана тривалість такого періоду з моменту порушення права працівника і до моменту його звернення з вимогою про стягнення відповідних сум; ймовірний розмір пов`язаних із затримкою розрахунку при звільненні майнових втрат працівника, інші обставини справи, встановлені судом, зокрема, дії працівника та роботодавця у спірних правовідносинах, співмірність ймовірного розміру пов`язаних із затримкою розрахунку при звільненні майнових втрат працівника та заявлених позивачем до стягнення сум середнього заробітку за несвоєчасний розрахунок при звільненні.

Відповідні висновки викладені Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 26 червня 2019 року у справі № 761/9584/15-ц.

Аналогічний правовий висновок сформований в постанові Великої Палати Верховного Суду від 26 лютого 2020 року у справі 821/1083/17.

Верховним Судом у постанові від 18 липня 2018 року по справі № 825/325/16 вказано, що при визначенні розміру компенсації за затримку розрахунку необхідно враховувати розмір середнього заробітку позивача, суму заборгованості, істотності цієї частки порівняно із середнім заробітком працівника, те, що відповідач є органом державної влади, фінансування якого здійснюється з державного бюджету та інших обставин.

У постанові від 30 жовтня 2019 року у справі № 806/2473/18 Верховний Суд сформував правову позицію щодо врахування істотної частки складових заробітної плати в порівнянні із середнім заробітком за час затримки розрахунку.

Відповідно до частини п`ятої статті 242 КАС України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

З врахуванням принципу справедливості та співмірності, а також розміру майнових втрат, суд вважає, що середнє грошове забезпечення за час затримки розрахунку має бути виплачено позивачу у розмірі 3000,00 грн.

Що стосується обраного позивачем способу захисту порушених прав, суд зазначає таке.

Стаття 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (право на ефективний засіб юридичного захисту) гарантує, що кожен, чиї права та свободи, визнані в цій Конвенції, було порушено, має право на ефективний засіб юридичного захисту в національному органі, навіть якщо таке порушення було вчинене особами, які здійснювали свої офіційні повноваження.

Під ефективним засобом (способом) необхідно розуміти такий, що призводить до потрібних результатів, наслідків, дає найбільший ефект. Тобто ефективний спосіб захисту повинен забезпечити поновлення порушеного права, бути адекватним наявним обставинам.

Отже, обираючи спосіб захисту порушеного права, слід зважати й на його ефективність з точки зору статті 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.

Відповідно до статті 238 КЗпП України при розгляді трудових спорів у питаннях про грошові вимоги, крім вимог про виплату працівникові середнього заробітку за час вимушеного прогулу або різниці в заробітку за час виконання нижчеоплачуваної роботи (стаття 235), орган, який розглядає спір, має право винести рішення про виплату працівникові належних сум без обмеження будь-яким строком.

Пунктом 10 частини другої статті 245 КАС України визначено, що у разі задоволення позову суд може прийняти рішення про інший спосіб захисту прав, свобод, інтересів людини і громадянина, інших суб`єктів у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку суб`єктів владних повноважень, який не суперечить закону і забезпечує ефективний захист таких прав, свобод та інтересів.

Зважаючи на обставини справи, суд встановив, що відповідачем порушено право позивача на отримання всіх належних при звільненні з військової служби сум грошового забезпечення до дня виключення зі списків особового складу, законодавчо визначеною гарантією від такого порушення є стягнення середнього грошового забезпечення за весь час затримки розрахунку при звільненні.

Відповідно, ефективним способом захисту порушених прав позивача є стягнення з відповідача середнього грошового забезпечення за час затримки розрахунку при звільненні за період з 11 липня 2020 року по 11 лютого 2021 року в сумі 3000,00 грн.

Згідно з пунктом 6 Постанови Пленуму Верховного Суду України від 24 грудня 1999 року № 13 «Про практику застосування судами законодавства про оплату праці» задовольняючи вимоги про оплату праці, суд має навести в рішенні розрахунки, з яких він виходив при визначення сум, що підлягають стягненню. Оскільки справляння і сплата податку з доходів громадян є обов`язком роботодавця та працівника, суд визначає зазначену суму без утримання цього податку й інших обов`язкових платежів, про що зазначає в резолютивній частині рішення.

Відповідно до пункту 171.1 статті 171 Податкового кодексу України особою, відповідальною за нарахування, утримання та сплату (перерахування) до бюджету податку з доходів у вигляді заробітної плати, є роботодавець, який виплачує такі доходи на користь платника податку.

Податковий агент, який нараховує (виплачує, надає) оподатковуваний дохід на користь платника податку, зобов`язаний утримувати податок із суми такого доходу за його рахунок, використовуючи ставку податку, визначену в статті 167 цього Кодексу (підпункт 168.1.1 пункту 168.1 статті 168 Податкового кодексу України).

Оскільки справляння і сплата податку з доходів громадян є відповідно обов`язком роботодавця, а не працівника, то сума середнього грошового забезпечення за затримку розрахунку при звільненні за період з 11 липня 2020 року по 11 лютого 2021 року в сумі 3000,00 грн визначена судом без утримання такого податку та інших обов`язкових платежів, які повинен утримати та сплатити за працівника роботодавець.

Згідно з частиною другою статті 9 КАС України суд розглядає адміністративні справи не інакше як за позовною заявою, поданою відповідно до цього Кодексу, в межах позовних вимог. Суд може вийти за межі позовних вимог, якщо це необхідно для ефективного захисту прав, свобод, інтересів людини і громадянина, інших суб`єктів у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку суб`єктів владних повноважень.

З метою ефективного захисту прав позивача, про захист яких він просить, суд на підставі частини другої статті 9 КАС України вважає за необхідне вийти за межі позовних вимог, самостійно обравши спосіб захисту, який відповідає об`єкту порушеного права та у спірних правовідносинах є достатнім, необхідним та ефективним:

визнати протиправною бездіяльність Луганського обласного військового комісаріату щодо ненарахування та невиплати ОСОБА_1 при звільненні одноразової грошової допомоги в розмірі 50 відсотків місячного грошового забезпечення за 11 повних календарних років служби відповідно до абзацу першого пункту 2 статті 15 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей»;

зобов`язати Луганський обласний територіальний центр комплектування та соціальної підтримки нарахувати та виплатити ОСОБА_1 відповідно до абзацу першого пункту 2 статті 15 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» одноразову грошову допомогу в розмірі 50 відсотків місячного грошового забезпечення додатково за 10 повних календарних років служби в розмірі 76869,00 грн (сімдесят шість тисяч вісімсот шістдесят дев`ять грн 00 коп.);

стягнути з Луганського обласного територіального центру комплектування та соціальної підтримки на користь ОСОБА_1 середнє грошове забезпечення за весь час затримки розрахунку при звільненні за період з 11 липня 2020 року по 11 лютого 2021 року в сумі 3000,00 грн (три тисячі грн 00 коп.) з відрахуванням установлених законом податків та інших обов`язкових платежів.

В задоволенні решти позовних вимог належить відмовити через неналежність обраного позивачем способу судового захисту та його невідповідність об`єкту порушеного права.

За практикою Європейського суду з прав людини пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи (див. «Руїз Торія проти Іспанії» (Ruiz Toriya v. Spaine), рішення від 09.12.1994, Серія A, № 303-A, параграф 29). Водночас, відповідь суду повинна бути достатньо детальною для відповіді на основні (суттєві) аргументи сторін.

Сторонами суду не наведено інших специфічних, доречних та важливих аргументів, які суд зобов`язаний оцінити, виконуючи свої зобов`язання щодо пункту 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.

За таких обставин суд дійшов висновку, що позовні вимоги є частково обґрунтованими та підлягають частковому задоволенню.

Вирішуючи питання про розподіл судових витрат, суд виходить з такого.

Згідно з частиною першою статті 139 КАС України при задоволенні позову сторони, яка не є суб`єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.

При частковому задоволенні позову судові витрати покладаються на обидві сторони пропорційно до розміру задоволених позовних вимог. При цьому суд не включає до складу судових витрат, які підлягають розподілу між сторонами, витрати суб`єкта владних повноважень на правничу допомогу адвоката та сплату судового збору (частина третя статті 139 КАС України). Відповідно до частини другої статті 132 КАС України розмір судового збору, порядок його сплати, повернення і звільнення від сплати встановлюються законом.

Відповідно до частини восьмої статті 139 КАС України у випадку зловживання стороною чи її представником процесуальними правами або якщо спір виник внаслідок неправильних дій сторони суд має право покласти на таку сторону судові витрати повністю або частково незалежно від результатів вирішення спору.

Оскільки одноразова грошова допомога при звільненні є складовою грошового забезпечення військовослужбовців, позивач на підставі пункту 1 частини першої статті 5 Закону № 3674-VI звільнений від сплати судового збору за позовну вимогу про визнання протиправною бездіяльності щодо невиплати одноразової грошової допомоги по звільненню за станом здоров`я за 11 календарних років служби та зобов`язання нарахувати та виплатити одноразову грошову допомогу по звільненню за станом здоров`я за 10 календарних років служби, у зв`язку з чим питання про розподіл судових витрат в цій частині позовних вимог судом не вирішується.

Оскільки середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні не належить до структури заробітної плати (грошового забезпечення), позивач в спірних правовідносинах не звільнений від сплати судового збору відповідно до пункту 1 частини першої статті 5 Закону № 3674-VI.

За позовну вимогу немайнового характеру про зобов`язання Луганського обласного військового комісаріату нарахувати та виплатити ОСОБА_1 середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку у зв`язку з невиплатою на день звільнення з військової служби належної суми одноразової грошової допомоги по звільненню за станом здоров`я позивачем при зверненні до суду з позовом сплачено судовий збір в розмірі 840,80 грн, що підтверджено квитанцією від 08 жовтня 2020 року № N1AWA5603М (арк. спр. 32).

Оскільки позовні вимоги в частині стягнення середнього грошового забезпечення за весь час затримки розрахунку при звільненні визнані судом обґрунтованими та задоволені, лише з обранням належного способу захисту порушеного права, суд присуджує позивачу понесені і документально підтверджені судові витрати зі сплати судового збору у розмірі 840,80 грн за рахунок бюджетних асигнувань відповідача.

Керуючись статтями 2, 8, 9, 19, 20, 32, 72, 77, 90, 94, 132, 241-246, 250, 255 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

ВИРІШИВ:

Позов ОСОБА_1 (реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_1 , місце проживання: АДРЕСА_1 ) до Луганського обласного територіального центру комплектування та соціальної підтримки (ідентифікаційний код 07668758, місцезнаходження: 93402, Луганська область, м. Сєвєродонецьк, вул. Б. Ліщини, буд. 38) про визнання бездіяльності протиправною та зобов`язання вчинити певні дії задовольнити частково.

Визнати протиправною бездіяльність Луганського обласного військового комісаріату щодо ненарахування та невиплати ОСОБА_1 при звільненні одноразової грошової допомоги в розмірі 50 відсотків місячного грошового забезпечення за 11 повних календарних років служби відповідно до абзацу першого пункту 2 статті 15 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей».

Зобов`язати Луганський обласний територіальний центр комплектування та соціальної підтримки нарахувати та виплатити ОСОБА_1 відповідно до абзацу першого пункту 2 статті 15 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» одноразову грошову допомогу в розмірі 50 відсотків місячного грошового забезпечення додатково за 10 повних календарних років служби в розмірі 76869,00 грн (сімдесят шість тисяч вісімсот шістдесят дев`ять грн 00 коп.).

Стягнути з Луганського обласного територіального центру комплектування та соціальної підтримки на користь ОСОБА_1 середнє грошове забезпечення за весь час затримки розрахунку при звільненні за період з 11 липня 2020 року по 11 лютого 2021 року в сумі 3000,00 грн (три тисячі грн 00 коп.) з відрахуванням установлених законом податків та інших обов`язкових платежів.

В задоволенні решти позовних вимог відмовити.

Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань Луганського обласного територіального центру комплектування та соціальної підтримки на користь ОСОБА_1 судові витрати по сплаті судового збору в сумі 840,80 грн (вісімсот сорок грн 80 коп.).

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, встановленого статтею 295 КАС України, всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду подається до Першого апеляційного адміністративного суду через Луганський окружний адміністративний суд протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або розгляду справи в порядку письмового провадження, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Згідно з частиною третьою статті 243 КАС України повне рішення суду складено 22 лютого 2021 року.

Суддя Т.І. Чернявська