Рішення № 95102051, 17.02.2021, Господарський суд Вінницької області

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ВІННИЦЬКОЇ ОБЛАСТІ

вул. Пирогова, 29, м. Вінниця, 21018, тел./факс (0432)55-80-00, (0432)55-80-06 E-mail: inbox@vn.arbitr.gov.ua

_______________

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

РІШЕННЯ

"17" лютого 2021 р. Cправа № 902/1165/20

Господарський суд Вінницької області у складі судді Матвійчука Василя Васильовича,

за участю секретаря судового засідання Марущак А.О., за відсутності сторін, розглянувши у відкритому судовому засіданні матеріали справи

за позовом: Приватного підприємства "Поділля-Агрохімсервіс" (вул. Незалежності, 233, смт. Вапнярка, Томашпільський район, Вінницька область, 24240)

до: Фермерського господарства "ТОП АГРО" (вул. Героїв України, 37, с. Моївка, Чернівецький район, Вінницька область, 24133)

про стягнення 446 942,17 грн.

ОБСТАВИНИ СПРАВИ:

На розгляд Господарського суду Вінницької області надійшла позовна заява № 2611 від 26.11.2020 Приватного підприємства "Поділля-Агрохімсервіс" з вимогою до Фермерського господарства "ТОП АГРО" про стягнення 446 942,17 грн, з яких: 291 095,00 грн - сума основного боргу; 6 959,24 грн - 25% річних; 3 340,43 грн - пеня; 145 547,50 грн - штраф.

Ухвалою суду від 01.12.2020 за вказаним позовом відкрито провадження у справі №902/1165/20 з призначенням до розгляду за правилами спрощеного позовного провадження. Розгляд справи по суті призначено на 29.12.2020.

28.12.2020 на адресу суду надійшов відзив на позовну заяву б/н від 21.12.2020. Разом з відзивом на позовну заяву від відповідача надійшли заперечення б/н від 21.12.2020 проти розгляду справи за правилами спрощеного позовного провадження, в яких відповідач просив суд перейти до розгляду справи за правилами загального позовного провадження.

При розгляді справи 29.12.2020 суд, без виходу до нарадчої кімнати, постановив ухвалу із занесенням її до протоколу судового засідання від 29.12.2020 про оголошення перерви в судовому засіданні до 28.01.2021 та відкладення вирішення питання про перехід до розгляду справи за правилами загального позовного провадження.

18.01.2021 до суду від позивача надійшла відповідь на відзив за № 1501 від 15.01.2021.

За наслідками судового засідання 28.01.2021 судом постановлено ухвалу, відповідно до якої здійснено перехід до розгляду справи за правилами загального позовного провадження з призначенням підготовчого засідання на 09.02.2021.

01.02.2021 до суду надійшли заперечення відповідача б/н від 27.01.2021 на відзив на позовну заяву.

Виконавши завдання підготовчого провадження, суд 09.02.2021 закрив підготовче провадження та за письмовою згодою учасників справи перейшов до розгляду справи по суті в судовому засіданні 09.02.2021, оголосив перерву в судовому засіданні до 17.02.2021, про що постановлено відповідну ухвалу у протокольній формі.

На визначену дату судом в судове засідання представники позивача та відповідача не з`явилися. Про дату, час та місце судового засідання повідомлені під розписку в судовому засіданні 09.02.2021.

З урахуванням неявки представників сторін суд зважає на положення ч.1 ст. 202 Господарського процесуального кодексу України якою передбачено, що неявка у судове засідання будь-якого учасника справи за умови, що його належним чином повідомлено про дату, час і місце цього засідання, не перешкоджає розгляду справи по суті, крім випадків, визначених цією статтею.

В порядку ч. 4 ст. 240 Господарського процесуального кодексу України у разі неявки всіх учасників справи у судове засідання, яким завершується розгляд справи, розгляду справи без повідомлення (виклику) учасників справи суд підписує рішення без його проголошення.

У судовому засіданні 17.02.2021 прийнято судове рішення.

Стислий виклад позицій учасників справи.

В якості підстави заявлених позовних вимог позивач зазначає, що на підставі Договору поставки № 63-2020 на умовах розстрочення платежів від 16.03.2020. та специфікацій до нього №1-№7 ФГ «ТОП АГРО» (Покупець) придбав у ПП «Поділля - Агрохімсервіс» (Постачальник) товар - насіння та засоби захисту рослин (ЗЗР) на загальну суму 654 655,00 грн.

За отриманий товар ФГ « ТОП АГРО» здійснило часткову оплату на загальну суму 363 560, 00 грн, і станом на 26.11.2020 заборгованість ФГ « ТОП АГРО» становить 291 095,00 грн.

Поряд з цим, за порушення строків оплати поставленого товару ПП «Поділля - Агрохімсервіс», у відповідності до положень п.п. 5.2., 5,3., 6.2. Договору, нараховує та заявляє до стягнення 3 340,43 грн пені, 145 547,50 грн. штрафу та 6 959,24 грн. 25% річних.

Суть заперечень відповідача зводиться до того, що затримка в оплаті зазначеного у Специфікації № 1 товару на загальну суму 535500 грн. відбулась у зв`язку з тим, що поставка товару по вказаній Специфікації фактично відбулась у жовтні 2020 року, а не у квітні.

Відповідач наголошує, що між сторонами склались значною мірою довірчі відносини. Видаткова накладна від 09.04.2020 була підписана відповідачем помилково одночасно з підписанням іншої накладної за пізнішу дату. Товар фактично не був поставлений своєчасно, через що відповідач зупинив виконання свого обов`язку по оплаті. Поставка товару фактично відбулась 13.10.2020, під час чого представники позивача повідомили, що необхідно замінити помилково підписану видаткову накладну від 09.04.2020, оскільки по ній не було проведено господарську операцію та не подавалась податкова накладна.

Вказане, за доводами відповідача, підтверджується видатковою накладною № ПА-0000305 від 13.10.2020 на суму 535500 грн. з переліком товару, зазначеним у Специфікації № 1, та з вказівкою на Договір поставки № 63-2020 від 16.03.2020. Замінено лише найменування товару у п.п. 3 п. 2 - Флекс на аналог Хімік Профіт (20 л), однак зазначена та ж кількість, ціна та сума за цей товар. Це відповідає пункту 3 Специфікації № 1, відповідно до якого Сторони погодили, що дане замовлення с попереднім і носить орієнтовний характер та служить виключно для визначення орієнтовного запланованого обсягу закупівлі Товару Покупцем. У пункті 1 Специфікації №1 зазначено, що поставці може підлягати Товар, зазначений в п. 2 даної Специфікації та/або Товар, що вказаний у видаткових накладних. Також у видатковій накладній є посилання на довіреність від 09.04.2020.

В подальшому позивач надіслав відповідачу поштою акт звіряння розрахунків, підготованому позивачем, у якому не вказана видаткова накладна від 09.04.2020 на суму 535500 грн., однак зазначена видаткова накладна від 13.10.2020 на ту ж суму. Акт звірянння розрахунків станом на 13.10.2020 підписаний Гутар Л.М., яка є головним бухгалтером позивача та проставлено відбиток печатки позивача.

Крім того відповідач наголошує, що невідкладно після отримання товару здійснив на рахунок позивача два платежі на загальну суму 350 000 грн. (13.10.2020 - 150 000 грн. та 22.10.2020 - 200 000 грн.), що не заперечується позивачем.

Також відповідач наголошує, що позивач склав податкову накладну на постачання товару згідно зі Специфікацією №1 саме 13.10.2020, а не 09.04.2020, що у сукупності з видатковою накладною від 13.10.2020, актом звіряння розрахунків станом на 13.10.2020 та подальшими оплатами відповідача підтверджує, що поставка згідно зі Специфікацією № 1 відбулась не у квітні, а у жовтні 2020 року.

В свою чергу, у відповіді на відзив позивач наголошує, що видаткова накладна № ПА-0000305 від 09.04 2020 містить всі необхідні реквізити: перелік та вартість товару, зазначеного в Специфікації № 1 до Договору, підпис представника Заїки Т.В.. на якого виписана довіреність № 6 від 09.04.2020 на отримання саме даного товару, печатку ФГ «ТОП АГРО».

При цьому позивач зауважує, що довіреність на отримання товару передана Продавцю в момент отримання представником відповідача Заїкою Т.В.. Дана довіреність дійсна до 18.04.2020. ( про що відповідач зазначив у самій довіреності під час її оформлення), тому вона ніяк не могла бути підставою для отримання товару на підставі видаткової накладної № ПА-0000305 від 13.10.2020, оскільки термін її закінчився.

Крім того позивач вказує, що товаром, який отримано представником відповідача Заїкою Т.В., на підставі видаткової накладної № ПА-0000305 від 09.04.2020 та довіреності № 6 від 09.04.2020 є насіння кукурудзи та засоби захисту рослин, які були потрібні відповідачу для проведення посівних робіт та оброблення посівів саме весною, в жовтні місяці даний товар не використовується.

Окремо позивачем відзначено те, що відповідачем не надано жодного доказу про звернення до продавця - ПП «Поділля-Агрохімсервіс» з вимогами, претензіями тощо щодо вчасної поставки товару, зазначеного в Специфікації № 1 та повідомленнями про затримку, в зв`язку з цим, самої оплати за даний товар. Окрім того, в Договорі передбачена відповідальність Продавця за затримку в передачі товару, однак, і цим Покупець не скористався, відстоюючи свою позицію.

В спростування доводів відповідача про здійснення платежів за поставку товару за накладною від 13.10.2020 позивач зазначає, що у платіжних дорученнях № 260 від 13.10.2020 на суму 150 000,00 грн. та № 267 від 22.10.2020 на суму 200 000,00 грн., на які посилається відповідач, останній як призначення платежу зазначив: «часткова оплата за ЗЗР , згідно видаткової накладної № ПА-0000910 від 22.06.2020р.» Окрім того, в жодному платіжному дорученні на оплату, відповідач не зазначив видаткову накладну № ПА-0000305 від 13.10.2020.

Відхиляє позивач і посилання відповідача на реєстрацію податкової накладної на постачання товару згідно з Специфікацією № 1 за поставкою від 13.10.2020 посилаючись на відсутність на момент відпуску відповідачу товару 09.04.2020 на електронному рахунку позивача коштів. При цьому зазначає, що в тій же Специфікації № 1 ( в якій сторони погодити найменування, кількість, вартість товару та строки поставки і оплати) першим строком оплати покупцем отриманого товару визначеної 15.05.2020 в сумі 160 650,00 грн. Саме з даної оплати позивач планував перерахувати кошти на електронний рахунок для подальшої реєстрації податкової накладної. Оскільки, кошти від покупця не надійшли, то позивач зареєстрував податкову накладну 13.10.2020, що не суперечить чинному законодавству.

Відповідач в запереченнях на відповідь на відзив вказує про відсутність підстав для застосування строків оплати, зазначених у Специфікації №1, за умов, коли був суттєво порушений зазначений у цій Специфікації строк поставки. Наголошує, що зобов`язання сторін по усіх Специфікаціях мали місце в межах одного Договору поставки № 63-2020 та були взаємопов`язані спільним правовим регулюванням. Невиконання однією стороною окремих зобов`язань по договору потягло за собою зупинення виконання частини своїх зобов`язань по цьому ж договору іншою стороною.

Щодо сумнівів позивача у помилковості підписання видаткової накладної від 09.04.2020, то відповідач стверджує, то у першій половині 2020 року підписував кілька документів для позивача, серед яких була і вказана накладна.

Посилання у видатковій накладній від 13.10.2020 на довіреність від 09.04.2020 свідчить про те, що йшлося саме про поставку тієї ж продукції. Відсутність окремої довіреності на дату 13.10.2020, на думку відповідача, не може свідчити про те, що 13.10.2020 не відбувалась поставка, оскільки довіреність не є документом, який фіксує передачу товару та жодним чином не свідчить про його отримання. До того ж, представник відповідача Заїка Т.В. на постійній основі користується нотаріально посвідченою довіреністю від голови ФГ «Топ-Агро», яка передбачає широкі повноваження представника щодо господарських операцій.

Щодо призначення платежу у платіжних дорученнях від 13.10.2020 та від 22.10.2020, на якому наголошено позивачем, відповідач вказує, що сплачена сума у будь-якому випадку перебільшує суму, які слід було сплатити за накладною від 22.06.2020, а також покриває усю заборгованість по Специфікаціям та видатковим накладним, окрім Специфікації № 1, яку покриває частково.

Розглянувши подані документи і матеріали, з`ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об`єктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, господарський суд,

ВСТАНОВИВ:

16.03.2020 між Приватним підприємством «Поділля-Агрохімсервіс» (позивач, за Договором Постачальник) та Фермерським господарством «ТОП АГРО» (відповідач, за Договором Покупець) укладено Договір поставки № 63-2020 на умовах розстрочення платежів. (надалі Договір)

Умовами Договору, а саме п.1.1., сторони обумовили, що Постачальник зобов`язується передати в строки визначені Договором, у власність Покупця продукцію виробничо-технічного призначення (далі - товар), а Покупець зобов`язується прийняти товар та оплатити його вартість в порядку та на умовах, визначених Договором.

Відповідно до п.1.2. Договору найменування товару, його кількість та асортимент, ціна за одиницю та загальна вартість товару, порядок та термін оплати, термін та базис поставки Покупцю, а також інші умови, визначені в Договорі та в специфікаціях (додатках) до Договору, які є невід`ємною частиною даного Договору.

Між сторонами було погоджено, що вартість (ціна) товару вказана в специфікаціях (додатках) до Договору. Ціна Договору дорівнює загальній вартості (ціні) товару, що передається та буде передана за цим Договором ( п.2.1. Договору).

Оплата за поставлений товар здійснюється Покупцем шляхом перерахування грошових коштів на розрахунковий рахунок Постачальника, або, за письмовою згодою Постачальника, шляхом видачі (передачі) векселя (векселів), які Постачальник погодиться прийняти в розрахунок за товар. Покупець здійснюючи оплату за товар, зобов`язаний вказувати в призначенні платежу вид товару, що оплачується ("за насіння"), реквізити (номер та дату) цього Договору, а також реквізити (номер і дату) специфікації до Договору (накладної), якщо специфікація не була підписана. Якщо Покупець цього не дотримується, то Постачальник має право сам на власний розсуд, визначити в рахунок якого виду товару, Специфікації, Договору або іншого зобов`язання зарахувати платіж Покупця, незалежно від вказаного в платіжному документі призначення платежу. Платіжні реквізити Постачальника вказані в кінці тексту Договору. Покупець має право провести дострокову оплату вартості (ціни) товару. У випадку можливих узгоджених відповідно до Договору змін ціни Постачальник видає Покупцю оновлені документи або додатки до них, скориговані тощо. ( п.2.2. Договору).

Згідно з пунктом 3.1, 3.2. Договору товар постачається на умовах EXW ( інкотермс 2010). Термін поставки товару Покупцю вказаний в специфікації (ях) до Договору.

Сторони дійшли згоди, що Покупець зобов`язаний оплатити вартість (ціну) товару в термін та на умовах, що вказані в Договорі та в додатку до Договору. Оплата вважається проведеною з дня надходження грошових коштів на розрахунковий рахунок Постачальника. (п. 4.4. Договору)

Відповідно до п.п. 5.2.,5.3. Договору Покупець несе відповідальність за затримку в оплаті за отриманий товар, сплачуючи при цьому пеню в розмірі подвійної облікової ставки НБУ від розміру простроченої суми за кожен день прострочення та штраф. В разі прострочення виконання грошового зобов`язання по оплаті вартості товару Покупець сплачує на користь Постачальника відсотки за неправомірне користування чужими грошовими коштами в розмірі 25% річних з простроченої суми.

Умовами Договору, а саме п.6.2. сторони передбачили, що штраф обчислюється у відсотках в розмірі 10% від невиконання зобов`язання до 10 календарних днів; 30% до 20 календарних днів, 50 % до 30 та більше днів. Під невиконанням зобов`язання вважається прострочення строків оплати за товар згідно умов Договору та специфікації/й. Специфікації є невід`ємною складовою даного Договору.

Як стверджується матеріалами справи, позивачем на виконання умов Договору поставки № 63-2020 на умовах розстрочення платежів від 16.03.2020 поставлено товар на загальну суму 654 655,00 грн, в розрізі по специфікаціях:

по специфікації № 1 поставлено товар на загальну суму 535 500,00 грн., що підтверджується видатковою накладною № ПА-0000305 від 09.04.2020 та довіреністю на ОСОБА_1 № 6 від 09.04.2020. Термін оплати по даній поставці зазначений в Специфікації №1 : 15.05.2020 - 160 650,00 грн; 01.09.2020 - 187 425,00 грн; 01.10.2020 - 187 425,00 грн.;

по специфікації № 2 поставлено товар суму 50 835,00 грн., що підтверджується видатковою накладною № ПА-0000644 від 20.05.2020 та довіреністю на ОСОБА_1 № 5 від 20.05.2020. Термін оплати по даній поставці зазначений в Специфікації №2 : 01.09.2020 -25 417,50,50 грн. та 01.10.2020 - 25 417,50 грн.;

по специфікації № 3 поставлено товар суму 5 780,00 грн., що підтверджується видатковою накладною ПА-0000734 від 03.06.2020 та довіреністю на ОСОБА_1 № 18 від 03.06.2020. Термін оплати по даній поставці зазначений в Специфікації №3 : 01.09.2020 -2 890,00 грн. та 01.10.2020 - 2 890 грн.;

по специфікації № 4 поставлено товар суму 31 800,00 грн., що підтверджується видатковою накладною № ПА-0000781 від 09.06.2020 та довіреністю на на ОСОБА_1 №24 від 09.06.2020. Термін оплати по даній поставці зазначений в Специфікації №4 : 12.06.2020 - 6 360,00 грн; 01.09.2020 -12 720,00 грн.; 01.10.2020 - 12 720,00 грн.;

по специфікації № 5 поставлено товар суму 9 300,00 грн., що підтверджується видатковою накладною № ПА-0000895 від 19.06.2020 та довіреність на ОСОБА_1 № 40 від 19.06.2020. Термін оплати по даній поставці зазначений в Специфікації №5 : 19.06.2020 - 1 860,00 грн; 01.09.2020 -3 720,00 грн.; 01.10.2020 - 3 720,00 грн.;

по специфікації № 6 поставлено товар на суму 13 200,00 грн., що підтверджується видатковою накладною № ПА-0000910 від 22.06.2020 та довіреністю на ОСОБА_1 № 45 від 22.06.2020. Термін оплати по даній поставці зазначений в Специфікації №6: 25.06.2020 - 2 640,00 грн. та 01.10.2020 - 10 560,00 грн.;

по специфікації № 7 поставлено товар на суму 8 240,00 грн., що підтверджується видатковою накладною № ПА-0001005 від 08.07.2020 та довіреність на ОСОБА_1 №51 від 08.07.2020. Термін оплати по даній поставці зазначений в Специфікації №7 : 15.07.2020 - 2 472,00 грн. та 01.10.2020 - 2 884,00 грн.;

Матеріалами справи стверджується, що відповідачем здійснено оплату за поставлений товар на загальну суму 363 560,00 грн. Докази часткового розрахунку судом досліджено та прийнято:

платіжне доручення № 207 від 12.06.2020 на суму 6 500,00 грн;

платіжне доручення № 211 від 22.06.2020 на суму 1 860,00 грн.;

платіжне доручення № 212 від 25.06.2020 на суму 2 700,00 грн.;

платіжне доручення № 233 від 20.08.2020 на суму 2 500,00 грн.;

платіжне доручення № 260 від 13.10.2020 на суму 150 000,00 грн.;

платіжне доручення № 267 від 22.10.2020 на суму 200 000,00 грн.

В результаті чого заборгованість відповідача склала 291 095,00 грн, яка заявлена до стягнення в позовній заяві.

Спірні правовідносини сторін за правовою природою віднесені до договірних зобов`язань поставки, загальні положення про купівлю-продаж визначені параграфом 1 глави 54, особливості поставки - параграфом 3 глави 54 ЦК України, параграфом 1 глави 30 ГК України, загальні положення про правочини визначені розділом IV книги 1 ЦК України, про зобов`язання і договір - розділами І і ІІ книги 5 ЦК України, правові наслідки порушення зобов`язання, відповідальність за порушення зобов`язання - главою 51 ЦК України, розділом V ГК України.

Статтею 3 ЦК України визначено загальні засади цивільного законодавства, якими, зокрема, є: свобода договору; свобода підприємницької діяльності, яка не заборонена законом; судовий захист цивільного права та інтересу; справедливість, добросовісність та розумність.

Статтями 13 і 14 ЦК України встановлено, відповідно, межі здійснення цивільних прав та загальні засади виконання цивільних обов`язків. Зокрема, і цивільні права і цивільні обов`язки здійснюються (виконуються) в межах, встановлених договором або актом цивільного законодавства.

Відповідно до ч.ч. 1, 2 ст. 11 ЦК України, цивільні права та обов`язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов`язки. Підставами виникнення цивільних прав та обов`язків, зокрема, є договори та інші правочини.

Частиною 1 ст. 15 ЦК України встановлено, що кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.

Згідно з ч. 1, ч. 2 п.п. 5, 8 ст. 16 ЦК України, кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу. Способами захисту цивільних прав та інтересів можуть бути, зокрема, примусове виконання обов`язку в натурі, відшкодування збитків та інші способи відшкодування майнової шкоди. Суд може захистити цивільне право або інтерес іншим способом, що встановлений договором або законом.

Статтею 20 Господарського кодексу України передбачено право кожного суб`єкта господарювання на захист своїх прав і законних інтересів шляхом, зокрема, присудження до виконання обов`язку в натурі, відшкодування збитків, іншими способами, передбаченими законом. Порядок захисту прав суб`єктів господарювання та споживачів визначається цим Кодексом, іншими законами.

Статтею 204 ЦК України встановлено презумпцію правомірності правочину, за змістом якої правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним.

Відповідно до ст.ст. 525, 526 ЦК України, ст.ст. 193, 202 ГК України, зобов`язання має виконуватись належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться; одностороння відмова від зобов`язання або одностороння зміна його умов не допускається.

Згідно з ч. 1 ст. 530 ЦК України, якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Відповідно до ч. 1 ст. 598, ч. 1 ст. 599 ЦК України, зобов`язання припиняється частково або у повному обсязі на підставах, встановлених договором або законом, зокрема, виконанням, проведеним належним чином.

Частина 1 ст. 626 ЦК України визначає договір як домовленість двох або більше сторін, що спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків.

Відповідно до положень ст. ст. 638, 639 ЦК України договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору. Договір може укладатися у будь-якій формі, якщо вимоги щодо форми договору не встановлені законом.

Відповідно до ч. 1 ст. 692 ЦК України, покупець зобов`язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару.

Частинами 1, 2 ст. 712 ЦК України визначено, що за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов`язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов`язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов`язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму. До договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.

Відповідно до ст. 265 ГК України за договором поставки одна сторона - постачальник зобов`язується передати (поставити) у зумовлені строки (строк) другій стороні - покупцеві товар (товари), а покупець зобов`язується прийняти вказаний товар (товари) і сплатити за нього певну грошову суму.

Перерахованими специфікаціями, видатковими накладними та довіреностями підтверджується факт отримання відповідачем від позивача товару за Договором на загальну суму 654 655,50 грн, а з платіжних доручень вбачається, що відповідач оплатив отриманий товар в сумі 363 560,00 грн, несплачена сума складає 291 095,00 грн.

Відповідач не заперечує наявності заборгованості з поставлений товар в межах Договору поставки № 63-2020 на умовах рострочення платежів від 16.03.2020, проте заперечує факт поставки товару за Специфікацією № 1 за накладною № ПА-0000305 від 09.04.2020.

Суть заперечень відповідача зводяться до того, що за Специфікацією № 1 позивачем поставлено товар 13.10.2020, тобто в порушенням строків поставки, обумовлених Специфікацією, що на переконання відповідача, виключає підстави для нарахування штрафних санкцій.

Надаючи оцінку доводам сторін та поданим ними доказам суд виходить з наступного.

Згідно із положеннями Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні":

- підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи. Для контролю та впорядкування оброблення даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи (частина перша статті 9);

- первинні та зведені облікові документи можуть бути складені у паперовій або в електронній формі та повинні мати такі обов`язкові реквізити: назву документа (форми); дату складання; назву підприємства, від імені якого складено документ; зміст та обсяг господарської операції, одиницю виміру господарської операції; посади осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення; особистий підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції.

Неістотні недоліки в документах, що містять відомості про господарську операцію, не є підставою для невизнання господарської операції, за умови, що такі недоліки не перешкоджають можливості ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції, та містять відомості про дату складання документа, назву підприємства, від імені якого складено документ, зміст та обсяг господарської операції тощо (частина друга статті 9);

- господарська операція - це дія або подія, яка викликає зміни в структурі активів та зобов`язань, власному капіталі підприємства (стаття 1).

- первинний документ - це документ, який містить відомості про господарську операцію (стаття 1).

За приписами Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку, затвердженого наказом Міністерства фінансів України від 24.05.1995 №88 (з подальшими змінами і в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин):

- господарські операції - це факти підприємницької та іншої діяльності, що впливають на стан майна, капіталу, зобов`язань і фінансових результатів. (абзац другий пункту 2.1);

- первинні документи - це документи, створені у письмовій або електронній формі, які містять відомості про господарські операції, включаючи розпорядження та дозволи адміністрації (власника) на їх проведення (абзац перший пункту 2.1 в редакції, чинній з 26.05.2017);

- первинні документи повинні мати такі обов`язкові реквізити: найменування підприємства, установи, від імені яких складений документ, назва документа (форми), дата складання, зміст та обсяг господарської операції, одиниця виміру господарської операції (у натуральному та/або вартісному виразі), посади і прізвища осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення, особистий підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції (абзац перший пункту 2.1 в редакції, чинній з 26.05.2017);

- документ має бути підписаний особисто, а підпис може бути скріплений печаткою. (абзац перший пункту 2.5);

- первинні документи підлягають обов`язковій перевірці (в межах компетенції) працівниками, які ведуть бухгалтерський облік, за формою і змістом, тобто перевіряється наявність у документі обов`язкових реквізитів та відповідність господарської операції чинному законодавству у сфері бухгалтерського обліку, логічна ув`язка окремих показників. (пункт 2.15).

Визначальною ознакою господарської операції є те, що внаслідок її здійснення має відбутися реальний рух активів.

У разі дефектів первинних документів та невизнання стороною факту постачання спірного товару, сторони не позбавлені можливості доводити постачання товару іншими доказами, які будуть переконливо свідчити про фактичні обставини здійснення постачання товару.

Аналогічна правова позиція викладена у постановах Верховного Суду від 04.11.2019 у справі №905/49/15, від 29.11.2019 у справі №914/2267/18.

Накладна № ПА-0000305 від 09.04.2020 містить такі обов`язкові реквізити, як дату її складання; назву підприємства, від імені якого складено документ і якому здійснюється поставка за цією накладною; зміст та обсяг господарської операції, одиниця виміру господарської операції; особисті підписи в графі "здав" та "прийняв".

Накладна № ПА-0000305 від 09.04.2020 підписана особами, які прийняли товар та містить відтиск печатки відповідача.

Суд приймає як належний доказ на підтвердження одержання товару відповідачем, скріплену підписами уповноваженої особи відповідача довіреність № 6 від 09.04.2020, яка видана на ім`я Заїки Т.В. для отримання від позивача саме того товару та в тій кількості, що зазначені в накладній № ПА-0000305 від 09.04.2020.

Отже, приймаючи до уваги, що відповідач несе повну відповідальність за законність використання його печатки та за відсутності доказів того, що печатка була загублена відповідачем, викрадена в нього або в інший спосіб вибула з його володіння, через що печаткою могла б протиправно скористатися інша особа, враховуючи наявність відбитку печатки відповідача на спірному документі, суд дійшов висновку про реальність господарської операції з поставки товару, який вказаний у видатковій накладній № ПА-0000305 від 09.04.2020, позивачем відповідачу.

Аналогічні правові позиції викладені у постановах Верховного Суду від 29.01.2020 у справі №916/922/19, від 06.11.2018 у справі № 910/6216/17 та від 05 грудня 2018 року у справі № 915/878/16.

При цьому, у постанові від 20.12.2018 у справі № 910/19702/17 Верховний Суд дійшов висновку, що відсутність у видаткових накладних назви посади особи, яка отримала товар за цією накладною, за наявності підпису у цій накладній, який засвідчений відтиском печатки покупця, не може свідчить про те, що такі видаткові накладні є неналежними доказами у справі. Відтиск печатки на видаткових накладних є свідченням участі особи у здійсненні господарської операції за цими накладними.

Також слід зазначити, що строк дії довіреності № 6 від 09.04.2020, який визначено відповідачем, встановлено до 18 04.2020, що виключає правові підстави на отримання товару за означеною довіреністю в жовтні 2020.

Щодо посилань відповідача на той факт, що податкова накладна на постачання товару, згідно з Специфікацією № 1 виписана та зареєстрована позивачем 13.10.2020, суд зазначає наступне.

У відповідності до п. 187.1 ст. 187 ПК України датою виникнення податкових зобов`язань з постачання товарів/послуг вважається дата, яка припадає на податковий період, протягом якого відбувається будь-яка з подій, що сталася раніше:

а) дата зарахування коштів від покупця/замовника на банківський рахунок платника податку як оплата товарів/послуг, що підлягають постачанню, а в разі постачання товарів/послуг за готівку - дата оприбуткування коштів у касі платника податку, а в разі відсутності такої - дата інкасації готівки у банківській установі, що обслуговує платника податку;

б) дата відвантаження товарів, а в разі експорту товарів - дата оформлення митної декларації, що засвідчує факт перетинання митного кордону України, оформлена відповідно до вимог митного законодавства, а для послуг - дата оформлення документа, що засвідчує факт постачання послуг платником податку.

Відповідно до п. 201.1 ст. 201 Податкового кодексу України (надалі ПК України) на дату виникнення податкових зобов`язань платник податку зобов`язаний скласти податкову накладну в електронній формі з дотриманням умови щодо реєстрації у порядку, визначеному законодавством, електронного підпису уповноваженої платником особи та зареєструвати її в Єдиному реєстрі податкових накладних у встановлений цим Кодексом термін.

Пунктом 201.7 ст. 201 ПК України визначено, що податкова накладна складається на кожне повне або часткове постачання товарів/послуг, а також на суму коштів, що надійшли на поточний рахунок як попередня оплата (аванс).

Згідно з п. 201.10 ст. 201 ПК України при здійсненні операцій з постачання товарів/послуг платник податку - продавець товарів/послуг зобов`язаний в установлені терміни скласти податкову накладну, зареєструвати її в Єдиному реєстрі податкових накладних та надати покупцю за його вимогою.

Отже, згідно з п. 201.10 ст.201 ПК України на продавця товарів/послуг покладено обов`язок в установлені терміни скласти податкову накладну та зареєструвати її в Єдиному реєстрі податкових накладних, чим зумовлено обґрунтоване сподівання контрагента на те, що це зобов`язання буде виконано, оскільки тільки підтверджені зареєстрованими в Єдиному реєстрі податкових накладних податковими накладними/розрахунками коригування до таких податкових накладних суми податку можуть бути віднесені до складу податкового кредиту.

Відповідно до пояснень позивача, в зв`язку з відсутністю у нього на момент відпуску відповідачу товару 09.04.2020 на електронному рахунку коштів, податкова накладна вчасно не була виписана та зареєстрована. Оскільки в Специфікації № 1 ( в якій сторони погодити найменування, кількість, вартість товару та строки поставки і оплати) першим строком оплати покупцем отриманого товару визначеної 15.05.2020 в сумі 160 650,00 грн. позивач планував перерахувати кошти на електронний рахунок для подальшої реєстрації податкової накладної саме з цієї проплати. Проте, кошти від відповідача не надійшли, тому позивач зареєстрував податкову накладну 13.10.2020 в день проведення відповідачем проплати (платіжне доручення № 260 від 13.10.2020).

При цьому суд зважає на положення п. 198.6 ст. 198 ПК України, за якими, у разі якщо платник податку не включив у відповідному звітному періоді до податкового кредиту суму ПДВ на підставі отриманих податкових накладних/розрахунків коригування до таких податкових накладних, зареєстрованих в Єдиному реєстрі податкових накладних, таке право зберігається за ним протягом 1095 календарних днів з дати складення податкової накладної/розрахунку коригування. Платник ПДВ, за умови дотримання вищезазначених вимог може зареєструвати податкові накладні/розрахунки коригування в ЄРПН протягом 1095 календарних днів.

Відтак, реєстрація податкової накладної № 58 за господарською операцією по Специфікації № 1 тільки 13.10.2020 не є порушенням податкового законодавства.

Наявність видаткової накладної № ПА-0000305 від 13.10.2020 позивачем пояснюється тим, що остання була продубльована позивачем, оскільки бухгалтером помилково при реєстрації податкової накладної було зазначено інший вид товару, ніж у видатковій накладній № ПА-0000305 від 09.04.2020.

Посилання відповідача на невідкладене проведення чаткового розрахунку за поставкою, що відбулась саме 13.10.2020 за видатковою накладною № ПА-0000305 не знайшли свого підтвердження в матеріалах справи, позаяк призначенням платежу платіжних доручень № 260 від 13.10.2020 на суму 150 000,00 грн. та № 267 від 22.10.2020 на суму 200 000,00 грн. є: «часткова оплата за ЗЗР , згідно видаткової накладної № ПА-0000910 від 22.06.2020».

Суд зважає, що п 2.2. Договору передбачено, що Покупець, здійснюючи оплату за товар, зобов`язаний вказувати в призначенні платежу вид товару, що оплачується , реквізити цього Договору , а також реквізити Специфікації до Договору (накладної, якщо Специфікація не була підписана). Якщо Покупець цього не дотримується, то Постачальник має право сам, на власний розсуд, визначити в рахунок якого виду товару, Специфікації, Договору або іншого зобов`язання зарахувати платіж Покупця, незалежно від вказаного в платіжному документі призначення платежу.

Відтак, зараховуючи платежі за платіжними дорученнями № 260 від 13.10.2020 та № 267 від 22.10.2020 в рахунок погашення заборгованості за видатковою накладною № ПА-0000305 від 09.04.2020, позивачем дотримано положень п. 2.2. Договору.

Більше того, суд зауважує, що в жодному платіжному дорученні на оплату, що міститься в матеріалах справи, відповідач не зазначив видаткову накладну № ПА-0000305 від 13.10.2020.

З огляду на наведене, суд дійшов висновку, що основний борг в сумі 291 095,00 грн доведений належними та допустимими доказами, його наявність і розмір відповідачем не спростовані.

Поряд з цим, за порушення відповідачем взятих на себе зобов`язань, позивачем заявлено до стягнення 6 959,24 грн 25 % річних, 3 340,43 грн пені, 145 547,50 грн штрафу.

Згідно ч. 1 ст. 612 Цивільного кодексу України, боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов`язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Порушенням зобов`язання, згідно ст.610 Цивільного кодексу України, є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання).

У відповідності до п.п. 3, 4 ч. 1 ст.611 ЦК України у разі порушення зобов`язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема, сплата неустойки та відшкодування збитків.

Відповідно до ч.1 ст.546 ЦК України та ст. 230 Господарського кодексу України виконання зобов`язання може забезпечуватися, крім іншого, неустойкою.

Частиною першою ст.548 Цивільного кодексу України встановлено, що виконання зобов`язання (основного зобов`язання) забезпечується, якщо це встановлено договором або законом.

Згідно з ч. 1 ст. 230 та ч. 6 ст. 231 Господарського кодексу України штрафними санкціями у цьому Кодексі визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов`язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов`язання. Штрафні санкції за порушення грошових зобов`язань встановлюються у відсотках, розмір яких визначається обліковою ставкою Національного банку України, за увесь час користування чужими коштами, якщо інший розмір відсотків не передбачено законом або договором.

Відповідно до ст.ст.1, 3 Закону України від 22.11.1996 N 543/96-ВР "Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов`язань" платники грошових коштів сплачують на користь одержувачів цих коштів за прострочку платежу пеню в розмірі, що встановлюється за згодою сторін. Розмір пені, передбачений статтею 1 цього Закону, обчислюється від суми простроченого платежу та не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня.

Згідно зі ст. 549 ЦК України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов`язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов`язання за кожен день прострочення виконання.

Відповідно до приписів ч. 6 ст. 232 Господарського кодексу України нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов`язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов`язання мало бути виконано.

Таким чином, законом передбачено право сторін визначати у договорі розмір санкцій і строки їх нарахування за прострочення виконання зобов`язання. У разі відсутності таких умов у договорі, нарахування штрафних санкцій припиняється через шість місяців від дня, коли зобов`язання мало бути виконаним відповідно до частини шостої статті 232 ГК України.

Пунктом 5.2. Договору сторони передбачили відповідальність Покупця за затримку в оплаті за отриманий Товар, у вигляді сплати пені в розмірі подвійної облікової ставки НБУ від розміру простроченої суми за кожен день прострочення та штраф. При цьому, п. 6.2. Договору сторони погодили, що штраф обчислюється у відсотках в розмірі 10 % від невиконання зобов`язання до 10 календарних днів; 30% до 20 календарних днів, 50 % до 30 та більше днів.

Відповідно до ч. 2 ст. 625 ЦК України боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом. При цьому, п. 5.3. Договору сторони сторони дійшли згоди щодо зміни розміру процентної ставки, передбаченої частиною другою статті 625 ЦК України, і встановили її в розмірі 25%.

Таким чином, з огляду на вищезазначене, заявлені позивачем вимоги щодо стягнення з відповідача пені, штрафу та 25% річних є правомірними та обґрунтованим, оскільки відповідають умовам укладеного Договору та чинного законодавства України.

При цьому судом враховується, що чинне законодавство не встановлює для учасників господарських відносин обмежень передбачати в договорі одночасне стягнення пені та штрафу, що узгоджується із свободою договору, встановленою статтею 627 ЦК України. А тому, одночасне стягнення з учасника господарських відносин, який порушив господарське зобов`язання за договором, штрафу та пені не суперечить статті 61 Конституції України, оскільки згідно зі статтею 549 ЦК України пеня та штраф є формами неустойки, а відповідно до статті 230 ГК України - видами штрафних санкцій, тобто не є окремими та самостійними видами юридичної відповідальності. У межах одного виду відповідальності може застосовуватися різний набір санкцій.

Аналогічна правова позиція викладена у постанові Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 09.02.2018 у справі №911/2813/17.

Позивачем наведено розрахунок пені за прострочення здійснення оплати за Договором на суму боргу 291 095,00 грн, виходячи з дати останньої проплати, проведеної відповідачем (22.10.2020).

Детально дослідивши наданий позивачем розрахунок пені суд встановив наявність помилок при визначенні періодів нарахування.

Зокрема, при здійсненні розрахунку позивачем не враховано приписи ч.6 ст. 232 ГК України та проведено нарахування на загальну суму боргу за Договором, тоді як у Специфікаціях №№ 1-7 визначено строки та розміри платежів, за кожною з них.

За таких обставин, нарахування пені має здійснюватись за кожною Специфікацією окремо, виходячи з дати поставки товару, відповідної суми, з врахуванням «умов оплати», визначених у Специфікаціях і ч. 6 ст. 232 ГК України та виходячи з проведення оплати за товар відповідачем.

Відповідно до п. 1.12. постанови Пленуму Вищого господарського суду України № 14 від 17.12.2013 Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов`язань у разі якщо відповідний розрахунок позивачем здійснено неправильно, то господарський суд з урахуванням конкретних обставин справи самостійно визначає суми пені та інших нарахувань у зв`язку з порушенням грошового зобов`язання, не виходячи при цьому за межі визначеного позивачем періоду часу, протягом якого, на думку позивача, мало місце невиконання такого зобов`язання, та зазначеного позивачем максимального розміру відповідних пені та інших нарахувань.

З огляду на наведене, зважаючи, що визначений позивачем період нарахування пені (23.10.2020 по 26.11.2020) не виходить за межі періоду встановленого ч. 6 ст. 232 ГК України, а розрахунок пені проведено арифметично правильно, суд дійшов висновку про задоволення вимоги позивача про стягнення 3 340,43 грн пені.

Перевіривши розрахунок 25% річних суд дійшов висновку, що позовна вимога в частині стягнення 6 959,24 грн 25% річних є обґрунтованою, правомірною та правильно розрахованою, а тому є такою, що підлягають задоволенню.

При перевірці розрахунку штрафу судом встановлено, що штраф обраховано арифметично вірно, у відповідності до положень п. 6.2. Договору поставки №63-2020 на умовах розстрочення платежів від 16.03.2020. Виходячи з викладеного та враховуючи порушення відповідачем зобов`язань за Договором в частині оплати товару, що є підставою для застосування відповідальності у вигляді штрафу.

Водночас, суд вказує, що господарські санкції, що встановлюються відповідно до договору чи закону за несвоєчасне виконання зобов`язання, спрямовані передусім на компенсацію кредитору майнових втрат, яких він зазнає внаслідок несвоєчасного здійснення з ним розрахунку з боку боржника.

Частиною 3 ст. 551 Цивільного кодексу України передбачено, що розмір неустойки може бути зменшений за рішенням суду, якщо він значно перевищує розмір збитків, та за наявності інших обставин, які мають істотне значення.

Якщо порушення зобов`язання не завдало збитків іншим учасникам господарських відносин, суд може з урахуванням інтересів боржника зменшити розмір належних до сплати штрафних санкцій (ч.2 ст. 233 Господарського кодексу України).

Відповідно до частини четвертої статті 231 ГК України розмір штрафних санкцій встановлюється законом, а в разі якщо розмір штрафних санкцій законом не визначено, санкції застосовуються в передбаченому договором розмірі. При цьому розмір санкцій може бути встановлено договором у відсотковому відношенні до суми невиконаної частини зобов`язання або в певній, визначеній грошовій сумі, або у відсотковому відношенні до суми зобов`язання незалежно від ступеня його виконання, або у кратному розмірі до вартості товарів (робіт, послуг).

Для того щоб штраф не набув ознаки каральної санкції, діє правило ст. 233 Господарського кодексу України, відповідно до змісту якої у разі якщо належні до сплати штрафні санкції надмірно великі порівняно із збитками кредитора, суд має право зменшити розмір санкцій. При цьому повинно бути взято до уваги: ступінь виконання зобов`язання боржником; майновий стан сторін, які беруть участь у зобов`язанні; не лише майнові, але й інші інтереси сторін, що заслуговують на увагу. Якщо порушення зобов`язання не завдало збитків іншим учасникам господарських відносин, суд може з урахуванням інтересів боржника зменшити розмір належних до сплати штрафних санкцій.

Враховуючи, що позивачем доказів, що свідчили б про погіршення фінансового стану, ускладнення в господарській діяльності чи завдання останньому збитків в результаті дій відповідача не надано, та, більш того, вимоги про стягнення збитків взагалі позивачем не заявлялись, з метою дотримання інтересів обох сторін, суд дійшов висновку щодо необхідності зменшення розміру штрафу, що підлягає стягненню з відповідача.

Суд звертає увагу, що розмір заявлених нарахувань (штрафу, відсотків річних та пені - 155 847,17грн.) складає - 53,54% суми основного боргу (291 095,00 грн.), що є непропорційно великим.

Таким чином, загальна сума нарахувань не відповідає передбаченим у пункті 6 статті 3, частині третій статті 509 та частинах першій, другій статті 627 Цивільного кодексу України засадам справедливості, добросовісності, розумності як складовим елементам загального конституційного принципу верховенства права. Наявність у позивача можливості стягувати із відповідача надмірні грошові суми, як неустойку, спотворює її дійсне правове призначення, оскільки із засобу розумного стимулювання боржника виконувати основне грошове зобов`язання неустойка перетворюється на несправедливо непомірний тягар для споживача та джерело отримання невиправданих додаткових прибутків кредитором.

Тому господарський суд вважає за можливе за власною ініціативою зменшити розмір штрафу в сумі 145 547,50 грн., нарахований відповідно до п.6.2. Договору, на 50%, стягнувши 50% від стягуваної суми, що дорівнює 72 443,75 грн..

У зв`язку з тим, що відповідач не заявив клопотання про зменшення розміру штрафу, хоча мав таке право, з урахуванням дотримання балансу інтересів сторін, суд зазначає про неможливість зменшення розміру штрафу більше, ніж на 50%.

За таких обставин, вимога позивача про стягнення 145 547,50 грн штрафу підлягає до часткового задоволення в сумі 72 443,75 грн.

Статтею 14 ГПК України передбачено, що суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. Збирання доказів у господарських справах не є обов`язком суду, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Учасник справи розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд. Таке право мають також особи, в інтересах яких заявлено вимоги, за винятком тих осіб, які не мають процесуальної дієздатності.

Відповідно до частини першої статті 74 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

В силу частини першої статті 76 Господарського процесуального кодексу України належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування.

Обов`язок із доказування необхідно розуміти як закріплену в процесуальному та матеріальному законодавстві міру належної поведінки особи, що бере участь у судовому процесі, із збирання та надання доказів для підтвердження свого суб`єктивного права, що має за мету усунення невизначеності, яка виникає в правовідносинах у разі неможливості достовірно з`ясувати обставини, які мають значення для справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Збирання доказів у господарських справах не є обов`язком суду, крім випадків, встановлених цим Кодексом (стаття 14 Господарського процесуального кодексу України).

Відповідно до положень частин 1 та 3 ст. 74, 76 - 79 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

Згідно з ч.4 ст. 13 ГПК України кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних з вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.

Частинами 1, 2 статті 86 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.

Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також вірогідність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.

За таких обставин заслухавши пояснення учасників судового процесу, дослідивши всі докази у справі, суд дійшов висновку про те, що відповідачем не спростовано доводів позовної заяви, а судом не виявлено на підставі наявних документів у справі інших фактичних обставин, що мають суттєве значення для правильного вирішення спору, а відтак суд вважає, що позовні вимоги підлягають до задоволення.

Щодо інших доводів відповідача, суд зважає на висновки, яких дійшов Європейський суд з прав людини у рішенні від 18.07.2006 р. у справі "Проніна проти України", в якому Європейський суд з прав людини зазначив, що пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи.

Поряд з цим, за змістом п. 41 висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету Ради Європи щодо якості судових рішень та висновків Європейського суду з прав людини, викладених у рішеннях у справах "Трофимчук проти України", "Серявін та інші проти України" обов`язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов`язку може змінюватися залежно від характеру рішення. Згідно з практикою Європейського суду з прав людини очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах. З тим, щоб дотриматися принципу справедливого суду, обґрунтування рішення повинно засвідчити, що суддя справді дослідив усі основні питання, винесені на його розгляд.

Решта долучених до матеріалів справи доказів та наданих сторонами пояснень була ретельно досліджена судом і наведених вище висновків суду не спростовує.

Вирішуючи питання судових витрат суд виходить з наступного.

Згідно з п.2 ч. 1ст. 129 ГПК України судовий збір покладається: у спорах, що виникають при виконанні договорів та з інших підстав, - на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. При цьому суд зважає, що зменшення штрафу за ініціативою суду не впливає на розмір судового збору, який покладається на відповідача.

З огляду на наведене, на відповідача покладаються витрати позивача по сплаті судового збору в повному обсязі, в сумі 6 704,13 грн.

Окрім того, при вирішенні питання судових витрат у даній справі судом розглянуто вимогу позивача про стягнення з відповідача 10 000,00 грн витрат на професійну правничу допомогу.

Відповідно до ч. 1, п. 1 ч. 3 ст. 123 ГПК України судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи. До витрат, пов`язаних з розглядом справи, належать, зокрема, витрати на професійну правничу допомогу.

Згідно із ч.ч. 1-3 ст. 126 ГПК України витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави. За результатами розгляду справи витрати на професійну правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами. Для цілей розподілу судових витрат: 1) розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу професійну правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката, визначається згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; 2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат. Для визначення розміру витрат на професійну правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.

Відповідно до ст. 6 Закону України "Про адвокатуру та адвокатську діяльність" адвокатом може бути фізична особа, яка має повну вищу юридичну освіту, володіє державною мовою, має стаж роботи в галузі права не менше двох років, склала кваліфікаційний іспит, пройшла стажування (крім випадків, встановлених цим Законом), склала присягу адвоката України та отримала свідоцтво про право на заняття адвокатською діяльністю.

Згідно із ст. 30 Закону України "Про адвокатуру та адвокатську діяльність" гонорар є формою винагороди адвоката за здійснення захисту, представництва та надання інших видів правової допомоги клієнту. Порядок обчислення гонорару (фіксований розмір, погодинна оплата), підстави для зміни розміру гонорару, порядок його сплати, умови повернення тощо визначаються в договорі про надання правової допомоги.

При стягненні витрат на професійну правничу допомогу слід враховувати, що останні мають бути документально підтверджені та доведені. Відсутність документального підтвердження витрат на правничу допомогу, а також розрахунку таких витрат є підставою для відмови у задоволенні вимог про відшкодування таких витрат (постанова Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду від 18.07.2018 р. у справі № 509/2669/15-ц).

Таким чином, склад та розмір витрат, пов`язаних з оплатою правничої допомоги, входить до предмета доказування у справі.

Як вбачається із матеріалів справи 24.11.2020 між Адвокатом Карлащук О.А. (Адвокат) та Приватним підприємством «Поділля-Агрохімсервіс» (Клієнт) укладено угоду № 2411-2020 про надання правничої допомоги, відповідно до п. 2.1. якого, Клієнт замовляє і оплачує, а Адвокат надає правову допомогу з підготовки документів: позовної заяви, здійснення розрахунків позовних вимог та з юридичного супроводу розгляду справи в Господарському суді Вінницької області за позовом ПП «Поділля-Агрохімсервіс» до ФГ «ТОП АГРО» (Боржник) з проводу невиконання договірних зобов`язань Боржником по Договору поставки № 63-2020 на умовах розстрочення платежів від 16.03.2020 та специфікацій до нього №№1-7.

За умовами п. 4.1. Угоди, про виконання доручення за даною Угодою Адвокат надає Клієнту Акт прийому-передачі наданих послуг з описом наданих послуг, який Клієнт, у відповідності до п. 4.2. Угоди, зобов`язаний прийняти та підписати протягом п`яти днів з дня отримання, або обґрунтувати відмові від прийняття наданих Адвокатом послуг.

Пунктом 5.1. Угоди сторони узгодили, що за правову допомогу, передбачену в п. 2.1. Угоди Клієнт сплачує Адвокату винагороду (гонорар) у фіксованій сумі в розмірі 10 000,00 грн без ПДВ на підставі Акту надання послуг.

Так, 26.11.2020 сторонами підписано Акт прийому-передачі наданих послуг за Угодою, вартість яких склала 10 000,00 грн.

При цьому судом беруться до уваги правові висновки Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду, викладені у постанові від 28.12.2020 у справі № 640/18402/19, за якими розмір гонорару адвоката встановлений сторонами договору у фіксованому розмірі, не залежить від обсягу послуг та часу витраченого представником позивача, а отже є визначеним.

Пунктом 3.2 рішення Конституційного Суду України від 30.09.2009 23-рп/2009 передбачено, що правова допомога є багатоаспектною, різною за змістом, обсягом та формами і може включати консультації, роз`яснення, складення позовів і звернень, довідок, заяв, скарг, здійснення представництва, зокрема в судах та інших державних органах тощо. Вибір форми та суб`єкта надання такої допомоги залежить від волі особи, яка бажає її отримати. Право на правову допомогу - це гарантована державою можливість кожної особи отримати таку допомогу в обсязі та формах, визначених нею, незалежно від характеру правовідносин особи з іншими суб`єктами права.

Отже, з викладеного слідує, що до правової допомоги належать й консультації та роз`яснення з правових питань; складання заяв, скарг та інших документів правового характеру; представництво у судах тощо (постанова Великої Палати Верховного Суду від 27.06.2018 у справі № 826/1216/16).

Суд відзначає, що в матеріалах справи наявні докази понесення позивачем витрат на правову допомогу в розмірі 10 000,00 грн. (платіжне доручення № 6925 від 26.11.2020)

При цьому суд зважає, що відповідачем не подано клопотання про зменшення розміру витрат, на професійну правничу допомогу адвоката, а також доказів, котрі могли б підтвердити неспівмірність таких витрат, відтак у суду відсутні підстави втручатися у розмір визначеного сторонами гонорару, зміст наданих послуг та їх співмірність з предметом спору.

Таким чином витрати на професійну правничу допомогу є обґрунтованими та підтвердженими доказами.

Відповідно до ч.2 ст. 126 ГПК України за результатами розгляду справи витрати на професійну правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами.

Згідно з п. 2 ч. 5 ст. 129 ГПК України під час вирішення питання про розподіл судових витрат суд враховує чи є розмір таких витрат обґрунтованим та пропорційним до предмета спору, з урахуванням ціни позову, значення справи для сторін, у тому числі чи міг результат її вирішення вплинути на репутацію сторони або чи викликала справа публічний інтерес.

Виходячи з конкретних обставин справи, обсягу наданих позивачу послуг правничої допомоги та погодження розміру витрат між адвокатом та позивачем, відсутність клопотання відповідача про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, що підлягає розподілу, керуючись ч. 4 ст. 129 ГПК суд дійшов до висновку про задоволення вимоги ПП «Поділля-Агрохімсервіс» про стягнення з відповідача витрат на професійну правничу допомогу в сумі 10 000,00 грн.

Враховуючи вищенаведене та керуючись статтями 2, 4, 5, 7, 8, 10, 11, 13, 14, 15, 18, 73, 74, 76, 77, 78, 79, 86, 123, 129, 232, 233, 236, 237, 238, 240, 241, 242, 326 Господарського процесуального кодексу України, суд,

УХВАЛИВ:

Позов задовольнити частково.

Стягнути з Фермерського господарства «ТОП АГРО» (вул. Героїв України, 37, с. Моївка, Чернівецький район, Вінницька область, 24133, код ЄДРПОУ 42756857) на користь Приватного підприємства «Поділля-Агрохімсервіс» (вул. Незалежності, 233, смт. Вапнярка, Томашпільський район, Вінницька область, 24240, код ЄДРПОУ 36327834) 291 095 грн. 00 коп. - основного боргу; 3 340 грн. 43 коп. - пені; 6 959 грн. 24 коп. - 25% річних; 72 773 грн. 75 коп. - штрафу; 6 704 грн. 14 коп. - витрат зі сплати судового збору та 10 000 грн. 00 коп. - витрати на професійну правничу допомогу.

В позові в частині стягнення 72 773,75 грн штрафу відмовити.

Примірник рішення направити учасникам рекомендованим листом з повідомленням про вручення поштового відправлення, та на відомі суду електронні адреси: позивачу - ІНФОРМАЦІЯ_1 , ІНФОРМАЦІЯ_2 ; відповідачу - ІНФОРМАЦІЯ_3, ІНФОРМАЦІЯ_4

Рішення суду набирає законної сили у строки передбачені ст. 241 ГПК України.

Рішення може бути оскаржене до Північно-західного апеляційного господарського суду, в порядку та строки визначені ст.ст. 256, 257 ГПК України.

Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано.

Повне рішення складено 24 лютого 2021 р.

Суддя Матвійчук В.В.

віддрук. прим.:

1 - до справи

2 - позивачу (вул. Незалежності, 233, смт. Вапнярка, Томашпільський район, Вінницька область, 24240)

3 - відповідачу (вул. Героїв України, 37, с. Моївка, Чернівецький район, Вінницька область, 24133)