Ухвала суду № 95099966, 22.02.2021, Приморський районний суд м. Одеси

Справа №522/17492/20

Провадження №2/522/3172/21

УХВАЛА

22 лютого 2021 року м. Одеса

Приморський районний суд м. Одеси

у складі: головуючого судді - Домусчі Л.В.,

за участі секретаря судового засідання – Лисенко А.О.

розглянувши у підготовчому засіданні цивільну справу за позовом Першого заступника керівника Одеської місцевої прокуратури №3 в інтересах держави в особі Одеської міської ради до ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , Головного територіального управління юстиції в Одеській області про визнання незаконним рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень, визнання незаконним свідоцтва, визнання недійсним договору, звільнення земельної ділянки,

ВСТАНОВИВ:

У провадженні Приморського районного суду м. Одеси із 26.10.2020 року перебуває цивільна справа за позовом Першого заступника керівника Одеської місцевої прокуратури №3 в інтересах держави в особі Одеської міської ради до ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , Головного територіального управління юстиції в Одеській області про визнання незаконним рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень, визнання незаконним свідоцтва, визнання недійсним договору, звільнення земельної ділянки.

Представником ГТУЮ в Одеській області 17.11.2020р. та 31.12.2020 року до суду було подано відзив на позов (а.с.92-107), відповідачем ОСОБА_3 19.11.2020 року до суду було подано заяву про застосування до спірних правовідносин строків позовної давності (а.с.140-148) та 25.11.2020 року – відзив на позов (а.с.149-163); відзив на позову було подано відповідачем ОСОБА_1 30.11.2020р.(а.с.204-208); заяву про застосування строків позовної давності та відзив на позов було подано до суду 19.02.2021 року відповідачем ОСОБА_4 ; 22.02.2021 року були подані письмові пояснення представником Одеської міської ради.

У підготовчому засіданні 22.02.2021 року були присутні: представник позивача – ОСОБА_5 , представник відповідача – Варналій К.О., представник відповідача – ОСОБА_6 та представник відповідача – ОСОБА_7 ..

Не з`явились відповідачі ОСОБА_1 , ОСОБА_2 та представник Одеської міської ради, сповіщенні належним чином.

Суд протокольно вирішив питання про заміну неналежного відповідача Управління державної реєстрації Головного територіального управління юстиції в Одеській області на належного - Головне територіальне управління юстиції в Одеській області. Також протокольно відмовив у задоволенні клопотання представника ОСОБА_4 – адв. Гудими І.Б. про залучення до участі у справі в якості третьої особи – Обслуговуючого кооперативу «Шлях», оскільки спір не стосується членства в кооперативі та питань внесків до нього.

Представник відповідача ОСОБА_4 – адв. ОСОБА_8 підтримав подану ним 19.02.2021 року заяву, згідно якої просив позов Першого заступника керівника Одеської місцевої прокуратури №3 в інтересах держави в особі Одеської міської ради залишити без розгляду з підстав п.2 ч.1 ст. 257 ЦПК України, посилаючись на те, що в останнього відсутні підстави для представництва інтересів держави та місцева рада, якщо вважає, що їх права порушені, наділена правом самостійно вирішувати питання місцевого значення (у тому числі шляхом звернення до суду).

Представник відповідача Терзі В.М. – адв. ОСОБА_7 та представник відповідача – ОСОБА_9 дану заяву адв. ОСОБА_6 підтримали та вважають за можливе задовольнити.

Представник прокуратури – Жигун І.В. заперечувала проти заяви представника відповідача та просила відмовити в її задоволенні, підтримала їх позицію викладену в письмових поясненнях від 08.12.2020 року. Зазначила, що питання відчуження земель комунальної власності є виключною компетенцію Одеської міської ради, яка повинна представляти інтереси територіальної громади, проте остання не здійснює свої повноваження. Оскільки міська рада самоусунулась від захисту прав територіальної громади та протягом 5 років (із моменту первісної реєстрації спірного машиномісця 09.09.2015 року) не здійснювала будь-яких дій щодо захисту прав територіальної громади, що на думку представника позивача свідчить про бездіяльність місцевої ради, вважає, що прокуратура наділена правами та повноваженнями на звернення до суду з відповідним позовом.

Представник відповідача Терзі В.М. – адв. ОСОБА_7 підтримав та просив прийняти до розгляду подану ним 25.11.2020 року до суду зустрічну позовну заяву, пред`явлену до Одеської міської ради, ОСОБА_2 , ОСОБА_4 із вимогами про відшкодування збитків, моральної шкоди та стягнення судових витрат (а.с.165-203).

Суд, заслухавши пояснення представників сторін, дослідивши матеріали справи, приходить до наступного.

Із приводу клопотання представника відповідача про залишення позову без розгляду суд зазначає наступне.

Так, згідно п. 2 ч. 1 ст. 257 ЦПК України, суд постановляє ухвалу про залишення позову без розгляду, якщо позовну заяву від імені заінтересованої особи подано особою, яка не має повноважень на ведення справи.

Відповідно до частини другої статті 4 ЦПК України у випадках, встановлених законом, до суду можуть звертатися органи та особи, яким законом надано право звертатися до суду в інтересах інших осіб або державних чи суспільних інтересах.

Згідно із частиною першою статті 56 ЦПК України у випадках, встановлених законом, органи державної влади, органи місцевого самоврядування, фізичні та юридичні особи можуть звертатися до суду із заявами про захист прав, свобод та інтересів інших осіб або державних чи суспільних інтересів та брати участь у цих справах.

Якщо держава вступає у цивільні правовідносини, вона має цивільну правоздатність нарівні з іншими їх учасниками. Держава набуває і здійснює цивільні права й обов`язки через відповідні органи, які діють у межах їхньої компетенції. Отже, поведінка органів, через які діє держава, розглядається як поведінка держави у відповідних, зокрема у цивільних, правовідносинах. Тому у відносинах, в які вступає держава, органи, через які вона діє, не мають власних прав і обов`язків, а наділені повноваженнями (компетенцією) представляти державу у відповідних правовідносинах.

У судовому процесі, зокрема у цивільному, держава бере участь у справі як сторона через відповідний її орган, наділений повноваженнями у спірних правовідносинах. Тобто під час розгляду справи у суді фактичною стороною у спорі є держава, навіть якщо позивач визначив стороною у справі певний орган.

Відповідно до частини другої статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Згідно зі статтею 1 Закону України «Про прокуратуру» Прокуратура України становить єдину систему, яка в порядку, передбаченому цим Законом, здійснює встановлені Конституцією України функції з метою захисту прав і свобод людини, загальних інтересів суспільства та держави.

У випадках, визначених Законом, на прокуратуру покладається функція з представництва інтересів громадянина або держави в суді (пункт 2 частини першої статті 2 Закону).

Європейський суд з прав людини (далі - ЄСПЛ) звертав увагу на те, що сторонами цивільного провадження є позивач і відповідач. Підтримка, що надається прокуратурою одній зі сторін, може бути виправдана за певних обставин, наприклад, при захисті інтересів незахищених категорій громадян (дітей, осіб з обмеженими можливостями та інших категорій), які, ймовірно, не в змозі самостійно захищати свої інтереси, або в тих випадках, коли відповідним правопорушенням зачіпаються інтереси великого числа громадян, або у випадках, коли потрібно захистити інтереси держави (рішення ЄСПЛ від 15 січня 2009 року в справі «Менчинська проти Росії» (Menchinskaya v. Russia, заява № 42454/02, § 35)).

Прокурор здійснює представництво в суді законних інтересів держави у разі порушення або загрози порушення інтересів держави, якщо захист цих інтересів не здійснює або неналежним чином здійснює орган державної влади, орган місцевого самоврядування чи інший суб`єкт владних повноважень, до компетенції якого віднесені відповідні повноваження, а також у разі відсутності такого органу. Наявність таких обставин обґрунтовується прокурором у порядку, передбаченому частиною четвертою цієї статті.

Відповідно до пунктів 1, 2 частини четвертої статті 23 Закону України «Про прокуратуру» наявність підстав для представництва має бути обґрунтована прокурором у суді. Прокурор здійснює представництво інтересів громадянина або держави в суді виключно після підтвердження судом підстав для представництва. Прокурор зобов`язаний попередньо, до звернення до суду, повідомити про це громадянина та його законного представника або відповідного суб`єкта владних повноважень. У разі підтвердження судом наявності підстав для представництва прокурор користується процесуальними повноваженнями відповідної сторони процесу.

Зазначеним приписам кореспондують відповідні приписи ЦПК України: прокурор, який звертається до суду в інтересах держави, в позовній чи іншій заяві, скарзі обґрунтовує, в чому полягає порушення інтересів держави, необхідність їх захисту, визначені законом підстави для звернення до суду прокурора, а також зазначає орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних правовідносинах. Невиконання цих вимог має наслідком застосування положень, передбачених статтею 185 цього Кодексу. У разі відкриття провадження за позовною заявою, поданою прокурором в інтересах держави в особі органу, уповноваженого здійснювати функції держави у спірних правовідносинах, зазначений орган набуває статусу позивача (частини четверта та п`ята статті 56 ЦПК України).

Системне тлумачення частин четвертої та п`ятої статті 56 ЦПК України й абзацу першого частини третьої статті 23 Закону України «Про прокуратуру» дає змогу дійти висновку, що прокурор здійснює представництво в суді законних інтересів держави у разі порушення або загрози порушення інтересів держави у двох випадках: 1) якщо захист цих інтересів не здійснює або неналежним чином здійснює орган державної влади, орган місцевого самоврядування чи інший суб`єкт владних повноважень, до компетенції якого віднесені повноваження здійснювати такий захист у спірних правовідносинах; 2) якщо немає органу державної влади, органу місцевого самоврядування чи іншого суб`єкта владних повноважень, до компетенції якого віднесені повноваження здійснювати захист законних інтересів держави у спірних правовідносинах.

Велика Палата Верховного Суду 26.05.2020 року під час розгляду справи № 912/2385/18 дійшла наступних висновків.

Відповідно до частини третьої статті 23 Закону України «Про прокуратуру» прокурор може представляти інтереси держави в суді лише у двох випадках: 1) якщо захист цих інтересів не здійснює або неналежним чином здійснює компетентний орган; 2) у разі відсутності такого органу.

Бездіяльність компетентного органу (нездійснення захисту інтересів держави) означає, що компетентний орган знав або повинен був знати про порушення інтересів держави, мав повноваження для захисту, але не звертався до суду з відповідним позовом у розумний строк.

Прокурор, звертаючись до суду з позовом, повинен обґрунтувати та довести бездіяльність компетентного органу.

Звертаючись до компетентного органу до подання позову в порядку, передбаченому статтею 23 Закону України «Про прокуратуру», прокурор фактично надає йому можливість відреагувати на стверджуване порушення інтересів держави, зокрема, шляхом призначення перевірки фактів порушення законодавства, виявлених прокурором, вчинення дій для виправлення ситуації, а саме подання позову або аргументованого повідомлення прокурора про відсутність такого порушення (пункт 39).

Невжиття компетентним органом жодних заходів протягом розумного строку після того, як цьому органу стало відомо або повинно було стати відомо про можливе порушення інтересів держави, має кваліфікуватися як бездіяльність відповідного органу. Розумність строку визначається судом з урахуванням того, чи потребували інтереси держави невідкладного захисту (зокрема, через закінчення перебігу позовної давності чи можливість подальшого відчуження майна, яке незаконно вибуло із власності держави), а також таких чинників, як: значимість порушення інтересів держави, можливість настання невідворотних негативних наслідків через бездіяльність компетентного органу, наявність об`єктивних причин, що перешкоджали такому зверненню тощо (пункт 40).

Таким чином, прокурору достатньо дотриматися порядку, передбаченого статтею 23 Закону України «Про прокуратуру», і якщо компетентний орган протягом розумного строку після отримання повідомлення самостійно не звернувся до суду з позовом в інтересах держави, то це є достатнім аргументом для підтвердження судом підстав для представництва. Якщо прокурору відомі причини такого незвернення, він обов`язково повинен зазначити їх в обґрунтуванні підстав для представництва, яке міститься в позові. Але якщо з відповіді зазначеного органу на звернення прокурора такі причини з`ясувати неможливо чи такої відповіді взагалі не отримано, то це не є підставою вважати звернення прокурора необґрунтованим (пункт 43).

Аналогічна правова позиція міститься у постанові Верховного Суду у справі № 924/1237/17 від 20.09.2018 року, де вказано, що захищати інтереси держави повинні насамперед відповідні суб`єкти владних повноважень, а не прокурор. Щоб інтереси держави не залишилися незахищеними, прокурор виконує субсидіарну роль, замінює у судовому провадженні відповідного суб`єкта владних повноважень, який всупереч вимог закону не здійснює захисту або робить це неналежно. У кожному такому випадку прокурор повинен навести (а суд перевірити) причини, які перешкоджають захисту інтересів держави належним суб`єктом, і які є підставами для звернення прокурора до суду.

Прокурор не може вважатися альтернативним суб`єктом звернення до суду і замінювати належного суб`єкта владних повноважень, який може і бажає захищати інтереси держави.

Європейський Суд з прав людини (далі - ЄСПЛ) неодноразово звертав увагу на участь прокурора в суді на боці однієї зі сторін як обставину, що може впливати на дотримання принципу рівності сторін. Оскільки прокурор або посадова особа з аналогічними функціями, пропонуючи задовольнити або відхилити ... скаргу, стає противником або союзником сторін у справі, його участь може викликати в однієї зі сторін відчуття нерівності (рішення у справі "Ф.В. проти Франції" (F.W.v.Fгаnсе) від 31.03.2005, заява 61517/00, пункт 27).

У Рекомендаціях Парламентської Ради Європи від 27.05.2003 року № 1604 (2003) "Про роль прокуратури в демократичному суспільстві, заснованому на верховенстві закону" щодо функцій органів прокуратури, які не відносяться до сфери кримінального права, передбачено важливість забезпечити, щоб повноваження і функції прокурорів обмежувалися сферою переслідування осіб, винних у скоєнні кримінальних правопорушень, і вирішення загальних завдань щодо захисту інтересів держави через систему відправлення кримінального правосуддя, а для виконання будь-яких інших функцій були засновані окремі, належним чином розміщені і ефективні органи.

Судом встановлено, що Військовою Прокуратурою Південного регіону в порядку ст.23 ЗУ «Про прокуратуру» до Одеської міської ради 08.08.2018 року було направлено відповідний лист №06/3-555-вих.18, який Одеська міська рада отримала 04.09.2018 року. Проте, до 07.10.2020 року (дати подання даного позову) Одеською міською радою не було вжито будь-яких заходів із приводу відновлення прав територіальної громади відносно спірної земельної ділянки за адресою АДРЕСА_1 , що свідчить про бездіяльність відповідного органу місцевого самоврядування.

Окрім того, суд враховує, що представник Одеської міської ради у судові засідання не прибуває та подав до суду пояснення, згідно яких просив справу розглядати за його відсутності.

Отже, суд приходить до висновку, що заступником керівника прокуратури достатнім чином підтверджено наявність її повноважень щодо звернення до суду для захисту прав держави у зв"язку з неналежним здійсненням такого захисту Одеською міською радою.

На думку суду, обґрунтування та доводи, які викладені в клопотанні сторони відповідача про залишення позову без розгляду є надуманими, та такими, що повністю спростовуються наявними в матеріалах справи доказами.

Враховуючи викладене, а також приймаючи до уваги наявність у заступника керівника прокуратури цивільної процесуальної дієздатності на здійснення представницьких функцій спрямованих на захист законних інтересів держави, враховуючи встановлення не здійснення захисту цих інтересів органом місцевого самоврядування, до компетенції якого віднесені відповідні повноваження, та те, що доводи сторони відповідача не знайшли свого об`єктивного підтвердження в ході розгляду справи, а тому суд приходить до висновку про відсутність обґрунтованих та обов`язкових підстав для залишення позову без розгляду, у зв`язку з чим у задоволенні клопотання представника відповідача слід відмовити.

Із приводу клопотання представника відповідача щодо прийняття зустрічного позову до розгляду суд зазначає наступне.

Згідно із ч.ч.1-3 ст. 193 ЦПК України відповідач має право пред`явити зустрічний позов у строк для подання відзиву. Зустрічний позов приймається до спільного розгляду з первісним позовом, якщо обидва позови взаємопов`язані і спільний їх розгляд є доцільним, зокрема, коли вони виникають з одних правовідносин або коли задоволення зустрічного позову може виключити повністю або частково задоволення первісного позову. Вимоги за зустрічним позовом ухвалою суду об`єднуються в одне провадження з первісним позовом.

Таким чином, з огляду на положення закону, зустрічний позов може бути прийнято судом для спільного розгляду із первісним позовом лише у випадку, якщо у справі відкрито провадження та якщо обидва позови взаємопов`язані і спільний їх розгляд є доцільним, зокрема, коли вони виникають з одних правовідносин або коли задоволення зустрічного позову може виключити повністю або частково задоволення первісного позову.

Під час вирішення цього питання суд бере до уваги, що за первісним позовом позивачем ставляться на вирішення вимоги про визнання незаконним та скасування рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень, а також самої реєстрації права власності за ОСОБА_4 на об`єкт нерухомого майна – машиномісце № НОМЕР_1 за адресою АДРЕСА_1 ; визнання недійсним договору відчуження даного машиномісця та договору поділу майна подружжя (за яким дане машиномісце було розділене як майно подружжя між ОСОБА_2 та ОСОБА_1 ); визнання недійсним договору відчуження даного машиномісця на користь ОСОБА_3 та вимоги про звільнення ОСОБА_3 спірної земельної ділянки.

Дослідивши вимоги зустрічного позову ОСОБА_3 (заявлено вимоги про відшкодування матеріальної та моральної шкоди на підставі ст. 661 ЦК України), виходячи з викладеного вище, суд вважає, що вимоги сторін взаємопов`язані між собою, їх окремий розгляд недоцільний, а тому мають бути об`єднані в одне провадження.

Керуючись ст.ст.3-13,19, 23, 42, 43, 48, 49, 193, 197, 198, 247, п.2 ч.1 ст. 257, 258, 260, 268 ЦПК України, суд, -

УХВАЛИВ:

У задоволенні заяви представника ОСОБА_4 про залишення позову без розгляду – відмовити.

Прийняти до розгляду зустрічну позовну заяву ОСОБА_3 до Одеської міської ради, ОСОБА_2 , ОСОБА_4 про відшкодування збитків, моральної шкоди та стягнення судових витрат.

Протягом 15 днів відповідачі за зустрічним позовом мають право надіслати відзив на зустрічну позовну заяву і всі письмові та електронні докази (які можливо доставити до суду), висновки експертів і заяви свідків, що підтверджують заперечення проти позову до суду з підтвердженням направлення іншим учасникам копії відзиву та доданих до нього документів.

Позивач за зустрічним позовом до початку розгляду справи по суті, має право підготувати відповідь на відзив, виклавши письмово свої міркування, аргументи та надати відповідні докази, направити відповідачу та суду з підтвердженням такого направлення учасникам справи.

Відповідачі за зустрічним позовом до початку розгляду справи по суті, мають право підготувати заперечення на відповідь на відзив, та направити іншим учасникам справи та суду з підтвердженням такого направлення.

У разі ненадання учасниками розгляду заяви по суті справи у встановлений судом строк без поважних причин, суд вирішує справу за наявними матеріалами.

Ухвала не підлягає оскарженню в апеляційному порядку окремо від рішення суду, заперечення на неї можуть бути включені до апеляційної скарги на рішення суду.

Повний текст ухвали суду складено 24.02.2021 року.

Суддя Домусчі Л.В.