Рішення № 95105668, 12.02.2021, Київський окружний адміністративний суд

КИЇВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

12 лютого 2021 року м. Київ № 320/6769/20

Київський окружний адміністративний суд у складі головуючої судді Горобцової Я.В., за участю секретаря судового засідання Витвицького О.Є., розглянувши у відкритому судовому засіданні за правилами загального позовного провадження адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Дев`ятої кадрової комісії з атестації прокурорів регіональних прокуратур Офісу Генерального прокурора, Офісу Генерального прокурора, Київської обласної прокуратури про визнання протиправним та скасування рішення, зобов`язання вчинити певні дії,

в с т а н о в и в:

До Київського окружного адміністративного суду надійшов адміністративний позов ОСОБА_1 до Дев`ятої кадрової комісії з атестації прокурорів регіональних прокуратур Офісу Генерального прокурора, Офісу Генерального прокурора та Київської обласної прокуратури, в якому позивач з урахуванням заяви про зміну (уточнення) позовних вимог просила суд:

- визнати протиправним та скасувати рішення Дев`ятої кадрової комісії з атестації прокурорів регіональних прокуратур Офісу Генерального прокурора № 12/1 від 16 липня 2020 року про неуспішне проходження атестації прокурором відділу ювенальної юстиції прокуратури Київської області ОСОБА_1 ;

- зобов`язати Київську обласну прокуратуру перевести ОСОБА_1 на посаду прокурора у Київській обласній прокуратурі, рівнозначній її посаді прокурора відділу ювенальної юстиції;

- стягнути на користь ОСОБА_1 понесені нею судові витрати на правничу допомогу за рахунок асигнувань Офісу Генерального прокурора.

В обґрунтування позовних вимог позивач зазначила, що Дев`ятою кадровою комісією з атестації прокурорів регіональних прокуратур Офісу Генерального прокурора (далі - кадрова комісія) протиправно прийнято рішення від 16 липня 2020 року № 12/1 про неуспішне проходження прокурором відділу ювенальної юстиції прокуратури Київської області ОСОБА_1 атестації, оскільки висновки та мотиви, які покладені Кадровою комісією в основу спірного рішення зводяться виключно до невідповідності позивача вимогам професійної компетентності, професійної етики та доброчесності, зокрема, відносно її майнового стану, оскільки зроблені шляхом перебирання на себе виключної компетенції Національного агентства з питань запобігання корупції.

Як на підставу протиправності спірного рішення вказує, що під час проведення співбесіди кадровою комісією не дотримано положень пунктів 12, 13 розділу 4 Порядку проходження прокурорами атестації, затвердженого наказом Генерального прокурора України від 03.10.2019 № 221, оскільки питання співбесіди взагалі не стосувалися матеріалів атестації щодо дотримання прокурором правил професійної етики та доброчесності, а також рівня професійної компетентності прокурора, що на її думку, свідчить про порушення процедури атестації.

Ухвалою суду від 12.08.2020 відкрито загальне позовне провадження у справі, призначено підготовче засідання.

22 жовтня 2020 року від представника відповідача Офісу Генерального прокурора до суду надійшов відзив на позовну заяву, за результатом вивчення змісту якого судом установлено, що відповідач позов не визнав, у задоволенні позовних вимог просив відмовити. Стверджував, що позов є безпідставним та необґрунтованим з тих підстав, що атестація позивача як прокурора здійснювалася на підставі її особистої заяви з дотриманням вимог чинного законодавства та Порядку проходження прокурорами атестації, затвердженого наказом Генерального прокурора України від 03.10.2019 № 221.

Зазначив також про успішне проходження позивачем перших двох етапів атестації прокурорів - тестування на знання та вміння у застосуванні закону і відповідність здійснювати повноваження прокурора, а також тестування на загальні здібності та навички з використанням комп`ютерної техніки.

У зв`язку з цим позивача було допущено до чергового етапу атестації - проведення співбесіди з метою виявлення відповідності прокурора вимогам професійної компетентності, професійної етики та доброчесності.

За результатами проведеної з позивачем співбесіди було прийнято рішення від 16.07.2020 № 12/1 про неуспішне проходження прокурором відділу ювенальної юстиції прокуратури Київської області ОСОБА_1 атестації, оскільки остання не підтвердила відповідність витрат і майна прокурора та членів її сім`ї, а також близьких осіб задекларованим нею доходам, зокрема, у щорічних деклараціях за 2010-2014, 2018 роки.

Зазначив, що кадрова комісія, приймаючи оскаржуване рішення за результатами співбесіди позивача діяла виключно на власний розсуд шляхом голосування.

Крім того, зміст відзиву на позов містить заперечення щодо витрат на правничу допомогу, які на думку відповідача не підтверджені жодними доказами.

12 листопада 2020 року від представника позивача надійшла відповідь на відзив Офісу Генерального прокурора, за результатом вивчення її змісту судом установлено, що позивач позов підтримала та просила суд його задовольнити з підстав, викладених у позовній заяві.

Додатково зазначив, що кадрова комісія не зверталася з жодним запитом до Національного агентства з питань запобігання корупції (далі - НАЗК), що підтверджено листом НАЗК від 05.08.2020 № 48-02/38849/20. Крім того, НАЗК повідомило позивача на адвокатський запит її представника, що жодних заходів щодо здійснення моніторингу способу життя позивача та проведення повної перевірки її декларацій не проводилося.

Крім того, зазначено, що за результатами перевірки контролюючим органом, у даному випадку Головним управлінням ДПС у Кіровоградській області, на запит прокуратури Київської області було надано відповідь у формі листа № 218/ЗПІ/11-28-07-09-13 від 29.09.2020, відповідно до якої відомості позивача зазначені нею у деклараціях за 2014 та 2015 роки є достовірними та відповідають наявній податковій інформації про доходи, які отримані з законних джерел.

Окрім того, відповідно до листа № 216/ЗПІ/11-28-07-09-13 від 23.09.2020 Головне управління ДПС у Кіровоградській області повідомило, що відповідно до Закону України «Про запобігання та протидії корупції» проведення перевірок декларацій за 2010-2013 роки не передбачалося. Запитів від Дев`ятої кадрової комісії з атестації прокурорів регіональних прокуратур упродовж 2020 року не надходило. Щодо можливого конфлікту інтересів у роботі позивача представник зазначив, що такий випадок мав місце лише один раз у 2017 році, про що позивач повідомила своє керівництво, яким було прийнято відповідне рішення.

Ухвалою суду від 18.12.2020 залучено до участі у справі в якості співвідповідача Київську обласну прокуратуру.

13 січня 2021 року від представника Київської обласної прокуратури до суду надійшов відзив на позовну заяву, за результатом вивчення змісту якого судом установлено, що відповідач позов не визнав, у задоволенні позовних вимог просив відмовити.

Суд констатує, що зміст відзиву на позов Київської обласної прокуратури аналогічний змісту раніше поданого відзиву Офісом Генерального прокурора, який повністю його дублює та жодних додаткових відомостей не містить.

14 січня 2021 року від представника позивача надійшла відповідь на відзив Київської обласної прокуратури, за результатом вивчення змісту якої судом установлено, що позивач позов підтримала та просила суд його задовольнити з підстав, викладених у позовній заяві.

18 січня 2021 року суд постановив закрити підготовче провадження та призначити справу до судового розгляду по суті.

29 січня 2021 року від представника позивача надійшла заява з доказами на її обґрунтування щодо понесених витрат на професійну правничу допомогу.

У судовому засіданні, що відбулося 04.02.2021 від позивача надійшли додаткові пояснення, які досліджені судом та долучені до матеріалів справи.

Від відповідача Київської обласної прокуратури 04.02.2021 надішли заперечення щодо поданої представником позивача заяви з приводу понесених позивачем витрат на професійну правничу допомогу в розмірі 46 500 грн.

12 лютого 2021 року в судовому засіданні позивач та її представник позов підтримали, просили суд його задовольнити. Відповідачі щодо задоволення позовних вимог заперечували, просили суд відмовити в позові.

Заслухавши пояснення учасників справи, розглянувши подані документи та матеріали, з`ясувавши фактичні обставини справи, на яких ґрунтується позов, оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд встановив таке.

ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , є громадянкою України та наділена адміністративною процесуальною дієздатністю, що підтверджено наявними в матеріалах справи письмовими доказами, зокрема, довідкою про внесення відомостей до Єдиного державного демографічного реєстру (№ 360548-2019; дата формування - 28.11.2019), видана Ірпінським МВ ЦМУ ДМС в м. Києві та Київській області, унікальний номер запису в Реєстрі - 19860308-06726; РНОКПП: НОМЕР_1 ; паспорт громадянина України № НОМЕР_2 від 19.11.2019, дійсний до 19.11.2029 (а.с. 24, Том І) .

Відповідно до копії свідоцтва про шлюб Серії НОМЕР_3 від 09.11.2019, до укладання шлюбу із громадянином ОСОБА_4 , позивач мала прізвище ОСОБА_1 .

З матеріалів справи слідує, що ОСОБА_1 в органах прокуратури Київської області працює з квітня 2010 року, а в органах прокуратури з листопада 2008 року.

Відповідно до наявної в матеріалах справи копії наказу прокуратури Київської області № 339к від 16.06.2020 (а.с. 27, Том І) , позивача призначено на посаду прокурора відділу ювенальної юстиції прокуратури Київської області.

Судом також досліджено копію службового посвідчення № НОМЕР_4 від 18.12.2019 (дійсне до 18.12.2024), що підтверджує її статус прокурора відділу прокуратури Київської області (а.с. 25 зворот, Том І).

10 жовтня 2019 року в адресу Генерального прокурора позивачем було подано заяву про переведення на посаду прокурора в обласній прокуратурі та про намір пройти атестацію (а.с. 28 зворот, Том І) .

Відповідно до протоколу № 2 засідання Другої кадрової комісії з атестації прокурорів регіональних прокуратур від 05.03.2020 з додатком до нього (а.с. 31-36, Том І) , позивача допущено до складання іспиту у формі анонімного тестування на загальні здібності та навички з використанням комп`ютерної техніки за результатами іспиту у формі анонімного тестування з метою виявлення рівня знань та умінь у застосуванні закону.

Установлено, що за результатами тестування на знання та вміння у застосуванні закону і відповідність здійснювати повноваження прокурора позивач набрала 78 балів (а.с. 122, Том І), а за результатами тестування на загальні здібності та навички з використанням комп`ютерної техніки за вербальний блок - 101 бал, за абстрактно-логічний блок - 116 балів, середній арифметичний бал складає 109 (а.с. 124, Том І) .

Цим же протоколом позивача, як таку, що успішно пройшла І та ІІ етапи атестації допущено до співбесіди з Дев`ятою кадровою комісією з атестації прокурорів регіональних прокуратур Офісу Генерального прокурора, яка відбулася 16.07.2020.

Дев`ятою кадровою комісією з атестації прокурорів регіональних прокуратур Офісу Генерального прокурора 16.07.2020 прийнято рішення № 12/1 про неуспішне проходження атестації прокурором відділу ювенальної юстиції прокуратури Київської області ОСОБА_1 .

Судом установлено, що до подання позовної заяви до суду, позивачем було подано заяву про вжиття заходів забезпечення позову.

Так, ухвалою Київського окружного адміністративного суду від 28.07.2020 № ЗПП/320/23/20 задоволено заяву позивача про вжиття заходів забезпечення позову.

Зупинено дію рішення Дев`ятої кадрової комісії з атестації прокурорів регіональних прокуратур Офісу Генерального прокурора від 16.07.2020 про неуспішне проходження прокурором відділу ювенальної юстиції прокуратури Київської області ОСОБА_1 атестації.

З Єдиного державного реєстру судових рішень судом установлено, що постановою Шостого апеляційного адміністративного суду від 01.10.2020 ухвалу Київського окружного адміністративного суду від 28.07.2020 № ЗПП/320/23/20 залишено без змін.

Проте, постановою Верховного Суду від 20.01.2021 ухвалу Київського окружного адміністративного суду від 28.07.2020 та постанову Шостого апеляційного адміністративного суду від 01.10.2020 у справі № ЗПП/320/23/20 скасовано та прийнято нову постанову, якою у задоволенні заяви ОСОБА_1 про забезпечення позову до подання позовної заяви ОСОБА_1 до Офісу Генерального прокурора, Дев`ятої кадрової комісії з атестації прокурорів регіональних прокуратур Офісу Генерального прокурора, третя особа: прокуратура Київської області про зупинення дії рішення - відмовлено.

Не погоджуючись із правомірністю рішення Дев`ятої кадрової комісії з атестації прокурорів регіональних прокуратур Офісу Генерального прокурора № 12/1 від 16.07.2020 про неуспішне проходження атестації прокурором відділу ювенальної юстиції прокуратури Київської області ОСОБА_1 , позивач звернулася з позовом до суду.

Надаючи правову оцінку спірним правовідносинам, що виникли між сторонами у справі, суд виходить з такого.

Правові засади організації і діяльності прокуратури України, статус прокурорів, порядок здійснення прокурорського самоврядування, а також систему прокуратури України врегульовані нормами Закону України від 14.10.2014 № 1697-VII «Про прокуратуру» (далі - Закон № 1697-VII).

Відповідно до статті 16 Закону № 1697-VII, незалежність прокурора забезпечується, зокрема серед іншого, особливим порядком його призначення на посаду, звільнення з посади, притягнення до дисциплінарної відповідальності.

Згідно з пунктом 3 Розділу ІІ «Прикінцеві і перехідні положення» Закону України від 19.09.2019 № 113-IX «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо першочергових заходів із реформи органів прокуратури» (далі - Закон № 113-IX), до дня початку роботи Офісу Генерального прокурора, обласних прокуратур, окружних прокуратур їх повноваження здійснюють відповідно Генеральна прокуратура України, регіональні прокуратури, місцеві прокуратури.

Після початку роботи Офісу Генерального прокурора, обласних прокуратур, окружних прокуратур забезпечення виконання функцій прокуратури призначеними до них прокурорами здійснюється з дотриманням вимог законодавства України та особливостей, визначених Генеральним прокурором.

За прокурорами та керівниками регіональних, місцевих і військових прокуратур, прокурорами і керівниками структурних підрозділів Генеральної прокуратури України зберігається відповідний правовий статус, який вони мали до набрання чинності цим Законом, при реалізації функцій прокуратури до дня їх звільнення або переведення до Офісу Генерального прокурора, обласної прокуратури, окружної прокуратури. На зазначений період оплата праці працівників Генеральної прокуратури України, регіональних прокуратур, місцевих прокуратур, військових прокуратур здійснюється відповідно до постанови Кабінету Міністрів України, яка встановлює оплату праці працівників органів прокуратури.

Відповідно до наказу Генерального прокурора України від 27.12.2019 № 358 «Про окремі питання забезпечення початку роботи Офісу Генерального прокурора» юридичну особу «Генеральна прокуратура України» перейменовано в «Офіс Генерального прокурора» без зміни ідентифікаційного коду юридичної особи в ЄДР юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань. Днем початку роботи Офісу Генерального прокурора згідно з наказом Генерального прокурора від 23.12.2019 № 351 визначено 02.01.2020.

Із відомостей з ЄДР юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань судом установлено, що 28.12.2019 проведено реєстраційні дії, згідно з якими назву «Генеральна прокуратура України» змінено на «Офіс Генерального прокурора» (код ЄДРПОУ залишився незмінним, а саме 00034051), що свідчить про відсутність ознак ліквідації та реорганізації вказаного органу прокуратури.

Аналогічна ситуація склалася й з прокуратурою Київської області (код ЄДРПОУ 02909996), в якій позивач обіймала посаду прокурора відділу. Змінено лише назву на Київську обласну прокуратуру, код ЄДРПОУ 02909996 залишився незмінним.

Про вказане свідчить наказ Генерального прокурора від 03.09.2020 № 410 «Про окремі питання забезпечення початку роботи обласних прокуратур», відповідно до змісту якого прийнято рішення перейменувати без зміни ідентифікаційних кодів юридичних осіб в ЄДР юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань юридичну особу «Прокуратура Київської області» у «Київська обласна прокуратура».

Пунктом 3 Розділу ІІ «Прикінцеві і перехідні положення» Закону № 113-IX установлено, що до дня початку роботи Офісу Генерального прокурора, обласних прокуратур, окружних прокуратур їх повноваження здійснюють відповідно Генеральна прокуратура України, регіональні прокуратури, місцеві прокуратури.

Після початку роботи Офісу Генерального прокурора, обласних прокуратур, окружних прокуратур забезпечення виконання функцій прокуратури призначеними до них прокурорами здійснюється з дотриманням вимог законодавства України та особливостей, визначених Генеральним прокурором.

Абзацом 1 пункту 7, пунктами 9 та 10 Розділу ІІ «Прикінцеві і перехідні положення» Закону № 113-IX установлено, що прокурори, які на день набрання чинності цим Законом займають посади прокурорів у Генеральній прокуратурі України, регіональних прокуратурах, місцевих прокуратурах, військових прокуратурах, можуть бути переведені на посаду прокурора в Офісі Генерального прокурора, обласних прокуратурах, окружних прокуратурах лише у разі успішного проходження ними атестації, яка проводиться у порядку, передбаченому цим розділом.

Атестація здійснюється згідно з Порядком проходження прокурорами атестації, який затверджується Генеральним прокурором.

Прокурори Генеральної прокуратури України, регіональних прокуратур, місцевих прокуратур, військових прокуратур (у тому числі ті, які були відряджені до Національної академії прокуратури України для участі в її роботі на постійній основі) мають право в строк, визначений Порядком проходження прокурорами атестації, подати Генеральному прокурору заяву про переведення на посаду прокурора в Офісі Генерального прокурора, обласних прокуратурах, окружних прокуратурах. У заяві також повинно бути зазначено про намір пройти атестацію, надано згоду на обробку персональних даних, на застосування процедур та умов проведення атестації. Форма та порядок подачі заяви визначаються Порядком проходження прокурорами атестації.

Відповідно до пунктів 12, 13 та 18 розділу ІІ Розділу ІІ «Прикінцеві і перехідні положення» Закону № 113-IX, предметом атестації є оцінка: професійної компетентності прокурора; професійної етики та доброчесності прокурора.

Атестація прокурорів включає такі етапи: 1) складення іспиту у формі анонімного письмового тестування або у формі анонімного тестування з використанням комп`ютерної техніки з метою виявлення рівня знань та умінь у застосуванні закону, відповідності здійснювати повноваження прокурора. Результати анонімного тестування оприлюднюються кадровою комісією на офіційному вебсайті Генеральної прокуратури України або Офісу Генерального прокурора не пізніше ніж за 24 години до проведення співбесіди; 2) проведення співбесіди з метою виявлення відповідності прокурора вимогам професійної компетентності, професійної етики та доброчесності. Для оцінки рівня володіння практичними уміннями та навичками прокурори виконують письмове практичне завдання.

Атестація може включати інші етапи, непроходження яких може бути підставою для ухвалення кадровою комісією рішення про неуспішне проходження атестації прокурором. Перелік таких етапів визначається у Порядку проходження прокурорами атестації, який затверджує Генеральний прокурор.

У разі успішного проходження атестації прокурор за умови наявності вакансії та за його згодою може бути переведений Генеральним прокурором на посаду прокурора в Офіс Генерального прокурора, а керівником обласної прокуратури - на посаду прокурора у відповідній обласній прокуратурі та в окружній прокуратурі, яка розташована у межах адміністративно-територіальної одиниці, що підпадає під територіальну юрисдикцію відповідної обласної прокуратури. При цьому переведення прокурора може бути здійснено в орган прокуратури, що є рівнозначним, вищим або нижчим щодо органу прокуратури, в якому він обіймав посаду прокурора на день набрання чинності цим Законом, з урахуванням вимог щодо стажу роботи в галузі права, визначених у статті 27 Закону України «Про прокуратуру». При переведенні на посаду прокурора окружної прокуратури вимоги щодо стажу, передбачені частиною першою статті 27 Закону України «Про прокуратуру», не поширюються на прокурорів військових прокуратур, які успішно пройшли атестацію.

Наказом Генерального прокурора від 03.10.2019 № 221 затверджено Порядок проходження прокурорами атестації (в редакції, чинній на момент проходження атестації позивачем) (далі - Порядок № 221).

Відповідно до пунктів 1-6 розділу І Порядку № 221, атестація прокурорів - це встановлена розділом II «Прикінцеві і перехідні положення» Закону України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо першочергових заходів із реформи органів прокуратури» (далі - Закон) та цим Порядком процедура надання оцінки професійній компетентності, професійній етиці та доброчесності прокурорів Генеральної прокуратури України, регіональних прокуратур, місцевих прокуратур і військових прокуратур.

Атестація прокурорів Генеральної прокуратури України (включаючи прокурорів Головної військової прокуратури, прокурорів секретаріату Кваліфікаційно-дисциплінарної комісії прокурорів), регіональних, місцевих прокуратур та військових прокуратур проводиться відповідними кадровими комісіями.

Проведення атестації прокурорів та слідчих регіональних прокуратур, військових прокуратур регіонів (на правах регіональних) забезпечують кадрові комісії Офісу Генерального прокурора, а прокурорів та слідчих місцевих прокуратур, військових прокуратур гарнізонів (на правах місцевих) - кадрові комісії обласних прокуратур.

Атестація прокурорів проводиться кадровими комісіями прозоро та публічно у присутності прокурора, який проходить атестацію.

Порядок роботи, перелік і склад кадрових комісій визначаються відповідними наказами Генерального прокурора.

Предметом атестації є оцінка: 1) професійної компетентності прокурора (у тому числі загальних здібностей та навичок); 2) професійної етики та доброчесності прокурора.

Атестація включає такі етапи: 1) складання іспиту у формі анонімного тестування з використанням комп`ютерної техніки з метою виявлення рівня знань та умінь у застосуванні закону, відповідності здійснювати повноваження прокурора; 2) складання іспиту у формі анонімного тестування на загальні здібності та навички з використанням комп`ютерної техніки; 3) проведення співбесіди з метою виявлення відповідності прокурора вимогам професійної компетентності, професійної етики та доброчесності. Для оцінки рівня володіння практичними уміннями та навичками прокурори виконують письмове практичне завдання.

Із системного аналізу підпункту 3 пункту 6 розділу І Порядку № 221 слідує, що співбесіда із прокурором проводиться лише з метою встановлення дотримання прокурором вимог професійної компетентності, професійної етики та доброчесності.

Відповідно до пункту 8 розділу І Порядку № 221, за результатами атестації прокурора відповідна кадрова комісія ухвалює одне із таких рішень: 1) рішення про успішне проходження прокурором атестації; 2) рішення про неуспішне проходження прокурором атестації.

Пунктами 8-16 розділу IV Порядку № 221 передбачено, що співбесіда проводиться кадровою комісією з прокурором державною мовою в усній формі. Співбесіда з прокурором може бути проведена в один день із виконанням ним практичного завдання.

Для проведення співбесіди кадрова комісія вправі отримувати в усіх органах прокуратури, у Раді прокурорів України, секретаріаті Кваліфікаційно-дисциплінарної комісії прокурорів, Національному антикорупційному бюро України, Державному бюро розслідувань, Національному агентстві з питань запобігання корупції, інших органах державної влади будь-яку необхідну для цілей атестації інформацію про прокурора, в тому числі про: 1) кількість дисциплінарних проваджень щодо прокурора у Кваліфікаційно-дисциплінарної комісії прокурорів та їх результати; 2) кількість скарг, які надходили на дії прокурора до Кваліфікаційно-дисциплінарної комісії прокурорів та Ради прокурорів України, з коротким описом суті скарг; 3) дотримання прокурором правил професійної етики та доброчесності: а) відповідність витрат і майна прокурора та членів його сім`ї, а також близьких осіб задекларованим доходам, у тому числі копії відповідних декларацій, поданих прокурором відповідно до законодавства у сфері запобігання корупції; б) інші дані щодо відповідності прокурора вимогам законодавства у сфері запобігання корупції; в) дані щодо відповідності поведінки прокурора вимогам професійної етики; г) матеріали таємної перевірки доброчесності прокурора; 4) інформацію про зайняття прокурором адміністративних посад в органах прокуратури з копіями відповідних рішень.

Фізичні та юридичні особи, органи державної влади, органи місцевого самоврядування мають право подавати до відповідної кадрової комісії відомості, у тому числі на визначену кадровою комісією електронну пошту, які можуть свідчити про невідповідність прокурора критеріям компетентності, професійної етики та доброчесності. Кадровою комісією під час проведення співбесіди та ухвалення рішення без додаткового офіційного підтвердження можуть братися до уваги відомості, отримані від фізичних та юридичних осіб (у тому числі анонімно).

Дослідження вказаної інформації, відомостей щодо прокурора, який проходить співбесіду (далі - матеріали атестації), здійснюється членами кадрової комісії.

Перед проведенням співбесіди члени комісії можуть надіслати на електронну пошту прокурора, яка вказана у заяві про намір пройти атестацію, повідомлення із пропозицією надати письмові пояснення щодо питань, пов`язаних з матеріалами атестації. У цьому випадку протягом трьох днів з дня отримання повідомлення, але не пізніше ніж за день до дня проведення співбесіди, прокурор може подати комісії електронною поштою письмові пояснення (у разі необхідності - скановані копії документів).

Співбесіда полягає в обговоренні результатів дослідження членами комісії матеріалів атестації щодо дотримання прокурором правил професійної етики та доброчесності, а також рівня професійної компетентності прокурора, зокрема, з огляду на результати виконаного ним практичного завдання.

Співбесіда прокурора складається з таких етапів: 1) дослідження членами комісії матеріалів атестації; 2) послідовне обговорення з прокурором матеріалів атестації, у тому числі у формі запитань та відповідей, а також обговорення питання виконаного ним практичного завдання. Співбесіда проходить у формі засідання комісії.

Члени комісії мають право ставити запитання прокурору, з яким проводять співбесіду, щодо його професійної компетентності, професійної етики та доброчесності.

Після завершення обговорення з прокурором матеріалів атестації та виконаного ним практичного завдання члени комісії без присутності прокурора, з яким проводиться співбесіда, обговорюють її результати, висловлюють пропозиції щодо рішення комісії, а також проводять відкрите голосування щодо рішення комісії стосовно прокурора, який проходить атестацію. Результати голосування вказуються у протоколі засідання.

Залежно від результатів голосування комісія ухвалює рішення про успішне проходження прокурором атестації або про неуспішне проходження прокурором атестації.

Наказом Генерального прокурора від 17.10.2019 № 233 затверджено Порядок роботи кадрових комісій (далі - Порядок № 233).

Відповідно до пункту 12 Порядку № 233, рішення комісії, крім зазначених в абзаці другому цього пункту, в тому числі процедурні, обговорюється її членами і ухвалюються шляхом відкритого голосування більшістю голосів, присутніх на засіданні членів комісії. Член комісії вправі голосувати «за» чи «проти» рішення комісії. У разі рівного розподілу голосів, приймається рішення, за яке проголосував голова комісії.

Рішення про успішне проходження прокурором атестації за результатами співбесіди ухвалюється шляхом відкритого голосування більшістю від загальної кількості членів комісії. Якщо рішення про успішне проходження прокурором атестації за результатами співбесіди не набрало чотирьох голосів, комісією ухвалюється рішення про неуспішне проходження прокурором атестації.

Рішення про неуспішне проходження атестації повинно бути мотивованим із зазначенням обставин, що вплинули на його прийняття.

Відповідно до частини другої статті 19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Згідно з частиною першою статті 8 Конституції України, в Україні визнається і діє принцип верховенства права.

Статтею 6 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що суд при вирішенні справи керується принципом верховенства права, відповідно до якого, зокрема, людина, її права та свободи визнаються найвищими цінностями та визначають зміст і спрямованість діяльності держави. Суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського суду з прав людини. Звернення до адміністративного суду для захисту прав і свобод людини і громадянина безпосередньо на підставі Конституції України гарантується.

Розкриваючи зміст верховенства права, Європейський суд з прав людини констатував, що верховенство права - це розуміння того, що верховна влада, держава та її посадові особи мають обмежуватися законом.

Ураховуючи те, що рішення Дев`ятої кадрової комісії з атестації прокурорів регіональних прокуратур Офісу Генерального прокурора згідно з Законом № 113-ІХ є безальтернативною підставою для прийняття Генеральним прокурором наказу про звільнення позивача з посади, останнє має ознаки рішення суб`єкта владних повноважень та відповідає вимогам частини другої статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України, відповідно до змісту якої, у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: 1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; 2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; 3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); 4) безсторонньо (неупереджено); 5) добросовісно; 6) розсудливо; 7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; 8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); 9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; 10) своєчасно, тобто протягом розумного строку.

Як убачається з матеріалів справи, на засіданні Дев`ятої кадрової комісії з атестації прокурорів регіональних прокуратур Офісу Генерального прокурора прийнято рішення від 16.07.2020 №12/1 про неуспішне проходження прокурором ОСОБА_1 атестації за результатами співбесіди.

Зі змісту спірного рішення вбачається, що на підставі дослідження матеріалів атестації, у тому числі отриманих пояснень прокурора, у комісії наявні обґрунтовані сумніви щодо відповідності позивача критерію доброчесності у частині достовірності відомостей, вказаних прокурором у щорічних деклараціях за 2010-2014 роки як особи, уповноваженої на виконання функцій держави або місцевого самоврядування щодо не зазначення її чоловіка ОСОБА_4 як члена сім`ї декларанта.

Зазначено, що відповідно до щорічних декларацій за 2010-2014 роки та наданих позивачем пояснень, остання проживала у будинку, що належить матері ОСОБА_4 - ОСОБА_6 .

При цьому, у порушення вимог частини першої статті 12 Закону України «Про засади запобігання і протидії корупції» ОСОБА_1 не зазначала у деклараціях за 2011-2013 роки жодного об`єкта нерухомості, що перебували у прокурора на праві власності, оренди чи іншого користування у розділі ІІІ Відомості про нерухоме майно.

Крім того, згідно з матеріалами особової справи 05.03.2010 прокурор зверталася щодо вирішення питання про працевлаштування до прокуратури Київської області у порядку переведення з прокуратури Кіровоградської області у зв`язку з сімейними обставинами - «заміжжя та переїзд на нове місце проживання у м. Буча Київської області».

Під час співбесіди прокурор підтвердила факт безкоштовного проживання у родичів ОСОБА_4 з моменту переїзду в м. Буча та фінансування будівництва нового будинку площею 230 кв.м. його сім`єю.

Також комісія встановила, що прокурор отримала безкоштовно земельну ділянку у м. Буча в 2011 році, тобто за рік після переведення з прокуратури Кіровоградської області, у той час як мешкала разом з ОСОБА_4 - депутатом Бучанської міської ради. Того ж року прокурор продала зазначену земельну ділянку за 129550 грн. (16200 доларів США).

Крім того, прокурор під час співбесіди зазначила, що у 2011 році разом з ОСОБА_4 спільно їздили на відпочинок за кордон, а ІНФОРМАЦІЯ_2 у них народилася спільна донька.

Прокурор на питання про заміжжя з ОСОБА_4 зазначила, що вони перебували у громадянському шлюбі, а потім у них народилася дитина, відбулося вінчання, а одружилися лише в 2019 році. Надалі зазначила, що проживає з чоловіком з 2015 року, однак у письмових поясненнях вказала, що «житловий будинок у м. Буча будувався нашою родиною господарським способом упродовж 10 років з 2009 по 2019 роки».

Ураховуючи вищезазначену інформацію у комісії були наявні обґрунтовані сумніви щодо правдивості зазначених прокурором під час співбесіди тверджень щодо не проживання з ОСОБА_4 однією сім`єю до 2015 року, що свідчить про порушення правил заповнення декларації про майно, доходи, витрати і зобов`язання фінансового характеру, що передбачена статтею 11 Закону України «Про засади запобігання і протидії корупції» щодо недекларування членів сім`ї, які спільно проживають, пов`язані спільним побутом, мають взаємні права та обов`язки, у тому числі особи, які спільно проживають, але не перебувають у шлюбі.

Крім того, у комісії наявні обґрунтовані сумніви щодо спроможності будівництва прокурором та її чоловіком нового будинку загальною площею 230 кв.м. Як пояснила прокурор, будинок побудовано за кошти ОСОБА_1 , ОСОБА_4 та його матері.

Комісія критично оцінила пояснення прокурора щодо джерел походження заощаджень ОСОБА_4 , а саме 37500 доларів США станом на кінець 2015 року, оскільки про офіційні доходи чоловіка до 2009 року прокурор інформації не надала, а з 2009 року ці доходи були «незначними». Крім того, ОСОБА_1 та ОСОБА_4 жили у 2015 році лише на допомогу при народженні дитини та на заробітну плату чоловіка, яка склала 8 360 грн., а у подальшому, доходи чоловіка прокурора становили у 2016 році - 8 936 грн., у 2017 році - 32 727 грн. Таким чином, неможливо встановити джерела походження заощаджень чоловіка.

Зважаючи на те, що відповідно до письмових пояснень позивача з 2009 року ОСОБА_4 вкладав кошти разом з матір`ю та нею у будівництво будинку загальною вартістю 1 207 695 грн., у 2012 році придбав земельну ділянку вартістю 21 250 доларів США, зводив на цій ділянці 6 будинків, придбав автомобіль Toyota Land Cruiser 2007 року випуску за 13 000 доларів США, у комісії наявні обґрунтовані сумніви у відповідності отриманих позивачем та ОСОБА_4 доходів та витрат на придбання майна та здійснення будівництва у період з 2009 по 2016 роки з точки зору незалежного спостерігача, що у свою чергу свідчить про невідповідність прокурора критерію доброчесності.

Крім того, ОСОБА_4 , як було зазначено раніше, на земельній ділянці у м. Буча упродовж 2015-2019 років здійснювалося будівництво 6 будинків. Один з цих будинків площею 59 кв.м. та дві земельні ділянки ОСОБА_4 відчужено у 2019 році. При цьому, загальна їх вартість склала згідно з поданою позивачем декларацією лише 175 700 грн. та не відповідає реальній вартості аналогічних об`єктів нерухомості розташованих у м. Буча Київської області.

Вказане свідчить про наявність прихованих доходів від відчуження майна за заниженою вартістю у прокурора та членів її сім`ї.

У комісії також були обґрунтовані сумніви щодо достовірності зазначеної інформації позивачем у щорічній декларації за 2018 рік відносно вартості набутого 28.12.2018 ОСОБА_4 автомобіля Lexus LS 460 2007 року випуску за 210 000 грн., оскільки відповідно до розрахунку вартості транспортних засобів Міністерства розвитку економіки, торгівлі та сільського господарства України аналогічний автомобіль 2007 року випуску в липні 2020 року коштував 762 490, 02 грн., що більше ніж втричі, ніж вказана вартість автомобіля ОСОБА_1 у 2018 році.

У зв`язку з цим прокурор відділу ювенальної юстиції прокуратури Київської області ОСОБА_8 не пройшла атестацію.

Зазначене рішення підписане головою та секретарем кадрової комісії та чотирма її членами. Всього містить шість підписів.

Протокол засідання Дев`ятої кадрової комісії з атестації прокурорів регіональних прокуратур Офісу Генерального прокурора № 12 від 16.07.2020 (а.с. 130-134, Том І) деталізації підстав прийнятого рішення стосовно позивача не містить.

Оскаржуване рішення не містить посилань на перелік документів, які підтверджують викладені у рішенні висновки членів комісії.

Крім того, жодних доказів незаконного збагачення або приховування позивачем майна чи доходів, отриманих з інших джерел не були предметом співбесіди.

Такі документи не долучено відповідачем і до матеріалів справи, що позбавляє суд можливості співставити зазначені кадровою комісією здобуті відомості джерелам походження цих відомостей.

Згідно пояснень відповідача вказані у рішенні дані кадрової комісії є публічними даними, оскільки вказані у деклараціях позивача, опублікованими на офіційному вебсайті уповноваженого органу, крім того взяті до уваги особисті пояснення позивача.

У свою чергу, правові та організаційні засади функціонування системи запобігання корупції в Україні, зміст та порядок застосування превентивних антикорупційних механізмів, правила щодо усунення наслідків корупційних правопорушень визначено у Законі України 14.10.2014 № 1700-VII «Про запобігання корупції» (зі змінами та доповненнями, далі - Закон № 1700-VII).

Пунктом 8 частини першої статті 11 Закону № 1700-VII установлено, що здійснення в порядку, визначеному цим Законом, контролю та перевірки декларацій осіб, уповноважених на виконання функцій держави або місцевого самоврядування, зберігання та оприлюднення таких декларацій, проведення моніторингу способу життя осіб, уповноважених на виконання функцій держави або місцевого самоврядування, віднесено до повноважень Національного агентства з питань запобігання корупції.

Відповідно до положень частини першої статті 50 Закону № 1700-VII, повна перевірка декларації полягає у з`ясуванні достовірності задекларованих відомостей, точності оцінки задекларованих активів, перевірці на наявність конфлікту інтересів та ознак незаконного збагачення і може здійснюватися у період здійснення суб`єктом декларування діяльності, пов`язаної з виконанням функцій держави або місцевого самоврядування, а також протягом трьох років після припинення такої діяльності.

Національне агентство проводить перевірку декларації на підставі інформації, отриманої від фізичних та юридичних осіб, із засобів масової інформації та інших джерел, про можливе відображення у декларації недостовірних відомостей.

Згідно з вимогами статті 51 Закону № 1700-VII, Національне агентство здійснює вибірковий моніторинг способу життя суб`єктів декларування з метою встановлення відповідності їх рівня життя наявним у них та членів їх сім`ї майну і одержаним ними доходам згідно з декларацією особи, уповноваженої на виконання функцій держави або місцевого самоврядування, що подається відповідно до цього Закону.

Моніторинг способу життя суб`єктів декларування здійснюється Національним агентством на підставі інформації, отриманої від фізичних та юридичних осіб, а також із засобів масової інформації та інших відкритих джерел інформації, яка містить відомості про невідповідність рівня життя суб`єктів декларування задекларованим ними майну і доходам.

Встановлення невідповідності рівня життя суб`єкта декларування задекларованим ним майну і доходам є підставою для здійснення повної перевірки його декларації. У разі встановлення невідповідності рівня життя Національним агентством надається можливість суб`єкту декларування протягом десяти робочих днів надати письмове пояснення за таким фактом.

У разі виявлення за результатами моніторингу способу життя ознак корупційного правопорушення або правопорушення, пов`язаного з корупцією, Національне агентство інформує про них спеціально уповноважені суб`єкти у сфері протидії корупції.

Отже, виявлення відповідачем за результатом здійснення аналізу декларації особи, уповноваженої на виконання функцій держави або місцевого самоврядування, ознак можливого відображення у декларації недостовірних відомостей та ознак можливого незаконного збагачення, само по собі не є підставою для висновку про невідповідність особи критеріям доброчесності та професійної етики, оскільки відповідні обставини мають бути перевірені уповноваженим на це органом та підтверджені допустимими доказами.

Верховний Суд у постанові від 11.04.2018 у справі № 814/886/17 зазначив, що відповідно до абзацу 5 частини першої статті 50 Закону № 1700-VII, НАЗК проводить перевірку декларації на підставі інформації, отриманої від фізичних та юридичних осіб, із засобів масової інформації та інших джерел, про можливе відображення у декларації недостовірних відомостей.

Згідно з частиною другою цієї статті, у разі встановлення за результатами повної перевірки декларації відображення у декларації недостовірних відомостей НАЗК письмово повідомляє про це керівника відповідного державного органу, органу влади Автономної Республіки Крим, органу місцевого самоврядування, їх апарату, юридичної особи публічного права, в якому працює відповідний суб`єкт декларування, та спеціально уповноважені суб`єкти у сфері протидії корупції.

Таким чином, Верховний Суд дійшов висновку, що здійснення контролю та перевірки декларацій, у тому числі достовірності відомостей, зазначених суб`єктом декларування у декларації, належить до виключної компетенції НАЗК.

Суд зазначає, що саме Національне агентство з питань запобігання корупції є уповноваженим органом на здійснення моніторингу, зокрема, способу життя суб`єктів декларування, водночас, таких висновків Національного агентства під час розгляду справи відповідачами до суду не надано, як і не надано доказів звернення відповідача безпосередньо до Національного агентства з метою підтвердження або спростування сумнівів кадрової комісії щодо відповідності офіційного доходу близьких родичів позивача вартості їх набутого майна під час роботи позивача в органах прокуратури тощо.

Натомість, позивачем було надано належні та допустимі докази, зокрема про те, що кадрова комісія не зверталася з жодним запитом до НАЗК, що підтверджено листом НАЗК від 05.08.2020 № 48-02/38849/20.

Крім того, НАЗК повідомило позивача на адвокатський запит її представника, що жодних заходів щодо здійснення моніторингу способу життя позивача та проведення повної перевірки її декларацій не проводилося.

Крім того, зазначено, що за результатами перевірки контролюючим органом, у даному випадку Головним управлінням ДПС у Кіровоградській області, на запит прокуратури Київської області було надано відповідь у формі листа № 218/ЗПІ/11-28-07-09-13 від 29.09.2020, відповідно до якої відомості позивача зазначені нею у деклараціях за 2014 та 2015 роки є достовірними та відповідають наявній податковій інформації про доходи, які отримані з законних джерел.

Окрім того, відповідно до листа № 216/ЗПІ/11-28-07-09-13 від 23.09.2020 Головне управління ДПС у Кіровоградській області повідомило, що згідно з Законом України «Про запобігання та протидії корупції» проведення перевірок декларацій за 2010-2013 роки не передбачалося.

Запитів від Дев`ятої кадрової комісії з атестації прокурорів регіональних прокуратур упродовж 2020 року також не надходило.

Крім того, в адресу прокуратури Київської області скеровувалися відповідні висновки про достовірність задекларованих позивачем у 2014 році та 2015 році відомостей про майно, доходи, витрати і зобов`язання фінансового характеру, що підтверджено листами від 29.05.2015 № 20072/10/423-17-04 та від 08.04.2016 № 11-670вих-16, копії яких наявні в матеріалах справи та досліджені судом.

Разом з цим суд констатує, що відповідно до довідок про проходження таємних перевірок доброчесності від 01.08.2017 № 25/2-2289ра-17, від 01.08.2018 № 25/2-2760ра-18, від 08.02.2017 № 25/2-8313ра-17, від 08.02.2017 № 25/2-8313ра-16, які позивач успішно пройшла, відділом запобігання правопорушенням в органах прокуратури управління внутрішньої безпеки Генеральної інспекції Генеральної прокуратури України за результатами вказаних таємних перевірок доброчесності позивача не виявлено інформації, яка може свідчити про недостовірність (у тому числі неповноту) тверджень, поданих прокурором у анкетах доброчесності за 07.07.2016, за 31.01.2017 та за 31.01.2018.

Щодо можливого конфлікту інтересів у роботі позивача представник повідомив суд, що такий випадок мав місце лише один раз у 2017 році, про що позивач повідомила своє керівництво, яким було прийнято відповідне рішення. Відповідач вказані твердження не спростував.

Отже, у матеріалах справи відсутні докази виявлення НАЗК у ході перевірки декларацій позивача порушень в частині достовірності та повноти відомостей щодо її майна, оскільки така перевірка вказаним суб`єктом щодо позивача не проводилася.

Крім того, у матеріалах справи наявні правовстановлюючі документи щодо набуття у власність нерухомого майна (а.с. 168-200, Том І), достовірність яких відповідачами не спростована та у суду жодного сумніву не викликає.

Копії вищевказаних документів також були у розпорядженні кадрової комісії, які позивачем було долучено до її письмових пояснень від 30.06.2020 (а.с. 162-167, Том І). Проте, жодного аналізу та оцінки вказаним документам відповідачем під час прийняття спірного рішення надано не було, про що свідчить відсутність доказів зворотного.

За таких обставин, суд дійшов висновку щодо необґрунтованості позиції відповідача, яка викладена у спірному рішенні, в частині наявності сумнівів щодо походження задекларованого позивачем майна.

Судом не заперечується, що проведення атестації є дискреційними повноваженнями Комісії. Водночас, обсяг цієї дискреції не може бути необмеженим і повинен підлягати зовнішньому/публічному контролю, у тому числі судовому. Процес та результат атестації повинен бути зрозумілим як безпосереднім учасникам цих відносин, зокрема, прокурору, так і суспільству загалом, адже коли йдеться про необхідність сформувати якісний прокурорський корпус, якому довіряло б це суспільство, то обґрунтованість/умотивованість рішень щодо атестації кожного прокурора є необхідною для цього умовою та гарантією.

Належна мотивація рішення (як форма зовнішнього вираження дискреційних повноважень) дає можливість перевірити, як саме (за якими ознаками) відбувалася процедура атестації і чи була дотримана процедура його прийняття. Її обсяг і ступінь залежить від конкретних обставин, які були предметом обговорення, але у будь-якому випадку має показувати, приміром, що доводи/пояснення прокурора взято до уваги і, що важливо, давати розуміння чому і чим керувалася Комісія, коли оцінювала прокурора, виставляючи певну кількість балів, або під час проведення співбесіди, тобто які мотиви ухваленого рішення. Особливо-виняткової значимості обґрунтованість/вмотивованість рішення набуває тоді, коли йдеться про не проходження прокурором атестації, з огляду на наслідки, які це потягне.

Зокрема, рішення можна вважати вмотивованим, якщо в ньому зазначено обставини, що мають значення для правильного вирішення кожного з перелічених у Порядку № 221 питань, які мають бути дослідженні в рамках атестації прокурора; є посилання на докази, на підставі яких ці обставини встановлено; є оцінка доводів та аргументів особи, щодо якої застосовується процедура атестації; є посилання на норми права, якими керувалася Комісія.

Таке рішення повинно містити судження Комісії щодо професійної, особистої, соціальної компетентності прокурора, його доброчесності та професійної етики, відтак його здатності на належному рівні здійснювати покладені на нього законом обов`язки на займаній посаді.

Аналогічна правова позиція викладена в постанові Верховного Суду від 09.10.2019 у справі № 9901/831/18.

У спірному рішенні комісія обмежилася лише стислим (загальним, невизначеним) посиланням на наявність окремих «обґрунтованих сумнівів» щодо відповідності позивача вимогам професійної етики та доброчесності, що жодним чином не дає змоги встановити дійсні підстави/мотиви, з яких виходила комісія під час ухвалення свого рішення.

Натомість, у ході розгляду справи позивачем спростовані висновки кадрової комісії, покладені в основу спірного рішення.

Зокрема, в її поясненнях у відповіді на відзив від 12.11.2020 № б/н (зареєстровано в суді за вх. № 39129/20 від 12.11.2020) детально обґрунтовано та спростовано наведені в оскаржуваному рішенні аргументи щодо невідповідності позивача вимогам професійної компетентності, професійної етики та доброчесності.

У той же час, відсутність в оскаржуваному рішенні комісії мотивів його прийняття, посилань на конкретні обставини і підстави, а також відсутність у відповідача будь-яких документальних доказів, які б слугували та стали підставою для дискреційних висновків комісії, за яких позивач не відповідає законодавчо визначеним критеріям для зайняття посади прокурора, перевірка на наявність яких здійснюється в межах атестації прокурорів, є достатнім та самостійним підґрунтям для визнання його протиправним та скасування.

На переконання суду, оскаржуване рішення кадрової комісії стосовно позивача не відповідає критеріям обґрунтованості та безсторонності, оскільки відповідачем не надано доказів, які вважаються встановленими та мали вирішальне значення для його прийняття, достовірність даних, які були взяті кадровою комісією до уваги, а зміст оскаржуваного рішення фактично є констатацією сумніву у доброчесності прокурора без наведеного обґрунтування такого висновку, який мав бути підтверджений відповідними документальними доказами.

Так, пунктом 49 рішення Європейського суду з прав людини від 02.11.2006 у справі «Волохи проти України» (заява № 23543/02) зазначено, що норма права є «передбачуваною», якщо вона сформульована з достатньою чіткістю, що дає змогу кожній особі - у разі потреби за допомогою відповідної консультації регулювати свою поведінку.

Формулювання національного законодавства повинно бути достатньо передбачуваним, щоб дати особам адекватну вказівку щодо обставин та умов, за яких державні органи мають право вдатися до заходів, що вплинуть на їхні конвенційні права (рішення Європейського суду з прав людини від 24.04.2008 у справі «C.G. та інші проти Болгарії», заява № 1365/07, п. 39).

Разом з тим, визначення поняття «доброчесність прокурора» у законодавстві України відсутнє, з огляду на що суд критично сприймає висновок кадрової комісії щодо невідповідності позивача вимогам доброчесності, оскільки останній не ґрунтується на положеннях законодавства.

Крім того, відповідно до пункту 6 розділу V Порядку № 221, рішення кадрових комісій про неуспішне проходження атестації може бути оскаржене прокурором у порядку, встановленому законодавством, що в свою чергу покладає на кадрові комісії обов`язок обґрунтувати рішення про проходження або не проходження атестації прокурором у такий спосіб, щоб рішення містило мотиви та посилання на відповідні докази, на підставі яких таке рішення приймається.

Наведене узгоджується з Конвенцією про захист прав людини і основоположних свобод та практикою Європейського суду з прав людини, юрисдикція якого поширюється на всі питання тлумачення і застосування Конвенції.

У рішенні від 10.02.2010 у справі «Серявін та інші проти України» Європейським судом з прав людини наголошено, що «... Суд повторює, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення у справі «Руїс Торіха проти Іспанії» (Ruiz Torija v. Spain) від 09.12.1994). Хоча національний суд має певну свободу розсуду щодо вибору аргументів у тій чи іншій справі та прийняття доказів на підтвердження позицій сторін, орган влади зобов`язаний виправдати свої дії, навівши обґрунтування своїх рішень (рішення у справі «Суомінен проти Фінляндії» (Suominen v. Finland) від 01.07.2003). Ще одне призначення обґрунтованого рішення полягає в тому, щоб продемонструвати сторонам, що вони були почуті. Крім того, вмотивоване рішення дає стороні можливість оскаржити його та отримати його перегляд вищестоящою інстанцією. Лише за умови винесення обґрунтованого рішення може забезпечуватись публічний контроль здійснення правосуддя (рішення у справі «Гірвісаарі проти Фінляндії» (Hirvisaari v. Finland) від 27.09.2001).».

Суд зауважує, що в частині судового контролю за дискреційними адміністративними актами Європейським судом з прав людини висловлено правову позицію, за якою за загальним правилом національні суди повинні утриматися від перевірки обґрунтованості таких актів, однак все ж суди повинні проконтролювати, чи не є викладені у них висновки адміністративних органів щодо обставин у справі довільними та нераціональними, непідтвердженими доказами або ж такими, що є помилковими щодо фактів; у будь-якому разі суди повинні дослідити такі акти, якщо їх об`єктивність та обґрунтованість є ключовим питанням правового спору (рішення у справі «Дружстевні Заложна Пріа та інші проти Чеської Республіки» від 31.07.2008, рішення у справі «Брайєн проти Об`єднаного Королівства» від 22.11.1995, рішення у справі «Сігма радіо телевіжн лтд проти Кіпру» від 21.07.2011, рішення у справі «Путтер проти Болгарії» від 02.12.2010).

З огляду на викладене, суд не приймає до уваги посилання представника Офісу Генерального прокурора щодо дискреційних повноважень кадрових комісії та відсутності повноважень у суду здійснювати оцінку предмета атестації, зокрема, на відповідність його обґрунтованості та вмотивованості, тобто дотриманню вимог пункту 12 Порядку № 233.

Крім того, виходячи з практики Європейського суду з прав людини, надання правової дискреції органам влади у вигляді необмежених повноважень є несумісним з принципом верховенства права і закон має з достатньою чіткістю визначати межі такої дискреції, наданої компетентним органам та порядок її здійснення, з урахуванням законної мети даного заходу, щоб забезпечити особі належний захист від свавільного втручання (рішення у справі «Волохи проти України» від 02.11.2006, рішення у справі «Malone v. United Kindom» від 02.08.1984).

Окрім того, у відзиві на позов відповідач Офіс генерального прокурора як на обґрунтування своїх заперечень щодо заявлених позовних вимог посилається на постанову Великої Палати Верховного Суду від 13.05.2020 у справі № 9901/212/19.

Суд вважає за необхідне такі твердження відхилити та звернути увагу на те, що предметом розгляду справи, що знайшла своє відображення в постанові Великої Палати Верховного Суду від 13.05.2020 у справі № 9901/212/19 було рішення Вищої кваліфікаційної комісії суддів України, яке на думку скаржника не містило підстав для його ухвалення та мотивів, з яких Комісія дійшла висновку про невідповідність його кандидатури на посаду судді критеріям доброчесності та професійної етики тощо.

Суд констатує, що рішення у справі № 9901/212/19 прийняте за інших фактичних обставин, ніж у справі № 320/6769/20.

В той же час, у ході розгляду справи судом установлено, що протиправність оспорюваного рішення кадрової комісії знайшла своє підтвердження. Зазначена обставина є цілком достатньою для визнання його протиправним і скасування із зобов`язанням Київську обласну прокуратуру вирішити питання переведення ОСОБА_1 на посаду рівнозначній посаді прокурора відділу ювенальної юстиції прокуратури Київської області.

Відповідно до частини другої статті 9 Кодексу адміністративного судочинства України, суд розглядає адміністративні справи не інакше як за позовною заявою, поданою відповідно до цього Кодексу, в межах позовних вимог. Суд може вийти за межі позовних вимог, якщо це необхідно для ефективного захисту прав, свобод, інтересів людини і громадянина, інших суб`єктів у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку суб`єктів владних повноважень.

За загальним правилом суд не може виходити за межі позовних вимог, тобто не може застосовувати інший спосіб захисту, ніж зазначив позивач у позовній заяві.

Як роз`яснив Верховний Суд України у пункті 3 постанови Пленуму № 14 від 18.12.2009 «Про судове рішення», вихід за межі позовних вимог - це вирішення незаявленої вимоги, задоволення вимоги позивача у більшому розмірі, ніж було заявлено.

Суд може вийти за межі позовних вимог тільки в разі, якщо це необхідно для повного захисту прав, свобод та інтересів сторін чи третіх осіб, про захист яких вони просять.

З урахуванням наведеного, суд визнає, що для ефективного захисту прав, свобод, інтересів позивача у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку суб`єктів владних повноважень слід вийти за межі позовних вимог шляхом визнання протиправним та скасування рішення Дев`ятої кадрової комісії з атестації прокурорів регіональних прокуратур Офісу Генерального прокурора №12/1 від 16 липня 2020 року про неуспішне проходження атестації прокурором відділу ювенальної юстиції прокуратури Київської області - ОСОБА_1 та визнати ОСОБА_1 такою, що успішно пройшла атестацію.

Щодо позовних вимог про зобов`язання Київську обласну прокуратуру перевести ОСОБА_1 на посаду прокурора у Київській обласній прокуратурі, рівнозначній її посаді прокурора відділу ювенальної юстиції суд вважає за необхідне зазначити таке.

Як установлено судом, відповідно до наказу Генерального прокурора від 08.09.2020 № 414, днем початку роботи обласних прокуратур визначено 11.09.2020.

Разом з тим, відповідно до наказу Київської обласної прокуратури від 28.09.2020 № 681к, позивачу тимчасово визначено робоче місце у відділі захисту інтересів дітей та протидії насильству Київської обласної прокуратури.

Таким чином, належним та ефективним способом захисту порушеного права, з урахування висновків суду в частині протиправності спірного рішення та його скасування з одночасним визнанням факту успішного проходження позивачем атестації, буде зобов`язання Київську обласну прокуратуру вирішити питання переведення ОСОБА_1 на посаду рівнозначній посаді прокурора відділу ювенальної юстиції прокуратури Київської області.

Суд звертає увагу на те, що у справі «Delcourt v. Belgium» Європейський суд з прав людини зазначив, що у демократичному суспільстві у світі розуміння Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод (далі - Конвенція), право на справедливий суд посідає настільки значне місце, що обмежувальне тлумачення статті 6 не відповідало меті та призначенню цього положення.

Водночас у справі «Bellet v. France» Європейський суд з прав людини зазначив, що стаття 6 параграфу 1 Конвенції містить гарантії справедливого судочинства одним з аспектів яких є доступ до суду. Рівень доступу до суду наданий національним законодавством, має бути достатнім для забезпечення права особи на суд з огляду на принцип верховенства права в демократичному суспільстві. Для того, щоб доступ був ефективний, особа повинна мати чітку практичну можливість оскаржити дії, які становлять втручання у її права.

Згідно з вимогами частини третьої статті 242 Кодексу адміністративного судочинства України, обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені у судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.

За приписами частини другої статті 6 Кодексу адміністративного судочинства України, суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського суду з прав людини.

Відповідно до пункту 30 Рішення Європейського суду з прав людини у справі «Hirvisaari v. Finland» від 27.09.2001, рішення судів повинні достатнім чином містити мотиви, на яких вони базуються для того, щоб засвідчити, що сторони були заслухані.

Згідно пункту 29 рішення Європейського суду з прав людини у справі «Ruiz Torija v. Spain» від 09.12.1994, статтю 6 не можна розуміти як таку, що вимагає пояснень детальної відповіді на кожний аргумент сторін. Відповідно, питання, чи дотримався суд свого обов`язку обґрунтовувати рішення може розглядатися лише в світлі обставин кожної справи.

Згідно пункту 41 висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до Комітету Міністрів Ради Європи щодо якості судових рішень, обов`язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов`язку може змінюватися залежно від характеру рішення. Згідно з практикою Європейського суду з прав людини, очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах.

Відповідно до частини другої статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України, в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

На виконання вимог частини другої статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України, відповідачами не доведено належними та допустимими доказами правомірність прийнятого рішення.

Натомість, позивачем було надано належні та допустимі докази на підтвердження обґрунтованості позовних вимог в частині протиправності рішення кадрової комісії, а наведені нею доводи не спростовані відповідачами в цій частині.

Під час розгляду справи відповідачі, як суб`єкти владних повноважень, не надали до суду жодних належних та достовірних доказів, а відтак, не довели правомірність оспорюваного рішення.

Таким чином, оскаржуване рішення Дев`ятої кадрової комісії з атестації прокурорів регіональних прокуратур Офісу Генерального прокурора №12/1 від 16.07.2020 про неуспішне проходження атестації прокурором відділу ювенальної юстиції прокуратури Київської області ОСОБА_1 не може вважатися законним та обґрунтованим, а тому є протиправним і підлягає скасуванню.

Вирішуючи питання щодо розподілу судових витрат, суд виходить з такого.

Відповідно до частини першої, третьої статті 139 Кодексу адміністративного судочинства України, при задоволенні позову сторони, яка не є суб`єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.

При частковому задоволенні позову судові витрати покладаються на обидві сторони пропорційно до розміру задоволених позовних вимог.

Позивачем за подання адміністративного позову сплачено судовий збір у розмірі 1681, 60 грн., що підтверджується квитанцією від 06.08.2020 № 27839137.

Таким чином, судові витрати щодо сплати судового збору підлягають стягненню на користь позивача пропорційно до розміру задоволених позовних вимог у розмірі 1000 грн. за рахунок бюджетних асигнувань Офісу генерального прокурора.

Позивач також просила суд у пункті 3 прохальної частини позову, а також у заяві від 26.01.2020 № б/н (зареєстрована в суді за вх. № 3567/21 від 29.01.2021) стягнути з Офісу генерального прокурора 30 000, 00 грн. понесених судових витрат на професійну правничу допомогу.

Згідно з частиною першою статті 132 Кодексу адміністративного судочинства України, судові витрати складаються із судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи.

Частиною третьою статті 132 Кодексу адміністративного судочинства України встановлено, що до витрат, пов`язаних з розглядом справи, належать, зокрема, витрати на професійну правничу допомогу.

При цьому стаття 134 Кодексу адміністративного судочинства України передбачає, що витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави. За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом з іншими судовими витратами, за винятком витрат суб`єкта владних повноважень на правничу допомогу адвоката.

Частиною третьою статті 143 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.

Для визначення розміру витрат на правничу допомогу та з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги (частина четверта статті 143 КАС України).

Відповідно до частини п`ятої статті 143 Кодексу адміністративного судочинства України, розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.

Згідно з частиною дев`ятою статті 139 Кодексу адміністративного судочинства України, при вирішенні питання про розподіл судових витрат суд враховує: 1) чи пов`язані ці витрати з розглядом справи; 2) чи є розмір таких витрат обґрунтованим та пропорційним до предмета спору, значення справи для сторін, в тому числі чи міг результат її вирішення вплинути на репутацію сторони або чи викликала справа публічний інтерес; 3) поведінку сторони під час розгляду справи, що призвела до затягування розгляду справи, зокрема, подання стороною явно необґрунтованих заяв і клопотань, безпідставне твердження або заперечення стороною певних обставин, які мають значення для справи, тощо; 4) дії сторони щодо досудового вирішення спору (у випадках, коли відповідно до закону досудове вирішення спору є обов`язковим) та щодо врегулювання спору мирним шляхом під час розгляду справи, стадію розгляду справи, на якій такі дії вчинялись.

На обґрунтування поданої заяви вказує, що 21.07.2020 між ОСОБА_9 олександрівною та адвокатом Пащенком Петром Миколайовичем було укладено договір про надання правничої допомоги № 216-07/20, за умовами якого клієнт доручає, а адвокат приймає на себе зобов`язання по здійсненню комплексу адвокатських послуг щодо захисту прав і законних інтересів клієнта в обсязі і на умовах, передбачених цим договором, але виключно в межах пункту 1.2 договору.

Пунктом 1.2. договору обумовлено, що сторони домовилися, що дія даного договору поширюється відносно надання адвокатських послуг щодо захисту інтересів клієнта в судах усіх інстанцій по веденню та представництва клієнта по справі за позовом ОСОБА_1 до Дев`ятої кадрової комісії з атестації прокурорів регіональних прокуратур Офісу Генерального прокурора, Офісу Генерального прокурора про визнання протиправним та скасування рішення, зобов`язання вчинити дії.

Відповідно до пункту 4.1 договору, за надання послуг відповідно до пункту 1.2 договору клієнт сплачує адвокату витрати на правничу допомогу, в тому числі гонорар за представництво в суді та іншу правничу допомогу пов`язану зі справою в розмірі не більше 30 000, 00 грн.

Оплата понесених судових витрат на професійну правничу допомогу, що надається відповідно до пунктів 1.2 та 4.1 договору, здійснюється за надану правничу допомогу погодинний розрахунок, обсяг та зміст якої сторони викладають в акті наданої правової (правничої) допомоги, що є невід`ємною частиною договору та міститиме детальний опис робіт (наданих послуг) виконаних адвокатом та здійснених ним витрат тощо (пункт 4.2 договору).

Сторони досягли згоди, що вартість 1 (однієї) години роботи адвоката становить 3 000, 00 грн. (пункт 4.3 договору).

Суд зазначає, що при визначенні суми компенсації витрат, понесених на правничу допомогу, до предмета доказування у питанні компенсації понесених у зв`язку з розглядом справи витрат на правничу допомогу необхідно досліджувати на підставі належних та допустимих доказів обсяг фактично наданих адвокатом послуг і виконаних робіт, кількість витраченого часу, розмір гонорару, співмірність послуг категоріям складності справи, витраченого адвокатом часу, об`єму наданих послуг, ціни позову та (або) значенню справи.

Відповідно до практики Європейського суду з прав людини, про що, зокрема, зазначено у рішеннях від 26.02.2015 у справі «Баришевський проти України», від 10.12.2009 у справі «Гімайдуліна і інших проти України», від 12.10.2006 у справі «Двойних проти України», від 30.03.2004 у справі «Меріт проти України», заявник має право на відшкодування судових та інших витрат лише у разі, якщо доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їх розмір обґрунтованим. Відтак, належним та допустимим доказом надання правової допомоги є детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом/розрахунок погодинної вартості правової допомоги, наданої у справі, який має бути передбачений договором про надання правової допомоги, та може міститися у акті приймання-передачі послуг за договором. Розрахунок платної правової допомоги повинен відображати вартість години за певний вид послуги та час витрачений на: участь у судових засіданнях; вчинення окремих процесуальних дій поза судовим засіданням; ознайомлення з матеріалами справи в суді тощо.

Аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду від 01.10.2018 у справі № 569/17904/17.

Крім того, у справі «East/West Alliance Limited проти України» Європейський суд з прав людини, оцінюючи вимогу заявника щодо здійснення компенсації витрат у розмірі 10 % від суми справедливої сатисфакції, виходив з того, що заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їхній розмір - обґрунтованим (рішення у справі «Ботацці проти Італії», заява № 34884/97, п. 30).

У пункті 269 рішення у цій справі Суд зазначив, що угода, за якою клієнт адвоката погоджується сплатити в якості гонорару певний відсоток від суми, яку присудить позивачу суд - у разі якщо така сума буде присуджена та внаслідок якої виникають зобов`язання виключно між адвокатом та його клієнтом, не може бути обов`язковою для Суду, який повинен оцінити рівень судових та інших витрат, що мають бути присуджені з урахуванням того, чи були такі витрати понесені фактично, але й також - чи була їх сума обґрунтованою.

Позивачем на підтвердження заявлених до стягнення витрат на професійну правничу допомогу у розмірі 30 000 грн. додано копію акта наданої правничої допомоги від 20.01.2021, копію квитанції до прибуткового касового ордера № 216 від 20.01.2021 на суму 30 000 грн., копію договору про надання правничої допомоги від 21.07.2020 № 216-07/20, копію ордера серії КС № 369429 від 25.07.2020.

Від відповідача Київської обласної прокуратури 04.02.2021 надійшли заперечення щодо заяви позивача про відшкодування витрат у розмірі 46 500 грн. на професійну правничу допомогу.

Свою незгоду з розміром заявлених до відшкодування витрат на професійну правничу допомогу відповідач обумовив їх не співмірністю та зазначив, що ця справа не є складною з урахуванням обсягу наданих послуг та виконаних робіт. Проте, з яких джерел відповідач дійшов висновку щодо суми витрат на професійну правничу допомогу саме у розмірі 46 500 грн. заперечення такої інформації не містять.

Разом з тим, суд приймає до уваги заперечення відповідача в частині того, що цей спір не є складним, а вартість заявлених до стягнення витрат не є співмірною з урахуванням обсягу наданих послуг та виконаних адвокатом робіт.

Дослідивши вищевказані документи, ураховуючи складність адміністративної справи та обсяг і зміст позовної заяви з доданими до неї документами, суд вважає, що позивачу за рахунок бюджетних асигнувань Офісу Генерального прокурора на рахунок позивача підлягають стягненню витрати на професійну правничу допомогу у розмірі 7000 грн.

Керуючись статтями 9, 14, 73-78, 90, 143, 242-246, 250, 255 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

в и р і ш и в:

Адміністративний позов ОСОБА_1 задовольнити частково.

Визнати протиправним та скасувати рішення Дев`ятої кадрової комісії з атестації прокурорів регіональних прокуратур Офісу Генерального прокурора №12/1 від 16 липня 2020 року про неуспішне проходження атестації прокурором відділу ювенальної юстиції прокуратури Київської області - ОСОБА_9 та визнати ОСОБА_1 такою, що успішно пройшла атестацію.

Зобов`язати Київську обласну прокуратуру вирішити питання переведення ОСОБА_1 на посаду рівнозначній посаді прокурора відділу ювенальної юстиції прокуратури Київської області.

В решті позовних вимог відмовити.

Стягнути на користь ОСОБА_1 (РНОКПП: НОМЕР_1 ; адреса: АДРЕСА_1 ) судовий збір у сумі 1000 грн. (одна тисяча гривень 00 коп) за рахунок бюджетних асигнувань Офісу генерального прокурора (код ЄДРПОУ: 00034051; адреса: 01011, м. Київ, вул. Різницька, 13/15).

Стягнути на користь ОСОБА_1 витрати на професійну правничу допомогу у сумі 7000 грн. (сім тисяч гривень 00 коп.) за рахунок бюджетних асигнувань Офісу генерального прокурора.

Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті апеляційного провадження чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду подається до Шостого апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

У разі оголошення судом лише вступної та резолютивної частини рішення, або розгляду справи в порядку письмового провадження, апеляційна скарга подається протягом тридцяти днів з дня складення повного тексту рішення.

Відповідно до підпункту 15.5 пункту 1 Розділу VII «Перехідні положення» Кодексу адміністративного судочинства України до початку функціонування Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи апеляційні скарги подаються учасниками справи до або через Київський окружний адміністративний суд.

Дата виготовлення повного тексту рішення - 22 лютого 2021 р.

Суддя Я.В. Горобцова

Горобцова Я.В.