Рішення № 95105372, 11.02.2021, Закарпатський окружний адміністративний суд

ЗАКАРПАТСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

Р І Ш Е Н Н Я

і м е н е м У к р а ї н и

11 лютого 2021 року м. Ужгород№ 260/2754/20 Закарпатський окружний адміністративний суд у складі:

головуючого судді Скраль Т.В.

при секретарі Шестак Н.В.,

за участю сторін:

позивач: ОСОБА_1 – у судове засідання не з`явився;

представник позивача: Лучинець Олександр Вацлавович;

відповідач: Державна міграційна служба України – представник ОСОБА_2 -Леся Євгенівна,

розглянувши у відкритому судовому засіданні справу ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 ) до Державної міграційної служби України (01024, м. Київ, вул. Володимирська, буд. 9, код ЄДРПОУ 37508470) про визнання рішення протиправним та зобов`язання вчинити певні дії, -

ВСТАНОВИВ:

У відповідності до статті 243 частини 3 КАС України 11 лютого 2021 року проголошено вступну та резолютивну частини рішення. Рішення у повному обсязі складено 22 лютого 2021 року.

17 серпня 2020 року ОСОБА_1 звернувся до Закарпатського окружного адміністративного суду з позовною заявою до Державної міграційної служби України, якою просить: 1) визнати неправомірним та скасувати рішення Державної міграційної служби України про відмову у визнанні ОСОБА_1 біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту; 2) зобов`язати Державну міграційну службу України повторно розглянути заяву ОСОБА_1 про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту.

11 вересня 2020 року ухвалою Закарпатського окружного адміністративного суду було відкрито провадження в даній адміністративній справі.

12 січня 2021 року ухвалою суду закрито підготовче провадження та призначено справу до судового розгляду по суті.

1. Позиції сторін.

Позивач свої позовні вимоги аргументував тим, що рішення Державної міграційної служби України є необґрунтованим і незаконним. Зазначає, що він є громадянин Сирії, вимушено залишив країну свого походження, а саме Сирію через загрозливу ситуацію життю та здоров`ю, а саме військові дії, які тривають на території країни. Він не може повернутись до Сирії також через те, що осіб чоловічої статі примусово залучають до військових дій та служби в армії, змішують вбивати мирних людей проти волі та на вимогу офіцерів. Військові офіцери наносять візити до будинків сімей, де живуть молоді хлопці його віку, з метою примусово йти на війну і вбивати мирне населення. Маючи обґрунтовані побоювання переслідування з боку військових в Сирії він змушений був втікати з рідної країни, щоб уникнути переслідування, з метою збереження свого життя від існуючої небезпеки. Не малозначимим, і найбільш важливим при розгляді його справи є той факт, що він є курдом і саме вони зазнають особливих утисків у країні Сирія. В нього є обґрунтовані причини, побоювання бути заарештованим і поміщеним у в`язницю, або бути вбитим.

13 жовтня 2021 року представником відповідача до суду подано відзив на позовну заяву, де проти задоволення позову заперечують, (а.с. 34-37). В обґрунтування якого вказано, що у заяві про надання статусу біженця чи особи, яка потребує додаткового захисту заявник повинен довести достовірність своїх тверджень і точність фактів, на яких ґрунтується його заява. Заявник повинен переконати посадову особу органу міграційної служби в правдивості своїх фактичних тверджень. Позивач не надав до органу міграційної служби жодних документів, які посвідчували особу. Факт тривалого зволікання із зверненням за міжнародним захистом ставить під сумнів реальність загрози життю позивача або його дітей та вказує на те, що дане звернення до ГУ ДМС України в Закарпатській області із заявою про набуття міжнародного захисту після затримання позивача прикордонною службою обумовлено лише потребою легалізації на території України. Зокрема, встановлено, що вищевказаний громадянин Сирії прибув в Україну не у зв`язку із побоюваннями стати жертвою переслідування за ознаками раси, віросповідання, національності, громадянства (підданства), належності до певної соціальної групи або політичних переконань, застосування стосовно нього смертної кари або виконання вироку про смертну кару чи тортур, нелюдського або такого, що принижує гідність, поводження чи покарання, а через бажання отримати матеріальні блага та гарантії соціального захисту країн Європейського Союзу. Під час слідування до однієї з країн ЄС (Угорщина), ОСОБА_1 протягом місяця перебував на території безпечної країни (Туреччина), де мав змогу звернутися до міграційного органу зазначеної іноземної держави з метою отримання статусу біженця. На основі всебічного вивчення матеріалів справи, інформації по країні (Сирія), співбесід по уточненню викладених позивачем фактів, можна зазначити наступне: позивач (з його слів) не надав достовірних чи правдоподібних фактів щодо приналежності до країни походження і постійного проживання ОСОБА_3 . Обов`язок доказу реалізовується заявником у формі надання правдивих фактів, що стосуються його заяви, щоб на підставі них фактів могло бути прийняте відповідне рішення. Проте у зв`язку із особливостями ситуації біженців, посадова особа розглядає обов`язок підтверджувати чи оцінювати всі факти, які стосуються справи. Це досягається у найбільшій мірі тим, що посадова особа, яка володіє об`єктивною інформацією щодо відповідної країни походження та питань загальновідомого характеру, адекватно перевіряє допустимі факти, які можуть бути обґрунтовані в процесі надання заявником інформації. Слід зазначити, що органом міграційної служби здійснено аналіз відповідності заяви вимогам п.1 ч. 1 статті 1 Закону України «Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту ». Таким чином, позивач не навів жодної аргументації своїм побоюванням у разі повернення на батьківщину, які б ґрунтувалися на реальних подіях, або інших доказів того, що побоювання є обґрунтованими.

11 січня 2021 року представником позивача подано відповідь на відзив, де вказує, що у Висновку про оформлення документів ГУДМСУ в Закарпатській області не ставило під сумнів обставини на які посилався позивач, як очевидно необґрунтовані і не відмовив в оформленні документів, хоча така можливість передбачена ч. б ст. 8 Закону України «Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту». Із позивачем, відповідно до процедури розгляду заяв, проведено тільки одну співбесіду 21.02.2020р. на стадії попереднього розгляду заяви, після чого було прийнято рішення про оформлення документів. Далі, без проведення додаткових співбесід, той же самий регіональний підрозділ ДМСУ, складає висновок про відмову у визнанні біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, який відповідач підтримує. З Висновку про відмову є очевидним, що відповідача ставить перед собою тільки два запитання: Чи заявник є громадянином Сирії та уродженцем села Джерник, район Камишли, провінція Хасеке та чи міг заявник піддатися переслідуванню через курдське походження. Однак, взагалі не ставить для дослідження саме важливе запитання - Чи загрожує небезпека заявнику у разі повернення до Сирії? У Висновку про відмову відповідач вже ставить під сумнів, що місцем народження позивача є село Джерник район Камишли провінції Хасеке та громадянської належності Сирійська Арабська Республіка і не вважає це правдоподібним, та зазначає, що сирійське громадянство залишилося недоведеним. Слід звернути увагу суду, що відповідачем не досліджено і не застосовано жодного релевантного джерела щодо інформації по країні походження при аналізі підстав для отримання позивачем захисту в Україні, а також щодо наявності або відсутності обґрунтованих побоювань позивача зазнати переслідування та бути підданому нелюдському чи такому, що принижує гідність, поводженню або покаранню в порушення ст. З Європейської конвенції про захист прав людини та основоположних свобод, через постійний військовий конфлікт, що триває вже майже одинадцять років у Сирії, а також через ескалацію конфлікту між курдськими загонами народної самооборони та Туреччиною, що спричинило військові дії Туреччини на території Сирії де проживають курди, і зокрема позивач. Разом з тим, є абсолютно логічним, що курд не може звертатися за захистом в Туреччині, оскільки у влади Туреччини упереджене ставлення до курдів взагалі, а тим більше до курдів із Сирії. Підтвердженням тому є загальнодоступна інформація щодо проведення військових операцій Турецьких військ проти курдських загонів народної самооборони. Відповідач повинен був дослідити загрозу для позивача переслідування у майбутньому з урахування обставин, що мали місце до виїзду із Сирії, під час перебування в Україні і у майбутньому.

Під час розгляду справи по суті уповноважений представник позов підтримав повністю, просив суд його задовольнити з мотивів, що у ньому наведені.

Представник відповідача в судовому засіданні, проти задоволення позову заперечила та просила суд відмовити в задоволенні позову в повному обсязі.

2. Обставини, встановлені судом

Судом встановлено, що, 11 лютого 2020 року, ОСОБА_1 , звернувся до відповідача із заявою – анкетою про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту № 4, (а.с. 54-55).

Дослідивши подану анкету особи, яка звернулася із заявою про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту від 11 лютого 2020 року (особова справа № 2020UZ0004), судом встановлено, що ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , є громадянином Сирії, уродженцем с. Джерник, р-н Ель-Малікія, область Хасеке. За національністю курд, за віросповіданням іслам/шиїт. За сімейним станом неодружений.

21 лютого 2020 року, працівником ГУ ДМС України в Закарпатській області проведено співбесіду з ОСОБА_1 .

За наслідками проведеної співбесіди, складено протокол співбесіди, в якому встановлено, що ОСОБА_1 , народився ІНФОРМАЦІЯ_2 . Народився в м. Камишли Джерник, однак документів, які посвідчують особу у нього відсутні. Зазначає, що був у нього папір, який підтверджує громадянство, але коли вони перетинали кордон він кинув його в сумку, яку він викинув на кордоні. Цей документ був на арабській мові, а він не знає читати, тому і не знає, що це за документ. Навчався три роки, а потім батько його забрав, щоб він допомагав доглядати худобу. Має батька ОСОБА_4 ( 46 років), мати ОСОБА_5 ( 45 років), сестру ОСОБА_6 (приблизно 14 або 15 років), брат ОСОБА_7 (приблизно 9 чи 10 років), які проживають півтори роки в таборі для біженців в Туреччині, який розміщений між ОСОБА_8 та ОСОБА_9 . Не пішов з батьками, оскільки йому не подобається Туреччина. Сирію вирішив покинути, оскільки не було спокійного життя, мав страх та отримав пропозицію від дядька працювати у нього у Франції. У ОСОБА_10 перебував 25 днів, а потім до України добирався на кораблі. Зазначив, що дядько сказав, що сам вирішить питання щодо ідентифікації його як курда із Сирії, найме адвокатів, (а.с. 82-85).

02 березня 2020 року Головним управлінням ДМС України в Закарпатській області, складено висновок щодо прийняття рішення про оформлення документів для вирішення питання щодо визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту.

У висновку зазначено, що за результатом аналізу суб`єктивних і об`єктивних елементів заяви, можна дійти висновку, що невід`ємне право заявника на життя, свободу і/чи безпеку може бути порушене, якщо він повернеться до Сирії. В даному випадку громадянина Сирії ОСОБА_1 можна віднести до осіб, яким загрожує серйозна особиста загроза життю внаслідок загальнопоширеного насильства в ситуації внутрішнього збройного конфлікту не міжнародного характеру. Враховуючи викладене вважають доцільним прийняти рішення про оформлення документів для вирішення питання щодо визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту щодо громадянина Сирії ОСОБА_1 , (а.с. 88-90).

02 березня 2020 року ГУ ДМС України в Закарпатській області, видало наказ № 19 «Про оформлення документів для вирішення питання щодо визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту», відповідно до статті 8 Закону України «Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту», яким наказано приступити до оформлення документів громадянину Сиріїської Арабської Республіки, ОСОБА_1 для вирішення питання щодо визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, (а.с. 91).

21 травня 2020 року Управлінням СБУ України в Закарпатській області надано відповідь стосовно громадянина Сиріїської Арабської Республіки ОСОБА_1 , де зазначили, що з урахуванням невідповідності задекларованому наміру отримати статус біженця, нелегального потрапляння на територію України, перебування на території іншої безпечної країни, незаконного знаходження в Україні протягом 1 місяця, розгляду території нашої держави як транзитної та спроби нелегального потрапляння до Угорщини, Управління СБУ в Закарпатській області вбачає за доцільне відмовити громадянину Сирійської Арабської Республіки ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_3 у визнанні його біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, (а.с. 98-99).

28 травня 2020 року ГУ ДМС у Закарпатській області сформувало висновок про відмову у визнанні біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту громадянину Сиріїської Арабської Республіки ОСОБА_1 , (а.с. 107 – 116), оскільки умови, передбачені пунктами 1 чи 13 частини першої статті 1 Закону України «Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту», відсутні.

24 липня 2020 року Державна міграційна служба України прийняла рішення про відмову у визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту № 307-20, (а.с. 117).

03 серпня 2020 року ГУ ДМС у Закарпатській області направлено позивачу повідомлення про відмову у визнанні біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту № 4.4/16 на підставі рішення Державної міграційної служба України від 24 липня 2020 року № 307-20, (а.с. 118).

Не погоджуючись із зазначеним рішенням, позивач звернувся до суду із вказаним позовом.

3. Мотиви суду та норми права, застосовані судом

Частиною другою статті 19 Конституції України обумовлено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Порядок регулювання суспільних відносин у сфері визнання особи біженцем, особою, яка потребує додаткового або тимчасового захисту, втрати та позбавлення цього статусу, встановлення правового статусу біженців та осіб, які потребують додаткового захисту і яким надано тимчасовий захист в Україні, визначено Законом України «Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту».

Згідно з пунктом 1 частини першої статті 1 Закону України «Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту» (надалі по тексту - Закон), біженець - це особа, яка не є громадянином України і внаслідок обґрунтованих побоювань стати жертвою переслідувань за ознаками раси, віросповідання, національності, громадянства (підданства), належності до певної соціальної групи або політичних переконань перебуває за межами країни своєї громадянської належності та не може користуватися захистом цієї країни або не бажає користуватися цим захистом внаслідок таких побоювань, або, не маючи громадянства (підданства) і перебуваючи за межами країни свого попереднього постійного проживання, не може чи не бажає повернутися до неї внаслідок зазначених побоювань.

Відповідно до пункту 4 частини першої статті 1 Закону додатковий захист - це форма захисту, що надається в Україні на індивідуальній основі іноземцям та особам без громадянства, які прибули в Україну або перебувають в Україні і не можуть або не бажають повернутися в країну громадянської належності або країну попереднього постійного проживання внаслідок обставин, які загрожують їх життю, безпеці чи свободі.

Пунктом 13 статті 1 Закону встановлено, що особа, яка потребує додаткового захисту, - особа, яка не є біженцем відповідно до Конвенції про статус біженців 1951 року і Протоколу щодо статусу біженців 1967 року та цього Закону, але потребує захисту, оскільки така особа змушена була прибути в Україну або залишитися в Україні внаслідок загрози її життю, безпеці чи свободі в країні походження через побоювання застосування щодо неї смертної кари або виконання вироку про смертну кару чи тортур, нелюдського або такого, що принижує гідність, поводження чи покарання або загальнопоширеного насильства в ситуаціях міжнародного або внутрішнього збройного конфлікту чи систематичного порушення прав людини і не може чи не бажає повернутися до такої країни внаслідок зазначених побоювань.

Згідно з частинами першою і другою статті 5 Закону особа, яка з наміром бути визнаною біженцем в Україні або особою, яка потребує додаткового захисту, перетнула державний кордон України в порядку, встановленому законодавством України, повинна протягом п`яти робочих днів звернутися до центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту, із заявою про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту.

Особа, яка з наміром бути визнаною біженцем в Україні або особою, яка потребує додаткового захисту, під час в`їзду в Україну незаконно перетнула державний кордон України, повинна без зволікань звернутися до центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту, із заявою про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту.

У разі якщо така особа під час незаконного перетинання державного кордону України звернулася із зазначеною заявою до посадової особи Державної прикордонної служби України, вона зобов`язана надати цій посадовій особі пояснення про причини незаконного перетинання державного кордону України. У разі відсутності у такої особи документів, що посвідчують її особу, або якщо такі документи є фальшивими, вона повинна повідомити в поясненні про цю обставину, а також викласти причини зазначених обставин. Під час надання пояснень особою, яка не володіє українською або російською мовами, орган Державної прикордонної служби України повинен забезпечити перекладача з мови, якою така особа може спілкуватися. Після надання пояснень особа, яка звернулася із заявою про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, повинна бути протягом 24 годин передана посадовими особами Державної прикордонної служби України представнику центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту.

Відповідно до частини четвертої статті 5 Закону особа, зазначена в частині другій цієї статті, не несе відповідальності за незаконне перетинання державного кордону України, якщо вона без зволікань звернулася із заявою про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту. Така особа не несе відповідальності за порушення правил перебування в Україні, якщо вона перебуває на території України протягом часу, необхідного для подання заяви про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту.

Відповідно до частини шостої статті 5 Закону центральний орган виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту, може прийняти рішення про відмову в прийнятті заяви про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, в разі, якщо заявник видає себе за іншу особу або якщо заявнику раніше було відмовлено у визнанні біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, за відсутності умов, передбачених пунктами 1 чи 13 частини першої статті 1 цього Закону, якщо зазначені умови не змінилися.

Умови, за яких особа не визнається біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, наведені у статті 6 Закону України «Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту».

Так, за змістом частини першої статті 6 Закону не може бути визнана біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, особа, стосовно якої встановлено, що умови, передбачені пунктами 1 чи 13 частини першої статті 1 цього Закону, відсутні.

Згідно з Конвенцією про статус біженців 1951 року і Протоколом 1967 року поняття "біженець" включає в себе чотири основні підстави, за наявності яких особі може бути надано статус біженця. Такими підставами є:

1) знаходження особи за межами країни своєї національної належності або, якщо особа не має визначеного громадянства, за межами країни свого колишнього місця проживання;

2) наявність обґрунтованих побоювань стати жертвою переслідувань;

3) побоювання стати жертвою переслідування повинно бути пов`язане з ознаками, які вказані в Конвенції про статус біженців, а саме: а) расової належності; б) релігії; в) національності (громадянства); г) належності до певної соціальної групи; д) політичних поглядів;

4) неможливістю або небажанням особи користуватися захистом країни походження внаслідок таких побоювань.

Особа, котра звертається із клопотанням про надання статусу біженця в Україні, має обґрунтовано довести, що саме вона є жертвою переслідувань за ознаками раси, віросповідання, національності, громадянства, належності до певної соціальної групи або політичних переконань.

Необхідність доказування наявності умов для надання статусу біженця додатково підтверджується міжнародно-правовими документами.

Так, згідно із Конвенцією про статус біженців 1951 року та статтею 1 Закону № 3671-VI поняття біженець включає чотири основні підстави, за наявності яких особі може бути наданий статус біженця:

знаходження особи за межами країни своєї національної належності або, якщо особа не має визначеного громадянства - за межами країни свого колишнього місця проживання;

неможливість або побоювання користуватись захистом країни походження;

наявність цілком обґрунтованих побоювань стати жертвою переслідувань;

побоювання стати жертвою переслідувань повинно бути пов`язано з причинами, які вказані в Конвенції про статус біженців 1951 року, а саме расова належність, релігія, національність (громадянство), належність до певної соціальної групи, політичні погляди.

Законом України від 21 жовтня 1999 року ратифіковано Угоду між Урядом України та Управлінням Верховного Комісара ООН у справах біженців та Протокол про доповнення пункту 2 статті 4 Угоди між Урядом України та Управлінням Верховного Комісара ООН у справах біженців. Управлінням Верховного комісара ООН у справах біженців ухвалено Керівництво з процедур і критеріїв з визначення статусу біженця, відповідно до Конвенції 1951 року та Протоколу 1967 року (Женева, 1992 рік). Зазначене Керівництво встановлює критерії оцінки при здійсненні процедур розгляду заяви особи щодо надання їй статусу біженця.

Відповідно до вимог пунктів 45, 66 Керівництва з процедур і критеріїв з визначення статусу біженця Управління Верховного комісаріату ООН у справах біженців особа, яка клопоче про отримання статусу біженця, повинна вказати переконливу причину, чому вона особисто побоюється стати жертвою переслідування. Для того, щоб вважатись біженцем, особа повинна надати свідоцтва повністю обґрунтованих побоювань стати жертвою переслідувань за конвенційними ознаками.

Обґрунтоване побоювання стати жертвою переслідувань є визначальним у переліку критеріїв щодо визначення біженця.

При цьому, суд зазначає, що побоювання стати жертвою переслідувань складається із суб`єктивної та об`єктивної сторін.

Суб`єктивна сторона полягає у наявності в особи побоювання. Побоювання є оціночним судженням, яке свідчить про психологічну оцінку особою ситуації, що склалась навколо неї. Саме під впливом цієї суб`єктивної оцінки особа вирішила покинути країну і стала біженцем.

Об`єктивна сторона пов`язана з наявністю обґрунтованого побоювання переслідування і означає наявність фактичних доказів того, що ці побоювання є реальними. Факти обґрунтованості побоювань переслідування (загальну інформацію в країні походження біженця) можуть отримуватись від біженця, та незалежно від нього – з різних достовірних джерел інформації, наприклад, з публікацій у засобах масової інформації, з повідомлень національних чи міжнародних неурядових правозахисних організацій, із звітів Міністерства закордонних справ тощо.

Згідно з пунктом 195 Керівництва з процедур і критеріїв з визначення статусу біженця Управління Верховного Комісара ООН у справах біженців (згідно з Конвенцією про статус біженців 1951 року та Протоколом щодо статусу біженців 1967 року) у кожному окремому випадку всі необхідні факти повинні бути надані в першу чергу самим заявником, і тільки після цього особа, уповноважена здійснювати процедуру надання статусу біженця (перевіряючий), повинна оцінити всі твердження і достовірність переконань заявника.

Відповідно до абзацу 5 статті 6 Закону № 3671-VI не може бути визнана біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту особа, стосовно якої встановлено, що умови, передбачені пунктами 1 чи 13 частини першої статті 1 цього Закону, відсутні.

Приписами частини 7 статті 7 Закону № 3671-VI встановлено, що до заяви про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, додаються документи, що посвідчують особу заявника, а також документи та матеріали, що можуть бути доказом наявності умов для визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту. У разі якщо у заявника відсутні документи, що посвідчують його особу, або такі документи є фальшивими, він повинен повідомити про цю обставину в заяві про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, а також викласти причини виникнення зазначених обставин.

Практичні рекомендації “Судовий захист біженців і осіб, що прибули в Україну в пошуках притулку”, видані 2000 року за допомогою Представництва УВКБ ООН по справах біженців в Україні і Центру досліджень проблем міграції, визначають: при зверненні до органу міграційної служби за наданням статусу біженця в Україні, як доказ необхідно пред`явити документи або їх копії, що підтверджують обґрунтованість побоювань стати жертвою переслідувань за ознаками раси, віросповідання, національності, громадянства, належності до певної соціальної групи або політичних переконань. Підтвердженням фактів стати жертвою переслідувань можуть бути документи офіційних органів влади, суду, прокуратури, державної безпеки про залучення до відповідальності в країні цивільної належності або держави постійного місця проживання.

Таким чином, на переконання суду, особа, яка шукає статусу біженця має довести, що її подальше перебування у країні походження або повернення до неї реально загрожує її життю та свободі і така ситуація склалася внаслідок її переслідування за ознакою раси, віросповідання, національності, громадянства, належності до певної соціальної групи або політичних переконань.

Окрім того, Директива Ради Європейського Союзу “Щодо мінімальних стандартів для кваліфікації громадян третіх країн та осіб без громадянства як біженців або як осіб, що потребують міжнародного захисту” за іншими причинами, а також суті захисту від 27 квітня 2004 року № 8043/04 містить наступні фактори, які повинні досліджуватися з наведеного вище питання:

реальна спроба обґрунтувати заяву;

надання усіх важливих фактів, що були в розпорядженні заявника та обґрунтування неможливості надання інших доказів;

зрозумілість, правдоподібність та несуперечливість тверджень заявника;

заявник подав свою заяву про міжнародний захист якомога раніше;

встановлено, що заявник заслуговує на довіру.

Разом із тим, суд звертає увагу на те, що позивачем до заяви, що подана до міграційного органу, не надано жодних документів або матеріалів, що могли б бути доказом наявності умов для набуття статусу біженця або особи, яка потребує додаткового захисту, жодних доказів про факти погроз, переслідування на батьківщині, які б слугували причиною неможливості повернення до країни походження. У протоколі співбесіди, ОСОБА_1 щодо наявності в нього офіційного документу, що підтверджує громадянство Сирії ствердив, що був у нього папір, але коли перетинали кордон, він кинув його в сумку і викинув на кордоні. Прикордонники не дали змоги знайти, ( а.с.83). Позивач володіє тільки курдською мовою, офіційної - арабської не знає; назвати міста розташовані поруч з його містом не може, а ті що назвав не можна знайти у вільному доступі; позивач валюту Сирії назвав "уарака", шо не відповідає офіційній валюті; не знає відстані від свого села до кордону з Туреччиною, (а.с.83); ствердив, що мав намір виїхати до Франції, ( а.с.84)

Суд, зважає на ту обставину, що за загальними відомостями про військовий конфлікт в Сирії, який триває з 2011 року, що переріс у громадянську війну, відповідно до офіційної позиції УВКБ ООН від лютого 2012 року державам - членам ООН рекомендовано ввести мораторій на всі повернення до Сирії до моменту, коли ситуація в країна дозволятиме безпечне поверне, однак заявник не надав достовірних чи правдоподібних фактів щодо приналежності до країни походження і постійного проживання ОСОБА_3 . А його твердження про небажання перебратися разом з батьками в табір для біженців спростовується спробами нелегально перетнути кордон території України. Заявник не навів жодних інших фактів поганого поводження, окрім загального твердження про збройний конфлікт Сирії. Він не наводить жодних фактів військового конфлікту у місці проживання. Також заявник перебуваючи в Туреччині майже 25 днів, не звернувся до міграційної служби, натомість нелегально перебував та мотивовано незаконним шляхом рухався в Європу. Тому слід зауважити, що перш за все основними причинами міграції можна вважати економічні.

Відтак, суд погоджується із твердженням відповідача, що цим самим, позивач порушив вимоги частини 1 статті 5 Закону № 3671-VI, а факт тривалого зволікання із зверненням за міжнародним захистом ставить під сумнів реальність загрози життю позивача та вказує на те, що дане звернення до міграційного органу обумовлено лише потребою у легалізації на території України.

Зазначене повністю узгоджується із правовою позицією Верховного Суду, висловленою у постанові від 14 березня 2018 року у справі № 820/1502/17, де зазначено, що значна тривалість проміжків часу між виїздом з країни громадянської належності, прибуттям в Україну та часом звернення із заявою про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, свідчить про відсутність у особи обґрунтованих побоювань стати жертвою переслідувань. При цьому мотив звернення із даною заявою може бути іншим.

Крім того, нелегально потрапивши на територію України, позивач не звернувся одразу із заявою про визнання його біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, оскільки така була подана тільки після затримання співробітниками Мукачівського прикордонного загону ДПС України за незаконний перетин державного кордону України.

Слід врахувати той факт, що позивач не забажав поїхати у більш безпечне місце для життя разом з батьками, а тільки після пропозиції близького родича переїхати працювати у Францію, він вирішив покинути ОСОБА_3 .

У зв`язку вищезазначеним, немає підстав вважати, що заявник має обґрунтовані побоювання стати жертвою переслідувань за ознаками раси, віросповідання, національності, громадянства, належності до певної соціальної групи або політичних переконань.

Аналіз наведених правових норм дає підстави для висновку, що у відповідача наявний обов`язок при розгляді документів заявника, перевіряти обставини, які надають підстави віднести особу до категорії осіб, які потребують додаткового захисту або встановити належність заяви, як такої, що носить характер зловживання.

З урахуванням наведеного, суд вважає, що звернення позивача є зловживанням процедурою з метою легалізації на території України. Ця умова не відповідає критеріям поняття біженець, а підпадає під поняття мігрант, у зв`язку із чим позивача, згідно з пунктом 62 Керівництва з процедур і критеріїв з визначення статусу біженця УВКБ ООН, необхідно розглядати як мігранта – особу, яка добровільно залишає свою країну, щоб оселитися в іншому місці, а його дії мотивуються бажанням змін чи пригод, сімейними чи іншими причинами особистого характеру.

З огляду на встановлені фактичні обставини та приписи чинного законодавства, що регулює спірні правовідносини, суд приходить до висновку, що оскаржуване рішення ДМС, яким ОСОБА_1 відмовлено у визнанні біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, прийнято відповідачем на підставі, у межах повноважень, та у спосіб, що передбачені Конституцією та чинним законодавством України, з використанням своїх повноважень та з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття такого рішення.

Згідно з частинами 1-3 статті 90 КАС України суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об`єктивному дослідженні. Жодні докази не мають для суду наперед встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.

Відповідно до частини першої статті 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.

Приписами частини другої статті 77 КАС України передбачено, що в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

Зважаючи на встановлені в ході судового розгляду фактичні обставини справи, зібрані докази та враховуючи вищенаведені норми законодавства, якими урегульовано спірні відносини, суд дійшов до висновку про відсутність підстав для задоволення позовних вимог ОСОБА_1 .

У зв`язку з відмовою у задоволенні позову, судові витрати, у відповідності до статті 139 КАС України, не підлягають розподілу.

Керуючись статтями 9, 14, 242-246, 255, 295 КАС України, суд, -

УХВАЛИВ:

У задоволенні позову ОСОБА_1 до Державної міграційної служби України про визнання рішення протиправним та зобов`язання вчинити певні дії – відмовити у повному обсязі.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду. Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або у разі розгляду справи в порядку письмового провадження, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення. Апеляційна скарга подається безпосередньо до суду апеляційної інстанції (з урахуванням особливостей, що встановлені Розділом VII КАС України (пункт 15.5)).

СуддяТ.В.Скраль