Рішення № 95102847, 15.02.2021, Господарський суд м. Києва

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01054, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 284-18-98, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.uaРІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

м. Київ

15.02.2021Справа № 640/5111/19

За позовомДержавного підприємства «Адміністрація морських портів України»доМіністерства юстиції Україниза участю третіх осіб, які не заявляють самостійних вимог на предмет спору, на стороніпозивача1. Державного реєстратора Департаменту з надання адміністративних послуг Миколаївської міської ради Риженка Олексія Сергійовичавідповідача2. Товариства з обмеженою відповідальністю «Нікморсервіс Ніколаєв»провизнання протиправним і скасування рішенняСуддя Босий В.П.

секретар судового засідання Дупляченко Ю.О.

Представники сторін:

від позивача:Сидоренко Д.О.від відповідача:Шевченко О.С.від третьої особи 1:не з`явивсявід третьої особи 2:не з`явився

ОБСТАВИНИ СПРАВИ:

Державне підприємство «Адміністрація морських портів України» (надалі - ДП «АМПУ») звернулося до Окружного адміністративного суду міста Києва з позовом до Міністерства юстиції України про визнання протиправним і скасування наказу від 04.03.2019 №671/15 та зобов`язання відповідача поновити у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно державну реєстрацію припинення іншого речового права - права користування (сервітуту).

Позовні вимоги обґрунтовані відсутністю підстав для задоволення скарги Товариства з обмеженою відповідальністю «Нікморсервіс Ніколаєв» та прийняттям відповідачем наказу про скасування рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень №671/5 від 04.03.2019, у зв`язку з чим позивач просить суд визнати такий наказ протиправним і скасувати його, а також зобов`язати відповідача поновити у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно державну реєстрацію припинення іншого речового права - права користування (сервітуту), відомості про яку внесені на підставі рішення державного реєстратора Департаменту з надання адміністративних послуг Миколаївської міської ради Риженка Олексія Сергійовича від 21.01.2019 індексний №45135952.

Рішенням Окружного адміністративного суду міста Києва від 21.05.2020 у задоволенні позовних вимог Державного підприємства «Адміністрація морських портів України» відмовлено.

Постановою Шостого апеляційного адміністративного суду від 10.09.2020 рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 21.05.2020 скасовано, провадження у справі №640/5111/19 закрито.

Ухвалою Шостого апеляційного адміністративного суду від 05.10.2020 справу №640/5111/19 за позовом Державного підприємства «Адміністрація морських портів України» до Міністерства юстиції України про визнання протиправним і скасування рішення передано на розгляд до Господарського суду міста Києва.

Згідно витягу з протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 12.10.2020 справу №640/5111/19 передано для розгляду судді Босому В.П.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 15.10.2020 відкрито провадження у справі, вирішено розгляд справи здійснювати за правилами загального позовного провадження, залучено до участі у справі державного реєстратора Департаменту з надання адміністративних послуг Миколаївської міської ради Риженка Олексія Сергійовича та Товариство з обмеженою відповідальністю «Нікморсервіс Ніколаєв» (надалі - ТОВ «Нікморсервіс Ніколаєв») в якості третіх осіб, які не заявляють самостійних вимог на предмет спору, призначено у справі підготовче засідання.

Заперечуючи проти позовних вимог у відзиві на позовну заяву, відповідач зазначає про необґрунтованість позову і відсутність зазначених позивачем порушень Порядку №1128 при розгляді скарги, оскільки у відповідача наявна компетенція досліджувати умови договорів, на підставі якого державним реєстратором прийнято оскаржуване рішення. Зокрема, відповідач стверджує про наявність у відповідача правових підстав для прийняття оспорюваного наказу, оскільки державний реєстратор всупереч ст.ст. 10, 24 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» не перевірив належним чином подані документи на наявність підстав для відмови у державній реєстрації прав, а також обсяг повноважень особи, яка подала від імені позивача заяву.

У письмових поясненнях, які надійшли до суду 13.11.2020, ТОВ «Нікморсервіс Ніколаєв» проти задоволення позовних вимог заперечує з огляду на те, що подані позивачем державному реєстратору документи не підтверджували припинення договору, тому не могли бути підставою для прийняття державним реєстратором рішення. Крім того, третя особа зазначає, що ні умовами договору про встановлення сервітуту №А6-А від 10.07.2013, ні приписами чинного законодавства України, позивачу не надано право на розірвання або відмову від такого договору, відтак його звернення до державного реєстратора із заявою про внесення відомостей до реєстру є безпідставним.

Протокольною ухвалою суду від 25.01.2021 закрито підготовче провадження та призначено справу до судового розгляду по суті на 15.02.2021.

Представник позивача в судове засідання з`явилася, надала пояснення по суті спору, позовні вимоги підтримала та просила позов задовольнити у повному обсязі.

Представник відповідача в судове засідання з`явилася, надала пояснення по справі, проти задоволення позовних вимог заперечувала повністю.

Третя особа 1 в судове засідання не з`явилася, про причини неявки суд не повідомила, хоча про час та місце розгляду справи була повідомлена належним чином.

Представник третьої особи 2 на електронну пошту суду направив клопотання про розгляд справи за його відсутності.

В судовому засіданні 15.02.2021 судом проголошено вступну та резолютивну частини рішення.

Розглянувши подані документи і матеріали, заслухавши пояснення представників сторін, всебічно і повно з`ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об`єктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, Господарський суд міста Києва, -

ВСТАНОВИВ:

10.07.2013 між ДП «АМПУ» (володілець) та ТОВ «Нікморсервіс Ніколаєв» (користувач) був укладений договір про встановлення сервітуту №А6-А (надалі - «Договір»), відповідно до п. 1 якого ТОВ «Нікморсервіс Ніколаєв» користується причалом №9 (інв. №1031036) та причальною інфраструктурою: залізничними коліями №№33, 36 (інв. №1031079, №1031080), підкрановими коліями (інв. №1031065) («причали та причальна інфраструктура» та/або «об`єкт сервітуту»).

Пунктом 1.1 Договору визначено, що сервітут встановлюється щодо користування причалами та причальною інфраструктурою, які розташовані за адресою: 54020, м. Миколаїв, вул. Заводська, 23.

За змістом пунктів 2.1, 2.2 Договору сервітут встановлюється для можливості здійснення користувачем навантажувально-розвантажувальних робіт через причали з використанням причальної інфраструктури. Обсяг прав та обов`язків по користуванню причалами та причальною інфраструктурою, щодо яких встановлюється право сервітуту згідно даного договору, визначається на підставі чинного законодавства України та умовами даного договору.

Згідно з п. 14.1 Договору цей договір набирає чинності з моменту підписання уповноваженими представниками сторін та скріплення печатками сторін та діє протягом 6 місяців з моменту набуття чинності. У випадку якщо користувач не пізніше ніж за один місяць до закінчення терміну дії договору не повідомить володільця про намір припинити його дію, договір вважається автоматично пролонгованим ще на 6 місяців на тих самих умовах.

21.01.2019 державним реєстратором Риженком О.С. Департаменту з надання адміністративних послуг Миколаївської міської ради на підставі заяви позивача про припинення речового права на нерухоме майно №32182160 прийнято рішення від 21.01.2019 №45135952 про державну реєстрацію припинення іншого речового права, зокрема права користування (сервітуту) за ТОВ «Нікморсервіс Ніколаєв».

11.02.2019 до Комісії з питань розгляду скарг у сфері державної реєстрації Мін`юсту надійшла скарга ТОВ «Нікморсервіс Ніколаєв» (вх. №4741-33-19) на рішення державного реєстратора Риженка О.С. від 21.01.2019 №45135952, в якій порушено питання про скасування даного рішення.

28.02.2019 на засіданні Комісії було розглянуто скаргу ТОВ «Нікморсервіс Ніколаєв», за результатами чого складено висновок від 28.02.2019, згідно з яким Комісією рекомендовано задовольнити скаргу повністю, скасувати рішення державного реєстратора Риженка О.С. Департаменту з надання адміністративних послуг Миколаївської міської ради від 21.01.2019 №45135952.

04.03.2019 Мін`юстом прийнято наказ №671/5 «Про скасування рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень», яким скаргу ТОВ «Нікморсервіс Ніколаєв» задоволено у повному обсязі; скасовано рішення державного реєстратора Риженка О.С. Департаменту з надання адміністративних послуг Миколаївської міської ради від 21.01.2019 №45135952

Спір у справі виник у зв`язку з наявністю, на думку позивача, підстав для визнання протиправним і скасування наказу від 04.03.2019 №671/15.

Зокрема, позивач вказує, що задовольняючи скаргу ТОВ «Нікморсервіс Ніколаєв», відповідач вийшов за межі своїх повноважень та розглянув питання, що не належить до його компетенції, тобто фактично підмінив собою суд. Так, на думку позивача, розгляд питань, порушених третьою особою у скарзі щодо строку дії Договору та порядку його пролонгації, не належить до компетенції Міністерства юстиції України, а державний реєстратор не порушував приписів чинного законодавства України при винесенні оскаржуваного рішення про державну реєстрацію припинення сервітуту.

Відповідно до статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Повноваження Міністерства юстиції України у сфері державної реєстрації юридичних осіб, їхньої символіки (у випадках, передбачених законом), громадських формувань, що не мають статусу юридичної особи, та фізичних осіб - підприємців визначаються Законом України «Про державну реєстрацію юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань».

Відповідно до ч. 1 та 2 статті 37 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» рішення, дії або бездіяльність державного реєстратора, суб`єкта державної реєстрації прав можуть бути оскаржені до Міністерства юстиції України, його територіальних органів або до суду. Міністерство юстиції України розглядає скарги: 1) на рішення державного реєстратора про державну реєстрацію прав (крім випадків, коли таке право набуто на підставі рішення суду, а також коли щодо нерухомого майна наявний судовий спір); 2) на рішення, дії або бездіяльність територіальних органів Міністерства юстиції України.

Згідно з ч. 6 ст. 37 вказаного Закону за результатами розгляду скарги Мін`юст приймає мотивоване рішення про:

1) відмову в задоволенні скарги (п. 1);

2) задоволення (повне чи часткове) скарги, зокрема шляхом прийняття рішення про скасування рішення про державну реєстрацію прав (пп. "а" п. 2).

Рішення, прийняте за результатами розгляду скарги, надсилається скаржнику протягом трьох робочих днів з дня його прийняття (абз. 13 п. 2).

Як встановлено судом, копія оскаржуваного наказу направлена на адресу позивача листом в.о. секретаря Комісії від 06.03.2019 №8/4741-33-19/19К, проти чого позивач не заперечував. Та обставина, що на час подання позову позивач не отримав копію оскаржуваного рішення не впливає на його законність та обґрунтованість, тому не є підставою для визнання протиправним і скасування.

Суд відзначає, що процедура розгляду відповідно до Законів України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» та «Про державну реєстрацію юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань» скарг на рішення, дії або бездіяльність державного реєстратора, суб`єкта державної реєстрації, територіального органу Мін`юсту, що здійснюється Мін`юстом та його територіальними органами, встановлюються Порядком розгляду скарг у сфері державної реєстрації, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України №1128 від 25.12.2015 (надалі - «Порядок 1128»).

Відповідно до п. 2 Порядку для забезпечення розгляду скарг суб`єктом розгляду скарги утворюються постійно діючі комісії з питань розгляду скарг у сфері державної реєстрації (далі - комісія), положення та склад яких затверджуються Мін`юстом або відповідним територіальним органом.

Пунктом 8 Порядку 1128 встановлено, що під час розгляду скарги по суті комісія встановлює наявність чи відсутність обставин, що обґрунтовують вимоги і заперечення скаржника, зазначених у скарзі, та інші обставини, які мають значення для об`єктивного розгляду скарги, у тому числі шляхом перевірки відомостей, що містяться в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно чи Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань (далі - реєстри), та у разі необхідності витребування документів, пояснень тощо у суб`єкта оскарження, і вирішує, зокрема чи було оскаржуване рішення прийнято суб`єктом оскарження на законних підставах, чи здійснювалася дія або вчинялася бездіяльність суб`єктом оскарження на законних підставах.

Частиною 3 ст. 10 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» встановлено, що державний реєстратор:

- встановлює відповідність заявлених прав і поданих/отриманих документів вимогам законодавства, а також відсутність суперечностей між заявленими та вже зареєстрованими речовими правами на нерухоме майно та їх обтяженнями (п. 1);

- перевіряє документи на наявність підстав для проведення реєстраційних дій, зупинення розгляду заяви про державну реєстрацію прав та їх обтяжень, зупинення державної реєстрації прав, відмови в державній реєстрації прав та приймає відповідні рішення (п. 2).

Пунктом 12 Порядку державної реєстрації речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України №1127 від 25.12.2015 (надалі - «Порядок 1127»), передбачено, що розгляд заяви та документів, поданих для державної реєстрації прав, здійснюється державним реєстратором, який встановлює черговість розгляду заяв, що зареєстровані в базі даних заяв на таке майно, відповідність заявлених прав і поданих документів вимогам законодавства, відсутність суперечностей між заявленими та вже зареєстрованими речовими правами та їх обтяженнями, а також наявність підстав для проведення державної реєстрації прав, зупинення розгляду заяви, зупинення державної реєстрації прав, відмови в державній реєстрації прав.

Зважаючи на вимоги п. 8 Порядку 1128, а також положення 3 ст. 10 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» і п. 12 Порядку 1127, оцінка відповідачем законності прийнятого державним реєстратором рішення потребує, серед іншого, перевірки відомостей Державного реєстру речових прав на нерухоме майно; дослідження документів, які стали підставою для прийняття такого рішення, на предмет його законності; встановлення наявності чи відсутності у державного реєстратора підстав для проведення державної реєстрації прав, зупинення розгляду заяви, зупинення державної реєстрації прав, відмови в державній реєстрації прав, тощо.

Оскільки суть рішення державного виконавця полягає у припиненні речового права (сервітуту), що можливо саме на підставі дослідження договору, то відповідач, розглядаючи скаргу і перевіряючи законність рішення державного реєстратора, діяв в межах своїх повноважень і встановленої процедури розгляду скарги.

Отже, розглядаючи скаргу і перевіряючи законність рішення державного реєстратора, відповідач діяв на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені чинним законодавством України.

Пунктом 57 Порядку №1127 визначено, що для державної реєстрації права власності та інших речових прав на майно, яке набувається у зв`язку з виконанням умов правочину, з якими закон та/або відповідний правочин пов`язує можливість виникнення, переходу, припинення таких прав, також подається документ, що підтверджує наявність факту виконання відповідних умов правочину.

Як вбачається з копій витягу з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно про реєстрацію іншого речового права від 21.01.2019 №153303903 та Інформації з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно від 06.02.2019 №155282862, оскаржуване третьою особою до Комісії рішення державного реєстратора від 21.01.2019 №45135952 про припинення сервітуту прийнято на підставі рекомендованого повідомлення про вручення поштового відправлення від 23.11.2018, листа позивача від 22.11.2018 №7825/3407/10-01/вих. і Договору.

Згідно з частиною 1 статті 401 Цивільного кодексу України право користування чужим майном (сервітут) може бути встановлене щодо земельної ділянки, інших природних ресурсів (земельний сервітут) або іншого нерухомого майна для задоволення потреб інших осіб, які не можуть бути задоволені іншим способом.

Сервітут може бути встановлений, зокрема, договором (частина 1 статті 402 Цивільного кодексу України).

Відповідно до ч. 3 ст. 403 Цивільного кодексу України сервітут не позбавляє власника майна, щодо якого він встановлений, права володіння, користування та розпоряджання цим майном.

У статті 406 Цивільного кодексу України визначено перелік підстав припинення сервітуту, а саме відповідно до частини 1 цієї статті, сервітут припиняється у разі: поєднання в одній особі особи, в інтересах якої встановлений сервітут, і власника майна, обтяженого сервітутом; відмови від нього особи, в інтересах якої встановлений сервітут; спливу строку, на який було встановлено сервітут; припинення обставини, яка була підставою для встановлення сервітуту; невикористання сервітуту протягом трьох років підряд; смерті особи, на користь якої було встановлено особистий сервітут.

Відповідно до п.п. 4.2 і 14.1 Договору сервітут є строковим та оплатним (п. 4.2); цей договір набирає чинності з моменту підписання уповноваженими представниками сторін та скріплення печатками сторін та діє протягом 6 (шести) місяців з моменту набуття чинності. У випадку якщо користувач не пізніше ніж за один місяць до закінчення терміну дії договору не повідомить володільця (позивач) про намір припинити його дію, договір вважається автоматично пролонгованим ще на 6 (шість) місяців на тих самих умовах (п. 14.1).

Згідно з копією листа позивача від 22.11.2018 №7825/3407/10-01/вих. останній, керуючись п. 3 ч. 1 ст. 406 Цивільного кодексу України та п.п. 4.2 і 14.1 Договору, повідомив ТОВ «Нікморсервіс Ніколаєв» про припинення 10.01.2019 сервітуту за Договором у зв`язку із спливом строку, на який встановлено сервітут.

В той же час суд відзначає, що за змістом п. 14.1 Договору саме користувач, тобто ТОВ «Нікморсервіс Ніколаєв», наділений правом повідомити власника (позивача) про припинення договору, в той час як власник (володілець) таким правом не наділений.

Однак, з огляду на умови Договору, лише заяви (письмового повідомлення) володільця (позивача) недостатньо для припинення сервітуту або розірвання договору, оскільки п. 14.1 договору передбачає виключно відповідне повідомлення користувача про намір припинити його дію.

Як вірно встановлено Комісією і не було спростовано позивачем, до заяви не було додано письмове повідомлення ТОВ «Нікморсервіс Ніколаєв» про припинення сервітуту, а останнє вказує, що ніколи не повідомляв позивача та не висловлювало намір припинити дію Договору.

Більш того, до скарги було додано копію листа ТОВ «Нікморсервіс Ніколаєв» від 18.12.2018 №1000, адресованого позивачу, в якому користувач заявив про намір подальшого продовження Договору і вважає його автоматично пролонгованим на той самий строк.

Будь-яких інших доказів припинення дії Договору (і, відповідно, сервітуту) позивачем ні до поданої державному реєстратору заяви, ні до матеріалів справи не надано.

З огляду на викладене, суд погоджується із запереченнями відповідача і поясненнями ТОВ «Нікморсервіс Ніколаєв», та вважає вірним висновок Комісії про те, що надані державному реєстратору копії Договору, листа позивача від 22.11.2018 №7825/3407/10-01/вих. і повідомлення про вручення поштового відправлення від 23.11.2018 не давали змогу встановити припинення речового права (сервітуту).

Пунктом 4 ч. 1 ст. 24 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» встановлено, що у державній реєстрації прав та їх обтяжень може бути відмовлено у разі, якщо подані документи не дають змоги встановити набуття, зміну або припинення речових прав на нерухоме майно та їх обтяження.

Отже, у державного реєстратора були підстави, передбачені п. 4 ч. 1 ст. 24 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень», для відмови у державній реєстрації припинення права сервітуту.

Згідно з ч. 2 ст. 24 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» за наявності підстав для відмови в державній реєстрації прав державний реєстратор приймає рішення про відмову в державній реєстрації прав.

Як вбачається, за наявності законних підстав (п. 4 ч. 1 ст. 24 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень») для відмови у в державній реєстрації припинення права сервітуту державний реєстратор такого рішення не прийняв, натомість всупереч вказаного Закону і Порядку №1127 прийняв рішення про державну реєстрацію припинення права сервітуту.

Відтак, Комісія дійшла вірного висновку про незаконність оскаржуваного рішення державного реєстратора, що спростовує доводи позивача про наявність у відповідача підстави, передбаченої п. 10 ч. 8 ст. 37 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень», для відмови у задоволенні скарги.

Статтею 129 Конституції України встановлено, що основними засадами судочинства є змагальність сторін та свобода в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.

За приписами частин 1-3 статті 13 Господарського процесуального кодексу України судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених цим Кодексом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом. Аналогічна норма міститься у ч. 1 ст. 74 Господарського процесуального кодексу України.

Згідно з частиною 1 статті 14 Господарського процесуального кодексу України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. Збирання доказів у господарських справах не є обов`язком суду, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Обов`язок доказування, встановлений статтею 74 Господарського процесуального кодексу України, слід розуміти як закріплену в процесуальному та матеріальному законодавстві міру належної поведінки особи, що бере участь у судовому процесі, із збирання та надання доказів для підтвердження свого суб`єктивного права, що має за мету усунення невизначеності, яка виникає в правовідносинах у разі неможливості достовірно з`ясувати обставини, які мають значення для справи.

До того ж, суд зазначає, що однією з засад здійснення господарського судочинства у відповідності до статті 2 Господарського процесуального кодексу України є рівність усіх учасників судового процесу перед законом і судом

Принцип рівності сторін у процесі - у розумінні «справедливого балансу» між сторонами - вимагає, щоб кожній стороні надавалася розумна можливість представити справу в таких умовах, які не ставлять цю сторону у суттєво невигідне становище відносно другої сторони (п. 33 Рішення Європейського суду з прав людини у справі «Домбо Бегеер Б. В. проти Нідерландів» від 27.10.1993).

Частиною 3 статті 162 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що позовна заява повинна містити виклад обставин, якими позивач обґрунтовує свої вимоги; зазначення доказів, що підтверджують вказані обставини; правові підстави позову.

Позивач зобов`язаний додати до позовної заяви всі наявні в нього докази, що підтверджують обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги (якщо подаються письмові чи електронні докази позивач може додати до позовної заяви копії відповідних доказів) (ч.2 ст.164 Господарського процесуального кодексу України). Відтак, саме на позивача покладається обов`язок довести обґрунтованість заявлених ним позовних вимог.

Всупереч викладеним вимогам процесуального закону позивачем не будо доведено суду за допомогою належних та допустимих доказів обставин порушення Міністерством юстиції України будь-яких норм чинного законодавства під час прийняття наказу №671/5 від 04.03.2019, а відтак відсутні підстави для задоволення позовних вимог щодо його скасування.

Щодо вимоги позивача про зобов`язання відповідача поновити в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно державну реєстрацію припинення іншого речового права - права користування (сервітуту), відомості про яку внесені на підставі рішення державного реєстратора Департаменту з надання адміністративних послуг Миколаївської міської ради Риженка Олексія Сергійовича від 21.01.2019 індексний №45135952, суд відзначає, що така вимога є похідною від первісної вимоги про скасування наказу відповідача №671/5 від 04.03.2019, і відмова у задоволенні первісної вимоги унеможливлює задоволення похідної вимоги.

Більш того, суд звертає увагу на відсутність у Міністерства юстиції України повноважень на вчинення будь-яких реєстраційних дій щодо державної реєстрації юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань, в тому числі внесення відповідних записів в Реєстр, оскільки відповідач в даному випадку не є державним реєстратором в розумінні п. 14 ст. 1 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень».

Аналізуючи питання обсягу дослідження доводів сторін та їх відображення у судовому рішенні, суд спирається на висновки, яких дійшов Європейський суд з прав людини у рішенні від 18.07.2006 у справі «Проніна проти України», в якому Європейський суд з прав людини зазначив, що пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи.

Поряд з цим, за змістом п. 41 висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету Міністрів Ради Європи щодо якості судових рішень та висновків Європейського суду з прав людини, викладених у рішеннях у справах «Трофимчук проти України», «Серявін та інші проти України» обов`язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов`язку може змінюватися залежно від характеру рішення. Згідно з практикою Європейського суду з прав людини очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах. З тим, щоб дотриматися принципу справедливого суду, обґрунтування рішення повинно засвідчити, що суддя справді дослідив усі основні питання, винесені на його розгляд.

З урахуванням наведеного, суд зазначає, що решта долучених до матеріалів справи доказів та доводів сторін була ретельно досліджена судом і наведених вище висновків стосовно відсутності підстав для задоволення позову не спростовує.

Відповідно до ст. 129 Господарського процесуального кодексу України судові витрати покладаються на позивача.

На підставі викладеного та керуючись ст.ст. 129, 233, 237-240 Господарського процесуального кодексу України, суд

ВИРІШИВ:

1. В задоволенні позовних вимог Державного підприємства «Адміністрація морських портів України» відмовити повністю.

2. Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

3. Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом двадцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Повне рішення складено 24.02.2021.

Суддя В.П. Босий