Рішення № 95105444, 23.02.2021, Запорізький окружний адміністративний суд

ЗАПОРІЗЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

РІШЕННЯ

23 лютого 2021 року (о 16 год. 35 хв.)Справа № 280/9520/20 м.ЗапоріжжяЗапорізький окружний адміністративний суд у складі: головуючого судді Калашник Ю.В., розглянув за правилами спрощеного позовного провадження у письмовому провадженні адміністративну справу за позовною заявою ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , ІПН НОМЕР_1 ) до Апарату Верховної Ради України (01008, м.Київ, вул.Грушевського, 5; код ЄДРПОУ 20064120) про визнання дій протиправними та зобов`язання вчинити дії,

ВСТАНОВИВ:

28.12.2020 до ОСОБА_1 (далі – позивач) до Апарату Верховної Ради України (далі - відповідач), в якій просить суд:

визнати протиправними дії Апарату Верховної Ради України щодо відмови у виплаті компенсації за 116 календарних днів невикористаної щорічної основної відпустки;

зобов`язати Апарат Верховної Ради України нарахувати та виплатити компенсацію за 116 календарних днів невикористаної щорічної основної відпустки;

зобов`язати Апарат Верховної Ради України нарахувати та виплатити середній заробіток за весь час затримки розрахунку при звільненні по день фактичного розрахунку.

В обґрунтування позовних вимог позивач зазначає, що відповідачем протиправно не здійснено виплату грошової компенсації за всі невикористані позивачем дні щорічної відпустки. Як вбачається із довідки Керівника Апарату Верховної Ради України від 26.09.2019 № 20-26/2718 за ОСОБА_1 рахується 116 календарних днів невикористаної щорічної основної відпустки. На думку позивача твердження про те, що всі виплати помічникам-консультантам виплачуються у межах загального фонду, який встановлюється народному депутату України для оплати праці помічників-консультантів, є незаконними та такими, що порушують трудові права позивача та гарантії, визначені чинним законодавством. Просить задовольнити заявлені позовні вимоги.

Ухвалою суду від 04.01.2021 відкрито провадження у справі та призначено справу до розгляду за правилами спрощеного позовного провадження. Сторонам повідомлено про розгляд справи за правилами спрощеного позовного провадження без виклику учасників справи (у письмовому провадженні) у судовому засіданні 29.01.2021. Відповідачу запропоновано у 15-денний строк з дня отримання ухвали надати відзив на позовну заяву.

Відзив на позовну заяву відповідачем до суду не надано.

На підставі частини 6 статті 162 КАС України у разі ненадання відповідачем відзиву у встановлений судом строк без поважних причин суд вирішує справу за наявними матеріалами.

Згідно зі ст. 258 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України), суд розглядає справи за правилами спрощеного позовного провадження протягом розумного строку, але не більше шістдесяти днів із дня відкриття провадження у справі.

Відповідно до ч. 5 ст. 262 КАС України суд розглядає справу в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін за наявними у справі матеріалами, за відсутності клопотання будь-якої зі сторін про інше.

Згідно з ч. 4 ст. 243 КАС України, судове рішення, постановлене у письмовому провадженні, повинно бути складено у повному обсязі не пізніше закінчення встановлених цим Кодексом строків розгляду відповідної справи, заяви або клопотання.

Згідно з ч. 4 ст. 229 КАС України, у разі неявки у судове засідання всіх учасників справи або якщо відповідно до положень цього Кодексу розгляд справи здійснюється за відсутності учасників справи (у тому числі при розгляді справи в порядку письмового провадження), фіксування судового засідання за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснюється.

Таким чином, суд визнав за доцільне вирішити справу за наявними в ній матеріалами, в порядку письмового провадження.

Суд, оцінивши повідомлені обставини та наявні у справі докази у їх сукупності, встановив наявність достатніх підстав для прийняття законного та обґрунтованого рішення у справі.

Так, судом встановлено та матеріалами справи підтверджено, що у період часу з 15.10.2015 по 29.08.2019 ОСОБА_1 працювала помічником-консультантом народного депутата України VIII скликання ОСОБА_2 . У зв`язку із достроковим припиненням повноважень народного депутата 29.08.2019 ОСОБА_1 звільнена з займаної посади на підставі п. 2 ст. 36 КЗпП України.

Відповідно до листа Першого заступника Керівника Апарату Верховної Ради України Боднара П.О. №15/25-1577 (172306) від 27.09.2019, у зв`язку з відсутністю економії фонду оплати праці помічників-консультантів народного депутата України VIII скликання ОСОБА_2 , здійснити нарахування та виплату компенсації за невикористану відпустку позивачу не вбачається можливим. Підставою виплати помічнику-консультанту народного депутата України грошової компенсації за невикористану щорічну основну відпустку є звільнення 29.08.2019 позивача з вказаної посади.

Відповідно до Розпорядження Першого заступника Керівника Апарату Верховної Ради України № 1305-к від 27.08.2019, помічників-консультантів народних-депутатів України VIII скликання Верховної Ради України, повноваження яких достроково припинено, звільнити з займаних посад 29 серпня 2019 року у зв`язку з закінченням строку трудового договору (п. 2 ст. 36 КЗпП України) та провести виплату компенсації за невикористані щорічні основні та додаткові відпустки, згідно статті 19 Закону України «Про відпустки» у межах наявної економії фонду оплати праці помічників-консультантів народного депутата України, відповідно до ст. 34 Закону України «Про статус народного депутата України» згідно з додатком.

Згідно додатку до вказаного Розпорядження слідує, що позивачу, належить компенсація за невикористану відпустку в кількості 116 календарних днів.

Відповідно до листа Першого заступника Керівника Апарату Верховної Ради України Боднара П.О. №15/25-1577 (172306) від 27.09.2019, у зв`язку з відсутністю економії фонду оплати праці помічників-консультантів народного депутата України VIII скликання ОСОБА_2 , компенсація за невикористану відпустку позивачу не виплачувалася.

Довідкою Управління кадрів Апарату Верховної Ради України від 26.09.2019 №20-26/2718 встановлено, що кількість календарних днів невикористаної основної щорічної відпустки ОСОБА_1 за період роботи з 15.10.2015 по 29.08.2019 складає 116 календарних днів (а.с.5).

Вважаючи, що відповідач протиправно не виплатив грошову компенсацію за невикористану відпустку ОСОБА_1 , остання звернулась до суду із вказаним позовом.

Надаючи правову оцінку спірним правовідносинам, що виникли між сторонами, суд зазначає наступне.

Умови діяльності та особливості регулювання трудових відносин, оплата праці помічника-консультанта народного депутата України визначені статтею 34 Закону України «Про статус народного депутата України» і Положенням про помічника-консультанта народного депутата України, затвердженим Постановою Верховної Ради України від 13.10.1995 №379/95-ВР (далі - Положення).

Частиною 1 статті 34 Закону України «Про статус народного депутата України» передбачено, що народний депутат може мати до тридцяти одного помічника-консультанта, правовий статус і умови діяльності яких визначаються цим та іншими законами та прийнятим відповідно до них Положенням про помічника-консультанта народного депутата, яке затверджується Верховною Радою України.

Відповідно до частини 3 статті 34 Закону України «Про статус народного депутата України», помічники-консультанти народного депутата працюють за строковим трудовим договором на постійній основі чи за сумісництвом або на громадських засадах.

Помічники-консультанти народного депутата перебувають у штаті державних підприємств, установ, організацій або за заявою народного депутата прикріплюються для кадрового та фінансового обслуговування до виконавчих комітетів відповідного органу місцевого самоврядування, а у містах Києві та Севастополі до секретаріатів міських рад.

Помічники-консультанти народного депутата, які працюють у місті Києві за строковим трудовим договором на постійній основі, можуть прикріплюватися для кадрового та фінансового обслуговування до Апарату Верховної Ради України.

Помічник-консультант народного депутата звільняється з попереднього місця роботи в порядку переведення в зазначений у його заяві і поданні народного депутата строк.

Народний депутат самостійно визначає кількість помічників-консультантів, які працюють за строковим трудовим договором на постійній основі, за сумісництвом і на громадських засадах у межах загального фонду, який встановлюється йому для оплати праці помічників-консультантів Постановою Верховної Ради України; здійснює їх підбір, розподіляє обов`язки між ними та здійснює особисто розподіл місячного фонду заробітної плати помічників-консультантів.

Відповідно до частини 6 статті 34 «Про статус народного депутата України», у випадку звільнення помічника-консультанта народного депутата на підставі дострокового припинення повноважень народного депутата, відповідно до частини третьої статті 5 цього Закону помічнику-консультанту народного депутата, який працює за строковим трудовим договором на постійній основі, виплачується одноразова грошова допомога у розмірі його середньої місячної заробітної плати за рахунок бюджетних призначень на забезпечення діяльності Верховної Ради України.

Суд зазначає, що згідно з положеннями статей 21-49 Кодексу законів про працю України, трудовий договір - це угода між працівником і власником підприємства, установи, організації або уповноваженим ним органом, за якою працівник зобов`язується виконувати роботу, визначену цією угодою, з підляганням внутрішньому трудовому розпорядкові, а власник підприємства, установи, організації або уповноважений ним орган зобов`язується виплачувати працівникові заробітну плату і забезпечувати умови праці, необхідні для виконання роботи, передбачені законодавством про працю, колективним договором і угодою сторін. Трудовий договір може бути укладеним, на невизначений строк; на визначений строк, який встановлюється за погодженням сторін; на час виконання певної роботи. Строковий трудовий договір може укладатися на будь-який строк, визначений за погодженням сторін.

Пленум Верховного Суду України в постанові № 9 від 06.11.1992 роз`яснив, що договір вважається укладеним, якщо видано наказ про призначення та фактично допущено працівника до роботи.

Таким чином, строковий трудовий договір це угода, яка визначає взаємні права та обов`язки сторін, основна частина яких регулюється загальним законодавством про працю, інша частина спеціальним або колективним договором, угодою сторін. У трудовому договорі воля працівника відображається у формі його письмової заяви, а воля роботодавця у формі наказу чи розпорядження про зарахування такого працівника на посаду.

Згідно з частиною 7 статті 1.1 «Положення помічники-консультанти народного депутата України», які працюють у місті Києві за строковим трудовим договором на постійній основі, можуть прикріплюватися для кадрового та фінансового обслуговування до Апарату Верховної Ради України.

Частина 8 статті 1.1 Положення визначає, що помічник-консультант народного депутата України у своїй роботі керується Конституцією України, законодавством України, а також цим Положенням.

Згідно частиною 1 статті 4.1 Положення передбачає, що розмір загального фонду оплати праці помічників-консультантів народного депутата України встановлюється Верховною Радою України.

За правилами частини першої та третьої статті 4.4 Положення, помічнику-консультанту народного депутата України, який працює за строковим трудовим договором на постійній основі, надається щорічна основна оплачувана відпустка тривалістю 30 календарних днів, якщо законодавством не передбачено інше.

За наявності підстав помічнику-консультанту народного депутата України, який працює за строковим трудовим договором на постійній основі, надаються додаткові відпустки, передбачені статтею 4 Закону України «Про відпустки».

Щодо застосування норм Кодексу законів про працю України (далі - КЗпП України) та Закону України «Про відпустки», суд зазначає, що з правової позиції Конституційного Суду України, викладеної у рішенні від 07.05.2002 року № 8-рп/202 у справі за конституційним поданням Президента України щодо офіційного тлумачення положень частин другої, третьої статті 124 Конституції України (справа щодо підвідомчості актів про призначення або звільнення посадових осіб) правове регулювання Конституцією України (254к/96-ВР) та спеціальними законами України статусу, посадових осіб (частина перша статті 9 Закону України "Про державну службу" від 16 грудня 1993 року № 3723-XII) (3723-12) слідує, що за загальним правилом пріоритетними є норми спеціального законодавства, а трудове законодавство підлягає застосуванню у випадках, якщо нормами спеціального законодавства не врегульовані спірні правовідносини або коли про це йдеться у спеціальному законі.

За наведених обставин до правовідносин у сфері проходження патронатної служби і які стосуються виплати компенсації за невикористану відпустку помічнику-консультанту народного депутата України підлягають застосуванню відповідні норми КЗпП України та Закону України «Про відпустки».

Державні гарантії права на відпустки, умови, тривалість і порядок надання їх працівникам для відновлення працездатності, зміцнення здоров`я, а також для виховання дітей, задоволення власних життєво важливих потреб та інтересів, всебічного розвитку особи визначені Законом України «Про відпустки» від 15.11.1996 № 504/96-ВР (далі-Закон №504/96-ВР).

Згідно із частиною 3 статті 2 Закону № 504/96-ВР право на відпустки забезпечується: гарантованим наданням відпустки визначеної тривалості із збереженням на її період місця роботи (посади), заробітної плати (допомоги) у випадках, передбачених цим Законом; забороною заміни відпустки грошовою компенсацією, крім випадків, передбачених статтею 24 цього Закону.

Відповідно до частини 1 статті 24 Закону № 504/96-ВР, у разі звільнення працівника йому виплачується грошова компенсація за всі не використані ним дні щорічної відпустки, а також додаткової відпустки працівникам, які мають дітей або повнолітню дитину - інваліда з дитинства підгрупи А I групи.

За бажанням працівника частина щорічної відпустки замінюється грошовою компенсацією. При цьому, тривалість наданої працівникові щорічної та додаткових відпусток не повинна бути менше ніж 24 календарних дні (частина 1 статті 24 Закону №504/96-ВР).

Положення частини 1 та 4 статті 24 Закону № 504/96-ВР кореспондуються із положеннями частин 1 та 4 статті 83 КЗпП України.

Статтею 3 Закону № 504/96-ВР передбачено, що за бажанням працівника у разі його звільнення (крім звільнення за порушення трудової дисципліни) йому має бути надано невикористану відпустку з наступним звільненням. Датою звільнення в цьому разі є останній день відпустки. У разі звільнення працівника у зв`язку із закінченням строку трудового договору невикористана відпустка може за його бажанням надаватися й тоді, коли час відпустки повністю або частково перевищує строк трудового договору. У цьому випадку, чинність трудового договору продовжується до закінчення відпустки.

Аналіз наведених вище норм Закону № 504/96-ВР та КЗпП України дає підстави для висновку про те, що виплата роботодавцем грошової компенсації за невикористану щорічну основну відпустку при звільненні з роботи не може ставитись в залежність від наявності фонду оплати праці та є однією із основних державних соціальних гарантій працівників, закріпленою на законодавчому рівні.

Отже, як вбачається з вищенаведених положень, підставою виплати помічнику-консультанту народного депутата України грошової компенсації за невикористану щорічну основну відпустку, є звільнення особи з вказаної посади.

Окрім того, суд зазначає, що згідно з підпунктами 1 та 2 пункту 10 Положення про Апарат Верховної Ради України, затвердженого розпорядженням Голови Верховної Ради України від 25 серпня 2011 року № 769, Апарат Верховної Ради України забезпечує фінансування діяльності Верховної Ради України та її Апарату відповідно до видатків, передбачених кошторисом витрат на реалізацію повноважень Верховної Ради України; здійснює в межах наявних коштів матеріально-технічне забезпечення діяльності Верховної Ради України.

Отже, зазначене дає підстави вважати, що всі виплати, які виникають з трудових правовідносин, в тому числі й матеріальна допомога на оздоровлення та грошова компенсація за невикористані дні щорічної та додаткової відпустки, здійснюються Апаратом Верховної Ради з загального фонду оплати праці помічників - консультантів народного депутата України, розмір якого щорічно встановлюється Верховною Радою України.

Посилання відповідача у своєму листі № 15/25-1577 (172306 від 27.09.2019) про те, що у нього відсутній обов`язок виплати компенсації, оскільки всі виплати здійснюються особисто народним депутатом України в межах місячного фонду заробітної плати його помічників - консультантів не відповідає вимогам закону.

Частина шоста статті 34 Закону України «Про статус народного депутата України» не покладає такого обов`язку на народного депутата.

Видатки з виплати компенсації за невикористану основну відпустку при звільненні з посади помічника-консультанта народного депутата України, має нести Апарат Верховної Ради України у межах кошторису витрат на реалізацію повноважень Верховної Ради України.

При цьому, відсутність бюджетних призначень на оплату праці не може бути підставою для невиконання вимог закону.

Враховуючи положення Закону України «Про статус народного депутата України» та встановлені обставини справи, суд приходить до висновку, що ОСОБА_1 перебувала у трудових відносинах саме з Апаратом Верховної Ради України, а не з народним депутатом України ОСОБА_2 .

Відповідно до довідки від 26.09.2019 № 20-26/2718, кількість календарних днів невикористаної основної щорічної відпустки ОСОБА_1 за період роботи з 15.10.2015 по 29.08.2019 складає 116 календарних днів.

Таким чином, невикористані позивачем дні основної щорічної відпустки підлягають компенсації.

Також, суд зазначає, що пунктом 23 Постанови Пленуму Верховного суду України «Про практику застосування судами законодавства про оплату праці» від 24 грудня 1999 року №13 передбачено, що розглядаючи спори про виплату грошової компенсації за невикористану відпустку, судам необхідно виходити з того, що згідно зі статтею 83 Кодексу законів про працю України вона може бути стягнена на вимогу працівника за всі дні невикористаної ним основної й додаткової щорічної відпустки та додаткової відпустки для працівників, які мають дітей (стаття 182-1 Кодексу законів про працю України), тільки в разі звільнення його з роботи.

Суд звертає увагу, що нормами Закону України «Про статус народного депутата України» визначено право народного депутата визначати порядок виплат і розмір заробітної плати помічників-консультантів, проте, не надано права позбавляти їх соціальних гарантій, що встановлені законом.

Отже, суд зазначає, що чинним законодавством не передбачено обмеження у виплаті компенсації за невикористану відпустку у зв`язку із відсутністю економії фонду оплати праці помічників-консультантів народного депутата України або отримання згоди народного депутата України.

Аналогічний правовий висновок викладено в ухвалі Вищого адміністративного суду України від 14.06.2016 у справі № 826/23419/15 (К/800/5905/16).

Таким чином, суд прийшов до висновку, що відповідач безпідставно не виплатив позивачу при звільненні компенсацію за невикористану основну відпустку.

Щодо заявленої позовної вимоги стосовно нарахування та виплати середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні по день фактичного розрахунку, суд зазначає наступне.

Статтею 47 КЗпП України, встановлено обов`язок власника або уповноваженого ним органу провести розрахунок з працівником і видати йому трудову книжку. Власник або уповноважений ним орган зобов`язаний в день звільнення видати працівникові належно оформлену трудову книжку і провести з ним розрахунок у строки, зазначені в ст. 116 цього Кодексу.

Згідно із статтею 116 КЗпП України, при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення. Якщо працівник в день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред`явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. Про нараховані суми, належні працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган повинен письмово повідомити працівника перед виплатою зазначених сум.

Відповідно до частини 1 статті 117 КЗпП України, в разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку.

Відповідно до ч. 1ст. 94 КЗпП України, заробітна плата - це винагорода, обчислена, як правило, у грошовому виразі, яку власник або уповноважений ним орган виплачує працівникові за виконану ним роботу.

Положеннями статті 2 Закону України «Про оплату праці» передбачено, що основною заробітною платою є винагорода за виконану роботу відповідно до встановлених норм праці (норми часу, виробітку, обслуговування, посадові обов`язки). Вона встановлюється у вигляді тарифних ставок (окладів) і відрядних розцінок для робітників та посадових окладів для службовців. Додаткова заробітна плата - винагорода за працю понад установлені норми, за трудові успіхи та винахідливість і за особливі умови праці. Вона включає доплати, надбавки, гарантійні і компенсаційні виплати, передбачені чинним законодавством; премії, пов`язані з виконанням виробничих завдань і функцій.

Тобто, слід констатувати, що оскільки компенсація за невикористану щорічну основну відпустку передбачена чинним законодавством, то дана виплата відноситься до складової додаткової заробітної плати, виплату якої власник або уповноважений ним орган повинен здійснити при звільненні працівника в день його звільнення.

Згідно з пунктом 1 розділу І Положення про Апарат Верховної Ради України, затвердженого Розпорядженням Голови Верховної Ради України від 25.08.2011 №769, Апарат Верховної Ради України є постійно діючим органом, який здійснює правове, наукове, організаційне, документальне, інформаційне, експертно-аналітичне, фінансове і матеріально-технічне забезпечення діяльності Верховної Ради України, її органів та народних депутатів України.

У свою чергу п.п. 23 п. 7 розділу II цього Положення передбачено, що у сфері організаційного забезпечення діяльності Верховної Ради України Апарат організовує та здійснює роботу з кадрового обслуговування працівників Апарату, народних депутатів України і помічників-консультантів народних депутатів України.

Як вже встановлено судом, відповідно до Розпорядження про звільнення позивача, позивачеві на день звільнення підлягала компенсація за невикористану відпустку за 116 календарних днів, яка не була виплачена в зв`язку з економією фонду оплати праці помічників-консультантів.

Таким чином, враховуючи невиплату відповідачем позивачу компенсації за невикористану відпустку в день її звільнення за наявності законних підстав для здійснення такої виплати, та, як наслідок, непроведення повного розрахунку під час звільнення, чим порушено майнові права та інтереси позивача на отримання коштів, суд, погоджуючись з доводами позивача, дійшов висновку про обґрунтованість позову в цій частині та наявність підстав для його задоволення - зобов`язання відповідача виплатити ОСОБА_1 середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку.

Таким чином, суд приходить до висновку про необхідність визнати протиправними дій Апарату Верховної Ради України щодо відмови у невиплаті при звільненні ОСОБА_1 грошової компенсації за 116 календарних днів невикористаної щорічної основної відпустки та зобов`язати відповідача нарахувати та виплатити грошову компенсацію за невикористані дні щорічної відпустки разом із середнім заробітком за весь час затримки по день фактичного розрахунку.

Згідно з частиною першою статті 77 КАС України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.

Відповідно до частини другої статті 77 КАС України, в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

Отже, позовні вимоги підлягають задоволенню в повному обсязі.

Суд вирішує питання щодо судових витрат у рішенні, постанові або ухвалі (ч.1 ст.143 КАС України). Питання про розподіл судових витрат зі сплати судового збору відповідно до вимог ст. 139 КАС України судом не вирішується, оскільки позивач згідно з п.1 ч.1 ст.5 Закону України «Про судовий збір» від сплати судового збору звільнена.

Керуючись ст.ст. 2, 5, 9, 72, 77, 139, 241, 243-246, 255 КАС України, суд –

ВИРІШИВ:

Позовні вимоги ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , ІПН НОМЕР_1 ) до Апарату Верховної Ради України (01008, м.Київ, вул.Грушевського, 5; код ЄДРПОУ 20064120) про визнання дій протиправними та зобов`язання вчинити дії, - задовольнити.

Визнати протиправними дії Апарату Верховної ради України щодо відмови у виплаті ОСОБА_1 грошової компенсації за невикористані 116 днів щорічної основної відпустки.

Зобов`язати Апарат Верховної Ради України нарахувати та виплатити ОСОБА_1 грошову компенсацію за невикористані 116 календарних днів щорічної основної відпустки.

Зобов`язати Апарат Верховної Ради України нарахувати та виплатити ОСОБА_1 середній заробіток за весь час затримки виплати грошової компенсації за невикористані дні щорічної основної відпустки по день фактичного розрахунку.

Розподіл судових витрат не здійснюється.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Рішення суду може бути оскаржено в апеляційному порядку до Третього апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів з дня його (її) проголошення, а якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або розгляду справи в порядку письмового провадження, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Рішення у повному обсязі складено та підписано 23.02.2021.

Суддя Ю.В. Калашник