Рішення № 95104682, 16.02.2021, Донецький окружний адміністративний суд

Україна

Донецький окружний адміністративний суд

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

16 лютого 2021 р. Справа№200/10462/20-а

приміщення суду за адресою: 84122, м.Слов`янськ, вул. Добровольського, 1

Донецький окружний адміністративний суд у складі: головуючого судді – Дмитрієва В.С., при секретарі судового засідання Запарі С.В.,

за участю:

представника позивача - Туліна Р.А.,

представника відповідача -1 - Вакуляк Ю.А.,

розглянувши у судовому засіданні справу за позовом ОСОБА_1 до Фонду державного майна України, заступника голови Фонду державного майна України Кудіна Дениса Ігоровича, голови Фонду державного майна України Сенниченка Дмитра Володимировича, Регіонального відділення Фонду державного майна України по Харківській, Донецькій та Луганській областях про визнання протиправним та скасування наказу, поновлення на посаді та стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу, -

В С Т А Н О В И В:

10 листопада 2020 року до суду надійшов адміністративний позов ОСОБА_1 (далі – Позивач) до Фонду державного майна України (далі - Відповідач 1), заступника голови Фонду державного майна України ОСОБА_2 (далі – Відповідач 2), голови Фонду державного майна України Сенниченка Дмитра Володимировича (далі – Відповідач 3), третя особа; Регіональне відділення Фонду державного майна України по Харківській, Донецькій та Луганській областях про визнання протиправним та скасування наказу Фонду державного майна України №408-рвід 02 листопада 2020 року «Про звільнення ОСОБА_1 », за підписом в.о. Голови Фонду державного майна України Кудіна Дениса про звільнення ОСОБА_1 з посади начальника Регіонального відділення Фонду державного майна України по Харківській, Донецькій та Луганській областях за угодою сторін на підставі заяви від 31 жовтня 2020 року; поновлення ОСОБА_1 на посаді начальника Регіонального відділення Фонду державного майна України по Харківській, Донецькій та Луганській областях з 31 жовтня 2020 року; стягнення з Фонду державного майна України середнього заробітку за час вимушеного прогулу, починаючи з 31 жовтня 2020 року по дату поновлення на роботі.

В обґрунтування позовних вимог зазначено, що заява від 31 жовтня 2020 року, яка стала підставою для винесення оскарженого наказу про звільнення, позивачем не складалася та не підписувалася. Зміст та текст вказаної заяви позивачу невідомий та її написання не погоджувалося. Волевиявлення на звільнення з підстав, визначених ч. 2 ст. 86 Закону України «Про державну службу», вказаних у зазначеній заяві, станом на 31 жовтня 2020 року позивач не мав.

14 грудня 2020 року на адресу суду надійшов відзив на позовну заяву від Фонду державного майна України, за змістом якого зазначено, що позивач особисто написав заяву про звільнення та самостійно вказав підставу звільнення «за угодою сторін», таким чином розірвання трудового договору відбувалось за добровільною ініціативою та волевиявленням ОСОБА_1 , який наміру продовжити роботу не мав. Будь-які звернення про відкликання заяви про звільнення від 31 жовтня 2020 від ОСОБА_1 не надходили, а тому підстав для сумнівів у заяві позивача про звільнення у Фонду не було.

Відповідач 2 та відповідач 3 надіслали на адресу суду відзиви на позовну заяву аналогічного змісту із відзивом Фонду державного майна України, та просили відмовити у задоволенні позову.

4 січня 2021 року на адресу суду надійшла відповідь на відзив від представника позивача, в якому зазначив, що якщо війти від суто формального змісту копії заяви про звільнення від 31 жовтня 2020 року, наданої відповідачем, варто зауважити, що станом на 31 жовтня 2020 року ОСОБА_1 не дійшов згоди з відповідачем, не мав волевиявлення та не вчинив жодних дій пов`язаних з настанням наслідків у вигляді його звільнення.

Ухвалою суду 16 листопада 2020 року вирішено відкрити провадження в адміністративній справі, справу розглядати за правилами загального позовного провадження, призначити підготовче засідання на 14 грудня 2020 року та витребувати у відповідача 1 та третьої особи докази по справі.

Ухвалою суду від 14 грудня 2020 року залучено до участі у справі співвідповідачем - Регіональне відділення Фонду державного майна України по Харківській, Донецькій та Луганській областях, витребувано у відповідача – 1 докази по справі та відкладено підготовче засідання на 12 січня 2021 року.

Ухвалою суду від 12 січня 2021 року закрито підготовче провадження та призначено справу до судового розгляду по суті на 18 січня 2021 року.

Ухвалою суду від 13 січня 2021 року задоволено клопотання представника Фонду державного майна України про участь у судовому засіданні в режимі відео конференції поза межами приміщення суду з використанням системи відеоконференцзв`язку EASYCON.

Протокольною ухвалою 18 січня 2021 року задоволено клопотання представника позивача про відкладення розгляду справи у зв`язку із встановленням карантину з метою запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби та відкладено розгляд справи до 2 лютого 2021 року.

Ухвалою суду від 28 січня 2021 року відмовлено у задоволенні клопотання представника Фонду державного майна України про проведення судового засіданні в режимі відео конференції.

Ухвалою суду від 2 лютого 2021 року відкладено розгляд справи за клопотанням позивача, призначено судове засідання на 16 лютого 2021 року.

Ухвалою суду від 3 лютого 2021 року відмовлено у задоволенні клопотання представника Фонду державного майна України про участь у судовому засіданні 16 лютого 2021 року в режимі відео конференції у зв`язку із завантаженістю залів судових засідань, обладнаних засобами відео конференції у Донецькому окружному адміністративному суді.

Суд, дослідивши подані документи і матеріали, всебічно і повно з`ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об`єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, встановив наступне.

ОСОБА_1 згідно трудової книжки НОМЕР_1 з липня 2000 року перебував на різних посадах у Регіональному відділення Фонду державного майна України по Харківській, Донецькій та Луганській областях.

Наказом Фонду державного майна України від 2 листопада 2020 року №408-р звільнено ОСОБА_1 з посади начальника Регіональному відділення Фонду державного майна України по Харківській, Донецькій та Луганській областях 31 жовтня 2020 року за угодою сторін. На підставі заяви ОСОБА_1 від 31 жовтня 2020 року.

Позивач з вказаним наказом про його звільнення не погоджується, вважає його прийнятим з порушенням встановленої законом процедури, упередженим та таким, що підлягає скасуванню, а тому звернувся із даним позовом до суду.

Згідно ст. 43 Конституції України держава створює умови для повного здійснення громадянами права на працю, гарантує рівні можливості у виборі професії та роду трудової діяльності, реалізовує програми професійно-технічного навчання, підготовки і перепідготовки кадрів відповідно до суспільних потреб.

Громадянам гарантується захист від незаконного звільнення.

Спеціальним законодавчим актом, який регулює принципи, правові та організаційні засади забезпечення публічної, професійної, політично неупередженої, ефективної, орієнтованої на громадян державної служби є Закон №889-VIII «Про державну службу».

Відповідно до ст. 1 цього закону, державна служба - це публічна, професійна, політично неупереджена діяльність із практичного виконання завдань і функцій держави, зокрема щодо: забезпечення реалізації державної політики, виконання загальнодержавних, галузевих і регіональних програм, виконання законів та інших нормативно-правових актів; управління персоналом державних органів; реалізації інших повноважень державного органу, визначених законодавством.

Державний службовець - це громадянин України, який займає посаду державної служби в органі державної влади, іншому державному органі, його апараті (секретаріаті) (далі - державний орган), одержує заробітну плату за рахунок коштів державного бюджету та здійснює встановлені для цієї посади повноваження, безпосередньо пов`язані з виконанням завдань і функцій такого державного органу, а також дотримується принципів державної служби.

Згідно з ч. 1 ст. 3 Закону України №889-VIII, цей Закон регулює відносини, що виникають у зв`язку із вступом на державну службу, її проходженням та припиненням, визначає правовий статус державного службовця.

Як встановлено ст. 7 цього Закону державний службовець має право на:

1) повагу до своєї особистості, честі та гідності, справедливе і шанобливе ставлення з боку керівників, колег та інших осіб;

2) чітке визначення посадових обов`язків;

3) належні для роботи умови служби та їх матеріально-технічне забезпечення;

4) оплату праці залежно від займаної посади, результатів службової діяльності, стажу державної служби, рангу та умов контракту про проходження державної служби (у разі укладення);

5) відпустки, соціальне та пенсійне забезпечення відповідно до закону;

6) професійне навчання, зокрема за державні кошти, відповідно до потреб державного органу;

7) просування по службі з урахуванням професійної компетентності та сумлінного виконання своїх посадових обов`язків;

8) участь у професійних спілках з метою захисту своїх прав та інтересів;

9) участь у діяльності об`єднань громадян, крім політичних партій у випадках, передбачених цим Законом;

10) оскарження в установленому законом порядку рішень про накладення дисциплінарного стягнення, звільнення з посади державної служби, а також висновку, що містить негативну оцінку за результатами оцінювання його службової діяльності;

11) захист від незаконного переслідування з боку державних органів та їх посадових осіб у разі повідомлення про факти порушення вимог цього Закону;

12) отримання від державних органів, підприємств, установ та організацій, органів місцевого самоврядування необхідної інформації з питань, що належать до його повноважень, у випадках, встановлених законом;

13) безперешкодне ознайомлення з документами про проходження ним державної служби, у тому числі висновками щодо результатів оцінювання його службової діяльності;

14) проведення службового розслідування за його вимогою з метою зняття безпідставних, на його думку, звинувачень або підозри.

Відповідно до пункту 3 частини першої статті 83 Закону №889-VIII, державна служба припиняється, зокрема, за ініціативою державного службовця або за угодою сторін.

За змістом ст. 86 Закону №889-VIII, державний службовець має право звільнитися зі служби за власним бажанням, попередивши про це суб`єкта призначення у письмовій формі не пізніш як за 14 календарних днів до дня звільнення.

Державний службовець може бути звільнений до закінчення двотижневого строку, передбаченого частиною першою цієї статті, в інший строк за взаємною домовленістю із суб`єктом призначення, якщо таке звільнення не перешкоджатиме належному виконанню обов`язків державним органом.

Суб`єкт призначення зобов`язаний звільнити державного службовця у строк, визначений у поданій ним заяві, у випадках, передбачених законодавством про працю.

Як пояснив позивач під час підготовчого засідання, ним дійсно була написана заява про звільнення за угодою сторін під психологічним тиском безпосереднього керівництва.

Після вказаних подій позивачем 21 жовтня 2020 року повідомлено голову Фонду державного майна України про відсутність наміру звільнятися за угодою сторін відповідно до раніше поданої заяви.

Крім того, з 26 жовтня 2020 року по 4 листопада 2020 року ОСОБА_1 перебував на лікарняному лікуванні відповідно до листа непрацездатності серія АДР №836425, який виданий КНП міською полікнікою №26 Харківської міської ради.

На думку суду, перебування на лікарняному унеможливлює узгодження сторонами дати звільнення та подання позивачем заяви 31 жовтня 2020 року. При цьому, 31 жовтня 2020 року - субота, тобто вихідний день.

Посилання представника Фонду на отримання заяви про звільнення від ОСОБА_1 через абонентську скриньку звернення громадян суд вважає неприйнятними, оскільки заява про звільнення є службовим документом, а також звільнення за угодою сторін має відбуватися після досягнення такої згоди між роботодавцем та працівником.

Також суд вважає необґрунтованим посилання представника відповідача на те, що будь-які звернення про відкликання заяви від 31 жовтня 2020 року від ОСОБА_1 не надходили, при цьому представник Фонду визнає, що у заяві позивача від 21 жовтня 2020 року він просив визнати недійсним заяву від 30 жовтня 2020 року. Суд вважає такий підхід відповідачів формальним та таким, що спростовує позицію Фонду про відсутність наміру у позивача продовжувати роботу на займаній посаді.

За таких обставин, суд дійшов висновку, що відповідачем не доведено, що звільнення ОСОБА_1 відбулось внаслідок угоди сторін. Встановлені обставини свідчать про те, що звільнення позивача із займаної посади відбулось з порушенням основних прав позивач як державного службовця, які визначені статтею 7 Закону України «Про державну службу».

Згідно ст.17 Закону України «Про виконання рішень і застосування практики Європейського Суду з прав людини» суди застосовують при розгляді справ Конвенцію і практику Суду, як джерело права.

Європейський суд з прав людини у рішенні від 09.01.2013 року у справі «Волков проти України», звертаючи увагу на необхідність поновлення особи на посаді, як спосіб відновлення порушених прав, зазначив, що рішення суду не може носити декларативний характер, не забезпечуючи у межах національної правової системи захист прав і свобод, гарантованих Конвенцією про захист прав людини і основоположних свобод.

Статтею 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (право на ефективний засіб юридичного захисту) передбачено, що кожен, чиї права та свободи, визнані у цій Конвенції, було порушено, має право на ефективний засіб юридичного захисту у національному органі, навіть якщо таке порушення було вчинене особами, які здійснювали свої офіційні повноваження.

Таким чином, ефективний спосіб захисту повинен забезпечити поновлення порушеного права має бути адекватним наявним обставинам та виключати подальше звернення особи до суду за захистом порушених прав.

Закон не наділяє орган, який розглядає трудовий спір, повноваженнями на обрання іншого способу захисту трудових прав, ніж зазначені в ч. 1 ст.235 та статті 240-1 КЗпП України, тому встановивши, що звільнення відбулось із порушенням установленого законом порядку, єдиним можливим рішенням суду є поновлення такого працівника на займаній або прирівняній до займаної посаді.

Для вирішення спору та оцінки оскаржуваного рішення суд також врахував вимоги Європейської соціальної хартії, обов`язок з дотримання якої Україна взяла на себе відповідно до закону України від 14 вересня 2006 року № 137-V “Про ратифікацію Європейської соціальної хартії (переглянутої)”.

Україна взяла на себе зобов`язання вважати обов`язковими для України такі статті та пункти частини II Хартії: - пункти 1 (визнати однією зі своїх найголовніших цілей і одним зі своїх найголовніших обов`язків досягнення та підтримання якомога високого і стабільного рівня зайнятості, маючи на меті досягнення повної зайнятості), 2 (ефективно захищати право працівника заробляти собі на життя професією, яку він вільно обирає), 3 (створювати безкоштовні служби працевлаштування для всіх працівників або забезпечувати їхнє функціонування), 4 (забезпечувати належну професійну орієнтацію, підготовку та перекваліфікацію або сприяти їм) статті 1 “Право на працю”.

Згідно з ч. 2 ст. 235 Кодексу законів про працю України при винесенні рішення про поновлення на роботі орган, який розглядає трудовий спір, одночасно приймає рішення про виплату працівникові середнього заробітку за час вимушеного прогулу або різниці в заробітку за час виконання нижчеоплачуваної роботи, але не більш як за один рік. У відповідності із ст. 371 КАС України рішення суду про присудженння виплати заробітної плати та поновлення на посаді у відносинах публічної служби підлягають негайному виконанню.

Відповідно до зазначеної норми закону суд вважає за необхідне допустити негайне виконання постанови суду в частині виплати заробітної плати у межах суми стягнення за один місяць та поновлення позивача на посаді.

У п.58 Рішення Європейського суду з прав людини у справі “Серявін та інші проти України” від 10.02.2010 Суд повторює, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення. Хоча національний суд має певну свободу розсуду щодо вибору аргументів у тій чи іншій справі та прийняття доказів на підтвердження позицій сторін, орган влади зобов`язаний виправдати свої дії, навівши обґрунтування своїх рішень.

Відповідно до ч.1 ст.72 та ч.1 ст.73 КАС України, доказами в адміністративному судочинстві є будь-які фактичні дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин, що обґрунтовують вимоги і заперечення осіб, які беруть участь у справі, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи. Належними є докази, які містять інформацію щодо предмету доказування.

Частиною 1 ст.77 КАС України передбачено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення.

Відповідно до ч. 2 ст.77 КАС України, в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

Приймаючи до уваги викладене, оцінюючи надані докази в сукупності, суд вважає, що позовні вимоги, підлягають задоволенню шляхом визнання протиправним та скасування наказу про звільнення та поновлення позивача на посаді.

Відповідно до довідки Регіонального відділення Фонду державного майна України по Харківській, Донецькій та Луганській областях від 26 листопада 2020 року №21-02-10359 середньоденна заробітна плата ОСОБА_1 складає 1899,72 грн. Кількість робочих днів з 31 жовтня 2020 року (дати звільнення) по 16 лютого 2021 року (день ухвалення рішення) складає 74 робочі дні. Тому середній заробіток за час вимушеного прогулу з 31 жовтня 2020 року по день винесення рішення складає 140 579,28 грн.

Разом з тим, позивач просить стягнути середній заробіток за час вимушеного прогулу з Фонду державного майна України, при цьому, як встановлено судом, позивач отримував заробітну плату у Регіональному відділення Фонду державного майна України по Харківській, Донецькій та Луганській областях. Відтак середній заробіток за час вимушеного прогулу слід стягнути з Регіональному відділення Фонду державного майна України по Харківській, Донецькій та Луганській областях. Тому позовну вимоги в цій частині не підлягають задоволенню до Фонду державного майна України.

Представник позивача у судовому засіданні заявив клопотання про вирішення питання про судові витрати після ухвалення рішення по суті позовних вимог.

Керуючись ст.ст. 241-246, 250-251 КАС України, суд

В И Р І Ш И В:

Адміністративний позов задовольнити частково.

Визнати протиправними і скасувати наказ Фонду державного майна України «Про звільнення ОСОБА_1 » від 2 листопада 2020 року №408-р.

Поновити ОСОБА_1 на посаді начальника Регіонального відділення Фонду державного майна України по Харківській, Донецькій та Луганській областях з 31 жовтня 2020 року.

Стягнути з Регіонального відділення Фонду державного майна України по Харківській, Донецькій та Луганській областях на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час вимушеного прогулу з 31 жовтня 2020 року у розмірі 140 579,28 грн.

У задоволенні решти вимог відмовити.

Рішення суду підлягає негайному виконанню в частині присудження виплати заробітної плати у межах суми стягнення за один місяць та поновлення на посаді.

Вступна та резолютивна частина ухвали проголошені у судовому засіданні 16 лютого 2021 року, в повному обсязі рішення виготовлене 24 лютого 2021 року.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду подається до Першого апеляційного адміністративного суду через Донецький окружний адміністративний суд протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Відповідно до пункту 3 розділу VІ «Прикінцевих положень» Кодексу адміністративного судочинства України, суд за заявою особи продовжує процесуальний строк, встановлений судом, якщо неможливість вчинення відповідної процесуальної дії у визначений строк зумовлена обмеженнями, впровадженими у зв`язку з карантином.

Текст рішення розміщений в Єдиному державному реєстрі судових рішень (веб-адреса сторінки: http://www.reyestr.court.gov.ua/).

Суддя В.С. Дмитрієв